ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Олег Герман
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження8)

Штрихи до портрета МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ
(Марія Заньковецька у відгуках і витягах з рецензій)

С.227 І.МАР’ЯНЕНКО «М.Заньковецька – геніальна українська артистка» у кн. «Моє життя – моя праця»,1936 р.

«…Якими ж засобами розкривала свої завжди глибокі, хвилюючі сценічні образи геніальні артистка? Насамперед, Марія Костянтинівна, маючи виключну акторську інтуіцію та хорошу пам’ять, була надзвичайно спостережлива, знала добре тодішнє село, бо виросла в ньому (хутір Заньки, біля Ніжина). Звідси виключно колоритна мова, з особливостями чернігівської говірки. А найголовніше – це стихійне акторське начало, уява, уміння швидко і легко перевтілюватися. Далі вроджена благородність, почуття міри, ціла гама найскладніших і найтонших психологічних візерунків, що втілювались в художньо-правдиву, виразну і разом економну форму. До цього треба додати, що Марія Костянтинівна якось відразу глибоко охоплювала роль в цілому, а в процесі роботи вже з’являлися все нові і нові деталі. Коли говорити про національну форму, то Марія Костянтинівна була до того ж глибоко національна по формі артистка.
Творчий діапазон Заньковецької був колосальний: від бурхливо драматичної Лимерівни, де в сцені з свекрухою (в 4-ій дії) вона виявляє майже неймовірну для жінки силу обурення, протесту, коли з її очей сипалися іскри гніву і абсолютно мінялося обличчя, - до «Наймички», де Марія Костянтинівна давала незрівняний по глибині образ скривдженої жінки-селянки, яка з покорою приймає свою тяжку долю і йде на страту; від «Наймички» до 15-літньої Зіньки ( в п’єсі Л.Яновської «Лісова квітка»), наівної, безпосередньої і чистої дівчини з лісу, майже дитини; від Зіньки – до веселої звабливої молодиці, п’яненької Ївги-Цвіркунки в «Чорноморцях», де вона то безжурно носиться в танку, приспівуючи «Додому йду, товченики…», то, обливаючись сльозами, співає широким, грудним контр-альтом, розплітаючи коси Марусі, відому народну пісню «Плавай, плавай, лебедоньку» якоюсь особливою манерою, властивою лише українській селянці; від Цвіркунки до Олени в «Глитаї», від Олени до Циганки Ази і так далі, і так далі… Геніальність Марії Костянтинівни Заньковецької в передачі страждань селянки-покритки можна порівнювати лише з геніальністю Тараса Шевченка в його творах на цю тему.
С.228 У моїх театральних спогадах Марія Заньковецька посідає виняткове місце: я не зустрічав на своєму віку другої актриси з такою геніальною інтуіцією, з такою глибокою і тонкою передачею психологічних можливостей жінки-селянки, з таким широким діапазоном театрального перевтілення. Не зустрічав я другої актриси і з таким життям, де дійсність і сцена так переплелися, так обумовлювалися одне одним, що часом важко було сказати, де кінчається творчість і де починається життя.
Все життя цієї видатної людини було в різних контрастах. Від великого буряного піднесення до повно протилежності – лагідності, ніжності, безмежної любові. Такою вона залишилася до самої смерті.
Марію Костянтинівну я знав давно, ще з 1896 року, але працювати довелося разом з нею тільки з 1907 року в театрі Садовського. Минуле у цієї артистки було на диво яскраве. Це був безперервний якийсь тріумфальний похід. Я був свідком, коли молодь після вистави (Кам’янець-Подільський та інші міста) випрягала коней. Впрягалася сама в фаетон і відвозила Марію Костянтинівну до її приміщення, або садовила її на крісло і на руках відносила додому. На сцені під час дії Марія Костянтинівна своєю натхненною грою, силою свого могутнього таланту захоплювала не тільки глядача, але й нас – її партнерів вона підносила на вищий творчий щабель. В патетичних сценах її очі то затуманювались, то горіли, як зорі, то кресали іскри. Голос то м’який, то дитячо-довірливий, то повний безнадійності, горя, то клекочучий (здавалося могутній баритон дзвенить), то раптом сріблястий сміх розкотиться. Хто раз почув цей чарівний голос, той все життя пам’ятав його. Розказати про свій метод творення сценічного образу і навчити інших вона не могла. Марія Костянтинівна тільки показувала, як би вона це зробила. Несвідоме, інтуітивне було заложене в цьому геніальному створінні так глибоко і виливалося в такі емоційні та інтонаційні нюанси, які ані повторити, ні занотувати не можна.
Мені довелося бачити не мало талановитих, навіть геніальних актрис на російській сцені, як наприклад, В.Ф. Коміссаржевська, М.Г. Савіна, О.Л. Кніппер, але жодна з них не була подібна до Заньковецької. Марія Костянтинівна мала такі зовнішні дані, таке особливе звучання голосу і такі засоби в передачі найглибших і найрізноманітніших станів людської душі, що разом давали їй особливе, виключне місце в українському театрі.
Для нас, акторів старшої генерації, Марія Костянтинівна завжди була зразком і недосяжним ідеалом. Ми горді і щасливі з того, що Марія Костянтинівна серед нас жила, творила і своїми театральними образами зворушувала і наповняла любов’ю серця покривджених людей.
Хай же пам’ять про цю винятково обдаровану артистку живе в наших серцях!»

