ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марія Дем'янюк
2018.07.21 15:46
Звільнилася від пут і вільна:
Свого я серця королівна,
Де сосни небо підпирають,
Відрадно солов'ї співають,
І вітровій із сині гір,
Шепоче стишене повір...
Цілую небеса шовкові,
Палахкотіння пурпурові,

Світлана Майя Залізняк
2018.07.21 13:20
Я розглядаю сукню "Манола"...
Муза у дощ розманіжена, гола.
Котики ліверку нюхали, вмовкли.
В дах угрузають "гостинці" Дамокла.

Пишеться-вариться...
Де ж те епічне?
Ми - це Європа: Безлюдівка, Ічня...

Володимир Бойко
2018.07.21 11:28
А, можливо, тобі заманулося грошей і слави,
А, можливо, тебе вже чекає високий політ,
А, можливо, і я – тільки витвір твоєї уяви,
А, можливо, нам двом паралельний відчиниться світ.

А, можливо, й не двом, бо у всесвіті ми незалежні
Від обставин, від

Микола Дудар
2018.07.21 10:58
Нудьгую за стернею… за соломою
і за жнивами, сіном - косовицею…
і неймовірною від щастя втомою
солодкою від втоми медовицею
де на рахунок три, вже засинаючи
обмурзані, невмиті і обвітрені
ми посмішку свою дитячу-заячу
у небеса ховали до освітлення

Олександр Сушко
2018.07.21 08:45
Літали із гаргарою під хмари,
Пегас - у мене, в неї - помело.
Приліг спочити. А дружок-лошара
Мою коняку цупить під сідло!

Сонети пише, наче. Про природу.
Пейзаж шалений: озеро та ліс.
Та щось не те останній раз набовтав:

Микола Соболь
2018.07.21 07:36
Невпевнений у завтрашньому дні?
Згадай-но, казку (це було давно) –
«Не крали руки…» ці слова чудні
Нам показали, що насправді – дно
Не коломийки діда Василя,
Не «баєчки зі склепу», зовсім ні.
І тільки вилітає: «Voi la!»*
Чи дивні ми, чи йолопи дурн

Ігор Деркач
2018.07.21 07:08
І на душі – тепло,
і в серці гармонійно.
Пішли дощі. Зело
іде на урожай.
Сьогодні повезло.
Не дістає зараза
і фурія назло
у тім'я не довбе.

Сонце Місяць
2018.07.21 05:00
наче усі померли й
оті ґрандіозні слова
сяйливоокі перли
твоє дієве ноцебо
платівкова стерта різьба
імлисті опалесценти ~

заручники мрійного менту

Володимир Бойко
2018.07.20 22:19
Думки минають голови транзитом,
Не маючи пристанку в порожнечі,
Бо нині модно голови носити
На те, аби увінчувати плечі.

Микола Дудар
2018.07.20 14:55
Ми їли з одної миски...
Ми пили з одної кварти...
І бігли на наверх із писком
З нори на будь-яку варту
Мокали себе у колір…
Найкращий - жовтоблакитний
Заради дітей і волі
Готові себе убити

Богдан Манюк
2018.07.20 14:53
Лялька-мотанка час вибирає і руки
для появи своєї. Утішся, майстрине,
що магічне до тебе раптово прилине.
Доторкнися до нього й нікому – ні звуку.
У мовчанні – сходини. А вниз чи угору –
вибирати тобі. Не спіши. Не барися,
як оті на горі причепуре

Світлана Майя Залізняк
2018.07.20 10:17
а щастя - відсутність горя.
Біжи... виринай на біс.
Життя і пере, і поре,
міняє фасон куліс.

Жадаєш світопорядку.
Знов чубляться злі брати,
дружбанчик центрує грядку,

Олександр Сушко
2018.07.20 08:42
Надійшла із тьми хвилина зла,
Крок - і провалився в темну прірву.
Важко полетіти без крила.
Я ж - літаю. Думав - неможливо.

На хвилинку, втомлений, приліг -
Увігнали ніж по саму гарду.
Вогнептаха гномик переміг,

Ігор Шоха
2018.07.20 08:21
Творець одвічно експериментує
на неосяжнім поприщі своїм –
об'єднує, роз'єднує, парує
усе, що на землі Його існує
на грані між розумним і дурним.

Була цивілізація і буде,
тасуються народи, племена...

Галина Михайлик
2018.07.20 06:44
Я – фонтан! Феєрверк! Вибухаюча магма!
Наднового чуття галактичний вулкан!
Я – криниця (зі мною не знатимеш спраги)
і простий подорожник, цілющий бальзам,

пломінке па-де-де у стрімкім падолисті,
легендарно-манливе злотаве руно…
Я – найкращий сцен

Сонце Місяць
2018.07.20 03:56
а долі зникають як вірші
& зорі небесні
бо тим що не знали і вчора
не відати днесь

& ти залишаєшся десь там
у щирому квесті
із часом не граючи в карти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Микола Соболь (1973) / Поеми

 Голодомор (поема)

І Український селянин

У вишняку добротна хата,
Звичайна мазанка, яких
По Україні є багато,
Соломою покритий стрих.
Селянський двір: плужок і коні,
Собака гавкає, теля,
Корови, вівці у загоні,
Поміж гусей іде свиня…

Господар має що робити,
Із ранку на своїй землі.
На допомогу йому діти,
Ідуть, хоча іще малі.
– Не для землі мій сину трутні!
Слова ті батькові що спів.
Але вони були напутні,
Коли на труд благословив.

Ідуть, орати, чи косити,
В ранкові роси, до зорі,
У поле, де буяють квіти
На рідній Батьковій землі.
Трудилися – земля єдина,
Що Боженька у спадок дав,
Що йшло від батька і до сина,
У ніжнім шелестінні трав.


ІІ Розкуркулення

Прийшла неждано та година,
Що все змінила на яву.
І пригорнула мати сина,
Що то за гомін у хліву?
Що робиться? І хто ці люди?
Куди виводе скот цей збрід?
Біль пронизала жінці груди:
– Будь тричі проклятий твій рід!

Лише й змогла це прошептати.
Та шепіт, то хіба слова?
А комісар іде до хати,
«Наган» з кишені дістава.
Страшним дихнувши перегаром,
Лупнувши нізащо кота,
З розмаху б’є своїм наганом,
У спину жінку, сволота!

І допиту хвилини страшні…
Згасає білий світ в очах
О Боже! День мій учорашній,
Невже ти був лише у снах?
За що накликав мені муки?
Провину понесла я де?
Накласти, мо, на себе руки?
Лише у голові гуде…


ІІІ Убивство чоловіка

Сідало сонце, як відкрила очі.
На слабі ноги ледве підвелась.
Ой, хто ж біду оцю мені наврочив?
Та що це тут? За голову взялась –
Посеред двору у калюжі крові
Лежав уже холодний чоловік,
І діти вили вовком! Мимоволі
Сама завила, бо пішов навік.

Єдиний годувальник у родині,
Хто добував до столу хліб і сіль.
У світлий час, а чи лихій годині
Турботу ніс у хату звідусіль.
Завила вовком, притягла до себе,
Відкрий же очі! Любий, подивись!...
Не помирай, прошу Тебе, не треба!...
Але над ним вже янголи зійшлись…


ІV Страшна осінь

Вдиралися до хати комісари,
Виносили усе, що в ній було!
Людей за опір у дворі стріляли
Чорнішає, немов земля, село.
І ллється кров широкою рікою.
І тихо голод йде вже до села
А смерть гребе нещадною рукою,
То тут, то там до себе забира…

Та лине час, потрібно далі жити,
За чоловіком ти хоч плач-тужи,
Але лишилися маленькі діти.
Життя своїй малечі вбережи.
У жовтні ще гриби були у лісі,
Та груші-дички іноді зрива.
Й останнє, що заховане у стрісі.
Але до двору тихо йшла зима…

П’ятнадцята «річниця» листопада,
Її скоти – жовтневою озвуть.
Останній лист на землю тихо пада,
Жирує комісар, а люди – мруть!
Нема людині хліба чи зернини,
Нема вже й звіра, з’їли все в селі.
І виїхати нікуди, віднині,
Довкола тільки люті – вартові.

Найстарший син, що батькова подоба,
Було прокрався у колгоспний лан,
В якому вдень, кати, пасли худобу,
До ранку притягнув у хату жбан
Холодної, промерзлої пшениці,
Яка тремтіла на його руках.
Сховав усе мерщій біля криниці,
Він, годувальник у своїх думках!

В обідню пору, коли сонце гріло
Хоч, що там гріти, не село – цвинтар.
Удерлися до двору знахабніло –
НКВС і лютий комісар.
Мерщій побігли у пусту комору…
Потім в сарай, розлючені кати,
Шукали те, шмигаючи по двору,
Чого і годі вже було знайти.

Але не завжди шле нам доля спаса,
Коли здається, світ увесь осліп.
Продав сусід мале, за кусень м’яса!
А мо, йому дали іще і хліб.
І радо лютувалось комісару…
І сонце вже не світить над селом…
Оглухла мати, закипіла жаром.
Бо сина уже майже не було.

Страшні слова зірвалися у небо:
– За розкрадання із полів зерна…
Кричав, що сич, на все село ганебно,
Той комісар – червоний сатана!
А далі що? Ніхто не може знати,
Яке без тебе, сину мій, життя!
Ридала звіром, вила, сива мати,
Трясла своє розстріляне дитя...

Мій любий сину! Що це ти накоїв?!
Де правда Божа? Людоньки, хто зна?!
Не відвернув від доленьки лихої
Тебе Господь. А смерть завжди страшна.
Дванадцять років… на могилці квіти,
А ще у хаті четверо малих!
Куди іти, і чим дітей кормити?
Помруть без мамки поміж людей злих.


V Голодомор

Груднева ніч завила у імлі,
Топити хати уже було нічим,
Хиталися від голоду малі.
І день життя тягнувся, ніби вічність.
Лягали спати разом на печі,
Щоби до ранку зовсім не зомліти.
Та плакали обнявшись у ночі,
І мати, і її маленькі діти.

Ішла зима, холодна та страшна.
Середні два злягли. О доле злая!
Де порятунок? То ніхто не зна
Так і пішли вони на Миколая.
І плакати зовсім не стало сліз,
Та й хоронити не було вже сили.
Без одягу, закинули на віз
І повезли… у поле до могили.

До хати знову вдерся комісар,
Був на підпитку, злий, у вічній лайці.
А мати все кивала і без чвар,
Взяла серпа й шмигнула по горлянці.
І просичала над іще живим:
– Це, сатана, тобі за чоловіка,
Застреленого, і за трьох синів.
Й кляла його аж до скінчення віку!

А потім ніжно обняла малих,
Заплакала, але вже не від горя,
Зібрала все, і тихо побрели
По білу світу, бо така то доля.
Вони і досі йдуть поміж людей,
Голодні босі, умиротворенні
І мати береже своїх дітей,
То Божий хрест – її Благословення.

Ніхто не в змозі більше розлучить,
Ні смерті час, а ні лиха година.
І не відпустить мати ні на мить
Своїх дітей: ані дочки, ні сина.
Мадонна українська на яву,
Яка пройшла крізь пекло у ту пору.
Такі і досі серед нас живуть,
То нації надія і опора!


VІ наслідки голодомору/червоного терору

У вишняку селянська хата,
Звичайна мазанка, яких
По Україні є багато,
Соломою покритий стрих.
А у дворі… немає двору!
Нема ні скоту, ні сім'ї –
Сліди червоного терору
По українській всій землі!

Повимерло село та люди,
Стоять покошені хати.
І тільки чути звідусюди,
Клекіт жалючої біди.
Яка вривається до дому.
То там, то тут – всюди мерці.
Не дай вам, людоньки, нікому
Побачити жахіття ці!

Розпухла з голоду дитина,
Батькам у очі загляда,
А у батьків, лиха година,
Подати й хлібчика нема.
Так і вмирали. Страшні муки
Дитинка, ніжне немовля
Із матір'ю, схрестивши руки.
І забирала їх земля.

Страшні часи голодомору,
Мільйони знищених життів.
Часи радянського терору
Та комісарських холуїв.
Понівечені людські долі,
Панує, де тваринний страх.
Усюди лише мерці голі…
Й прокляття на людських устах!

Повимирали хлібороби,
Злидота в їх хати прийшла.
Нема ні хліба, ні худоби,
Ні українського села.
Лише колгоспів осередки.
І не селяни – батраки,
Що ломлять спини, мов їх предки,
Царів російських – кріпаки!


VІІ Епілог

Там де очі біди – ти на жаль не ходив,
Де потоком страшні зорепади,
Там ростуть поміж сосон великі хрести –
То єдині сліди тої зради,
Коли ти озвірів, і рука піднялась
Матір рідну відправить в могилу.
Тобі партія «вірний» віддала наказ,
Загубити батьків і дружину.

Та ховала дітей почорніла земля,
І хрестами між сосон родила,
Не за те, ні для тих, а лише тільки для,
Щоб довічно не зникла могила.
Щоби пам'ять довіку між сосон плелась,
Там, де матір обняла дитину.
То ж живи на землі, де єдиний наказ –
В Бога вір і не зрадь Україну!
2016 – 2017 р.
Микола Соболь



Зміст

I. Український селянин.
II. Розкуркулення.
III. Убивство чоловіка.
IV. Страшна осінь.
V. Голодомор.
VI. Наслідки голодомору (червоного терору).
VII. Епілог.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-09 05:16:22
Переглядів сторінки твору 2104
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.105 / 5.5  (5.197 / 5.47)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.099 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.787
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.07.21 20:43
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Соболь (Л.П./Л.П.) [ 2017-06-09 05:19:12 ]
Шановні колеги, друзі, читачі!
Сьогодні у мене особливий день, справа у тому, що це день, коли я вперше в житті одягну вишиванку та обвінчаюся зі своєю дружиною.
Роботу «Голодомор» ми з донечкою почали у листопаді 2016 року, десятимісячна дитина надихнула мене почати працювати над цією, надто складною темою.
Звертаюся до всіх із проханням: конструктивно допомогти у покращенні даного твору, я дійсно маю бажання випустити роботу до 85-ї річниці трагедії мого народу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-06-09 09:30:15 ]
Благословення божого Вашiй сiм*i!
Не кожен свiдомо робить такий крок, вiтаю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирохович Андрій (М.К./Л.П.) [ 2017-06-09 13:59:06 ]
омг. та що там виправляти - все спочатку, все по новому. тема складна, але виконання - направду якесь пародійне. і да - в 30х якось з комісарами складно, да, і взагалі - тоді вже не стріляли чоловіків на подворисках. і ще мені бракнуло одного моменту - про односельців, які бли ситі - адміністрація колгоспів, приміром, чи ті ж їздові, що трупи збирали. але - повторюсь - з таким технічним виконанням - це виглядає на не вельми дотепну пародію.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Соболь (Л.П./Л.П.) [ 2017-06-10 11:51:13 ]
Проблема у тому, що навіть я навчався у комісарскому вчилищі. Діда у 36-37 році розстріляли. Проблема у тому, що я звернувся за допомогою, а не за: дотепно, недотепоно. От скажіть,як я можу прислуховуватися до коментаря людини чиї слова: "котиться в прірву
що схожа до пизди". Це з Вашого віршу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-06-09 09:52:27 ]
Вiдносно твору. Як мiнiмум потрiбно допрацювати по наголосах, збiгах приголосних, котрих забагато. По ритму рядки гуляють, як собi хочуть.
Але це дрiбницi в порiвняннi з викладенням думок та й з самими думками, що перестрибують одна через одну, як i розмiр вiрша.
Така робота нормальна для дитини-початкiвця. Щирiсть i бiль, котрими пронизаний твiр, не виправдовують його неякiсностi.
Я рiдко несхвально вiдгукуюсь. Зараз роблю це тому, щоб збити Вас з наладнування на подiбнi твори. Ви маэте потенцiал хороший, виходьте iз зачовганоi колii, шукайте свою стежину.
Якщо бажаэте почути конкретику по цьому твору, знайдiть мене на ФБ (Лариса Прокопенко)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Соболь (Л.П./Л.П.) [ 2017-06-10 06:01:30 ]
Дякую, якщо буде Ваша ласка, вкажіть на рядки які "гуляють".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-06-11 21:25:56 ]
Уважно перечитала, перепрошую: це велика кількість неправильних наголосів дала враження недотриманого розміру. Вибачте за помилку.

