ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Джон Донн Із циклу "Священні сонети"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Джон Донн Із циклу "Священні сонети"
14
Триликий Боже, в серце моє бий,
Жени із нього заздрість, злобу, страх;
Щоб встати зміг -- зітри мене у прах,
Спали, розвій, втопи, в сльозах омий!
Я мов фортеця, яку ворог злий
В облогу взяв, -- в захисників рядах
Відчай і зрада -- й неминучий крах:
Зайняв її вже гарнізон чужий.
Тебе люблю я і любив завжди,
Та в спілці я із ворогом Твоїм;
Зруйнуй її і розлучи із ним,
Утіх позбав, в темницю посади!
Щоб вільним буть -- рабом стаю з мольбою,
Й щоб цноту мать -- гвалтований Тобою!
17
З тих пір, як та, яку я так любив,
Сплатила борг й так рано відійшла
Душа на небо й спокій там знайшла, --
Земне в думках небесним я змінив.
І тут знайшов те все, що загубив:
Любов мене до Бога привела;
Вже втамував ту спрагу, що була, --
Духовної лишень не вдовольнив.
Чи ж треба більш любові, якщо Ти
Зцілив за нею жаль й свою даєш?
Боюсь лиш, чи вдалось мені вплести
Її, що смертна, у Твою, без меж, --
Бо щоб з Твоєю не злилась вона,
Заповзялись плоть, світ і сатана.
18
Яви, Ісусе, Наречену нам
Свою! Тут чи за морем її сад?
І схильність в ній до вірності чи зрад?
Й сміється тут чи плаче вона там?
Й де спить -- там тиша чи немовкний гам?
Стара чи юна? Із чеснот чи вад?
Й найкращим що є із її принад?
Й горбів один чи сім, де її храм?
Живе між нас чи, наче мандрівний
Той лицар, світ пройде, перш ніж любить?
В наряд вдяглась розкішний чи брудний?
Й чи моє серце здатна прихилить?
Любов і вірність лиш до Тебе в нім;
Вона ж -- блудниця і доступна всім.
19
Щоб мучить мене, крайнощі у всім
Зійшлися; я -- клубок із протиріч;
В душі моїй зустрілись день і ніч;
Веселий щойно -- враз стаю сумним,
Впадаю в гріх й розкаююсь у нім,
Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;
Вогонь я й лід, жену й тікаю пріч;
Німий в мольбі, великий у малім.
Я зневажав ще вчора небеса --
Молюсь сьогодні й Богові лещу,
А завтра вже від страху затремчу --
Й набожність потім знов моя згаса.
Коли тремтів від страху я -- ті дні
Спасіння, може, принесуть мені.
Триликий Боже, в серце моє бий,
Жени із нього заздрість, злобу, страх;
Щоб встати зміг -- зітри мене у прах,
Спали, розвій, втопи, в сльозах омий!
Я мов фортеця, яку ворог злий
В облогу взяв, -- в захисників рядах
Відчай і зрада -- й неминучий крах:
Зайняв її вже гарнізон чужий.
Тебе люблю я і любив завжди,
Та в спілці я із ворогом Твоїм;
Зруйнуй її і розлучи із ним,
Утіх позбав, в темницю посади!
Щоб вільним буть -- рабом стаю з мольбою,
Й щоб цноту мать -- гвалтований Тобою!
17
З тих пір, як та, яку я так любив,
Сплатила борг й так рано відійшла
Душа на небо й спокій там знайшла, --
Земне в думках небесним я змінив.
І тут знайшов те все, що загубив:
Любов мене до Бога привела;
Вже втамував ту спрагу, що була, --
Духовної лишень не вдовольнив.
Чи ж треба більш любові, якщо Ти
Зцілив за нею жаль й свою даєш?
Боюсь лиш, чи вдалось мені вплести
Її, що смертна, у Твою, без меж, --
Бо щоб з Твоєю не злилась вона,
Заповзялись плоть, світ і сатана.
18
Яви, Ісусе, Наречену нам
Свою! Тут чи за морем її сад?
І схильність в ній до вірності чи зрад?
Й сміється тут чи плаче вона там?
Й де спить -- там тиша чи немовкний гам?
Стара чи юна? Із чеснот чи вад?
Й найкращим що є із її принад?
Й горбів один чи сім, де її храм?
Живе між нас чи, наче мандрівний
Той лицар, світ пройде, перш ніж любить?
В наряд вдяглась розкішний чи брудний?
Й чи моє серце здатна прихилить?
Любов і вірність лиш до Тебе в нім;
Вона ж -- блудниця і доступна всім.
19
Щоб мучить мене, крайнощі у всім
Зійшлися; я -- клубок із протиріч;
В душі моїй зустрілись день і ніч;
Веселий щойно -- враз стаю сумним,
Впадаю в гріх й розкаююсь у нім,
Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;
Вогонь я й лід, жену й тікаю пріч;
Німий в мольбі, великий у малім.
Я зневажав ще вчора небеса --
Молюсь сьогодні й Богові лещу,
А завтра вже від страху затремчу --
Й набожність потім знов моя згаса.
Коли тремтів від страху я -- ті дні
Спасіння, може, принесуть мені.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці"
• Перейти на сторінку •
"Джон Донн Із циклу "Священні сонети""
• Перейти на сторінку •
"Джон Донн Із циклу "Священні сонети""
Про публікацію