Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.19
00:14
Навіть найлихіші лиходії неминуче відходять у минуле.
Якщо росія – антисвіт, то й світ – антиросія.
Силам зла бракує сили, але не бракує зла.
Герої варті свого народу, але чи вартий народ своїх героїв?
Золота середина була заповнена посередніс
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
2026.05.18
11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
2026.05.18
11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
2026.05.18
11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського:
Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Зму
2026.05.18
11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2026.05.18
09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
2026.05.18
09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
2026.05.18
06:16
Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
Мандри в космосі 65.7 – Могильний Віктор Миколович (під псевдом Вихтір Орклин, Віть Вітько) Химерики
Поняття химерності...
...філософія багатослівна. Всякий філософ хотів би число слів скоротити. Тако-сяко, намацуючи безконечність дійсності, свідомість, гублячись у варіантах, зрештою розуміє, що усе це, якось, поміщається в одній миті – тепер, котра (та мить) при детальнішому (багатослівному) розгляді є видуманим поняттям часу... і всяка матерія, як в філософії, так і поза нею, є також, видуманими поняттями. Матеріалізм є ідеєю, насправді... Марні зусилля – звести все це до одного, хоча - можна звести усе до двох слів: усе-ніщо... Хай, на сьогодні, в філософії все звелось до одного слова - відносність, котре, будучи поняттям, якраз застосовується для логічного пояснення всього-нараз, але очевидно передбачаючи багато слів-чисел (логічні ряди) подалі... Однак – дійсність тільки-лише логічною бути не може... Навіть між логічних варіантів, завжди - є варіант абсурдний...
Кажуть, уже давно – Сократ сказав найкоротше: я знаю, що я нічого не знаю... Знаю не знаю - що і логічним і абсурдним воднораз є, але до сих пір це - філософський анекдот. Отже, зараз, філософія, також і звичайна людська свідомість, нагально потребує нового узагальнення. Нині, коли так фантастично зростає спроможність людського розуму охопити воднораз щораз більше, важко, категорично стверджуючи щось одне - залишатись адекватним взагалі. От і випливають на поверхню вже цілком абсурдні узагальнення: чорна діра – для надщільної, логічно, матерії, котра поглинає матерію; поняття гібридності (логічної для схрещування різно-спадкових організмів) - для простору суспільного життя... Все важче й важче бути реальним. Щоб повноцінно усвідомлювати ту ж реальність – однак мусиш припускати, що чогось не знаєш, але що все, обов’язково, мусить мати логіку. Що абсурдний, - то просто ти такий дурний!
Але... вчорашнє, щось зовсім аж химерне - здавалось би (вчора) не можливе, помацай – сьогодні у кожній кишені... мобільний... Всяка реальність сьогодні, природно (значить завжди), просто собі: буденно-химерна. Не помилишся нині в реальному - всяк час сподіваючись на його реальну химерність... не завжди і не у всьому твоя свідомість мусить конкретизувати логічність чи абсурдність дійсності – досить визначити всю сутність в понятті тепер - як химерну, сподіваючись там, подалі, на можливість якогось там логічного визначення її (дійсності) конкретно у понятті відносності, окремо якимсь... І, що головне, мати себе за повноцінно-свідомого, при цьому будучи, навіть, цілком несповна розуму... додаючи всій реальності відчуття всякої там химерності... Зрештою, буду чи не буду я казати щось далі – сама реальність просто приречена... на химерне тепер.
От, саме у Могильного (читаючи химерики), я дійшов до цілком серйозного усвідомлення поняття химерності для розуміння реальності... Хоч сам Віктор Миколович, скоріше, буде стверджувати, що пожартував...
Химерність - поняття давнє. Χίμαίρα (Химера) – древні греки мали таку богиню, від неї постала і усяка химерність. Все ж новотвір “Химерики”, та й моє усвідомлення (ідея) універсальності поняття химерності, як для загальної філософії так і для пересічної свідомості, до мене тоді ж прийшло, - отже за Могильним Віктором Миколовичем і всіляке авторське право тої ідеї!
11.11.2016 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандри в космосі 65.7 – Могильний Віктор Миколович (під псевдом Вихтір Орклин, Віть Вітько) Химерики
Химерики я заходився стругати...
Вихтір Орклин
Саландяк Ярослав АнонімПоняття химерності...
...філософія багатослівна. Всякий філософ хотів би число слів скоротити. Тако-сяко, намацуючи безконечність дійсності, свідомість, гублячись у варіантах, зрештою розуміє, що усе це, якось, поміщається в одній миті – тепер, котра (та мить) при детальнішому (багатослівному) розгляді є видуманим поняттям часу... і всяка матерія, як в філософії, так і поза нею, є також, видуманими поняттями. Матеріалізм є ідеєю, насправді... Марні зусилля – звести все це до одного, хоча - можна звести усе до двох слів: усе-ніщо... Хай, на сьогодні, в філософії все звелось до одного слова - відносність, котре, будучи поняттям, якраз застосовується для логічного пояснення всього-нараз, але очевидно передбачаючи багато слів-чисел (логічні ряди) подалі... Однак – дійсність тільки-лише логічною бути не може... Навіть між логічних варіантів, завжди - є варіант абсурдний...
Кажуть, уже давно – Сократ сказав найкоротше: я знаю, що я нічого не знаю... Знаю не знаю - що і логічним і абсурдним воднораз є, але до сих пір це - філософський анекдот. Отже, зараз, філософія, також і звичайна людська свідомість, нагально потребує нового узагальнення. Нині, коли так фантастично зростає спроможність людського розуму охопити воднораз щораз більше, важко, категорично стверджуючи щось одне - залишатись адекватним взагалі. От і випливають на поверхню вже цілком абсурдні узагальнення: чорна діра – для надщільної, логічно, матерії, котра поглинає матерію; поняття гібридності (логічної для схрещування різно-спадкових організмів) - для простору суспільного життя... Все важче й важче бути реальним. Щоб повноцінно усвідомлювати ту ж реальність – однак мусиш припускати, що чогось не знаєш, але що все, обов’язково, мусить мати логіку. Що абсурдний, - то просто ти такий дурний!
Але... вчорашнє, щось зовсім аж химерне - здавалось би (вчора) не можливе, помацай – сьогодні у кожній кишені... мобільний... Всяка реальність сьогодні, природно (значить завжди), просто собі: буденно-химерна. Не помилишся нині в реальному - всяк час сподіваючись на його реальну химерність... не завжди і не у всьому твоя свідомість мусить конкретизувати логічність чи абсурдність дійсності – досить визначити всю сутність в понятті тепер - як химерну, сподіваючись там, подалі, на можливість якогось там логічного визначення її (дійсності) конкретно у понятті відносності, окремо якимсь... І, що головне, мати себе за повноцінно-свідомого, при цьому будучи, навіть, цілком несповна розуму... додаючи всій реальності відчуття всякої там химерності... Зрештою, буду чи не буду я казати щось далі – сама реальність просто приречена... на химерне тепер.
От, саме у Могильного (читаючи химерики), я дійшов до цілком серйозного усвідомлення поняття химерності для розуміння реальності... Хоч сам Віктор Миколович, скоріше, буде стверджувати, що пожартував...
Химерність - поняття давнє. Χίμαίρα (Химера) – древні греки мали таку богиню, від неї постала і усяка химерність. Все ж новотвір “Химерики”, та й моє усвідомлення (ідея) універсальності поняття химерності, як для загальної філософії так і для пересічної свідомості, до мене тоді ж прийшло, - отже за Могильним Віктором Миколовичем і всіляке авторське право тої ідеї!
11.11.2016 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