P. S. Я б радила Вам дослухатися до думки Андрія Мироховича. Він вчитель справжній.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Соболь (Л.П./Л.П.) [ 2017-06-12 08:40:03 ]
Дякую, я почитав пана Андрія, знаєте я не сумніваюся в його майстерності, але щось мене у ньому насторожує, виходячи з останнього його твору, я тут навіть процитував його. А те що потрібно працювати то я згоден. Олександр Сушко правильно порадив: відклади на певний час, а потім перечитай і дороби знову, до речі ніхто ж першого самого чорнового варіанту не бачив, а відмінність досить велика. Ще раз дякую, що не залишаєте без уваги мої роботи. Як то кажуть: бажання і труд все перетруть!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2017-06-09 11:55:21 ]
Миколо, коли читала - плакала, бо моя бабуся перенесла розкулачення і репресію. Чоловіка вбили, а її посадили у в"язницю. Четверо дітей залишились сиротами. Не дай Бог ще колись комусь те пережити. Ви дуже проникливо описали ті часи, про які згадувати страшно. Вірш чіпляє за душу і це головне.
Вітаю Вас з вінчанням, хай Господь береже Вашу родину! Щастя, злагоди, добробуту, любові!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Соболь (Л.П./Л.П.) [ 2017-06-10 06:02:32 ]
Дякую Вам, якщо є зауваження буду радий вислухати.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Мельничук (Л.П./М.К.) [ 2017-06-09 11:58:11 ]
Непогано. Зворушливо. Та, справді, потребує доопрацювання.
І раджу перечитати поему Любові Бенедишин "Червоне пекло". Ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=54423

Вітаю з особливим днем!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Соболь (Л.П./Л.П.) [ 2017-06-10 06:08:07 ]
Дякую, я обов'язково прочитаю "Червоне пекло".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Христич (Л.П./Л.П.) [ 2017-06-10 03:52:31 ]
Вражає. Тема актуальна. Пишіть, продовжуйте. Ще не поставлені крапки в цій історичній прірві. Моя мама розповідала про два голодомори, що випали на її долю. Ще її батько був живий ( загинув у 1941), працював біля коней, приносив чечевицю, що виділялась для годування коней. А дітей було четверо . Від голоду врятувались ті, хто мав корову . В 1947 розповідала про хлопця,
зійшов з глузду від голоду.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Соболь (Л.П./Л.П.) [ 2017-06-10 06:05:47 ]
То правда, покійна мама теж розповідала про голод 46-47 років, але він був куди легшим, якщо можна так сказати, порівняно з 32-33 роками. Дякую Вам.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-06-10 22:31:36 ]
Колись я написав "Аргоніаду". Так би мовити, осучасив стару давньогрецьку казку. А перед цим вчив давньогрецьку мову. Самотужки. Кустарно. Щось мене стримало не нести до редакції моє творіння. Час показав, що я зробив вірно.
У творі море помилок. Очевидно тому, що ви поспішали. Рекомендація: по гарячих слідах нічого путеього зробити не вийде. Хай "остигне" і твір, іголова. Через півроку поверніться до роботи. Побачите - ваша думка зміниться. Похвально, що ви взялися за дуже складну тему. Під час голодомору померло троє моїх тіток і дядько. Лежать на цвинтарі усі поруч. Маму прив'язували шворкою до одвірка і шли в колгосп працювати за трудодні. Після Голодомору мама до трьох років не ходила,а перше слово "мама" сказала після п'яти. Вам потрібно більше інформації. І , звичайно, потрібен філолог.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Соболь (Л.П./Л.П.) [ 2017-06-11 04:37:22 ]
Дякую, десь так воно і буде.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Руслана Ткаченко (Л.П./Л.П.) [ 2017-07-02 16:39:52 ]
Не важливі помилки,важливий зміст та частинка душі,вкладена в твір. Особисто я,читаючи,плакала. Сама мати двох дітей,і знаю,що це таке,коли дітям дати нічого,а чоловік про це не думає.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./Л.П.) [ 2017-11-28 02:23:40 ]
Усе так гірко й правдиво, відчуто серцем. Хтось із рідних розповів?