ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2020.01.27 20:17
Мудрочолі діви не люблять, коли їх згадують незлим тихим словом. Люблять поштиво, з ритуальними кніксенами, попередньо знявши з глави кептарика та закотивши від захвату очі під лоба.
Не всі, звісно, є й притомні віршувальниці, яких на цьому сайті біль

Мессір Лукас
2020.01.27 19:09
Напевно не поет.
Що навіть гірше –
Не критик, і не про заїк.
Все це – не вірші.

Мій біль і розпач,
Сміх і гріх,
Нагода вивищитись,

Ніна Виноградська
2020.01.27 14:23
За сніг зелений і червоний дощ
Плачу сльозами навпіл з самотою,
Що не стікає разом із водою,
А дихає за спиною: „Помовч!”.

Я подумки кажу їй: „Подивись,
Як біля тебе сіро, ніби в осінь”.
Димами затягло яскраву просинь

Тетяна Левицька
2020.01.27 13:14
По мокрім щебеню, і що ж,
ніч на пуантах йде незграбно.
Та цебенить в бляшанці дощ,
танцює у степовках* танго
із кастаньєтами в руках
на оцинкованій покрівлі,
так патетично, з серцем в такт.
Поливода в пелюстях лілій

Іван Потьомкін
2020.01.27 12:32
Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
«Які слова! Таж то сама любов!..»
...Нажаль, слова.
Не загніздилися в серцях
Лаур, Марій, Ликер.
Так і літають нічиї.
Невже на те, шоб справджувавсь
Одвічний парадокс:

Ігор Деркач
2020.01.27 12:00
Якщо свічу апологету
запалює Аполлінер,
це у поезії – мінер.
Свідоме збочення поета
не попадає у етер.

***
Я іще чалапаю по плаю.

Сергій Губерначук
2020.01.27 11:54
Ілюмінацій грайво переморгується,
тролейбуси скотилися у яр,
і далі – ні на колесо.
Депо.
Наліво – супермісто.
Направо – юність і дитинство.
Угору – сон.
Униз – кошмар.

Олександр Сушко
2020.01.27 10:35
Митці розумують про вічне, аж морщать лоби,
Безділля рождає облудливе слово пророче.
Кому ти потрібен: державі? Родині? Собі?
Заробиш - процвиндриш, в окопах лежати не хочеш.

Я кликав до бою, до совісті й честі гукав,
А ти, мовби черв, заховався

Світлана Майя Залізняк
2020.01.27 10:13
Шановна і малошановна, і нешанована автура сайту! Прочитала свіжий коментар п. Чорногуза, згодом пані Вікторія видалила зі своєї сторінки той бруд... Показали мені те лайнометання "слона в посудній лавці" - сама не шукала. Саме в мандрах. Сайт нага

Олена Музичук
2020.01.27 07:30
Що хазяїн сайту обіцяє,
те і забуває на ходу.
У стакані буря затихає,
і нема ніякого роздраю.
Байки анонсує какаду.

До одного місця, що піїти
віршами оплачують оброк.

Микола Соболь
2020.01.27 06:07
Прокинутись хочеться завтра маленьким,
З роботи чекати на тата з гостинцем,
Який передав мені зайчик сіренький,
Сховавшись у тінь кучугур за віконцем,
Довкола будинки до свята готові,
Потріскують дрова тихенько у грубці,
У маминій хочу купатись любо

Ярослав Чорногуз
2020.01.27 01:50
Цілу нічку вона не згаса,
Мов гердану сяйлива окраса…
Це – дорога кудись – в небеса –
Чарівлива неонова траса.

Мов каміння коштовного гра
Щирозлотне кольє увінчала –
Лівий берег старого Дніпра –

Вікторія Торон
2020.01.27 01:37
Почала писати під чиїмось твором, але оскільки до чужого твору це відношення не має, вирішила винести своє звернення (і діалог із редакцією) окремо. Можна було б написати «під кнопочкою», але питання, яке я підняла, не віднесеш до «адміністративних». Це

Королева Гір
2020.01.27 00:07
Замело снігами край Карпатський,
Різдвяна нічка білою була.
Пригадую я вік свій же юнацький
Й стежину, що до хати пролягла.
Замело снігами всі дороги,
Біла ковдра знов прикрила все .
Та заметіль забрала всі тривоги
І зустріч із батьками нам несе.

