ı) Немає особливо значення, на яку тему хто збирається прозувати або віршувати, у задзеркаллі. Задаватися ціллю вірогідно відтворити оточуючий світ—нонсенс; світ цей настільки ж складніший та різнобійніший супроти якоїсь-ще змоги, наскільки й старіший за вас із усім вірогідним досвідом, хіба ні. Або: звірятись за Єклезіястом, помножуючи заповітну скорботу щонайменше на всіх, котрі мислили ще опісля нього.

ıı) Хоча я більш, аніж у темі щодо “не можеш не писати—не пиши”, але подібно до інших багатьох приймаю сей імператив, як-от виклик. Мають місце вимоги. Нюанси: чим суб’єктивніш, чим протилежніш софістиці світу цього з найпотужнішими її постулатами—тим задзеркальніш, i.e., відповідніш до сфери чуттів одверто твоїх нічиїх більш. Тож, наступний фрагмент пропоную прикладом, як то синтезувати особисті чуття, без якого-небудь менторства, verbatim & sapienti sat


“Саме їх маю бажання оспівати, о ці дешеві пластмасові сонячні окуляри із круглими скельцями та не зі скла, єдині в житті моїм. Тривалий час прошукав я, чимало хвилин витратив оглядаючи розмаїтості від затемнено-кольорових до люстрово-амальгамових & зустріч омріяна, сповнення жадань моїх, або як раз ось, що треба. Розпачливий холод поймає мене при випадковому здогаді, що не зустрінься ми отак, знекриленого травневого дня на тім бродувеї, де не трапилося жодного разу зі мною анічого щасливого, пак чудесного,—міг би зважитися зрештою на якийсь інший крам подібного кшталту, а чи склалося би настільки співжиття моє зі— —

“Тож нині святково і файно мені за згадкою, що в безхмарних взаєминах наших минуло вже більше тринадцяти літ, уявити собі лишень. І що ба скільки часу поневірялися мандрували вешталися & медитували всяко поряд, у близькості практично інтимній, від сенсів найвищих. І безмежний наш релаксовий спокій, поки різні речі зникали, різні інші з’являлися, як сам я щонайменше двічі вже став геть іншою річчю, є такі теорії, проте в них—о цих окулярах знаменних, все та й сама романтика невибаглива, безпонт вишуканий та зворушливий, простота й загадковість, необов’язковість & наріжність, наче майстерний фінальний штрих до карнавалу буття, ідеалів відлуння немов, або щасливий виняток на суцільному хаотичному фоні ентропії й несмаку либонь-чого—вряди-годи—бозна-як & аби— — ”