ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Капець
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Капець
Сусід прийшов з АТО. Прострелена легеня спровокувала рецидив незалікованого туберкульозу, тож довелося лягати в обласний диспансер. За кілька місяців вийшов звідти наче здоровим, втративши десять кілограмів ваги . Держава заплатила за поранення та бойову службу сто тисяч гривень, втелющила другу групу інвалідності з відповідною пенсією і дала копняка під зад. Вистачило аби викупити стару хатинку, в якій він із дружиною жили ось уже років десять.
В селі роботи не було. Можна було б у лісгоспі, але там потрібне здоров’я: пиляти дерева і тягати здоровенне колоддя слабкому не під силу. Залишилося потроху смоктати самогонку, якою удень та вночі торгували місцеві бутлегери. Від бормотухи ставало ще гірше – обличчя набуло синювато-бордового відтінку, з’явилася слабкість у членах, а на додачу - думки про безглуздість власного існування. Жіночка теж ніде не працювала. А їсти хочеться. Тож попросила свого брата оформити і її, і свого чоловіка на підставну фірму в Одесі. Нині з цим немає ніяких проблем: отримуєш щомісяця три-чотири тисячі на картку зарплатні Бог зна за що, а фірма показує якийсь оборот чогось там, а насправді – відмиває кошти. Такі фокуси – результат знущання держави над власними громадянами. Закони та правила гри Верховна Рада та Кабмін міняють щомісяця, прибутки простих робітників зменшуються, фінансова допомога незаможнім верствам населення стає недоступною, аби отримати субсидію ти мусиш бути працюючим бомжом з мінімальним доходом.
Прийшов до мене Іван та питає:
- Що ж мені робити? Грошей не вистачає катастрофічно. Оранка – півтисячі, купити і привезти дві фури гною – півтори, насіння та хімікати – ще тисяча. Плюс електроенергія, дрова. На їжу мало залишається, а сил працювати немає.
- Ти б здоров’я своє поберіг,- кажу Іванові,- ти вже чорний від горілки. Порахуй скільки ти відніс Мотрі минулого місяця? Щодня пляшка - виходить тисяча, цигарки – ще тисяча.
Мовчить Іван, голову похилив. І мені немає охоти добивати чоловіка своїми антимоніями. На Донбасі він отримав такий заряд негативу, що до кінця життя вистачить. Жінці не розказував, аби її не трусило від страху. А мені розказав: як вантажили трупи та криваве шмаття під Іловайськом, як допитували спійманих членів ДРГ , як люто обстрілювали селище в якому окопався противник і що з нього залишилося під ранок, про торгівлю боєприпасами, на які можна було купити все що завгодно, про п’яні «розборки» між солдатами, результатом яких були трупи бійців української армії. Свого часу мені довелося передавати матері труп свого сина, якого уколошкали в моєму взводі і, дивлячись жінці прямо у вічі брехати, що чоловік загинув, виконуючи бойове завдання. Не секрет, що від двадцяти до п’ятдесяти відсотків загиблих – це не бойові втрати.
Ситуація на фронті створювала свою реальність. Ненормальне ставало нормою: якщо не було хоч день стрілянини - солдати полошилися, чекаючи якоїсь капості від супротивника. А якщо гримить – усе в порядку.
Я взагалі дивувався, чому він такий спокійний,- говорить про страхіття, а голос м’який, кволий. Я коли з армії прийшов, то був наче тертушка залізна, - не чіпай, бо подряпаю неодмінно.
Журиться Іван, безгрошів’я діймає, шукає виходу зі скрути.
- Нині зима,- кажу,- можна в ліс рушити за шишками. Лісгосп приймає по 12 гривень за кіло. Заодно і дрівцят назбираєш.
- Немає у мене саней аби їх вивезти,- відповідає Іван.
- Я дам. Коняки непотрібно, вони легенькі, самі біжать. А хочеш – підемо удвох, я допоможу. За день зробимо заготівлю. До весни вистачить. І давай сьогодні, бо завтра мені на роботу.
Умовив таки Івана. Буркнув жінці, що йду до лісу, до вечора хай не чекає.
Поклав на сани драбину та кілька мішків, обв’язав все те мотуззям і рушив з двору. Снігу було не дуже багато, по коліно, тож залізні сани не дуже грузли в снігу. Я тягнув віжки, а Іван ззаду підштовхував їх дрючком. Прийшли до старого глинища, там сосни ще не зрізали, бо не виросли як слід, а віти лапаті, густо обліплені шишками. Тільки притулив драбину до деревини, як Іван уже лізе. Кажу:
- Агов, Тарзан! Краще шишки збирай і драбину підтримуй, аби не ковзала. З твоїм здоров’ям тільки по голляках стрибати.
