Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.01
21:12
Я народився в п’ятдесятих.
Помер тиран – призвідник лих!
Війна позаду. Для завзятих
З'явився шанс зробити вдих.
Помер тиран – призвідник лих!
Війна позаду. Для завзятих
З'явився шанс зробити вдих.
2026.01.01
14:06
На жаль, таке в історії бува.
Про когось книги і романи пишуть,
А іншого згадають словом лише,
Хоч багатьом жаліють і слова.
Згадати Оришевського, хоча б.
Хтось чув про нього? Щось про нього знає?
З істориків хтось в двох словах згадає,
Що в гетьма
Про когось книги і романи пишуть,
А іншого згадають словом лише,
Хоч багатьом жаліють і слова.
Згадати Оришевського, хоча б.
Хтось чув про нього? Щось про нього знає?
З істориків хтось в двох словах згадає,
Що в гетьма
2026.01.01
13:49
Де Бог присутній – все просте,
там сяє полум’я густе,
бо Духом сповнене росте,
коли цей шанс Йому дасте.
01.01.2026р. UA
там сяє полум’я густе,
бо Духом сповнене росте,
коли цей шанс Йому дасте.
01.01.2026р. UA
2026.01.01
13:36
Відшуміла трепетна гітара
Під бузком шаленим і хмільним.
Нині реп заходить в шумні бари,
Як розбійник в пеклі молодім.
Наш романтик зачаївся в сумі
І зачах у навісних димах.
Тільки шльондра грає бугі-вугі
Під бузком шаленим і хмільним.
Нині реп заходить в шумні бари,
Як розбійник в пеклі молодім.
Наш романтик зачаївся в сумі
І зачах у навісних димах.
Тільки шльондра грає бугі-вугі
2026.01.01
11:59
Одягнула зимонька
Білу кожушинку,
А на ній вмостилися
Сріблені сніжинки.
І яскріють гудзики -
Золотять крижини.
Комірець із пуху -
Білу кожушинку,
А на ній вмостилися
Сріблені сніжинки.
І яскріють гудзики -
Золотять крижини.
Комірець із пуху -
2026.01.01
11:52
За-олів’є-нчив олів’є…
За-вінігретив віні-грет я
І в ролі хитрого круп’є
Погодив витрати з бюджетом…
Шампаньське в список не ввійшло.
Вино червоне зчервоніло
Тому, що зрадило бабло.
Причин до ста… перехотіло.
За-вінігретив віні-грет я
І в ролі хитрого круп’є
Погодив витрати з бюджетом…
Шампаньське в список не ввійшло.
Вино червоне зчервоніло
Тому, що зрадило бабло.
Причин до ста… перехотіло.
2026.01.01
10:40
Вже повертаючись назад
в минулий рік, такий болючий,
згадалось, як у снігопад
долала бескиди і кручі.
Без рятувального весла
назустріч повені пливла
і розбивала босі ноги
об кам'яні життя пороги.
в минулий рік, такий болючий,
згадалось, як у снігопад
долала бескиди і кручі.
Без рятувального весла
назустріч повені пливла
і розбивала босі ноги
об кам'яні життя пороги.
2025.12.31
22:34
А голови у виборців як ріпи,
та розуміння істини нема,
аби не кліпи
розвидняли сліпи,
а мислення критичного ума.
***
А партія лакеїв... погоріла
та розуміння істини нема,
аби не кліпи
розвидняли сліпи,
а мислення критичного ума.
***
А партія лакеїв... погоріла
2025.12.31
18:40
Зажурилась Україна, не зна, як тут діять:
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
Зажу
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
Зажу
2025.12.31
18:35
Зажурилась Україна, не зна, як тут діять:
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
За
Розвелися, немов миші, невтомні злодії.
Хтось воює, захищає здобуту свободу,
А злодії-казнокради крадуть де завгодно.
Хтось у шанцях потерпає і хука на руки,
А злодії в кабінетах бізнес хвацько луплять…
За
2025.12.31
18:05
роздум)
Демократія вмирає в темряві,
коли людство живе в брехні,
коли істини втрачені терміни
коли слабне народу гнів.
Ось наразі, як приклад, зі Штатами:
проковтнув той народ брехню,
Демократія вмирає в темряві,
коли людство живе в брехні,
коли істини втрачені терміни
коли слабне народу гнів.
Ось наразі, як приклад, зі Штатами:
проковтнув той народ брехню,
2025.12.31
16:42
Ми таки дочекалися –
Сама Вічність прийшла до нас
Прийшла старою жебрачкою
У лахмітті дірявому
(Колись оздобленому)
З ясеневою патерицею.
А ми все виглядаємо
Цього дня похмурого,
Сама Вічність прийшла до нас
Прийшла старою жебрачкою
У лахмітті дірявому
(Колись оздобленому)
З ясеневою патерицею.
А ми все виглядаємо
Цього дня похмурого,
2025.12.31
14:31
Хоч Вчора давно проминуло
хоч Завтра в мріях як дитина спить
сьогодні спершись на дитини кулак
читаю все те що мене болить
А має що боліти мене Нині
віра надія і всесильна любов
в старому році пишуть Україні
хоч Завтра в мріях як дитина спить
сьогодні спершись на дитини кулак
читаю все те що мене болить
А має що боліти мене Нині
віра надія і всесильна любов
в старому році пишуть Україні
2025.12.31
14:08
Тут короткий вступ в теорію із зазначенням структур основних частин, відтак ряд початкових пояснень з посиланням на вже опубліковані на наукових сайтах і просто в інтернеті більш докладні документи.
- Переглянути монографію англійською мовою на науково
2025.12.31
11:55
Для грішників - пошана й привілеї,
Для праведників - прірва самоти.
Ви думаєте, пекло - під землею,
А біля казана стоять чорти?
Емігрували назавжди лелеки,
Лишилися тепер самі круки.
Гадаєте, що пекло десь далеко?
Для праведників - прірва самоти.
Ви думаєте, пекло - під землею,
А біля казана стоять чорти?
Емігрували назавжди лелеки,
Лишилися тепер самі круки.
Гадаєте, що пекло десь далеко?
2025.12.31
11:48
Безконечно гудуть ваговози
За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.
Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За маршрутами дальніх шляхів.
І лунають нечутні погрози
З глибини первозданних віків.
Безконечно гудуть, протестують
Проти фатуму і небуття,
Залишаючи нам одесную
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Герасим'юк (1956) /
Вірші
РАНКОВА ПАСТОРАЛЬ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
РАНКОВА ПАСТОРАЛЬ
Розвиднювалось. Ми пішли косити
за грунь. А нам навстріч несли трембіти
чоловіки з присілка – хтось помер.
Була ще тиша.
Та ранкова тиша,
коли трава сама себе колише,
бо вітер спить іще у тьмі дерев.
Чи мервою притрушене, чи сиве
поганське передсвітло млисті гриви
лісів наскельних на старих верхах
вичісувало леготом, думками,
тому тінь птаха, що майнув над нами,
зняла цураві лахи хмар, як птах.
Тонке джерельце скочило у вічі:
втекло із ночі, ткалось на обличчі –
ми падали і гладили траву.
Трава світилась – плакала на віях,
немовби в наших мріях і надіях
розвиднілось, як на кішню нову.
І стало чути, як дитина плаче,
а потім крик.
Ми йшли на крик дитячий.
За стайнею на яблуні низькій
тремтіло хлопченя мале, руками
обнявши стовбур, наче шию мами…
Тонке джерельце з наших мрій, надій.
Ягнята й вівці збилися докупи,
навпроти них завмерли ми, як слупи…
Баран аж від скарлючених кущів
немовби для смертельного двобою
щоразу розбігався й головою
о стовбур яблуневий бив і бив.
Баран барана в люті б'є до смерті.
А чим його погладив проти шерсті
невиспаний, маленький пастушок?
Невже ця худобина скаженіє
тому лишень, що яблунька не вміє,
сердешна, відступити хоч на крок?
Він звір.
Кров залила осклілі очі.
Вже й сам гатити в дерево не хоче,
та хтось його кидає знов і знов.
Заточується вже!
Він нас не бачить,
хоч пирскає й на нас його гаряча,
скажена, темна, клекітлива кров.
Сказав хтось: “У шаленстві здохне скоро,
бо відступать не вміє, хоч про сором
не відає…
А я б його забив,
щоб не пропали ґаздам туша й шкіра
і щоб малий не впав на роги звіра”.
І, взявши ніж,
до яблуні ступив.
Повіяв вітер, і проміння перше
обмило нам обличчя, вітром втерши.
І весело було б, якби не страх
від того, що ніколи наші страхи
не зможем зняти, як цураві лахи,
і закопати на старих верхах.
Пішли ми далі тихо, як за гробом…
Світ, що в стражденне Древо лупить лобом,
відкрив хлоп'як з малої висоти.
Йшли мудрі, ніби з нами все було вже,
і здохнути,
до тями не прийшовши,
все ж веселіше,
аніж далі йти.
за грунь. А нам навстріч несли трембіти
чоловіки з присілка – хтось помер.
Була ще тиша.
Та ранкова тиша,
коли трава сама себе колише,
бо вітер спить іще у тьмі дерев.
Чи мервою притрушене, чи сиве
поганське передсвітло млисті гриви
лісів наскельних на старих верхах
вичісувало леготом, думками,
тому тінь птаха, що майнув над нами,
зняла цураві лахи хмар, як птах.
Тонке джерельце скочило у вічі:
втекло із ночі, ткалось на обличчі –
ми падали і гладили траву.
Трава світилась – плакала на віях,
немовби в наших мріях і надіях
розвиднілось, як на кішню нову.
І стало чути, як дитина плаче,
а потім крик.
Ми йшли на крик дитячий.
За стайнею на яблуні низькій
тремтіло хлопченя мале, руками
обнявши стовбур, наче шию мами…
Тонке джерельце з наших мрій, надій.
Ягнята й вівці збилися докупи,
навпроти них завмерли ми, як слупи…
Баран аж від скарлючених кущів
немовби для смертельного двобою
щоразу розбігався й головою
о стовбур яблуневий бив і бив.
Баран барана в люті б'є до смерті.
А чим його погладив проти шерсті
невиспаний, маленький пастушок?
Невже ця худобина скаженіє
тому лишень, що яблунька не вміє,
сердешна, відступити хоч на крок?
Він звір.
Кров залила осклілі очі.
Вже й сам гатити в дерево не хоче,
та хтось його кидає знов і знов.
Заточується вже!
Він нас не бачить,
хоч пирскає й на нас його гаряча,
скажена, темна, клекітлива кров.
Сказав хтось: “У шаленстві здохне скоро,
бо відступать не вміє, хоч про сором
не відає…
А я б його забив,
щоб не пропали ґаздам туша й шкіра
і щоб малий не впав на роги звіра”.
І, взявши ніж,
до яблуні ступив.
Повіяв вітер, і проміння перше
обмило нам обличчя, вітром втерши.
І весело було б, якби не страх
від того, що ніколи наші страхи
не зможем зняти, як цураві лахи,
і закопати на старих верхах.
Пішли ми далі тихо, як за гробом…
Світ, що в стражденне Древо лупить лобом,
відкрив хлоп'як з малої висоти.
Йшли мудрі, ніби з нами все було вже,
і здохнути,
до тями не прийшовши,
все ж веселіше,
аніж далі йти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
