
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Улюблені вистави Театру ім. Леся Курбаса"
Цього місяця побувала на виставах «Раптом минулого літа» і «Благодарний Еродій». Обидві – зовсім інші і за сюжетом, і за втіленням, і за режисерською концепцією, і за акторською манерою виконання. Спільним хіба що залишається підхід до творчого використання камерного простору приміщення театру, коли для ілюзії всюдисущності використовуються і балкони, і проходи між рядами, і розміщення глядацьких місць. До загальних характеристик можна додати ще любов до пластичного етюду, до оголеного акторського тіла, до вдалого екслюзивного використання музичних інструментів та їх імітації (скрипки, сопілки та ударних у «Благодарному Еродію»), до якісно заспіваної пісні (ансамблево чи індивідуально) – чи то духовного канту, чи східного солоспіву (особливо голос Тамари Ґорґішелі) , чи зразка української народної обрядовості («Благодарний Еродій»), а ще любов до класичної музики у підборі фонограм («Раптом минулого літа»).
Окрема мова про сценографію, при, здавалося б, зовнішньому мінімалізмі, навіть аскетизмі («Раптом минулого літа») раптом тропічне дерево, яке підвішане до купола залу, і напротивагу, несподівано розкішна сценографія «Благодарного Еродія» у виконанні Богдана Поліщука, засновника та видавця Незалежного Театрального Журналу «Коза».
Розмова про сценографію «Благодарного Еродія» могла б стати темою окремого дослідження, як ефектами проектора на обриси багатошарової земної кулі з полотна, що заповнює простір сцени, поступово виростає, наче розписане на кераміці, Дерево Життя; або багатофункціональне Колесо – що стає символом і тортур середньовіччя («колесо четвертування») і Колеса Часу, що ілюструє пагубні характеристики людства на шляху еволюційного розвою. До того ж долучаються і човен-«Ноїв ковчег» і Колба Алхіміка для винайдення благовонного кадила і звукопис рису, що проходить через стовбур бамбукового дерева, наче піщаний годинник. І ще полотняний одяг акторського складу, що ніби розчиняється в малюнку сцени, окрім виклично контрасного одягу Мавпи Пішек (Т.Ґорґішелі) та Римських Воїнів в обладунку.
До слова, ще в кінці 90-их ішов «Благодарний Еродій» у сценографії зовсім іншій, з батіками із зображеннями гуцульської кахлі у виконанні художників братів Гуменюків, я ще маленькою бачила цю виставу у виконанні дещо зміненого складу акторів. Тоді Благодарного Еродія грав Андрій Водичев, а Мавпу виконували двоє: Наталка Половинка і Тетяна Каспрук. Батька грав режисер Володимир Кучинський.
Зорова панорама «Благодарного Еродія» така вражаюче багатогранна, що вона затьмарює дрібні недоліки мовних скороспіхів, якими інколи страждає і Благодарний Еродій (Олег Онещак) і особливо Батько (Андрій Водічев), в основному це «вада» величезних фрагментів тексту, складного, філософсько-наповненого, ученого тексту символів Григорія Сковороди, вкладеного в уста цих героїв. До того ж звукове співано-хорове тло інколи виборює першість у змаганні з акторськими монологами. На цьому вигідно виграє тембровий голос Тамари Ґорґішелі, що звучить ніби сповільнено-вагомо у коротких фразах, запитаннях і реакціях на роз’яснення Еродія.
Глядачі сприймають текст героїв однозначно, видно, що дехто його не розуміє. Проте метафористика сценографії допомагає роз’ясненню складної розгалуженої системи Теорії Благодарєнія Григорія Сковороди, яка у своїй концепції поєднує і вроджені, і набуті протягом життя позитивні риси окремих людей та людства в цілому, історичних досягнень та позитивного життєвого досвіду, що допомагають викорінювати Зло у всіх його проявах (суспільних та особистісних).
