ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Адель Станіславська
2018.04.25 12:24
Музика колисана тілами
жебоніла чистим джерелом...
Досвіт,
зорі,
повня понад нами,
полиск моря -
непорочним шклом...
Кришталеве сяйво...

Адель Станіславська
2018.04.25 12:19
Гармонія душ і тіл -
Мозаїка світлотіні.
Півпоступ, півкрик... То в мні
Шаліє вулкан чуттів...

Півподиху до півсну,
Півмарева, півпокути...
О як же тепер забути

Ночі Вітер
2018.04.25 11:22
І все майне зухвалим промінцем:
обличчя, щем і вишень пелюстки,
що на вустах сполоханих твоїх
розквітли для цілунків і омани.

Та, кажуть, є продовження життя, -
не в згубі, зморшках, захололих меблях.
В якомусь неозорому де знов

Олександр Сушко
2018.04.25 04:09
Рятуйте!

Про що повинні думати мужі?
Хмарки у небі, вірші в позолоті?
А, може, про дітей? Чи біляші,
Які у пузо пхаєм на роботі?

А ще про тещу добру і жону,

Володимир Бойко
2018.04.25 02:01
Уже давно я отступил
С твоей дорожки прихотливой.
Хотел забыть, но не забыл
Коварный взгляд очей игривых.

Давно стихов я не писал,
Себя не мучил рифмой строгой,
Но сон спокойнее не стал,

Вікторія Лимарівна
2018.04.25 00:41
Нас приглашает мелодия к вальсу.
Взгляд твой горит озорной.
Чтоб отказать, не даешь ты мне шанса.
Вихрь увлекает шальной.

Глянец паркета струится сияньем.
Крепки объятья твои.
Снова душа замирает с волненьем.

Сонце Місяць
2018.04.24 21:31
закохані розстаються із
закоханими в них
стрічаються інші закохані
нових витівок задля
сезон бере по~ справжньому
& похідний шампань
хай для когось це пиво суціль
старі гойдалки при дворі

Світлана Майя Залізняк
2018.04.24 21:18
а дні текучі - хвильне молоко,
їх не догледиш. Бігли - пінна цівка...
Збирай печаль долонею, совком,
шукай те місто, де гукали: "Дівко!".

Залатуй шлейфи, термоси купуй.
Пливуть до ніг розгепані корита.
Шелесне осінь: "Пані... сабантуй...".

Андрій Грановський
2018.04.24 20:11
Подражаніє

А чому я не пташка з розлогим крилом,
Що літала торік під вікном?
Я б у небі тоді нескінченно літав
Та завжди б цей момент цінував.

Полетів я б на південь, у теплі краї,

Іван Потьомкін
2018.04.24 19:41
Протягом усього життя не вдалось йому стояти під ганебним стовпом громадської думки.
В домі повішеного не говорять про вірьовку. А в домі ката?
Боги лишають по собі гідність і вірних.
Рак червоніє по смерті. Яка ж гідна прикладу делікатність у жертви.

Ольга Паучек
2018.04.24 17:28
Цвіте кульбабка у траві,
Комашку гріє...
Нарешті свято настає
Тепла й надії,

Пора цвітіння, доброти,
Кохання, щастя,
Любові, спільної мети,

Сергій Гупало
2018.04.24 16:40
Автобус опівдні казиться,
Жаркий, як пательня дурника.
А мила у мене – ласиця,
Поранена знову суржиком.

Не лірика це, не баєчка:
Все вічне і все осонцене,
Усюди – Дажбога зайчики

Лесь Українець
2018.04.24 13:54
Доле безпритульницька,
Щербатая доле...
Куди не притулишся -
Ніде ти не вдома.

На одному місці краще,
На іншому гірше;
Жити таким чином важче,

Олександр Сушко
2018.04.24 13:36
Не у висях чи в пеклі кати наші й судді,
І в раю не очікуймо благ.
Треба вчитися радість приносити людям,
Дарувати краплини тепла.

А доокола згаслі, самотні, недужі,
У свитинах поношених міль.
Щире слово дощами хай падає в душі,

Ночі Вітер
2018.04.24 08:21
Под глазами бессонные ночи,
На губах ледяная тоска,
И в смятенье неясных пророчеств
Замирает невольно рука.

Бьет в окно истомившийся ветер.
Скрипнет лестницы дьявольский круг.
Кто–то нижет твой разум на вертел

Ігор Шоха
2018.04.24 02:09
Визираю у своє віконце
сиротою у самотині.
Весело журитися мені,
поки на орбіту вийде сонце.

Так і проминає день за днем
сонячно у будь-яку погоду,
поки не найду отого броду,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Микола Соболь (1973) / Поеми

 Голодомор (поема)

І Український селянин

У вишняку добротна хата,
Звичайна мазанка, яких
По Україні є багато,
Соломою покритий стрих.
Селянський двір: плужок і коні,
Собака гавкає, теля,
Корови, вівці у загоні,
Поміж гусей іде свиня…

Господар має що робити,
Із ранку на своїй землі.
На допомогу йому діти,
Ідуть, хоча іще малі.
– Не для землі мій сину трутні!
Слова ті батькові що спів.
Але вони були напутні,
Коли на труд благословив.

