Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
Мандри в космосі 65.7 – Могильний Віктор Миколович (під псевдом Вихтір Орклин, Віть Вітько) Химерики
Поняття химерності...
...філософія багатослівна. Всякий філософ хотів би число слів скоротити. Тако-сяко, намацуючи безконечність дійсності, свідомість, гублячись у варіантах, зрештою розуміє, що усе це, якось, поміщається в одній миті – тепер, котра (та мить) при детальнішому (багатослівному) розгляді є видуманим поняттям часу... і всяка матерія, як в філософії, так і поза нею, є також, видуманими поняттями. Матеріалізм є ідеєю, насправді... Марні зусилля – звести все це до одного, хоча - можна звести усе до двох слів: усе-ніщо... Хай, на сьогодні, в філософії все звелось до одного слова - відносність, котре, будучи поняттям, якраз застосовується для логічного пояснення всього-нараз, але очевидно передбачаючи багато слів-чисел (логічні ряди) подалі... Однак – дійсність тільки-лише логічною бути не може... Навіть між логічних варіантів, завжди - є варіант абсурдний...
Кажуть, уже давно – Сократ сказав найкоротше: я знаю, що я нічого не знаю... Знаю не знаю - що і логічним і абсурдним воднораз є, але до сих пір це - філософський анекдот. Отже, зараз, філософія, також і звичайна людська свідомість, нагально потребує нового узагальнення. Нині, коли так фантастично зростає спроможність людського розуму охопити воднораз щораз більше, важко, категорично стверджуючи щось одне - залишатись адекватним взагалі. От і випливають на поверхню вже цілком абсурдні узагальнення: чорна діра – для надщільної, логічно, матерії, котра поглинає матерію; поняття гібридності (логічної для схрещування різно-спадкових організмів) - для простору суспільного життя... Все важче й важче бути реальним. Щоб повноцінно усвідомлювати ту ж реальність – однак мусиш припускати, що чогось не знаєш, але що все, обов’язково, мусить мати логіку. Що абсурдний, - то просто ти такий дурний!
Але... вчорашнє, щось зовсім аж химерне - здавалось би (вчора) не можливе, помацай – сьогодні у кожній кишені... мобільний... Всяка реальність сьогодні, природно (значить завжди), просто собі: буденно-химерна. Не помилишся нині в реальному - всяк час сподіваючись на його реальну химерність... не завжди і не у всьому твоя свідомість мусить конкретизувати логічність чи абсурдність дійсності – досить визначити всю сутність в понятті тепер - як химерну, сподіваючись там, подалі, на можливість якогось там логічного визначення її (дійсності) конкретно у понятті відносності, окремо якимсь... І, що головне, мати себе за повноцінно-свідомого, при цьому будучи, навіть, цілком несповна розуму... додаючи всій реальності відчуття всякої там химерності... Зрештою, буду чи не буду я казати щось далі – сама реальність просто приречена... на химерне тепер.
От, саме у Могильного (читаючи химерики), я дійшов до цілком серйозного усвідомлення поняття химерності для розуміння реальності... Хоч сам Віктор Миколович, скоріше, буде стверджувати, що пожартував...
Химерність - поняття давнє. Χίμαίρα (Химера) – древні греки мали таку богиню, від неї постала і усяка химерність. Все ж новотвір “Химерики”, та й моє усвідомлення (ідея) універсальності поняття химерності, як для загальної філософії так і для пересічної свідомості, до мене тоді ж прийшло, - отже за Могильним Віктором Миколовичем і всіляке авторське право тої ідеї!
11.11.2016 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандри в космосі 65.7 – Могильний Віктор Миколович (під псевдом Вихтір Орклин, Віть Вітько) Химерики
Химерики я заходився стругати...
Вихтір Орклин
Саландяк Ярослав АнонімПоняття химерності...
...філософія багатослівна. Всякий філософ хотів би число слів скоротити. Тако-сяко, намацуючи безконечність дійсності, свідомість, гублячись у варіантах, зрештою розуміє, що усе це, якось, поміщається в одній миті – тепер, котра (та мить) при детальнішому (багатослівному) розгляді є видуманим поняттям часу... і всяка матерія, як в філософії, так і поза нею, є також, видуманими поняттями. Матеріалізм є ідеєю, насправді... Марні зусилля – звести все це до одного, хоча - можна звести усе до двох слів: усе-ніщо... Хай, на сьогодні, в філософії все звелось до одного слова - відносність, котре, будучи поняттям, якраз застосовується для логічного пояснення всього-нараз, але очевидно передбачаючи багато слів-чисел (логічні ряди) подалі... Однак – дійсність тільки-лише логічною бути не може... Навіть між логічних варіантів, завжди - є варіант абсурдний...
Кажуть, уже давно – Сократ сказав найкоротше: я знаю, що я нічого не знаю... Знаю не знаю - що і логічним і абсурдним воднораз є, але до сих пір це - філософський анекдот. Отже, зараз, філософія, також і звичайна людська свідомість, нагально потребує нового узагальнення. Нині, коли так фантастично зростає спроможність людського розуму охопити воднораз щораз більше, важко, категорично стверджуючи щось одне - залишатись адекватним взагалі. От і випливають на поверхню вже цілком абсурдні узагальнення: чорна діра – для надщільної, логічно, матерії, котра поглинає матерію; поняття гібридності (логічної для схрещування різно-спадкових організмів) - для простору суспільного життя... Все важче й важче бути реальним. Щоб повноцінно усвідомлювати ту ж реальність – однак мусиш припускати, що чогось не знаєш, але що все, обов’язково, мусить мати логіку. Що абсурдний, - то просто ти такий дурний!
Але... вчорашнє, щось зовсім аж химерне - здавалось би (вчора) не можливе, помацай – сьогодні у кожній кишені... мобільний... Всяка реальність сьогодні, природно (значить завжди), просто собі: буденно-химерна. Не помилишся нині в реальному - всяк час сподіваючись на його реальну химерність... не завжди і не у всьому твоя свідомість мусить конкретизувати логічність чи абсурдність дійсності – досить визначити всю сутність в понятті тепер - як химерну, сподіваючись там, подалі, на можливість якогось там логічного визначення її (дійсності) конкретно у понятті відносності, окремо якимсь... І, що головне, мати себе за повноцінно-свідомого, при цьому будучи, навіть, цілком несповна розуму... додаючи всій реальності відчуття всякої там химерності... Зрештою, буду чи не буду я казати щось далі – сама реальність просто приречена... на химерне тепер.
От, саме у Могильного (читаючи химерики), я дійшов до цілком серйозного усвідомлення поняття химерності для розуміння реальності... Хоч сам Віктор Миколович, скоріше, буде стверджувати, що пожартував...
Химерність - поняття давнє. Χίμαίρα (Химера) – древні греки мали таку богиню, від неї постала і усяка химерність. Все ж новотвір “Химерики”, та й моє усвідомлення (ідея) універсальності поняття химерності, як для загальної філософії так і для пересічної свідомості, до мене тоді ж прийшло, - отже за Могильним Віктором Миколовичем і всіляке авторське право тої ідеї!
11.11.2016 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
