ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.08.18 07:53
Г. С...
Надихни і силою наповни,
Від нудьги й мовчазності – зціли!..
Стань мені світінням негріховним
І видінням щастя будь-коли.
Будь завжди оздобою легкою
І новою радістю струми, –
Полони осінньою красою

Матвій Смірнов
2019.08.18 01:19
Мій сусід щодня носить діряві штани,
Ні віслюка не має, ні вола, ні жони,
І, здається, й не хоче нічого такого мати.
На долонях у нього - бридкі червоні стигмати,
І ще одна - у самому центрі чола.
Він живе на околиці міста (точніше, села)
У сіро-зел

Володимир Бойко
2019.08.17 23:38
Я пам'ятаю тоскні муки:
Ніч дотлівала край вікна;
Її заламувані руки
Ледь мріли при світанку дня.

Усе життя, дарма прожите,
Принижувало і пекло;
А там, зростаючи щомиті,

Іван Потьомкін
2019.08.17 21:29
Поволі так збуваємося страху,
Що дивними здаємось молодим.
Тим, хто не знав доносів і на плаху
Не сходив безневинним чи на дим
Із газових печей у небеса полинув...
Хто не вставав з молитвою єдиною:
«Спасибі батьку Сталіну за те,
Що жи

Ярослав Чорногуз
2019.08.17 15:49
Ну що ж, минулося кохання.
У Лету канула любов.
Мов літа подихи останні
Осінній вітер поборов.

Чи все приснилося, здалося?
На мить лиш сонце обпекло?
Твоє просвітлене волосся,

Тетяна Левицька
2019.08.17 08:09
Любий мій, не хворій, я для тебе, що хочеш, дістану.
Із душі - спориші, а із серця - жагу океану!
Подарую тобі перламутрову моря перлину
і на крилах любові натхненна до тебе прилину.
Мій сумний, не тужи, витру тугу цілунком шовковим.
Напою чебрецем

Лесь Українець
2019.08.16 18:50
Був на світі сирота –
Вподобав дівчину,
Наступила середа –
Надів сорочину,

Підперезався паском,
Скуйовдив чуприну,
Та на конику баскому

Серго Сокольник
2019.08.16 13:30
***маленька поема. оригінальна авторська ідея***

Ми летимо. Ми не бачимо сонця.
Ми усередині. У оболонці.
Стиснені вмістом. Ні сісти. Ні стати.
Ми усередині аеростату.
Втім, летимо. Чи до пекла? У вирій?..
Ми обирали собі командира,

Сергій Губерначук
2019.08.16 12:14
Склади мене у рухи неповторні,
як Дух Святий, повз пальці відпусти,
а всі думки мої, мов землі орні,
осяй-осій зерном густо-густим!

Прокинься, люба мріє ясночола,
сльозою світлою до поцілунку з вуст!
Не згадуй вічні вчора й позавчора!

Ніна Виноградська
2019.08.16 11:25
Спасибі вам за ваші добрі очі,
За теплий погляд і ласкаву річ.
Хоча над містом висне хмари клоччя,
І накрапає дощ, заходить ніч.

І все навкруг засохло і не квітне,
Бо це вже осінь узяла права.
Жалкую я, що не зустріла квітень

Олександр Сушко
2019.08.16 09:42
Святкують безголів'я власне дурні,
Накрив державу блазенський ковпак.
Зламалась вісь у колесі фортуни,
Візничий лиш кривлятися мастак.

Від патріотики немає толку,
"Ганьба!" і "Гей!" грошви не принесе.
Міняю оселедця на ярмолку -

Віктор Кучерук
2019.08.16 06:32
Г. С...
Захлинався, скрикував, не дихав,
У нерівних сутичках всього, –
Щоби тільки не почуло лихо
Голосу щасливого мого.
Воював достойно в теплих пущах
Найсолодших радощів і мук,
Раз любов живлюща і цілюща

Ярослав Чорногуз
2019.08.16 00:33
Так хочеться любові і жури,
Так хочеться печалі й просвітління.
Ти говори зі мною, говори –
Я ладен слухати до оніміння.

