ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2020.11.30 11:03
Четверо нас із семи дітвори –
щирі у вірі, наївні...
сіяли нас на узліссі вітри:
сестри мої у лихої «сестри»,
я ще живу в Україні.

Бігали ми по траві і росі
голі, голодні і босі...

Ярослав Чорногуз
2020.11.30 07:30
Водоспад, як милої волосся,
Пестить око білизною снів
Наяву. Чи то лише здалося?
Шумовиння чарівне мені

Слух ще й ніжить, умиротворяє...
Міг би я годинами цей спів
Убирати в душу. Мов із раю

Сергій Губерначук
2020.11.30 06:15
Коли я вітром оперезався
і літати научався,
ставало легше не мені,
а тим, хто лишався.
Просто писалося кожній букві,
кожній крапці
час у свідки набивався.
Бо свідок такого не я і не ті…

Володимир Бойко
2020.11.29 22:28
Російська рулетка чекає російських патріотів. Кожен кріт залишає свій слід. Демократ демократу не брат. Що черпається, те і черпаємо. Слонопотам гіпопотаму не панібрат. Кидається, як мамонт на буржуазію. Захоплений красою вдавився ковбасою. Любить,

Іван Потьомкін
2020.11.29 21:28
Кажется, в начале весны 2002 года по израильскому радио “РЭКА” передавали интервью с известным польским режиссером Ежы Хофманом. Речь зашла и о его новом фильме “Огнем и мечом”. Мастер заговорил не сразу, будто что-то мешало ему. – Я посвятил его моей до

Ірина Вовк
2020.11.29 19:19
Картинка Х. КОЛИ ПРИХОДЯТЬ БУРЕВІЇ… Ну що, старенька липонько, цвітеш? Духмяним цвітом щедро медоносиш… Нікого не благаєш, ні не просиш – корінням в душу зранену вростеш, у буревіях рани просмоливши, гірке вино із надр землі відпивши – о чудо б

Євген Федчук
2020.11.29 19:04
Читав я книжку про часи сумні
Далекого тепер середньовіччя.
І було страшно й боляче мені,
Бо ж гинув люд, згоряв, неначе свічка.
І у прямому сенсі, звісно, теж.
По всій Європі вогнища палали.
Людей, які виходили із меж
(А і тоді таких було чимало),

Ігор Шоха
2020.11.29 17:14
Розвіяні ілюзії життя
вміщаються у три щасливі миті:
ось я мале, із мамою, дитя,
ось ми усі, а на столі – кутя,
а онде сяє сонце у блакиті.

Все інше – як на обрії земля,
яка фата-морганою зникає

Олександр Сушко
2020.11.29 16:19
Я - пророк добра і справедливості,
Битий, гнаний, бідний скоморох.
П'ю амріту Божу безнадійності,
Хресна путь - логічний епілог.

Повезло. Утік між люті тромбами,
Тільки спину аж пече батіг...
А Спаситель поруч, мовчки човпає,

Ніна Виноградська
2020.11.29 14:21
Не із троянди розпочався світ,
А із ромашок, зірваних у лузі.
Дідівська клуня вже багато літ
Тримає сни і пам’ять у напрузі.

Під жорнами міняє він усіх,
Коли млином життя нас перемеле,
Де більше сліз, а рідше світлий сміх,

Тетяна Левицька
2020.11.29 09:57
Артеріальний знов тиск низький,
клаустрофобія туги.
Тишу б лещатами стиснути,
смуту свічею обвуглить.

Хай на дев'ятому поверсі
небо лежить на долоні.
Пише курсивом на атласі,

Сергій Губерначук
2020.11.29 08:00
Я це вже бачив,
я це чув
і вчив,
казок і приказок
цікаві прометеї..,
згорав, харкав
і знову приручив
себе до ручки злої Галатеї.

Микола Соболь
2020.11.29 06:02
Святвечір пам’яті. Молись.
Нехай свіча не затухає…
Ми пам’ятаєм, як колись
країну, що назвали – раєм
звели нещасну до біди,
у горі чорному втопили…
Лишились в урвищі сліди
одної на село могили –

Віктор Кучерук
2020.11.29 05:48
Сонце розпашілою щокою
Обпікає обрію чоло
І ясніє швидко за рікою,
І відчутно дужчає тепло.
І клуби туманів над водою
Топляться і тануть, як сніги,
Де світанок скорою ходою
Озорив обидва береги…

Вадим Косьмін
2020.11.28 21:18
Життя, що згасло, свічка не продовжить
І не відродить ту останню мить,
Яка ввібрала стогін перероджень
Багатих літ і злидні лихоліть.

Судьба картає, крає і карається
На схилах днів, коли на схилі літ
Ховає дід під подушку окрайця,

Тетяна Левицька
2020.11.28 19:21
Мороз на порозі збирає завії,
клубочиться в комині ватра.
Коли я піду, ти усе зрозумієш,
якою була й чого варта.

Ти звик, що я кішкою поряд з тобою -
шовкова і очі вологі.
Попереду морок, минуле сувоєм,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Глевкі калачики
Зоряна змокла під проливним дощем і заблукала на вулицях вечірнього Парижа. Як добратися до помешкання, що винаймає? Забула зарятити батарею мобільного, тому не скористається навігатором, а діяти за принципом "язик до Києва доведе" не дозволять слабкі знання французької. Різкий порив вітру нагадав Зоряні про холод, який дошкуляє чимраз дужче: жодного сухого рубця на ній! Здригнулася і заплакала. Якщо іти вечірнім містом навгад, аби не промерзнути до кісток, вскочиш у халепу, як це трапилося із старим знайомцем, якого в завулку побили й пограбували темношкірі парижани. Злилася: яка мара виманила її з помешкання у вихідний день однісіньку в перший тиждень перебування в чужині? Звуть ту мару жіночою цікавістю! Чуєш, маро, - шептали Зорянині вуста, яких торкалися водночас і дощові краплі, і сльози, - чуєш, хитрюща маро, ти залишила мене у спокої надто пізно - коли дихнула в обличчя безвихідь.
Роздуми жінки перервав фонтан бризків, піднятий автівкою, що промчала поряд.
- Навіжений! - скрикнула Зоряна і притислася до високої огорожі.
Наступна автівка загальмувала навпроти, відчинилися перші пасажирські двері.
- Прошу до салону, - покликав Зоряну м'який чоловічий голос.
Ніщо так не окрилює в чужині, як рідна мова, почута в екстремальній ситуації. Заблудла відчула себе метеликом, що зовсім недавно був безпорадною гусінню, а тепер летить в обійми тепла і світла.
- Я геть промокла, - спохопилася, торкнувшись рукою переднього сидіння.
- Тоді тобі на заднє сидіння, - порадив шофер.
Зоряна послухалася і простора автівка рвонула з місця.
- Роздягайся! Повністю. - м'який голос шофера обдав пасажирку полум'ям.
- Навіщо? - жахнулася.
- Аби не захворіти.
- Я не стриптизерка !
- Знаю. Одягнеш мій светр, який годину тому придбав. Тобі, меншій зростом, він зійде за плаття.
- Хто ти? - тільки тепер заблудла поцікавилась персоною чоловіка за кермом.
- Я... - шофер деякий час обмірковував відповідь, - я з твого дитинства.
Зоряна полегшено зітхнула, але за хвилю насторожилася.
- Чому не назвав мене по імені? І чому не озвучив своє?
- Хотів проекзаменувати твою пам'ять.
- Моя пам'ять отримає двійку.
- Можливо, з моєю підказкою - ні.
- Підказуй.
- Чотири хлопчики-сироти...
- Ой! Усіх чотирьох так рано забрали з села в дитячий будинок-інтернат після смерті бабуні... І жоден у село не повернувся.
- Ну, в такому випадку...
- Старший... Ярослав. Тільки тепер упізнаю по голосу.
- Дивно. Мій голос змінився. Вікова зміна.
- Так, він не дзвінкий, як у підлітка, але тембр його незмінний.
- Роздягайся, я не підглядатиму, - на цей раз голос Ярослава був бальзамом на душу. Зоряна з великим задоволенням позбулася мокрого одягу і одягнула теплий светр.
Заїхали на АЗС. Ярослав, виходячи з автівки, усміхнувся Зоряні.
- Я стежив за твоїми публікаціями, письменнице. Твої повісті чудові. Власне, ти була постійно в полі мого зору, але наближатися до тебе не поспішав з певних причин...
Ярослав не договорив: мусив підійти до заправочного пістолета.
Жінка насолоджувалася теплом, що врешті по-справжньому зігріло її тіло. Стежив за моїми публікаціями,- вертіла в голові фразу колишнього друга дитинства. - Не забував мене. Мені має бути соромно, бо забула усіх чотирьох братів ... Вони так бідували, коли осиротіли. Загибель батьків від удару електричного струму на власному подвір'ї підкосила б ноги будь-кому, а ці бідолахи виповзли з-під брили нещастя. Їхня старенька бабуня, що взяла над ними опіку, привчила їх до важкої праці, за яку щонеділі пригощала калачиками. Як вони ласували тими глевкими, трішки підсолодженими дарами сирітської долі!
Жоден сторонній не міг без сліз дивитись на янголят, яким на кілька хвилин повертають дитинство... Плакала і вона, семирічна Зорянка, і... сповнювалась цікавістю: які ті калачики на смак? Одного разу попрохала у хлопчиків шматок. Брати завмерли. У них випрошують шматок дитинства, що умістився в тендітних долоньках! Так і стояли нерухомо усі четверо навпроти сусідської дівчинки: хто картав поглядом, хто струменів здивуванням, а Ярослав простягнув цікавій сороці кілька крихт: на, ласуй! Крихти були їй несмачними. Ще б пак! Заможна на той час родина цікавої сороки не відмовляла їй у вишуканих ласощах. Побігла додому, звідки під вечір принесла братам калачики з найкращого тіста і з родзинками. Першою на сусідському подвір'ї зустріла стареньку бабуню. Та спохмурніла і подарунків для сиріт не взяла ...
Ярослав заправив автівку і знову сів за кермо.
- То чому не наблизився? - пригадала Зоряна недомовлене її рятівником.
- Боявся, що ти виявишся іншою... Не такою чарівною, як твої літературні героїні... Творчі люди егоїстичні.
- Тоді наша зустріч буде останньою. Я й насправді така... в певній мірі.
- Міра мірі не рівня...
- Коли тебе міряють, краще залишитися наодинці.
- Відвезти туди, де проживаєш?
- Так.
- Назви адресу.
- Не можу. Не пам'ятаю, - раптова образа Зоряни поступилась місцем занепокоєнню. - Адреса записана в нотатках мобільного, а він розряджений.
- Не біда, - Ярослав пришвидчив автівку. - мій дім до послуг егоїстки в певній мірі.
-Твій дім? - Зоряна відчула, що вкотре буде вполонена жіночою цікавістю. - Я згодна.
Домчали до окраїни Парижа, повернули в затишний завулок. Невдовзі увійшли в триповерховий особняк. Ярослав вказав на круті сходи вгору.
- Будь ласка!
Гостя похитала головою.
- Ні, гостинний, іди першим. Моє нове плаття, одягнене на голе тіло, занадто коротке, аби послугувалась етикетом.
- Вибач. Не взяв цього до уваги, - Ярославові міцні ноги понесли його на третій поверх. Зоряна заледве встигала за ним. Зупинилися у просторому кабінеті.
- Ця розкіш, - мовив господар, увесь цей дім із недешевим обладнанням виріс, Зоряно, з глевких калачиків. Дивуєшся, як це? Мудра бабуня навчила онуків не цуратися глевкого. Кожен із нас, чотирьох братів, міцно став на глевкому на ноги і не зупиняється на досягнутому. У мене в Парижі власна будівельна фірма, безліч проектів ...
- Розумію... - гостя підійшла до вікна. - Мої смачнючі калачики могли вас зіпсувати... Ваша бабуня була права...
- Про що ти, Зоряно? - звів брови Ярослав.
- Неважливо. Вагоміше інше... мій егоїзм в певній мірі, якого могло не бути зовсім.
- Ми подолаємо його разом, - вуста Ярослава торкнулись жіночих, - у нас для цього десятки літ попереду.

2018р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-01-25 18:11:08
Переглядів сторінки твору 873
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.994 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.039 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2020.11.18 18:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-25 20:44:06 ]
Цікава фабула... напевно нового роману.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2019-01-25 22:07:48 ]
Ігорю, дякую! Останнім часом я спромігся лишень на цикл оповідань "Французьке сонце." (З досвіду мого тимчасового перебування у Франції).


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2019-01-25 23:29:37 ]
Ах! казка! мрія, певно, кожної жінки...
хай хоч в казці буде так ідеально, напротивагу реаліям життя.
Хоча часом і в житті трапляються такі хепіенди ))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2019-01-26 10:53:04 ]
Париж - місто-казка. Там усе можливе. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2019-01-26 14:54:36 ]
... був-читав... так багато всього...