ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марґо Ґейко
2019.11.20 19:36
Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»

Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим

Олександр Сушко
2019.11.20 18:24
Чи стачить сил порвати ланцюги,
Як вмерти - гріх, а жити - неможливо?
А страх мій дух утоптує у мохи,
Шепоче: " За порогом раю - прірва!..."

Перетерпів і осуд, і шопту,
Лишив у сильцях серця половину.
Тепер на волі битим склом іду,

Матвій Смірнов
2019.11.20 18:09
Він пам’ятає: ніби весна,
Начебто тане лід,
Небо, мов намальоване - над,
Чорні калюжі - під,

Він пам’ятає, як горизонт
Збився у вертикаль.
Далі не ясно - чи яв, чи сон,

Сергій Губерначук
2019.11.20 16:31
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.

І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без

Козак Дума
2019.11.20 16:18
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.

Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –

Тамара Шкіндер
2019.11.20 14:10
Тебе давно уже немає, тату.
Та вірю, що ти дивишся з небес
На край наш милий і на рідну хату...
Нас тяжко розділив могильний хрест.

Ти завжди був таким замалослівним.
Та знаю: Україну як любив.
Пишався щиро українським Гімном.

Олександр Сушко
2019.11.20 12:18
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Іван Потьомкін
2019.11.20 10:24
Якби поштиві поштові голуби
замість носить листи писали вірші,
стільки б цікавого з’явилось про інтим:
переступання неквапливі, схожі на танок,
котрі нав’язує коханка вередлива,
насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
і погляд на суперників гнівли

Олексій Кацай
2019.11.20 08:42
Розріджена примара сонця лине над обріями,
які обриваються в прозірний простір,
не залишаючи під черевиками ні опору землі,
ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
ранкового дощу, котрий вже став туманом
і заховався у лігвах улого

Віктор Кучерук
2019.11.20 05:56
Дрімає тиша поміж стін
Спустілої кімнати, –
Сьогодні знову п’ю один
За найгіркішу втрату.
Коли обпалює вуста
Питво одноманітне,
То тихне біль і гіркота
Зникає непомітно.

Микола Соболь
2019.11.20 05:30
Перший сніг притулю до щоки.
Хай мені нагадає про маму.
Поміж нами провалля роки
Оповиті сумними думками.

Світлий спогад тепліє в душі
Ніжно-чистий, як мамина ласка.
Одягають сади кунтуші,

Ярослав Чорногуз
2019.11.20 03:43
Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
Сади укрив давкий, задушливий туман…
Мов світові всьому легку пов`язку димну
На очі зав`язав, підкравшись крадькома.

І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
І льоля та густа й доволі ще м`яка…
Хтось дмухає йом

Олександр Сушко
2019.11.20 00:40
Дехто каже, що поет - це Бог.
Ні, він - бранець смертної юдолі,
Сито для біди, людських тривог,
Прикрощів, образ, важкої долі.

Золота в багатія - вози,
Охоронців полк стоїть на варті.
А у мене - крапельки краси,

Олена Побийголод
2019.11.19 18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Сергій Губерначук
2019.11.19 16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.

Козак Дума
2019.11.19 15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.

Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Восьмеро втомлених і янгол
П'єса на одну дію

Дійові особи
Янгол, небожитель
Вадим, парубок
Олена, молода вдова
Михайло, ясновидець
Калина, медсестра
Анжела, колишня бухгалтер
Антон, колишній атовець
Чоловік московської орієнтації
Семен, заробітчанин із стажем
Інна, його дружина
Пан Бронек, власник садиби, роботодавець

Кімната для українських заробітчан у польському селищі, в якій заледве розмістили вісім ліжок, стіл, чотири стільці, вішалку, кухонну плиту і пічку-буржуйку. У лівій боковій стіні - двері у ванну кімнату, у правій - вхідні.
Надвечір'я. Сутеніє. Нараз у кутку кімнати зблиснуло світло і звівся на ноги янгол, що за мить до цього скидався на купу білизни.

Янгол. Чому в мені сумніваються? За крок до раю, де вікував би між кращими... Відправили в польське селище, оточене яблуневими садами. Зрозуміло одне: янголи теж проходять випробування від початку до кінця . Жодної поблажки! Райські ворота, подібні до велетенського німбу, вже потроху відчинялися, аж тут... На небі, як у війську, - накази спочатку виконують, а потім отримуєш право на оскарження. ( Ходить по кімнаті, зупиняється коло пічки-буржуйки). З восьми заробітчан маю вибрати придатного для янгольства. Важка справа. Три місяці поряд із ними, невидимий для них, ламав свою янгольську голову, як не помилитися... Залишилось міркувати ще одну добу. (Завмирає на фоні задньої стінки).

З-за куліс доносяться стогони і брязкання відрами. У кімнату входять Олена, Калина, Анжела, Вадим, Семен і Михайло, знімають верхній одяг, роззуваються і знеможено сідають на ліжка.

Калина. Хай їм грець, тим полякам. Це ж треба зоставити збирання опалих яблук на останні три дні, ще й так галопувати од ранку до вечора, начебто завтра кінець світу.
Михайло. Якби пан Бронек заплатив українцям за лишній день праці, то, напевно, одурів би.
Олена. Одуріли ми, погодившись на галоп...
Калина. Не вельми великий у нас вибір. (Стогне.) Ой, ноги мої! Ой, спина!
Семен (сміючись). Чому така різниця: коли стогне Калина, то вона для мене - бідненька, а коли отой безіменний, то інакше, як стогнидою, не називаю.
Вадим. Не личить чоловікові бути безіменним, тому й виправляємо ситуацію кожен по-своєму.
Михайло. У цій справі найвлучнішим Антон... Як звати? - запитав в одесита, а той, знаючи, що потрапив у бригаду західняків, наїжачено випалив. - Я чоловік московської орієнтації. Так і називайте! Звісно, військовий у минулому, Антон не міг не згадати про лаконічну абвіатуру...
Семен. Чмо воно і є чмо. Тільки всі букви у цій абвіатурі маленькі...
Вадим. У мене голова тріщить від дискусій Антона з цим промосковським...
Семен. Побережи голову, Вадиме, для коханої акторки, якою мариш уві сні. (Знизує плечима). Закохатися в жінку з екрана телевізора! Не розумію цього.
Анжела. Вгамуйся, скептику. До дружини Інни хіба охолов на відстані?
Семен. Тут інша справа.
Калина. То не справа, Семене, а стан душі.
Семен. Угу... Угу... Полікуй мою душу, медсестричко, а заодне ...
Анжела. Натякальник твій полікуємо, бовдуре, аби язик гадюкою не підстрибував.
Семен. Ти можеш, Анжело. Як тільки шлюбний таку терпить?
Олена. Годі вам скубтися! Закінчили сезон, зарплатню отримаємо і - в Україну. ( Плаче).
Калина (пригорнувши Олену). Не лий сліз, удовице. Три місяці ллєш, відколи втекла з дому від самотності.
Олена (схлипуючи). Тридцять три дні, всього тридцять три дні заміжжя. Господи, чому автокатастрофа вбила моє щастя розкриленим?
Михайло. На всі "чому" відповіді немає.

Олена хутко підводиться, хапає з бильця ліжка рушник і зникає за дверима ванної кімнати. За хвилю долинає її надривний плач. Усі, крім Анжели, схиляють голови.

Анжела (глузливо). Чи не ти, Михайле, хвалився даром яснобачення?
Калина. Анжело, в таку хвилину...
Анжела. Так, у хвилину розпачу нашої подруги хочу присікатися до хлопа, що бовкає казна-що!
Михайло. Чим я зашкодив Олені?
Анжела. Пригнічуєш брехнею. Товкмачиш про неминучість записаного в якійсь там Книзі долі. Хіба не так? (Помовчавши). Випадок. Збіг обставин і нічого більше. (Пильно зирить опонентові в очі).
Михайло. Чекаєш на заперечення, жінко? Заперечу не я, а власне твоє життя.
Анжела. Занадто туманна фраза, аби перейматися нею
Вадим. Якби збулося передбачення в короткому проміжку часу, тоді …
Михайло. Збудеться. Семен загубив гаманець...
Семен. Учора.
Михайло. За кілька миттєвостей знайде.
Семен. Де ж там... Другий день шукаю. (Відмахується). Пора запалити цигарку. (Виходить за двері. Доноситься грюкіт. Семен повертає в кімнату). Спіткнувся. Полетів сторч головою, опинився коло ями з решіткою, куди стікає вода з подвір'я під час дощу. Вже стоячи, запалив цигарку. В ямі зблиснув мій гаманець, освітлений сірником.
Вадим. Це не збіг обставин...

Знову чути брязкання знадвору. Входять Антон і Чоловік московської орієнтації. Деякий час мовчать, подивовані оторопінням співмешканців.

Антон. З якої оказії витрішки?
Анжела. Живеш з чоловіком поряд три місяці, разом у садах та в оселі і не підозрюєш... Власне, як можна підозрювати його в чомусь надзвичайному, якщо звичайнісінький він собі чоловік, випивоха. Лишень нещодавно, опівлітрившись, потрапив у вольєр до панського собаки і пів ночі з ним перегавкувався. А перед твоїм приходом, Антоне, якусь хвилину тому...
Антон. Нехай Михайло розповість, чим дивує.
Михайло. Згодом, Антоне, коли будеш до цього готовим...
Антон. Я не питущий. Не підготуюся...

З ванної кімнати виходить Олена, переодягнена в халат і сідає на своє ліжко.

Анжела. Моя черга купатися. Калино, підігрій вечерю. Чоловіки у нас нетерплячі: ось-ось підганяти почнуть.
Чоловік московської орієнтації. А свіженького чогось?
Анжела. Свіжої московської брехні не достатньо?
Калина. Завтра буде свіженьке, коли провожатимем яблуневий сезон.

Анжела іде у ванну кімнату. Калина і Олена порається коло плити.

Семен. Пан Бронек умив руки. Поважні польські господарі готують для українців сабантуй власним коштом - віддячують за старанність і моторність, а цей …
Вадим. Обійдемося. Наші жінки організують застілля краще.
Семен. Які ж вони наші?
Михайло. Тягне на сексуальні подвиги, Семене?
Семен. Ех …
Чоловік московської орієнтації. Ненавиджу поляків!
Антон. Здається, українців теж.
Чоловік московської орієнтації. Ті, що проти слов'янського братства, - бидло.
Антон. Овва!
Чоловік московської орієнтації. Ти стріляв у слов'ян на Донбасі, Антоне.
Антон. В окупантів української землі з російськими знаками розрізнення. Дуже сумніваюся в їхніх слов'янських коренях.
Чоловік московської орієнтації. Росіянин українцеві - брат.
Антон. Як Країн Авелю...

Телефонують Семену. Він миттєво прикладає телефон до вуха. Опоненти змовкають.

Семен. Слухаю, Інно. Як тобі в Любліні? Не доводиться нудьгувати? І нам під Варкою гаряче у холодну пору. Зрозуміла, що зігріваюся? По голосу? Від тебе, дружино, нічого не втаємничиш. Ну, тяпнув сто грамів, коли пан Бронек послабив контроль за українцями в саду. Це ж на здоров'я. Не реагую на дорікання? Звісно, байдужий до них. Я майже святий. Заробітчанин з двадцятирічним стажем. Так! Так! Двадцять років гну спину на чехів, росіян і поляків. Великомученик я, якщо хочеш знати. Не втямлю, Інно, чому тобі припекло на заробітки у Польщу податися. Усім, здається, забезпечив. Усім! Захотіла світ побачити? Нових вражень забагла? Ха-ха! Хутко відбагнеться, білоручко моя. Я в цьому переконаний. (Насуплюється). Що це за голоси чоловічі з твоїм голосом переплітаються? Співробітники? Ну, так... У нас теж бригада з чоловіків і жінок... Мусиш закінчувати розмову? Покликали? Біжи. Зв’яжемося згодом ( Кладе телефон у кишеню).
Калина. Працюєш під Варшавою. Не під Варкою. Навіщо, Семене, брешеш дружині?
Антон. Сліди замітає святий великомученик... Потрапить Інна коли-небудь на територію його гультяйства, матиме алібі: я там не був!
Семен. Гуляю. Не заперечую. Потенція пре через вуха. Інни поряд немає. Мушу давати собі раду. (Зневажливо). З трьома черницями на цей раз працював. Жодна - ні-ні!
Калина (сердито). Й на дух гультяїв не переношу!

З ванної кімнати виходить переодягнена в халат Анжела.

Анжела. Калино, твоя черга. Водні процедури - розкішне задоволення в житті.
Семен. Пхі ...

Калина бере рушник і халат, але в цей час їй телефонують.

Калина. Вадиме, поступлюся чергою.
Вадим. Дякую! (Вхопивши рушник, біжить у ванну кімнату).

Калина (в телефон). Слухаю, коханий. Скучила. Дуже скучила! Завтра увечері вирушаю додому. Перевізник обіцяв... Так… Так, ми ночуємо в одній кімнаті з чоловіками. У Польщі це звичайне явище. Пани не завдають собі клопоту, аби українцям було зручно... Де моє ліжко? Коло ліжок інших жінок. Я про це давно тобі розповіла. Як вкладаємось спати? Вимикаємо світло, тоді й роздягаємося... Як зранку? Першими підводяться чоловіки, одягаються і виходять. Ніхто на нас, жінок, не зирить... Вночі? Що вночі? Звичайно, виходимо в туалет, кому потрібно. Я стриптизерка? Побійся Бога, соколику. Не доводь до сліз! Котрийсь негідник налаштував тебе проти мене... Огризаюся? Винувата, що образила твого кращого друга? Мовчу. (Пауза). Я тебе не вартую? Погоджуся, тільки не кричи, соколику мій. Вимкнув телефон... (Плаче).

На обличчях Антона, Анжели та Михайла обурення, Семен неоднозначно посміхається, Чоловік московської орієнтації заглиблений у свої роздуми, Олена заледве стримує сльози.
Телефонують Анжелі.

Анжела. На зв'язку. Гм... Щось мені не подобається початок розмови. Здалеку, шлюбний, заходиш, а вже зогнилим тхне... Кажи без викрутасів, чим дихаєш? Сумніваєшся у моїй цнотливості? Ах ти, коню німецький! Вуздечка з морди вислизнула? Затишне стійло надокучило? Що! Криком гріхи затуляю? Стуль пельку, бовдуре, бо маю нічку в запасі. Їй-богу цноти позбудуся на зло тобі! Гуд-бай! (Жбурляє телефон на ліжко).

Семен зіскакує із стільця, але одразу сідає, впіймавши лютий погляд Анжели.

Олена. Планети зійшлися не так... Мізки чоловікам стисло.

З ванної кімнати виходить Вадим, пропустивши туди Калину, що вже чекала коло дверей.

Анжела (все ще нервуючи). Чоловіки - до столу. Вечеря готова.
Семен. Яка гармонія, коли спочатку чоловікам ситість, а жінкам - чистота.
Олена. Їж уже, заклопотаний...

Антон, Михайло, Вадим, Семен і Чоловік московської орієнтації вечеряють. Анжела та Олена задивлені в мобільні телефони.

Чоловік московської орієнтації. Завтра залишуся в панській садибі єдиним робітником.
Антон. Чому ж не відвідаєш домівку в Одесі?
Чоловік московської орієнтації. Кожному своє. Затримаюся в Польщі надовго...
Антон. З якої причини?
Чоловік московської орієнтації. Не скажу.
Антон. Боязко живеш. Таємницями відгороджуєшся. (Михайлові) Може, провидець в якусь проникне?
Чоловік московської орієнтації. Не раджу...
Антон. Погрожує, бісів син!
Вадим. Усі таємниці розкриє час.
Михайло. І янголи, котрих випробовують...
Антон. Ні, навіть оковита мені не нашепче, куди хилить Михайло.
Чоловік московської орієнтації. Та п'яніє він у теплій кімнаті. На холоді тримався, а тепер п'яніє.
Вадим. Я Михайлові вірю. Інтуїція...
Чоловік московської орієнтації. Інтуїція? Зрадлива подружка. Переконався на власній шкурі.
Антон. Коли переймаєшся власною шкурою занадто, око замилюється, вуха обманюються...
Михайло. Навіть у янголів так. Тому й випробовують їх.
Вадим. Чи можна зустріти янгола на Землі?
Михайло. Зустріти можна, але побачити - ні.
Антон. Зовсім заплутав, філософ під мухою.
Вадим. Люди такі різні. У всіх, хто мислить і діє, своя правда. Кого ж вони наближають до Бога?
Михайло. Я буду це знати завтра.
Чоловік московської орієнтації. Невже нап'єшся так, що зіграєш у ящик?
Михайло. З дарунком у ящику за мить увійде пан Бронек.

Стукіт у двері. Заходить господар маєтку з ящиком, наповненим яблуками.

Чоловік московської орієнтації. Співпадіння!
Вадим. Дивовижно!
Пан Бронек. П-го-ше. (Залишає яблука і виходить).
Чоловік московської орієнтації. Признайся, Михайле, в хитрості.
Михайло. В якій саме?
Чоловік московської орієнтації. Знав про прихід пана Бронека заздалегідь.
Михайло. Я відповім наступним передбаченням... Ось-ось вийде з ванної кімнати Калина і скаже, що в неї розболівся шлунок.
Калина (виходячи). Шлунок розболівся. Напевно, від важких відер.
Антон. Відмінний слух у Калини, без сумніву. Підігрує Михайлові.
Калина. Ти про що, Антоне?
Чоловік московської орієнтації. Небезпечний тип, Михайло...
Анжела (відклавши телефон). Хтось за часом слідкує? Пора отримати зарплатню в пана Бронека. Мужчини, ноги в руки і гайда.

Чоловіки виходять, а жінки прибирають із столу посуд, накидають їжу в тарілки і вечеряють.

Калина. Мовчимо, наче на поминках.
Олена. Мовчання - знак згоди.
Анжела. До чого це ти, Олено?
Олена. Погодились ми, жінки, з нашим становищем...
Калина. Я намагаюсь з нього вирватись. Сподіваюсь востаннє ойкаю і зойкаю в Польщі.
Анжела. А мої сезони продовжаться, поки дочка не закінчить навчання в університеті.
Калина. Ой! Кожне "поки" з проблеми у проблему перестрибує.
Анжела. Не ойкай, Калино! Дратуєш! Краще чоловікам кістки перемиємо.
Олена. Це твоє улюблене заняття, Анжело.
Анжела. Отакої! У вдови крила проростають...
Калина. Жорстоке глузування, Анжело!
Олена (крізь сльози). Не заслужила такого.
Анжела. Ха-ха! Які ми ніжні! Та кожна молода вдова на похороні чоловіка одним оком плаче, а другим шукає покійному заміну.
Олена. Нісенітниця!
Анжела. Невже, Олено? Тобі спало на гадку трішки пізніше... Ну, як пишуть поети... Розсипати чари і жити у парі.
Калина. Дурниці!
Анжела. Коло Вадима кукає наша вдова, очима його поїдає. Не помічала, Калино? Очікує моменту для жбурляння аркана...

Олена, схлипуючи, вибігає з кімнати.

Калина (емоційно). Анжело, схаменися! Вадим закоханий в акторку Анну, цитує фрази її екранних героїнь, як ото нещодавно Семену, що вкотре базікав про потенцію...
Анжела (байдуже). Нагадай, про яку фразу йдеться..
Калина (трохи заспокоївшись). Це насправді нестерпно? - запитав Вадим у гульвіси, на диво чітко копіюючи тембр голосу коханої акторки.
Анжела. Цитування не ознака закоханості.
Калина. Я випадково почула в саду розмову Вадима й Олени.
Анжела. Вже цікавіше...
Калина. Так ось наш красень мовив Олені про намір поїхати в Київ і там освідчитись жінці, мрії всього життя. Щоправда, знову процитував вислів, який боявся почути у відповідь: я не так уявляла своє заміжжя. Ні залицянь, ні квітів, ні записок у дуплі дерева...
Анжела. А що ж Олена?
Калина. Слухала мовчки, а потім заплакала.
Анжела. Занадто багато сліз. Тактичні сльози...
Калина. Олена згорьована! Анжело, вибачся.
Анжела. У всіх просити пробачення - себе не поважати.
Калина. Вдова - не всі, тим паче вона твоя подруга, якщо тобі властиво дружити...

Входять Семен, Антон, Михайло і Чоловік московської орієнтації.

Семен. Жінки, по зарплатню. (Вхопивши рушник, зникає за дверима ванної кімнати).

Антон. Без обману. Пан Бронек виплачує все до копійки.
Анжела. Мене не обманиш.
Михайло. Звісно. Бухгалтер і в пеклі бухгалтер.
Анжела. Ти на що натякаєш, випивохо?
Михайло (Знизує плечима). Так...
Антон. Не заздрю чортам, які опікатимуть Анжелу.
Анжела. Гагарін долітався, а дехто...
Антон. Пані грубіянко, поспішіть до господаря, поки не поїхав у справах.

Анжела і Калина виходять.

Чоловік московської орієнтації. Куди подівся Вадим? Йшов услід за нами і зник.
Антон. Побачив Олену за тином. Плакала, бідолаха. Подався її заспокоїти.
Чоловік московської орієнтації. Не кожен пошкодує жінку, що в розпачі.
Антон. Знайома фраза... Як кажуть із тих, які відчеканює пам'ять на все життя...
Чоловік московської орієнтації. На все життя - це серйозно. Особливо тоді, коли воно могло...
Антон. Договорюй. Цікаво...
Чоловік московської орієнтації. Іншим разом.
Михайло. Дуже хочу спати. Хтозна, чи дочекаюся своєї черги у ванну кімнату.
Антон. На фронті я звик до спартанських умов. Душ під відкритим небом загартував.
Чоловік московської орієнтації. Не тільки тебе, Антоне...
Михайло. Обладнаємо душ нашвидкоруч за будинком і помиємось.

Ховають у валізи гроші, беруть рушники та чисту одежу і виходять. Невдовзі в кімнату повертаються Олена і Вадим.

Олена. Спасибі, Вадимчику, за увагу до мене. Вона, як сонячний промінь у шибці після громовиці та зливи. Обнадіює...
Вадим. Це ж закономірно, адже відчуваю твою турботу, Олено. (Зітхає). Лишень забарилася з порадою, про яку прохав.
Олена. Не знаю, що й мовити. Ти зовсім не знаєш акторки Анни. Можливо, в неї всього дещиці від того, чим причаровують її героїні з екрану. Або ж подібна характером до Анжели...
Вадим. Скажеш таке! Я читаю в очах Анночки повість про ідеальну жінку, чуттєву і романтичну. Я захоплююся красою цієї київської зірочки, красою, яка не засліплює, аби одурити, а обдагороджує всіх, хто поруч. Мені хочеться бути кращим, навіть зразковим. Я не стану причиною прозору людини, яку кохаю - ці слова екранної героїні Анночки цілком стосуються мене. Я все частіше називаю її Анночкою і так називав би все своє життя. Я приїду до неї у знаменний день, коли прийшла у світ і скажу: з днем народження, королево! І хай тоді моя королева вирішує мою долю... (Замовкає, почувши кроки за дверима).

Входять Анжела і Калина.

Анжела. Кого він надумав одурити, цей гартавий пан Бронек? Бухгалтера з десятирічний стажем?
Калина. Помилився чоловік.
Анжела. На свою користь не помиляються, а хитрують.
Калина. Всього два злотих не додав тобі господар, Анжело, а ти його уздовж та впоперек...
Анжела. Так, згадала йому всіх родичів Хуліо Мараліса... Тим паче наступного сезону працюватиму не в нього.
Калина. Невдячна!
Анжела. Яка вже є. Мені й такою добре. (Олені) Як успіхи, вдовице?
Вадим. Залиш у спокої Олену!
Анжела (іронічно). Швидкі успіхи...

З ванної кімнати виходить Семен

Семен. Тепер можна у ліжко вкладатися. Прощальний бенкет завтра перед від'їздом. Речі у валізах.
Анжела. А куди думки полетіли, Семене? За спідницями?
Семен. Твоєю не переймаюся, чортівко. Від твоєї спідниці вони врозтіч.
Вадим. Втома бере своє. Спатимемо цієї ночі, як убиті.
Калина. У тримісячної втоми могутні обійми. Благо - не треба підводитися з ліжка спозаранку.

Вибігають Антон, Михайло і Чоловік московської орієнтації.

Антон. Б-р-р-р! Відвиклося від холодного душу.
Михайло. Хильнути б горілочки після нього.
Чоловік московської орієнтації. Краще гарячого чаю випий, як в окоп... (Замовкає, прикусивши губу).
Антон. Багато у світі подібних голосів. Хіба не так, Чоловіче московської орієнтації? Чув я в екстремальній ситуації голос, подібний до твого... Мушу з цієї нагоди дещо сказати на прощання...
Калина. Прощатися будете завтра, невгамовні. Тоді й договорите. А зараз усім потрібен спокій. На добраніч!
Антон. Гаразд. На добраніч
Всі інші. На добраніч.

Тьмяніє освітлення. Співмешканці роздягаються і вкладаються у ліжка. Опісля - цілковита темрява. Світло прожектора вихоплює з темряви янгола, що змахує крильми, а потім крокує кімнатою і, врешті, зупиняється.

Янгол. Я увійдуть у сни цих вісьмох. Тільки так можу виявити свою присутність. У снах не обманюють. У снах вони будуть, мов діти, втомлені діти з обличчями дорослих і душами, що не приховують порізів і плям. (Пауза). Мушу так вчинити. Мушу! Аби не привести в янгольський простір негідну людину, зайву в саду Едема. (Звучить композиція Рольфа Ловланда " The Sond From A. Secret Garden"). О, саде Едема! Який ти красивий! Який гармонійний! Якби такою була Земля, садиба людей, в якій чомусь завжди безлад і повсюди сміття. А вікна цієї садиби зблискують хижо. Янголам наказано їх відчиняти, випускаючи в оселю трохи неба, багатьма забутого. Якби ж то люди частіше згадували про небо. Інколи для цього потрібно так мало - просто підвести голову, подарувавши очам красу, а серцю - натхнення. На жаль, заважають людям пристрасті та втома, а згодом - нарікання на Бога... (Пауза). Нарікаючи, ніколи не почуєш музики власних думок, а вона існує, вона сотається ниткою, яку легко обірвати грубим словом чи несподіваним падінням... Не губіть цієї музики, відлуння Едема. Не губіть навіть тоді, коли віч-на-віч з недругом, коли зводить судома руки і ноги і коли на шляху стіна з туману... (Пауза). Восьмеро міцно заснули. Пора!
Композиція Рольфа Ловланда стихає. Янгол змахує крильми над Анжелою. Жінка підводиться з ліжка й огортається в білосніжне полотно, простягнуте янголом. (Так робитимуть семеро інших на початку спілкування з небожителем уві сні).

Анжела (здивовано). Янгол?
Янгол. Так, Анжело.
Анжела. Хіба я вмерла? Ой, лишенько!
Янгол. Ні, ти сягнула тої миті, коли небесне зливається із земним.
Анжела. Що це означає?
Янгол. В цю мить мовлять про те, що гнітить найдужче.
Анжела. Мене звільнили з роботи в Україні... Усе моє життя пішло шкереберть. Заробляю на життя важкою працею рук далеко від домівки.
Янгол. Хто винен у цьому?
Анжела. Я привласнила чужу зарплатню. Схитрувала, коли бухгалтер міг заплутати кого завгодно в системі взаємозаліків...
Янгол. Прикро, жінко!
Анжела. Інші крали мільйонами. Заздрила тим іншим. Зваблювали безкарністю. (Із жалем). Не поталанило. Впіймали на гарячому.
Янгол. Янголи сняться не просто так. Людина повинна змінитися на краще, або ж...
Анжела. Довго чекати кращого?
Янгол. Вдумайся у мої слова, Анжело...
Анжела. Розтлумачив би їх.
Янгол. Не все доречно тлумачити... (Віддаляється).
Анжела. Зустріч завершується?
Янгол. Сни короткі. Особливо у тих, хто більше рахує, ніж милується.

Анжела повертається в ліжко. Янгол змахує крильми над Калиною.

Калина (підвівшись, захоплено). Мене огортає білосніжним небожитель!
Янгол. Приємно, коли тебе називають небожителем. Такі люди не безнадійні ...
Калина. Чим заслужила велику честь?
Янгол. Дивне розуміння... Янголи не можновладці...
Калина. Ой, не згадуй про можновладців!
Янгол. Образили, Калино?
Калина. Як сказати... Стали на перешкоді моєму затишку...
Янгол. Що маєш на увазі?
Калина. За фахом - медсестра. Не можу отримати працю медсестри в районній лікарні, не давши хабаря.
Янгол. Наближаєшся до гріха.
Калина. Соромно. Боляче. Але...
Янгол. Але можна не жити за обставинами. Щоправда, в іншому випадку більше життєвих випробувань.
Калина. Які заливають очі потом?
Янгол. Які відкривають очам шлях до Едему...
Калина. Янголе, прости за душевні хитання. Я зупинюся їх.
Янгол. Сподіваюся відчути це. (Віддаляється).
Калина. Благородне сподівання!

Калина вкладається у ліжко. Янгол змахує крильми над Семеном.

Семен (підвівшись). Все життя снились жінки, а тут небесне створіння...
Янгол. Кожну коханку теж називав небесним створінням, Семене?
Семен. Називав, звісно. До тих пір, поки не ставали чортицями.
Янгол. Такими бачив їх ти, коли надокучили або ж вимагали допомоги у скруті...
Семен. Було. Янголу не збрешеш
Янгол (простягнувши долоні). Подивися сюди, чоловіче. Що бачиш на моїх долонях?
Семен. Начебто озерце... У воді відображення жінки. Над обличчям пробігають хвильки. Не можу розгледіти його.
Янгол. Дивися уважніше.
Семен. Йой, Жінка перекинулась у змію! (Відсахується). Здалося, ось-ось ужалить мене в серце. (Зводить очі на янгола). Навіщо це видіння?
Янгол. Видіння передують карам.
Семен. Не карай!
Янгол. Не моя місія...
Семен. Яка ж твоя?
Янгол. Рятувати.
Семен. Тоді поклонюся тобі.
Янгол. Не труди спини.
Семен. Чому?
Янгол. Потрібно трудитися душу, аби просвітліла.
Семен. Я практичний чоловік... Я все зрозумів... Надалі - без гультяйства. Обіцяю.
Янгол. Практичні слизькі... (Віддаляється).
Семен. Слимаком обізвав чи що...

Семен продовжує сон у ліжку. Янгол змахує крильми над Михайлом.

Михайло (розглядаючи накинуте йому на плечі полотно). Білосніжне на фоні темені - символ яснобаченнь
Янгол. Яснобачення - дар із прихованим коренем, Михайле.
Михайло. Якщо бачу янгола, корінь мого дару з грунту Божого, гадаю...
Янгол. Не поділяю твого оптимізму.
Михайло. Добавив сумнівів. Завше вважав, що янголи сумніви розвіюють.
Янгол. Ні, ми їх поглиблюємо до істини...
Михайло. Шукаю істину, яка тривожить мене.
Янгол. Найчастіше в горілці?
Михайло. Відколи збулося моє видіння про смерть сусідської дівчинки.
Янгол. Не зміг цю смерть відвернути?
Михайло. Безсилий був.
Янгол. Книгу доль не редагують... (Віддаляється).
Михайло. А корінь дару обрубують? (Зітхає). Знову без відповіді...

Михайло теж вкладається в ліжко. Янгол змахує крильми над Вадимом.

Вадим (виструнчившись). Янгол небесний!
Усі мої думки про янгола земного, а хутчіше зустрів небесного. Хочу запитати...
Янгол. Про себе, Вадиме?
Вадим. Ні! Ні! Важливіше щастя акторки Анни!
Янгол. Щастя світлої жінки завжди світле.
Вадим. Радію цьому.
Янгол. Стримуєш емоції, аби не скрикнути від радості?
Вадим. Стримую, янголе. Краще полум'я в душі, ніж грім у голосі.
Янгол. Був би ідеальним у шлюбі...
Вадим. Дякую, але...
Янгол. Люди полюбляють казати "але", не задумуючись, який великий гак на життєвім шляху роблять при цьому. (Віддаляється).
Вадим. Янголе! Янголе! Зажди!

Вадим сідає на ліжко, охопивши голову руками. Так досипатиме до ранку. Янгол змахує крильми над Оленою, яка підводиться дуже хутко.

Янгол. Поспішаєш жити, Олено?
Олена. Дуже! Вік людини короткий, яким би довгим не був...
Янгол. І кохати теж поспішаєш?
Олена. Я... Я не хотіла грішити.
Янгол. Є дещо гірше від порушення трауру...
Олена. Кохання вдовиці - гріх?
Янгол. Коли воно обманює - так.
Олена. Не розумію.
Янгол. Коханню властиво боротися за своє існування, заманювати й не відпускати.
Олена. Якою б закоханою не була у Вадима, не нашкоджу йому.
Янгол. Дотримай слова! (Віддаляється).
Олена (схлипуючи). До-от-три-маю.

Олена поспішає в ліжко. Янгол помахом крил підводить Антона.

Антон. Несподівано, янголе, тут, у Польщі...
Янгол. Заспокойся. Із смертю не маю нічого спільного.
Антон. Не дивуйся, крилатий. Солдату, нехай колишньому, бачиться смерть повсюди.
Янгол. Й досі воюєш, Антоне, у снах?
Антон. Досі вмираю.
Янгол. Чи не пора перестати?
Антон. З голови не виходить розстріл. Мій розстріл! Очолив розвідгрупу, відправлену
в тил окупантів на Донеччині. Зіткнулись з резервним з'єднанням ворога, що їхало в сторону передової на вантажівках. Наймолодший боєць розвідгрупи не встиг замаскуватися. По ньому відкрили вогонь. Довелося стріляти у відповідь. З боєм відступали навпростець до хутора - на диво без жодної подряпини. Десятки переслідувачів не відставали від нас. Смерть дихала нам у потилиці. Аби не глузувала, повернулись до неї обличчям коло крайньої хутірської хати. Троє окупантів умились кров'ю і вже не звелися з долівки, інші нашу розвідгрупу з п'яти бійців оточили. Ми не хотіли віддавати життя задешево. Забігли в хату, зайняли позиції коло вікон. Голосіння жінки за спиною різануло мені по серці. Оглянувся і завмер: жінка прикривала собою трьох малолітніх діточок. В цю мить мінометний снаряд влучив у димар хати. Затріщала стеля. Заголосили діти. Я наказав хлопцям здаватися в полон... Зрозуміли з пів слова - в кожного були свої діти... Попередили другий мінометний постріл кинутою на діл зброєю перед хатою і піднятими вверх руками. Жінка обіймала мої ноги й тараторила слова вдячності... Били нас несамовито. Ледь притомних, звели на ноги, аби розстріляти, як належно. Розстрільна команда, що залишилась виконати вирок, не поспішала. Її командир у балаклаві провів поглядом вантажівки з товаришами, зниклі в пилюці, і зайшов у хату. Ймовірно, там розмовляв з жінкою і дітьми. Коли повернув до нас, вимовив російською: хохли, свободни! Йому заперечив хтось із його команди, але не надто сміливо... Чудесний порятунок. В той час думалося лише про це.
Янгол. А що думається тепер?
Антон. Голос чоловіка в балаклаві подібний до голосу одесита, який поряд...
Янгол. Таємниці випливають на поверхню завжди, як би глибоко не пірнали...
Антон. Пришвидшити б пов'язану з моїм розстрілом.
Янгол. Сподівайся на чесну відповідь...

Антон - у ліжко. Янгол помахом крил підводить Чоловіка московської орієнтації.

Чоловік московської орієнтації. Вперше бачу янгола уві сні. Явився мені, коли я зовсім самотній.
Янгол. Кожного до самотності ведуть його вчинки.
Чоловік московської орієнтації. Світ зіткано з парадоксів.
Янгол. Парадокси карають. Особливо людей із зброєю в руках...
Чоловік московської орієнтації. Знаєш усе про мене?
Янгол. Так.
Чоловік московської орієнтації. Я пішов на війну заради слов'янського братства. Я діяв по-божому. Бог теж карає.
Янгол. Скажу як божа істота. Ти помагав руйнівникам.
Чоловік московської орієнтації. Я хотів повернути велику державу, яка протидіяла б цілому світу, була б могутньою і непорушною.
Янгол. Бог сприяє державам, але тільки тим, які для блага людей. Держава, яка існує завдяки насильству, - злочин проти Бога. Тому й зникають імперії...
Чоловік московської орієнтації. Блудних синів потрібно навертати!
Янгол. Не почув мене, чоловіче...
Чоловік московської орієнтації. Ми опам'ятаємо українців. Не втікатимуть в іншу сім'ю...
Янгол. Ти і твої однодумці, всі разом подібні до маніяка, з рук якого вирвалась жертва і яку він хоче повернути будь-якою ціною. (Віддаляється).

На сцені та в залі суцільна темрява. Коли вона зникає, перед глядачем постають янгол, що знову завмер на фоні задньої стінки, Антон і Чоловік московської орієнтації.

Антон. Признайся, чоловіче московської орієнтації: тим ворожим командиром у балаклаві під час розстрілу був ти.
Чоловік московської орієнтації. Я.
Антон. Чому пошкодував мене і моїх хлопців?
Чоловік московської орієнтації. Ви врятували дітей.
Антон. Чому не воюєш далі?
Чоловік московської орієнтації. Віддали під трибунал за те, що не розстріляв вашу розвідгрупу. Утік з-під варти. Сам розумієш - в Росію дорога не стелилася... Найбезпечніше в Польщі...
Антон. Чмо.
Чоловік московської орієнтації. Ображаєш?
Антон. Ні, хвалю. Називаю чоловіком минулого обману.
Чоловік московської орієнтації. Я не відмовився від своїх переконань.
Антон. То справа часу.
Чоловік московської орієнтації. Шукатиму інше місце в Польщі. На всяк випадок... Відпустиш, Антоне?
Антон. Відпущу. На добро потрібно відповідати добром, навіть, якщо обов'язок підказує інше. Аби уникнути замкнутого кола...

Співбесідники виходять. В кімнату вбігають Анжела і Калина.

Анжела. Хутчіше, Калино! Пан Бронек нетерплячий. Як пообіцяв відвезти до мережі крамниць, так і передумати може.
Калина. Анжело, не підганяй. Такий сон побачила вночі...
Анжела. З янголом?
Калина. У нас тут усі ясновидці?
Анжела. Якось мимоволі запитала про янгола. Таке враження ніби й насправді він був тут.
Калина. Я пообіцяла янголу не грішити. Спочатку гадала: не дотримаю обіцянки, бо ж доки губити здоров'я в Польщі. А потім насварила себе за слабкість: бережи не тіло, а душу, Калино!
Анжела. Вибачуся перед Оленою. Образила її неабияк. В усіх ошуканих мною попрошу пробачення. А може, це тільки мій сьогоднішній порив...

Виходять. За хвилю в кімнаті - Вадим і Михайло.

Вадим. Михайле, мені важливо знати про акторку Анну...
Михайло. Вибач, Вадиме. Я міг би заглянути в Книгу її долі, але мені не відомі корені мого дару. Боюся нашкодити твоїй коханій і тобі.
Вадим (емоційно). Ні в якому випадку не нашкодь Анні!

Входить Олена. Михайло прощається кивком голови і подається за двері.

Олена. Вадимчику, вислухай мене...
Вадим. Я кохатиму акторку Анну все своє життя! Мушу їй про це сказати. Не зупиниш мене, Олено. Чуєш? Не зупиниш!
Олена. Ти запізнився, Вадимчику...
Вадим. Чому?
Олена. Акторка Анна вийшла заміж за давнього знайомця. Можливо, кохала його з юначих літ. Я випадково натрапила на інтерв'ю Анни в ютубі. В її очах зблиснуло щастя заміжньої жінки.

Вадим сідає на стілець і затуляю обличчя долонями. Чути автомобільний сигнал.

Олена. Пан Бронек нервує, адже їду разом із жінками до мережі крамниць. (Обіймає Вадима). Сподіваюся, в мене буде шанс... (Виходить).

Долинає звук машини, що зрушила з місця. В кімнату прошмигує Семен.

Семен. Черниці поїхали. На що й сподівався... Маю годину часу
Вадим (підвівши голову). Для чого, Семене?
Семен. Замовив повію сюди. Ось-ось привезуть сутенери.
Вадим. Гидко це.
Семен. Та що ти тямиш у цьому, праведнику?
Вадим. Я піду. Розважайся.
Семен. Мерседес причалив... Вийшла... Симпатич... ( Присідає, виструнчується,. Знову присідає і виструнчується. Бігає по кімнаті. Хапається за голову). Невже... О, чорт! О, чорт!

.В кімнату входить Інна, дружина Семена.

Інна (побачивши шлюбного). О, чорт! О, чорт!
Семен (вихопивши з-під ліжка сокиру). Зарубаю, сучко!

Семен кидається до Інни, але його збиває з ніг і притискає до долу Вадим. Інна з вереском втікає геть.

Вадим. Схаменися, Семене! Тримай себе в руках!
Семен. Видіння збулося... Жінка... моя дружина стала змією... В самісіньке серце вжалила! Сам винен! Ох, як винен! (Плаче).

Вадим виводить Семена з кімнати. Кімнату сповнює потужне світло. Янгол змахує крильми коло стіни і наближається до глядачів.

Янгол (глядачам). Хто з цих восьми стане янголом, коли покине Землю? Хто? Дослухайтеся до своїх сердець... Вони підкажуть вам і мені правильний вибір! Підкажуть!

Завіса.

01.12.2018р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-01-29 20:49:20
Переглядів сторінки твору 378
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.994 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.039 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2019.11.16 22:31
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2019-01-30 15:46:36 ]
Клас! Вашs сценарії так і просяться на сцену. І не тільки провінційну...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2019-01-30 17:11:50 ]
Олександре, дякую!Більшість дійових осіб цієї короткої п'єси з реального життя.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-30 18:44:43 ]
Люди - не ангели. Але лише чоловік московської орієнтації - у Вас виняток із правил.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2019-01-30 22:18:54 ]
Ігорю, дякую! Сучасна Росія - темне загребуще царство. В образі чоловіка московської орієнтації хотілося показати промінь світла, який поволі, але все-таки виривається з темені.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-14 05:36:35 ]
... а таки треба тебе читати...