ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2021.10.27 14:40
***
Хіба, що глянути з-під лоба…
Хіба кивнути з-під поли…
Якщо не перша… третя спроба
І не важливо… будь коли
Замкнути, стиснути в обіймах
Зацілувати аж до ніг
Від нині ти моя! повія
І найсолодший долі гріх…

Тетяна Левицька
2021.10.27 11:38
Натхнення
Пишу лиш про те, що на душу лягає,
В судинах відлунює болем,
І піниться морем, буяє розмаєм —
Давно перед всесвітом — гола.

З коріння глибокого, хмарки легкої,
Повітря стрункої смереки,
Я зіткана: з туги, сонати дзвінкої,

Дума Козак
2021.10.27 08:14
Кривавий місяць
Ідуть в минуле поспіль, кожну мить,
усмішки, голоси, зітхання, взори…
Уже нізащо їх не зупинить,
як не впадуть дощу краплини… вгору.

Відходить світ, який любили ми,
а з ним і ті, кого ми так кохали,
та хочеться троянд серед зими,

Віктор Кучерук
2021.10.27 05:54
* * *
Край дороги дика груша
Струшує плоди, –
Гнилички відразу сушить
Сонце, як завжди.
Їх гора переді мною
І покров навкруг, –
Пнуться оси жвавим роєм
На медовий дух.

Володимир Бойко
2021.10.27 00:27
Вимріяна
Витончена, виструнчена, вимріяна,
Лагідним серпанком зачарована,
Серцем неочікувано викраяна
Із пісень, жагою погаптованих.

Недоречно й болісно у осені
Вимагати літа веселкового.
На лугах й галявинах покошених

Сергій Губерначук
2021.10.26 16:04
Чемно відмовився вечір від ночі…
Чемно відмовився вечір від ночі,
тихо покинув престол
подарував їй ментолові очі
й запах кількох матіол.

Він їм наказував ранку діждати
і передати йому,
щоб той не смів навіть вітром чіпати

Тетяна Левицька
2021.10.26 14:40
Війнула тиша
З глухими стінами вела розмову —
Війнула тиша протягом услід.
Згадала, що жива, і в серце знову
впустила мрії зоряний болід.

Зібрала чорні думи у пакети,
І віднесла той мотлох на смітник.
І стала Світом, Музою поета,

Іван Потьомкін
2021.10.26 14:25
Народ скаже – як зав’яже
В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
Двох студентів мандрівних ніч в селі застала.
Попадали хлопці в сіно і такі щасливі.
А господар:«Входьте в хату- не минути зливи».
«Про що йдеться, добродію? Зірок в небі повно...
Кому ж знаться на

Микола Дудар
2021.10.26 14:06
***
У прийдешньому році було безліч нових знайомств. Безліч. І лише двоє схвально відгукнулись, вцілому, про поетичну творчість. Інші, а їх сотні, зацікавлені палітрою: я - тобі, ти - мені... кудою швидше і де дешевше. Я повинен не їх, а себе. І все таки:

Олександр Сушко
2021.10.26 13:31
Бич кохання
Невесела в пісні партитура,
Зруйнувала Єва мій барліг!
Бич кохання у руках Амура
Б'є мене по плечах навідліг

А мені ж на тижні сто годочків
Буде! Та для бога це пусте.
Скоро класти на гробок віночки,

Ніна Виноградська
2021.10.26 11:30
На чужині поховані герої
Народе мій, затурканий, забитий,
Скажи мені, а де кістки далеких
Героїв наших, що вмирали в битвах
За тебе, крізь віків шалений клекіт?

Я хочу знати, де вони, могили,
Хмельницького, Волошина, Мазепи,
Виговського і Полуботка? Сили

Ярослав Чорногуз
2021.10.26 11:07
Не ревнуй до осені (український романс)
Усміхнувся нам багряний ранок,
Сяє день привітно золотий.
Не ревнуй до осені, кохана,
Я люблю природу, як і ти.

Кажуть, Осінь — то вродлива пані,
Промайнув у гаї силует.
Може, то наснилась на світанні

Віталій Білець
2021.10.26 08:52
Етюди осені
Осіння казка завітала у ліси,
Барвистим чаром опромінила далечі.
У синіх виріях тужливі голоси
Відклекотіли лунко в обрії лелечі.

Запахли медом щільниковим диво-дні,
Заграли щедро променистими словами.
Красуні-верби шелестливі та чудні

Микола Соболь
2021.10.26 05:57
Завірюхове
Не порівнюй заметілі
вони різні у зими
на вікні малюнки лілій,
сірі з бовдурів дими,
шапки на лелечих гніздах,
на калині снігоцвіт…
ні проходу, ні під’їзду
до коханої воріт.

Ярослав Чорногуз
2021.10.25 21:28
Натяк холоду
Уже в саду холоднувато,
Хоч сяє ніжність золота.
Все менше сонце зігрівати
Спроможне жовтого листа.

А він зіщулився і пада,
І сумно шурхотить з-під ніг...
Недовга осені ця влада,

Ніна Виноградська
2021.10.25 17:57
Дозріває калина
Облітають листочки
Із Франкового дуба.
Неба синя сорочка
Виглядає так любо.
Жовтим листом опалим
Тихий грається вітер.
Від святкового шалу
Обнімаються віти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Проза):

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Серго Сокольник / Проза

 Купи мене! оповідання
-Сезам, зачинись!
...кам"яні двері зачиняються і морок печери охоплює шукача скарбів...
Господи, ну як важко боротись з ранковим недосипом, особливо коли ти півночі читав...
Ці східні сюжети ще й досі у напівсонній голові, і голова у вагоні метро сама собою хилиться на плече у той час, як тіло затиснуте між інших тіл у людській тисняві ранкового "піку"...
Голова хилиться на плече... Дотик... Голова торкнулася голови...
Погляд!.. Твій спантеличений, трохи здивований, трохи вибачливий дівочий погляд...
Які очі... Який жертовний погляд... Де?.. Де я тебе бачив, цей неповторний погляд східних очей?..
Десь... у минулому... в одному з прожитих життів...
Вагон хитається і наші тіла мимоволі торкаються одне одного, крізь легкий літній одяг дотик пружних дівочих грудей відчувається гостро-оголено... Ця ранкова чуттєвість, залишена у ліжку сама на себе через потребу їхати по справах...
По справах... Які ж у нас з тобою були справи, чарівна незнайомко, в тому нашому, давно прожитому минулому житті?
Де ми зустрілись?
"Двері зачиняються... Наступна..."
Так. Наступна!!!
Я саме обирав собі наложницю на невільницькому ринку сходу...
Ти була наступною, бо перша мені не сподобалась. А ти...
Знову хитнуло вагон, я мимоволі торкнувся тебе рукою... Ти не відсахнулась...
Чому? Бо ти невільниця. Тебе покарають за непокору. І я зараз, заплативши за огляд, маю повне право торкати тебе... І ще... Ще... Цей твій погляд- ах ніяк не погляд остраху... В ньому прохання, погодження і все зростаюча зацікавленість...
Я не спішу... Бо нікуди спішити...
"Станція..." Ой як ще не моя... Час у мене є... Людей у вагоні меншає, проте ми не віддаляємось одне від одного...
Літо... У легкому відкритому взутті ми майже босі... Вагон тремтить (чи це ти тремтиш?) і наші ноги мимоволі раз по разу торкаються...
Що ж я ТАМ робив з тобою ще? Власне, все, що дозволив продавець... Ти була дорогою дівчиною... Незаймані дорогі... Їх дозволяють оглядати обережно... І я відчував... Як я тебе відчував!..
Відчував взаємний потяг твого тіла, здригання, бажання належати саме мені. Бо я таки гарний. Краще бути проданою гарному чоловіку... Це зрозуміло... Та було щось іще...
Це був акт таїнства. Таїнства взаємної згоди... Бо коли я розплатився і ми йшли чужим східним містом до готелю, у якому я мешкав, я відчував легкі пожаття покірної руки, за яку я тебе тримав... І ми обоє були щасливі... Я- гарним придбанням... А ти? Теж гарним придбанням... За яке не платила, але яке поза сумніву отримала... Чемна, вихована невільниця сходу...
"Станція..." Мене шарпнуло... Замріявся, дивись... Моя станція... Господи, у які часи ми живемо!.. Як щастя, бува, непомічене, стрімко пролітає обіч нас... І ми його не встигаємо ні вловити, ні впізнати, ні насолодитись ним...
Я стрімко прямую до виходу. Остання мара напівсну вилітає з голови геть. Справи, справи!.. Тепер я весь у справах...
Обертаюсь... Я не міг не обернутись...
Останній погляд... Які очі... І я читаю в них- як ти хочеш, щоб я... Купив тебе... І забрав із собою. Забрав геть із цього безглуздого життя з його обтяжливою свободою, просмерділими повітря самобіглими екіпажами, фастфудівськи-бридкою їжею, безглуздо-однорідною працею... Забрав у той наш минулий дивовижний східний світ казки, насолоди, кохання... Бо це дівоче щастя- НАЛЕЖАТИ...
Та я не можу. Бо- НЕ МАЮ ЧАСУ. Тобто наш час вже вийшов... ТОДІ...
"Двері зачиняються..." Самобіглий килим несе мене кудись угору, геть з печери Алладіна... Геть від полишеного найдивовижнішого зі скарбів...
...я спиною відчуваю той твій останній погляд, у якому благання- куди ж ти, хлопче?
Купи мене!..
23.03.2017


© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117032300984



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2017-03-23 01:59:50
Переглядів сторінки твору 1688
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.10.14 20:04
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-03-23 15:31:13 ]
Ще колись говорила, що проза Ваша легко читаэться. Ну та й пишеться, гадаю, швидко стiкаючи з пальцiв, практично без правок.
В мене э рiч одна, "У щастi" називаэться, приблизно про ось таку ЛГ, котра з однiэi сторони привчена до покори (виховання таке було), а з другоi маэ глибинну волю i силу, котрi дозволяють вибирати те, що iй по духу i по душi.
Чоловiки то так, платять чим вже можуть за те, чого вони хочуть. А от жiнкам Господь даруэ це безкоштовно)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Серго Сокольник (М.К./М.К.) [ 2017-03-23 21:25:22 ]
Мерсі))) Тре буде глянути... Блін, зашився я з часом цим...
То от скажіть, якого чорта ото мені війнушку необ"явлену об"являли, а???))))) Мабуть, щоб проблему мати, чи що? Чи це так вже в укр. літ. нашій замордованій заведено? От я людина ж незлобива (самі ж бачите) Та і межі незлобивості існують, теж погодьтесь, бо дещо ж знаєте і розумієте...
Щодо прози- так, пишу легко. Фабулу схоплю і пишу. Буває- по ходу трансформується. Буває- одразу "як влите". Я скоро ще цікавішу річ викладу- вона вже є- командир волонтерського підрозділу написав оповідання, чим спантеличив мене трохи, бо несподівано, як я читаю бійцям свою поему ІНКВІЗИЦІЯ. Оповідання саме З ВПЛЕТЕНОЮ ПОЕМОЮ. Отак. Бімба буде. Чекайте.
Охо-хо... Може ото трохи засісти за оте, що в укр. літ. робиться? Такий собі психотрилер))) Чи послати його все, нема кращих тем?
Одне скажу, Ларисо. Особа Ви непроста (а що просте у світі?), та я люблю розгадувати загадки. Нічого поганого Вам не бажаю. Та декому (не Вам) рекомендую таки припиняти деякі негаразди. Хоча... Легко підпалити, важко загасити. І погано, коли ситуація, що здавалась спершу такою прогнозованою, такою контрольованою, стає все зовсім не прогнозованою і зовсім не контрольованою... І одвічні оті філософські питання ХТО ВИНЕН і ЩО РОБИТИ аж ніяк не до мене. А бачив я дуже негарні речі. І тема "який я поганий автор" трансформована тепер (бо які ще виправдання можливі?) у більш простішу "який я поганий" і втупу розтиражована, таки ж може спровокувати і мою негарну реакцію у відповідь. От скажіть- ЧОМУ САМЕ Я СТРИМУЮСЬ, А???)))
Ото ж... Такі вже справи...
"що ж так сумно мені?.."
Зі святом поезії Вас, хоч і минулим


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-03-25 14:30:35 ]
На Ваше чому в мене, як завше, кілька варіантів відповідей)):
- тому, що Ви виховані;
- тому, що садистичні));
- тому що караван йде, не відволікаючись на дрібниці.
Можливо, якби я Вас краще знала, то була б точніша у відповідях, а поки так)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2017-03-23 19:06:38 ]
Мрійливо, загадково і ...сміливо.)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Серго Сокольник (М.К./М.К.) [ 2017-03-23 21:07:56 ]
Спасибі, Вікторе)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2017-03-31 09:05:28 ]
Ні, жінкам не дарує...