ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Королева Гір
2020.01.23 21:07
Візьмемося за руки знову всі,
Живий ланцюг утворимо із вами.
Він в кожного вкраїнця у душі,
Хоч всі йдемо ми різними шляхами.

З’єднаємо два береги Дніпра,
З’єднаємо в душі, не лиш руками,
Погляне Володимира гора,

Козак Дума
2020.01.23 19:21
Вночі мені наснилася підказка.
Вона стара як мудрості ріка:
коли у гості не приходить казка –
пора міняти вже чарівника!

Ніна Виноградська
2020.01.23 18:56
Чому сльоза стікає із очей?
Тому, що гірко-солоно у світі.
Одним печаль всю душу пропече,
А іншим взимку тепло, ніби в літі.

А ти живеш по-правді у житті,
Об щось спіткнешся, шкандибаєш далі.
А інші нічогенько, не святі -

Надія Тарасюк
2020.01.23 18:36
Дозбирую роси
то стрази
чи сльози?..
Дочитую погляд
то солод
чи сміх?
Зриваються півні з дерев, наче просять:
Цілунків намисто нестримний потік!..

Ігор Шоха
2020.01.23 18:31
Прошу пояснити, чому всупереч задекларованим правилам публікації на сторінках ПМ без будь-яких пояснень, але очевидно з «благородною» метою причесати всіх під один гребінець в угоду відомо кому, мені за окремі твори майже одночасно виставляються оцінки з

Ніна Виноградська
2020.01.23 15:48
Не відпускає час, моє минуле
Із кожної щілини вигляда.
Виходить, що нічого не заснуло,
Хоча стекло, неначе та вода.

Моє кохання, чим тоді жила я,
Злітала в небо, плакала не раз
Від щастя, що живу неначе в раї,

Ігор Шоха
2020.01.23 14:53
Засинаю нічною порою
під акорди поезій згори.
І ясні, і прозорі собою,
не линяють мої кольори.

Є й ніякі, узяті зі стелі,
заяложені хною іржі,
що сіяє у гамі пастелі,

Сергій Губерначук
2020.01.23 14:01
Усе почалося зі слова – і скінчиться в слові.
Безмовна душа відійде у німі небеса.
Нечутно одхиляться двері живої любові –
і тишею тиш заговорить космічна краса!

~ 2005 р.

Козак Дума
2020.01.23 13:30
Яким він буде твір мій? Той, останній…
Не знаю і сказати не берусь…
Одне мені відомо вже зарання –
про нашу Неньку, Київськую Русь.

Про ту Вітчизну, що тверда мов камінь,
що у борні за волю до кінця.
Такий, що в душах житиме віками,

Ігор Деркач
2020.01.23 13:24
Вован і Вова почекали,
потисли руки й почали
ділити українське сало.
Було одного вовка мало,
то ще одного додали.

***
Кому земля дає свої плоди?

Микола Дудар
2020.01.23 13:23
Засыпав нас у жернова -
Помола чистого не ждите!
Ведь там и Тело и Слова
И разный каждого Родитель…
23.01.2020.

Галина Сливка
2020.01.23 07:42
У чорному сімені літер,
В міжряддях ще білого поля,
Чекаю обіймів од вітру,
Шукаю для радості волі.
Мороз творить з інею айстри,
А парость вже світлом весніє.
Блукаю, шукаючи Майстра,
Що зламані крила замрії

Оксана Логоша
2020.01.22 21:52
Які веселі очі у вікОн,
Які на них святкові візерунки.
Хтось фраки одягнув,хтось обладунки.
Ніч новорічна розливає трунки,
П*янкий парфюм,терпкий одеколон,
Грайливі вина і грайливий спіч
За всіх! і всім здоров*я,щастя й миру!
Дитя Святому витирає м

Олексій Кацай
2020.01.22 21:04
Блукаючи у нутрощах планет,
поєднаних із другим боком неба,
вигадую нових зірок сюжет,
в якому все навколишнє потребу
вчуває несвідомо, і ланцюг
моїх слідів, наївний мов графіті,
торкається площин, драбин, яруг,
які ланцюг видовжують у ниті.

Володимир Бойко
2020.01.22 19:25
Поети чубляться до скону,
Бо нетривкий між ними мир,
Бо кожен має власний гонор,
Бо кожен сам собі кумир.

Отак стражденна Україна,
Зневажена поміж людей,
Відроджується й знову гине

Олександр Сушко
2020.01.22 18:26
З жиру казяться буржуї,
Люд аж вивалив баньки:
Ікебани по фень-шую
Із...засохлих кізяків!

Діви мацнути боюся
(може це мужик в літах?) -
Із трусів звисають вуса,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (VІ-й вінок)*
Образ твору І (VІ)

У пречудову та похмуру днину,
Чи ніч оздобить зоряний неон -
Пливе моя небесна субмарина
Й перетинає царства мрій кордон.

Десь чути воркування голубине,
Щипок на скрипці – лине ніжний тон.
Двох ельфів то єднання янголине –
Крильми-обіймами сплелися он!

Реальні ж – німування мертвогробі,
Самотність – як обійми Сатани
І крики розпачу: «Рятуйте, пробі!»

О сон страшний! Пощезнуть хай вони…
А ти з`явися в сонячній подобі –
Мені, кохана, піснею дзвени.

ІІ (VІ)

Мені, кохана, піснею дзвени,
Як юна пташка, що весні радіє,
Окрилена од радощів земних,
Співає сонцю, сповнена надії.

Так ти тепер яви із далини
Мелодії душевні, чарівнії.
Хай стане млосно, солодко від них
І зажуритись буде просто ніяк.

Та де ж красива музика? Ніде!
Не потривожить слух струни тремтіння,
Безкрила мрія, мабуть, упаде…

Лише сніги все тануть безупину -
Наповнюють кохання молоде
Небесним щебетанням солов`їним.

ІІІ (VІ)

Небесним щебетанням солов`їним
Долине голос віщий іздаля.
Проклюнуться травина і рослина
Й радітимуть, неначе те маля.

О сонце, темні хмари віджени-но,
Нехай душа природи промовля.
Немовби зарум`янена калина…
Поглянь, тобі всміхається земля.

Ти зробиш вигляд, що не помічаєш
Краси божественної таїни…
Навіщо злишся, доленько ясная?!

Вже краще всім веселкою сяйни
У вишині, яка веде до раю
Весною, взимку, влітку, восени.

ІV (VІ)

Весною, взимку, влітку, восени
Як сніг чи дощ, у спеку, холоднечу -
Теплом душі, кохана, огорни,
Даруй снагу і силу молодечу.

Й коли ідуть тривожні дні війни,
Любов тоді немовби не до речі –
Живлом незмінним спогадів сяйних
Пекельним силам ніби заперечиш.

Якби ж була ти трішечки ніжніш,
То почуття, воскресле з домовини
Злетіло б вище од гірських узвиш.

О щастя дзвін, прилинь хоч на часину!
Я чути голос твій, усіх миліш,
Моя сирено, хочу безупину!

V (VІ)

Моя сирено, хочу безупину
Співати про любов, де кожний вірш
Тобі у серце зронить насінину,
Із неї пісня виросте скоріш.

Хай навесні вітанням ластовиним
З піддашшя раптом твого дому ніш
Вона вікно, мов леготом, прочинить,
А ти від щастя тихо затремтиш.

Щоб і тоді, як прийде час похмурий,
Ударить розлютовано дверми,
Зненацька принесе житейські бурі –

Мій спів од них усіх оборонив.
Я міг би враз під супровід бандури
Твій голос чути, звук його ясний!

VІ (VІ)

А затишок співає, мов сирена,
Не треба воску, я не Одіссей…

Ліна Костенко

Твій голос чути, звук його ясний
Мов з джерела, забарвлення сріблисте,
Багатство тембру… Люба, поверни
Мені цей скарб. Він пестить шовковисто

Мій слух стражденний… Чую щовесни
В гаю пташині воркування, свисти,
Що обняли тополі, ясени…
І речень згадую твоїх намисто!

О як же міг утратити, скажи,
Таку красу, немов якийсь причинний,
Невже я став навік тобі чужий?

Вуста відкрий, коханая рибчино,
Їх солов`я, нарешті, покажи,
Хай чарами проміниться, полине!

VІІ (VІ)

Хай чарами проміниться, полине
Те світло, що в душі моїй живе,
Немов добра людського пуповина
Була отам захована здавен.

І відбулася з`ява ця первинна,
Неначе б то народження нове –
Ось темінь хмар прорізало проміння,
Дивлюся - небом сонечко пливе.

Це так – здавалось… У житті частіше
Пітьма сильніш білявки-пелени,
Дні мчать тоді нудні, як сірі миші…

О Велесе, од них оборони,
Пошли миттєвості нам чарівніші,
Мов райська музика із далини.

VІІІ (VІ)

Мов райська музика із далини,
Нас недосяжне вабить, нездійсненне.
З своєї чарівної сторони
Явися диво-птахою до мене.

Легенько під вікном зажебони,
Хай листя усміхається зелене,
Красою розквітають тихі сни
Над водами ясними Борисфену*.

Мордуй же і стражданнями терзай,
Видіннями тривож уяву хвору –
Хоча б у мріях матиму я рай…

О де воно – життя мойого вчора?!
Пливу в реал похмурий зазвичай
Як Одіссей, між хвиль сумних мінору.
*Борисфен – стара назва Дніпра.

