Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав`ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав`ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
2026.07.15
23:19
Вони знаходяться за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на все, що піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
Мандри в космосі 65.7 – Могильний Віктор Миколович (під псевдом Вихтір Орклин, Віть Вітько) Химерики
Поняття химерності...
...філософія багатослівна. Всякий філософ хотів би число слів скоротити. Тако-сяко, намацуючи безконечність дійсності, свідомість, гублячись у варіантах, зрештою розуміє, що усе це, якось, поміщається в одній миті – тепер, котра (та мить) при детальнішому (багатослівному) розгляді є видуманим поняттям часу... і всяка матерія, як в філософії, так і поза нею, є також, видуманими поняттями. Матеріалізм є ідеєю, насправді... Марні зусилля – звести все це до одного, хоча - можна звести усе до двох слів: усе-ніщо... Хай, на сьогодні, в філософії все звелось до одного слова - відносність, котре, будучи поняттям, якраз застосовується для логічного пояснення всього-нараз, але очевидно передбачаючи багато слів-чисел (логічні ряди) подалі... Однак – дійсність тільки-лише логічною бути не може... Навіть між логічних варіантів, завжди - є варіант абсурдний...
Кажуть, уже давно – Сократ сказав найкоротше: я знаю, що я нічого не знаю... Знаю не знаю - що і логічним і абсурдним воднораз є, але до сих пір це - філософський анекдот. Отже, зараз, філософія, також і звичайна людська свідомість, нагально потребує нового узагальнення. Нині, коли так фантастично зростає спроможність людського розуму охопити воднораз щораз більше, важко, категорично стверджуючи щось одне - залишатись адекватним взагалі. От і випливають на поверхню вже цілком абсурдні узагальнення: чорна діра – для надщільної, логічно, матерії, котра поглинає матерію; поняття гібридності (логічної для схрещування різно-спадкових організмів) - для простору суспільного життя... Все важче й важче бути реальним. Щоб повноцінно усвідомлювати ту ж реальність – однак мусиш припускати, що чогось не знаєш, але що все, обов’язково, мусить мати логіку. Що абсурдний, - то просто ти такий дурний!
Але... вчорашнє, щось зовсім аж химерне - здавалось би (вчора) не можливе, помацай – сьогодні у кожній кишені... мобільний... Всяка реальність сьогодні, природно (значить завжди), просто собі: буденно-химерна. Не помилишся нині в реальному - всяк час сподіваючись на його реальну химерність... не завжди і не у всьому твоя свідомість мусить конкретизувати логічність чи абсурдність дійсності – досить визначити всю сутність в понятті тепер - як химерну, сподіваючись там, подалі, на можливість якогось там логічного визначення її (дійсності) конкретно у понятті відносності, окремо якимсь... І, що головне, мати себе за повноцінно-свідомого, при цьому будучи, навіть, цілком несповна розуму... додаючи всій реальності відчуття всякої там химерності... Зрештою, буду чи не буду я казати щось далі – сама реальність просто приречена... на химерне тепер.
От, саме у Могильного (читаючи химерики), я дійшов до цілком серйозного усвідомлення поняття химерності для розуміння реальності... Хоч сам Віктор Миколович, скоріше, буде стверджувати, що пожартував...
Химерність - поняття давнє. Χίμαίρα (Химера) – древні греки мали таку богиню, від неї постала і усяка химерність. Все ж новотвір “Химерики”, та й моє усвідомлення (ідея) універсальності поняття химерності, як для загальної філософії так і для пересічної свідомості, до мене тоді ж прийшло, - отже за Могильним Віктором Миколовичем і всіляке авторське право тої ідеї!
11.11.2016 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандри в космосі 65.7 – Могильний Віктор Миколович (під псевдом Вихтір Орклин, Віть Вітько) Химерики
Химерики я заходився стругати...
Вихтір Орклин
Саландяк Ярослав АнонімПоняття химерності...
...філософія багатослівна. Всякий філософ хотів би число слів скоротити. Тако-сяко, намацуючи безконечність дійсності, свідомість, гублячись у варіантах, зрештою розуміє, що усе це, якось, поміщається в одній миті – тепер, котра (та мить) при детальнішому (багатослівному) розгляді є видуманим поняттям часу... і всяка матерія, як в філософії, так і поза нею, є також, видуманими поняттями. Матеріалізм є ідеєю, насправді... Марні зусилля – звести все це до одного, хоча - можна звести усе до двох слів: усе-ніщо... Хай, на сьогодні, в філософії все звелось до одного слова - відносність, котре, будучи поняттям, якраз застосовується для логічного пояснення всього-нараз, але очевидно передбачаючи багато слів-чисел (логічні ряди) подалі... Однак – дійсність тільки-лише логічною бути не може... Навіть між логічних варіантів, завжди - є варіант абсурдний...
Кажуть, уже давно – Сократ сказав найкоротше: я знаю, що я нічого не знаю... Знаю не знаю - що і логічним і абсурдним воднораз є, але до сих пір це - філософський анекдот. Отже, зараз, філософія, також і звичайна людська свідомість, нагально потребує нового узагальнення. Нині, коли так фантастично зростає спроможність людського розуму охопити воднораз щораз більше, важко, категорично стверджуючи щось одне - залишатись адекватним взагалі. От і випливають на поверхню вже цілком абсурдні узагальнення: чорна діра – для надщільної, логічно, матерії, котра поглинає матерію; поняття гібридності (логічної для схрещування різно-спадкових організмів) - для простору суспільного життя... Все важче й важче бути реальним. Щоб повноцінно усвідомлювати ту ж реальність – однак мусиш припускати, що чогось не знаєш, але що все, обов’язково, мусить мати логіку. Що абсурдний, - то просто ти такий дурний!
Але... вчорашнє, щось зовсім аж химерне - здавалось би (вчора) не можливе, помацай – сьогодні у кожній кишені... мобільний... Всяка реальність сьогодні, природно (значить завжди), просто собі: буденно-химерна. Не помилишся нині в реальному - всяк час сподіваючись на його реальну химерність... не завжди і не у всьому твоя свідомість мусить конкретизувати логічність чи абсурдність дійсності – досить визначити всю сутність в понятті тепер - як химерну, сподіваючись там, подалі, на можливість якогось там логічного визначення її (дійсності) конкретно у понятті відносності, окремо якимсь... І, що головне, мати себе за повноцінно-свідомого, при цьому будучи, навіть, цілком несповна розуму... додаючи всій реальності відчуття всякої там химерності... Зрештою, буду чи не буду я казати щось далі – сама реальність просто приречена... на химерне тепер.
От, саме у Могильного (читаючи химерики), я дійшов до цілком серйозного усвідомлення поняття химерності для розуміння реальності... Хоч сам Віктор Миколович, скоріше, буде стверджувати, що пожартував...
Химерність - поняття давнє. Χίμαίρα (Химера) – древні греки мали таку богиню, від неї постала і усяка химерність. Все ж новотвір “Химерики”, та й моє усвідомлення (ідея) універсальності поняття химерності, як для загальної філософії так і для пересічної свідомості, до мене тоді ж прийшло, - отже за Могильним Віктором Миколовичем і всіляке авторське право тої ідеї!
11.11.2016 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
