[α]

хлоп.я та дівча. тамбурин & пожерте полум.я
по-літньому небо. пахне снігом

в пальцях подих метелика збитий
зал у захваті. зал нічого не поняв. . .


[β]

сидить вона у червоному морі погруди
на обрії жовті лимони як певно сонця
цей місяць у колір відтінку волосся червоний
немовби не тут хоч здається що він їй любий


[γ]

мовчи, дівчинко
не кажи зараз ніц
лише не зникай назовсім
надто багато втрачено
десь невідомо й навіщо
шукай свої привиди
як усе тихцем-
ниш.com


[δ]

та проливати винну кров
на полум.я, на попіл, долю
на чистий сніг, що так врочисто йшов
над безкінечним, голим полем

сріблисто~біло~моторошним~сном


[ε]

пляшки що здаються. . .
травою безглузді мов слово
померти

природа до болю лінива
двобою не вийде

як завжди
у твоїх оча-х-тиво тліють
холодні як магія

рейки

& риби бажають летіти в
тусинь де
інакше
можливо


[ζ]

тихо і болісно і ранково в
мул напівпам.яті
зблідлу збруднілу млу
все переходить
трансцендентується
бу страхається
хто ви такі
 ve...........
 ..ner........
 .....mor.....
 ............*ы


[η]

Його руки шукали дива
Перехожі стовпіли
Вибухала низька тиш

Клоун був білим
Як привид

*
зрештою, було рано
& потім пієсу закрили
істерика билася в груди
дерла легкий серпанок

а клоун пішов між люде
ступати на їхні крила


[θι]

тьмяні виблиски
сріберні бризки
. . . лиш у тобі
дівчинко-звістко
живіша весна
заперечена
неміч-безодня
примружено-ниця
безмежно смілива
усе & тобі
хтозна & щозна
блискавиця
киця-чорниця
таємна криниця
линвиця дзвінка
пом.яни нечестивця
під кричною
радістю снив
де цвіте соковиця
витончена у неспішній
журбі-соколиці
прокинься осяйно
вгорнися
у мальовничі дива
звичні величі
кольорів
безпечальні
веселки
палай що є мить
ідолам *гір *гірких
назустріч-і-крізь
& зникай невідомо
святкуючи усебіч
оксамитно самотні
слова у весняну
квітуючу безвідь
 ............................................
 о священний хіжах..........
 ............................................
 .............вічний дім.............
 ............................................
 ....мовчазних......................
 ............................................
 .............................................

стиглі зимні холодні колони просторих &
повсякчас надто сповнені відчаєм усіх ґатунків
& відтінків (міст) недовірливі. крихкі. лунко
скажені та повсякчас надто
мертві понад площами. понад безмежними
сходами (нікуди) снять свої нікому не вірні
випадково постійні порожні мрячні покаянні
(дні)


[κ]

на нічних вокзалах життя сковзає
між дивом & люком, зимою & літом
на всіх забивають розтоптані діти

на всіх забуває правда гіркая


[λ]

де небуття каміння сторінками
безладного & карколомного знічев*я
в лункім свічаді звеселяючого вітру
глядиться у гарячожовті хмари

святкуючи собі неявність тихоплинну
на вишуканій самоті мабуть~
світань


[μ]

тінь не губиться, він блукає за кадром
підливає крові, підпасовує типу зашморги

зітхає звично, хоч & так виріжуть друже запросто
& вчора моррісон вен а нині гендрикс всеєдно
тепер час зайнятися обліком інвентарним

тінь звично ретельно зачиняє двері на всі балкони
& підраховує сальдо червоних синіх & тощо
глюків

всі розуміють безжальний факт що навіть
низький бюджет приносить незгірші філки
неконтрольовані виконавці які тільки й знають
заливати за комір цинарити & ще бознаяк
добиватися
завжди потребують усе & завжди одразу hey-joe

директор звичайна с/б-17.5-раз & абзац
на буфеті лірична пліснява хоч добра акустика у
прибиральниця не з.являється тиждень
має ділянку сім.ю & всі вибирають бульбу
alice зникає у вечірній паморок вітер
кролику, білий, незабаром тебе до вечері
& всяке там злободенне інше помити-попрати

тінь любить чорні такі казочки
вони транспортують веселу реальність ~


[ν]

саме той
чиї
кришталеві сльози
із букетом
тойбічного кальвадосу
чиї терпкі
очі
глибше за
моцарта
чиї сиві страхи
усеприбувають
з південного полюсу
умикаючи не-
відступний підірвани-й

(ОМ)

поки
ніч лагідна. жовтень. коньяк~
передоз
філософ & кілер
у барі за фокусом
& мозáр, як без цього

іще
прозора троянда прозорості
під безмежжям зіркових логосів
безсезоння. духи лихих голосів
еолові арфи з тойбіччя
космосу


[ξ]

а ля ґєр ~ кома ля. . .

від нуля починається
відвойовано~ одіозна
осінь-інь-злотокоса. . .

буденно розкішна гра
беззмістовні мости & міста
& життя безжиттєві й
святá
виноград кавуни абрикоси

& пресвітла небесна сльоза
щедрим ляпісом ~ купоросом
ще окропить поезій
жнива


[ο]

на Венері надалі сірчані дощі
яке діло мені до їхніх чистилищ
я горлиця з малечку сива
а химерна небесна папороть
через день проростає у вікна
там, де вулицями снив чиїх
демон тиші
пантагрюелівський гаргантюа
несхибно крокує без Канта
Іммануїла
у пошуках надзвичайних савн-д-ів
у ненависті до лектур
в оркестровій ямі світань
доктор Фауст мухлює в карти
втрачає запах у пам.яті ріжне пиво
& рішуче зненацька & запросто
десь у млі за плечима
трепетний погляд тьмариться
байдужіє ілюзія, вибір
у майбутньому скерці каміння ~ хліб
під руками води ~ вогню
& порожній одяг за ріг
напівдумки не сприяють вірі
не шукаючи срібла
не кохаючи лез
ліричних
{шо ж уже}

на Венері
сірчані
дощі


[π]

десь біля серця гітарі
рвуться нейлонові струни
хеммонд вурчить мов грім

на здичавіле місто
електризоване вітром
йде вічноплинний дрім

божі співучі зорі
ілюмінують лав сторі
ти віриш у ці казки

крізь вибуховий простір
вабить відлюдний острів
& смерть роздає квитки

кршна чекає у мантрі
радіо крутить кантрі
попіл шиплячий змій

білий солодкий кролик
хрестик а потім нолик
ангеле ніжний мій


[ρ]

. . . від гамівні летять пінгвіни
скачуть дельфіни
пливуть тунці
осінь безсоння
літо без діл
у прядиві світла
камінні безвинні
пінгвіни? які пінгвіни?

  . . . у гамівнях дивацькі діти. . .


[σ]

понад деревами сонце
перетирає від пороху
скляночки до вечірки
бо вже незабаром пізно
& місяць виходить за двері
щоб зустрічати всіх

ніжно бере за руку
тихо заводить до лісу
клацає пальцями лисам
щоб зачинали фокстрот
& ніхто не помре

безвісним


[ςφ]

у задзеркаллі зелений заяць
& гонський ровер алмазним небом
серпневий квітень. ніщо вокзальне
& сині птахи у китайських кедах

&

небезпечний небесний сливовий сік
просочить руки твої & виллється світом
люстерково бавлячись пелюстками
невимовної млості квітів

слухай типу, начебто спи


[χ]

чи квітів безкінечно пере~
вплетених життя & смерть
як ллється час водою між
світами лунними
десь

та


[ψ]

(колискова
-для-
неoпробудження)

ти п.єш & скоро тобою зростають трави
із них дерева між вітами небоморе
& місяць напевно грудень а може травень
а в грудях солодкий біль або непрозорий
він ластиться & мовчить бо що тут казати
дощі залишають серце змивають душу
тоді тверезієш нема часý вокзали
сніжинки зірки серця чи фігурні дужки
& знову неначе травень а може серпень
шляхи проминають чаплі пікують в небо
ти спрага риби співають & місяць терпне
бо знав я усе навіщо таке без тебе
вертаєшся або ні але раптом дійсно
три феї ніби зберуть тебе мовби лати
пропишуть закляття втома* полин* усе*
(пізно)
з тим кожна піде
& лишишся ти стояти


[ω]

*ексклюзивні подячні
 вітання із осіннього булонського лісу
 ненав.язливо зображаючи джиґу-а-ля
 із південнооким пітоном
 & маленькі кольорові ведмедики
 бігають кружка. . . і таке інше ы*17.5. . .
 у всілякий душевнорідний
 взаєм


 С*




 

 
2008~2012p.p.