ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.01.14 09:17
***
Коло товаришів неохоче ширив:
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо

Віктор Кучерук
2026.01.14 06:59
Не брешу
Сонце зирить з-поза хмари,
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.

Марія Дем'янюк
2026.01.13 22:57
Чарівна мить
Упірнула нічка в річку,
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.

Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались

Микола Дудар
2026.01.13 22:13
***
Перекотивсь із снігу в сніг,
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…

Світлана Пирогова
2026.01.13 21:00
Рідний альт
А міжсезоння пам*ятало жінку,
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.

На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту

Кока Черкаський
2026.01.13 20:33
Давайте!
Коли тобі дають-
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!


То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!

Олег Герман
2026.01.13 20:03
Рівновага (Сюрреалістична трагікомедія на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ: Молоток (Валєра): Грубий, прямий, з відлущеною фарбою. Весь час хоче щось бити. Викрутка (Жанна): Тонка натура, хромована, з вічним відчуттям, що її не докрутили. Старий рівень (Степанович): Мудрий, але депресивний. Весь час намагає

Володимир Ляшкевич
2026.01.13 16:26
* * *
Я хованка, донечка домового,
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.

Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.

С М
2026.01.13 16:19
Масне осердя (Jefferson Airplane)
Пані, ви питаєте, чому він любить, як так
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер

Іван Потьомкін
2026.01.13 12:20
КОРА
Без кори про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,

Борис Костиря
2026.01.13 10:34
Небесний союз
Я ніби зріднився
із цією жінкою,
яку зовсім не знаю.
Вона стала моєю
астральною дружиною
чи коханкою.
Вона турбується про мене,
хоча я для неї - ніхто.

Олена Побийголод
2026.01.12 22:25
1996. В Анталію!
Із Леоніда Сергєєва

Обійму Наталію
за об’ємну талію:
«Давай, – скажу, – Наталіє,
махнемо в Анталію!»

Мою долоню з талії

Ігор Шоха
2026.01.12 20:10
На фініші регати оригамі
                    І
Все меншає відкладеного часу
до переправи у реальну мить
не перший раз, але одного разу,
коли душа у небо полетить
неміряне, незнане, неозоре,
не оране за пам’яті людей,
що "у біді, у радості і в горі

Сергій Губерначук
2026.01.12 15:27
Гнів
Сунеться хмара волосся,
блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.

Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –

Артур Курдіновський
2026.01.12 14:59
Без тепла
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
Журба прозора вкрилася снігами.
Душа розквітне в холоді так само...
Малюнок з льоду. Почуття зі скла.

Все королева біла замела!
А вітер заглушив мінорну гаму...
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.

Борис Костиря
2026.01.12 10:43
Ніщо
Що значить - опинитися в ніщо,
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?

З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Серго Сокольник / Проза

 Купи мене! оповідання
-Сезам, зачинись!
...кам"яні двері зачиняються і морок печери охоплює шукача скарбів...
Господи, ну як важко боротись з ранковим недосипом, особливо коли ти півночі читав...
Ці східні сюжети ще й досі у напівсонній голові, і голова у вагоні метро сама собою хилиться на плече у той час, як тіло затиснуте між інших тіл у людській тисняві ранкового "піку"...
Голова хилиться на плече... Дотик... Голова торкнулася голови...
Погляд!.. Твій спантеличений, трохи здивований, трохи вибачливий дівочий погляд...
Які очі... Який жертовний погляд... Де?.. Де я тебе бачив, цей неповторний погляд східних очей?..
Десь... у минулому... в одному з прожитих життів...
Вагон хитається і наші тіла мимоволі торкаються одне одного, крізь легкий літній одяг дотик пружних дівочих грудей відчувається гостро-оголено... Ця ранкова чуттєвість, залишена у ліжку сама на себе через потребу їхати по справах...
По справах... Які ж у нас з тобою були справи, чарівна незнайомко, в тому нашому, давно прожитому минулому житті?
Де ми зустрілись?
"Двері зачиняються... Наступна..."
Так. Наступна!!!
Я саме обирав собі наложницю на невільницькому ринку сходу...
Ти була наступною, бо перша мені не сподобалась. А ти...
Знову хитнуло вагон, я мимоволі торкнувся тебе рукою... Ти не відсахнулась...
Чому? Бо ти невільниця. Тебе покарають за непокору. І я зараз, заплативши за огляд, маю повне право торкати тебе... І ще... Ще... Цей твій погляд- ах ніяк не погляд остраху... В ньому прохання, погодження і все зростаюча зацікавленість...
Я не спішу... Бо нікуди спішити...
"Станція..." Ой як ще не моя... Час у мене є... Людей у вагоні меншає, проте ми не віддаляємось одне від одного...
Літо... У легкому відкритому взутті ми майже босі... Вагон тремтить (чи це ти тремтиш?) і наші ноги мимоволі раз по разу торкаються...
Що ж я ТАМ робив з тобою ще? Власне, все, що дозволив продавець... Ти була дорогою дівчиною... Незаймані дорогі... Їх дозволяють оглядати обережно... І я відчував... Як я тебе відчував!..
Відчував взаємний потяг твого тіла, здригання, бажання належати саме мені. Бо я таки гарний. Краще бути проданою гарному чоловіку... Це зрозуміло... Та було щось іще...
Це був акт таїнства. Таїнства взаємної згоди... Бо коли я розплатився і ми йшли чужим східним містом до готелю, у якому я мешкав, я відчував легкі пожаття покірної руки, за яку я тебе тримав... І ми обоє були щасливі... Я- гарним придбанням... А ти? Теж гарним придбанням... За яке не платила, але яке поза сумніву отримала... Чемна, вихована невільниця сходу...
"Станція..." Мене шарпнуло... Замріявся, дивись... Моя станція... Господи, у які часи ми живемо!.. Як щастя, бува, непомічене, стрімко пролітає обіч нас... І ми його не встигаємо ні вловити, ні впізнати, ні насолодитись ним...
Я стрімко прямую до виходу. Остання мара напівсну вилітає з голови геть. Справи, справи!.. Тепер я весь у справах...
Обертаюсь... Я не міг не обернутись...
Останній погляд... Які очі... І я читаю в них- як ти хочеш, щоб я... Купив тебе... І забрав із собою. Забрав геть із цього безглуздого життя з його обтяжливою свободою, просмерділими повітря самобіглими екіпажами, фастфудівськи-бридкою їжею, безглуздо-однорідною працею... Забрав у той наш минулий дивовижний східний світ казки, насолоди, кохання... Бо це дівоче щастя- НАЛЕЖАТИ...
Та я не можу. Бо- НЕ МАЮ ЧАСУ. Тобто наш час вже вийшов... ТОДІ...
"Двері зачиняються..." Самобіглий килим несе мене кудись угору, геть з печери Алладіна... Геть від полишеного найдивовижнішого зі скарбів...
...я спиною відчуваю той твій останній погляд, у якому благання- куди ж ти, хлопче?
Купи мене!..
23.03.2017


© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117032300984



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2017-03-23 01:59:50
Переглядів сторінки твору 2880
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.10.12 16:11
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-03-23 15:31:13 ]
Ще колись говорила, що проза Ваша легко читаэться. Ну та й пишеться, гадаю, швидко стiкаючи з пальцiв, практично без правок.
В мене э рiч одна, "У щастi" називаэться, приблизно про ось таку ЛГ, котра з однiэi сторони привчена до покори (виховання таке було), а з другоi маэ глибинну волю i силу, котрi дозволяють вибирати те, що iй по духу i по душi.
Чоловiки то так, платять чим вже можуть за те, чого вони хочуть. А от жiнкам Господь даруэ це безкоштовно)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Серго Сокольник (М.К./М.К.) [ 2017-03-23 21:25:22 ]
Мерсі))) Тре буде глянути... Блін, зашився я з часом цим...
То от скажіть, якого чорта ото мені війнушку необ"явлену об"являли, а???))))) Мабуть, щоб проблему мати, чи що? Чи це так вже в укр. літ. нашій замордованій заведено? От я людина ж незлобива (самі ж бачите) Та і межі незлобивості існують, теж погодьтесь, бо дещо ж знаєте і розумієте...
Щодо прози- так, пишу легко. Фабулу схоплю і пишу. Буває- по ходу трансформується. Буває- одразу "як влите". Я скоро ще цікавішу річ викладу- вона вже є- командир волонтерського підрозділу написав оповідання, чим спантеличив мене трохи, бо несподівано, як я читаю бійцям свою поему ІНКВІЗИЦІЯ. Оповідання саме З ВПЛЕТЕНОЮ ПОЕМОЮ. Отак. Бімба буде. Чекайте.
Охо-хо... Може ото трохи засісти за оте, що в укр. літ. робиться? Такий собі психотрилер))) Чи послати його все, нема кращих тем?
Одне скажу, Ларисо. Особа Ви непроста (а що просте у світі?), та я люблю розгадувати загадки. Нічого поганого Вам не бажаю. Та декому (не Вам) рекомендую таки припиняти деякі негаразди. Хоча... Легко підпалити, важко загасити. І погано, коли ситуація, що здавалась спершу такою прогнозованою, такою контрольованою, стає все зовсім не прогнозованою і зовсім не контрольованою... І одвічні оті філософські питання ХТО ВИНЕН і ЩО РОБИТИ аж ніяк не до мене. А бачив я дуже негарні речі. І тема "який я поганий автор" трансформована тепер (бо які ще виправдання можливі?) у більш простішу "який я поганий" і втупу розтиражована, таки ж може спровокувати і мою негарну реакцію у відповідь. От скажіть- ЧОМУ САМЕ Я СТРИМУЮСЬ, А???)))
Ото ж... Такі вже справи...
"що ж так сумно мені?.."
Зі святом поезії Вас, хоч і минулим


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-03-25 14:30:35 ]
На Ваше чому в мене, як завше, кілька варіантів відповідей)):
- тому, що Ви виховані;
- тому, що садистичні));
- тому що караван йде, не відволікаючись на дрібниці.
Можливо, якби я Вас краще знала, то була б точніша у відповідях, а поки так)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2017-03-23 19:06:38 ]
Мрійливо, загадково і ...сміливо.)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Серго Сокольник (М.К./М.К.) [ 2017-03-23 21:07:56 ]
Спасибі, Вікторе)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2017-03-31 09:05:28 ]
Ні, жінкам не дарує...