ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.05.20 14:48
Перший крок у вічність, зиму, тишу...
Перший видих в сум і самоту.
Я сьогодні трішечки вже інший,
Менше світла, більше сірих дум.

З юності ступив у сиву старість,
А з клепсидри сиплеться пісок.
Над минулим пройденим печалюсь,

Олександр Сушко
2019.05.20 05:21
Та годі вже плиту ялозить!
Її годину тому тер.
Ходім кохатися у лози,
У ліжку щось воно не те.

Риплять замучені пружини,
Не пір'я - пил у подушках.
Удвох під кущиком калини

Володимир Бойко
2019.05.19 18:07
Молоти язиком отак не кожен втрапить,
Оскаженіло, аж до хрипоти.
«Безбашенний» совок, ядрьоний «русскій лапоть»,
Лише в Донбасі міг таким зрости.

В паРаші б виступав – в сортірі б замочили,
Якби патякав що наперекір.
А тут – гуляй, Васьок, валуй,

Адель Станіславська
2019.05.19 17:03
Вечір до ночі хилиться.
Дощ... Опівнічний час...
З ним опадають китиці
Цвіту, що тихо згас...

Ніч майова... Відквітнули
Буйні дзвінкі сади
Полудень ось залітує,

Ігор Деркач
2019.05.19 08:52
             І
Уже й не знаю, із якого краю
дарується оказія така –
явитися на Банковій гультяю
на інаугурацію Сушка.

Даруйте, але я не уявляю
подію дня без мого п’ятака,

Віктор Кучерук
2019.05.19 08:34
Вчепився дощ у сіру хмару
І поночіло на землі,
І грім протяжливо ударив,
Вслід сяйву блискавки в імлі.
Води нестримної краплини,
В одне єднаючи тіла, -
Мутили бачену картину
За тьмяним світлом шпарки скла...

Ванда Савранська
2019.05.19 08:21
Бузок, ви скажете, не диво,
Та поєднання – дивина:
Гранітні скелі,
Рось грайлива,
Бузок,
кохання
і весна…

Ванда Савранська
2019.05.19 08:14
В запашну весну занурююсь
поволі я,
В аромати трав, нарцисів
і бузку.
Ось і сакури розквітли,
і магнолія –
І містечко прийняло
красу таку!

Тетяна Левицька
2019.05.19 07:57
Життя складається з осколків вітражів.
Іду по них на пальцях обережно.
Якби ж то я змогла, і ти також зумів
перевернути світ мого безмежжя.

Іти вперед, не озираючись назад,
де залишилися румовищ вежі,
і дикий виноград, і безпритульний сад,

Микола Дудар
2019.05.18 19:56
Пекельний дощ вже кілька діб...
Хмаринний гнів - буденна святість
А на печі сторічний дід
Щасливий що у своїй хаті…
І не біда, на самоті
Плететься краще павутиння
Ще невідомо хто спотів
Чи він, чи сховане у скрині…

Надія Тарасюк
2019.05.18 19:51
Химерний автобус на віддалі зонтика.
Автобус…
Химерний…
У сонця на тлі.
Де тихим таким, ледь схвильованим дотиком
Сміялась тут я, і цілунок твій тлів…
Химерний автобус без кінця
І без простору,

Ярослав Чорногуз
2019.05.18 15:33
А небо знов таке сумне,
Укрите сірою габою.
І огортає враз мене
Вселенська туга – за тобою.

Вистрілює Амура лук,
Стріла у серці, у моєму.
Кривавлять рану сто розлук

Світлана Майя Залізняк
2019.05.18 14:43
Трохи правди в оман заміс
не завадить,
але ж не хоче...
Друг чи недруг мені приніс
опаперене проти ночі.

...вихваляли...
казали: ню...

Вероніка Новікова
2019.05.18 11:31
І хотіла би все сказати, але мовчу.
Ця весна, ти зважай, не кожному по плечу.
Де спадає з очей не морок, але ріка,
Там моя у твою впадає, як рід, рука.

Я сказала би: будь до мене, опісля теж.
Всі, хто мають піти — підуть. Але ти поклич.
Десь у мар

Олександр Сушко
2019.05.18 11:13
В душі любові сяє чистий промінь
Веселкою в квітучому саду.
Гармонія та лад живуть у домі,
Хоча писалось інше на роду.

