ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2017.09.20 19:01
Ця ніч віршування відточує стиль.
Неначе чорнило розлите на стіл,
Вона тобі в душу втіка, ніби жах,
Що вірш не напишеться... Пишеться... Ах...
.....................................

Складаються зорі. Підходить пора...
Ще тоне у мороці твій Катр-Бра

Мирослав Артимович
2017.09.20 17:53
Немало див дарує нам природа –
митець неперевершено-умілий:
вона і зачаровує, і годить,
лікує душу, освіжає тіло.

А кожен витвір – формою і суттю
такий нерукотворно-бездоганний:
у ньому Вишній замисел присутній,

Любов Бенедишин
2017.09.20 12:11
Вергай діла, слова верзи –
Усі «вагомі».
Зламали бевзні терези.
Феміда – в комі.

Їй повернутись до снаги
З пітьми, де в’язко...
Та час вже кинув на торги

Олександр Сушко
2017.09.20 10:18
Я - беспробудний оптиміст,
Люблю хороші вісті.
Зубів нема. Але є міст,
Коронки золотисті.

Недбало вибрита щока
Але шикарні вуса.
Жона вечеряти гука -

Любов Матузок
2017.09.20 09:52
Цинготні зливи. Дев’ять довгих діб
не вистачає вітаміну сонця.
На яснах ґрунту – кров’янистий слід
листків. І вже заслаблим оборонцем

втікає день, дрібніє – не шукай,
мелькне, мов кінь, годин округлим клубом.
І вечора підсохлий коровай

Ірина Вовк
2017.09.20 08:57
Ти перейшов цей квітник, де впала твоя хустинка,
Цей біложасминний крик - архангела чиста сльозинка...
Застиг аромат ялівцю на листі, падучому з гілки...
Як спалах очей твоїх, зрки - живі діаманти - лицю...

Ти перейшла цей квітник, як переходять із

Микола Соболь
2017.09.20 05:53
Самотнє дерево печалі
Колише спогади земні,
Які пливуть за сині далі –
Лелеками у вишині.
Накрите чорною вуаллю
На плечі опускає жур.
Що далі буде? За печаллю
Невидимий вже виріс мур.

Світлана Майя Залізняк
2017.09.20 00:53
Запрошую читачів-слухачів.

Василь Кузан
2017.09.19 23:00
Коли ідеш із темряви у темінь,
Міняючи упевненість на страх,
Виловлюючи перелітні теми,
Облизуючи спрагу на вустах…

Коли вростаєш у підґрунтя сенсу,
Сейсмічність ночі всотуючи в сон,
Не дихаєш, а ковзаєш по плесу

Сонце Місяць
2017.09.19 18:23
любити із тобою всі часи
та під луну ясних чи ні сезонів
збувати сни купляти свій classic
& трохи вслухатись ~
рамштайн шаманить зонне

увесь капець заскоченості всі
чума війна тюремні макарони

Олександр Сушко
2017.09.19 17:31
Я - пророк. Не маю дому.
Вже старенький, сивоглав.
Плечі долу гне утома,
Хочу впасти поміж трав.

Не бажав такої долі,
Це, скажу вам, не медок.
П'яти репані, в мозолях.

Тетяна Флора Мілєвська
2017.09.19 17:22
Із чого складається осінь на схилі свого життя?
Так лагідно вітер просить, так дихає небуттям,
На каві малюнок лиха, на склі проростає пил.
У осені діловитість зникає раптово! Сил
У неї на все немає. Криве задзеркалля стін
Небесного ґартування - зупи

Олена Багрянцева
2017.09.19 11:21
Дріб’язкові слова. І годинник занедбаний в хаті.
Знову сердиться ніч на м’які мокачінові зорі.
Ти шукаєш мене у тунелі свого коридору.
Ти бажаєш мене
Відчайдушно,
Уперто,
Затято.

Вітер Ночі
2017.09.19 11:05
Моє життя, що павутиння біле,-
Десь промайнуло поміж віт і літ,
Зійшло в провалля необачне, пінне
І там знайшло запліснявілий слід.

Моє життя,- ні схрону, ні узбіччя.
Котило по шляху за кроком крок.
Можливо Ти вгамуєш, знімеш відчай

Вадим Василенко
2017.09.19 10:34
Пісок огортає тебе шерхким покривалом, і ти прагнеш пірнути, розчинитися, щезнути в ньому, вимкнувши телефон і МР3плеєр, розсипатися і пливти між водою і часом, які чи не єдині зосталися тим, чим були завжди. Пісок огортає тебе шорстким саваном, і поволі

Ірина Вовк
2017.09.19 09:06
Відтак, мій друже, мовлено “пращай”…
Чутливо так сльоза ряхтить на віях.
Рожеві сни в дрімучих сніговіях…

… Мій вогнику, а ти собі палай!

Ще тепло нам в жаринках темних руж,
ще наших губ блакитні едельвейси
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02

Арбер Йамолсен
2016.03.19

Іванна Литвинець І
2016.03.11

Віталій Пригорницький
2016.03.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Микола Соболь (1973) / Поеми

 Голодомор (поема)

І Український селянин

У вишняку добротна хата,
Звичайна мазанка, яких
По Україні є багато,
Соломою покритий стрих.
Селянський двір: плужок і коні,
Собака гавкає, теля,
Корови, вівці у загоні,
Поміж гусей іде свиня…

Господар має що робити,
Із ранку на своїй землі.
На допомогу йому діти,
Ідуть, хоча іще малі.
– Не для землі мій сину трутні!
Слова ті батькові що спів.
Але вони були напутні,
Коли на труд благословив.

Ідуть, орати, чи косити,
В ранкові роси, до зорі,
У поле, де буяють квіти
На рідній Батьковій землі.
Трудилися – земля єдина,
Що Боженька у спадок дав,
Що йшло від батька і до сина,
У ніжнім шелестінні трав.


ІІ Розкуркулення

Прийшла неждано та година,
Що все змінила на яву.
І пригорнула мати сина,
Що то за гомін у хліву?
Що робиться? І хто ці люди?
Куди виводе скот цей збрід?
Біль пронизала жінці груди:
– Будь тричі проклятий твій рід!

Лише й змогла це прошептати.
Та шепіт, то хіба слова?
А комісар іде до хати,
«Наган» з кишені дістава.
Страшним дихнувши перегаром,
Лупнувши нізащо кота,
З розмаху б’є своїм наганом,
У спину жінку, сволота!

І допиту хвилини страшні…
Згасає білий світ в очах
О Боже! День мій учорашній,
Невже ти був лише у снах?
За що накликав мені муки?
Провину понесла я де?
Накласти, мо, на себе руки?
Лише у голові гуде…


ІІІ Убивство чоловіка

Сідало сонце, як відкрила очі.
На слабі ноги ледве підвелась.
Ой, хто ж біду оцю мені наврочив?
Та що це тут? За голову взялась –
Посеред двору у калюжі крові
Лежав уже холодний чоловік,
І діти вили вовком! Мимоволі
Сама завила, бо пішов навік.

Єдиний годувальник у родині,
Хто добував до столу хліб і сіль.
У світлий час, а чи лихій годині
Турботу ніс у хату звідусіль.
Завила вовком, притягла до себе,
Відкрий же очі! Любий, подивись!...
Не помирай, прошу Тебе, не треба!...
Але над ним вже янголи зійшлись…


ІV Страшна осінь

Вдиралися до хати комісари,
Виносили усе, що в ній було!
Людей за опір у дворі стріляли
Чорнішає, немов земля, село.
І ллється кров широкою рікою.
І тихо голод йде вже до села
А смерть гребе нещадною рукою,
То тут, то там до себе забира…

Та лине час, потрібно далі жити,
За чоловіком ти хоч плач-тужи,
Але лишилися маленькі діти.
Життя своїй малечі вбережи.
У жовтні ще гриби були у лісі,
Та груші-дички іноді зрива.
Й останнє, що заховане у стрісі.
Але до двору тихо йшла зима…

П’ятнадцята «річниця» листопада,
Її скоти – жовтневою озвуть.
Останній лист на землю тихо пада,
Жирує комісар, а люди – мруть!
Нема людині хліба чи зернини,
Нема вже й звіра, з’їли все в селі.
І виїхати нікуди, віднині,
Довкола тільки люті – вартові.

Найстарший син, що батькова подоба,
Було прокрався у колгоспний лан,
В якому вдень, кати, пасли худобу,
До ранку притягнув у хату жбан
Холодної, промерзлої пшениці,
Яка тремтіла на його руках.
Сховав усе мерщій біля криниці,
Він, годувальник у своїх думках!

В обідню пору, коли сонце гріло
Хоч, що там гріти, не село – цвинтар.
Удерлися до двору знахабніло –
НКВС і лютий комісар.
Мерщій побігли у пусту комору…
Потім в сарай, розлючені кати,
Шукали те, шмигаючи по двору,
Чого і годі вже було знайти.

Але не завжди шле нам доля спаса,
Коли здається, світ увесь осліп.
Продав сусід мале, за кусень м’яса!
А мо, йому дали іще і хліб.
І радо лютувалось комісару…
І сонце вже не світить над селом…
Оглухла мати, закипіла жаром.
Бо сина уже майже не було.

Страшні слова зірвалися у небо:
– За розкрадання із полів зерна…
Кричав, що сич, на все село ганебно,
Той комісар – червоний сатана!
А далі що? Ніхто не може знати,
Яке без тебе, сину мій, життя!
Ридала звіром, вила, сива мати,
Трясла своє розстріляне дитя...

Мій любий сину! Що це ти накоїв?!
Де правда Божа? Людоньки, хто зна?!
Не відвернув від доленьки лихої
Тебе Господь. А смерть завжди страшна.
Дванадцять років… на могилці квіти,
А ще у хаті четверо малих!
Куди іти, і чим дітей кормити?
Помруть без мамки поміж людей злих.


V Голодомор

Груднева ніч завила у імлі,
Топити хати уже було нічим,
Хиталися від голоду малі.
І день життя тягнувся, ніби вічність.
Лягали спати разом на печі,
Щоби до ранку зовсім не зомліти.
Та плакали обнявшись у ночі,
І мати, і її маленькі діти.

Ішла зима, холодна та страшна.
Середні два злягли. О доле злая!
Де порятунок? То ніхто не зна
Так і пішли вони на Миколая.
І плакати зовсім не стало сліз,
Та й хоронити не було вже сили.
Без одягу, закинули на віз
І повезли… у поле до могили.

До хати знову вдерся комісар,
Був на підпитку, злий, у вічній лайці.
А мати все кивала і без чвар,
Взяла серпа й шмигнула по горлянці.
І просичала над іще живим:
– Це, сатана, тобі за чоловіка,
Застреленого, і за трьох синів.
Й кляла його аж до скінчення віку!

А потім ніжно обняла малих,
Заплакала, але вже не від горя,
Зібрала все, і тихо побрели
По білу світу, бо така то доля.
Вони і досі йдуть поміж людей,
Голодні босі, умиротворенні
І мати береже своїх дітей,
То Божий хрест – її Благословення.

Ніхто не в змозі більше розлучить,
Ні смерті час, а ні лиха година.
І не відпустить мати ні на мить
Своїх дітей: ані дочки, ні сина.
Мадонна українська на яву,
Яка пройшла крізь пекло у ту пору.
Такі і досі серед нас живуть,
То нації надія і опора!


VІ наслідки голодомору/червоного терору

У вишняку селянська хата,
Звичайна мазанка, яких
По Україні є багато,
Соломою покритий стрих.
А у дворі… немає двору!
Нема ні скоту, ні сім'ї –
Сліди червоного терору
По українській всій землі!

Повимерло село та люди,
Стоять покошені хати.
І тільки чути звідусюди,
Клекіт жалючої біди.
Яка вривається до дому.
То там, то тут – всюди мерці.
Не дай вам, людоньки, нікому
Побачити жахіття ці!

Розпухла з голоду дитина,
Батькам у очі загляда,
А у батьків, лиха година,
Подати й хлібчика нема.
Так і вмирали. Страшні муки
Дитинка, ніжне немовля
Із матір'ю, схрестивши руки.
І забирала їх земля.

Страшні часи голодомору,
Мільйони знищених життів.
Часи радянського терору
Та комісарських холуїв.
Понівечені людські долі,
Панує, де тваринний страх.
Усюди лише мерці голі…
Й прокляття на людських устах!

Повимирали хлібороби,
Злидота в їх хати прийшла.
Нема ні хліба, ні худоби,
Ні українського села.
Лише колгоспів осередки.
І не селяни – батраки,
Що ломлять спини, мов їх предки,
Царів російських – кріпаки!


VІІ Епілог

Там де очі біди – ти на жаль не ходив,
Де потоком страшні зорепади,
Там ростуть поміж сосон великі хрести –
То єдині сліди тої зради,
Коли ти озвірів, і рука піднялась
Матір рідну відправить в могилу.
Тобі партія «вірний» віддала наказ,
Загубити батьків і дружину.

Та ховала дітей почорніла земля,
І хрестами між сосон родила,
Не за те, ні для тих, а лише тільки для,
Щоб довічно не зникла могила.
Щоби пам'ять довіку між сосон плелась,
Там, де матір обняла дитину.
То ж живи на землі, де єдиний наказ –
В Бога вір і не зрадь Україну!
2016 – 2017 р.
Микола Соболь



Зміст

I. Український селянин.
II. Розкуркулення.
III. Убивство чоловіка.
IV. Страшна осінь.
V. Голодомор.
VI. Наслідки голодомору (червоного терору).
VII. Епілог.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-09 05:16:22
Переглядів сторінки твору 970
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.969 / 5.5  (4.972 / 5.37)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.919 / 5.34)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.787
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.09.20 21:29
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2017-06-12 22:41:25 ]
Конструктивно допомогти авторові зможе лише він сам, вивчивши українську мову... почавши думати нею. За особливі - непідйомні теми, мабуть, ще братися рано...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Соболь (Л.П./Л.П.) [ 2017-06-14 06:00:38 ]
Дякую! Те я вже зрозумів, що мені все рано а краще взагалі не братися. Але як рости людині, якщо вона не ставить перед собою високу планку мети? Як то кажуть: не бійся братися за нове! Пам'ятай професіонали зробили "Титанік", а любитель побудував - Ковчег. Вибачте, якщо мої слова Вас образили.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Руслана Ткаченко (Л.П./Л.П.) [ 2017-07-02 16:39:52 ]
Не важливі помилки,важливий зміст та частинка душі,вкладена в твір. Особисто я,читаючи,плакала. Сама мати двох дітей,і знаю,що це таке,коли дітям дати нічого,а чоловік про це не думає.