Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Шон Маклех /
Інша поезія
/
Ірландський сад
Вересове Сонце
Плями руді на пагорбах Маг Ео* –
Це сліди вересового Сонця –
Світила терпкого трунку,
Що зазирало у вікна замку Грайнне** –
Королеви Умайлла, королеви піратів,
Повелительки гострих мечів і міцних рук,
Королеви вітряних гір святого Патріка,
Королеви вітрил пошматованих,
Що плели ми колись з синього льону,
Та латали віршами й піснями
Про королів гордих і орачів моря,
Королеви блукальців та корабельного дерева,
Що чорніло й тужавіло від солоної вохри.
Вересове сонце пірнає в піняві хвилі:
Руде, як наші чуприни,
Холодне,
Як останнє «прощай» волоцюги-шибеника
З мотузкою-линвою на шиї воловій.
Руде вересове Сонце зазирало в зіниці
Шаленої Грейс О’Мейллі,
Що бавила у пошерхлих долонях
Дитя епохи колючої – руків’я меча.
Руде вересове Сонце –
Світило ліщини й форелі,
Світило гладеньких чаш,
Тесаних з буку твердого,
В які наливали ель люди клану О’Флахерті***,
Світило осінніх квітів і холоду одкровення:
Нині воно танцює джигу острова Торах,
Перш ніж втопитися в морі
Серпокрилих птахів-вигнанців –
Птахів Залізного Рістарда****...
Примітки:
* - У молодості я дуже любив блукати пагорбами Маг Ео ні про що не думаючи....
** - А я теж колись зазирав у вікна зруйнованого замку Грайнне, щоправда зовсім не так як Сонце...
*** - Якщо хтось і цінував в Ірландії гіркий ель, добрий меч та напнуте вітрило, так це вождь клану О’Флахерті - Донал ан Хогайд Флайтбертах.
**** - Залізним Рістардом в XVI столітті називали XVIII-го лорда Мак Вільяма Йохтара.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вересове Сонце
«...Ані тягар турбот, ані старезність тіла
Їм не поставили межу зотлілу –
Не скуштувавши втіх землі
Вони в безсмерті розцвіли...»
(Вільям Батлер Єйтс)
Плями руді на пагорбах Маг Ео* – Це сліди вересового Сонця –
Світила терпкого трунку,
Що зазирало у вікна замку Грайнне** –
Королеви Умайлла, королеви піратів,
Повелительки гострих мечів і міцних рук,
Королеви вітряних гір святого Патріка,
Королеви вітрил пошматованих,
Що плели ми колись з синього льону,
Та латали віршами й піснями
Про королів гордих і орачів моря,
Королеви блукальців та корабельного дерева,
Що чорніло й тужавіло від солоної вохри.
Вересове сонце пірнає в піняві хвилі:
Руде, як наші чуприни,
Холодне,
Як останнє «прощай» волоцюги-шибеника
З мотузкою-линвою на шиї воловій.
Руде вересове Сонце зазирало в зіниці
Шаленої Грейс О’Мейллі,
Що бавила у пошерхлих долонях
Дитя епохи колючої – руків’я меча.
Руде вересове Сонце –
Світило ліщини й форелі,
Світило гладеньких чаш,
Тесаних з буку твердого,
В які наливали ель люди клану О’Флахерті***,
Світило осінніх квітів і холоду одкровення:
Нині воно танцює джигу острова Торах,
Перш ніж втопитися в морі
Серпокрилих птахів-вигнанців –
Птахів Залізного Рістарда****...
Примітки:
* - У молодості я дуже любив блукати пагорбами Маг Ео ні про що не думаючи....
** - А я теж колись зазирав у вікна зруйнованого замку Грайнне, щоправда зовсім не так як Сонце...
*** - Якщо хтось і цінував в Ірландії гіркий ель, добрий меч та напнуте вітрило, так це вождь клану О’Флахерті - Донал ан Хогайд Флайтбертах.
**** - Залізним Рістардом в XVI столітті називали XVIII-го лорда Мак Вільяма Йохтара.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
