Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
Діалектика для фейсбука (з Канта)...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Діалектика для фейсбука (з Канта)...
... Реальність є - хай як це банально не є!
Він (Володя Федорчук) свідомий реальності своїх дій, запримітив цю місцину за якимись, відомими одному йому, прикметами... вернувся сюди, свідомий реальності усіх своїх дій і реальності того простору – накинув олівцем (а може й ні) на шматку заґрунтованого картону межі реальних кольорів та відтінків і аналогічно відобразив їх співвідношення... Справжня ж реальність доокола була не співмірно більшою за той шматок картону та складнішою за, просто, стосунки фарби-свідомості-картону... Малесенька комашка-мурашка, зрештою, коли фарба висохне – вільно собі перелізла б з тої реальності на ту, бо це, зрештою, одна реальність... але та мурашка, котра в свідомості, хоч це і та сама, котру Володя зауважив, коли малював, не зауваживши коли вона залізла в його свідомість... все ж не та, жива... а та, запримічена майстром місцина, зовсім не та, як стверджує Кант: “Розглядаючи той трансцендентальний (котрий веде за межі) предмет нашої ідеї, ми бачимо, що не можемо припускати його самостійної дійсності згідно понять реальності, субстанції, причини і так далі, тому що ці поняття є повною відмінністю від чуттєво визначеного світу і не мають там навіть мінімального вживання”. - Очевидно маючи на увазі, що справжні мурашки в свідомості, все ж, не живуть...
“Кидаємо ми погляд на той трансцендентальний предмет нашої ідеї, так бачимо ми, це ми його дійсність на поняття з реальністю, субстанцією, причиною і так далі в собі самому не припускати можемо, тому що ці поняття в дещо, це від чуттєво-мисленного світу повна відміність є, не наменший вживання має. (згідно словника) - Werfen wir unseren Blick nun auf den transzendentalen Gegenstand unserer Idee, so sehen wir, daß wir seine Wirklichkeit nach den Begriffen von Realität, Substanz, Kausalität usw. an sich selbst nicht voraussetzen können, weil diese Begriffe auf etwas, das von der Sinnenwelt ganz unterschieden ist, nicht die mindeste Anwendung haben” . ( І Кант Критика чистого розуму Додаток до трансцендентальної діалектики Про кінцеву мету природної діалектики людського розуму, десятий абзац).
27.01.2017 р.
худ. Володимир Федорчук – Пейзаж з околиці Підгайців (олія-картон)

Він (Володя Федорчук) свідомий реальності своїх дій, запримітив цю місцину за якимись, відомими одному йому, прикметами... вернувся сюди, свідомий реальності усіх своїх дій і реальності того простору – накинув олівцем (а може й ні) на шматку заґрунтованого картону межі реальних кольорів та відтінків і аналогічно відобразив їх співвідношення... Справжня ж реальність доокола була не співмірно більшою за той шматок картону та складнішою за, просто, стосунки фарби-свідомості-картону... Малесенька комашка-мурашка, зрештою, коли фарба висохне – вільно собі перелізла б з тої реальності на ту, бо це, зрештою, одна реальність... але та мурашка, котра в свідомості, хоч це і та сама, котру Володя зауважив, коли малював, не зауваживши коли вона залізла в його свідомість... все ж не та, жива... а та, запримічена майстром місцина, зовсім не та, як стверджує Кант: “Розглядаючи той трансцендентальний (котрий веде за межі) предмет нашої ідеї, ми бачимо, що не можемо припускати його самостійної дійсності згідно понять реальності, субстанції, причини і так далі, тому що ці поняття є повною відмінністю від чуттєво визначеного світу і не мають там навіть мінімального вживання”. - Очевидно маючи на увазі, що справжні мурашки в свідомості, все ж, не живуть...
“Кидаємо ми погляд на той трансцендентальний предмет нашої ідеї, так бачимо ми, це ми його дійсність на поняття з реальністю, субстанцією, причиною і так далі в собі самому не припускати можемо, тому що ці поняття в дещо, це від чуттєво-мисленного світу повна відміність є, не наменший вживання має. (згідно словника) - Werfen wir unseren Blick nun auf den transzendentalen Gegenstand unserer Idee, so sehen wir, daß wir seine Wirklichkeit nach den Begriffen von Realität, Substanz, Kausalität usw. an sich selbst nicht voraussetzen können, weil diese Begriffe auf etwas, das von der Sinnenwelt ganz unterschieden ist, nicht die mindeste Anwendung haben” . ( І Кант Критика чистого розуму Додаток до трансцендентальної діалектики Про кінцеву мету природної діалектики людського розуму, десятий абзац).
27.01.2017 р.
худ. Володимир Федорчук – Пейзаж з околиці Підгайців (олія-картон)

Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"І Кант. Критика чистого розуму. (дрібниці перекладу). "
• Перейти на сторінку •
"Діалектика для фейсбука (ще далі)"
• Перейти на сторінку •
"Діалектика для фейсбука (ще далі)"
Про публікацію
