ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2017.08.17 06:37
О земле вкраїнська…
Розкішная земле вольготно козацької слави.
Тебе осіяло від сходу до заходу сонце премудре стоглаве,
Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
То ж чим проростеш?

- Синами-орлами… дівками-зірками...
всебожих нащадків мали

Микола Соболь
2017.08.17 06:37
Книжки не модно стало купувати,
Живити душу нічим. Злидні!
А кажуть, що колись були багаті
Та все проїли, стали – бідні.
Душа вона вимолює і хоче
Шматочок хліба на ім’я – духовність.
А тіло упирається охоче: –
Ось ковбаса! Не до книжок натомість…

Микола Дудар
2017.08.16 22:57
Безмовний міжпланетний діалог
ми мордами торкаємось об всесвіт
я вірю що у нас єдиний Бог -
одна із тисячі подібних бесід…

У нього завжди кістка на обід
і він такої ж як і я окраси
ось тільки лап чотири, вуха, хвіст

Марія Дем'янюк
2017.08.16 21:37
На синій дзвоник прилетіла бджілка -
Вітально уклонилася голівка,
І стала квітка радісно дзвеніти:
У синє небо надсилати звуки-міти...

Церковний дзвін розлився по містечку -
Небесна радість кожному сердечку.
Летів високо...З небом поріднився...

Олександр Сушко
2017.08.16 17:43
Підкинула хлібець нога,
Розтоптано пахку скоринку.
Не відчуваємо гріха -
Голодного не чули крику.

Не бачили сирих могил,
Незнані із ботви узвари...
Мій рід залишився без крил-

Катя Тихонова
2017.08.16 16:02
Її втома була схожа до втоми старого трамваю,
Що поволі по рейках тягнув свої зимні вагони.
Здається він є і ніхто його не помічає,
Окрім тих, що чекають на нього під парасолями втоми…

Вона далеко від своєї зупинки, та річ не в тому
Вона взагалі да

Ірина Вовк
2017.08.16 15:55
ПЕТРА І ПАВЛА (12 липня за н. ст.) "Святий Петро за плугом ходить, Святий Павло волоньки водить, А сам Господь-Бог пшеничку сіє, А святий Ілля заволочує". До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до початку жнив, звідси і пі

Катя Тихонова
2017.08.16 15:23
Світ ходить навшпиньки по довгих своїх коридорах,
Він сам у собі – задихається від метастазів –
Рубцюються шрамами вбивства, насильства, образи
Але не одразу, на жаль, не стираються в порох –
Ні спогади дивні, протяжністю в сотні метрів,
Ні дотики б

Вітер Ночі
2017.08.16 12:59
Ще трохи, потерпи. Вже скоро відболить.
Прозрієш без вини і без напасті.
І стане легко враз, щоб іншого любить,
Як всі – у звичайнісінькому щасті.

І знову возведеш на припічок життя
Благополуччя хатньої родини,
І попіл скинеш геть – огидні відчутт

Ніна Виноградська
2017.08.16 11:38
Душа летить, скоріш за потяг плине,
З вікна вагона літо вигляда.
Додому, в Піски, я на батьківщину,
До рідного родинного гнізда.

До вулиці, до саду і до хати,
Яких, на жаль, сьогодні вже нема.
І нікому тепер мене стрічати.

Олександр Сушко
2017.08.16 11:15
Не порушу чужих бовванів,
Маю власний магічний круг.
Серця щит - це моя кохана,
А достаток - важезний плуг.

На вустах - материнська мова,
У садку - клопітка бджола.
Є любов - оберіг-підкова,

Ніна Виноградська
2017.08.16 10:56
Вже відцвіли, відпахли матіоли,
І починають квітнути жоржини.
А яблука в садах висять довкола,
І біля Сейму визріли ожини.

Заполонила світ серпнева спека,
Де небо гарячуще, ні хмаринки.
Літати вчаться молоді лелеки,

Ніна Виноградська
2017.08.16 10:54
Моя державо, все у тебе є –
І нафта, й газ, і землі багатющі.
А люди – бідні, хліба не стає.
Та не згубились у вселенській гущі.

І кров їх не загусла у борні,
Бо змушені трудами виживати.
Віками закривати рот брехні

Серго Сокольник
2017.08.16 01:36
На фронті міць.
Та фронт міцніє тилом.
(а по тилах мерзота залягла)
-піди пройдись,
Та видери бадилля...
-та... Краще погламурю у "ай лав"...
-що скиглиш? Осінь?
Та була завжди.

Лариса Пугачук
2017.08.16 00:12
Проростити зерно
сантиметрiв на пару лишень
i скосити — це norm?
А що в ньому життя
починало зростати — смiття для експе-риментаторiв ласих?

Жаско поруч з такими іти.
Естетичні вони до блювоти.

Нінель Новікова
2017.08.15 22:24
За два місяці – ні краплиночки!
Погоріла трава на вигоні.
На городах усе зів’яло вже…
Пам’ятаю, як мама плакала
І просила води з колодязя
У сусідів скупих набрати,
Щоб городик наш рятувать якось.
Бо свого нам ніхто не викопав,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Ольга Значкова
2014.09.19

Олександра Камінчанська
2014.05.03

Василь Закарпатець
2014.04.27

Анатолій Власюк
2014.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Пугачук (1967) / Рецензії

 ДивА і Диваки

рецензія на твір Лариси Пугачук "У щасті"

Не знаю, чи можна так робити, але от сиджу і роблю – пишу рецензію на свій твір «У щасті». Написала цей вірш кілька місяців тому. Думала тоді про одне. Захищала свої думки вперто і з палаючими очима. Власне, все так роблю, але це збочення ще чекає своїх різочок, не до всього відразу доходять руки мої та вчителів, що ведуть мене по життю (дай їм, Боже, здоров’я, терпіння і вели-и-и-и-икого запасу лозин). А от сьогодні побачила ще дещо у цих рядках.
«І ноги мити і ту воду пити…» - ця народна мудрість, мабуть, про свідому покору жінки перед чоловіком. Але сьогодні я хочу дати читачу своє розуміння цих слів. Людина йде по життю різними дорогами. Налипає на «ноги» всього і всякого - налипає те, що людина притягує сама. І тоді людина або ходить забруднена (ходить і навіть не помічає, і такі бувають) або йде відмиватися. Далі постає питання – що робити із забрудненою водою. І тут знову або-або. Деякі люди гадають, що це – життя, а то і конкретні люди – накидали бруду на їх дорогу і, не довго думаючи, виливають брудну воду на дорогу, на людей. І не розуміють того, що доля проведе по колу і поставить «ноги» на ту саму дорогу, і той бруд знову налипне, і буде це тривати до тих пір, поки людина не вивчить урок – що бруд в душІ – це її власний бруд, і що після миття «ніг» вона мусить ту брудну воду випити сама. І розумом, душею трансформувати брудну воду, перетворюючи її в чисту.
А ще подумала, що ніхто не може забруднити душу людини проти її волі, якщо всередині горить Вогонь Любові. Справжньої – Любові до Світла! І цей Вогонь створює поле навколо людини і все нечисте не може наблизитися до душі. Чим сильніший вогонь, тим більше коло Світла. Іноді Вогонь буває такої сили, що кожен, хто підходить близько до цієї людини, потрапляє в коло її Світла і отримує захист на той час, поки перебуває в цьому колі. Інша людина може взяти частинку цього вогню і понести у світ.
Саме тому «Я хочу так любити…» - я хочу Любові в душі такої, котра стане захистом від всього нечистого. А якщо й забруднюсь на дорогах життя, то хочу очищатися сама і не жбурляти брудну воду ні на людей, ні на дорогу. І не тільки тому, що знову підберу той бруд. А й тому, що по цих дорогах ходять і другі люди. Якщо кожен буде виливати бруд на голову іншому, то світ невдовзі перетвориться у смітник. Тому давайте хоча б свій бруд перетворювати у щось чисте. А раптом світ чистим стане. А раптом таке диво станеться…
Бо я таки вірю, що дивА бувають! Навіть знаю чому – дивА творяться людьми! Одного разу здалеку навіть бачила диво своїми очима – при мені люди взяли щось подібне до засохлого шматка гівна, що валявся на дорозі, перемішали його із землею, насипали в горщик того місива. Щодня проходила повз вікно їхнього будинку і бачила, як вони поливали його, не лінуючись. Що поливали, запитаєте? Та ці дивні люди чомусь гадали, що в кожному гівні можна знайти зерно. І таки вилізла якась билинка манюня посередині горщика… Так хочеться, щоб ці добрі диваки не розчарувалися, щоб то не виросла бадиляка "висока, як до неба і дурна, як не треба". Хай би виросла якась культурна рослина. На вікнах у тих людей багато-багато всього, видно, вони дуже люблять квіти та деревця.
Я погано бачу вдалеч, зір підводить, але здалося мені, що ті люди палахкотіли саме отим Вогнем. Бо у їхньому вікні завжди було Світло – те, яке може давати тільки справжня Любов.
Мені так хочеться зайти колись у той дім, обійняти господарів і поцілувати їх добрі руки, що не бридуються із всього, що до них потрапить, ліпити Людину.
(Хоча здалося мені, що й не бридуються, а навіть отримують насолоду. Хм… невже також збоченці?.. Тоді мені точно до них дорога!!!)
03.06.2016

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-06-03 01:23:27
Переглядів сторінки твору 1621
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.971 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.863 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.837
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.08.16 08:56
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2016-06-03 10:27:03 ]
"А ще подумала, що ніхто не може забруднити душу людини проти її волі, якщо всередині горить Вогонь Любові. Справжньої – Любові до Світла! І цей Вогонь створює поле навколо людини і все нечисте не може наблизитися до душі. Чим сильніший вогонь, тим більше коло Світла. Іноді Вогонь буває такої сили, що кожен, хто підходить близько до цієї людини, потрапляє в коло її Світла і отримує захист на той час, поки перебуває в цьому колі. Інша людина може взяти частинку цього вогню і понести у світ"

Саморецензія...самоаналіз...
Чом би й ні?
Написав автор, помріяв...а за шибами світ. І в ньому перманентно брудно, галасливо...несправедливо... дисгармонійно. І в ньому прекрасно.
А душа потребує вічної гармонії. І шукає прихистку, творить мікросвіт.
Лише чиста душа, кажуть, спроможна бути деміургом, чиї витвори лишаться по скону.
Хочеться вірити, Ларисо... у віддзеркалене світло. І в захист. І в Дорогу, на якій - ті, що осилять...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-10-25 11:34:33 ]

Дякую Вам за відгук, за те, що хочете вірити.
"...ніхто не може забруднити душу людини проти її волі, якщо всередині горить Вогонь Любові. Справжньої – Любові до Світла! І цей Вогонь створює поле навколо людини і все нечисте не може наблизитися до душі".
Я ВІРЮ В ЦЕ!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2016-06-03 10:29:37 ]
Зауваження по змісту:
"Деякі люди гадають, що це – життя, а то і конкретні люди – накидали бруду на їх дорогу і, не довго думаючи, виливають брудну воду на дорогу, на людей". - Думка геть заплутана.
..А ще зовсім не логічно місити гівно з землею і чекати сходів, навіть диваки навряд чи так роблять, тут не диваками треба бути, а кимсь іншим. І якщо у них на вікнах повно квітів і деревець - то вже точно знають, де береться зерно. Краще б, на мою думку, уже посіяти хоч якесь нікудишнє зеренце і старанно доглядати, в надії на щось гарне, аніж просто місити землю з г... Хоча, якщо приміряти зміст тексту до деяких обставин - то так воно і є, я зрозуміла про що тут ідеться, але..мені ніколи не подобалося і сподобається, коли якісь життєві непорозуміння починають переноситися у поетичні і прозові твори, і починають створюватися на основі цього - п'єси, рецензії, пародії, вірші впізнавального характеру, бо ми ніколи не можемо пізнати до кінця когось іншого, а ще ми не боги, щоб когось судити, це всього-навсього наші думки, а ми - прості смертні можемо, і так воно найчастіше і є, помилятися.
...наразі я теж є у колі тих дурнів (не диваків, давайте називати речі своїми іменами), які шукають зерно там, де його нема. і це дуже прикро, мені, за інших не берусь казати.