Химерики я заходився стругати...

Вихтір Орклин

Саландяк Ярослав Анонім

Поняття химерності...
    ...філософія багатослівна. Всякий філософ хотів би число слів скоротити. Тако-сяко, намацуючи безконечність дійсності, свідомість, гублячись у варіантах, зрештою розуміє, що усе це, якось, поміщається в одній миті – тепер, котра (та мить) при детальнішому (багатослівному) розгляді є видуманим поняттям часу... і всяка матерія, як в філософії, так і поза нею, є також, видуманими поняттями. Матеріалізм є ідеєю, насправді... Марні зусилля – звести все це до одного, хоча - можна звести усе до двох слів: усе-ніщо... Хай, на сьогодні, в філософії все звелось до одного слова - відносність, котре, будучи поняттям, якраз застосовується для логічного пояснення всього-нараз, але очевидно передбачаючи багато слів-чисел (логічні ряди) подалі... Однак – дійсність тільки-лише логічною бути не може... Навіть між логічних варіантів, завжди - є варіант абсурдний...
    Кажуть, уже давно – Сократ сказав найкоротше: я знаю, що я нічого не знаю... Знаю не знаю - що і логічним і абсурдним воднораз є, але до сих пір це - філософський анекдот. Отже, зараз, філософія, також і звичайна людська свідомість, нагально потребує нового узагальнення. Нині, коли так фантастично зростає спроможність людського розуму охопити воднораз щораз більше, важко, категорично стверджуючи щось одне - залишатись адекватним взагалі. От і випливають на поверхню вже цілком абсурдні узагальнення: чорна діра – для надщільної, логічно, матерії, котра поглинає матерію; поняття гібридності (логічної для схрещування різно-спадкових організмів) - для простору суспільного життя... Все важче й важче бути реальним. Щоб повноцінно усвідомлювати ту ж реальність – однак мусиш припускати, що чогось не знаєш, але що все, обов’язково, мусить мати логіку. Що абсурдний, - то просто ти такий дурний!
    Але... вчорашнє, щось зовсім аж химерне - здавалось би (вчора) не можливе, помацай – сьогодні у кожній кишені... мобільний... Всяка реальність сьогодні, природно (значить завжди), просто собі: буденно-химерна. Не помилишся нині в реальному - всяк час сподіваючись на його реальну химерність... не завжди і не у всьому твоя свідомість мусить конкретизувати логічність чи абсурдність дійсності – досить визначити всю сутність в понятті тепер - як химерну, сподіваючись там, подалі, на можливість якогось там логічного визначення її (дійсності) конкретно у понятті відносності, окремо якимсь... І, що головне, мати себе за повноцінно-свідомого, при цьому будучи, навіть, цілком несповна розуму... додаючи всій реальності відчуття всякої там химерності... Зрештою, буду чи не буду я казати щось далі – сама реальність просто приречена... на химерне тепер.

    От, саме у Могильного (читаючи химерики), я дійшов до цілком серйозного усвідомлення поняття химерності для розуміння реальності... Хоч сам Віктор Миколович, скоріше, буде стверджувати, що пожартував...
    Химерність - поняття давнє. Χίμαίρα (Химера) – древні греки мали таку богиню, від неї постала і усяка химерність. Все ж новотвір “Химерики”, та й моє усвідомлення (ідея) універсальності поняття химерності, як для загальної філософії так і для пересічної свідомості, до мене тоді ж прийшло, - отже за Могильним Віктором Миколовичем і всіляке авторське право тої ідеї!
11.11.2016 р.