Ідуть, орати, чи косити,
В ранкові роси, до зорі,
У поле, де буяють квіти
На рідній Батьковій землі.
Трудилися – земля єдина,
Що Боженька у спадок дав,
Що йшло від батька і до сина,
У ніжнім шелестінні трав.


ІІ Розкуркулення

Прийшла неждано та година,
Що все змінила на яву.
І пригорнула мати сина,
Що то за гомін у хліву?
Що робиться? І хто ці люди?
Куди виводе скот цей збрід?
Біль пронизала жінці груди:
– Будь тричі проклятий твій рід!

Лише й змогла це прошептати.
Та шепіт, то хіба слова?
А комісар іде до хати,
«Наган» з кишені дістава.
Страшним дихнувши перегаром,
Лупнувши нізащо кота,
З розмаху б’є своїм наганом,
У спину жінку, сволота!

І допиту хвилини страшні…
Згасає білий світ в очах
О Боже! День мій учорашній,
Невже ти був лише у снах?
За що накликав мені муки?
Провину понесла я де?
Накласти, мо, на себе руки?
Лише у голові гуде…


ІІІ Убивство чоловіка

Сідало сонце, як відкрила очі.
На слабі ноги ледве підвелась.
Ой, хто ж біду оцю мені наврочив?
Та що це тут? За голову взялась –
Посеред двору у калюжі крові
Лежав уже холодний чоловік,
І діти вили вовком! Мимоволі
Сама завила, бо пішов навік.

Єдиний годувальник у родині,
Хто добував до столу хліб і сіль.
У світлий час, а чи лихій годині
Турботу ніс у хату звідусіль.
Завила вовком, притягла до себе,
Відкрий же очі! Любий, подивись!...
Не помирай, прошу Тебе, не треба!...
Але над ним вже янголи зійшлись…


ІV Страшна осінь

Вдиралися до хати комісари,
Виносили усе, що в ній було!
Людей за опір у дворі стріляли
Чорнішає, немов земля, село.
І ллється кров широкою рікою.
І тихо голод йде вже до села
А смерть гребе нещадною рукою,
То тут, то там до себе забира…

Та лине час, потрібно далі жити,
За чоловіком ти хоч плач-тужи,
Але лишилися маленькі діти.
Життя своїй малечі вбережи.
У жовтні ще гриби були у лісі,
Та груші-дички іноді зрива.
Й останнє, що заховане у стрісі.
Але до двору тихо йшла зима…

П’ятнадцята «річниця» листопада,
Її скоти – жовтневою озвуть.
Останній лист на землю тихо пада,
Жирує комісар, а люди – мруть!
Нема людині хліба чи зернини,
Нема вже й звіра, з’їли все в селі.
І виїхати нікуди, віднині,
Довкола тільки люті – вартові.

Найстарший син, що батькова подоба,
Було прокрався у колгоспний лан,
В якому вдень, кати, пасли худобу,
До ранку притягнув у хату жбан
Холодної, промерзлої пшениці,
Яка тремтіла на його руках.
Сховав усе мерщій біля криниці,
Він, годувальник у своїх думках!

В обідню пору, коли сонце гріло
Хоч, що там гріти, не село – цвинтар.
Удерлися до двору знахабніло –
НКВС і лютий комісар.
Мерщій побігли у пусту комору…
Потім в сарай, розлючені кати,
Шукали те, шмигаючи по двору,
Чого і годі вже було знайти.

Але не завжди шле нам доля спаса,
Коли здається, світ увесь осліп.
Продав сусід мале, за кусень м’яса!
А мо, йому дали іще і хліб.
І радо лютувалось комісару…
І сонце вже не світить над селом…
Оглухла мати, закипіла жаром.
Бо сина уже майже не було.

Страшні слова зірвалися у небо:
– За розкрадання із полів зерна…
Кричав, що сич, на все село ганебно,
Той комісар – червоний сатана!
А далі що? Ніхто не може знати,
Яке без тебе, сину мій, життя!
Ридала звіром, вила, сива мати,
Трясла своє розстріляне дитя...

Мій любий сину! Що це ти накоїв?!
Де правда Божа? Людоньки, хто зна?!
Не відвернув від доленьки лихої
Тебе Господь. А смерть завжди страшна.
Дванадцять років… на могилці квіти,
А ще у хаті четверо малих!
Куди іти, і чим дітей кормити?
Помруть без мамки поміж людей злих.


V Голодомор

Груднева ніч завила у імлі,
Топити хати уже було нічим,
Хиталися від голоду малі.
І день життя тягнувся, ніби вічність.
Лягали спати разом на печі,
Щоби до ранку зовсім не зомліти.
Та плакали обнявшись у ночі,
І мати, і її маленькі діти.

Ішла зима, холодна та страшна.
Середні два злягли. О доле злая!
Де порятунок? То ніхто не зна
Так і пішли вони на Миколая.
І плакати зовсім не стало сліз,
Та й хоронити не було вже сили.
Без одягу, закинули на віз
І повезли… у поле до могили.

До хати знову вдерся комісар,
Був на підпитку, злий, у вічній лайці.
А мати все кивала і без чвар,
Взяла серпа й шмигнула по горлянці.
І просичала над іще живим:
– Це, сатана, тобі за чоловіка,
Застреленого, і за трьох синів.
Й кляла його аж до скінчення віку!

А потім ніжно обняла малих,
Заплакала, але вже не від горя,
Зібрала все, і тихо побрели
По білу світу, бо така то доля.
Вони і досі йдуть поміж людей,
Голодні босі, умиротворенні
І мати береже своїх дітей,
То Божий хрест – її Благословення.

Ніхто не в змозі більше розлучить,
Ні смерті час, а ні лиха година.
І не відпустить мати ні на мить
Своїх дітей: ані дочки, ні сина.
Мадонна українська на яву,
Яка пройшла крізь пекло у ту пору.
Такі і досі серед нас живуть,
То нації надія і опора!


VІ наслідки голодомору/червоного терору

У вишняку селянська хата,
Звичайна мазанка, яких
По Україні є багато,
Соломою покритий стрих.
А у дворі… немає двору!
Нема ні скоту, ні сім'ї –
Сліди червоного терору
По українській всій землі!

Повимерло село та люди,
Стоять покошені хати.
І тільки чути звідусюди,
Клекіт жалючої біди.
Яка вривається до дому.
То там, то тут – всюди мерці.
Не дай вам, людоньки, нікому
Побачити жахіття ці!

Розпухла з голоду дитина,
Батькам у очі загляда,
А у батьків, лиха година,
Подати й хлібчика нема.
Так і вмирали. Страшні муки
Дитинка, ніжне немовля
Із матір'ю, схрестивши руки.
І забирала їх земля.

Страшні часи голодомору,
Мільйони знищених життів.
Часи радянського терору
Та комісарських холуїв.
Понівечені людські долі,
Панує, де тваринний страх.
Усюди лише мерці голі…
Й прокляття на людських устах!

Повимирали хлібороби,
Злидота в їх хати прийшла.
Нема ні хліба, ні худоби,
Ні українського села.
Лише колгоспів осередки.
І не селяни – батраки,
Що ломлять спини, мов їх предки,
Царів російських – кріпаки!


VІІ Епілог

Там де очі біди – ти на жаль не ходив,
Де потоком страшні зорепади,
Там ростуть поміж сосон великі хрести –
То єдині сліди тої зради,
Коли ти озвірів, і рука піднялась
Матір рідну відправить в могилу.
Тобі партія «вірний» віддала наказ,
Загубити батьків і дружину.

Та ховала дітей почорніла земля,
І хрестами між сосон родила,
Не за те, ні для тих, а лише тільки для,
Щоб довічно не зникла могила.
Щоби пам'ять довіку між сосон плелась,
Там, де матір обняла дитину.
То ж живи на землі, де єдиний наказ –
В Бога вір і не зрадь Україну!
2016 – 2017 р.
Микола Соболь



Зміст

I. Український селянин.
II. Розкуркулення.
III. Убивство чоловіка.
IV. Страшна осінь.
V. Голодомор.
VI. Наслідки голодомору (червоного терору).
VII. Епілог.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-09 05:16:22
Переглядів сторінки твору 1755
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.096 / 5.5  (5.180 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.015 / 5.37)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.787
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.04.25 13:48
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2017-06-12 22:41:25 ]
Конструктивно допомогти авторові зможе лише він сам, вивчивши українську мову... почавши думати нею. За особливі - непідйомні теми, мабуть, ще братися рано...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Соболь (Л.П./Л.П.) [ 2017-06-14 06:00:38 ]
Дякую! Те я вже зрозумів, що мені все рано а краще взагалі не братися. Але як рости людині, якщо вона не ставить перед собою високу планку мети? Як то кажуть: не бійся братися за нове! Пам'ятай професіонали зробили "Титанік", а любитель побудував - Ковчег. Вибачте, якщо мої слова Вас образили.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Руслана Ткаченко (Л.П./Л.П.) [ 2017-07-02 16:39:52 ]
Не важливі помилки,важливий зміст та частинка душі,вкладена в твір. Особисто я,читаючи,плакала. Сама мати двох дітей,і знаю,що це таке,коли дітям дати нічого,а чоловік про це не думає.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./Л.П.) [ 2017-11-28 02:23:40 ]
Усе так гірко й правдиво, відчуто серцем. Хтось із рідних розповів?