ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Вірші
Казочка про Струмочок
У матусі Річеньки народивсь синок -
Синьоока крихітка, співачок Струмок.
Непокірний часом, часом запальний...
Та одначе любий. Найдорожчий, свій!
Шелестить Дубрава: Про дитятко дбай...
Береги повчають: При собі тримай...
- Не балуй малого! - шепотить Верба, -
Щоб не вдіяв злого, й не прийшла журба.
- Ви про що це, друзі?!- Річечка сміється. -
Він - як те ягнятко, що невинним зветься.
Для мого Струмочка співи лиш утіха.
Жодного не скривдить, не накличе лиха.
Очерет на це їй чемно підмічає:
- Діточки для неньки― всі найкращі, знаю.
Втім, любов розсудна, раджу, щоб була :
За провину ― докір, за добро - хвала.
***
Порадників дОста, а з ними й науки,
Та Річка тримається власної думки:
- Хіба не попустиш, скажіть, малюкові,
Тоді як душа так і плеще любов'ю?
Все краще - для сина. Каприз? Він мине!
- А виросте - сам, що й до чого, збагне, -
Так думала Річка, забувши науки. -
Суворість погіршить родинні стосунки.
Отак і текли Річка ненька із сином
Допоки потік їх усталений плинув,
Та от якось вранці надумала мати
Свої береги з днем новим привітати.
- Дивись, не пустуй, - наказала синочку. –
Погрійся на сонечку в жовтім пісочку.
А я побіжу, за годину чекай.
Ти - хлопчик дорослий, до волі звикай.
Матусенька Річка шле друзям уклін.
Маленький Струмок залишився один.
Погрівся малий у тепленькім пісочку,
Погрався з гарненьким опалим листочком,
Пробіг по камінчиках... Мушлю дістав,
Невидимим вушком до неї припав ...
І все! Справ немає. Чим далі зайнятись?
І вирішив тут пустунець прогулятись -
Спочатку несміло, а потім завзято
Відправився в подорож, отже, малята
- Стривай! - зашумів Очерет. - Ти куди?
Постій! Зупинись! Самостійно не йди!
- Блукатимеш, любий, - зітхнула Вербичка.
Та вже пустуну «по коліна травичка».
Біжить тож Струмок по атласній траві:
- Я виріс уже. Не перечте мені.
Я річкою став. Не дерзніть заважати -
Мій дужий потік може вас обілляти.
Рум'янок росте на шляху, мов сніжок,
Не хоче його обминути Струмок.
Штовхнув білу квітку бешкетник щосил -
З рум'янку Метелик у воду злетів.
Намокнув сердешний, не може піднятись,
Струмочок сміється: Тепер будеш знати -
Я річка стрімка, не маленький струмок,
Не має ріка обминати квіток.
А онде мурахи мурашник будують.
То, може, хоч їх вередун пошкодує?
Сьогодні він дужий та грізний потік -
Водою облив з голови всіх до ніг.
Сміється Струмок: Освіжилися? Браво!
Хутчіше підуть відтепер ваші справи.
Я — річка велика. Тож, маєте знати -
Не мусить ріка вас, мурах, обминати.
Біжить пустунець... Раптом бачить — ялинка!
Під нею грибок. Равлик в'яже хустинку.
Не встиг навіть вузлика ще зав'язати,
Як дужим потоком зоставсь обіллятий.
Злетіла із шиї в горошок хустинка.
Зітхнув бідний Равлик: Що скажеш, ялинко?
Сміється Струмок: Не ялинці казати -
Що має ріка на шляху обминати.
Біжить тож Струмок ... Бачить - дивна колючка
Сидить на шляху. - Провчимо зараз злючку! -
Вирішує він і, як то з шапликА,
Водою облив добряка Їжака.
-Чого ти розсівсь на шляху у ріки?
Чому настовбурчив колючі голки? -
Сміється пустун і поважно питає,
Допоки Їжак голочки витирає.
Добіг так Струмок до пустинного поля,
Вже трохи стомився. Полежати б вволю,
Та тільки от сонце пече з висоти.
А тут ні кущів... ні трави лободи!
Зморило малого. Поскаржитись, може?
Та хто тут почує? І хто допоможе?
Образив він друзів, чудово сам знає -
Вони всі намокли. А він висихає.
Не стане вже скоро водички в малого.
Хто вирве його з того стану страшного?
Хто дасть бідоласі хоч грам прохолоди?
Чи довго чекати тієї нагоди?
Та що це літає? І звідки цей подих?
Метелик обмахує крильцями воду!
- Тримайся, Струмочку! Ще трішки, недовго.
Я друзів покличу тобі на підмогу.
Біжить до Струмка мурашина родина,
Дрібочуть Їжак й Їжакова дружина,
Повзе спішно Равлик, Метелик летить...
Водичка у кухлях щораз хлюпотить.
Напився малий тої з кухлів водиці,
Забулася втома. Є міць веселитись.
Та ігри пізніше, бо треба відразу
Винитись йому за провини й образи.
- Пробачте мені! - щиро мовив Струмок, -
Поніс за злі вчинки гіркий я урок.
Щоб кривду вчинити — розсудку не треба...
Важливо, щоб друзі були гарні в тебе!
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казочка про Струмочок
У матусі Річеньки народивсь синок -
Синьоока крихітка, співачок Струмок.
Непокірний часом, часом запальний...
Та одначе любий. Найдорожчий, свій!
Шелестить Дубрава: Про дитятко дбай...
Береги повчають: При собі тримай...
- Не балуй малого! - шепотить Верба, -
Щоб не вдіяв злого, й не прийшла журба.
- Ви про що це, друзі?!- Річечка сміється. -
Він - як те ягнятко, що невинним зветься.
Для мого Струмочка співи лиш утіха.
Жодного не скривдить, не накличе лиха.
Очерет на це їй чемно підмічає:
- Діточки для неньки― всі найкращі, знаю.
Втім, любов розсудна, раджу, щоб була :
За провину ― докір, за добро - хвала.
***
Порадників дОста, а з ними й науки,
Та Річка тримається власної думки:
- Хіба не попустиш, скажіть, малюкові,
Тоді як душа так і плеще любов'ю?
Все краще - для сина. Каприз? Він мине!
- А виросте - сам, що й до чого, збагне, -
Так думала Річка, забувши науки. -
Суворість погіршить родинні стосунки.
Отак і текли Річка ненька із сином
Допоки потік їх усталений плинув,
Та от якось вранці надумала мати
Свої береги з днем новим привітати.
- Дивись, не пустуй, - наказала синочку. –
Погрійся на сонечку в жовтім пісочку.
А я побіжу, за годину чекай.
Ти - хлопчик дорослий, до волі звикай.
Матусенька Річка шле друзям уклін.
Маленький Струмок залишився один.
Погрівся малий у тепленькім пісочку,
Погрався з гарненьким опалим листочком,
Пробіг по камінчиках... Мушлю дістав,
Невидимим вушком до неї припав ...
І все! Справ немає. Чим далі зайнятись?
І вирішив тут пустунець прогулятись -
Спочатку несміло, а потім завзято
Відправився в подорож, отже, малята
- Стривай! - зашумів Очерет. - Ти куди?
Постій! Зупинись! Самостійно не йди!
- Блукатимеш, любий, - зітхнула Вербичка.
Та вже пустуну «по коліна травичка».
Біжить тож Струмок по атласній траві:
- Я виріс уже. Не перечте мені.
Я річкою став. Не дерзніть заважати -
Мій дужий потік може вас обілляти.
Рум'янок росте на шляху, мов сніжок,
Не хоче його обминути Струмок.
Штовхнув білу квітку бешкетник щосил -
З рум'янку Метелик у воду злетів.
Намокнув сердешний, не може піднятись,
Струмочок сміється: Тепер будеш знати -
Я річка стрімка, не маленький струмок,
Не має ріка обминати квіток.
А онде мурахи мурашник будують.
То, може, хоч їх вередун пошкодує?
Сьогодні він дужий та грізний потік -
Водою облив з голови всіх до ніг.
Сміється Струмок: Освіжилися? Браво!
Хутчіше підуть відтепер ваші справи.
Я — річка велика. Тож, маєте знати -
Не мусить ріка вас, мурах, обминати.
Біжить пустунець... Раптом бачить — ялинка!
Під нею грибок. Равлик в'яже хустинку.
Не встиг навіть вузлика ще зав'язати,
Як дужим потоком зоставсь обіллятий.
Злетіла із шиї в горошок хустинка.
Зітхнув бідний Равлик: Що скажеш, ялинко?
Сміється Струмок: Не ялинці казати -
Що має ріка на шляху обминати.
Біжить тож Струмок ... Бачить - дивна колючка
Сидить на шляху. - Провчимо зараз злючку! -
Вирішує він і, як то з шапликА,
Водою облив добряка Їжака.
-Чого ти розсівсь на шляху у ріки?
Чому настовбурчив колючі голки? -
Сміється пустун і поважно питає,
Допоки Їжак голочки витирає.
Добіг так Струмок до пустинного поля,
Вже трохи стомився. Полежати б вволю,
Та тільки от сонце пече з висоти.
А тут ні кущів... ні трави лободи!
Зморило малого. Поскаржитись, може?
Та хто тут почує? І хто допоможе?
Образив він друзів, чудово сам знає -
Вони всі намокли. А він висихає.
Не стане вже скоро водички в малого.
Хто вирве його з того стану страшного?
Хто дасть бідоласі хоч грам прохолоди?
Чи довго чекати тієї нагоди?
Та що це літає? І звідки цей подих?
Метелик обмахує крильцями воду!
- Тримайся, Струмочку! Ще трішки, недовго.
Я друзів покличу тобі на підмогу.
Біжить до Струмка мурашина родина,
Дрібочуть Їжак й Їжакова дружина,
Повзе спішно Равлик, Метелик летить...
Водичка у кухлях щораз хлюпотить.
Напився малий тої з кухлів водиці,
Забулася втома. Є міць веселитись.
Та ігри пізніше, бо треба відразу
Винитись йому за провини й образи.
- Пробачте мені! - щиро мовив Струмок, -
Поніс за злі вчинки гіркий я урок.
Щоб кривду вчинити — розсудку не треба...
Важливо, щоб друзі були гарні в тебе!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію