Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.05
23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
2026.10.05
22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
2026.10.05
16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
2026.10.05
15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
2026.10.05
13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
2026.10.05
12:19
Нехай же відкидають лизоблюди
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
2026.10.05
09:36
Спи, мій любий
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
2026.10.05
09:35
Я без щастя — безпорадна,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
2026.10.05
09:23
Слава Богу грім гримить
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
2026.10.05
07:46
За зорями звіряюся вночі,
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
2026.10.05
06:21
Колиска ця вигойдує печаль
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
2026.10.04
23:02
вітрисько вщух
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
запала тиша
мов стороння дивна
поети люблять тишу
як-от звук
а ще негоду і свободу
в риму
бо приязне
2026.10.04
21:27
Незбагненна таємниця,
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
ти і правда, й небилиця.
Сум у снах,
сміх в очах —
лиця, лиця, лиця, лиця.
Різнолика таємниця,
тут оса, а там — вже киця.
2026.10.04
21:12
Заблукали в фіордах Норвегії
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
Футболісти варшавської «Легії».
Переплутали все
На шляху до Тромсе –
Тьмарить розум природа Норвегії.
У колишній Чехословаччині
Було все до кінця передбачено.
2026.10.04
18:40
Марно думкою здіймаю
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
Вогке кволої бджоли.
Незручні та незугарні
З матіоли постоли.
Сік нектару — незборимий
У відрі на дні добра.
Дно на око — невловиме,
2026.10.04
15:23
Як піднявся Хмель і крикнув, що пора настала,
Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Україна тої ж миті уся запалала.
І козаки, і селяни за зброю взялися.
Пани-ляхи з України в страху подалися.
Жовті, Корсунь і Пилявці наснаги додали.
Вже й литвини не стерпіли, зброю в руки взяли.
Покоза
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
Мандри в космосі 65.7 – Могильний Віктор Миколович (під псевдом Вихтір Орклин, Віть Вітько) Химерики
Поняття химерності...
...філософія багатослівна. Всякий філософ хотів би число слів скоротити. Тако-сяко, намацуючи безконечність дійсності, свідомість, гублячись у варіантах, зрештою розуміє, що усе це, якось, поміщається в одній миті – тепер, котра (та мить) при детальнішому (багатослівному) розгляді є видуманим поняттям часу... і всяка матерія, як в філософії, так і поза нею, є також, видуманими поняттями. Матеріалізм є ідеєю, насправді... Марні зусилля – звести все це до одного, хоча - можна звести усе до двох слів: усе-ніщо... Хай, на сьогодні, в філософії все звелось до одного слова - відносність, котре, будучи поняттям, якраз застосовується для логічного пояснення всього-нараз, але очевидно передбачаючи багато слів-чисел (логічні ряди) подалі... Однак – дійсність тільки-лише логічною бути не може... Навіть між логічних варіантів, завжди - є варіант абсурдний...
Кажуть, уже давно – Сократ сказав найкоротше: я знаю, що я нічого не знаю... Знаю не знаю - що і логічним і абсурдним воднораз є, але до сих пір це - філософський анекдот. Отже, зараз, філософія, також і звичайна людська свідомість, нагально потребує нового узагальнення. Нині, коли так фантастично зростає спроможність людського розуму охопити воднораз щораз більше, важко, категорично стверджуючи щось одне - залишатись адекватним взагалі. От і випливають на поверхню вже цілком абсурдні узагальнення: чорна діра – для надщільної, логічно, матерії, котра поглинає матерію; поняття гібридності (логічної для схрещування різно-спадкових організмів) - для простору суспільного життя... Все важче й важче бути реальним. Щоб повноцінно усвідомлювати ту ж реальність – однак мусиш припускати, що чогось не знаєш, але що все, обов’язково, мусить мати логіку. Що абсурдний, - то просто ти такий дурний!
Але... вчорашнє, щось зовсім аж химерне - здавалось би (вчора) не можливе, помацай – сьогодні у кожній кишені... мобільний... Всяка реальність сьогодні, природно (значить завжди), просто собі: буденно-химерна. Не помилишся нині в реальному - всяк час сподіваючись на його реальну химерність... не завжди і не у всьому твоя свідомість мусить конкретизувати логічність чи абсурдність дійсності – досить визначити всю сутність в понятті тепер - як химерну, сподіваючись там, подалі, на можливість якогось там логічного визначення її (дійсності) конкретно у понятті відносності, окремо якимсь... І, що головне, мати себе за повноцінно-свідомого, при цьому будучи, навіть, цілком несповна розуму... додаючи всій реальності відчуття всякої там химерності... Зрештою, буду чи не буду я казати щось далі – сама реальність просто приречена... на химерне тепер.
От, саме у Могильного (читаючи химерики), я дійшов до цілком серйозного усвідомлення поняття химерності для розуміння реальності... Хоч сам Віктор Миколович, скоріше, буде стверджувати, що пожартував...
Химерність - поняття давнє. Χίμαίρα (Химера) – древні греки мали таку богиню, від неї постала і усяка химерність. Все ж новотвір “Химерики”, та й моє усвідомлення (ідея) універсальності поняття химерності, як для загальної філософії так і для пересічної свідомості, до мене тоді ж прийшло, - отже за Могильним Віктором Миколовичем і всіляке авторське право тої ідеї!
11.11.2016 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандри в космосі 65.7 – Могильний Віктор Миколович (під псевдом Вихтір Орклин, Віть Вітько) Химерики
Химерики я заходився стругати...
Вихтір Орклин
Саландяк Ярослав АнонімПоняття химерності...
...філософія багатослівна. Всякий філософ хотів би число слів скоротити. Тако-сяко, намацуючи безконечність дійсності, свідомість, гублячись у варіантах, зрештою розуміє, що усе це, якось, поміщається в одній миті – тепер, котра (та мить) при детальнішому (багатослівному) розгляді є видуманим поняттям часу... і всяка матерія, як в філософії, так і поза нею, є також, видуманими поняттями. Матеріалізм є ідеєю, насправді... Марні зусилля – звести все це до одного, хоча - можна звести усе до двох слів: усе-ніщо... Хай, на сьогодні, в філософії все звелось до одного слова - відносність, котре, будучи поняттям, якраз застосовується для логічного пояснення всього-нараз, але очевидно передбачаючи багато слів-чисел (логічні ряди) подалі... Однак – дійсність тільки-лише логічною бути не може... Навіть між логічних варіантів, завжди - є варіант абсурдний...
Кажуть, уже давно – Сократ сказав найкоротше: я знаю, що я нічого не знаю... Знаю не знаю - що і логічним і абсурдним воднораз є, але до сих пір це - філософський анекдот. Отже, зараз, філософія, також і звичайна людська свідомість, нагально потребує нового узагальнення. Нині, коли так фантастично зростає спроможність людського розуму охопити воднораз щораз більше, важко, категорично стверджуючи щось одне - залишатись адекватним взагалі. От і випливають на поверхню вже цілком абсурдні узагальнення: чорна діра – для надщільної, логічно, матерії, котра поглинає матерію; поняття гібридності (логічної для схрещування різно-спадкових організмів) - для простору суспільного життя... Все важче й важче бути реальним. Щоб повноцінно усвідомлювати ту ж реальність – однак мусиш припускати, що чогось не знаєш, але що все, обов’язково, мусить мати логіку. Що абсурдний, - то просто ти такий дурний!
Але... вчорашнє, щось зовсім аж химерне - здавалось би (вчора) не можливе, помацай – сьогодні у кожній кишені... мобільний... Всяка реальність сьогодні, природно (значить завжди), просто собі: буденно-химерна. Не помилишся нині в реальному - всяк час сподіваючись на його реальну химерність... не завжди і не у всьому твоя свідомість мусить конкретизувати логічність чи абсурдність дійсності – досить визначити всю сутність в понятті тепер - як химерну, сподіваючись там, подалі, на можливість якогось там логічного визначення її (дійсності) конкретно у понятті відносності, окремо якимсь... І, що головне, мати себе за повноцінно-свідомого, при цьому будучи, навіть, цілком несповна розуму... додаючи всій реальності відчуття всякої там химерності... Зрештою, буду чи не буду я казати щось далі – сама реальність просто приречена... на химерне тепер.
От, саме у Могильного (читаючи химерики), я дійшов до цілком серйозного усвідомлення поняття химерності для розуміння реальності... Хоч сам Віктор Миколович, скоріше, буде стверджувати, що пожартував...
Химерність - поняття давнє. Χίμαίρα (Химера) – древні греки мали таку богиню, від неї постала і усяка химерність. Все ж новотвір “Химерики”, та й моє усвідомлення (ідея) універсальності поняття химерності, як для загальної філософії так і для пересічної свідомості, до мене тоді ж прийшло, - отже за Могильним Віктором Миколовичем і всіляке авторське право тої ідеї!
11.11.2016 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