Послухався, одійшов від гріха подалі. А я піднявся на метрів п’ять над землею, витягнув п’ятиметрову тичку на повну довжину і потроху гепаю по лапатих вітах. Шишки градом сиплються в сніг, грузнуть у підмерзлому насті. А Іван кабанчиком вовтузиться піді мною, видовбуючи натрушене.
Коли набрався четвертий мішок, я був мокрий, хоч викручуй. І втомлений. Кажу:
- Всьо. Тепер давай дрова збирати.
Лісники стільки зрізаного залишають, що й бігати непотрібно – тільки стягуй. Упоралися за півгодини. І тут смикнула Івана нечиста сила. «Попробувати хочу, як воно - трусити ті шишки». І поліз на соснину. Махнув раз палицею, втратив рівновагу і сторчма головою полетів донизу.
Кинувся я до нього, поклав на спину обережно, питаю, як себе почуває.
- Сашко,- каже сусіда,- дихнути не можу.
- Ясно,- відповідаю,- ребра зламані.
Звантажив я дрова, кілька жердин залишив, поклав на них мішки з шишками, а зверху умостив Івана. Прив’язав його ловкенько аби не з’їхав по дорозі, cтав в упряж як лошак і покотив Івана назад у село.
Сусіда віддав дружині, шишки здав заготівельнику, а всі гроші приніс Іванові. Іван відраховує половину, мені протягує. Посміхнувся я гірко і кажу:
- Бери усі, бо ще на лікування не вистачить. Завтра відро картоплі принесу аби було що їсти,- і пішов із хати.
А за місяць Іван уже бігав як молоде поросятко – жваво, з підстрибом. І не скажеш, що після тяжкої травми. Прийшов до мене і каже:
- Хочу тобі оддячити. Я рибак хороший, ходімо завтра на Тетерів, рибки наловимо.
- Сумніваюся, що риба буде. Нині березень, лід хоч ще є, але вже тонкий. Може, у повінь підемо на луки та штанями щук половимо?
- Не бійся, там лід товстий, річка неглибока.
Пішли за рибою. Провертів я ближче до берега п’ять-шість лунок, сів на стільчика, вийняв снасть і почав чіпляти мотиля на гачки.
А Іван з льодорубом рушив через річку під корча, частина якого визирала з води. Не встиг оком змигнути, як лід провалився і дядя з головою шубовснув у воду.
Течія була такою, що його миттю потягнуло під льодом . Метрів через тридцять нижче пролому побачив промоїну. Рвонув до неї не думаючи, на ходу знімаючи валянки та кожуха. Ліг на край промоїни , пильно вдивляючись у воду. І коли побачив Іванову голову – мертвою хваткою учепився за за його одіж. Підняв над водою, даючи сусідові вдихнути повітря, а потів поволі почав виважувати тушу на лід.
Додому бігли підтюпцем в одному спідньому. Коли дібрався до хати, то зуб на зуб не потрапляв, хоча від мене аж валував пар. Як і минулого разу хутко перевдягнувся у сухе і заліз у тепле ліжко. А дружина вже готувала гарячий чай з глодом та медом.
Іван прийшов уранці. Запросив додому.
- Хочеш віддячити за спасіння, зіронізував я?
- Ну да! Як ти здогадався? – запитав Іван.
- І справді, як це мені в голову така мудра мисль скакнула? – з усмішкою відповів Іванові. - Гаразд, ідемо.
Прийшли до хати, заводить мене у сарай і питає:
- Яка тобі курка подобається?
- Мені твій півень голосистий подобається, курей топче аж гай шумить. А кури бач які облізлі?
- Не питання,- одказує Іван і хутко ловить птаха. Дістає з полиці сокиру і йде до колоди, що стоїть на подвір’ї.
- Оце тобі буде м’ясо до борща, - одказав Іван і гепнув сокирою.
Ну, що вам сказати – пальця Іванові пришили, благо я хутко його вкинув у поліетиленового пакета, який принесла його жінка, засипав відчикрижений орган льодом і викликав швидку. Але відтоді боюся з ним навіть картоплю копати – не дай Бог ще заступом гепне по нозі. Лише потай, аби дружина не бачила, ношу йому городину та підкидаю копійчину коли вже дуже припече. А його дружині сказав:
- Хочеш аби чоловік пожив ще трохи – ходи за ним як коза біля капусти. І до баби Хведори неодмінно мужа зводи, хай яйцем покатає, шкоди в тому не буде.
