Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.26
01:43
Немовби в зошит в лінію косу
Ще ледве пише дощик букви вкрап.
А між рядками осінь губить сум,
Плете до школи тяжко дітвора.
В калюж дзеркалах нас ховає день.
У хвилях жовтих кленів тане тиш.
І сонця крихти вороння краде.
Ще ледве пише дощик букви вкрап.
А між рядками осінь губить сум,
Плете до школи тяжко дітвора.
В калюж дзеркалах нас ховає день.
У хвилях жовтих кленів тане тиш.
І сонця крихти вороння краде.
2026.09.25
23:25
за горми за морями
де гарують моряки
хтось нашукує нестями
чи марніє навпаки
як би не було порядно
чи парадно залюбки
чуєш перебір гітарний
поринаєш у думки
де гарують моряки
хтось нашукує нестями
чи марніє навпаки
як би не було порядно
чи парадно залюбки
чуєш перебір гітарний
поринаєш у думки
2026.09.25
17:24
поки ви не плачете
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя
як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя
як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
2026.09.25
15:52
Beeper – таємне ночі,
Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.
Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,
Тої, що в хутрі Неба,
Чорним струмком лоскоче
Річку життя, як щербу.
Де від Плеяд захмарних
Юний Гаврило босий,
Наче вівчар отари,
2026.09.25
13:45
Це так важливо - не проґавить час
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.
Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.
Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,
2026.09.25
12:46
Красуне, знов нова і неповторна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.
Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.
Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.
2026.09.25
12:37
Війна дає шалені бариші
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
2026.09.25
07:54
VIІ. « РИМ ПОЧЕКАЄ! »
Кімната молодого Плінія була завалена сувоями. Тут були вірші Вергілія, праці істориків і його власні начерки. Юнак гарячково пакував речі в шкіряну сумку.
Завтра вранці в порту на нього чекав корабель до Остії. Пліній
2026.09.25
07:16
До сонця усміхається земля,
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
2026.09.24
23:59
Лунатик на траві, дивись
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
2026.09.24
23:03
обережно акуратно
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
2026.09.24
22:13
Ще краплі літа в осені барвистій
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
2026.09.24
20:58
Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
2026.09.24
18:34
Підлога бажає зігрітись,
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
2026.09.24
17:13
Жили чоловік і жінка на хуторі. Звісно
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
2026.09.24
16:43
Так схожий на старовинні,
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Проза
sine cura
a) Немає особливо значення, на яку тему хто збирається прозувати або віршувати, у задзеркаллі. Тобто, задаватися ціллю правдоподібно відтворити цей світ—нонсенс; оточуючий світ настільки ж складніший та різнобійніший супроти якоїсь-ще змоги, наскільки й старіший за вас із усім вірогідним досвідом, хіба ні. Або: звірятись за Єклезіястом, помножуючи заповітну скорботу щонайменше на всіх, котрі мислили ще опісля нього
b) Хоча я сам більш, аніж у темі щодо “не можеш не писати—не пиши”, та подібно до інших багатьох приймаю сей імператив, як-от виклик. Атож, є вимоги щодо ракурсу й відтінку: чим суб’єктивніш, протилежніш схоластиці світу цього з найпотужнішими її постулатами—тим задзеркальніш, i.e., відповідніш до сфери чуттів одверто твоїх & їх саме. Тож, наступний фрагмент пропоную прикладом, як то синтезувати особисті чуття, без якого-небудь менторства, verbatim & sapienti sat
“Саме їх маю бажання оспівати, о ці дешеві пластмасові сонячні окуляри із круглими скельцями та не зі скла, єдині в житті моїм.
“Тривалий час прошукав я, чимало хвилин потратив оглядаючи розмаїтості від поляризовано-кольорових до люстрово-амальгамових й зустріч омріяна, сповнення жадань давніх—власне ось & воно—оце. Розпачливий холод поймає мене при випадковому здогаді, що не зустрінься ми оттак, знекриленого травневого дня на тім бродувеї, де не трапилося жодного разу зі мною анічого щасливого, пак чудесного, міг би зважитися зрештою на якийсь інший мотлох подібного кшталту, а чи склалося би настільки співжиття моє із . . . .
“Тож нині святково і файно мені за згадкою, що в безхмарних взаєминах наших минуло вже більше тринадцяти літ, уявити собі лишень. І скільки часу поневірялися мандрували вешталися & медитували всяко поряд, у близькості практично інтимній, від сенсів найвищих. Безмежний наш релаксовий спокій, поки різні речі зникали, різні інші з’являлися, як я сам щонайменше двічі вже ставав геть інакшою річчю, є і такі теорії, проте в них—о цих окулярах знаменних, все та й сама романтика невибаглива, безпонт вишуканий та зворушливий, простота й загадковість, необов’язковість & наріжність, начеб майстерний фінальний штрих, шарварком всіляких марнот ідеалів одлуння немовби, чи щасливий виняток на суцільному хаотичному фоні ентропії й несмаку либонь-чого вряди-годи—бозна-як & аби . . . ”
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
sine cura
a) Немає особливо значення, на яку тему хто збирається прозувати або віршувати, у задзеркаллі. Тобто, задаватися ціллю правдоподібно відтворити цей світ—нонсенс; оточуючий світ настільки ж складніший та різнобійніший супроти якоїсь-ще змоги, наскільки й старіший за вас із усім вірогідним досвідом, хіба ні. Або: звірятись за Єклезіястом, помножуючи заповітну скорботу щонайменше на всіх, котрі мислили ще опісля нього
b) Хоча я сам більш, аніж у темі щодо “не можеш не писати—не пиши”, та подібно до інших багатьох приймаю сей імператив, як-от виклик. Атож, є вимоги щодо ракурсу й відтінку: чим суб’єктивніш, протилежніш схоластиці світу цього з найпотужнішими її постулатами—тим задзеркальніш, i.e., відповідніш до сфери чуттів одверто твоїх & їх саме. Тож, наступний фрагмент пропоную прикладом, як то синтезувати особисті чуття, без якого-небудь менторства, verbatim & sapienti sat
“Саме їх маю бажання оспівати, о ці дешеві пластмасові сонячні окуляри із круглими скельцями та не зі скла, єдині в житті моїм.
“Тривалий час прошукав я, чимало хвилин потратив оглядаючи розмаїтості від поляризовано-кольорових до люстрово-амальгамових й зустріч омріяна, сповнення жадань давніх—власне ось & воно—оце. Розпачливий холод поймає мене при випадковому здогаді, що не зустрінься ми оттак, знекриленого травневого дня на тім бродувеї, де не трапилося жодного разу зі мною анічого щасливого, пак чудесного, міг би зважитися зрештою на якийсь інший мотлох подібного кшталту, а чи склалося би настільки співжиття моє із . . . .
“Тож нині святково і файно мені за згадкою, що в безхмарних взаєминах наших минуло вже більше тринадцяти літ, уявити собі лишень. І скільки часу поневірялися мандрували вешталися & медитували всяко поряд, у близькості практично інтимній, від сенсів найвищих. Безмежний наш релаксовий спокій, поки різні речі зникали, різні інші з’являлися, як я сам щонайменше двічі вже ставав геть інакшою річчю, є і такі теорії, проте в них—о цих окулярах знаменних, все та й сама романтика невибаглива, безпонт вишуканий та зворушливий, простота й загадковість, необов’язковість & наріжність, начеб майстерний фінальний штрих, шарварком всіляких марнот ідеалів одлуння немовби, чи щасливий виняток на суцільному хаотичному фоні ентропії й несмаку либонь-чого вряди-годи—бозна-як & аби . . . ”
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
