
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Микола Дудар (1950) /
Проза
Кінець 90-тих. Оповідь присвячена жигулям Ваз-21011. ( Ну як тебе не любити, Києве…? )
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кінець 90-тих. Оповідь присвячена жигулям Ваз-21011. ( Ну як тебе не любити, Києве…? )
1.
Хранитель Спокою і Справедливості щось таки сплутав… Чи то з похілля, чи то просто задля забави?… Взяв і витяг із потаємної обителі на поверхню повну жменю свіжих людських професій. Чисто людських… Вчорашній вчитель пішов у базарні продавці, його учень в «бригаду» збирати данину, учениця в обслугу на об’їзну, «авганець» в кілєри… А навздогін жбурнув до тих професій сміжний "набір" всілякої всячини: від пістоля і бронежилета, до діоксину. Він завжди це робить раз у сто років. Такі у Нього обов’язки… Люд наче здурів, все змішалося. На поверхню відносин сплило тони непотрібу…. Ті, кого не догледіли, недовчили - ще й отримали нові імена на широкий загал: «смотрящий», «кидало», «бригадний», «валютчик», «барига», «гопнік», «терпило»… раніше в обіході подібні імена варилися у певному середовищі. В ньому стало затісно, ось і вирішив було Хранитель усього…Тобі, оскільки ти віддавав перевагу нехоженим стежкам, автомобілям, швидкості і гарниим дівчатам - дісталась професія "грача" - це коли на своєму зашарпаному жигулику гасаєш по Києву - авось хто підійме руку поруч дороги і сполохне автопотік лівою … Гальма завжди напоготові, і, не питаючи куди і за скільки - хилишся через пасажирове крісля, одкриваєш, і ввічливо: - Прошу! - і тиснеш на "газ», а після вже домовляєтесь за ціну… Бо головне, що ти впіймав "грача" і щось капне. Заробіток у такій справі невеличкий, ледь вистачає на харчі, на ремонт. А як пофартить, та ще й із самого ранку, то для накопичення нещасних фантиків існує півторалітровий слоїк з-під краски - самий надійний банк - «Ничка». Подібних банок різного калібру, що на віранді, що у хлівчику ( а їх аж три на подвір'ї ) безліч, одже ніхто не здогадається, що в однієї із заляпаних банок пріє від задухи вклад… Інша справа жестяні банки, арматура, труби всілякі, лопати, граблі без держаків, одним словом - металобрухт - це парафія нишпорок. Одним оком вітаються з тобою, другим нишпорять навкруги… Навідатись можуть в будь-який час. Вночі особливо. Загорожа тільки від дороги, а ще три сторони - гуляй вітер. Ничка слугує виключно для жигулика.,. тріщить в унісон з усим, що нависло, і переплуталося з думками - як далі, який вихід?… А ще й хочеться ж, як і усім смертним, інколи посидіти під восьмидесятирічною грушею… Груша переродилась в дичку. Без імені і фамілії. із єдином правом - холодити в спеку і гріти водночас душу… Розведеш вогник осторонь від неї… всунеш цигарку в зуби… келих червоного… знову цигарку… ще келишок… прозрієш на якусь мить, пірнешш у молодість, а звідти обхідними шляхами, бува щоб не зашкодити собі, повертаєшся у дійсність… бризне четвертинка сльози з очей, а сонячні промені з вітерцем тут як тут, і вивітрять і висушать враз. Грушеве листя взтріпоче… вдихнеш в себе шмат літа, окинеш поглядом прилеглий світ… хукнеш під ноги, прийдеш до тями і впєрьод!!! З новими силами довбати свій прохід до світлого майбуття… А вніч: "Де там доця? Що нині поробляє? Вже й перший клас скінчила. Добре що школа, там, у них, недалечко від під'їзда, метрів зі сто… Як там красуня - дружина??? Втримається?… А до них більше як вісім тисяч кілометрів. Далекий Схід… Дружина родом звідти… тато і мама її теж родились в сім’ях висланих українців. Ти бував… Боже, скільки їх там, наших?… Добре, що при здоров'ї дєда Вова і баба Тоня… Доця у них не одна, у батьків ще й син, правда… А тут окрім котика і жигулика - мертве поле. Чужий в селі. Ні родичів, ні… та які там друзі? одні попутні пасажири… Тако розгледіш, то в селі одні баби. Куди поділася чоловіча спільнота? Наче хто вистриг… І розумієш, що алкоголь свою справу добре знає… Пройдуть роки, твоя сім’я повернеться, ви будете працювати разом з дружиною в місцевому клубі, і на одному передвиборному зібранні ти це ж саме запитання адресуєш самогонщиці, яка балатуватиметься на голову сільради… « Де чоловіки? Куди поділись?» - Сміх. Оплески.
Жигулик латаний перелатаний. Двигун і ходова в такому повному порядку, що можна зразу на Північний, хоч у космос… Певно, недарма йому, саме йому, жигулику ВАЗ - 21011 під Кобеляками віддавав честь ще тодішній «гаїшник», коли ви прямували у Харків по справі сімейного питання - щоби через провідника потягу на Хабаровськ передати дві кравчучки забитих вщент з продуктами своїм дітям, і за балачками перевищили щвидкість на стільки, що здивований сержант вперше за своє полювання на трасі вимовив щиро: - Вот ето да, скільки живу… тута, на трасі - такого єщо не відєл… І тиче тобі під очі пристрій… червоні цифрочки завмерли, як свідки рідкисного явища… 178 км на годину! Сержант попроситься зазирнути під капот, щось довго розказуватиме про свого знайомого, який впер в "капєйку" двигун з Пежо… і про якусть там аеродинаміку… і ще про щось… Ти йому суєш відкупну в де-кілька купюр - сержант відмовляється, мовляв, уважуха… такого повік не бачив, І вже, від'їхавши від засідки «дояра», який живе і пасеться на трасі, ви зрозумієте, що, слава Богу, обійшлося. І згадуєш з Вовчиком, який згодився на дорогу, бо дома «скукатіще», що спидомитер то не працює?… Володька не такий вже й товариш, але й не чужа тобі людина на все село. І не біда, що у нього тільки остання, третя відсидка, всього навсього "червончик" - цікава людина, анекдоти - наче гриби після дощу. Стелить - заслухаєшся. І він тобі симпатизую як людині. Знай наковтася на білому світі… Йому хочеться стати рівноправним і скорше адаптуватись. Тобі не вистачає його хвацького погляду на нинішній день… і "того" досвіду придбаного за десять років позбавленої волі. З відти повертаються обо… або філософом - цікаво, егеж?… Перші дві «ходки» за хуліганство, а третя з дурості: З Героїв Дніпра до села, одного разу, з кентом рішили на таксі… а чого б і ні? Піймали. Довіз. По приїзду - ціна вгору, таксист підняв через те, шо треба було зайвих двісті метрі проїхати. Таксист дістався принциповим, слова не підбирав… А Вовчик на своєму. Каже, ні, добавляти не буду… за шо, за кілька метрів? Таксист за монтіровку. Ага, не на того напав, і товариш Вовчин також не бздун. Наваляли торохи, нєвпервой… а після зовсім відмовилися сплатити. Пом’яли одне одного… Запропонували таксисту на річку, мовляв, освіжиться, змити кров там… Все по-людськи. Ну, буває… Вован сів за кермо. А подорозі магазин, не оминати ж? Тим паче - зекономив. Пляшка горілки, пиво. Свій берег Десни, зріс на ньому, давненько не бачились… Всілись. А таксист, було відмовився, у нього зміна ще. Хлопці захмеліли. Сидять собі, варнякають… Під’їзжає бобик, а з нього міліціянти… Це коли хлопців заморило, таксист, не ризикував, дочекався, і по рації куди слід подзвонив. Заява. Суд. І десять сходу. А як же?… втретє. Дружбан відмазався. Хтось підсобив. А Вован знову за ґрати. І батько його колись звідти не вилазив… Прибили якось, дуже любив ножем вирішувати свої справи… Ото й і натрапив на таких самих. А так Володька нічо, і руки на місті, і тяга до праці… але доля є - доля. Проти неї не попреш…
Вся надія у ті нелегкі, тривожні часи, була на жигулик… І як він тільки витримував? Інколи по дві зміни… За один календарний рік, коли ще працював спидометр, сто п’ятдесят тисяч кілометрів по Києву… і днем, і вночі. Видів такого! Але і цікавих людей зустрічав на своєму шляху. У доволі стерпному салоні зігрівав, давав можливість перепочити, пропонував безкоштовно музички… У доброму настрою жигуль часто спонукав свого керманича ( тебе ) почитати вірші, розповісти цікаві історії. Коли б ти ще зміг повстрічати Славка Вакарчука і розділити з ним півгодини життя на ніщо, осторонь від шаленого світу, як би не жигулик? Коли? Зустрінь його нині, де Славко? А тоді… Він, з маленького бадунчика, всівся поруч тебе як рівний … А ти йому хлобись кілька слів про те, що кава єдиний порятунок, не юпі дрюпі, а свіжоперемелені зернятка… і скільки водички, і щоб тільки з турки… і щоб кілька крупинок чорного меленого перцю… і скільки ж солі… Так - так, сільки - обов’язково … а цукру ще до того, як турка торкнеться розпеченого піску… І щоб пінка не збігла… Славко погоджується, придивляється до тебе, а ти йому віршика українською, російською… І чуєш: - У вас незвична для столиці українська… А кілька місяців потому - кліп, сюжет якого - переспів твоїх віршів і розмови про каву… аж не
віриться. А? І все це завдяки жигулику. Він старів, ти розумнішав, Він з усіх сил, ти як міг…
2.
Борщагівка. До повернення додому зарано. Норма є норма. Без неї пустий виїзд. Тобі везе. Їх троє. - Підкинеш… тут недалечко. І як робота? - відразу розкусили. На тобі написано, що «грачуєш». Звертаєте на швидкісну трамвая. По кругу - вправо. Розбалакались. І все якісь питання до тебе. Ти як можеш - виверчуєшся, переводиш стрілки на якісь імена, дати… і звужуєш до конкретики… Хлопи зрозуміли, що ти битий… підкований, тиск зменшується від них, свій вгору… Інтуїція підсказує: було б добре позбутися і скоріше… Той, що на передньому сидінні - явно «ромале». Ти вийдеш і цього разу сухим… Недарма у тебе доволі дружні стосунки з черняхівськими циганами, і ти кілька разів бував в гостях у барона… Це в минулому… Але багато їх молоді на сьогодні пересунулося у столицю. Ти де-кого з них випадково зустрічав. І у вас вже спільні знайомі. Ти відмовляєшся від плати за проїзд наперед… У дворі, куди попросили заїхати, темінь - хоч очі виколи. Не встигла останього нога доторкнутися землі, опускаєш задвижки дверей. Переводиш дух і мерщій на проїзжу вуличку. Біля першого кіоска купуєш мінералки. Осушуєш без передиху Тебе не тягне ні додому, ні на «грача». В ногах, де сидів балакучий, щось блиснуло. Придивляєшся, лезо. Інтуїція не підвела. Дякуєш Господу. Вкотре Доля милостива. Ангел-охоронець поруч. А хлопці видно передумали. Лезо просто опустили під ноги на згадку… можливо розхитав їхній задум, перебалакав. Можливо. А могло й бути інакше…
Вже кілька днів апатичний настрій до всього. Приходить розуміння, що краще таксувати з рання. Усякі уродливі елементи в цей час відсипаються, а з самого ранку твої клієнти цілком пристойний люд. Хто на працю, хто з неї. Головне не потрапити в затор… Ти - профі. Починаєш з Героїв Дніпра. Сюрприз - приглядаєшся, один із них О… ( із гурту Т… Р… ). Тільки учора композиція «Машина» на твоєму подвір’ї вертала тобі втрачений спокій… - І куди вам? - звертаєшся першим. - На Березняки. І нам все одно кудою. Не спі-ши-мо, - наче проспівав. О повезло! Недавно Сашка Тищенка ти провіз тільки по Оболонському проспекту, а яке враження… Красень, високий, вихований… Ходив на нього ще в Житомирі, повідав йому про це. І Прокопика він добре знає… Жаль проїхався всього з хвилин десять. А тута з Героїв аж на Позняки, буде про що… ось би ниточку ту віднайти, що зближує , що викликає довіру… Блін, а контакту нема. Щось стримує. Що? Ну, з чого почати, з чого?… Таке трапляється раз у житті… Лідер групи у твоєму жигулику. Е-е-е, було-не-було: - Класну музику граєте, ні на кого не схожі… - робиш паузу і: - в стилі Дюран-Дюран… ну, щось є таке, як на мене… Ти не радий, що порівняв, але що сказане, то сказане… Чекаєш реакції. Нуль. Ще одна спроба. - Може через Московський міст? - перепитуєш, бодай почути голос. - Ні, краще по набережній, буде скоріше, і нам якраз з цієї сторони… І знову тиша. Та йо-мойо, ось тобі і Т. Р… Ти завжди у таких випадках починаєш з себе - де, коли і з ким працював… Помалу, крок за кроком, ти і твої спутники наближаєтесь до тієї митті, коли між вами зникає відстань… ви наближуєтесь один до одного: ти потребуєш, як завжди, розділити з кимось своє відчуття самотності, цим самим спонукаєш своєю щирістю пасажирам зробити щось подібне. Все залежить і від настрою, і від бажання. - Знаєш, Миколо, він тут, серед нас… Як ти себе поведеш, коли він усядеться поруч і буде чиплятись за кермо? - і торкається твого правого плеча. - Скажи, ну!? - той, хто сидів поруч, гляне в твоє обличчя. Ти нічого не розумієш, про що розмова. Сусід підніме очі до брів, зробить вдих на повні груди і одразу видихне коротким: и - и - и … Так видихають, тільки коли на душі камінь. Той, хто так тяжко видихнув, явно не музикант. Може однокашник, може родич. Але вони близькі люди, його стурбованість у викаті очей, і в печальному видиху. Вибравши мить, ти повертаєш голову до співака. Твій досвід робить висновок - чувак не в адекваті. Тобі вже доводилося з подібним виразом обличчя зустрічатися. І навіть працювати. Згадуєш далекий Хабаровськ. Не менш талановитих музикантів. Присіли хлопці якось… Терпіти і вдивлятися у їх байдужі воскові лиця тобі набридне, і по домовленості з директором «Туриста», в якому ви працювали музикантами, ти у вихідний день запакуєш свою голосову апаратуру і назавжди розпрощаєшся з «талантами». І тільки у 2014 році через інтернет стане відомо, що лідер гурту «Трек» живе в столиці Росії - і він легенда хабаровського року… Будете спілкуватись, згадувати, ділитися взаємним досягненням… і тоді, з його слів ти дізнаєшся, що бас-гитариста потягне в петлю… Барабанщика засудять - надумає під Києвом в одному селі придбати мішок «травки»… Зупинить на трасі автівку (співробітника МВС) замість аеропорту Бориспіль - прямісінько в … Господи, куди світ котиться? І знову подібна історія… Україна. Популярний гурт. Самий кращий. Музично тобі важко вгодити, але їхні пісні, як на підбір. І тексти, і мелодія. І подача. На… уя наркота? Невже вони несуть в собі щось таке, що людина без цього не може просто жити і насолоджуватися? Життя одне, Господи… в очах промайне ще безліч історій, пов’язаних з наркотиками з одним і тим самим кінцем. Чого ти міг такого повідати, щоб той, хто сидів у твоїх жигулях, зміг зупинитися? Ти - безсилий, і нафіґ воно тобі, це його вибір, і йому вирішувати коли зупинитися… Ось і Березняки. Плата за проїзд, а відчуття таке, наче облили помиями… Незабаром про це не говоритиме тільки лінивий. Кілька днів на ремонт і ти знову на трасі…
2017.
(Далі буде )
Хранитель Спокою і Справедливості щось таки сплутав… Чи то з похілля, чи то просто задля забави?… Взяв і витяг із потаємної обителі на поверхню повну жменю свіжих людських професій. Чисто людських… Вчорашній вчитель пішов у базарні продавці, його учень в «бригаду» збирати данину, учениця в обслугу на об’їзну, «авганець» в кілєри… А навздогін жбурнув до тих професій сміжний "набір" всілякої всячини: від пістоля і бронежилета, до діоксину. Він завжди це робить раз у сто років. Такі у Нього обов’язки… Люд наче здурів, все змішалося. На поверхню відносин сплило тони непотрібу…. Ті, кого не догледіли, недовчили - ще й отримали нові імена на широкий загал: «смотрящий», «кидало», «бригадний», «валютчик», «барига», «гопнік», «терпило»… раніше в обіході подібні імена варилися у певному середовищі. В ньому стало затісно, ось і вирішив було Хранитель усього…Тобі, оскільки ти віддавав перевагу нехоженим стежкам, автомобілям, швидкості і гарниим дівчатам - дісталась професія "грача" - це коли на своєму зашарпаному жигулику гасаєш по Києву - авось хто підійме руку поруч дороги і сполохне автопотік лівою … Гальма завжди напоготові, і, не питаючи куди і за скільки - хилишся через пасажирове крісля, одкриваєш, і ввічливо: - Прошу! - і тиснеш на "газ», а після вже домовляєтесь за ціну… Бо головне, що ти впіймав "грача" і щось капне. Заробіток у такій справі невеличкий, ледь вистачає на харчі, на ремонт. А як пофартить, та ще й із самого ранку, то для накопичення нещасних фантиків існує півторалітровий слоїк з-під краски - самий надійний банк - «Ничка». Подібних банок різного калібру, що на віранді, що у хлівчику ( а їх аж три на подвір'ї ) безліч, одже ніхто не здогадається, що в однієї із заляпаних банок пріє від задухи вклад… Інша справа жестяні банки, арматура, труби всілякі, лопати, граблі без держаків, одним словом - металобрухт - це парафія нишпорок. Одним оком вітаються з тобою, другим нишпорять навкруги… Навідатись можуть в будь-який час. Вночі особливо. Загорожа тільки від дороги, а ще три сторони - гуляй вітер. Ничка слугує виключно для жигулика.,. тріщить в унісон з усим, що нависло, і переплуталося з думками - як далі, який вихід?… А ще й хочеться ж, як і усім смертним, інколи посидіти під восьмидесятирічною грушею… Груша переродилась в дичку. Без імені і фамілії. із єдином правом - холодити в спеку і гріти водночас душу… Розведеш вогник осторонь від неї… всунеш цигарку в зуби… келих червоного… знову цигарку… ще келишок… прозрієш на якусь мить, пірнешш у молодість, а звідти обхідними шляхами, бува щоб не зашкодити собі, повертаєшся у дійсність… бризне четвертинка сльози з очей, а сонячні промені з вітерцем тут як тут, і вивітрять і висушать враз. Грушеве листя взтріпоче… вдихнеш в себе шмат літа, окинеш поглядом прилеглий світ… хукнеш під ноги, прийдеш до тями і впєрьод!!! З новими силами довбати свій прохід до світлого майбуття… А вніч: "Де там доця? Що нині поробляє? Вже й перший клас скінчила. Добре що школа, там, у них, недалечко від під'їзда, метрів зі сто… Як там красуня - дружина??? Втримається?… А до них більше як вісім тисяч кілометрів. Далекий Схід… Дружина родом звідти… тато і мама її теж родились в сім’ях висланих українців. Ти бував… Боже, скільки їх там, наших?… Добре, що при здоров'ї дєда Вова і баба Тоня… Доця у них не одна, у батьків ще й син, правда… А тут окрім котика і жигулика - мертве поле. Чужий в селі. Ні родичів, ні… та які там друзі? одні попутні пасажири… Тако розгледіш, то в селі одні баби. Куди поділася чоловіча спільнота? Наче хто вистриг… І розумієш, що алкоголь свою справу добре знає… Пройдуть роки, твоя сім’я повернеться, ви будете працювати разом з дружиною в місцевому клубі, і на одному передвиборному зібранні ти це ж саме запитання адресуєш самогонщиці, яка балатуватиметься на голову сільради… « Де чоловіки? Куди поділись?» - Сміх. Оплески.
Жигулик латаний перелатаний. Двигун і ходова в такому повному порядку, що можна зразу на Північний, хоч у космос… Певно, недарма йому, саме йому, жигулику ВАЗ - 21011 під Кобеляками віддавав честь ще тодішній «гаїшник», коли ви прямували у Харків по справі сімейного питання - щоби через провідника потягу на Хабаровськ передати дві кравчучки забитих вщент з продуктами своїм дітям, і за балачками перевищили щвидкість на стільки, що здивований сержант вперше за своє полювання на трасі вимовив щиро: - Вот ето да, скільки живу… тута, на трасі - такого єщо не відєл… І тиче тобі під очі пристрій… червоні цифрочки завмерли, як свідки рідкисного явища… 178 км на годину! Сержант попроситься зазирнути під капот, щось довго розказуватиме про свого знайомого, який впер в "капєйку" двигун з Пежо… і про якусть там аеродинаміку… і ще про щось… Ти йому суєш відкупну в де-кілька купюр - сержант відмовляється, мовляв, уважуха… такого повік не бачив, І вже, від'їхавши від засідки «дояра», який живе і пасеться на трасі, ви зрозумієте, що, слава Богу, обійшлося. І згадуєш з Вовчиком, який згодився на дорогу, бо дома «скукатіще», що спидомитер то не працює?… Володька не такий вже й товариш, але й не чужа тобі людина на все село. І не біда, що у нього тільки остання, третя відсидка, всього навсього "червончик" - цікава людина, анекдоти - наче гриби після дощу. Стелить - заслухаєшся. І він тобі симпатизую як людині. Знай наковтася на білому світі… Йому хочеться стати рівноправним і скорше адаптуватись. Тобі не вистачає його хвацького погляду на нинішній день… і "того" досвіду придбаного за десять років позбавленої волі. З відти повертаються обо… або філософом - цікаво, егеж?… Перші дві «ходки» за хуліганство, а третя з дурості: З Героїв Дніпра до села, одного разу, з кентом рішили на таксі… а чого б і ні? Піймали. Довіз. По приїзду - ціна вгору, таксист підняв через те, шо треба було зайвих двісті метрі проїхати. Таксист дістався принциповим, слова не підбирав… А Вовчик на своєму. Каже, ні, добавляти не буду… за шо, за кілька метрів? Таксист за монтіровку. Ага, не на того напав, і товариш Вовчин також не бздун. Наваляли торохи, нєвпервой… а після зовсім відмовилися сплатити. Пом’яли одне одного… Запропонували таксисту на річку, мовляв, освіжиться, змити кров там… Все по-людськи. Ну, буває… Вован сів за кермо. А подорозі магазин, не оминати ж? Тим паче - зекономив. Пляшка горілки, пиво. Свій берег Десни, зріс на ньому, давненько не бачились… Всілись. А таксист, було відмовився, у нього зміна ще. Хлопці захмеліли. Сидять собі, варнякають… Під’їзжає бобик, а з нього міліціянти… Це коли хлопців заморило, таксист, не ризикував, дочекався, і по рації куди слід подзвонив. Заява. Суд. І десять сходу. А як же?… втретє. Дружбан відмазався. Хтось підсобив. А Вован знову за ґрати. І батько його колись звідти не вилазив… Прибили якось, дуже любив ножем вирішувати свої справи… Ото й і натрапив на таких самих. А так Володька нічо, і руки на місті, і тяга до праці… але доля є - доля. Проти неї не попреш…
Вся надія у ті нелегкі, тривожні часи, була на жигулик… І як він тільки витримував? Інколи по дві зміни… За один календарний рік, коли ще працював спидометр, сто п’ятдесят тисяч кілометрів по Києву… і днем, і вночі. Видів такого! Але і цікавих людей зустрічав на своєму шляху. У доволі стерпному салоні зігрівав, давав можливість перепочити, пропонував безкоштовно музички… У доброму настрою жигуль часто спонукав свого керманича ( тебе ) почитати вірші, розповісти цікаві історії. Коли б ти ще зміг повстрічати Славка Вакарчука і розділити з ним півгодини життя на ніщо, осторонь від шаленого світу, як би не жигулик? Коли? Зустрінь його нині, де Славко? А тоді… Він, з маленького бадунчика, всівся поруч тебе як рівний … А ти йому хлобись кілька слів про те, що кава єдиний порятунок, не юпі дрюпі, а свіжоперемелені зернятка… і скільки водички, і щоб тільки з турки… і щоб кілька крупинок чорного меленого перцю… і скільки ж солі… Так - так, сільки - обов’язково … а цукру ще до того, як турка торкнеться розпеченого піску… І щоб пінка не збігла… Славко погоджується, придивляється до тебе, а ти йому віршика українською, російською… І чуєш: - У вас незвична для столиці українська… А кілька місяців потому - кліп, сюжет якого - переспів твоїх віршів і розмови про каву… аж не
віриться. А? І все це завдяки жигулику. Він старів, ти розумнішав, Він з усіх сил, ти як міг…
2.
Борщагівка. До повернення додому зарано. Норма є норма. Без неї пустий виїзд. Тобі везе. Їх троє. - Підкинеш… тут недалечко. І як робота? - відразу розкусили. На тобі написано, що «грачуєш». Звертаєте на швидкісну трамвая. По кругу - вправо. Розбалакались. І все якісь питання до тебе. Ти як можеш - виверчуєшся, переводиш стрілки на якісь імена, дати… і звужуєш до конкретики… Хлопи зрозуміли, що ти битий… підкований, тиск зменшується від них, свій вгору… Інтуїція підсказує: було б добре позбутися і скоріше… Той, що на передньому сидінні - явно «ромале». Ти вийдеш і цього разу сухим… Недарма у тебе доволі дружні стосунки з черняхівськими циганами, і ти кілька разів бував в гостях у барона… Це в минулому… Але багато їх молоді на сьогодні пересунулося у столицю. Ти де-кого з них випадково зустрічав. І у вас вже спільні знайомі. Ти відмовляєшся від плати за проїзд наперед… У дворі, куди попросили заїхати, темінь - хоч очі виколи. Не встигла останього нога доторкнутися землі, опускаєш задвижки дверей. Переводиш дух і мерщій на проїзжу вуличку. Біля першого кіоска купуєш мінералки. Осушуєш без передиху Тебе не тягне ні додому, ні на «грача». В ногах, де сидів балакучий, щось блиснуло. Придивляєшся, лезо. Інтуїція не підвела. Дякуєш Господу. Вкотре Доля милостива. Ангел-охоронець поруч. А хлопці видно передумали. Лезо просто опустили під ноги на згадку… можливо розхитав їхній задум, перебалакав. Можливо. А могло й бути інакше…
Вже кілька днів апатичний настрій до всього. Приходить розуміння, що краще таксувати з рання. Усякі уродливі елементи в цей час відсипаються, а з самого ранку твої клієнти цілком пристойний люд. Хто на працю, хто з неї. Головне не потрапити в затор… Ти - профі. Починаєш з Героїв Дніпра. Сюрприз - приглядаєшся, один із них О… ( із гурту Т… Р… ). Тільки учора композиція «Машина» на твоєму подвір’ї вертала тобі втрачений спокій… - І куди вам? - звертаєшся першим. - На Березняки. І нам все одно кудою. Не спі-ши-мо, - наче проспівав. О повезло! Недавно Сашка Тищенка ти провіз тільки по Оболонському проспекту, а яке враження… Красень, високий, вихований… Ходив на нього ще в Житомирі, повідав йому про це. І Прокопика він добре знає… Жаль проїхався всього з хвилин десять. А тута з Героїв аж на Позняки, буде про що… ось би ниточку ту віднайти, що зближує , що викликає довіру… Блін, а контакту нема. Щось стримує. Що? Ну, з чого почати, з чого?