ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.

Володимир Бойко
2020.01.20 23:19
В моем дому немытые стаканы
Повсюду громоздятся тут и там,
И ходят на прогулку тараканы
Табачный дым вдыхать по вечерам.

Везде окурки да огрызки да объедки,
Да разный хлам давно ушедших лет.
Мне все равно – меня не видят предки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Поміж миттєвостей
Станція "Laplaz" в четвертій зоні Парижа малолюдна. Більшість електричних потягів, які французи називають рерами, проїжджають її хутко. Миготять вагони. За якихось кілька секунд миготіння поглинає й тебе, зливаєшся з ним, стаєш одним цілим. Тоді геть усе пришвидчується у твоїй голові - і минуле, і сьогодення, і майбутнє, а ти з острахом усвідомлюєш, що дистанція до кінцевої зупинки життя насправді дуже коротка... Але варто вагонам зникнути з твоїх очей, одразу опиняєшся поміж миттєвостей, радіючи ілюзії вічності, тому самобману, який дозволяє тобі відпочити душею або ж знову відчути грань, за якою - швидкоплинне...
Українка Алла часто переступала через такі грані. І не тільки тому, що її пошуки кращого життя в Парижі були пов'язані з підземкою та безконечною плетеницею потягів. Вона мала талан опиняться в екстремальних ситуаціях навіть тоді, коли ними й не пахло. Тієї жовтневої суботи, в яку з Аллою трапилася чергова
оказія, на станції "Laplaz" чекали потягу дві молоді француженки з рідними дошкільнятами, плечистий молодик, теж француз, і вона, українська заробітчанка. Потяг затримувався. Увагу майбутніх його пасажирів привернули якісь незвичні звуки. Перечіпаючись за сходинки, чортихаючись французькою, до місця посадки наближався вкрай захмелілий мулат. Його блукаючий погляд упав на стрункі ноги Алли, здружені з міні-спідницею. Жінка завмерла від страху і не дарма: руки захмелілого потягнулись до неї. Покликала на допомогу. Молоді мами поспішно повели дошкільнят у безпечне місце, плечистий молодик здригнувся і подався ближче до колії, розташованої нижче перону, в заглибині.
Алла позадкувала від мулата і нараз наштовхнулася спиною на негра, що бозна звідки взявся. Геть перелякану, негр відсторонив її, а сам зіштовхнувся грудьми з мулатом. Два кремезні чолов'яги зійшлися у герці поглядами. Врешті, п'яниця відвернувся. Хитався, щось нерозбірливо бурмотів собі під ніс і нишпорив у власних кишенях. З бокової кишені піджака випав гаманець. Це помітили всі, крім власника. Негр трохи подумав і заволодів гаманцем, віртуозно підкинувши його вгору ногою.
Близько до станції загуркотів потяг. П'яницю мовби чорт штовхнув у спину: рвучко побіг і за мить полетів сторч головою на колію. Одна з молодих мам скрикнула, інша підхопила сина на руки. Алла затулила обличчя долонями. Плечистий молодик, було, зробив крок до нещасного на колії та злякався стрибнути в заглибину, де міг потрапити під колеса потягу. Поза тим голова потягу зблиснула зовсім близько. В ній, подібний до черв'яка на рибацькому гачку, заметався чоловічок, демонструючи руками неспроможність довіреної йому залізної голови скоротити гальмівний шлях...
Ніхто не помітив, як і коли опинився в заглибині на колії негр. Спочатку навіть здалося, що п'яниця сам порятував себе від загибелі, але вже за мить із заглибини злетіли вгору чорні руки, а за ними все інше, при народженні подароване негрові його мамою. Рятівник сидів на пероні поряд із лежачим мулатом і підставляв обличчя холодному вітру, здійнятому потягом. Миготіли й миготіли вагони повз трьох чоловіків, трьох жінок і двох дошкільнят на пероні. Останні двоє на відміну від дорослих мило усміхалися. Для них миттєвості та час між миттєвостями нічим не відрізнялися. Вони поспішали жити, аби хутчіше долучитися до світу диваків дорослих, які чомусь такі різні та непередбачувані. Бо як хоча б зрозуміти сльози їхніх матусь і тітки в короткій спідниці, якщо всі живі та здорові? Тим паче ще дивакуватішим виглядає чорний мосьє, що трохи подумав і повернув лежачому мулату його гаманець. І чому так зневажливо дивиться на відважного чорного мосьє плечистий, якщо сам він - боягуз?





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-01-26 19:41:45
Переглядів сторінки твору 347
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.994 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.039 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2020.01.19 21:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2019-01-26 20:15:24 ]
Ух!до останнього моменту не знала чим скінчиться...
Сподобалось!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2019-01-29 11:30:52 ]
Галино, дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-26 23:15:54 ]
Тут і арифметику не завадить згадати, щоб розкрутити кадри назад.
До сюжету не вистачає кацапа, в якому за таких обставин і на одну мить не проснеться людина на відміну від темношкірих французів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2019-01-29 11:34:16 ]
Кацапи, що прижилися у Франції, ніби й не такі погані, поки не заходить мова про Україну, яку вони вважають тимчасово відірваною від татарії територією...