Ніна Виноградська
2020.01.26 22:10
Коханий мій, без тебе дуже гірко,
Сумна самотність мерзне у кутках.
А до вікна притискується гілка,
Що від морозу також утіка.

І ми удвох невидимо роздільні,
Я у кімнаті – гілка за вікном.
Печаль і біль однакові і спільні

Сергій Гупало
2020.01.26 17:50
Відцвіти, відійди, відлюби, не мене потривож,
Порозвіюй печалі, шалені французькі парфуми.
Ти втомилася дуже, завчасно спіткнулась. Отож
I завмерла даремно у кіптяві слова «парсуна»!

A поетка – залізна, як баба у казці, тебе
Потягнула подружн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Олександр Миколайович Панін
2020.01.12

Сергій Зубець
2020.01.01

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Капець
Сусід прийшов з АТО. Прострелена легеня спровокувала рецидив незалікованого туберкульозу, тож довелося лягати в обласний диспансер. За кілька місяців вийшов звідти наче здоровим, втративши десять кілограмів ваги . Держава заплатила за поранення та бойову службу сто тисяч гривень, втелющила другу групу інвалідності з відповідною пенсією і дала копняка під зад. Вистачило аби викупити стару хатинку, в якій він із дружиною жили ось уже років десять.
В селі роботи не було. Можна було б у лісгоспі, але там потрібне здоров’я: пиляти дерева і тягати здоровенне колоддя слабкому не під силу. Залишилося потроху смоктати самогонку, якою удень та вночі торгували місцеві бутлегери. Від бормотухи ставало ще гірше – обличчя набуло синювато-бордового відтінку, з’явилася слабкість у членах, а на додачу - думки про безглуздість власного існування. Жіночка теж ніде не працювала. А їсти хочеться. Тож попросила свого брата оформити і її, і свого чоловіка на підставну фірму в Одесі. Нині з цим немає ніяких проблем: отримуєш щомісяця три-чотири тисячі на картку зарплатні Бог зна за що, а фірма показує якийсь оборот чогось там, а насправді – відмиває кошти. Такі фокуси – результат знущання держави над власними громадянами. Закони та правила гри Верховна Рада та Кабмін міняють щомісяця, прибутки простих робітників зменшуються, фінансова допомога незаможнім верствам населення стає недоступною, аби отримати субсидію ти мусиш бути працюючим бомжом з мінімальним доходом.
Прийшов до мене Іван та питає:
- Що ж мені робити? Грошей не вистачає катастрофічно. Оранка – півтисячі, купити і привезти дві фури гною – півтори, насіння та хімікати – ще тисяча. Плюс електроенергія, дрова. На їжу мало залишається, а сил працювати немає.
- Ти б здоров’я своє поберіг,- кажу Іванові,- ти вже чорний від горілки. Порахуй скільки ти відніс Мотрі минулого місяця? Щодня пляшка - виходить тисяча, цигарки – ще тисяча.
Мовчить Іван, голову похилив. І мені немає охоти добивати чоловіка своїми антимоніями. На Донбасі він отримав такий заряд негативу, що до кінця життя вистачить. Жінці не розказував, аби її не трусило від страху. А мені розказав: як вантажили трупи та криваве шмаття під Іловайськом, як допитували спійманих членів ДРГ , як люто обстрілювали селище в якому окопався противник і що з нього залишилося під ранок, про торгівлю боєприпасами, на які можна було купити все що завгодно, про п’яні «розборки» між солдатами, результатом яких були трупи бійців української армії. Свого часу мені довелося передавати матері труп свого сина, якого уколошкали в моєму взводі і, дивлячись жінці прямо у вічі брехати, що чоловік загинув, виконуючи бойове завдання. Не секрет, що від двадцяти до п’ятдесяти відсотків загиблих – це не бойові втрати.
Ситуація на фронті створювала свою реальність. Ненормальне ставало нормою: якщо не було хоч день стрілянини - солдати полошилися, чекаючи якоїсь капості від супротивника. А якщо гримить – усе в порядку.
Я взагалі дивувався, чому він такий спокійний,- говорить про страхіття, а голос м’який, кволий. Я коли з армії прийшов, то був наче тертушка залізна, - не чіпай, бо подряпаю неодмінно.
Журиться Іван, безгрошів’я діймає, шукає виходу зі скрути.
- Нині зима,- кажу,- можна в ліс рушити за шишками. Лісгосп приймає по 12 гривень за кіло. Заодно і дрівцят назбираєш.
- Немає у мене саней аби їх вивезти,- відповідає Іван.
- Я дам. Коняки непотрібно, вони легенькі, самі біжать. А хочеш – підемо удвох, я допоможу. За день зробимо заготівлю. До весни вистачить. І давай сьогодні, бо завтра мені на роботу.
Умовив таки Івана. Буркнув жінці, що йду до лісу, до вечора хай не чекає.
Поклав на сани драбину та кілька мішків, обв’язав все те мотуззям і рушив з двору. Снігу було не дуже багато, по коліно, тож залізні сани не дуже грузли в снігу. Я тягнув віжки, а Іван ззаду підштовхував їх дрючком. Прийшли до старого глинища, там сосни ще не зрізали, бо не виросли як слід, а віти лапаті, густо обліплені шишками. Тільки притулив драбину до деревини, як Іван уже лізе. Кажу:
