a)  Немає особливо значення, на яку тему хто збирається прозувати або віршувати, у задзеркаллі. Тобто, задаватися ціллю правдоподібно відтворити цей світ—нонсенс; оточуючий світ настільки ж складніший та різнобійніший супроти якоїсь-ще змоги, наскільки й старіший за вас із усім вірогідним досвідом, хіба ні. Або так: звірятись за Єклезіястом, помножуючи заповітну скорботу щонай­менше на всіх, котрі мислили ще опісля нього

b)  Хоча я більш, аніж у темі щодо “не можеш не писати—не пиши”, але подібно до інших багатьох приймаю сей імператив, як-от виклик. Атож, є вимоги щодо ракурсу й відтінку: чим суб’єк­тивніш, протилежніш схоластиці світу цього з найпотужнішими її постулатами—тим задзеркальніш, i.e., відповідніш до сфери чуттів одверто твоїх нічиїх більш. Тож, наступний фрагмент пропоную прикладом, як то синтезувати особисті чуття, без якого-небудь менторства, verbatim & sapienti sat


“Саме їх маю бажання оспівати, о ці дешеві пластмасові сонячні окуляри із круглими скельцями та не зі скла, єдині в житті моїм.

“Тривалий час прошукав я, чимало хвилин потратив оглядаючи розмаїтості від поляризовано-кольорових до люстрово-амальгамових й зустріч омріяна, сповнення жадань давніх—власне ось & воно—оце. Розпачливий холод поймає мене при випадковому здогаді, що не зустрінься ми оттак, знекриленого травневого дня на тім бродувеї, де не трапилося жодного разу зі мною анічого щасливого, пак чудесного, міг би зважитися зрештою на якийсь інший мотлох подібного кшталту, а чи склалося би настільки співжиття моє із . . . .

“Тож нині святково і файно мені за згадкою, що в безхмарних взаєминах наших минуло вже більше тринадцяти літ, уявити собі лишень. І скільки часу поневірялися мандрували вешталися & медитували всяко поряд, у близькості практично інтимній, від сенсів найвищих. Безмежний наш релаксовий спокій, поки різні речі зникали, різні інші з’являлися, як я сам щонайменше двічі вже ставав геть інакшою річчю, і такі є теорії, проте в них—о цих окулярах знаменних, все та й сама романтика невибаглива, безпонт вишуканий та зворушливий, простота й загадковість, необов’язковість & наріжність, начеб майстерний фінальний штрих, шарварком всіляких марнот ідеалів одлуння немовби, чи щасливий виняток на суцільному хаотичному фоні ентропії й несмаку либонь-чого вряди-годи—бозна-як & аби . . . ”