ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Гренуіль де Маре
2018.05.25 21:24
Ти варила з троянди варення,
А думки сновигали по хаті:
Від «якби вже скоріше померти»
До «ще лампу ось розмалювати б».

Ти укотре хапалася неба –
Небо знов прикидалось фантомом
І цідилось байдуже крізь тебе,

Іван Потьомкін
2018.05.25 18:16
Не кожному, хто просить, подаю.
З часом навчився розрізнять професію й нужду…
…Попервах, як із найщасливіших країв
Мене фактично відпустили голим,
В центрі Єрусалима стрівсь мені прохач.
Хоча тої пори самому годилося б простягувати руку,
Не спиняюч

Микола Соболь
2018.05.25 15:49
Гортаю неминучу прохолоду
(До спогадів не тулиться тепло).
Художник день нове готує тло –
Пасьянсову перемішав колоду…
Та прийде час коли вже все одно.

Митарство словоблудне та спокуси –
Минули. У дорогу вируша,

Олена Музичук
2018.05.25 07:52
Зріє зело у городі.
Господи-Боже, єси.
Іскри роси на укропі,
наче веселка краси.

Вірую, вірю і знаю,
як, і коли, і чому
йду я стезею до раю,

Ночі Вітер
2018.05.24 11:29
Потреба в сповіді? Та храм згорів до тла.
Священник рясу кинув у багаття,
І хрест зів’яв, покорчило метал
Від сповідей і від химери щастя.

Не вірю я ні в біль в очах твоїх,
Ні в слово, що минулим пліснявіє,
Ні в праведне, ні в первородний гріх,

Тата Рівна
2018.05.24 09:24
Скрики скрипки
Скрипи ліжка
Хрипи втомленого тіла
Це – Великдень, – каже книжка.
Розговілись, як зуміли.

Ігор Деркач
2018.05.24 08:05
Коли, наповнений солодкою любов’ю,
Схиляв я голову свою перед тобою,
Моливсь на тебе, мила, думав: ти моя...
Ти знаєш, як відносився до слави я.
Ти знаєш світ, його падіння, злети -
Всю суєту, що докучає всім поетам.
Мене стомили бурі, я не відчув

Ігор Шоха
2018.05.24 07:25
Сиджу у темниці тісній і сирій.
За ґратами – воля. Орел молодий –
Мій вірний товариш махає крилом
І їжу криваву клює під вікном.

Клює тай киває мені у вікно,
Неначе зі мною задумав одно.
І зве мене поглядом, криком своїм,

Ярослав Чорногуз
2018.05.23 23:37
Усе частіш у вікна заглядає
В зелених шатах весняна краса.
Усе частіше я себе питаю:
Чи ми ще вдвох чи я лишився сам?

Мовчання поміж нами затяглося,
Чекаємо, хто перший зробить крок…
Була любов чи просто нам здалося,

Вікторія Лимарівна
2018.05.23 22:33
Сонечко вийшло – пройшла непогода…
Гарна дівоча приваблива врода.
Як усміхнешся – сердЕнько співає!
Рідна онуко, тебе я вітаю!!!
Дзвоник останній - дороги безмежні
Світ відкривають - і ти незалежна!

Маєш життєві шляхи прокладати:

Анастасія Поліщук
2018.05.23 21:31
І все безперервно, по колу, невпинно:
Будинок, робота, кафе, може, ринок,
Дорога назад навмання.
Як не дивно, повернешся знову в будинок.
З почином!
Ти можеш іти на концерти, в театри,
На площі, до парку читати Петрарку,
До сотні речей можеш мати

Сонце Місяць
2018.05.23 15:44
всілякий ґречний героїзм
що живить наші жили кволі
жадаючи авжеж бо крові
її вампирський героїн

ві а зе чемп’єнз для мільйонів
виспівують безсмертні квін
а хто живий лишився він

Сергій Гупало
2018.05.23 13:36
Не бачиш виходу і гірший кожен день?
Тобі насмілилися долю поправляти?
Запам’ятай і знай. Анітелень!
Бо невідомо, де вовки, а де телята.

