Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.07
07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Шон Маклех /
Інша поезія
/
Білі світлофори
Вихор, що гасить полум’я
Шеймасу Шейге*. Щиро.
Мій твідовий піджак –
Колись подарований Падолистом
Має безліч кишень –
І кожна для вихору:
Він залітає і живе там щоп’ятниці:
Той самий вихор пізньої осені,
Що зриває цноту листя червленого кленів,
Що заходить до кожної крамниці-порталу:
Залітає з одним лише привітанням-верлібром,
Шурхотить сторінками конторських книг
Та папірцями з портретами королев
Чи президентів,
А на вулиці він безхатько,
Що гріє пальці біля вогню –
Такого ж незатишного і не домашнього,
Як вогні Святого Ельма
Чи святого Патріка-джентльмена**.
Куди? Куди мандрують душі
Дорогами падолиста-монаха
Сідлаючи вітри-комоні сиві як смерть
І холодніші безодень інферно***?
Куди? В який сід божевільний,
В який Авалон**** мжички?
За годину до Дня Всіх Мертвих,
За хвилину до Самайну жертвоприношень
Я знайшов сірників коробку
У кишені, де міг би сховатися Світ,
А не те, що моя Ірландія разом зі Свіфтом
(А казали, що Ірландія не поміститься до кишені,
А я – дивак – не вірив, не пророчив – бо зайве),
І тими сірниками марно
Намагаюсь розпалити вогнище
На цьому вітрі Падолисту Мертвих,
Вогнище з опалого листя кленів,
Які самі по собі є пожежею Останніх Днів,
А бруківкою – базальту сірого
Важко ступають копита коней візничого
І м’яко ступають лапи кота Часу –
Не цього, не хворого, таки того – доцільного –
М’яко. А я чекав благовіщення –
Останній учень Хоми-літописця*****,
Та дублінського паяца, що блукав від пабу до пабу
В пошуках неіснуючої скрипки вуличного музики,
Чи то просто вихору, що гасить полум’я.
Коли на це ніхто не сподівається. Ніхто.
Навіть Фіннеган – той самий,
По якому потім влаштують поминки******…
Примітки:
* - я називаю його Шеймас Шейге. А ви називайте його як собі хочете.
** - він насправді запалював вогні на вершині гори. Ці вогні були не домашні. А якщо не домашні, то і не затишні. А те, що він був джентльменом, так про це говорить народ. А мені заперечувати думку народу якось не випадає...
*** - Данте Аліг’єрі писав, що в безоднях інферно панує жахливий холод. Наскільки він був правий – не знаю. Я аж так далеко не спускався.
**** - в Авалоні сиро, туманно, мокро і холодно. Так само як в Уельсі восени. Можете мені повірити... Мені обманювати немає сенсу...
***** - Хома – він же Фома. Скільки не читав його Євангелія, стільки переконувався, що він був правий. І його Євангеліє це теж літопис. А Хома Брут був теж і літописцем і євангелістом. Тільки про це всі чомусь сором’язливо мовчать...
****** - три кварки йому від короля Марка!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вихор, що гасить полум’я
«Ось він – Падолист – сидить біля вогню,
Гріє худі і сині пальці.
О, ці душі, що так жадали дня!
О, ці вітри-мандрівці!
Б’ються в стіни, крутяться біля вогню…»
(Еміль Верхарн)
Шеймасу Шейге*. Щиро. Мій твідовий піджак –
Колись подарований Падолистом
Має безліч кишень –
І кожна для вихору:
Він залітає і живе там щоп’ятниці:
Той самий вихор пізньої осені,
Що зриває цноту листя червленого кленів,
Що заходить до кожної крамниці-порталу:
Залітає з одним лише привітанням-верлібром,
Шурхотить сторінками конторських книг
Та папірцями з портретами королев
Чи президентів,
А на вулиці він безхатько,
Що гріє пальці біля вогню –
Такого ж незатишного і не домашнього,
Як вогні Святого Ельма
Чи святого Патріка-джентльмена**.
Куди? Куди мандрують душі
Дорогами падолиста-монаха
Сідлаючи вітри-комоні сиві як смерть
І холодніші безодень інферно***?
Куди? В який сід божевільний,
В який Авалон**** мжички?
За годину до Дня Всіх Мертвих,
За хвилину до Самайну жертвоприношень
Я знайшов сірників коробку
У кишені, де міг би сховатися Світ,
А не те, що моя Ірландія разом зі Свіфтом
(А казали, що Ірландія не поміститься до кишені,
А я – дивак – не вірив, не пророчив – бо зайве),
І тими сірниками марно
Намагаюсь розпалити вогнище
На цьому вітрі Падолисту Мертвих,
Вогнище з опалого листя кленів,
Які самі по собі є пожежею Останніх Днів,
А бруківкою – базальту сірого
Важко ступають копита коней візничого
І м’яко ступають лапи кота Часу –
Не цього, не хворого, таки того – доцільного –
М’яко. А я чекав благовіщення –
Останній учень Хоми-літописця*****,
Та дублінського паяца, що блукав від пабу до пабу
В пошуках неіснуючої скрипки вуличного музики,
Чи то просто вихору, що гасить полум’я.
Коли на це ніхто не сподівається. Ніхто.
Навіть Фіннеган – той самий,
По якому потім влаштують поминки******…
Примітки:
* - я називаю його Шеймас Шейге. А ви називайте його як собі хочете.
** - він насправді запалював вогні на вершині гори. Ці вогні були не домашні. А якщо не домашні, то і не затишні. А те, що він був джентльменом, так про це говорить народ. А мені заперечувати думку народу якось не випадає...
*** - Данте Аліг’єрі писав, що в безоднях інферно панує жахливий холод. Наскільки він був правий – не знаю. Я аж так далеко не спускався.
**** - в Авалоні сиро, туманно, мокро і холодно. Так само як в Уельсі восени. Можете мені повірити... Мені обманювати немає сенсу...
***** - Хома – він же Фома. Скільки не читав його Євангелія, стільки переконувався, що він був правий. І його Євангеліє це теж літопис. А Хома Брут був теж і літописцем і євангелістом. Тільки про це всі чомусь сором’язливо мовчать...
****** - три кварки йому від короля Марка!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