А мені пора, повінь гарна цього року. Ось чоботи вдягну і біжу на луг щук штанами ловити. Як хочете – приєднуйтеся, на всіх вистачить.
01.02.2019р.
В селі роботи не було. Можна було б у лісгоспі, але там потрібне здоров’я: пиляти дерева і тягати здоровенне колоддя слабкому не під силу. Залишилося потроху смоктати самогонку, якою удень та вночі торгували місцеві бутлегери. Від бормотухи ставало ще гірше – обличчя набуло синювато-бордового відтінку, з’явилася слабкість у членах, а на додачу - думки про безглуздість власного існування. Жіночка теж ніде не працювала. А їсти хочеться. Тож попросила свого брата оформити і її, і свого чоловіка на підставну фірму в Одесі. Нині з цим немає ніяких проблем: отримуєш щомісяця три-чотири тисячі на картку зарплатні Бог зна за що, а фірма показує якийсь оборот чогось там, а насправді – відмиває кошти. Такі фокуси – результат знущання держави над власними громадянами. Закони та правила гри Верховна Рада та Кабмін міняють щомісяця, прибутки простих робітників зменшуються, фінансова допомога незаможнім верствам населення стає недоступною, аби отримати субсидію ти мусиш бути працюючим бомжом з мінімальним доходом.
Прийшов до мене Іван та питає:
- Що ж мені робити? Грошей не вистачає катастрофічно. Оранка – півтисячі, купити і привезти дві фури гною – півтори, насіння та хімікати – ще тисяча. Плюс електроенергія, дрова. На їжу мало залишається, а сил працювати немає.
- Ти б здоров’я своє поберіг,- кажу Іванові,- ти вже чорний від горілки. Порахуй скільки ти відніс Мотрі минулого місяця? Щодня пляшка - виходить тисяча, цигарки – ще тисяча.
Мовчить Іван, голову похилив. І мені немає охоти добивати чоловіка своїми антимоніями. На Донбасі він отримав такий заряд негативу, що до кінця життя вистачить. Жінці не розказував, аби її не трусило від страху. А мені розказав: як вантажили трупи та криваве шмаття під Іловайськом, як допитували спійманих членів ДРГ , як люто обстрілювали селище в якому окопався противник і що з нього залишилося під ранок, про торгівлю боєприпасами, на які можна було купити все що завгодно, про п’яні «розборки» між солдатами, результатом яких були трупи бійців української армії. Свого часу мені довелося передавати матері труп свого сина, якого уколошкали в моєму взводі і, дивлячись жінці прямо у вічі брехати, що чоловік загинув, виконуючи бойове завдання. Не секрет, що від двадцяти до п’ятдесяти відсотків загиблих – це не бойові втрати.
Ситуація на фронті створювала свою реальність. Ненормальне ставало нормою: якщо не було хоч день стрілянини - солдати полошилися, чекаючи якоїсь капості від супротивника. А якщо гримить – усе в порядку.
Я взагалі дивувався, чому він такий спокійний,- говорить про страхіття, а голос м’який, кволий. Я коли з армії прийшов, то був наче тертушка залізна, - не чіпай, бо подряпаю неодмінно.
Журиться Іван, безгрошів’я діймає, шукає виходу зі скрути.
- Нині зима,- кажу,- можна в ліс рушити за шишками. Лісгосп приймає по 12 гривень за кіло. Заодно і дрівцят назбираєш.
- Немає у мене саней аби їх вивезти,- відповідає Іван.
- Я дам. Коняки непотрібно, вони легенькі, самі біжать. А хочеш – підемо удвох, я допоможу. За день зробимо заготівлю. До весни вистачить. І давай сьогодні, бо завтра мені на роботу.
Умовив таки Івана. Буркнув жінці, що йду до лісу, до вечора хай не чекає.
Поклав на сани драбину та кілька мішків, обв’язав все те мотуззям і рушив з двору. Снігу було не дуже багато, по коліно, тож залізні сани не дуже грузли в снігу. Я тягнув віжки, а Іван ззаду підштовхував їх дрючком. Прийшли до старого глинища, там сосни ще не зрізали, бо не виросли як слід, а віти лапаті, густо обліплені шишками. Тільки притулив драбину до деревини, як Іван уже лізе. Кажу:
- Агов, Тарзан! Краще шишки збирай і драбину підтримуй, аби не ковзала. З твоїм здоров’ям тільки по голляках стрибати.
Послухався, одійшов від гріха подалі. А я піднявся на метрів п’ять над землею, витягнув п’ятиметрову тичку на повну довжину і потроху гепаю по лапатих вітах. Шишки градом сиплються в сніг, грузнуть у підмерзлому насті. А Іван кабанчиком вовтузиться піді мною, видовбуючи натрушене.
Коли набрався четвертий мішок, я був мокрий, хоч викручуй. І втомлений. Кажу:
- Всьо. Тепер давай дрова збирати.
Лісники стільки зрізаного залишають, що й бігати непотрібно – тільки стягуй. Упоралися за півгодини. І тут смикнула Івана нечиста сила. «Попробувати хочу, як воно - трусити ті шишки». І поліз на соснину. Махнув раз палицею, втратив рівновагу і сторчма головою полетів донизу.
Кинувся я до нього, поклав на спину обережно, питаю, як себе почуває.
- Сашко,- каже сусіда,- дихнути не можу.
- Ясно,- відповідаю,- ребра зламані.
Звантажив я дрова, кілька жердин залишив, поклав на них мішки з шишками, а зверху умостив Івана. Прив’язав його ловкенько аби не з’їхав по дорозі, cтав в упряж як лошак і покотив Івана назад у село.
Сусіда віддав дружині, шишки здав заготівельнику, а всі гроші приніс Іванові. Іван відраховує половину, мені протягує. Посміхнувся я гірко і кажу:
- Бери усі, бо ще на лікування не вистачить. Завтра відро картоплі принесу аби було що їсти,- і пішов із хати.
А за місяць Іван уже бігав як молоде поросятко – жваво, з підстрибом. І не скажеш, що після тяжкої травми. Прийшов до мене і каже:
- Хочу тобі оддячити. Я рибак хороший, ходімо завтра на Тетерів, рибки наловимо.
- Сумніваюся, що риба буде. Нині березень, лід хоч ще є, але вже тонкий. Може, у повінь підемо на луки та штанями щук половимо?
- Не бійся, там лід товстий, річка неглибока.
Пішли за рибою. Провертів я ближче до берега п’ять-шість лунок, сів на стільчика, вийняв снасть і почав чіпляти мотиля на гачки.
А Іван з льодорубом рушив через річку під корча, частина якого визирала з води. Не встиг оком змигнути, як лід провалився і дядя з головою шубовснув у воду.
Течія була такою, що його миттю потягнуло під льодом . Метрів через тридцять нижче пролому побачив промоїну. Рвонув до неї не думаючи, на ходу знімаючи валянки та кожуха. Ліг на край промоїни , пильно вдивляючись у воду. І коли побачив Іванову голову – мертвою хваткою учепився за за його одіж. Підняв над водою, даючи сусідові вдихнути повітря, а потів поволі почав виважувати тушу на лід.
Додому бігли підтюпцем в одному спідньому. Коли дібрався до хати, то зуб на зуб не потрапляв, хоча від мене аж валував пар. Як і минулого разу хутко перевдягнувся у сухе і заліз у тепле ліжко. А дружина вже готувала гарячий чай з глодом та медом.
Іван прийшов уранці. Запросив додому.
- Хочеш віддячити за спасіння, зіронізував я?
- Ну да! Як ти здогадався? – запитав Іван.
- І справді, як це мені в голову така мудра мисль скакнула? – з усмішкою відповів Іванові. - Гаразд, ідемо.
Прийшли до хати, заводить мене у сарай і питає:
- Яка тобі курка подобається?
- Мені твій півень голосистий подобається, курей топче аж гай шумить. А кури бач які облізлі?
- Не питання,- одказує Іван і хутко ловить птаха. Дістає з полиці сокиру і йде до колоди, що стоїть на подвір’ї.
- Оце тобі буде м’ясо до борща, - одказав Іван і гепнув сокирою.
Ну, що вам сказати – пальця Іванові пришили, благо я хутко його вкинув у поліетиленового пакета, який принесла його жінка, засипав відчикрижений орган льодом і викликав швидку. Але відтоді боюся з ним навіть картоплю копати – не дай Бог ще заступом гепне по нозі. Лише потай, аби дружина не бачила, ношу йому городину та підкидаю копійчину коли вже дуже припече. А його дружині сказав:
- Хочеш аби чоловік пожив ще трохи – ходи за ним як коза біля капусти. І до баби Хведори неодмінно мужа зводи, хай яйцем покатає, шкоди в тому не буде.
А мені пора, повінь гарна цього року. Ось чоботи вдягну і біжу на луг щук штанами ловити. Як хочете – приєднуйтеся, на всіх вистачить.
01.02.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію