
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Лариса Пугачук (1967) /
Рецензії
ДивА і Диваки
«І ноги мити і ту воду пити…» - ця народна мудрість, мабуть, про свідому покору жінки перед чоловіком. Але сьогодні я хочу дати читачу своє розуміння цих слів. Людина йде по життю різними дорогами. Налипає на «ноги» всього і всякого - налипає те, що людина притягує сама. І тоді людина або ходить забруднена (ходить і навіть не помічає, і такі бувають) або йде відмиватися. Далі постає питання – що робити із забрудненою водою. І тут знову або-або. Деякі люди гадають, що це – життя, а то і конкретні люди – накидали бруду на їх дорогу і, не довго думаючи, виливають брудну воду на дорогу, на людей. І не розуміють того, що доля проведе по колу і поставить «ноги» на ту саму дорогу, і той бруд знову налипне, і буде це тривати до тих пір, поки людина не вивчить урок – що бруд в душІ – це її власний бруд, і що після миття «ніг» вона мусить ту брудну воду випити сама. І розумом, душею трансформувати брудну воду, перетворюючи її в чисту.
А ще подумала, що ніхто не може забруднити душу людини проти її волі, якщо всередині горить Вогонь Любові. Справжньої – Любові до Світла! І цей Вогонь створює поле навколо людини і все нечисте не може наблизитися до душі. Чим сильніший вогонь, тим більше коло Світла. Іноді Вогонь буває такої сили, що кожен, хто підходить близько до цієї людини, потрапляє в коло її Світла і отримує захист на той час, поки перебуває в цьому колі. Інша людина може взяти частинку цього вогню і понести у світ.
Саме тому «Я хочу так любити…» - я хочу Любові в душі такої, котра стане захистом від всього нечистого. А якщо й забруднюсь на дорогах життя, то хочу очищатися сама і не жбурляти брудну воду ні на людей, ні на дорогу. І не тільки тому, що знову підберу той бруд. А й тому, що по цих дорогах ходять і другі люди. Якщо кожен буде виливати бруд на голову іншому, то світ невдовзі перетвориться у смітник. Тому давайте хоча б свій бруд перетворювати у щось чисте. А раптом світ чистим стане. А раптом таке диво станеться…
Бо я таки вірю, що дивА бувають! Навіть знаю чому – дивА творяться людьми! Одного разу здалеку навіть бачила диво своїми очима – при мені люди взяли щось подібне до засохлого шматка гівна, що валявся на дорозі, перемішали його із землею, насипали в горщик того місива. Щодня проходила повз вікно їхнього будинку і бачила, як вони поливали його, не лінуючись. Що поливали, запитаєте? Та ці дивні люди чомусь гадали, що в кожному гівні можна знайти зерно. І таки вилізла якась билинка манюня посередині горщика… Так хочеться, щоб ці добрі диваки не розчарувалися, щоб то не виросла бадиляка "висока, як до неба і дурна, як не треба". Хай би виросла якась культурна рослина. На вікнах у тих людей багато-багато всього, видно, вони дуже люблять квіти та деревця.
Я погано бачу вдалеч, зір підводить, але здалося мені, що ті люди палахкотіли саме отим Вогнем. Бо у їхньому вікні завжди було Світло – те, яке може давати тільки справжня Любов.
Мені так хочеться зайти колись у той дім, обійняти господарів і поцілувати їх добрі руки, що не бридуються із всього, що до них потрапить, ліпити Людину.
(Хоча здалося мені, що й не бридуються, а навіть отримують насолоду. Хм… невже також збоченці?.. Тоді мені точно до них дорога!!!)
03.06.2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДивА і Диваки
рецензія на твір Лариси Пугачук "У щасті"
Не знаю, чи можна так робити, але от сиджу і роблю – пишу рецензію на свій твір «У щасті». Написала цей вірш кілька місяців тому. Думала тоді про одне. Захищала свої думки вперто і з палаючими очима. Власне, все так роблю, але це збочення ще чекає своїх різочок, не до всього відразу доходять руки мої та вчителів, що ведуть мене по життю (дай їм, Боже, здоров’я, терпіння і вели-и-и-и-икого запасу лозин). А от сьогодні побачила ще дещо у цих рядках.
«І ноги мити і ту воду пити…» - ця народна мудрість, мабуть, про свідому покору жінки перед чоловіком. Але сьогодні я хочу дати читачу своє розуміння цих слів. Людина йде по життю різними дорогами. Налипає на «ноги» всього і всякого - налипає те, що людина притягує сама. І тоді людина або ходить забруднена (ходить і навіть не помічає, і такі бувають) або йде відмиватися. Далі постає питання – що робити із забрудненою водою. І тут знову або-або. Деякі люди гадають, що це – життя, а то і конкретні люди – накидали бруду на їх дорогу і, не довго думаючи, виливають брудну воду на дорогу, на людей. І не розуміють того, що доля проведе по колу і поставить «ноги» на ту саму дорогу, і той бруд знову налипне, і буде це тривати до тих пір, поки людина не вивчить урок – що бруд в душІ – це її власний бруд, і що після миття «ніг» вона мусить ту брудну воду випити сама. І розумом, душею трансформувати брудну воду, перетворюючи її в чисту.
А ще подумала, що ніхто не може забруднити душу людини проти її волі, якщо всередині горить Вогонь Любові. Справжньої – Любові до Світла! І цей Вогонь створює поле навколо людини і все нечисте не може наблизитися до душі. Чим сильніший вогонь, тим більше коло Світла. Іноді Вогонь буває такої сили, що кожен, хто підходить близько до цієї людини, потрапляє в коло її Світла і отримує захист на той час, поки перебуває в цьому колі. Інша людина може взяти частинку цього вогню і понести у світ.
Саме тому «Я хочу так любити…» - я хочу Любові в душі такої, котра стане захистом від всього нечистого. А якщо й забруднюсь на дорогах життя, то хочу очищатися сама і не жбурляти брудну воду ні на людей, ні на дорогу. І не тільки тому, що знову підберу той бруд. А й тому, що по цих дорогах ходять і другі люди. Якщо кожен буде виливати бруд на голову іншому, то світ невдовзі перетвориться у смітник. Тому давайте хоча б свій бруд перетворювати у щось чисте. А раптом світ чистим стане. А раптом таке диво станеться…
Бо я таки вірю, що дивА бувають! Навіть знаю чому – дивА творяться людьми! Одного разу здалеку навіть бачила диво своїми очима – при мені люди взяли щось подібне до засохлого шматка гівна, що валявся на дорозі, перемішали його із землею, насипали в горщик того місива. Щодня проходила повз вікно їхнього будинку і бачила, як вони поливали його, не лінуючись. Що поливали, запитаєте? Та ці дивні люди чомусь гадали, що в кожному гівні можна знайти зерно. І таки вилізла якась билинка манюня посередині горщика… Так хочеться, щоб ці добрі диваки не розчарувалися, щоб то не виросла бадиляка "висока, як до неба і дурна, як не треба". Хай би виросла якась культурна рослина. На вікнах у тих людей багато-багато всього, видно, вони дуже люблять квіти та деревця.
Я погано бачу вдалеч, зір підводить, але здалося мені, що ті люди палахкотіли саме отим Вогнем. Бо у їхньому вікні завжди було Світло – те, яке може давати тільки справжня Любов.
Мені так хочеться зайти колись у той дім, обійняти господарів і поцілувати їх добрі руки, що не бридуються із всього, що до них потрапить, ліпити Людину.
(Хоча здалося мені, що й не бридуються, а навіть отримують насолоду. Хм… невже також збоченці?.. Тоді мені точно до них дорога!!!)
03.06.2016
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію