ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.10.04 05:57
Ми всі чекаємо світання,
Ми всі чекаємо на день
В яскраво-сонячнім убранні
І без розривів аніде.
Ростуть на краще сподівання,
Мов чиста синь межи хмарин, –
Ми всі чекаємо світання
І тільки радісних новин.

Микола Соболь
2022.10.04 05:53
Коли душі захочеться співати,
нехай співає, що їй тій душі.
Вона знайшла у тілі свої ґрати
і сльози їй, немов комусь дощі.
Нехай співає, не переч, не треба,
поринь і ти до світлих перемін.
Настане час злетіти їй у небо,
як заячить про те церковний

Олексій Могиленко
2022.10.03 21:44
Скільки їх, безвинно убитих?
Закатованих,замордованих,замучених
на очах у маленьких дітей,
в міцних обіймах батьків ,
в лоні материнському, коли
мамине серце до останнього імпульсу
боролося за життя крихітки-кровиночки.

Козак Дума
2022.10.03 18:24
«Життя без виміру» – то треш чи парадокс?
Але таким його господар бачить…
Хто любить волейбол, хокей чи бокс,
а хто натхненно по танцполу скаче.

«Життя прожить – не поле перейти!»
Слова ці мудрі чуємо ми часто.
Воно охоплює галактики, світи,

Богдан Манюк
2022.10.03 18:14
Ти гортаєш свою самотність,
як гортають книжки старезні
ті, у кого персти, як гості,
що до затишку геть замерзли.
Все твоє в ній
в кільці чужого -
від іудів і від пілатів...
Не здіймаються в руки Бога

Віктор Кучерук
2022.10.03 05:31
Молитви, зойки і прокльони,
Рішучість, впевненість і злість, –
Працюють теж на оборону
І захист рідної землі.
Нема нечулих і бездушних,
Усі відчули біль сповна, –
Іде запекла й відчайдушна
Війна…

Микола Соболь
2022.10.03 04:54
Павук у лісі плів тенета,
гукав кохану тетерук,
а вже стріла із арбалета
летіла на пташиний звук.
На жаль так створена людина –
вбивати будь-що, будь-коли,
підступно ціляться у спину
іржею з’їдені стволи.

Іван Потьомкін
2022.10.02 23:26
Старе вино в міхи нові переливаю.
Колись воно гуло і вирувало...
Настояне на почуттях і мріях,
Воно й сьогодні грати не вгаває…
Угамуватися в нових міхах не вміє.

Євген Федчук
2022.10.02 19:32
Іван злютований метавсь
По переходах і кімнатах.
Служилий люд увесь ховавсь,
Бо поміж них кому ж не знати,
Що краще схоронитись десь,
Аніж потрапити під руку.
І увесь гнів тоді впаде
На нього – та й помре у муках.

Микола Соболь
2022.10.02 18:39
Ні бабиного літа, ні тепла.
Дощі, дощі…,
а поміж ними зливи
і клен стоїть самотній, сиротливо
розглядує себе крізь сльози скла…
Одна скотилась, як моя печаль.
А інші вслід їм байдуже, що осінь.
Крик журавлиний пролетів між с

Сергій Губерначук
2022.10.02 18:06
Я раніше – був добрішим?..
Злішим став – то й став старішим!
(З лішим спав – і пострашнішав…)
Але більш не подобрішав…
Тільки колобка зліпивши –
дещо віршики поліпшив…

24 липня 2007 р., Богдани

Віктор Кучерук
2022.10.02 06:59
Г. С...

Мовчазна, запізніла, непрохана,
Ніби осінь в ошатнім гаю, –
Ти своєю красою сполохала
Угамовану душу мою.
Золотистими, довгими віями,
На краях ворухливих повік, –

Микола Соболь
2022.10.02 05:41
Пізнавши ночі божевілля
назад не буде вороття
коли твого торкнувся тіла
була ти грішна і свята.
І подиху легке тремтіння,
і плоть розбурхана вогнем…
Чи то було гріхопадіння?
Чи шлях, що двох веде в Едем?

Іван Потьомкін
2022.10.01 19:35
Двадцять літ зі сходу на захід, з півночі на південь ходив імператор Діоклетіан, усмиряючи різномовних бунтівників. Час його названо «поверненням золотого століття». Заглянув імператор на якусь часину в Рим. І не сподобалось йому тут жити, а закортіло на

Микола Соболь
2022.10.01 05:44
Тихими переливами, дзвонами зорі
заспівала пісню квітневу Десна.
Небо ще холодне й скупе, але десь в горі
вперше чорногузи клекочуть. Весна
цього року воєнна ні сну, ні спокою…
птахи ледь взнають місцевість згорілу.
Попелища сіл. Кружляючи над рікою

Віктор Кучерук
2022.10.01 05:41
Непроглядні осінні тумани
Від світань аж до смерків щодня, –
Повз світіння листочків багряних
Без стежинок ходжу, навмання.
Мов крізь сон, поглядаю під ноги,
Щоб об щось не спіткнутись ніде, –
Час так скручує трави вологі,
Наче пряжу старанно пря
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Микола Дудар (1950) / Проза

 Півняча помста.
( Без імен... )
І як не згадати у рік Огненого Півня одну надзвичайно-фантастичну історію?.. Тим більше, що вона доволі часто спливає з пам’яті на поверхню… Вона багато про що говорить, і розставляє прості речі у не прості форми співіснування у цьому світі звичайних істот, і творчих істот, на перехресті світів відчутних, і прихованих - від людського розуму. Поруч нас відбуваються дивні речі… йдемо за ними, буде цікаво.
Десять років тому. Друга половина літа. Достигає арбуз, своя морквина з цибулькою, окріп, шпинат, огірочки перші… а як пахнуть помідори… вони вже червоніють, недавно тільки вилупились, але коли човгаєш поруч них, тягнучи поливочний шланг, зачепиш підв’язане бадилля - зупинишся! аж цілувати хочеться, ставши на вколішки… Правда, віддішла черешня - подразнила шпачині зграї, вильнула хвостиком і поминай як звали. Одним словом - гуд бай, мої хороші! Та все одно не життя - а рай… Через пастовень і трохи - Десна. Дзюрчить і щебече усе небесне і землі… Сонечко… тепло… пташки співають, вітерець ніжно лоскоче, літати хочеться… Так от, дзвінок на мобілку: - Привіт, дядьку… шо робиш? - "він" чомусь завжди звертається до мене: «дядьку». По віку мені б і внуків пора, але де ж їх взяти? Сину зарано, доця ще в школі гризе науки. - Роботи по вуха, ледве справляюсь… дні короткі, І ночі п’ятихвилинні… - А що там? - перепитую. - Чекай нас в гості завтра по обіду. Я буду з…- і "він" називає ім’я. - Лади, чекаю… Ми з "ним" познайомились на одному із засідань творчого співтовариства через об’яву у районній газеті, мовляв, хто бажає прийняти участь - просимо! Дата, адреса. Зриваюсь якось по адресі… У коридорі біля дверей гора книг. Не одна сотня. І треба ж, у цьому під’їзді мама мого давнішнього доброго знайомого, ще із того життя - перестройочного… жила. І той, хто подзвонив таким чудовим літнім днем, був одним із перших, хто повірив в мою принадлежність, хай уявну, але перспективну, до права бути присутнім серед знаних і відомих особистостей -та ще й із правом власного голоса… До цього я вірив лише сам собі." Він" амбітний і цілеспрямований. Його справа для нього - понад усе. До нього з’їзжаються з усіх куточків України, щоби поспілкуватись, перекинутись кількома словами. Він - авторитет. Де тільки не працював... Безкомпромісний. Інколи різкий… Але щоб хтось, при всіх, звернув увагу на мої здібності - такого ні. А він звернув один з перших… На подібні зібрання спільноти я завжди приходив не один - зі мною самажена курка... і до курки, бо ніщо так не зближує, як спільна трапеза… Ну такий я, і все.
Вони разом давно. У них син, і мама. Його мама. Живе окремо, але поруч… у під’їзді з моїм новим знайомим. У них трикімнатна у самому престижному домі на Осокорках. Дороге авто. Сьогодні одне, через місяць чи зо два - інше. Вони звикли, бо перепродати дорожче чим придбана - святе правило сімейної конституції ! Чи то «мерс», чи «беха» - вилизані, припудрені, нафаршировані, не встигають прижитись, їх збувають… Накатана схема працює і в сфері недвижимості: квартири, дачі, будинки. Одне з його правил: все в хату у будь-який спосіб… Навики з хистом напрацьовувались роками. Сприятливі умови 90-тих. До них було складніше. Відсутність досвіду, обставин, призвели його на лаву підсудних. Відсидів. І взявся за старе з таким усердям… Вона гарна, талановита. Любить всіляки тусовки, посоденьки… пише картини, в курсі усіх місцечкових плітках… хочеш зустріти - зайди в одну з кафешок, що поруч єдиної площі провінційного міста. Щодня там. Як вони здибали одне одного - залишемо історикам. Нині (на цей час) вони в столиці, і на бутерброд з ікрою вистачає.
"Він" - моє нинішнє і майбутнє.
"Вони" - із минулого.
Дзвінок другий: - Привєт, дорогой… - і відразу: - Як ви там? Ви не проти, якщо на вихідні ми вас відвідаєм… посидимо там… шашличок?.. Треба сказати, що «вони» завжди брали з собою усякої всячини. І копченості, і пива, і алкогольних напоїв, і 4 - 5 кіло маринованого м’яса, і навіть кисломолочних - на добрий підрозділ роботяг. Правда, Бог щедро нагородив їх не тільки моцними фігурами, розмір яких говорив сам за себе, але й неабияким апетитом. Вже на другий день, при тому, що ми теж на стіл тягли усе із холодильника, із грядок, ще й інколи доводилось бігти в магазин. Але не цього разу...
- Та нє, класно… ми не проти, - відповідаю. - Давайте ближче до обіду, - а сам думаю: - О, зроблю приємне - познайомлю з «ним», з тим, який живе в одному під’їзді з його мамою… Значить гості? Підходжу до дружини, об’являю про приїзд на завтра гостей. Плануємо чим пригощати, де і який поставимо стіл… Під гниличкою. Груші біля ста років, і якраз у цьому році не вродила - ні мух тобі, ні горобців. І сонце не докучатиме. А в стороні, типу того, мангал в кілька цеглин з обох сторін на ширину шампура. У минулому житті, де ми часто пересікались з «ними», вірніше одним із них, я мав певний статус в місті: у нас з дружиною своя квартира, студія звукозапису, фрізер, та й ще імпортний, для виготовлення мягкого морозива, відро в день якого я міг з’їсти один. Таке смачне… Нове популярне авто серед молоді. І саме цінне - велика і найкраща відеотека, і найдорожчий, на той час, відеомагнітофон. Зі мною охоче йшли на контакт так звані «крутелики», фарцовщики, інтелегенція, і що цікаво, ГАЇ, УГРО, ОБХС, Налогова - словом усі, хто путався під ногами і заважав жити... і ті, хто бажав і мав можливість придбати щось подібне. Люд томися від задухи, а тут інформація з передової… Я знав у якому місті Союзу можна придбати авто, без переплати. Домовлявся по телефону, покупця зустрічали, ночліг, вибір, контейнер - півтори неділі - і вже дома. Я міг дістати синтезатор, гітару, мною проплачені, віддати по тій самій ціні в розрсочку на рік малознайомому музиканту… Міг за пляшку самогонки зганяти в столицю (у 300км туди-сюди ). Заставити (майбутнього кума) зробити ченч - моя іномарка на його маленький телевізор… Вислухавши підвипившого встрічного про б-цьке життя ( за місяць, що минув, отримав 2200 купонів, а пляшка вже 3500, прийшлося у складчину з таким самим… а дома двоє дітей ) - я саме вигулював Сарру(німецька вівчарка), не знаючи його ім’я, всунути в кремезну долоню пачку по штуці, перетянутої аптечною резінкою… Я міг дозволити собі віддати за безцінь устаткування для міні виробництва, і повернути, коли зник посередник в одній справі, свій борг незнайомцю, знайшовши його по телефону, який і був основним у контракті… і поїхати в Прибалтику, щоби перефарбувати нову 2108… Я багато чого міг, але розмова тут не про мене, а про гостей і півня… І як би не було мені скрутно, доводилось тримати на рівні свій давнішній статус дев’яностих... Про свої недоліки обіцяю наступного разу.
Тому,
коли чекаю когось з «того» життя, чи з нинішнього, усі вони для мене однакові. Друзі.
З різницею у півгодини з’їхались два світи…з одним я ніяк не можу розпрощатись, щось тримає… З іншим - ми тільки щупаємо одне одного, приглядаємоь, хоча й з добрий десяток цікавих заходів провели разом. Тут і круглі столи, і виступ на телебачені, і зустрічі… і навіть (окрема історія, тільки не заздріть, нічого особливого ) - пам’ятне видання поважного товариства "Символ Нації..." і вручення його із моїх рук самому Президенту України.... І ось я поміж цими світами… а на столі - як на весіллі: і чого тільки нема… і нарізка ковбасна, і запечений свиний ошийок, і тушена картопля з грибочками, і картопля в соломку, і свіжі малосольні огірочки, і кілька видів сиру, маслини… а зелені - на вибір, на будь який смак: тут тобі стручки цибульки, окріп, петрушка, шпинат… Самопальний мангал виконує свої святі обов'язки, в його обіймах найкращі яблуневі поліна… Знайомлю «минуле» з «майбутнім».
Акт знайомства затвердили кивком голів, всілись за стіл. Одне одному руки не подали…
- Наливай, дядьку! Скисне… - звернулось «майбутнє. Рука легка, наливаю кому - коньяку, кому - чистої, як сльоза… Тогорішнє виноградне не проходить, а зря, вино вдале, хоч на міжнародну виставку. « - То таке, більше собі буде…» - подумав.
Жіночки наші щось про своє галділи. Ми, четверо, більше помовчували… Щелепи як жорнова, перемелювали спочатку все, що ближче, а після, руки кожного з нас підсовували весь отой асортимент ближче до себе. Одна пляшка, друга… розмова не клеїлась. Рішили було, так би мовити, перепочити перед шашликом. Ті, що близькі духом, пішли до свого корча, припаркованого на вулиці біля іржавих металевих воріт, котрий скорше нагадував не авто, прости мене, Господи! а апендикс вітчизняного автопрома… А поруч, у подвір’ї, красувався шестисотий мерседес чорного кольору… надзвичайне творіння людської мислі. Мрія кожного водія, хто бодай раз у своєму житті торкався одним оком його магічної форми… а що вже казати про враження, коли одкриєш дверцята і хлюпнешся в його розкішні апортоменти, спробуйте, і ви зрозумієте мою слюньообразність… Спробуйте.
- А не пора нам?… диви яке вугля… - звертаюсь до того, хто з «минулого». Ми одні з ним лишились за столом. Моя і його, зібравши залишки об’їдок, зникли також на де-кілька хвилин в хаті, де холодильник, в якому ще безліч всячини до столу. І треба ж, мариновану свинину на шашлик привезли саме майбутні «минульці», і було не зручно трохи розпоряжатись нею…
- А чего це твої друзяки приперлись з пустили руками? Давай я скажу, хай сходять в продуктовий? - в мене шок, бо "воно" може сказати…
- Чого з «пустими»? Он і кавун здоровезний, і нуль сім добрячої… - дивлюсь йому прямо в очі: - А пам’ятаєш, як ти вперше увійшов до моєї квартири?… Тебе запросили до столу, хоча мав сидіти на вулиці в салоні 2109 і охороняти?… Я тоді настояв. Мене вмовляли не робити цього, мовляв - твоє місце не застолом, пам’ятаєш? А нині ти таку ахінею несеш, перестань… З «пустими» руками? Да ця людина зробила у своєму житті стільки доброго, розумного - в школах вивчатимуть. - І що, нам чогось не вистачає? - продовжую. - Он щас і шашличка добавимо…
- Ні-ні, шашличок на вечір, є шо кушать… ми… - його клинить, я силуюсь виправити ситуацію:
- Вечоріє ж … може?… - підхоплює:
- А давай так, ми сходимо на річку, пару раз пірнемо, а після.. (!) - слава Богу, на річку - так річку. Його підперезалась косинкою, він в одних плавках, на широких богатирських плечах цвітастий рушник, попереду двохсотлітровий живіт... пішли і добре - Десна поруч… але хвилин тридцять їх точно не буде - встигну… Замість шампурів на цеглини ставлю барбикюшницю. У нас сьогодні кілька видів маринованого м’яса. Я звик до своїх рецептів… На Азовському морі наблатикався… Воно завжди мягке, смачне - хто б не їв. Кличу хлопців. На столі порядок. Поспішаю. Чи здогадались вони про ледь помітне напруження? Мабуть. Да, два світи - два світобачення за одним столом забагато. Ще по стопарику. М’ясо - ульот… По половинці на дорогу… М’ясце навіщо описувати? - не вдасться, слів бракує. Як можна описати те, що не піддається опису?! Ним треба насолоджуватись… кидаєш шматок в… і повільно з ніжностю впиваєшся зубами в його молоде, сочне тіло… слюнка огортає жертву… смакові рецептори передають на верх сигнал: може бути! Звідти: добре, не спіши, пережовуй… м'ясо - без всякого спіху… не тридцяті роки... кайфуєш від самого процесу. Задля підсиленя в’язкості спиняєшся, і просовуєш між передніми зубами на язик зотри листочки кучерявої петрушки… і знову жуєш… жуєш. Ковтаєш. Лівою рукою підтримуєш пивний кухоль, правою підливаєш… і навздогін пивцем. Сама найприємніша у світі відрижка буде, якщо все правильно сплановано… Про що говорити? Ми розумні. Талановиті. Провели кілька годин на природі. Чисте повітря, чудовий вечір… Що потрібно для повного щастя?? Пора й відчалювати. Накидали комплиментів дружині моїй, щось і мені дісталось, і рушили хлопці на столицю. Перший раунд скінчився один:один. Нічия. Більш як за півгодини вернулись освіжівші купальщики. Знову присіли за стіл. Почали з пива. Я підкинув трохи дров. Задимілось… - А де еті? - питає…
- Вже мабудь на Оболоні.
- Нє, ну я тобі скажу… шо в нас так не прінято з пустими руками… єслі б не ти, я би сказав: - Шо фіґня такая? Вперьод до магазину...
Стримуюсь, починаю здалека, знову згадую як він був на побігеньках у мого приятеля… приводжу приклади з життя. - А давай по соточці? - щоб розрядити. Сам знаю, що - зайве, і пропоную. - Може шашличка?- теж не проходить. Дівчача розрізали кавуна. Тріск такий… бачу - розовий… товстошкірий. Питаю у своєї, як він? Вона у мене з Далекого Сходу, кавунами не балувана. - Ти знаєш, не чікала… - переходить на українську, звучить прикольно. Сидимо ще з годину. Повіяло нічною прохолодою. Балачки пусті. Все те саме. Як ми, як десь, як хтось… Підходимо до мерса, включає телек, після музичку, знову телек… камеру заднього виду… тіптроніки-шмоніки… підігріви всілякі... Хай виговориться, я більше мовчу, втомило. Ну що ж, йдемо всі спати. Вони залишаються не вперше. У них кімната з вікном в садок, на грушу. А ближче до сусіда хлівчик три на два. В ньому півник і кілька курочок. Мої старенькі батьки, на моє прохання, відписали із свого обістя в наше. Кури як кури. Їх було з десяток. Але життя - помирали своєю смертю, рука не підіймалась. Лишилось кілька. А ось півень, з роду таких не бачив. До себе не підпускає. Сипанеш пшениці, не біжить зразу. Спочатку круги нарізає… провіряє, чи не пастка бува? І кожен круг зменшує і зменшує. Кури в це час майже все склють. А віддійдеш - будь ласка, він разом з курми… дзьоби до землі, хвости у небо - любо подивитись. І що головне, у цей суботній вечір ні курей, ні півня поруч. Чи то я такий, сліпий… чи то вони такі. А може дружина поставила водички, лушпайки зварила, потовкла і занесла в їхню загорожу? А кури збоку, через віконце, коли пора прийшла, дисцпліновано на сідало? Можливо. Але рівно о четвертій ранку півняча сирена розбудила нашого шановного гостя з минулого. Роз-бу-ди-ла!!! Вікно одкрите. Тиша... чутно як шарудить в кінці села, як водичка на Десні виплескує на берег верболозе сухе листя впереміж з свіжим целофанним сміттям... Птишині ранішні співи це не те, а ось різане, хрипле, затяжне сільське ку-ка-рі-ку-у-у-у!!! знову і знову - наче обухом по голові, особливо коли з головою не дуже дружні стосунки… Наш гість вирішив було провчити півня. Коли стало нєвгомоту - пішов вгамовувати півня. Ага, найшов слабших. Не той півень, не той… зря він його так... - Де ви такого крикуна відкопали? Як ви терпите? - і в цей час півень вирішив пройтись майже поруч... глянув у наш бік, забурчав... і в розвалочку поплентавсь у бік мерса... Наш гість за ним. З хворостинкою в руці... - Ах ти безсовістний... ах ти чучало заморське... Третій оберт навколо хати, яка пережила другу світову... - Агов,- кричу, - та кинь того пєтуха, а то й сам скоро... - Мій ... таких шуточок не понімає, - на півслові обриває його дружина.