… Таке трапляється раз у житті… Лідер групи у твоєму жигулику. Е-е-е, було-не-було: - Класну музику граєте, ні на кого не схожі… - робиш паузу і: - в стилі Дюран-Дюран… ну, щось є таке, як на мене… Ти не радий, що порівняв, але що сказане, то сказане… Чекаєш реакції. Нуль. Ще одна спроба. - Може через Московський міст? - перепитуєш, бодай почути голос. - Ні, краще по набережній, буде скоріше, і нам якраз з цієї сторони… І знову тиша. Та йо-мойо, ось тобі і Т. Р… Ти завжди у таких випадках починаєш з себе - де, коли і з ким працював… Помалу, крок за кроком, ти і твої спутники наближаєтесь до тієї митті, коли між вами зникає відстань… ви наближуєтесь один до одного: ти потребуєш, як завжди, розділити з кимось своє відчуття самотності, цим самим спонукаєш своєю щирістю пасажирам зробити щось подібне. Все залежить і від настрою, і від бажання. - Знаєш, Миколо, він тут, серед нас… Як ти себе поведеш, коли він усядеться поруч і буде чиплятись за кермо? - і торкається твого правого плеча. - Скажи, ну!? - той, хто сидів поруч, гляне в твоє обличчя. Ти нічого не розумієш, про що розмова. Сусід підніме очі до брів, зробить вдих на повні груди і одразу видихне коротким: и - и - и … Так видихають, тільки коли на душі камінь. Той, хто так тяжко видихнув, явно не музикант. Може однокашник, може родич. Але вони близькі люди, його стурбованість у викаті очей, і в печальному видиху. Вибравши мить, ти повертаєш голову до співака. Твій досвід робить висновок - чувак не в адекваті. Тобі вже доводилося з подібним виразом обличчя зустрічатися. І навіть працювати. Згадуєш далекий Хабаровськ. Не менш талановитих музикантів. Присіли хлопці якось… Терпіти і вдивлятися у їх байдужі воскові лиця тобі набридне, і по домовленості з директором «Туриста», в якому ви працювали музикантами, ти у вихідний день запакуєш свою голосову апаратуру і назавжди розпрощаєшся з «талантами». І тільки у 2014 році через інтернет стане відомо, що лідер гурту «Трек» живе в столиці Росії - і він легенда хабаровського року… Будете спілкуватись, згадувати, ділитися взаємним досягненням… і тоді, з його слів ти дізнаєшся, що бас-гитариста потягне в петлю… Барабанщика засудять - надумає під Києвом в одному селі придбати мішок «травки»… Зупинить на трасі автівку (співробітника МВС) замість аеропорту Бориспіль - прямісінько в … Господи, куди світ котиться? І знову подібна історія… Україна. Популярний гурт. Самий кращий. Музично тобі важко вгодити, але їхні пісні, як на підбір. І тексти, і мелодія. І подача. На… уя наркота? Невже вони несуть в собі щось таке, що людина без цього не може просто жити і насолоджуватися? Життя одне, Господи… в очах промайне ще безліч історій, пов’язаних з наркотиками з одним і тим самим кінцем. Чого ти міг такого повідати, щоб той, хто сидів у твоїх жигулях, зміг зупинитися? Ти - безсилий, і нафіґ воно тобі, це його вибір, і йому вирішувати коли зупинитися… Ось і Березняки. Плата за проїзд, а відчуття таке, наче облили помиями… Незабаром про це не говоритиме тільки лінивий. Кілька днів на ремонт і ти знову на трасі…
2017.
(Далі буде )
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію