ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Анонім Я Саландяк
2018.09.18 14:33
Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень). II ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ ПЕРШОГО РОЗДІЛУ СЕКЦІЯ ЧЕТВЕРТА Дисципліна чистого розуму стосовно його доказів     Д

Ластівка Польова
2018.09.18 12:42
Як татари, ідуть непрошені, ні утіхи від них, ні користі, -
Сни з реальністю переплутались, розлетілися у вікно.
Я сум’яттями запорошена без твого рятівного голосу,
Туго палець бинтом закутую – уколола веретеном.

Тишком-нишком приходять сутінки,

Віта Парфенович
2018.09.18 11:48
Каріна була пестункою долі. Про таких кажуть, народилася у неділю. Вона купалася у любові рідних, змалечку носила звання "розкошухи", і була впевнена, як трохи підросте, то обов'язково знайдеться їй пристойна пара. І от, коли Каріна успішно закінчила ш

Ігор Шоха
2018.09.18 08:57
Ще гавкають колаборанти
на синьо-жовте... Хіроманти
малюють лінії на сказ,
лякаючи себе і нас,
що поки б’ють іще куранти, –
« всьо будє rusia & dambas».
           Уміє моська убивати,
           та і її уже – на раз,

Олександр Сушко
2018.09.18 06:44
Нудьгуючи втелющився у шлюб,
Купив жоні фату в рожевих рюшах.
Коли мовчить, то я її люблю,
А забуркоче (каюся!) - не дуже.

Просвердлює писклявий голосок
І вічне "Дай!" (а пенсія маленька).
Ходити вже не можу без кальсон,

Серго Сокольник
2018.09.18 00:09
сюр***

Цей рейкосонний шлях у ніч... Най-
швидкішим потягом... Без снів...
Та віддзеркалено-містичний
Орнамент у нічнім вікні
Напише літерами суму
(біном?..)- to be or not to be...

Нінель Новікова
2018.09.17 18:34
Не зігріють м’які оксамити –
Почуття догоріли до тла.
Прощавай, тепле бабине літо!
Пізня осінь до мене прийшла…

2018

Нінель Новікова
2018.09.17 18:20
Треба вірити: диво буває!
Не лякайтеся чорної днини –
Навіть доля лиха відступає
Перед силою духу людини!

2018

Володимир Бойко
2018.09.17 16:54
Коли скуштуєш юного вина –
Привидиться предивна дивина,
І позостанеш винним без вини,
Як не збагнеш тієї дивини.

Кошлата тінь нечувано гряде,
Павук нитки осріблені пряде,
Химерне щось приходить де-не-де,

Олександр Бобошко Заколотний
2018.09.17 15:40
А ненавидять бабусь водії.
(Ті дають лише по гривні, заходячи в бус).
Так же, як вимагачів із ДАІ,
пришелепуваті драйвери не люблять бабусь.

І прокляття супроводжують рух
(не сказати, що безпечний) проспектом ранковим.
Пасажирові шумахер не друг.

Адель Станіславська
2018.09.17 12:54
Притомилась? Ти ж берегиня!
Берегиням турботи - рай.
Так від віку віків й до нині -
Не скисай...
Ти не знаєш, як учинити,
В меживодді без берегів?..
Чи ж не благістю ти сповита
Богів?

Світлана Майя Залізняк
2018.09.17 12:15
Вірші теж бувають отакими...
В руки бридко взяти - а дають.
Волохаті, нікудишні рими.
Придавити? відпустити? Лють...

Зеленаві очі-океани.
Кігтики покручені, мандраж...
Намережать костики, тетяни...

Віта Парфенович
2018.09.17 11:13
Я притиснулася до його лівого плеча щокою, аби сховатися від негараздів і болю навколишнього світу. Він, мій коханий чоловік, обійняв мене своїми великими руками, і я опинилася у "хатці". Згадалася дитяча гра. Коли він поряд, я відчуваю себе одразу у кі

Любов Бенедишин
2018.09.17 07:53
Вересень повіки стулить у знемозі…

Яблукам – доспіти б! – до міцних морозів.
Ще б добрати сили у землі та сонця,
Щоб не поміститись взимку на долоньці.
Тішити малечу літнім ароматом,
Як внесе господар з погреба до хати…

Олександр Сушко
2018.09.17 06:33
Життя якесь не те. На букву Же.
Керують брехуняки-торбохвати.
Ану ходімо, браття, на "Рошен",
Там суперові, до небес зарплати.

І тьма цукерок! Чорний шоколад!
Від запахів аж крутиться в макітрі.
Похрумаєм і рушим на парад,

Ярослав Чорногуз
2018.09.17 00:04
З небесного мов лона породіллі
Враз випливають, наче навтьоки,
Важкі химерні хмари поруділі,
Викочуються на усі боки.

Заволокли навкруг небесні води
Оці – заіржавілі геть - човни.
І водять мов у небі хороводи,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віта Парфенович (1983) / Проза

 Я ж краще собаки!?
Я прийшла у цей світ не випадково. Як і народилася не сином, а донею. Жіноча стать була мені надана для того, щоб осягнути, усвідомити – діти не з’являються просто так.
Душі, послані на землю, заради того, щоб у тілесному втіленні відчути на власній шкірі увесь той досвід, який не почерпнути інакше.
Більшості чоловіків не дано усвідомити, яке це диво, народження дитини, як не було дано і моєму татові.
Для нього поява на світ трьох донечок – то невдала спроба обзавестися нащадком. Татко мріяв про сина. Але народилися ми. І от я, перша, старша, що «й крихти позбирала», як сказали на мою адресу пізніше, маючи на увазі, що така схожа на таткову рідню.
Я народилася жінкою, щоб пізнати радощі материнства, стати учасником великого таїнства. Щоб пізнати любов, доброту, біль і розчарування. Пізнати втрату – спочатку близьких людей, потім – коханого чоловіка.
Якщо точніше, то чоловіком за законами суспільства, записами книг реєстрації в РАГСі він не був, але я надто сильно любила цю людину. Ми були подібні і щасливі, але не довго.
Згадую дитинство. Мама любила розповідати про своє дитинство і свого тата – мого дідуся. Ці розповіді, теплі і цікаві, я часто прошу її розповісти ще раз, щоб запам’ятати ці історії. А дідуся знала не лише з розповідей, адже їздила у гості на літні канікули двічі, та й коли бабуся і дідусь приїздили до нас у гості, раділа.
Якщо говорити про дідуся – маминого татка, то він у мене асоціюється з рисами вольового і доброго чоловіка. Чоловіка, який любить свою дружину, своїх дітей, дбає про те, щоб дружина не перенавантажувалася. Йому важливо, щоб його діти були одягнені і взуті, нагодовані, гарно освічені.
Тому він шиє штани і сукенки, бо вміє, бо піклується, бо такі часи. У далекому селі, де до школи пішки дітям понад три кілометри, в умовах браку коштів, він вміє викручуватися. Встає з сонечком, шапку на голову й на город, бульбу сапати. Або, у свій вихідний, на льон, допомагати дружині. Йому не важко допомогти коханій жінці, і я точно знаю, що вже тоді він заклав міцний фундамент – всі троє дітей – дочка і два сини, незважаючи на походження з простої сім’ї з села в майбутньому здобудуть вищу освіту.
Якщо ж говорити про мене, то я вчилася «на відмінно» у надії на те, що мій татко нарешті усвідомить, яка гарна у нього донька. Це як у тому радянському відомому мультфільмі, де Карлсон каже Малюку: «Я ж краще собаки!?»
Так і я. У моєму прагненні бути кращою серед однолітків один посил: «Я краще, ніж син! Поглянь на нас, ми, твої доньки, кращі, ніж сини».
Ми виросли. Усі гарні. Кожна талановита по-своєму . Усі різні. Але татко так і не навчився показувати свою любов.
Я внутрішньо страждаю від того, що людина, яку я люблю, дозволяє собі болючі вчинки і слова на адресу мами, сестер, та й мою. Але це не завжди так.
Є і гарні моменти. Як от, ми у дитинстві йдемо на ставок. Я беру свій круг з пінопласту, який мені зробив татко, щоб вчилася плавати, ми гуртом йдемо на річку і це свято, бо мама рідко нас виводить, у неї купа справ.
Або, коли він тверезий і добрий, бере мене з собою у мандри районом. Ми їдемо на велосипеді, робимо зупинку у полі, я нариваю букет польових квіточок для мами, чую спів пташок, спостерігаю за кузьками, пізнаючи світ.
Варю для тата й сестричок суп, бо мама у лікарні, він мені сам методично показує, як і скільки чого кидати, я, хекаючи, записую, як відмінниця. Рецепт гречаного супу, записаний мною у третьому класі довго тоді висів на кухонній шафці.
Коли суп готовий, татко дегустує і ставить оцінку, я ніколи майже не отримую «відмінно», бо то морква сира, то цибуля недосмажена. Мама ж завжди хвалить, а я впевнена, що у напівсирій моркві набагато більше корисних і поживних властивостей.
Татко любить тварин, більше, ніж людей. Я з роками теж почала якось схилятися до його погляду на життя. Люди зраджують. Я пізнала зраду. Правда, зраду в дружбі, проте це неприємно, факт. Від цього стають сильнішими, скоріш за все. Або ж страждають, а потім кажуть собі – досить!
Я люблю його. Свого татка. Я знаю, що літа минають, і йому важкувато вправлятися самому, було б гарно, аби син міг перейняти його вміння теслі, фізично допомогти вправлятися господарством. Я знаю, що він не допустить скривдити нас, і буде, наче лев, битися до останнього подиху. Він не такий, як мамин татко, звісно, але батьків не обирають. І, скоріш за все, він злиться, бо хотів би дати більше нам, а дав скільки зміг. І я люблю його, як вмію, як можу, прощаючи його неідеальність, мені хотілося б бачити дещо іншого, але моя душа послана саме сюди.
Це як у тому мультфільмі, де Карлсон каже Малюку: «Я ж краще собаки!?»





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-06-25 14:32:30
Переглядів сторінки твору 82
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.891 / 5.36)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.681 / 5.27)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.808
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2018.09.18 12:10
Автор у цю хвилину відсутній