Всьо, досить... комусь кава.. комусь скибка кавуна… Всілись за стіл. Похмелились. Спали мало, але на вигляд бодрі. Я то знаю, відправимо гостей, досплю. Неділя ж. А півник вернувся, ніяк не вгамується - ходить колом і бурчить по-півнячому. Курям все одно. Розійшлись по подвір’ю. Є де. Півня таким ще не бачив… Ех би знати, що він задумав? Колись на мене було налетів. Прийшлося підсрачника ногою дати. Мабуть був битий сьогодні за своє «ку-ка-рі-ку». Сьома ранку… восьма. - Слухайте, а шашлик буде у нас, чи як? - вигукую. - Вчора ні те ні се, сьогодні… - мовчать. І моя нуль реакції. Розпалюю... вкотре розпалюю. М’ясо не пропаде, але ж не по-людськи. - А магазин з якої, - запитує. - З вісьми. Так все є… аби це поїсти, - відповідаю. Ні, бере свою і пішли у місцевий універсальний магазин... метрів за триста по нашій вулиці. Вертались повз річки. І що цікаво - з настроєм. Накупили сосисок, кілька пляшок «живого» пива. Нафіґа, питається? Другий заход більш веселий. Розбалакались… пішли в хід анекдоти… по стопарику, по другому… Все пучком. Його наче хто підмінив. Радісно дивитись. Людина щаслива! Живіт розпух... наче парашут на півдорозі до приземлення... Життя вдалось… - А де це стукає? - запитую, коли всілись за столом, - неділя ж? Гріх. Не принято. На дачах можуть, в самому селі - ні. Гріх... великий гріх! - я це засвоїв з малечу.
- Це в сусіда, через дорогу, - заспокоює моя. У неї музикальний слух. Хороший слух. Будь-яку пісню грає на клавішах сходу... Звіділя чутно стукіт - хата ближче до річки і це вже через дорогу. Сусіди добрі, але бездітні. І навіщо, отак в неділю, підмочувати репутацію? Це ж село.
Продовжуємо веселішати… згадувати пройдешнє життя. Але стукіт, проклятий стукіт відволікає. Ой піду зараз до сусіда і вставлю по п’яте число… Ой піду. Для хоробрості сам собі наливаю… а може не в сусіда? А може у нас? Я то сиджу хоча й спиною, але ближче?… Добре. Закусив маслинкою, піднявся: - Щас розберемось! Підходжу до краю хати і вже я точно знаю, що стукіт у нашому подвір’ї… Розвертаюсь: - Який сусід, це у нас… - і зникаю поля зору гостей. Матір Божа, те що я побачив і досі в очах. Наш півень закривавлений, хитається, наче хильнув добрий келих спирту… і довбе... довбе… впреться своїм перфаратором в роздовбану дверцяту на секунду... віддихається, я навіть чув як він брав з сипом повітря в груди, щоби ще най разок довбанути. І звідкіля та сила? Я на якусь мить онімів. На висоті його росту, на дверцятах, велика ум’ятина. На землі кров, збита краска. Півень на мене не звертає уваги. Вся морда в крові… Ще один випад. У ту саме, придзьобану, цятку з розміром гранчака... Ну, молоток! встигає перед самісіньким моїм носом нанести підряд ще кілька моцних ударів… і, падає в обіми моїх рук. Півень в отключці. Розпрямляюся, любий мій півник приходить в себе. Тріпощиться… злітає на землю. Йду туди, до гостей. Ніг не чую… посивів. - Ну шо там? Шо там?.. - я спочатку всівся на стілець. Налив. І перед тим, як ковтнути, прохрипів: - Мерсу пи… дець!!
Рахунок 1:2. Наша взяла. Він ошпарено вскакує. Біжить. Живіт, о щоб побачили, у різні боки... щось подібне коли не в такт відра гойдаються на коромислу... Я думав, буде пред'ява. Я очікував, що будуть крики і матюки до небес. Я чекав, коли мене попросять викликати швидку... Вони повернулись мовчки - він блідий, схудлий... ледь ноги тягнув, вона з опущеними очима. Через півгодини двір опустів. Через рік на іншій, іншого кольору цієї ж фірми мені прийдеться відкривати ворота... Ще через кілька років послати назажди туди, з відки не повертаються. А ми після гостей прибрались. Доспали. Я дзвонився до одного із вчорашніх гостей, довго сміялись… запросив на шашлик, м’ясо то лишилось?! А ви кажете, що у нас судова система не працює належно... Бог наказує. Неважливо через кого... було б за що.
20-29. 01. 2017.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-02-09 00:21:27
Переглядів сторінки твору 812
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.864 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.012 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.09.25 19:41
Автор у цю хвилину відсутній