ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2017.07.25 22:30
Для тебе це лиш даху зсув -
Ходити, ніби геній, гордо.
Ти зробиш все, щоб ним не був,
О заздрісна хохляцька мордо!

Іван Потьомкін
2017.07.25 19:00
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,

Олександр Сушко
2017.07.25 18:22
Я розкажу все по порядку,
Щоб не було розчарувань.
Отам - моя ступала п'ятка,
А тут - писала вірші длань.

Усох павук давно на стелі.
Та очі бачили колись
Як малювалися пастелі,

Олександр Сушко
2017.07.25 17:27
У Києві майструють гроб,
Готує похорони мати.
Попала міна ув окоп:
Стрічай, столице, тіла шмати.

Він був мій друг. Співак, поет.
Та обманули його підло:
До рук убгали пістолет,

Кристіан Грей
2017.07.25 16:54
Я - на твоєму. Риска. Крапка.
Ти - у моїй. Тире і кома.
Та це - секрет. Про це - нікому.
Ні, ні, не смій. ОК, малятко?

Ой-ой, які шари у лапках!
Смачні, як торт з бісквітом! Боже!
Та чи мені хтось допоможе

Анонім Я Саландяк
2017.07.25 14:28
Дефініція*... ...що слід розуміти: визначення. Кант каже: “Всяке поняття повинно визначатися так, як його подає термін, само собою…” І свідомість наша, кожну мить визначається... Якщо ж сказати: робить дефініцію, то – аж! Якщо сказати: визначаєт

Микола Дудар
2017.07.25 14:26
Товарищ Пу, аэропорт
исчез с лица земли под утро
"эх бы ещё один
аборт -
и мир избавился б от Пута…"
не пожелание, вопрос
вот накопил себе на старость
чтобы не слышать больше "SOS"

Любов Матузок
2017.07.25 11:20
Український народ – консонантне письмо:
співвітчизники губляться в світі,
немов голосні у словах,
покотившись за межі Вітчизни.
А оті, що лишилися – майже без голосу, бо
Їх уперто не чують і навіть не хочуть почути
чи то приголосні, чи то прихвостні

Любов Матузок
2017.07.25 11:13
На підвалинах флірту - химеристим храмом - ти,
аналогія зламу стосунків - до східців:
поступовість, кути...
Я ж - навчу тебе грамоти
для незайманців зляканих і початківців.

Потаємне - у снах твоїх реалізоване,
в епізодах нічних - нерозпізнана згуб

Ірина Вовк
2017.07.25 10:38
Коли вирветься втома,
як ноша мені непосильна,
коли хтось із знайомих
на мене скептично зиркне,
я буденність покину
і в казку вернуся, наївна…
- О рятуй, побратиме,
рятуй, П е р е л е с н и к, мене.

Ірина Вовк
2017.07.25 10:33
ОЗЕРО НЕЧІМНЕ*

Спить озеро. Не розбуди словами
Його спокійну, древню сивину.
Дивися, як м'якими рукавами
Хвилюють верби тихий берег сну.
Про що мовчать? Невимовлений докір
У хвилях, що цілують береги,

Нінель Новікова
2017.07.25 09:24
Пролягло життя, як довга нива –
І тепер, пригадую не раз,
Як прийшла ще юна і наївна,
Як мене прийняв ти, рідний «КрАЗ»!

Ти мене, мов гілку без коріння,
В благодатний грунт пересадив.
І тобі я душу, серце, вміння

Ярослав Чорногуз
2017.07.25 08:13
У світлих сутінках печалі
Завмер на мить подільський ліс.
Крилом зеленої вуалі
Вечірню прохолоду ніс…

І віяв легіт над землею,
Нагадував не без жалю,
Як вухом припадав до неї

Олександр Сушко
2017.07.25 07:26
Приперла щоку у сльозах рука,
Думки невтішні у захмарних висях.
Я прикусив добряче язика,
Коли учора з жінкою сварився.

У роті - закривавлений клубок,
І кінчика одгризено шматочок.
Ніяк не можу вивчити урок,

Микола Соболь
2017.07.25 05:41
Найкраще то любові почуття.
Бо летимо замріяні у вічне,
Є розуміння: тільки ти і я…
Іще ефіру подихи магічні.
Сором’язливість обпіка ланіти,
Душа на світло рухає з пітьми…
Мені ж тобою все життя горіти
У таємниці, що пізнали ми.

Олександр Сушко
2017.07.24 18:18
Я сповідався. Піп длубався в носі,
Накручував мізинець віражі.
У нього нерви - корабельні троси,
Або оглух, осліп і збайдужів.

Його живіт розтоптують ковбаси,
А руки білі, ніжні та м'які.
Це - спадок молитовника та ряси,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02

Арбер Йамолсен
2016.03.19

Іванна Литвинець І
2016.03.11

Віталій Пригорницький
2016.03.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Микола Соболь (1973) / Поеми

 Голодомор (поема)

І Український селянин

У вишняку добротна хата,
Звичайна мазанка, яких
По Україні є багато,
Соломою покритий стрих.
Селянський двір: плужок і коні,
Собака гавкає, теля,
Корови, вівці у загоні,
Поміж гусей іде свиня…

Господар має що робити,
Із ранку на своїй землі.
На допомогу йому діти,
Ідуть, хоча іще малі.
– Не для землі мій сину трутні!
Слова ті батькові що спів.
Але вони були напутні,
Коли на труд благословив.

Ідуть, орати, чи косити,
В ранкові роси, до зорі,
У поле, де буяють квіти
На рідній Батьковій землі.
Трудилися – земля єдина,
Що Боженька у спадок дав,
Що йшло від батька і до сина,
У ніжнім шелестінні трав.


ІІ Розкуркулення

Прийшла неждано та година,
Що все змінила на яву.
І пригорнула мати сина,
Що то за гомін у хліву?
Що робиться? І хто ці люди?
Куди виводе скот цей збрід?
Біль пронизала жінці груди:
– Будь тричі проклятий твій рід!

Лише й змогла це прошептати.
Та шепіт, то хіба слова?
А комісар іде до хати,
«Наган» з кишені дістава.
Страшним дихнувши перегаром,
Лупнувши нізащо кота,
З розмаху б’є своїм наганом,
У спину жінку, сволота!

І допиту хвилини страшні…
Згасає білий світ в очах
О Боже! День мій учорашній,
Невже ти був лише у снах?
За що накликав мені муки?
Провину понесла я де?
Накласти, мо, на себе руки?
Лише у голові гуде…


ІІІ Убивство чоловіка

Сідало сонце, як відкрила очі.
На слабі ноги ледве підвелась.
Ой, хто ж біду оцю мені наврочив?
Та що це тут? За голову взялась –
Посеред двору у калюжі крові
Лежав уже холодний чоловік,
І діти вили вовком! Мимоволі
Сама завила, бо пішов навік.

Єдиний годувальник у родині,
Хто добував до столу хліб і сіль.
У світлий час, а чи лихій годині
Турботу ніс у хату звідусіль.
Завила вовком, притягла до себе,
Відкрий же очі! Любий, подивись!...
Не помирай, прошу Тебе, не треба!...
Але над ним вже янголи зійшлись…


ІV Страшна осінь

Вдиралися до хати комісари,
Виносили усе, що в ній було!
Людей за опір у дворі стріляли
Чорнішає, немов земля, село.
І ллється кров широкою рікою.
І тихо голод йде вже до села
А смерть гребе нещадною рукою,
То тут, то там до себе забира…

Та лине час, потрібно далі жити,
За чоловіком ти хоч плач-тужи,
Але лишилися маленькі діти.
Життя своїй малечі вбережи.
У жовтні ще гриби були у лісі,
Та груші-дички іноді зрива.
Й останнє, що заховане у стрісі.
Але до двору тихо йшла зима…

П’ятнадцята «річниця» листопада,
Її скоти – жовтневою озвуть.
Останній лист на землю тихо пада,
Жирує комісар, а люди – мруть!
Нема людині хліба чи зернини,
Нема вже й звіра, з’їли все в селі.
І виїхати нікуди, віднині,
Довкола тільки люті – вартові.

Найстарший син, що батькова подоба,
Було прокрався у колгоспний лан,
В якому вдень, кати, пасли худобу,
До ранку притягнув у хату жбан
Холодної, промерзлої пшениці,
Яка тремтіла на його руках.
Сховав усе мерщій біля криниці,
Він, годувальник у своїх думках!

В обідню пору, коли сонце гріло
Хоч, що там гріти, не село – цвинтар.
Удерлися до двору знахабніло –
НКВС і лютий комісар.
Мерщій побігли у пусту комору…
Потім в сарай, розлючені кати,
Шукали те, шмигаючи по двору,
Чого і годі вже було знайти.

Але не завжди шле нам доля спаса,
Коли здається, світ увесь осліп.
Продав сусід мале, за кусень м’яса!
А мо, йому дали іще і хліб.
І радо лютувалось комісару…
І сонце вже не світить над селом…
Оглухла мати, закипіла жаром.
Бо сина уже майже не було.

Страшні слова зірвалися у небо:
– За розкрадання із полів зерна…
Кричав, що сич, на все село ганебно,
Той комісар – червоний сатана!
А далі що? Ніхто не може знати,
Яке без тебе, сину мій, життя!
Ридала звіром, вила, сива мати,
Трясла своє розстріляне дитя...

Мій любий сину! Що це ти накоїв?!
Де правда Божа? Людоньки, хто зна?!
Не відвернув від доленьки лихої
Тебе Господь. А смерть завжди страшна.
Дванадцять років… на могилці квіти,
А ще у хаті четверо малих!
Куди іти, і чим дітей кормити?
Помруть без мамки поміж людей злих.


V Голодомор

Груднева ніч завила у імлі,
Топити хати уже було нічим,
Хиталися від голоду малі.
І день життя тягнувся, ніби вічність.
Лягали спати разом на печі,
Щоби до ранку зовсім не зомліти.
Та плакали обнявшись у ночі,
І мати, і її маленькі діти.

Ішла зима, холодна та страшна.
Середні два злягли. О доле злая!
Де порятунок? То ніхто не зна
Так і пішли вони на Миколая.
І плакати зовсім не стало сліз,
Та й хоронити не було вже сили.
Без одягу, закинули на віз
І повезли… у поле до могили.

До хати знову вдерся комісар,
Був на підпитку, злий, у вічній лайці.
А мати все кивала і без чвар,
Взяла серпа й шмигнула по горлянці.
І просичала над іще живим:
– Це, сатана, тобі за чоловіка,
Застреленого, і за трьох синів.
Й кляла його аж до скінчення віку!

А потім ніжно обняла малих,
Заплакала, але вже не від горя,
Зібрала все, і тихо побрели
По білу світу, бо така то доля.
Вони і досі йдуть поміж людей,
Голодні босі, умиротворенні
І мати береже своїх дітей,
То Божий хрест – її Благословення.

Ніхто не в змозі більше розлучить,
Ні смерті час, а ні лиха година.
І не відпустить мати ні на мить
Своїх дітей: ані дочки, ні сина.
Мадонна українська на яву,
Яка пройшла крізь пекло у ту пору.
Такі і досі серед нас живуть,
То нації надія і опора!


VІ наслідки голодомору/червоного терору

У вишняку селянська хата,
Звичайна мазанка, яких
По Україні є багато,
Соломою покритий стрих.
А у дворі… немає двору!
Нема ні скоту, ні сім'ї –
Сліди червоного терору
По українській всій землі!

Повимерло село та люди,
Стоять покошені хати.
І тільки чути звідусюди,
Клекіт жалючої біди.
Яка вривається до дому.
То там, то тут – всюди мерці.
Не дай вам, людоньки, нікому
Побачити жахіття ці!

Розпухла з голоду дитина,
Батькам у очі загляда,
А у батьків, лиха година,
Подати й хлібчика нема.
Так і вмирали. Страшні муки
Дитинка, ніжне немовля
Із матір'ю, схрестивши руки.
І забирала їх земля.

Страшні часи голодомору,
Мільйони знищених життів.
Часи радянського терору
Та комісарських холуїв.
Понівечені людські долі,
Панує, де тваринний страх.
Усюди лише мерці голі…
Й прокляття на людських устах!

Повимирали хлібороби,
Злидота в їх хати прийшла.
Нема ні хліба, ні худоби,
Ні українського села.
Лише колгоспів осередки.
І не селяни – батраки,
Що ломлять спини, мов їх предки,
Царів російських – кріпаки!


VІІ Епілог

Там де очі біди – ти на жаль не ходив,
Де потоком страшні зорепади,
Там ростуть поміж сосон великі хрести –
То єдині сліди тої зради,
Коли ти озвірів, і рука піднялась
Матір рідну відправить в могилу.
Тобі партія «вірний» віддала наказ,
Загубити батьків і дружину.

Та ховала дітей почорніла земля,
І хрестами між сосон родила,
Не за те, ні для тих, а лише тільки для,
Щоб довічно не зникла могила.
Щоби пам'ять довіку між сосон плелась,
Там, де матір обняла дитину.
То ж живи на землі, де єдиний наказ –
В Бога вір і не зрадь Україну!
2016 – 2017 р.
Микола Соболь



Зміст

I. Український селянин.
II. Розкуркулення.
III. Убивство чоловіка.
IV. Страшна осінь.
V. Голодомор.
VI. Наслідки голодомору (червоного терору).
VII. Епілог.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-09 05:16:22
Переглядів сторінки твору 771
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.939 / 5.5  (4.888 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.813 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.787
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.07.25 22:01
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2017-06-12 22:41:25 ]
Конструктивно допомогти авторові зможе лише він сам, вивчивши українську мову... почавши думати нею. За особливі - непідйомні теми, мабуть, ще братися рано...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Соболь (Л.П./Л.П.) [ 2017-06-14 06:00:38 ]
Дякую! Те я вже зрозумів, що мені все рано а краще взагалі не братися. Але як рости людині, якщо вона не ставить перед собою високу планку мети? Як то кажуть: не бійся братися за нове! Пам'ятай професіонали зробили "Титанік", а любитель побудував - Ковчег. Вибачте, якщо мої слова Вас образили.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Руслана Ткаченко (Л.П./Л.П.) [ 2017-07-02 16:39:52 ]
Не важливі помилки,важливий зміст та частинка душі,вкладена в твір. Особисто я,читаючи,плакала. Сама мати двох дітей,і знаю,що це таке,коли дітям дати нічого,а чоловік про це не думає.