Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Поміж миттєвостей
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поміж миттєвостей
Станція "Laplaz" в четвертій зоні Парижа малолюдна. Більшість електричних потягів, які французи називають рерами, проїжджають її хутко. Миготять вагони. За якихось кілька секунд миготіння поглинає й тебе, зливаєшся з ним, стаєш одним цілим. Тоді геть усе пришвидчується у твоїй голові - і минуле, і сьогодення, і майбутнє, а ти з острахом усвідомлюєш, що дистанція до кінцевої зупинки життя насправді дуже коротка... Але варто вагонам зникнути з твоїх очей, одразу опиняєшся поміж миттєвостей, радіючи ілюзії вічності, тому самобману, який дозволяє тобі відпочити душею або ж знову відчути грань, за якою - швидкоплинне...
Українка Алла часто переступала через такі грані. І не тільки тому, що її пошуки кращого життя в Парижі були пов'язані з підземкою та безконечною плетеницею потягів. Вона мала талан опиняться в екстремальних ситуаціях навіть тоді, коли ними й не пахло. Тієї жовтневої суботи, в яку з Аллою трапилася чергова
оказія, на станції "Laplaz" чекали потягу дві молоді француженки з рідними дошкільнятами, плечистий молодик, теж француз, і вона, українська заробітчанка. Потяг затримувався. Увагу майбутніх його пасажирів привернули якісь незвичні звуки. Перечіпаючись за сходинки, чортихаючись французькою, до місця посадки наближався вкрай захмелілий мулат. Його блукаючий погляд упав на стрункі ноги Алли, здружені з міні-спідницею. Жінка завмерла від страху і не дарма: руки захмелілого потягнулись до неї. Покликала на допомогу. Молоді мами поспішно повели дошкільнят у безпечне місце, плечистий молодик здригнувся і подався ближче до колії, розташованої нижче перону, в заглибині.
Алла позадкувала від мулата і нараз наштовхнулася спиною на негра, що бозна звідки взявся. Геть перелякану, негр відсторонив її, а сам зіштовхнувся грудьми з мулатом. Два кремезні чолов'яги зійшлися у герці поглядами. Врешті, п'яниця відвернувся. Хитався, щось нерозбірливо бурмотів собі під ніс і нишпорив у власних кишенях. З бокової кишені піджака випав гаманець. Це помітили всі, крім власника. Негр трохи подумав і заволодів гаманцем, віртуозно підкинувши його вгору ногою.
Близько до станції загуркотів потяг. П'яницю мовби чорт штовхнув у спину: рвучко побіг і за мить полетів сторч головою на колію. Одна з молодих мам скрикнула, інша підхопила сина на руки. Алла затулила обличчя долонями. Плечистий молодик, було, зробив крок до нещасного на колії та злякався стрибнути в заглибину, де міг потрапити під колеса потягу. Поза тим голова потягу зблиснула зовсім близько. В ній, подібний до черв'яка на рибацькому гачку, заметався чоловічок, демонструючи руками неспроможність довіреної йому залізної голови скоротити гальмівний шлях...
Ніхто не помітив, як і коли опинився в заглибині на колії негр. Спочатку навіть здалося, що п'яниця сам порятував себе від загибелі, але вже за мить із заглибини злетіли вгору чорні руки, а за ними все інше, при народженні подароване негрові його мамою. Рятівник сидів на пероні поряд із лежачим мулатом і підставляв обличчя холодному вітру, здійнятому потягом. Миготіли й миготіли вагони повз трьох чоловіків, трьох жінок і двох дошкільнят на пероні. Останні двоє на відміну від дорослих мило усміхалися. Для них миттєвості та час між миттєвостями нічим не відрізнялися. Вони поспішали жити, аби хутчіше долучитися до світу диваків дорослих, які чомусь такі різні та непередбачувані. Бо як хоча б зрозуміти сльози їхніх матусь і тітки в короткій спідниці, якщо всі живі та здорові? Тим паче ще дивакуватішим виглядає чорний мосьє, що трохи подумав і повернув лежачому мулату його гаманець. І чому так зневажливо дивиться на відважного чорного мосьє плечистий, якщо сам він - боягуз?
Українка Алла часто переступала через такі грані. І не тільки тому, що її пошуки кращого життя в Парижі були пов'язані з підземкою та безконечною плетеницею потягів. Вона мала талан опиняться в екстремальних ситуаціях навіть тоді, коли ними й не пахло. Тієї жовтневої суботи, в яку з Аллою трапилася чергова
оказія, на станції "Laplaz" чекали потягу дві молоді француженки з рідними дошкільнятами, плечистий молодик, теж француз, і вона, українська заробітчанка. Потяг затримувався. Увагу майбутніх його пасажирів привернули якісь незвичні звуки. Перечіпаючись за сходинки, чортихаючись французькою, до місця посадки наближався вкрай захмелілий мулат. Його блукаючий погляд упав на стрункі ноги Алли, здружені з міні-спідницею. Жінка завмерла від страху і не дарма: руки захмелілого потягнулись до неї. Покликала на допомогу. Молоді мами поспішно повели дошкільнят у безпечне місце, плечистий молодик здригнувся і подався ближче до колії, розташованої нижче перону, в заглибині.
Алла позадкувала від мулата і нараз наштовхнулася спиною на негра, що бозна звідки взявся. Геть перелякану, негр відсторонив її, а сам зіштовхнувся грудьми з мулатом. Два кремезні чолов'яги зійшлися у герці поглядами. Врешті, п'яниця відвернувся. Хитався, щось нерозбірливо бурмотів собі під ніс і нишпорив у власних кишенях. З бокової кишені піджака випав гаманець. Це помітили всі, крім власника. Негр трохи подумав і заволодів гаманцем, віртуозно підкинувши його вгору ногою.
Близько до станції загуркотів потяг. П'яницю мовби чорт штовхнув у спину: рвучко побіг і за мить полетів сторч головою на колію. Одна з молодих мам скрикнула, інша підхопила сина на руки. Алла затулила обличчя долонями. Плечистий молодик, було, зробив крок до нещасного на колії та злякався стрибнути в заглибину, де міг потрапити під колеса потягу. Поза тим голова потягу зблиснула зовсім близько. В ній, подібний до черв'яка на рибацькому гачку, заметався чоловічок, демонструючи руками неспроможність довіреної йому залізної голови скоротити гальмівний шлях...
Ніхто не помітив, як і коли опинився в заглибині на колії негр. Спочатку навіть здалося, що п'яниця сам порятував себе від загибелі, але вже за мить із заглибини злетіли вгору чорні руки, а за ними все інше, при народженні подароване негрові його мамою. Рятівник сидів на пероні поряд із лежачим мулатом і підставляв обличчя холодному вітру, здійнятому потягом. Миготіли й миготіли вагони повз трьох чоловіків, трьох жінок і двох дошкільнят на пероні. Останні двоє на відміну від дорослих мило усміхалися. Для них миттєвості та час між миттєвостями нічим не відрізнялися. Вони поспішали жити, аби хутчіше долучитися до світу диваків дорослих, які чомусь такі різні та непередбачувані. Бо як хоча б зрозуміти сльози їхніх матусь і тітки в короткій спідниці, якщо всі живі та здорові? Тим паче ще дивакуватішим виглядає чорний мосьє, що трохи подумав і повернув лежачому мулату його гаманець. І чому так зневажливо дивиться на відважного чорного мосьє плечистий, якщо сам він - боягуз?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