Вистави театру ім. Л.Курбаса збирають на перегляди публіку для постійного діалогу, а не для розслаблення – і це подобається молоді. У цьому контексті показовою є вистава «Раптом минулого літа» за Теннесом Вільямсом, яка взагалі-то є театральним експериментом американо-української творчої співпраці, бо працював над нею з курбасівцями американський режисер Ніл Флекмен, скандально відомий у себе на батьківщині. Зате Ніл Флекмен має величезний режисерський досвід, адже був відповідальний за гастролі бродвейських мюзиклів і здійснив понад 45 постав у театральній режисурі у США, Боснії, Туреччині, Сербії, В’єтнамі, Тунісі, Росії, Молдові та Україні. Невдалою, на мій погляд, є коротка анотація до цієї психологічної драми, яка начебто присвячена проблемам «збочень і канібалізму». Це так зменшує і примітивізує сюжетну канву п’єси.
У виставі «Раптом минулого літа» задіяні: Кетрін Голлі – Оксана Козакевич, Місіс Венебл – Василь Колісник, Лікар Цукрович (Цукор) – Андрій Водичев, Міс Фоксгіл, Сестра Фелісіті – Олег Онещак, Місіс Голлі – Ярослав Федорчук, Джордж Голлі – Марко Свіжінський. Особливістю режисерської концепції є виконання жіночих ролей чоловіками і це оправдано з огляду на особливу тематику п’єси. У 1959 році в Америці екранізували цю п’єсу, вона була знята за участю тодішніх зірок:Елізабет Тейлор, Кетрін Хепберн, Монтгомері Кліфта (режисер Джозеф Лео Манкевич).
Фільм «Раптом, минулого літа» був знятий за класичними зразками Голівуду і мав великий успіх, він приніс 13 мільйонів доларів касових зборів.
1937 рік. Лікар-нейрохірург Цукрович робить новітні операції з мозгом людини – лоботомію. Його клініка дуже потребує грошей. Несподівано він дістає пропозицію від багатої вдови Віолетти Венебл, яка пропонує вкласти свої фінанси у будову лікарні за особливу лікарську послугу – зробити лоботомію її душевнохворій племінниці Кетрін Голлі. Після особистого знайомства з Кетрін лікар довго вагається – він розуміє, що Кетрін не хвора. Дівчина пережила тяжке потрясіння: минулого літа на очах у неї з’їли сина місіс Венебл Себастьяна в мексиканському поселенні, куди вони удвох поїхали на відпочинок. Як виявилося, за смертю коханого Себастьяна ховається страшна сімейна таємниця матері та сина Венебл.
Оповідь починається з передфіналу і розкручується поступово, наростаючи до кульмінації фіналу драми – «шляхетно» вихований у романтичних ідеалах матусин синочок Себастіян (він за кадром дії) виростає моральною потворою, Себастьян щороку приїздить у далеке мексиканське селище на березі моря, аби… забавлятися з неповнолітніми місцевими хлопчиками. У цьому рік за роком йому допомагає мати – місіс Віолет, яка відвертає увагу і виконує роль приманки аж до випадку, коли з нею стається інсульт і вона не може поїхати з сином на черговий «відпочинок». Тоді Себастьян і пропонує Кетрін здійснити з ним «романтичну подорож до моря». Дівчина переживає весь тягар усвідомлення і приниження – хто вона у цій грі Себастьяна. Фінал жахливий – розплата неповнолітніх островетян дуже жорстока, в дусі їх темпераменту – образника вони розтерзують і поїдають.
До сюжетної оповіді додається яскрава, але страшна паралель, як м’ясоїдні птахи поїдають на березі моря щойно народжених черепашенят, тільки одиниці з них доповзають до моря і залишаються живими. Ця розповідь ніби готує глядацький зал до страшної розв’язки.
Фінальна сцена розв’язки, яку веде Кетрін Голлі (Оксана Козакевич) проходить то на балконі в освітленні прожекторів, то в залі, що слугує сценою. Розповідь міняється темпоритмами – коли образна уява торкається переслідування Себастьяна островетянами, оживає і тропічне дерево як елемент сценографії, що звисає з купола залу, і масовка заповнює простір усього театру особливим звукописом дикої природи.
На відміну від шаленого темпоритму розв’язки, образ лікаря Цукровича (Андрій Водічев) – це спокій і м’яка манера спілкування, наче антагонізм до того бруду, який оточує його у спілкуванні з Місіс Венебл і її грошима.
Кінцівка сюжету драми тяжка – Кетрін Голлі таки роблять лоботомію, аби вона не розказувала в деталях страшної правди. Врізаються в пам’ять її фінальні слова «Якщо вас цікавить – то жити довго і щасливо, це не про мене, але… я ЖИЛА! Якщо є хтось нагорі (репліка до тих, хто на балконі), можете виключити світло, мені добре видно і в темряві»…
До вдало створених персонажів вистави належить ансамбль Козакевич – Колісник – Водичев, до того додається чудовий музичний супровід. Вистава вражає своєю непересічністю і відвертістю. Цікавими, як завше, є прийоми комп’ютерної «оживленої» сценографії. Єдиним «недоліком» є брутальна лайка, що ілюструє нелюдські умови поводження з душевнохворими пацієнтами у специфічних клініках. Така лексика, на мою думку, є зайво ілюстративна, адже і без того зрозуміло, яка участь чекає на головну героїню п’єси в її постійному намаганні звільнитися від нав’язливих гнітючих спогадів «минулого літа».
2017 рік.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Улюблені вистави Театру ім. Леся Курбаса"
"Благодарний Еродій" за Григорієм Сковородою
та "Раптом минулого літа" за Теннесом Вільямсом:
(Режисер Володимир Кучинський - «Благодарний Еродій»,
режисер Ніл Флекмен – «Раптом минулого літа»)
Улюблені вистави Львова
Театр ім. Л.Курбаса у своїй назві запрограмував неодмінний творчий експеримент, а, отже, це тип інтелектуального камерного театру, театру не для пересічного глядача, не для обивателя. Підтвердженням цієї думки є його репертуарна концепція – кожна вистава це виклик суспільності, чи то формою, чи то змістом, (чи і тим, і тим вкупі)!Цього місяця побувала на виставах «Раптом минулого літа» і «Благодарний Еродій». Обидві – зовсім інші і за сюжетом, і за втіленням, і за режисерською концепцією, і за акторською манерою виконання. Спільним хіба що залишається підхід до творчого використання камерного простору приміщення театру, коли для ілюзії всюдисущності використовуються і балкони, і проходи між рядами, і розміщення глядацьких місць. До загальних характеристик можна додати ще любов до пластичного етюду, до оголеного акторського тіла, до вдалого екслюзивного використання музичних інструментів та їх імітації (скрипки, сопілки та ударних у «Благодарному Еродію»), до якісно заспіваної пісні (ансамблево чи індивідуально) – чи то духовного канту, чи східного солоспіву (особливо голос Тамари Ґорґішелі) , чи зразка української народної обрядовості («Благодарний Еродій»), а ще любов до класичної музики у підборі фонограм («Раптом минулого літа»).
Окрема мова про сценографію, при, здавалося б, зовнішньому мінімалізмі, навіть аскетизмі («Раптом минулого літа») раптом тропічне дерево, яке підвішане до купола залу, і напротивагу, несподівано розкішна сценографія «Благодарного Еродія» у виконанні Богдана Поліщука, засновника та видавця Незалежного Театрального Журналу «Коза».
Розмова про сценографію «Благодарного Еродія» могла б стати темою окремого дослідження, як ефектами проектора на обриси багатошарової земної кулі з полотна, що заповнює простір сцени, поступово виростає, наче розписане на кераміці, Дерево Життя; або багатофункціональне Колесо – що стає символом і тортур середньовіччя («колесо четвертування») і Колеса Часу, що ілюструє пагубні характеристики людства на шляху еволюційного розвою. До того ж долучаються і човен-«Ноїв ковчег» і Колба Алхіміка для винайдення благовонного кадила і звукопис рису, що проходить через стовбур бамбукового дерева, наче піщаний годинник. І ще полотняний одяг акторського складу, що ніби розчиняється в малюнку сцени, окрім виклично контрасного одягу Мавпи Пішек (Т.Ґорґішелі) та Римських Воїнів в обладунку.
До слова, ще в кінці 90-их ішов «Благодарний Еродій» у сценографії зовсім іншій, з батіками із зображеннями гуцульської кахлі у виконанні художників братів Гуменюків, я ще маленькою бачила цю виставу у виконанні дещо зміненого складу акторів. Тоді Благодарного Еродія грав Андрій Водичев, а Мавпу виконували двоє: Наталка Половинка і Тетяна Каспрук. Батька грав режисер Володимир Кучинський.
Зорова панорама «Благодарного Еродія» така вражаюче багатогранна, що вона затьмарює дрібні недоліки мовних скороспіхів, якими інколи страждає і Благодарний Еродій (Олег Онещак) і особливо Батько (Андрій Водічев), в основному це «вада» величезних фрагментів тексту, складного, філософсько-наповненого, ученого тексту символів Григорія Сковороди, вкладеного в уста цих героїв. До того ж звукове співано-хорове тло інколи виборює першість у змаганні з акторськими монологами. На цьому вигідно виграє тембровий голос Тамари Ґорґішелі, що звучить ніби сповільнено-вагомо у коротких фразах, запитаннях і реакціях на роз’яснення Еродія.
Глядачі сприймають текст героїв однозначно, видно, що дехто його не розуміє. Проте метафористика сценографії допомагає роз’ясненню складної розгалуженої системи Теорії Благодарєнія Григорія Сковороди, яка у своїй концепції поєднує і вроджені, і набуті протягом життя позитивні риси окремих людей та людства в цілому, історичних досягнень та позитивного життєвого досвіду, що допомагають викорінювати Зло у всіх його проявах (суспільних та особистісних).
Вистави театру ім. Л.Курбаса збирають на перегляди публіку для постійного діалогу, а не для розслаблення – і це подобається молоді. У цьому контексті показовою є вистава «Раптом минулого літа» за Теннесом Вільямсом, яка взагалі-то є театральним експериментом американо-української творчої співпраці, бо працював над нею з курбасівцями американський режисер Ніл Флекмен, скандально відомий у себе на батьківщині. Зате Ніл Флекмен має величезний режисерський досвід, адже був відповідальний за гастролі бродвейських мюзиклів і здійснив понад 45 постав у театральній режисурі у США, Боснії, Туреччині, Сербії, В’єтнамі, Тунісі, Росії, Молдові та Україні. Невдалою, на мій погляд, є коротка анотація до цієї психологічної драми, яка начебто присвячена проблемам «збочень і канібалізму». Це так зменшує і примітивізує сюжетну канву п’єси.
У виставі «Раптом минулого літа» задіяні: Кетрін Голлі – Оксана Козакевич, Місіс Венебл – Василь Колісник, Лікар Цукрович (Цукор) – Андрій Водичев, Міс Фоксгіл, Сестра Фелісіті – Олег Онещак, Місіс Голлі – Ярослав Федорчук, Джордж Голлі – Марко Свіжінський. Особливістю режисерської концепції є виконання жіночих ролей чоловіками і це оправдано з огляду на особливу тематику п’єси. У 1959 році в Америці екранізували цю п’єсу, вона була знята за участю тодішніх зірок:Елізабет Тейлор, Кетрін Хепберн, Монтгомері Кліфта (режисер Джозеф Лео Манкевич).
Фільм «Раптом, минулого літа» був знятий за класичними зразками Голівуду і мав великий успіх, він приніс 13 мільйонів доларів касових зборів.
1937 рік. Лікар-нейрохірург Цукрович робить новітні операції з мозгом людини – лоботомію. Його клініка дуже потребує грошей. Несподівано він дістає пропозицію від багатої вдови Віолетти Венебл, яка пропонує вкласти свої фінанси у будову лікарні за особливу лікарську послугу – зробити лоботомію її душевнохворій племінниці Кетрін Голлі. Після особистого знайомства з Кетрін лікар довго вагається – він розуміє, що Кетрін не хвора. Дівчина пережила тяжке потрясіння: минулого літа на очах у неї з’їли сина місіс Венебл Себастьяна в мексиканському поселенні, куди вони удвох поїхали на відпочинок. Як виявилося, за смертю коханого Себастьяна ховається страшна сімейна таємниця матері та сина Венебл.
Оповідь починається з передфіналу і розкручується поступово, наростаючи до кульмінації фіналу драми – «шляхетно» вихований у романтичних ідеалах матусин синочок Себастіян (він за кадром дії) виростає моральною потворою, Себастьян щороку приїздить у далеке мексиканське селище на березі моря, аби… забавлятися з неповнолітніми місцевими хлопчиками. У цьому рік за роком йому допомагає мати – місіс Віолет, яка відвертає увагу і виконує роль приманки аж до випадку, коли з нею стається інсульт і вона не може поїхати з сином на черговий «відпочинок». Тоді Себастьян і пропонує Кетрін здійснити з ним «романтичну подорож до моря». Дівчина переживає весь тягар усвідомлення і приниження – хто вона у цій грі Себастьяна. Фінал жахливий – розплата неповнолітніх островетян дуже жорстока, в дусі їх темпераменту – образника вони розтерзують і поїдають.
До сюжетної оповіді додається яскрава, але страшна паралель, як м’ясоїдні птахи поїдають на березі моря щойно народжених черепашенят, тільки одиниці з них доповзають до моря і залишаються живими. Ця розповідь ніби готує глядацький зал до страшної розв’язки.
Фінальна сцена розв’язки, яку веде Кетрін Голлі (Оксана Козакевич) проходить то на балконі в освітленні прожекторів, то в залі, що слугує сценою. Розповідь міняється темпоритмами – коли образна уява торкається переслідування Себастьяна островетянами, оживає і тропічне дерево як елемент сценографії, що звисає з купола залу, і масовка заповнює простір усього театру особливим звукописом дикої природи.
На відміну від шаленого темпоритму розв’язки, образ лікаря Цукровича (Андрій Водічев) – це спокій і м’яка манера спілкування, наче антагонізм до того бруду, який оточує його у спілкуванні з Місіс Венебл і її грошима.
Кінцівка сюжету драми тяжка – Кетрін Голлі таки роблять лоботомію, аби вона не розказувала в деталях страшної правди. Врізаються в пам’ять її фінальні слова «Якщо вас цікавить – то жити довго і щасливо, це не про мене, але… я ЖИЛА! Якщо є хтось нагорі (репліка до тих, хто на балконі), можете виключити світло, мені добре видно і в темряві»…
До вдало створених персонажів вистави належить ансамбль Козакевич – Колісник – Водичев, до того додається чудовий музичний супровід. Вистава вражає своєю непересічністю і відвертістю. Цікавими, як завше, є прийоми комп’ютерної «оживленої» сценографії. Єдиним «недоліком» є брутальна лайка, що ілюструє нелюдські умови поводження з душевнохворими пацієнтами у специфічних клініках. Така лексика, на мою думку, є зайво ілюстративна, адже і без того зрозуміло, яка участь чекає на головну героїню п’єси в її постійному намаганні звільнитися від нав’язливих гнітючих спогадів «минулого літа».
2017 рік.
Видрукувано у журналі "Кіно-театр", №4 за 2017 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію