ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2019.02.19 02:16
Небо потемніле над землею
Тугою усе заволокло.
До душі шляхетної твоєї
Дай мені торкнутися крилом.

А моя душа шукає спокій
Чи знайде - неначе уві сні –
Затишок в очах твоїх глибоких,

Вероніка Новікова
2019.02.19 01:18
Вже зима минає, а ти й не знав,
ритуально п'яний або тверезий.
Світ тобі ні мати, ані Тереза.
А війна, мій хлопчику, й не війна.

За недобрий ранок і добру путь,
за червоний сніг, що зійде за місяць.
Безпорадні спогади часом бісять:

Анастасія Поліщук
2019.02.18 16:14
Моє волосся трохи розпатлане, як і мозок
Десь на четвірку за шкалою від
Один – прокинулась без пам’яті в реп’яхах
До десяти – ідеально розчесане
Локон постійно
Тулиться до підборіддя
Мій погляд застряг
Десь між одинадцятою ранку цієї безмежної до

Олександр Сушко
2019.02.18 14:55
Музи заслабли, хворіє крилатий мій кінь,
Критик сказав, що віршую я дуже погано.
В пущу іду викорчовувати штурпаки,
А на Парнас хай стежину торують титани.

Збився приціл, а на рими утратився нюх,
Грона сонетів подібні, неначе сосиски.
Досить у

Юрій Сидорів
2019.02.18 12:13
Наївся - і спить під зимовим наркозом
Ведмідь, завалившись у власний барліг.
Щоб тіло спочило і втомлений розум,
Зими дочекавшись, і я би заліг.

Не буде вертепів, курантів, колядок,
Прикрашених сосен, ялин і смерек -
У сплячці надійний душевний по

Вікторія Торон
2019.02.18 12:02
Якби я не бачила їх, я б жила в «сьогодні», і тільки.
якби я не бачила їх, так начебто їх не було...
Та цілився в них об’єктив -- і хтось надимався з утіхи,
хтось горе волік кам’яне -- і очі воно обпекло.

На дні міліонів умів, між коренів душ зціпен

Анонім Я Саландяк
2019.02.18 11:42
ЩОДО ПРИМІТИВІЗМУ – ПРО ФОТОШОПИС... ... а от вам про мій інтерес до простого-примітивного (в зображенні загалом)... що актуально у “нинішньому комп’ютер-інтернет-facebook ” - такий, наприклад, діалог: - Ярослав Саландяк: ... то ж... у фотошопі!!! - Л

Лариса Пугачук
2019.02.18 09:21
Бєлгород. 2015 рік. В інтернеті наткнулась на переписку волонтерів, що допомагають біженцям з Донбасу. Вигулькнула стрічка: «Требуется перевезти семью беженцев. Просьба откликнуться, у кого есть машина». Телефоную знайомому, він погоджується допомогти.

Тетяна Левицька
2019.02.18 07:32
Зими набридло помело,
але наснилося село,
стежина біла.
В цукровій пудрі хвойний ліс,
на соснах, тертий сир, кумис -
миттєво з'їла б.
В креманці неба - хмар вершки,
як дотягнутись? Не з руки,

Віктор Кучерук
2019.02.18 06:32
Осяяні місяцем стигнуть сніги,
Пружніють овіяні вітром дерева, –
А я помираю між них від нудьги,
Немов незабруднений лист аркушевий.
Сьогодні немає зігріти кого,
Хитання жіночі повсюди відсутні, –
Розпачливо й тужно гукаю: “Агов!..”,
Та чується вс

Олександр Сушко
2019.02.18 06:06
Зійшла планета із орбіти,
Згоріли залишки добра.
Я хочу ворога убити
Під люті вигуки "Ура'!".

Упав солдат в обійми тиші,
Його очікує труна.
В окопах непотрібні вірші -

Віта Парфенович
2019.02.18 01:00
Я починаю все з нуля…
Хоча земля з -під ніг втікає,
Але себе я обираю,
Бо я у себе – тільки я…

Я починаю. Шкереберть
Летять минулії образи,
Пробачу все, та не відразу,

Шон Маклех
2019.02.18 00:50
Місто, яке живе поночі.
Місто, яке блимає очима ліхтарними
У пітьму вічного вчора.
Тут живуть одні ліхтарники:
За покликанням.
Тут складають пісні променями
Жовтого нічного світла,
Тут несуть світу щовечора,

Володимир Бойко
2019.02.17 20:39
Ранок, неначе кітва,
Пристрасть спинив безжально.
Певно, кінець ловитві,
Певно, віват печалі.

Скрута не пожаліє,
Безвість за душу візьме...
Годі впіймати мрію,

Лариса Пугачук
2019.02.17 16:45
Перетинаючи митницю, завше переходжу на українську мову. Навіть російському водію автобуса на виході кажу: «Дякую». 2015 рік. Харків. Привокзальний супермаркет. Набрала продуктів в дорогу, підійшла до кондитерського відділу. Прошу продавчиню дати «он те

Віктор Кучерук
2019.02.17 14:35
Вушка сміхом залоскочу,
очі - поглядом збентежу,
а вуста твої співочі
поцілую обережно.
І, покірна й соромлива,
в щастя вгорнеш довгу тугу
та радітимеш, як нива
під очікуваним плугом...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Надін Ко
2018.12.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віта Парфенович (1983) / Проза

 Я ж краще собаки!?
Я прийшла у цей світ не випадково. Як і народилася не сином, а донею. Жіноча стать була мені надана для того, щоб осягнути, усвідомити – діти не з’являються просто так.
Душі, послані на землю, заради того, щоб у тілесному втіленні відчути на власній шкірі увесь той досвід, який не почерпнути інакше.
Більшості чоловіків не дано усвідомити, яке це диво, народження дитини, як не було дано і моєму татові.
Для нього поява на світ трьох донечок – то невдала спроба обзавестися нащадком. Татко мріяв про сина. Але народилися ми. І от я, перша, старша, що «й крихти позбирала», як сказали на мою адресу пізніше, маючи на увазі, що така схожа на таткову рідню.
Я народилася жінкою, щоб пізнати радощі материнства, стати учасником великого таїнства. Щоб пізнати любов, доброту, біль і розчарування. Пізнати втрату – спочатку близьких людей, потім – коханого чоловіка.
Якщо точніше, то чоловіком за законами суспільства, записами книг реєстрації в РАГСі він не був, але я надто сильно любила цю людину. Ми були подібні і щасливі, але не довго.
Згадую дитинство. Мама любила розповідати про своє дитинство і свого тата – мого дідуся. Ці розповіді, теплі і цікаві, я часто прошу її розповісти ще раз, щоб запам’ятати ці історії. А дідуся знала не лише з розповідей, адже їздила у гості на літні канікули двічі, та й коли бабуся і дідусь приїздили до нас у гості, раділа.
Якщо говорити про дідуся – маминого татка, то він у мене асоціюється з рисами вольового і доброго чоловіка. Чоловіка, який любить свою дружину, своїх дітей, дбає про те, щоб дружина не перенавантажувалася. Йому важливо, щоб його діти були одягнені і взуті, нагодовані, гарно освічені.
Тому він шиє штани і сукенки, бо вміє, бо піклується, бо такі часи. У далекому селі, де до школи пішки дітям понад три кілометри, в умовах браку коштів, він вміє викручуватися. Встає з сонечком, шапку на голову й на город, бульбу сапати. Або, у свій вихідний, на льон, допомагати дружині. Йому не важко допомогти коханій жінці, і я точно знаю, що вже тоді він заклав міцний фундамент – всі троє дітей – дочка і два сини, незважаючи на походження з простої сім’ї з села в майбутньому здобудуть вищу освіту.
Якщо ж говорити про мене, то я вчилася «на відмінно» у надії на те, що мій татко нарешті усвідомить, яка гарна у нього донька. Це як у тому радянському відомому мультфільмі, де Карлсон каже Малюку: «Я ж краще собаки!?»
Так і я. У моєму прагненні бути кращою серед однолітків один посил: «Я краще, ніж син! Поглянь на нас, ми, твої доньки, кращі, ніж сини».
Ми виросли. Усі гарні. Кожна талановита по-своєму . Усі різні. Але татко так і не навчився показувати свою любов.
Я внутрішньо страждаю від того, що людина, яку я люблю, дозволяє собі болючі вчинки і слова на адресу мами, сестер, та й мою. Але це не завжди так.
Є і гарні моменти. Як от, ми у дитинстві йдемо на ставок. Я беру свій круг з пінопласту, який мені зробив татко, щоб вчилася плавати, ми гуртом йдемо на річку і це свято, бо мама рідко нас виводить, у неї купа справ.
Або, коли він тверезий і добрий, бере мене з собою у мандри районом. Ми їдемо на велосипеді, робимо зупинку у полі, я нариваю букет польових квіточок для мами, чую спів пташок, спостерігаю за кузьками, пізнаючи світ.
Варю для тата й сестричок суп, бо мама у лікарні, він мені сам методично показує, як і скільки чого кидати, я, хекаючи, записую, як відмінниця. Рецепт гречаного супу, записаний мною у третьому класі довго тоді висів на кухонній шафці.
Коли суп готовий, татко дегустує і ставить оцінку, я ніколи майже не отримую «відмінно», бо то морква сира, то цибуля недосмажена. Мама ж завжди хвалить, а я впевнена, що у напівсирій моркві набагато більше корисних і поживних властивостей.
Татко любить тварин, більше, ніж людей. Я з роками теж почала якось схилятися до його погляду на життя. Люди зраджують. Я пізнала зраду. Правда, зраду в дружбі, проте це неприємно, факт. Від цього стають сильнішими, скоріш за все. Або ж страждають, а потім кажуть собі – досить!
Я люблю його. Свого татка. Я знаю, що літа минають, і йому важкувато вправлятися самому, було б гарно, аби син міг перейняти його вміння теслі, фізично допомогти вправлятися господарством. Я знаю, що він не допустить скривдити нас, і буде, наче лев, битися до останнього подиху. Він не такий, як мамин татко, звісно, але батьків не обирають. І, скоріш за все, він злиться, бо хотів би дати більше нам, а дав скільки зміг. І я люблю його, як вмію, як можу, прощаючи його неідеальність, мені хотілося б бачити дещо іншого, але моя душа послана саме сюди.
Це як у тому мультфільмі, де Карлсон каже Малюку: «Я ж краще собаки!?»





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-06-25 14:32:30
Переглядів сторінки твору 169
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.899 / 5.37)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.707 / 5.28)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.808
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2019.02.18 21:17
Автор у цю хвилину відсутній