- Агов, Тарзан! Краще шишки збирай і драбину підтримуй, аби не ковзала. З твоїм здоров’ям тільки по голляках стрибати.
Послухався, одійшов від гріха подалі. А я піднявся на метрів п’ять над землею, витягнув п’ятиметрову тичку на повну довжину і потроху гепаю по лапатих вітах. Шишки градом сиплються в сніг, грузнуть у підмерзлому насті. А Іван кабанчиком вовтузиться піді мною, видовбуючи натрушене.
Коли набрався четвертий мішок, я був мокрий, хоч викручуй. І втомлений. Кажу:
- Всьо. Тепер давай дрова збирати.
Лісники стільки зрізаного залишають, що й бігати непотрібно – тільки стягуй. Упоралися за півгодини. І тут смикнула Івана нечиста сила. «Попробувати хочу, як воно - трусити ті шишки». І поліз на соснину. Махнув раз палицею, втратив рівновагу і сторчма головою полетів донизу.
Кинувся я до нього, поклав на спину обережно, питаю, як себе почуває.
- Сашко,- каже сусіда,- дихнути не можу.
- Ясно,- відповідаю,- ребра зламані.
Звантажив я дрова, кілька жердин залишив, поклав на них мішки з шишками, а зверху умостив Івана. Прив’язав його ловкенько аби не з’їхав по дорозі, cтав в упряж як лошак і покотив Івана назад у село.
Сусіда віддав дружині, шишки здав заготівельнику, а всі гроші приніс Іванові. Іван відраховує половину, мені протягує. Посміхнувся я гірко і кажу:
- Бери усі, бо ще на лікування не вистачить. Завтра відро картоплі принесу аби було що їсти,- і пішов із хати.
А за місяць Іван уже бігав як молоде поросятко – жваво, з підстрибом. І не скажеш, що після тяжкої травми. Прийшов до мене і каже:
- Хочу тобі оддячити. Я рибак хороший, ходімо завтра на Тетерів, рибки наловимо.
- Сумніваюся, що риба буде. Нині березень, лід хоч ще є, але вже тонкий. Може, у повінь підемо на луки та штанями щук половимо?
- Не бійся, там лід товстий, річка неглибока.
Пішли за рибою. Провертів я ближче до берега п’ять-шість лунок, сів на стільчика, вийняв снасть і почав чіпляти мотиля на гачки.
А Іван з льодорубом рушив через річку під корча, частина якого визирала з води. Не встиг оком змигнути, як лід провалився і дядя з головою шубовснув у воду.
Течія була такою, що його миттю потягнуло під льодом . Метрів через тридцять нижче пролому побачив промоїну. Рвонув до неї не думаючи, на ходу знімаючи валянки та кожуха. Ліг на край промоїни , пильно вдивляючись у воду. І коли побачив Іванову голову – мертвою хваткою учепився за за його одіж. Підняв над водою, даючи сусідові вдихнути повітря, а потів поволі почав виважувати тушу на лід.
Додому бігли підтюпцем в одному спідньому. Коли дібрався до хати, то зуб на зуб не потрапляв, хоча від мене аж валував пар. Як і минулого разу хутко перевдягнувся у сухе і заліз у тепле ліжко. А дружина вже готувала гарячий чай з глодом та медом.
Іван прийшов уранці. Запросив додому.
- Хочеш віддячити за спасіння, зіронізував я?
- Ну да! Як ти здогадався? – запитав Іван.
- І справді, як це мені в голову така мудра мисль скакнула? – з усмішкою відповів Іванові. - Гаразд, ідемо.
Прийшли до хати, заводить мене у сарай і питає:
- Яка тобі курка подобається?
- Мені твій півень голосистий подобається, курей топче аж гай шумить. А кури бач які облізлі?
- Не питання,- одказує Іван і хутко ловить птаха. Дістає з полиці сокиру і йде до колоди, що стоїть на подвір’ї.
- Оце тобі буде м’ясо до борща, - одказав Іван і гепнув сокирою.
Ну, що вам сказати – пальця Іванові пришили, благо я хутко його вкинув у поліетиленового пакета, який принесла його жінка, засипав відчикрижений орган льодом і викликав швидку. Але відтоді боюся з ним навіть картоплю копати – не дай Бог ще заступом гепне по нозі. Лише потай, аби дружина не бачила, ношу йому городину та підкидаю копійчину коли вже дуже припече. А його дружині сказав:
- Хочеш аби чоловік пожив ще трохи – ходи за ним як коза біля капусти. І до баби Хведори неодмінно мужа зводи, хай яйцем покатає, шкоди в тому не буде.
А мені пора, повінь гарна цього року. Ось чоботи вдягну і біжу на луг щук штанами ловити. Як хочете – приєднуйтеся, на всіх вистачить.
01.02.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-02-02 07:12:17
Переглядів сторінки твору 494
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.164 / 5.5  (4.974 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.163 / 5.5  (4.975 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.01.27 11:19
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-02-02 09:49:35 ]
Щасливий літгерой - і ні.
Групу інвалідності дали - але другу.
Треба її підтверджувати.
Але він інвалід війни.
Лягає собі у шпиталь. Три тижні - і має потрібну довідку. Харчування, догляд, процедури - теж непогано. Двічі на рік, Пуща-Водиця... Мрія.
І оберега такого має, як його літсусід.
Мені навіть здається, що останній був з ним і в зоні АТО.
А це і мені пошастило. Гарний твір.
Після коми, яка закінчує пряму мову, ставиться пробіл.
Але це дрібниці та справа звички :))

Дякую,
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-02 14:34:55 ]
Дякую, друже. Там з цим дядьком складно. Якби усе писати, то ніхто б не повірив що так може бути. І чправді капець.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2019-02-02 10:48:17 ]
Гарний твір. Шкода,що літгерой такий невезучий...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-02 14:35:39 ]
Так, тому й назвав "капець".

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2019-02-02 12:56:50 ]
Сміялася, коли дійшла до місця про пальці, бувають такі люди безталанні.))) Олександре, гарно написали, молодець!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-02 14:36:40 ]
Дякую. Ще нвпишу. Зима зараз, трози часу є.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-02-02 15:33:10 ]
Як же головний герой на війні воював?! З такими вміннями він міг сам себе застрелити! Але цікаво читається, бувають такі кадри - невдахи. Про них цілі фільми є у французів і не тільки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2019-02-03 07:22:03 ]
Є, друже, і у нас такі фільми. А в житті такі кадри є, що тільки тримайся. Один з них живе в Білій Криниці. Колись розкажу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2019-02-02 16:27:54 ]
І я б щук половила! )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2019-02-03 07:23:07 ]
Ну, тоді, весною запрошую на дачу. Штани запасні є.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2019-02-02 20:08:30 ]
Є, друже і у нас такі фільми. А в житті такі кадри є, що тільки тримайся. Один з них живе в Білій Криниці. Колись розкажу.