ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Королева Гір
2020.01.23 21:07
Візьмемося за руки знову всі,
Живий ланцюг утворимо із вами.
Він в кожного вкраїнця у душі,
Хоч всі йдемо ми різними шляхами.

З’єднаємо два береги Дніпра,
З’єднаємо в душі, не лиш руками,
Погляне Володимира гора,

Козак Дума
2020.01.23 19:21
Вночі мені наснилася підказка.
Вона стара як мудрості ріка:
коли у гості не приходить казка –
пора міняти вже чарівника!

Ніна Виноградська
2020.01.23 18:56
Чому сльоза стікає із очей?
Тому, що гірко-солоно у світі.
Одним печаль всю душу пропече,
А іншим взимку тепло, ніби в літі.

А ти живеш по-правді у житті,
Об щось спіткнешся, шкандибаєш далі.
А інші нічогенько, не святі -

Надія Тарасюк
2020.01.23 18:36
Дозбирую роси
то стрази
чи сльози?..
Дочитую погляд
то солод
чи сміх?
Зриваються півні з дерев, наче просять:
Цілунків намисто нестримний потік!..

Ігор Шоха
2020.01.23 18:31
Прошу пояснити, чому всупереч задекларованим правилам публікації на сторінках ПМ без будь-яких пояснень, але очевидно з «благородною» метою причесати всіх під один гребінець в угоду відомо кому, мені за окремі твори майже одночасно виставляються оцінки з

Ніна Виноградська
2020.01.23 15:48
Не відпускає час, моє минуле
Із кожної щілини вигляда.
Виходить, що нічого не заснуло,
Хоча стекло, неначе та вода.

Моє кохання, чим тоді жила я,
Злітала в небо, плакала не раз
Від щастя, що живу неначе в раї,

Ігор Шоха
2020.01.23 14:53
Засинаю нічною порою
під акорди поезій згори.
І ясні, і прозорі собою,
не линяють мої кольори.

Є й ніякі, узяті зі стелі,
заяложені хною іржі,
що сіяє у гамі пастелі,

Сергій Губерначук
2020.01.23 14:01
Усе почалося зі слова – і скінчиться в слові.
Безмовна душа відійде у німі небеса.
Нечутно одхиляться двері живої любові –
і тишею тиш заговорить космічна краса!

~ 2005 р.

Козак Дума
2020.01.23 13:30
Яким він буде твір мій? Той, останній…
Не знаю і сказати не берусь…
Одне мені відомо вже зарання –
про нашу Неньку, Київськую Русь.

Про ту Вітчизну, що тверда мов камінь,
що у борні за волю до кінця.
Такий, що в душах житиме віками,

Ігор Деркач
2020.01.23 13:24
Вован і Вова почекали,
потисли руки й почали
ділити українське сало.
Було одного вовка мало,
то ще одного додали.

***
Кому земля дає свої плоди?

Микола Дудар
2020.01.23 13:23
Засыпав нас у жернова -
Помола чистого не ждите!
Ведь там и Тело и Слова
И разный каждого Родитель…
23.01.2020.

Галина Сливка
2020.01.23 07:42
У чорному сімені літер,
В міжряддях ще білого поля,
Чекаю обіймів од вітру,
Шукаю для радості волі.
Мороз творить з інею айстри,
А парость вже світлом весніє.
Блукаю, шукаючи Майстра,
Що зламані крила замрії

Оксана Логоша
2020.01.22 21:52
Які веселі очі у вікОн,
Які на них святкові візерунки.
Хтось фраки одягнув,хтось обладунки.
Ніч новорічна розливає трунки,
П*янкий парфюм,терпкий одеколон,
Грайливі вина і грайливий спіч
За всіх! і всім здоров*я,щастя й миру!
Дитя Святому витирає м

Олексій Кацай
2020.01.22 21:04
Блукаючи у нутрощах планет,
поєднаних із другим боком неба,
вигадую нових зірок сюжет,
в якому все навколишнє потребу
вчуває несвідомо, і ланцюг
моїх слідів, наївний мов графіті,
торкається площин, драбин, яруг,
які ланцюг видовжують у ниті.

Володимир Бойко
2020.01.22 19:25
Поети чубляться до скону,
Бо нетривкий між ними мир,
Бо кожен має власний гонор,
Бо кожен сам собі кумир.

Отак стражденна Україна,
Зневажена поміж людей,
Відроджується й знову гине

Олександр Сушко
2020.01.22 18:26
З жиру казяться буржуї,
Люд аж вивалив баньки:
Ікебани по фень-шую
Із...засохлих кізяків!

Діви мацнути боюся
(може це мужик в літах?) -
Із трусів звисають вуса,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Рецензії

 Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Улюблені вистави Театру ім. Леся Курбаса"

"Благодарний Еродій" за Григорієм Сковородою
та "Раптом минулого літа" за Теннесом Вільямсом:
(Режисер Володимир Кучинський - «Благодарний Еродій»,
режисер Ніл Флекмен – «Раптом минулого літа»)

Улюблені вистави Львова

Театр ім. Л.Курбаса у своїй назві запрограмував неодмінний творчий експеримент, а, отже, це тип інтелектуального камерного театру, театру не для пересічного глядача, не для обивателя. Підтвердженням цієї думки є його репертуарна концепція – кожна вистава це виклик суспільності, чи то формою, чи то змістом, (чи і тим, і тим вкупі)!
Цього місяця побувала на виставах «Раптом минулого літа» і «Благодарний Еродій». Обидві – зовсім інші і за сюжетом, і за втіленням, і за режисерською концепцією, і за акторською манерою виконання. Спільним хіба що залишається підхід до творчого використання камерного простору приміщення театру, коли для ілюзії всюдисущності використовуються і балкони, і проходи між рядами, і розміщення глядацьких місць. До загальних характеристик можна додати ще любов до пластичного етюду, до оголеного акторського тіла, до вдалого екслюзивного використання музичних інструментів та їх імітації (скрипки, сопілки та ударних у «Благодарному Еродію»), до якісно заспіваної пісні (ансамблево чи індивідуально) – чи то духовного канту, чи східного солоспіву (особливо голос Тамари Ґорґішелі) , чи зразка української народної обрядовості («Благодарний Еродій»), а ще любов до класичної музики у підборі фонограм («Раптом минулого літа»).
Окрема мова про сценографію, при, здавалося б, зовнішньому мінімалізмі, навіть аскетизмі («Раптом минулого літа») раптом тропічне дерево, яке підвішане до купола залу, і напротивагу, несподівано розкішна сценографія «Благодарного Еродія» у виконанні Богдана Поліщука, засновника та видавця Незалежного Театрального Журналу «Коза».
Розмова про сценографію «Благодарного Еродія» могла б стати темою окремого дослідження, як ефектами проектора на обриси багатошарової земної кулі з полотна, що заповнює простір сцени, поступово виростає, наче розписане на кераміці, Дерево Життя; або багатофункціональне Колесо – що стає символом і тортур середньовіччя («колесо четвертування») і Колеса Часу, що ілюструє пагубні характеристики людства на шляху еволюційного розвою. До того ж долучаються і човен-«Ноїв ковчег» і Колба Алхіміка для винайдення благовонного кадила і звукопис рису, що проходить через стовбур бамбукового дерева, наче піщаний годинник. І ще полотняний одяг акторського складу, що ніби розчиняється в малюнку сцени, окрім виклично контрасного одягу Мавпи Пішек (Т.Ґорґішелі) та Римських Воїнів в обладунку.
До слова, ще в кінці 90-их ішов «Благодарний Еродій» у сценографії зовсім іншій, з батіками із зображеннями гуцульської кахлі у виконанні художників братів Гуменюків, я ще маленькою бачила цю виставу у виконанні дещо зміненого складу акторів. Тоді Благодарного Еродія грав Андрій Водичев, а Мавпу виконували двоє: Наталка Половинка і Тетяна Каспрук. Батька грав режисер Володимир Кучинський.
Зорова панорама «Благодарного Еродія» така вражаюче багатогранна, що вона затьмарює дрібні недоліки мовних скороспіхів, якими інколи страждає і Благодарний Еродій (Олег Онещак) і особливо Батько (Андрій Водічев), в основному це «вада» величезних фрагментів тексту, складного, філософсько-наповненого, ученого тексту символів Григорія Сковороди, вкладеного в уста цих героїв. До того ж звукове співано-хорове тло інколи виборює першість у змаганні з акторськими монологами. На цьому вигідно виграє тембровий голос Тамари Ґорґішелі, що звучить ніби сповільнено-вагомо у коротких фразах, запитаннях і реакціях на роз’яснення Еродія.
Глядачі сприймають текст героїв однозначно, видно, що дехто його не розуміє. Проте метафористика сценографії допомагає роз’ясненню складної розгалуженої системи Теорії Благодарєнія Григорія Сковороди, яка у своїй концепції поєднує і вроджені, і набуті протягом життя позитивні риси окремих людей та людства в цілому, історичних досягнень та позитивного життєвого досвіду, що допомагають викорінювати Зло у всіх його проявах (суспільних та особистісних).
Вистави театру ім. Л.Курбаса збирають на перегляди публіку для постійного діалогу, а не для розслаблення – і це подобається молоді. У цьому контексті показовою є вистава «Раптом минулого літа» за Теннесом Вільямсом, яка взагалі-то є театральним експериментом американо-української творчої співпраці, бо працював над нею з курбасівцями американський режисер Ніл Флекмен, скандально відомий у себе на батьківщині. Зате Ніл Флекмен має величезний режисерський досвід, адже був відповідальний за гастролі бродвейських мюзиклів і здійснив понад 45 постав у театральній режисурі у США, Боснії, Туреччині, Сербії, В’єтнамі, Тунісі, Росії, Молдові та Україні. Невдалою, на мій погляд, є коротка анотація до цієї психологічної драми, яка начебто присвячена проблемам «збочень і канібалізму». Це так зменшує і примітивізує сюжетну канву п’єси.
У виставі «Раптом минулого літа» задіяні: Кетрін Голлі – Оксана Козакевич, Місіс Венебл – Василь Колісник, Лікар Цукрович (Цукор) – Андрій Водичев, Міс Фоксгіл, Сестра Фелісіті – Олег Онещак, Місіс Голлі – Ярослав Федорчук, Джордж Голлі – Марко Свіжінський. Особливістю режисерської концепції є виконання жіночих ролей чоловіками і це оправдано з огляду на особливу тематику п’єси. У 1959 році в Америці екранізували цю п’єсу, вона була знята за участю тодішніх зірок:Елізабет Тейлор, Кетрін Хепберн, Монтгомері Кліфта (режисер Джозеф Лео Манкевич).
Фільм «Раптом, минулого літа» був знятий за класичними зразками Голівуду і мав великий успіх, він приніс 13 мільйонів доларів касових зборів.

1937 рік. Лікар-нейрохірург Цукрович робить новітні операції з мозгом людини – лоботомію. Його клініка дуже потребує грошей. Несподівано він дістає пропозицію від багатої вдови Віолетти Венебл, яка пропонує вкласти свої фінанси у будову лікарні за особливу лікарську послугу – зробити лоботомію її душевнохворій племінниці Кетрін Голлі. Після особистого знайомства з Кетрін лікар довго вагається – він розуміє, що Кетрін не хвора. Дівчина пережила тяжке потрясіння: минулого літа на очах у неї з’їли сина місіс Венебл Себастьяна в мексиканському поселенні, куди вони удвох поїхали на відпочинок. Як виявилося, за смертю коханого Себастьяна ховається страшна сімейна таємниця матері та сина Венебл.

Оповідь починається з передфіналу і розкручується поступово, наростаючи до кульмінації фіналу драми – «шляхетно» вихований у романтичних ідеалах матусин синочок Себастіян (він за кадром дії) виростає моральною потворою, Себастьян щороку приїздить у далеке мексиканське селище на березі моря, аби… забавлятися з неповнолітніми місцевими хлопчиками. У цьому рік за роком йому допомагає мати – місіс Віолет, яка відвертає увагу і виконує роль приманки аж до випадку, коли з нею стається інсульт і вона не може поїхати з сином на черговий «відпочинок». Тоді Себастьян і пропонує Кетрін здійснити з ним «романтичну подорож до моря». Дівчина переживає весь тягар усвідомлення і приниження – хто вона у цій грі Себастьяна. Фінал жахливий – розплата неповнолітніх островетян дуже жорстока, в дусі їх темпераменту – образника вони розтерзують і поїдають.
До сюжетної оповіді додається яскрава, але страшна паралель, як м’ясоїдні птахи поїдають на березі моря щойно народжених черепашенят, тільки одиниці з них доповзають до моря і залишаються живими. Ця розповідь ніби готує глядацький зал до страшної розв’язки.
Фінальна сцена розв’язки, яку веде Кетрін Голлі (Оксана Козакевич) проходить то на балконі в освітленні прожекторів, то в залі, що слугує сценою. Розповідь міняється темпоритмами – коли образна уява торкається переслідування Себастьяна островетянами, оживає і тропічне дерево як елемент сценографії, що звисає з купола залу, і масовка заповнює простір усього театру особливим звукописом дикої природи.
На відміну від шаленого темпоритму розв’язки, образ лікаря Цукровича (Андрій Водічев) – це спокій і м’яка манера спілкування, наче антагонізм до того бруду, який оточує його у спілкуванні з Місіс Венебл і її грошима.
Кінцівка сюжету драми тяжка – Кетрін Голлі таки роблять лоботомію, аби вона не розказувала в деталях страшної правди. Врізаються в пам’ять її фінальні слова «Якщо вас цікавить – то жити довго і щасливо, це не про мене, але… я ЖИЛА! Якщо є хтось нагорі (репліка до тих, хто на балконі), можете виключити світло, мені добре видно і в темряві»…
До вдало створених персонажів вистави належить ансамбль Козакевич – Колісник – Водичев, до того додається чудовий музичний супровід. Вистава вражає своєю непересічністю і відвертістю. Цікавими, як завше, є прийоми комп’ютерної «оживленої» сценографії. Єдиним «недоліком» є брутальна лайка, що ілюструє нелюдські умови поводження з душевнохворими пацієнтами у специфічних клініках. Така лексика, на мою думку, є зайво ілюстративна, адже і без того зрозуміло, яка участь чекає на головну героїню п’єси в її постійному намаганні звільнитися від нав’язливих гнітючих спогадів «минулого літа».

2017 рік.

Видрукувано у журналі "Кіно-театр", №4 за 2017 рік






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-04-04 15:55:59
Переглядів сторінки твору 1010
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.932 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.945 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
Автор востаннє на сайті 2020.01.20 12:44
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2018-04-11 04:19:31 ]
Цікавий огляд.