Лихої долі вилито причастя,
За спиною ніхто вже не кляне.
Вгніздилася у серці пташка щастя

Любов Бенедишин
2019.05.18 09:28
Усміхаюсь, а серце плаче,
вечори – в самоті й журбі.
Я кохаю тебе.
Це значить –
я бажаю добра тобі.
Тож, відрадо моя травнева,
слів не треба і стріч не треба.
І даремні мої печалі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Лінивий (1987) / Проза

 З чого починається казка (казка)
З чого починається казка? Можливо з розповідача? Та якщо не буде кому слухати, то нікому буде її розповідати. Тож, можливо казка починається із слухача? Та, якщо ніхто не розповідає, то не буде що слухати. А можливо казка починається з думки чи уяви…
  Знайомтеся, це Євген. Чоловік, який з дитинства мав безмежну уяву. Ще з малечку в його голові творилися якісь дива, та на жаль вони були зачинені на величезний замок, ключа до якого ще не створили. Все своє життя, він не міг себе знайти, аж поки йому не виповнилося тридцять років. Саме тоді йому захотілося виразити свій світ через казки. Йому багато хто говорив, що це марна справа, адже все було написано раніше, і що нова казка, це переказ раніше написаної історії. Та Євген мав іншу думку. Адже на світі мільйони людей, з однаковими іменами, прізвищами та датами народження, але всі вони мають свою історію.
  Йому було дуже тяжко починати писати, адже в нього були не добрі друзі, це граматика та орфографія. Все ніяк він не міг їм дати ради, а саме через те, що не любив Євген вчити в школі українську мову та літературу. Також юнак не любив читати, хоча і дуже полюбляв книжки. Була в нього в дитинстві невеличка бібліотека на чотири полиці. Бува годинами перебирає книжки, то складає їх у алфавітному порядку, то від товстої до тонкої книги, а розірвані сторінки підклеїть. Такий собі лікар, де книжки були його хворими.  І стільки років минуло, а ні чого не змінилося. Бува сидить собі на дивані, біля старої бібліотеки, заплющить очі, і...
- Чого сидиш? Вставай, - із книжної полиці пролунав невідомий голос, - вставай, не лінися!
Євген підійнявся й підійшов до книжної шафи.
- Ну що дивишся? Візьми мене, почитай!
Дістав він одну книгу з книжної полиці, потримав її в руках, та й мовив:
- Так, цікаво!!! Що ще порадиш прочитати?
- Ти ж навіть книгу не відкрив!
- А навіщо? Я і так її розумію! Мені достатньо взяти книгу в руки, потримати трішки й прочитати заголовок та автора, і я знатиму про що вона написана. Вага літер та заголовок розповість про її зміст, а ім'я автора розкаже на скільки сильний текст.
- Та так же не цікаво! Не вже не можна, як усі нормальні люди, взяти й прочитати!
- Та не люблю я читати! Мені краще говорити.
- Говорити? Та люди подумають що ти божевільний.
- Це чому?
- Тому що ти з книжками розмовляєш!
Е-ні, це людей не здивує! Їх більше вразить те, що книги зі мною спілкуються!
- Знову ти за своє. Досить. Не лінися. Відкривай книгу і починай читати.
  Та не встиг Євген відкрити книгу, як в очі йому кинулося слово "вовк", яке вмить вискочило з рядка й перетворилося на справжнього вовка.
- Ти що оце робиш? - запитав він
Намагаюся читати, - відповів Євген
- Твій друг в біді, а ти витрачаєш час на книги? – невдоволеним голосом мовив вовк
- Якщо друг в біді, то потрібно його рятувати, - підтримав вовка голос із книжної полки.
- Чи тобі лінь? - запитав вовк
- Я ні коли не кидав друзів у біді, то ж і зараз не кину. - заперечив Євген, - Що потрібно робити?
  І вовк розповів йому, що «Уява», тримає їхнього товариша у полоні, на вершині гори, яка знаходиться одразу за містом. У підніжжя гори, пролягло болото, на якому володарює відьма. І лише вона знає, як здолати ту «Уяву».
  Євген розгубленим поглядом подивився в бік стола, на якому лежали шахи. Хід білих. Жертва коня на Е4, заради стрімкої атаки й можливої перемоги. Чи потрібна ця втрата, адже бентежить слово "можливо". Сумнів. Але який сенс у сумніву, коли граєш сам проти себе. Раптом тінь чорної королеви збільшилася до людських розмів.
- Тобі страшно! - мовила вона - Ти як завжди боїшся, що зробиш щось не так. То який твій наступний хід?
  Євген подивився у вікно. На вулиці була зима. Іще з ранку почалася завірюха, яка замила все навколо. Ні будинків, ні вулиці не розгледіти. Він любив в таку погоду сидіти у теплій хаті й слухати як завиває вітер. Бува зробить собі дві чашки чорного чаю, та й смакує разом зі смачним печивом. Одну чашку чаю п'є гарячою, а іншу залишає на потім, що би охолола. Візьме її, та й одним подихом вип'є. Ще зима йому подобалася своєю білосніжною красою. Та як завжди в чомусь чарівному можна розгледіти те, що затьмарює цю красу. І це звісно ж був холод. Євген ненавидів його. То ж, за його вікном, зима стала теплою. Ні, ні, вона ніде не поділася. Хуртовина як замітала все навколо, так і мила собі далі, просто на дворі було тепло. Я навіть скажу спекотно, але сніг не розтавав. Запитаєте, як таке можливо? Та все дуже просто. Вам потрібно лише заплющити очі і уявити.
  Отже, заскочивши на вовка, він почав долати шлях до гори, яка до речі також нещодавно з'явилася. Долаючи сугорби, Євген, який був одягнений в спортивні штани та футболку, попросив зупинитись вовка. Йому здалося, що за ними хтось стежить.
- Подивися на наші сліди, - мовив він, - вони велять нам піти у іншому напрямку.
- Якщо ми підемо по слідам, то ми змінимо курс, і не врятуємо нашого товариша. - сказав вовк
- Але вони можуть привести мене до мами. Я вже двадцять років її не бачив... Якесь дивне відчуття...  Я втратив цей спогад і зараз можу його відновити.
  Засумнівався Євген. Не знав, що йому робити. Адже спогад про його маму, з часом, ставав розмитим. Ні, він ні коли її не забував, просто обличчя, яке він пам'ятав з дитинства, нагадувало картину, фарби якої вже дуже давно потекли. В цей час перед ним з'явилася тінь, яка ненависно посміхалася. Євген подивився їй в очі, заскочив на вовка й продовжив свій шлях далі.
  За декілька хвилин вони дійшли до болота. Спустошене, бридке місце з неприємними запахами навколо. Посеред болота стояла хатина, яка нагадувала величезне, старе дерево.
- То, що, як будемо болото долати? – запитав вовк
- Та дуже просто, вовчику-братику, дуже просто - відповів Євген
  Заплющив він очі і бридке болото вмить перетворилося на зелену галявину, на якій вилазили з-під землі гарні квіти, позліталися бджілки та птахи. А старе дерево відьми позеленіло й розквітло, розпустивши нові віти. З будинку, одразу ж вибігла відьма, і з незрозумілим поглядом роздивлялася все навколо. Раптом в її поле зору потрапили не жданні гості.
- Що ви накоїли? Ану швидко поверніть все як було – розлючено горлопанила відьма
- Так це не ми! – мовив вовк – З чого ви взяли, що це наших рук діло?
- Тому що, окрім вас, тут нікого більше немає! – відповіла відьма
- Тобто, якщо ми цього не робили, але були присутніми, то значить це наших рук справа. А ті, що зробили шкоду на вашім болоті, невинні, тому що їх тут немає – прокоментував вовк – Це взагалі то справа рук, он тих чарівних пташок!
- Крил! – виправив його Євген
- Яких крил? – перепитав вовк
- Птахи рук не мають! Тож, справа крил, тих чарівних пташок – пояснив Євген
- Що ви мені голову морочите? Ви чого сюди прийшли? – запитала відьма
- А давайте укладемо угоду – мовив Євген – ви нам розповісте, як можна здолати «Уяву», а ми знайдемо ту пташку, яка у ваш дім принесла незручності і змусимо її все виправити.
  Подумала відьма, та й погодившись, запросила їх до хати. В середині будинку було дуже брудно, розкидані рачі й щось варилося на плиті. Мабуть яке зілля готує відьма, подумав вовк. Відьма підійшла до казана, відкрила кришку й здоровою, дерев’яною ложкою розмішала свій узвар, після чого трішки посмакувала його й мовила:
- Ще… ще хвилин десять і можна буде обідати! Ви як раз вчасно!
- Вибачте, та ми поспішаємо, нам потрібно товариша рятувати від біди – мовив вовк
- Біда уява, коли уява біда! – мовила відьма – Рятувати? То це ж дуже просто. Нехай очі розплющить і все!
- І все? – запитав вовк – Можливо ще щось?
- Ні! – відповіла вона – Цього буде достатньо!
  Подякували вони відьми тай пішли собі далі, а далі їм потрібно було підійнятися на гору. Не легкий шлях по крутому схилу, та як не дивно у рятівників виросли крила й вони з легкістю здолали цю перешкоду. А на вершині гори, у печері, на них чекав маленький хлопчик, який сидів на стільцю із заплющеними очима. Це був їхній товариш, якого вони прийшли рятувати. Навколо нього творилися усякі дива: з підлоги у стелю стікала вода, а на стелі висіли гілки дерев, на яких з’являлися невідомі плоди, які падали вниз й розбивалися мов яйце, з якого вилітали різнокольорові пташки. По стінами плелися віти, по яким, ніби у повітрі, плавали різноманітні риби. Підійшли вони ближче та й кажуть:
- Ну що, друже, час настав! Розплющ очі і ти звільнися від полону. Уява більш не триматиме тебе.
  Юнак підвівся й відповів:
- Якщо я розплющу очі, то зникне все навколо. Зникнуть мої друзі і зникне цей чудовий світ. А я не хочу вас втрачати, тож краще приємний полон уяви, а ніж свобода, яку поневолила реальністю.
  Тож, з чого починається казка? Не знаю як у вас, а в мене все починається з дитинства, адже поки ми маленькі діти, доти в нас і є те, що змушує вірити в дива. Дорослі забувають смак дитинства і відпускають свою уяву, хоча, у кожного дорослого є куточок, де тихесенько спочиває дитинство. Його потрібно лише розбудити приємним спогадом, смаком чи запахом…

2019





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-03-18 12:19:30
Переглядів сторінки твору 39
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.304 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КАЗКИ
Автор востаннє на сайті 2019.05.20 11:36
Автор у цю хвилину відсутній