Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.03
21:40
війна воює із війною
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
2026.09.03
21:30
Забажали хлопчаки
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
2026.09.03
18:52
В кав’ярні на Монмартрі сивий дід
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
2026.09.03
16:35
Калюжі розлилися, як моря.
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
2026.09.03
14:38
Я зрозумію тебе
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
2026.09.03
11:20
Зачепилося сонце за гілочку глоду,
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
2026.09.03
08:39
Осінній вечір...Пнеться прохолода,
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
2026.09.03
07:57
ЦИКЛ IV: РИМ
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
2026.09.03
07:36
Ні! — уява не злослива,
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
2026.09.03
06:19
Хвилі пристрастей гарячих
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
2026.09.03
01:32
Тополя - високе дерево
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
2026.09.02
23:39
Я нікуди не хочу йти,
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
2026.09.02
22:01
деякий текст на початку
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
2026.09.02
21:47
Загаснув серпень. Літо відбулося
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
2026.09.02
19:44
І раніш, коли розлунювалась сирена «швидкої»,
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
2026.09.02
16:01
Долонi заховали вiд думок,
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Проза
sine cura
a) Немає особливо значення, на яку тему хто збирається прозувати або віршувати, у задзеркаллі. Тобто, задаватися ціллю правдоподібно відтворити цей світ—нонсенс; оточуючий світ настільки ж складніший та різнобійніший супроти якоїсь-ще змоги, наскільки й старіший за вас із усім вірогідним досвідом, хіба ні. Або: звірятись за Єклезіястом, помножуючи заповітну скорботу щонайменше на всіх, котрі мислили ще опісля нього
b) Хоча я сам більш, аніж у темі щодо “не можеш не писати—не пиши”, та подібно до інших багатьох приймаю сей імператив, як-от виклик. Атож, є вимоги щодо ракурсу й відтінку: чим суб’єктивніш, протилежніш схоластиці світу цього з найпотужнішими її постулатами—тим задзеркальніш, i.e., відповідніш до сфери чуттів одверто твоїх & їх саме. Тож, наступний фрагмент пропоную прикладом, як то синтезувати особисті чуття, без якого-небудь менторства, verbatim & sapienti sat
“Саме їх маю бажання оспівати, о ці дешеві пластмасові сонячні окуляри із круглими скельцями та не зі скла, єдині в житті моїм.
“Тривалий час прошукав я, чимало хвилин потратив оглядаючи розмаїтості від поляризовано-кольорових до люстрово-амальгамових й зустріч омріяна, сповнення жадань давніх—власне ось & воно—оце. Розпачливий холод поймає мене при випадковому здогаді, що не зустрінься ми оттак, знекриленого травневого дня на тім бродувеї, де не трапилося жодного разу зі мною анічого щасливого, пак чудесного, міг би зважитися зрештою на якийсь інший мотлох подібного кшталту, а чи склалося би настільки співжиття моє із . . . .
“Тож нині святково і файно мені за згадкою, що в безхмарних взаєминах наших минуло вже більше тринадцяти літ, уявити собі лишень. І скільки часу поневірялися мандрували вешталися & медитували всяко поряд, у близькості практично інтимній, від сенсів найвищих. Безмежний наш релаксовий спокій, поки різні речі зникали, різні інші з’являлися, як я сам щонайменше двічі вже ставав геть інакшою річчю, є і такі теорії, проте в них—о цих окулярах знаменних, все та й сама романтика невибаглива, безпонт вишуканий та зворушливий, простота й загадковість, необов’язковість & наріжність, начеб майстерний фінальний штрих, шарварком всіляких марнот ідеалів одлуння немовби, чи щасливий виняток на суцільному хаотичному фоні ентропії й несмаку либонь-чого вряди-годи—бозна-як & аби . . . ”
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
sine cura
a) Немає особливо значення, на яку тему хто збирається прозувати або віршувати, у задзеркаллі. Тобто, задаватися ціллю правдоподібно відтворити цей світ—нонсенс; оточуючий світ настільки ж складніший та різнобійніший супроти якоїсь-ще змоги, наскільки й старіший за вас із усім вірогідним досвідом, хіба ні. Або: звірятись за Єклезіястом, помножуючи заповітну скорботу щонайменше на всіх, котрі мислили ще опісля нього
b) Хоча я сам більш, аніж у темі щодо “не можеш не писати—не пиши”, та подібно до інших багатьох приймаю сей імператив, як-от виклик. Атож, є вимоги щодо ракурсу й відтінку: чим суб’єктивніш, протилежніш схоластиці світу цього з найпотужнішими її постулатами—тим задзеркальніш, i.e., відповідніш до сфери чуттів одверто твоїх & їх саме. Тож, наступний фрагмент пропоную прикладом, як то синтезувати особисті чуття, без якого-небудь менторства, verbatim & sapienti sat
“Саме їх маю бажання оспівати, о ці дешеві пластмасові сонячні окуляри із круглими скельцями та не зі скла, єдині в житті моїм.
“Тривалий час прошукав я, чимало хвилин потратив оглядаючи розмаїтості від поляризовано-кольорових до люстрово-амальгамових й зустріч омріяна, сповнення жадань давніх—власне ось & воно—оце. Розпачливий холод поймає мене при випадковому здогаді, що не зустрінься ми оттак, знекриленого травневого дня на тім бродувеї, де не трапилося жодного разу зі мною анічого щасливого, пак чудесного, міг би зважитися зрештою на якийсь інший мотлох подібного кшталту, а чи склалося би настільки співжиття моє із . . . .
“Тож нині святково і файно мені за згадкою, що в безхмарних взаєминах наших минуло вже більше тринадцяти літ, уявити собі лишень. І скільки часу поневірялися мандрували вешталися & медитували всяко поряд, у близькості практично інтимній, від сенсів найвищих. Безмежний наш релаксовий спокій, поки різні речі зникали, різні інші з’являлися, як я сам щонайменше двічі вже ставав геть інакшою річчю, є і такі теорії, проте в них—о цих окулярах знаменних, все та й сама романтика невибаглива, безпонт вишуканий та зворушливий, простота й загадковість, необов’язковість & наріжність, начеб майстерний фінальний штрих, шарварком всіляких марнот ідеалів одлуння немовби, чи щасливий виняток на суцільному хаотичному фоні ентропії й несмаку либонь-чого вряди-годи—бозна-як & аби . . . ”
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
