Слово є всім. І ним можна робити все.
Поети є людьми, котрі здатні змінювати словом світ – свій, і світ інших людей. Вони є Творцями. Богами, власне. І коли це стає зрозуміло, приходить відповідальність за те, що вилітає у ефір з-під пера.
Або не приходить.
Або приходить відчуття безвідповідальності. І всевладності. Особливо, коли є вміння перетворювати слово у зброю.
І тоді під покровом езопової мови вдосконалюється майстерність звичайних садистів і вбивць, котрі маскуються під ескулапів. Але вони відрізняються від справжніх лікарів душі тим, що мають брудні руки і такі ж брудні інструменти.
Мені пощастило на вчителів. Це Лад Ясен, Тетяна Яровицина і Андрій Мирохович – по хронології. Їх пряма мова допомогла вижити в той час, коли гострослови переорювали мою душу. Свідомо. Безкарно.
Кожного з тих, хто калічив мене, я пробачу після того, як побачу в їх очах розуміння, що вони зробили.
А поки не буде каяття, я буду пам’ятати. Уважно. Принуджуючи себе до недоброї пам’яті, котра мені ніколи не була властива, і, сподіваюсь, й не буде.
Попри все сказане, я люблю вас, люди. Всіх. Бо ви моя родина. Родина по слову. І родина по Україні, що на сьогодні для мене важливіше.
Хай новий рік дарує всім нам мир. Хай кожен з нас вдосконалюється у майстерності якнайперше – людяності. І хай слово веде до любові.
Зі святом, рідні!

30.12.2017