І.НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. «Марія Заньковецька, українська артистка». Твори,т.Х, с.248-253,1931.

С.225 «… д. Заньковецька вміє з непорівняним майстерством зобвиджувати передсмертні муки сконання і саме вмирання. Її «вмирання» на сцені таке фізіологічно правдиве, передсмертні муки такі натуральні, що допроваджували до істерії й зомлівання не тільки слабонервне жіноцтво, але й декотрих мужчин.
«Не грай, моя дитино, з таким огнем, бо це тобі буде шкідливо для здоров’я», - не раз говорив славній артистці Віардо її ментор. Ці слова нераз приходили нам на думку, як ми дивилися на патетичні грання д. Заньковецької. І справді, перших років артистичної діяльності д. Заньковецької таке щире гаряче грання шкодило для її здоров’я, бо вона грає, і ніби перебуває й переживає те життя, те горе й ті радощі, які зобвиджує у ролі на сцені. д.Заньковецька незвичайно гарно та виразно вміє грати очима. Її чималі темні очі виявляють дуже виразно страждання й муки душі. Вона спустить віка, слоняє віка, розплющує очі і втуплює їх в одне місце, в один ніби пункт. У цьому длявому повертанні очий виявляється в д. Заньковецької таке горе, такий одчай, такий смуток, що здається, йому нема і не буде ні полегшення, ні кінця. І не диво, що д. Заньковецька викликає в глядачах ті ж самі почування, які перебуває й почуває у своїй душі вона сама, бо одна тільки щирість та правда в артизмі мають впливову силу і вдівають на людську душу, викликають у ній спочування.
Добувши собі слави великої артистки в драматичних і інших ролях д. Заньковецька виявила дуже артистичний талант і в комічних ролях. За яку роль вона не візьметься, все в неї виходить до ладу. В веселих комічних та водевільних ролях її великий талант настачає і веселости, і жартівливості, і незвичайної ворушливости та жвавости. І тут вона швидка, метка та проворна. Чи вийде вона на сцену молодицею, чи дівчиною, вона і «киває і моргає», і в’ється, і пурхає, і пританцьовує, і приспівує, а очі так і зорять огнем залицяння, так і бризкають веселістю».

Ремарка від Дмитра Николишина: «По тім вміщений прекрасний образ-портрет Марії Заньковецької в старшому віці, колірова відбитка великого портрету кисті художника Фоміна. Вона сидить у фотелі, сперта на праве рам’я, нахилена до переду з руками одна в другій на колінах, і дивиться на маляра, повернувши голову дещо на право. За нею -праворуч неї пяніно з отвореними нотами, ліворуч шафка з книжками. Сама вона в темному жакеті поверх сукні з коронковим ковніром та фіолетовим жаботом».


За машинописом сімейного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). – Львів,1947.

ДАЛІ БУДЕ.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-11-09 22:40:08
Переглядів сторінки твору 1502
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.960 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.988 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО МИСТЕЦТВО
Соціум
Автор востаннє на сайті 2025.03.22 18:26
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-11-10 20:26:35 ]
Не перестаю з насолодою читати Ваші подачі про Марію Заньковецьку! Сам перебуваючи в артистичному середовищі, щоправда музичному, але теж є у нас унікуми артистизму. Море цікавості і задоволення. Що навіть молодіж впрягалася у фаетони, щоб одвезти пріму-актису додому - супер! Оце вміння викликати любов!))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2017-11-11 20:20:43 ]
)))... я теж причислюю себе, у певній мірі, до того ж коша...
Цікаво самій заглиблюватися у ці матеріали.
Така була епоха! - буремна стихія емоцій та відчувань - все у надлишку.