ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2018.08.17
13:23
Я часто роздумую над поняттям Любов.
І з роками все більше розумію, що воно включає не лишень романтичні мотиви, оспівані у піснях і жіночих романчиках. Це набагато обширніше поняття, наскільки набагато, що уявити це можна лише після того, як наб’єш не о
2018.08.17
09:34
Дай си на стримок, дівче,
та не пилуйся.
Жити - не бігти,
броди - не глибочінь.
Світ ходить колом,
світ у постійнім русі.
Світ - полотно неткане:
сліпот- прозрінь...
та не пилуйся.
Жити - не бігти,
броди - не глибочінь.
Світ ходить колом,
світ у постійнім русі.
Світ - полотно неткане:
сліпот- прозрінь...
2018.08.16
23:42
як нам вернутися, чи відповідь даси
задуха й кіптява, у цій місцині
самі прокляті & провинні
ані краплини крові ні сльози
дерева із гілляками-кістками
відчитані бездумно молитви
усе промовлено, хіба лише живи
задуха й кіптява, у цій місцині
самі прокляті & провинні
ані краплини крові ні сльози
дерева із гілляками-кістками
відчитані бездумно молитви
усе промовлено, хіба лише живи
2018.08.16
15:06
Я, ніби первісна жінка, даю імена речам.
З них кожне лунає дзвінко і втілюється в початок,
З якого постануть інші, прапредки усіх пра-пра...
Я жінка, мені видніше. Я перша, мої й права.
…Так річ здобуває назву і разом із нею – сенс.
Ось Річка, ось
З них кожне лунає дзвінко і втілюється в початок,
З якого постануть інші, прапредки усіх пра-пра...
Я жінка, мені видніше. Я перша, мої й права.
…Так річ здобуває назву і разом із нею – сенс.
Ось Річка, ось
2018.08.16
14:16
Заблудилися туристи
І взялись дерева гризти.
Одурілі тупорилі
Півгороду тупо зрили.
До фіктивної контори
Завітали кредитори.
І взялись дерева гризти.
Одурілі тупорилі
Півгороду тупо зрили.
До фіктивної контори
Завітали кредитори.
2018.08.16
09:53
Кому іще котлету в тісті?
Рефрижератор. Вантаж 200.
Ця тема звісно не нова.
Там – руки, ноги, голова…
Повоювало бидло з нами.
Тепер у цинку пре до мами.
Рефрижератор. Вантаж 200.
Ця тема звісно не нова.
Там – руки, ноги, голова…
Повоювало бидло з нами.
Тепер у цинку пре до мами.
2018.08.16
08:47
З парубоцтва шугаю між перса дівочі,
Клав у ліжка, м'які спориші.
Утомився, солодкого меду не хочу,
Ти одну мені, Боже, лиши.
Ніц не маю багатства, лиш музу й Пегаса,
На любов лиш настроєний ген.
Та на золото мавки персисті не ласі -
Клав у ліжка, м'які спориші.
Утомився, солодкого меду не хочу,
Ти одну мені, Боже, лиши.
Ніц не маю багатства, лиш музу й Пегаса,
На любов лиш настроєний ген.
Та на золото мавки персисті не ласі -
2018.08.16
07:08
Що є, то є! Рубаю із плеча.
Ні міфами, ні радістю, ні горем
уже не завоюєш читача,
якому завше по коліна море.
Беруся до пера як до меча
і невідомо, хто кого поборе.
Арена потребує глядача...
Ні міфами, ні радістю, ні горем
уже не завоюєш читача,
якому завше по коліна море.
Беруся до пера як до меча
і невідомо, хто кого поборе.
Арена потребує глядача...
2018.08.16
00:21
сенсозмістовне. Андеграунд***
Ну що, дівчатко? Серце має... ?
Чи "...ться"?.. Чи ні?.. Тобі видніш...
Іди повз вий "шалалулаїв"
Обабіч вОгнищ (чи... вогнИщ?..)))
І недаремно... "Офіследі"-
Ну що, дівчатко? Серце має... ?
Чи "...ться"?.. Чи ні?.. Тобі видніш...
Іди повз вий "шалалулаїв"
Обабіч вОгнищ (чи... вогнИщ?..)))
І недаремно... "Офіследі"-
2018.08.15
23:30
серпень~місяць імлисті жнива жне
сягаючи за береги ахеронтські
поневіряння петельне~кружне
у воді сутінковій свинцеве сонце
філософи снять цикути & секс
під гіллям ялівцевим що мовби мощі
цвілий вітер здобич ламку несе
тіла марсіанські маршують крі
сягаючи за береги ахеронтські
поневіряння петельне~кружне
у воді сутінковій свинцеве сонце
філософи снять цикути & секс
під гіллям ялівцевим що мовби мощі
цвілий вітер здобич ламку несе
тіла марсіанські маршують крі
2018.08.15
22:08
Згадую вкотре життєвий свій шлях,
Інколи навіть сльоза на очах
Зрадливо блисне ще й згадка, що доля
Досі тримає в самотньому колі.
Так і живу все один – тільки ліс,
Рідний для серця, бо в ньому я зріс.
Він, як жива неповторна істота.
Інколи навіть сльоза на очах
Зрадливо блисне ще й згадка, що доля
Досі тримає в самотньому колі.
Так і живу все один – тільки ліс,
Рідний для серця, бо в ньому я зріс.
Він, як жива неповторна істота.
2018.08.15
21:40
Подала у суд дружина
Та й на чоловіка.
«Б'є, - жаліється, - скотина!
Вся розпухла пика».
Пан суддя її питає:
"За що потерпіла?"
«Не второпаю, кохаю...
Та й на чоловіка.
«Б'є, - жаліється, - скотина!
Вся розпухла пика».
Пан суддя її питає:
"За що потерпіла?"
«Не второпаю, кохаю...
2018.08.15
17:31
Усе послідовно. Все сходить колись нанівець.
Засохнуть жоржини і листя пожовкне на клені.
І стануть вершковими ночі колишні шалені.
Затихнуть розмови, сповільняться ритми сердець.
Усе послідовно. За втіху нам буде жура.
І кожна дрібниця чомусь надз
Засохнуть жоржини і листя пожовкне на клені.
І стануть вершковими ночі колишні шалені.
Затихнуть розмови, сповільняться ритми сердець.
Усе послідовно. За втіху нам буде жура.
І кожна дрібниця чомусь надз
2018.08.15
14:28
Кому цілуєш очі уві сні
і не літаєш феєю до мене,
як це не раз бувало навесні,
коли були ми юні і зелені?
Чому забула мрії чарівні
веселої моєї Мельпомени,
коли ми залишалися одні
і не літаєш феєю до мене,
як це не раз бувало навесні,
коли були ми юні і зелені?
Чому забула мрії чарівні
веселої моєї Мельпомени,
коли ми залишалися одні
2018.08.15
10:34
Ігноруй мене, Боже, і вибачай за мат.
Я так, с*ка, не можу. Я далі піду сама.
Хай розхристана, боса – у душу мою не лізь.
Замальовує осінь усе, що лишилось із...
Ця ось втратила сина, а та он – уже вдова.
Що кричати у спину, які їм знайти слова?
Я так, с*ка, не можу. Я далі піду сама.
Хай розхристана, боса – у душу мою не лізь.
Замальовує осінь усе, що лишилось із...
Ця ось втратила сина, а та он – уже вдова.
Що кричати у спину, які їм знайти слова?
2018.08.15
09:38
Бачу острів журби. А довкруж море сліз,
Тут мій батько працює за плугом
Та цей берег не мій, бо володарі злі,
Люди втомлені мруть, наче мухи.
Нащо я прилетів? Ностальгія гризе?
Тут не феї панують, а орки.
Запах крадених благ просмердів тут усе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тут мій батько працює за плугом
Та цей берег не мій, бо володарі злі,
Люди втомлені мруть, наче мухи.
Нащо я прилетів? Ностальгія гризе?
Тут не феї панують, а орки.
Запах крадених благ просмердів тут усе,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2018.08.08
2018.06.29
2018.06.08
2018.05.20
2018.05.16
2018.05.12
2018.05.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Шон Маклех /
Інша поезія
/
Місто
Довершено: Місто Мертвих Дерев
Мертві дерева
Собі збудували місто:
Може тоді, коли
Вони були ще живими,
А може тоді,
Коли стали сухими і мертвими
І місто будували їх тіні.
Може.
Я блукав крутосхилами,
Відчуваючи ногами каміння,
Повертаючи зморшки обличчя
До жорстокої дівчини Сонце,
Бачив як мертві дерева
Застигли в пориві
Здіймаючи гілки-руки
До пустелі синьої Неба,
Летів над рікою Часу,
І раптом жахнувся:
Я потрапив до міста –
До Міста Мертвих Дерев.
До міста Самайну вічного,
Міста вічного падолисту,
Міста, де все застигло,
Де рухаються тільки тіні
І щось мені шепочуть –
Тільки мені,
Бо ніхто їх почути не здатний.
Місто застиглих вулиць,
Місто мовчазних перехожих,
Місто вічної тиші,
Де не співають птахи,
Лише стукає дятел-гробар:
Ніби заколочує цвяхи
У домовини-тіла,
Ніби то він бургомістр
Міста Мертвих Дерев:
Птах з червоною шапочкою.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Довершено: Місто Мертвих Дерев
«… І летять з наріканням і дзвоном
В імлу, в нескінченність, у простір
Дерева і мертві, зливаючись в пам’яті…»
(Еміль Верхарн)
Мертві дереваСобі збудували місто:
Може тоді, коли
Вони були ще живими,
А може тоді,
Коли стали сухими і мертвими
І місто будували їх тіні.
Може.
Я блукав крутосхилами,
Відчуваючи ногами каміння,
Повертаючи зморшки обличчя
До жорстокої дівчини Сонце,
Бачив як мертві дерева
Застигли в пориві
Здіймаючи гілки-руки
До пустелі синьої Неба,
Летів над рікою Часу,
І раптом жахнувся:
Я потрапив до міста –
До Міста Мертвих Дерев.
До міста Самайну вічного,
Міста вічного падолисту,
Міста, де все застигло,
Де рухаються тільки тіні
І щось мені шепочуть –
Тільки мені,
Бо ніхто їх почути не здатний.
Місто застиглих вулиць,
Місто мовчазних перехожих,
Місто вічної тиші,
Де не співають птахи,
Лише стукає дятел-гробар:
Ніби заколочує цвяхи
У домовини-тіла,
Ніби то він бургомістр
Міста Мертвих Дерев:
Птах з червоною шапочкою.
| Найвища оцінка | Ірина Ільчук | 5.25 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | дощ Листя дощ Листя | 4.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ | Підтримка сайту "Altopix"
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0881 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0881 seconds