Усе простіше? То бери, бери тоді
Поли полин, і, звісно, давній щезне смуток.
Повірив у суттєве ходиш по

Анонім Я Саландяк
2018.05.23 11:21
як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...) Сниться... ... сільце – знаєте де подвір’я михайлюків?.. навпроти сметани – через дорогу – але там живуть другі люди – бо сметани з лемків - а я пам’ятаю - що їх переселять пізніше... а то є ще за а

Петро Скоропис
2018.05.23 09:45
От і знов я стою під цим вицвілим німбом,
обважнілим, перистим, рихлим, єдиним хлібом
душі. Помалу накрапує. Юрка полівка
мене привітала свистом. Збігло піввіку.

Барвінок і валун зі скулами у щетині
моху з тих пір ні з мі

Ночі Вітер
2018.05.23 09:07
Пополола, підгорнула, -
Бур’янюка знов росте.
Дощик крапає, зітхнула,
Віршик дряпаю про це.

В інтернеті погуляла
Та на грядку - пощипать.
Ні, піду я до спортзалу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940 років. (Продовження6)

УРИВКИ ІЗ СПОГАДІВ про МАРІЮ ЗАНЬКОВЕЦЬКУ
Н.М. Богомолець-Лазурської (завершення)

С.131-133 «Пригадую, якось Панас Карпович Саксаганський, з яким Заньковецька завжди жила дружньо і часто працювала в одній трупі, почав мріяти, як би то було добре улаштувати на літо плавучий «морський театр-корабель».
«Пішли б оце до Севастополя, - говорив Панас Карпович, - до Ялти, до Євпаторії, до Феодосії, пограли б там, та й знов до Одеси. А взимку б грали у постійному, доброму театрові».
«Все це мрії, що може й не здійсняться, - сказала Заньковецька, - а поки що я витрачаю на театр своє останнє, але я не жалію. Коли це хоч одній людині допоможе вийти на широкий шлях справжнього артиста, то й за те спасибі».
Велика була її віра в улюблене діло, а по вірі своїй вона й мала. На її очах і під її керівництвом зросли й розвинулись такі молоді сили як Борис Романицький. Тетяна Садовська, Сосницький та інші.
С.134 Заньковецька ніколи не була в театральній школі ні як учениця, ні як викладач. Вона ставилась з великим сумнівом до колишніх театральних шкіл, де викладають деклямацію, наукові дисципліни та інше. Вона мала щодо цього свої думки, можливо, справедливі й корисні, але здійснити їх на власні кошти було дуже важко. Школа драматичного мистецтва, на її думку, мусить бути цілком практичною. Набирається молода трупа, виставляється кілька п’єс, на кожну роль призначається кілька виконавців, одбираються кращі. Спочатку ролі виконують артисти, потім учні. Але зараз же виникає питання: чи може такий театр-школа існувати на одному місці, чи він мусить переїздити? Безумовно, щоб окупити себе, трупа мусить мандрувати. Як же оплачувати учнів з дублерами на кожну роль? Потрібні великі кошти. У Москві був один капіталіст-українець, який сам нічого не розумів у театральних справах, але захоплений талантом Марії Костянтинівни, давав великі гроші на влаштування такого театру-студії імени М.К. Заньковецької. Сам він був готовий, як він казав, «служити швейцаром при цьому театрі, щоб відчиняти двері Марії Костянтинівні».
С.135 Але Марії Костянтинівні порадили відмовитися від цього проекту, та й сама вона не зважувалася з-за своєї надзвичайної делікатності використати чужі гроші навіть на таке дороге для неї діло. Одначе її бажання передати другим свій багатий досвід, своє уміння не загинули дарма. Вона завжди кого-небудь навчала, проходила ролі з окремими особами в себе вдома або керувала гуртком аматорів у Ніжині. Проходила і я з нею деякі ролі, виправляла з нею свою деклямацію і це були найщасливіші години в моєму житті. Коли вже роль або вірш пророблені за її вказівками, взагалі, дуже скупими, бо вона завжди вимагала самостійної праці, - Марія Костянтинівна наказувала стати перед нею і грати чи деклямувати, а сама просто пронизувала виконавця своїми виразними очима; на її чолі відбивалася кожна вдала інтонація, кожний правдивий жест. Ніколи сценічне натхнення не охоплювало мене з такою силою, як перед її судом. Тут вона вже ніколи не перебивала виконавця уривку чи вірша до кінця, а потім розбирала, що і як, давала вказівки, такі вірні і цінні. Якось розговорилася я з нею про молодих акторів. Вона дивувалася кількості колишніх драматичних шкіл.
«Наслідки цих шкіл дуже мізерні, - казала вона. – Боря (мова йде про Бориса Романицького) стверджує, що драматична щкола щось дає, а сам, скінчивши цю школу, ходить по сцені ненатурально, як ніхто в житті не ходить. Ось ми зараз сидимо і все робимо просто, розмовляємо натурально; і на сцені треба себе так тримати. А учні театральних шкіл навіть у житті розгублюють цю простоту, а на сцені замість жестів якісь візерунки викручують руками, туляться до стінок, натикаються на меблі. Коли я скажу Борі : «Садовський в цій ролі ніколи не зловживав жестом», Боря відповідає, що він не хоче копіювати Садовського. Але справа тут зовсім не в копіюванні, а в чудовому взірцеві. Адже Садовський і Саксаганський – світові актори, - все в них просто, сильно, красиво, - голос, жест-вимова. А Боря був дуже здібний хлопець. От я й муштрувала його, навіть по руках била, щоб відучити від негарних жестів. Бувало і він плаче, і я плачу, а от ще побачите, який з нього актор вийде.
А Таня (Садовська), як більшість молодих акторок, з усього робить драму. Вивчить вірша, в якому ясні, прості почуття й думки, а вона починає вити і з великими труднощами доводиться збивати її з цього тону».
Я сама була свідком того, як Марія Костянтинівна терпляче й зовсім безкорисно возилася з молодими акторами й актрисами, виправляючи їхні хиби, і роль починала йти добре, коли учень не був цілковитою бездарністю. Заняття в класі їй не доводилось провадити, та при її нервовій організації це б дуже стомлювало Марію Костянтинівну. От, якби своєчасно можна було організувати такий театр-студію, де б вона могла проходити ролі з найбільш талановитими учнями – то була б інша річ.
А вона ж прекрасно вміла підтримувати бадьорість у своїх часто слабодухих учнях. Той самий Боря (Романицький), що вона його по руках била за негарні жести, будучи в Одесі, пішов до Оперного театру і повернувся додому вражений його величчю й красою. На другий день він почав передавати ці свої враження Марії Костянтинівні і розплакався: «такий надзвичайний театр, - говорив він, - а актори погані». Нашим же корифеям українського театру, як от Заньковецька, Саксаганський, Садовський, доводиться грати просто по свинюшниках».
С.137-139 Заньковецька почала його умовляти:
- Ну, ви, молодь, вже не бачили, по яких свинюшниках я колись грала. Правда, мені доводилось виступати і в цьому самому міському одеському театрі, і в Маріїнському петербурзькому, а й по клунях ми теж грали. Одного разу запросили нас дати п’ять вистав на одній великій залізничній станції. Ми згодилися, жили в вагонах, а театром була якась стара гуральня. Вагони опалювалися, але «театр»… Він не опалювався зовсім, освітлювався гасовими лампами. Надворі стояли 30-градусні морози. Глядачі сиділи в кожухах, калошах, а ми тремтіли на сцені в літніх вбраннях. Грим застигав на обличчях, але публіки було дуже багато, і вітала вона нас гаряче. По стінах осідала пара, скло на лампах тріскалося. Ми всі там позастуджувалися, але коли виїжджали нас проводжали, як королів.