Ти говори, а я – враз уявлю,
Як лагідно рука мене торкає.
І щось затисне груди від жалю…

Іван Потьомкін
2019.08.15 21:51
Бувало, як перетнеш із козами провалля,
Опинишся у царстві конюшини.
Там якось натрапив я на сонне зайченятко.
Хотів спіймать, та лиш заросився.
...Давноминулі спогади післявоєнного дитинства
Налинули, як конюшину стрів в Єрусалимі.
«Як ти сюди доб

Олександр Сушко
2019.08.15 15:18
Потрібне вухо. Хоч одне, лапате,
Бо чути перестав палких богинь.
У цій біді кохання винувате -
Жона відгризла в приступі жаги.

Щоб не кричав - панчохою мій ротик
Заткнула благовірна й каже: - Ша!
Лежать у ліжках діви, мов колоди,

Юлія Радченко
2019.08.15 13:57
Рідненька дівчинко! Веснянко сонячна!
Ти стала вічністю. Тобі там зоряно?
На небі виросли блакитні соняхи -
Очима дивляться на світ прозорими.

Я хочу тішитись твоєю силою,
До тебе линути думками-зграями.
А осінь - в золоті. А весни - сивіють.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Музика болю
(уривок з повісті)
- Васильку, гальмуй – файнезно довкруж! – скрикнула Віра, зістрибнувши з рами велосипеда.
- Не називай Васильком, - жартома насупився худорлявий, тендітний юнак, над високим чолом якого колихнулося густе, чорне, зачесане вгору волосся, - давно попід стіл не ходжу ...
- Бач, дорослий який, - Вірині руки поправили білий комірець поверх піджака попутника, - а може мені приємно старшувати над тобою.
- Ще чого!
- Достатньо й цього, - дівочий сміх посипався на польові квіти обабіч, спонукав до лету джмеля з-під пелюсток ромашки, підкинув коника-стрибунця вище крислатого гурту будяків, а тоді, відштовхнувшись од землі, зблиснув між хмарками: саме так уявлялася юнакові траєкторія того чарівного сміху, прирівняного ним до музики – не випадково, бо все найкраще, все, що полюбив, було для нього музикою. Володів кількома музичними інструментами і, коли брав їх до рук, коли імпровізував, мелодія зображувала картини божественного або земного, а найчастіше обличчя вродливиці Віри. Сперечався сам із собою: земне чи небесне даровано йому бачити у великих блакитних очах, земне чи небесне відтворило себе в усіх лініях від чола до підборіддя. Боженьку, – прошептав, побачивши Віру вперше, - від такої гармонії можна збожеволіти! Але божеволів з іншої причини – власного маленького зросту. Ну, хіба пасує парубкові губитися за тинами, - дошкуляв собі, не зваживши на те, що й вона не зрівняється із соняхом, який, підрісши, перекине голову через високий тин. Що мав робити, щоб ті дебелі залицяльники не звели нанівець його потуги впасти в око красуні. Творити музику – таку, яка б зобразила розмай закоханого серця! Рік тому, весною 1940- го, в сільраду родинного села Новосілки зателефонували з райцентру: вимагали представити на музичний фестиваль Підгаєччини творіння юного диригента Василя Кардаша – зведений в один шкільний, церковний і читальний хори. Порадили назвати нове об’єднання народним хором, замиливши очі НКВД – од гріха подалі.. Жодної хвалебної пісні радянській владі – вирішив одразу, хоча вимагали протилежного. Репетиції тривали до пізньої ночі, до тих пір, поки фольклорна пісня у виконанні хористів як ті золоті піщинки, відібрані з намулу, не привабила до хати-читальні дорослих і дітей, усе селище, спрагле українських барв, притоптаних попередніми й теперішньою не українськими владами. Дехто застерігав Василя, радив прихилити голову перед комуною, нагадував приказку про ласкаве теля... А він мотав на вус почуте, придивлявся до порадників, міркував, чого вартують у людському вимірі в непевний час.
- У сего своє на думці, - докинув якось услід Василеві місцевий єврей Кофлер, прицмокуючи. Те прицмокування означало засудження, яке іншому єврею - Борухові, ворогові Кофлера, спало на гадку сформулювати так: не знаю, як личило б, але те, що ви робите, - нікуди не годиться. Василь не відповів на докір, бо мусив утаємничувати власні думки підпільника... Інколи ті думки боляче пульсували в голові, у випадку, коли відчеканювали загрозу провалу, мук і поневірянь у житті Віри, теж пов’язаної з оунівським підпіллям. Тоді, в Підгайцях на музичному фестивалі, звівши руки, стиснувши у правиці диригентську паличку, задав тон такому сердечному розмаю, що аж просвітліли очі хористів, а наснага, не помістившись багатьом у грудях, виказала себе на щоках – рум’янцями й потом. Присутня в залі Віра спочатку відчула сьоме небо української пісні, обожнила голоси, що тримали на висоті прадідівську щирість і мудрість, єство нації, не спотворене ніякими завойовниками, а перевівши подих, віднайшла в дівочій душі сторону, з якої стрімко наближався до неї Василь... Овації новосілківському хору підхопили Віру з місця, з букетом троянд наблизилася до Василя й зупинилась.
- Мальчік, мальчік! – горланив, видершись на сцену лисий чолов’яга в галіфе, - ти кто, мальчік? Да ти талантіщє! Такой хор создал! Так віртуозіть рукамі… Ми, кієвская комісія, направім тєбя на обученіє в Москву, а потом – в Італію! Соглашайся, мальчік, – мір узнаєт нового гєнія!
- Погоджуйся! – підхопила частина залу, безперервно аплодуючи.
У відповідь юний диригент кивнув хору і правицею сколихнув «Заповіт» Тараса Шевченка. Пісня вростала в зал, бриніла на чиїйсь неприхованій сльозі , билася прозорою птахою об шибки, а затихаючи, залягла в серцях глядачів чотирма сокровенними рядками.

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.

   За спиною Віри сплюнув підгаєцький капельмайстер Скоробогач, сутулуватий, з черевцем, названим кимось із трубачів трампліном для соплів.
- Контра, сей Василь Кардаш.
- А Шевченко, - штовхнула Віра Скоробогача, - Шевченко теж контра?
- Можливо.
   Натовп притиснув Віру до сцени, подарувала квіти Василеві, посміхнулася й повела очима ліворуч, де незнайомець у цивільному пильно розглядав новосілківський хор та його диригента.
- Дивись, Василю, - вийшло лихо на лови...
Причаїлося лихо, вже кілька місяців сопе собі в рукав, набирає люті, вимацує кострубатими ручищами глибу завбільки із селище: немає в Новосілці людини, якою б не цікавився НКВД, багатьом загрожує небезпека. Затишок тимчасовий, вистежують «крупную рибу» - підпільників ОУН, затягують сіті з усіх сторін – ох, потрібно пильнувати, щоб не битися в судоргах на червоному березі... У Василя та Віри увечері зустріч з обласним виховником «Кригою». Для сторонніх вони закохана пара. Добре, що так склалося насправді. Василь вбачає в цьому провидіння Боже, готовий молитися, щоб подрузі-галичанці, хоча й не із славетного міста Галича, а з одноіменного села поблизу Підгаєць сподобалися новосілківські краєвиди, начебто на Божій долоні підняті вище всіх краєвидів району, доступні вітрам, які витанцьовують на них усякої: зимою - польки з гудзом, засипаючи снігом подвір’я повище тинів, літом – лагідного вальсу, приємного для тих, хто трудиться на полях чи воркує про вічне під калиною. Вірі, насамперед, цікаві люди, котрими повниться селище, бо чула і про німецьких колоністів, і про поляків, і про мазурів, і про євреїв, і про лемків. З букетом ромашок, нарваних на луці, розмахуючи ногами на рамі велосипеда, привертає до себе загальну увагу в центрі Новосілки. Василь гальмує біля хати-крамниці єврея Цейлера, сумного, як пізня осінь: комуністи відібрали все, чим володів, хіба що довгої сивої бороди та кмітливості не позбавили. Напросився Цейлер продавцем у колишню приватну, а тепер уже державну крамницю, вміє пошептатися з постачальниками, поділитися з ними так, що й собі примножиться, вміє й терези собі на користь підкрутити. Кажуть, навчився цього в Мошка, родича з Підгаєць, відповідального за заготівлю м’яса. Зважував Мошко пригнану на убій худобу, тягарцями туди-сюди – й кілька кілограмів корови Маньки чи Лиски начебто випаровуються: з часом осідають у Мошкову торбу та мішок різника. Якийсь дідок пас біля зважувального пункту козу, перестрибнула рогата огорожу, витанцьовує на терезах. Старий до тягарців – вага рогатої дорівнює нулю... Цейлерові мізки працюють делікатніше. Менше вкусиш – легше проковтнеш, - мислить щоразу, міряючи з голови до ніг нових покупців.. Покупці Цейлера люблять – за вміння розвеселити. Застогне, буває, бабця, зіпершись на прилавок, що не донесе додому торбини круп, візьме бабцю попід руку, ніби наречену, й гукне у глухувате вухо: чого б то переживати – зважу так, що донесете... Василь і Віра, увійшовши в крамницю, змінюють вираз обличчя крамаря: в осінній прохолоді, в хащах його думок з’являється осоння.
- Така пара! Така пара! – сплескує крамар і молитовно складає на грудях долоні, за мить, неабияк захоплений красою Віри, повільно наливає в чашу просторої кімнати знамениту єврейську фразу, - знаю вашого тата, знаю вашу маму, тільки не знаю, чия ви.
- Ну, як чия? – Вірі подобається приділена їй увага, - татова й мамина.
- О, мудро кажете! – метушиться Цейлер, - а цей хлібороб і музика Кардаш ваш наречений?
- Так, - коротка відповідь Віри – наймиліший акорд, який Василь хотів би слухати все життя.
- Солодощів, закоханим потрібно солодощів, - тендітна пригорща Цейлера зачерпнула шоколадних конфет з ящика, - сподіваюся, кавалер має рублі.
- Кавалер заборгує, - Василеві трохи ніяково, червоніє, але хоче вразити кохану хоча б щедрістю боргування.
- Всі селяни... таки так... майже всі зубожіли, - пізня осінь сипле в очі Цейлеру тьм’яною жовтизною, - в колгоспі нотують трудодні, що дулями обернуться... А землю, худібку, інвентар у кожного відібрали . Непокірних - у Сибір. Ша! – раптом наказав собі говіркий єврей, - мовчи, язичку, - не будеш баланду хлебтати.
Цейлер за давньою звичкою вивів акуратним почерком на стіні новий борговий запис, щоб засвідчили його всі відвідувачі. Зітхнув, притулився до шибки.
- Погляньте на Абрама, там, за вікном, - повів рукою, - на біса євреєві в українську вишиванку вдягатися? Блаженний...
- Чому блаженний? – озвався Василь, - любить українське, шанує.
- Вай! Вай! – кошлаті брови Цейлера зійшлися докупи, - єврейського йому мало? Єврейське йому не рідне?
- Тут українська земля, – заперечила Віра, - чи не Бог мовить Абрамові, кого шанувати...
- Хі-хі-хі, - трясе бородою критик одноплемінника, - хі-хі-хі – розвеселила, дівчино. А запитайте, чи молитися вміє – чухатиме потилицю.
Абрам не міг чути розмови в приміщенні, тому подивував, ставши навколішки на дорозі. Невдовзі бив поклони й голосно читав молитву, чим утер носа скептичному критикові.
- Перейняв науку діда Качемби, сусіди, - здогадався Василь, - той, знемагаючи, просив у Бога снаги дорогою додому.
Вулиця тим часом приміряла накинуту на неї фірою фату з пилюги і в цій небажаній обновці здригнулася від гучного оклику.
- Т-р-р-р-р, гніді! – виструнчився на фірі їздовий, міцнющий парубок. На високому чолі зарясніли крапельки поту, а стиснуті зуби парубка, гадалося Абрамові, порятованому в останню мить, могли б перекусити залізяку, якби потрапила між них під час дорожньої пригоди.
- Павле, Павле, - озвався з-під кінських морд порятований, - поріднишся з кривавою землицею...
- Збожеволів, друже Абраме, - кінчиками вуст парубок прилаштував посмішку на вольовому обличчі, - з дуру лякаєш, кого не варто.
Ляснув батіг і коні понесли парубка в напрямку Бекерсдорфа, поселення німецьких колоністів, опустілого в 1940-му, коли Сталін за домовленністю з Гітлером без церемоній випровадив німців на історичну батьківщину. Над порятованим знову згустилася пилюга, вітер, налетівши зі сходу, підхопив і розсіяв її за лічені секунди. Зник і Абрам, начебто також мав дар розсіюватися.
Вірі пригадалася перша гостина в Новосілці під кінець травня минулого року. Відвідала далеку родичку, а власне обманює себе – шукала зустрічі з Василем, хитро, по-дівочому, заставляючи обставини слугувати їй. На воротях обійстів липове гілля – другий день Зелених свят. Від церкви крокувала процесія в поля. Голосистий дяк, поклонившись хресту на узбіччі, озвучив спільне прохання української громади Новосілки.
- Господи Всемогутній, вершителю див, не дозволь засусі вбити посіви наші, працю рукастих господарів і немічних старців, припильнуй, благаємо, нивки наші від хмаролому, що градом сипле, від буревію, що збіжжя топче, від надміру дощового, що потоками в’юнкими здирає врожай на нивках.
   Священик видихав молитви й одразу ставало молитовним дихання усієї процесії: люди споріднювалися з небесами, добрих шість миль ішли не польовими дорогами, не межами, а самим, що не є, справжнісіньким небом, яке відчували, яке коштували, яким умивалися і яке пили, хоча торкалися ногами землі, а вустами - звичайного земного хліба і води, взятих із собою. Віра милувалася дітлахами з дзвіночками в руках попереду, за фірою, що везла священика, їхніми одностроями з червоно-чорним вишиттям, мелодіями дзвіночків, на диво співзвучними з її янгольським настроєм, розкриленим співом церковного хору. Позаду хористів ніс першу хоругву Павло Кубай, власне той рятівник блаженного, що, потрапивши на очі, й нагадав їй про минулорічне дійство в полях. Знала прізвище парубка від Василя, що встиг познайомити їх перед початком цієї громадської акції. Зацікавилася тоді всією групою з хоругвами, розговорила білявку: та тільки й чекала нагоди пошептатися про місцевих парубків.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-06-11 09:42:44
Переглядів сторінки твору 2089
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.994 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.039 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2019.08.13 23:11
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2016-06-11 10:50:30 ]
Зачарував, Богдане, своїм фрагментом - колоритом викладу, портретним розмаїттям персонажів, майстерним володінням плести сюжетну павутину. Не сумніваюся, що повість займе належне місце у сучасній українській новелістиці.
Щасти!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-06-11 12:08:49 ]
Мирославе, дякую! Ця повість - на основі реальних подій, не буду змінювати прізвищ та імен героїв, бо пережили таке сталінське і гітлерівське пекло, що варті особливої уваги. Власне, ніяк не можу заставити себе дописати цю повість, бо коли пропускаєш через свою свідомість чиїсь трагедії, довго не можеш заспокоїтися. Може, публікація цього уривку на сайті піджене мене до роботи.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2016-06-11 11:31:31 ]
Знову здивували Ви мене, Богдане, багатогранністю свого таланту! Ви вже здобули на ПМ репутацію майстра гумористичної прози, але серйозні прозові твори вдаються Вам ще краще.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-06-11 12:14:54 ]
Дякую, Олено! Постараюся не схибити, щоб і справді про мене думали як про серйозного чоловіка. :)).


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2016-06-11 11:57:32 ]
...ще буду читати - цікаво!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-06-11 12:21:19 ]
Ярославе, герої тобі, як підгайчанину у відставці, знайомі.:)). Кривава неділя (розстріл призивників червоноармійцями на воєнкоматі), катівні, зрадники, боротьба підпілля - все це повісті.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-06-11 12:22:56 ]
в повісті - виправив одруківку.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2016-06-11 15:19:05 ]
Читалось – на одному подиху. Повість, я би сказав – документальна (варто на цьому наголосити)... Поетичність оповіді цікаво переплітається з «жидівськими» приколами... мої дитячі спогади, в уяві, подають подібну картинку україньско-єврейських стосунків, хоч тоді на цілі Підгайці, вже, залишалось зо три євреї... Але дитяче серце не обдуриш... відчувалась якась ностальгія українців за єврейською логікою. – Коли хтось з старших пригадував ті єврейські висловлювання, то переповідали їх з тою інтонацією, дрібницями та жистикуляцією, як мені здавалось, дослівно... мов афоризми... Бачу тут, Богдане, наче, твою спробу задокументувати... і таки варто це зробити!
Поки-що моє серце радіє, але передчуваючи подальші, трагічні мотиви... стискається, - оповідка безпристрасною не буде...
Тож – бажаю твоєму серцю полум’яно надихнутись , а твоєму розуму – холодного, байдужого розрахунку! Таке поєднання, а тут, поки-що я його бачу, - хотілось би мені надалі. Поезія та логіка і документалізм!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2016-06-11 13:04:58 ]
Така багатоплановість психологічних ліній сюжету!
Прочитала на одному подиху! З нетерпінням чекатиму продовження!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-06-12 08:48:20 ]
Галю, дякую!