Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
23:24
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях
2026.09.20
21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.
Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Нова касирка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нова касирка
Звичайно, ви чули вислів "встати не з тої ноги". Парубок Захар, з яким довелося мені працювати у Франції, розпочав свій вихідний день саме так. Його злило все, що потрапляло на очі: власні тапки коло ліжка, повернуті носами не в ту сторону, зубна щітка, як з'ясувалось, жорстка для ясен, шнурівки кросівок, занадто довгі, ложка не помита увечері через забудькуватість і багато чого іншого, чим залишався задоволеним кожного ранку, але тільки не тим недільним, про який веду мову.
Настрій Захара не покращився і тоді, коли ми з ним вирушили в улюблений торговий центр за покупками. Тепер уже подразником став француз-велосипедист, що прошмигнув мимо нас на тротуарі, водій вантажівки, якому спало на гадку підігнати гучним сигналом дівчат на пішоходному переході, і навіть різкий порив вітру, від якого картуз парубка злетів з його голови.
В торговому центрі Захар начебто заспокоївся. Мовчки вантажив у візок продукти та речі і без усяких емоцій підвіз усе це, обране нами разом, до каси, однієї з п'яти, яка завжди приваблювала нас найкоротшими чергами до неї. За касовим апаратом вовтузилася нова касирка. Її повільні рухи докинули іскор у пригасаюче полум'я не найкращого настрою парубка.
- Вайлувата! - вибарвив знущальним тоном.
- Облиш, - заперечую, - звикає до нового місця праці, остерігається помилки.
- До корівника їй звикати б! - не вгамовується Захар.
- Як робітниці? - уточнюю.
- Ні, як корові. Об'ємна і тлуста.
- Скажеш таке... - знизую плечима. - Вона - зразок давньогрецької красуні: округлі форми, пишні груди.
- Що ви розумієте, Івановичу! - жестикулює мій співбесідник. - Око у вас з роками замилилося. Тай усі жінки, молодші від вас, у вашому віці здаються вам красунями.
Захоплені суперечкою, не помічаємо, що розмовляємо голосно, привернувши до себе увагу всієї черги і касирки.
- Усмішка в неї чарівна, - зауважую. - Якби такою обдарувала парубка на побаченні, одразу закохався би.
- Ха-ха! - заледве не присідає Захар. - Вишкірюється ця французька корова до покупців, як вимагає тутешній етикет, а спробувала б з такою усмішкою хлопця підчепити... Ну, згадав би той хлопець обличчя баби Яги після тривалого лету на мітлі...
- Одурів, парубче? - перебиваю. - Вона таки приваблива. Повненька, але з її статурою дуже гармоніює сопранний голос.
- Таким голосом хіба що хворих з коми виводити! Зведуться на ноги, лишень зачувши.
Касирка затримала на Захарові погляд.
- Витріщається, - похвалив себе Захар. - Побачила симпатичного парубка й розкуйовдила думки про заміжжя. Знала б ти, жабоїдко, що про тебе говорить той симпатичний...
- Хвали мене моя губонько, - сміюся. - Може, Захаре, поміняєш думку про дівчину за касовим апаратом?
- Ніколи! Хай ця бодня схудне, кучерями голову прикрасить, кілограм фарби на обличчя наліпить, тоді й кине на неї оком якийсь француз бальзаківського віку ...
- Обов'язково комусь сподобається, - резюмую.
Поза тим підходимо до касирки. Дівчина раптом подає Захарові знак, аби нахилився до неї, і коли він, здивований, виконує прохання, у вухо йому милозвучною українською мовою вилітають слова, які аж ніяк милозвучними не назвеш. Захар то червоніє, то блідне, очі його то розширюються, то звужуються. Не сумніваюся, що в ці хвилини він довідується про себе багато чого нового ...
З торгового центру на вулицю виходимо мовчки. Парубок якийсь час переступає з ноги на ногу, збирається з духом.
- Івановичу, - штовхає мене у плече, - а вона мені подобається. Іду знайомитися.
Я регочу від пуза, заледве не присідаючи.
2018р.
Настрій Захара не покращився і тоді, коли ми з ним вирушили в улюблений торговий центр за покупками. Тепер уже подразником став француз-велосипедист, що прошмигнув мимо нас на тротуарі, водій вантажівки, якому спало на гадку підігнати гучним сигналом дівчат на пішоходному переході, і навіть різкий порив вітру, від якого картуз парубка злетів з його голови.
В торговому центрі Захар начебто заспокоївся. Мовчки вантажив у візок продукти та речі і без усяких емоцій підвіз усе це, обране нами разом, до каси, однієї з п'яти, яка завжди приваблювала нас найкоротшими чергами до неї. За касовим апаратом вовтузилася нова касирка. Її повільні рухи докинули іскор у пригасаюче полум'я не найкращого настрою парубка.
- Вайлувата! - вибарвив знущальним тоном.
- Облиш, - заперечую, - звикає до нового місця праці, остерігається помилки.
- До корівника їй звикати б! - не вгамовується Захар.
- Як робітниці? - уточнюю.
- Ні, як корові. Об'ємна і тлуста.
- Скажеш таке... - знизую плечима. - Вона - зразок давньогрецької красуні: округлі форми, пишні груди.
- Що ви розумієте, Івановичу! - жестикулює мій співбесідник. - Око у вас з роками замилилося. Тай усі жінки, молодші від вас, у вашому віці здаються вам красунями.
Захоплені суперечкою, не помічаємо, що розмовляємо голосно, привернувши до себе увагу всієї черги і касирки.
- Усмішка в неї чарівна, - зауважую. - Якби такою обдарувала парубка на побаченні, одразу закохався би.
- Ха-ха! - заледве не присідає Захар. - Вишкірюється ця французька корова до покупців, як вимагає тутешній етикет, а спробувала б з такою усмішкою хлопця підчепити... Ну, згадав би той хлопець обличчя баби Яги після тривалого лету на мітлі...
- Одурів, парубче? - перебиваю. - Вона таки приваблива. Повненька, але з її статурою дуже гармоніює сопранний голос.
- Таким голосом хіба що хворих з коми виводити! Зведуться на ноги, лишень зачувши.
Касирка затримала на Захарові погляд.
- Витріщається, - похвалив себе Захар. - Побачила симпатичного парубка й розкуйовдила думки про заміжжя. Знала б ти, жабоїдко, що про тебе говорить той симпатичний...
- Хвали мене моя губонько, - сміюся. - Може, Захаре, поміняєш думку про дівчину за касовим апаратом?
- Ніколи! Хай ця бодня схудне, кучерями голову прикрасить, кілограм фарби на обличчя наліпить, тоді й кине на неї оком якийсь француз бальзаківського віку ...
- Обов'язково комусь сподобається, - резюмую.
Поза тим підходимо до касирки. Дівчина раптом подає Захарові знак, аби нахилився до неї, і коли він, здивований, виконує прохання, у вухо йому милозвучною українською мовою вилітають слова, які аж ніяк милозвучними не назвеш. Захар то червоніє, то блідне, очі його то розширюються, то звужуються. Не сумніваюся, що в ці хвилини він довідується про себе багато чого нового ...
З торгового центру на вулицю виходимо мовчки. Парубок якийсь час переступає з ноги на ногу, збирається з духом.
- Івановичу, - штовхає мене у плече, - а вона мені подобається. Іду знайомитися.
Я регочу від пуза, заледве не присідаючи.
2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