- Що ж, дуже пригнічували тебе такі умови? – спитала я.
- Так, спочатку дуже, але коли я побачила перед собою жадібні очі справжнього народного глядача, я стрепенулася, почала грати, співати, танцювати з великим натхненням; настрій піднявся, всі розвеселилися. А Боря за міським театром плаче. Це він від молодості... А я твердо вірю, що не завжди так буде, буде і на Україні художній театр. Мене не буде, а художній театр буде, і ця віра дає мені сили боротись і творити. Що ж, вона не помилилась.
С.140 Останній раз я навідала Марію Костянтинівну в січні місяці 1934 року. Вона вже не вставала з ліжка, погано бачила, важко дихала, бо її мучив старечий туберкульоз, їй уже зрівнялося 74 роки. Але розум її, її почуття були ще зовсім ясні, бадьорі, живі. Вона дуже раділа моєму приїздові. Зараз же до її кімнати внесли складане ліжко і вона сама керувала, як його поставити, щоб вона постійно могла мене бачити, навіть уві сні. Така щира приязнь, така щира любов зворушувала мене до сліз. Маленьке, змучене обличчя її сяяло радістю, а мені було так важко: я передчувала, що це наше побачення останнє. Останній місяць лікарі підтримували стомлене серце наркотиками. Не зважаючи на це, вона погано спала ночами і ми з нею багато говорили. Вона, правда, більше розпитувала мене про все: про нові театри, про акторів. Якось пізно вночі, коли всі в домі угамувались, вона попросила мене допомогти їй сісти на ліжку, і коли я зробила їй за допомогою подушок гарне кубелечко, вона загадала мені деклямувати все, що знаю. Я застудилася в дорозі і злегка похрипувала, але це не перешкоджало нашій літературній вечірці. І коли я стомилась, вона наказала мені сісти поруч неї і почала стиха наспівувати, начитувати своїм теплим голосом старовинні романси та пісні, кажучи: «те, що я співала й любила ще дівчинкою, з голови у мене не виходить». І як же вона добре передавала ці наївні, прості речі. На її натхненному чолі я бачила, що для генія нема смерті. Особливо добре в неї виходила пісня на слова Некрасова «В деревне», де дві старенькі розмовляють між собою. Одна з них поховала сина й виливає свою тугу сусідці:
«Кто приголубит старуху безродную?
Вся обнищала вконец –
В осень ненастную, в зиму холодную,
Кто запасет мне дровец?
Кто, как доносится теплая шубушка,
Зайчиков новых набьет?
Умер, Касьяновна, умер, голубушка –
Даром ружье пропадет».
С.141 Багато говорила Марія Костянтинівна і про свою смерть. Вона ясно розуміла свій стан і ставилася до нього цілком спокійно. Вона тільки шкодувала, що не може просто зникнути, розтворитися в повітрі, що її мертве тіло завдасть ще багато клопоту людям…
Передо мною лежить портрет Заньковецької. На ньому дата – 1904 р., а на звороті її нерівним нервовим почерком написано з Гоголя:
«Счастлив путник, который после длинной скучной дороги видит, наконец, знакомую крышу с несущимися навстречу огоньками».
Коли писала ці слова, то, мабуть, сама не знала, яке глибоке значення мають вони в її устах!»

Н.М. Богомолець-Лазурська, подруга, учениця, біограф.


За машинописом сімейного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.

ДАЛІ БУДЕ.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-10-22 14:02:59
Переглядів сторінки твору 201
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.125 / 5.5  (4.935 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.893 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО МИСТЕЦТВО
Соціум
Автор востаннє на сайті 2018.05.21 08:41
Автор у цю хвилину відсутній