ІХ (VІ)

Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Додому плив. Почувши спів сирен,
До них він рвавсь у далеч неозору,
Вже корабель давав жахливий крен…

Так сумнівався - чари чи поборю…
Я думав - може розум відбере?!
Завмерли звуки. Стишилося море –
Біда минула. Муж спочив блажен.

Та назавжди лишились - ностальгія,
Історії священні письмена
Про ту красу, що з часом не тьмяніє…

Вона – твойого голосу зурна,
Відтінки всім дарує чарівнії,
В які мій слух по вінця порина.

Х (VІ)

В які мій слух по вінця порина,
Як хороше ті пестощі відчути.
Медитативна там височина,
Є задоволення, ледь призабуте.

Купався б, певно, зранку й дотемна –
Ох, зваблює медовая отрута!
Ця дія – насолодою страшна,
Невидимі вдяга на душу пута.

Утратив їх здається вже навік.
Вони – лиш згадка про кохання пору,
Мов п`ю з берези прохолодний сік…

Хоч ява* зустрічає так суворо.
Та я увись од неї знову втік –
До тебе рвусь у голубінь простору.
*Ява – реальність.

ХІ (VІ)

До тебе рвусь у голубінь простору.
Напевне там десь - вимріяний рай,
Де ходиш в білих шатах, люба зоре,
Світи мені так віщо й не згорай.

Крізь води неба подивляй прозоро
На ніжністю освітлений твій край.
Тобі молитви я щодня говорю,
Даруй любов і ласкою вгортай.

А ти зненацька серцем охолонеш,
Впаде немов сорочка гамівна –
Кохання божевіллю – заборона…

Здалося, ніби всесвіт застогнав.
Немов би ось лайливе слово зрониш,
Та розумію, то – лише мана.

ХІІ (VІ)

Та розумію, то – лише мана,
Кохання те тривало тільки хвилю -
Фортуна дарувала нам чудна,
Тоді ураз безжально задушила.

Стрілу Амур у серце увігнав,
Тепер її вже витягти несила.
Аїд же кинув свого гарпуна
Ненависті, немов кита поцілив.

Хотів бо я любові палко так
Взаємної, без лайки чи докору,
Щоб нас поніс увись один літак…

Ми падаємо й летимо угору…
О рівноваги дивної це знак,
В якій - на радість, а бува – і горе…

ХІІІ (VІ)

В якій - на радість, а бува – і горе
Баланс утворено: є «ох» ще й «ах»,
Немов хитку шукаємо опору,
У протилежних бродячи світах.

Здається, все уже загине скоро,
Залишиться з любові тільки прах.
Моя ти безнадії непокоро,
Поборюй мужністю огидний страх.

Якщо безжальні хвилі негативу
Заллють життя, як поле – сарана,
Я вірю, що надійде мить щаслива,

Закінчиться сумна пора нічна…
Промінням ранку щемно-мерехтливо
Леліє сни чарівні таїна.

ХІV (VІ)

Леліє сни чарівні таїна,
Для тебе там навкруг – чудес навала –
Он - океанських пляжів голизна,
Виблискують перлини ще й корали…

Якби був Богом, то промовив: «На,
Твій світ ось, навіть зоряні опали!»
Краса землі, небес височина,
Усесвіт весь до ніг твоїх би впали.

На жаль, вони – словесні грона мрій
Журливих роздумів моїх пилини,
Що шлях життєвий освітили мій

Розтоптаними скалками проміння…
Поглянь – утіху-посмішку пролий
У пречудову і похмуру днину.

VІ-й Магістрал

У пречудову та похмуру днину
Мені, кохана, піснею дзвени,
Небесним щебетанням солов`їним,
Весною, влітку, взимку, восени.

Моя сирено, хочу безупину
Твій голос чути, звук його ясний
Хай чарами проміниться, полине,
Мов райська музика із далини.

Як Одіссей, між хвиль сумних мінору,
Куди мій слух по вінця порина,
До тебе рвуся в голубінь простору…

Та розумію, то – лише мана,
Де - чи на радість, а бува і горе
Леліє сни чарівні таїна.









Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-13 21:55:42
Переглядів сторінки твору 904
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.150 / 5.7)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.325 / 5.91)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.759
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2020.01.23 22:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Домінік Арфіст (Л.П./М.К.) [ 2018-02-14 16:50:45 ]
ювелірна робота!
вітання...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-14 17:06:23 ]
Щиро дякую, Домініку, за відгук! Тихо радію!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Серго Сокольник (М.К./М.К.) [ 2018-02-15 04:11:15 ]
Ну сила) СИЛА, що казати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-15 08:10:45 ]
Щиро дякую, друже Серго! Радий бачити знову Вас на своїх сторінках!))