
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Гавкун
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гавкун
Не буду сьогодні нічого писати, і не просіть. Ось, корвалолу трохи накрапаю до квасу, ковтну хутенько аби жінка не бачила - і в ліжко. Якщо дізнається, що в мене серце болить – буде цілу ніч лікувати, листя капустяне на лоба прикладатиме, замовляння шепотітиме, ні на хвилину не приляже. Вона у мене турботлива берегиня, не те що деякі жінки. Знаєте, мабуть, і ви таких,- вони тільки вірші пишуть. Ніжності до чоловіків уже немає, в ліжку з ними самотньо навіть відлюдникам-скопцям, і характер стервозний: то не так, це не подобається. Ще й за гроші постійно їх пиляють: мало заробляють, для сім’ї - тягар, ображаються, коли віршів жіночих увечері не хочуть слухати, одразу спати лягають. А те, що чоловіки втомлені, як коняки після оранки – байдуже: хоч кілка на голові теши, слухай і все.
Моя ж дружина не така: пригорнеться, обніме крильми, поцілує кріпко і підніме аж на самі небеса, до ангелів світлосяйних. Вміє вона це робити, бо має дар коштовний –любити відчайдушно і безоглядно. І як би не крутила мене доля в своїх сталевих жорнах, але коли поруч така могутня добра сила – всі негаразди здаються устократ легшими, аніж вони є насправді.
А серце у мене заболіло не спроста. Є вагома причина, але розповідати про неї жінці не можна, інакше дуже розсердиться. Казала мені: не читай ліричних віршів про нещасливе кохання, налягай на природу, на позитив. А де ж його взяти того позитиву?
Ось, потрапила мені до рук книжка відомого поліського майстра пера «Буколіки. Георгіки». Думав, осонцені рулади будуть наснажувати читачів до життя. Аж ні - кожен другий твір про нещасливе кохання, краєвиди за вікном мають мінорні відтінки, громадянська лірика пронизана негативом до оточуючого світу. Літгерої недосконалі, описане життя недоладне. Одна поезія автора взірцева.
Обчитався я, друзі. Необачно аж п’ять сторінок здуру здолав - і одразу як шпигоне в серцевий м’яз. А все тому, що я гіперчутливий, теж вірші пописую. Але тихенько, коли дружина не бачить. І одразу ховаю в корівник, допоки вона не прокинулася. Колись прийдете в гості –покажу яка там у мене паперова Джомолунгма вивищується. Ще трохи – і упреться в дах. А він у мене високий – аби теля не змогло рогом зачепити абажура на галогенці.
Ага, про теля згадав! От халепа! Корова йшла з пасовиська, то штовхнула стару собачу буду, а потім ще й наступила, тож залишилося від житла шобтиздоха купа старих, поточених шашелем дошок. Жінка наказала терміново зробити буду песикові, бо уночі ще заморозки. А я, замість того аби ввімкнути циркулярку та взяти до рук молотка - читав оті «Буколіки. Георгіки». От і покарало небо за непослух болями сердечними. Знаю ж – якщо жінка просить, треба все хутко виконувати, інакше чекай рахуби.
Корвалол не допомагав. Мабуть, доведеться вкинути до рота нітрогліцерину. Півпігулки, бо від цілої можу і зомліти.
І коли я вже запивав квасом медичний хімпрепарат, як Пилип з конопель вигулькнула дружина.
- Що це ти ковтаєш, чоловіче? – питає у мене і висмикує з рук склянку з вазодилятором. – Он як! – звела брови жінка.- C3H5(ONO2)3 використовується для зняття гострих спазмів коронарних судин при стенокардії! У тебе сереце болить? Га?
- А ну хутко в ліжко, зараз принесу тонометра, будемо тиск вимірювати.
Сумирно впав на ортопедичний матрас і сплів на пузі руки . Ще й очі під лоба закотив аби виглядати більш хворим.
А жінка вже шаруділа біля мене як полохлива миша: тиск і справді занизький - сто на шістдесят. Ну, це від перевтоми. Я від тих гнітючих віршів ще місяць відходити буду. А от те, що у мене почалася аритмія – кепсько. Тут потрібна уже комплексна хімія, яка розхитає імунітет надовго. Або одразу дефібриляція. Гахнуть струмом з напругою 7000 вольт - і ти вже як огірочок.
А жінка біля мене, мов квочка: то рейтузи підсмикне, то носа витре, то кашею гарбузовою з чайної ложечки годує.
- Жінко, - озиваюся слабким голоском,- мені буду собачу треба робити, скоро ніч надворі. Пусти на годинку з ліжка.
- Яка така буда? Ти що? Лежи і не ворушися. Тобі треба зараз тільки позитивними емоціми накачуватися. Ось зараз догодую і принесу книжку з віршами, буду тобі читати аби заспокоївся та прийшов у норму.
Коли каша зникла у моєму череві, дружина рушила за поезією. Ніколи не думав, що вона переступить через власні застереження щодо красного словоблудства та зважиться на декламування любовної лірики хворому чоловікові. От дружина так дружина! Свята, одним словом.
Заходить моя голубка до хати, а в руках – «Буколіки. Георгіки»!. Я аж перехрестився від ляку, а палець на нозі засмикався від обиди. Не знає мила, що ця книжка для мене не отуха, а кара Господня. Ні їсти після неї не хочеться, ні пити. Руки самі несамохіть тягнуться до мотузки.
Коли жінка прочитала
«…жаска жура жує в жувалах,
Любові гасне в серці спалах.» від «позитивних» емоцій я знепритомнів.
Запах нашатиря вирвав мене з обіймів морфея,- то клопітка дружина засунула мені у ніздрю тампона, намоченого пахучою рідиною.
- Чоловіче,- не вгавало солодяточко,- тримайся, зараз буде фінальна сцена.
І продовжила:
- «Обман, обида, ох біда!
Пішла до кума молода».
Якби не вата з аміаком, то я б знову знепритомнів. А так тільки голова закрутилася і засудомило в сідницях.
- Сонце моє,- гукаю жінці,- ластівка моя небесна! Годі читати! Притулися до мене своїм пишним станом, помовч хвилинку. А я до тебе пригорнуся. Гаразд? – благаю кохану.
Переборола жінка своє неозоре его, пішла мені назустріч. А коли моє обличчя потонуло в її колихкій пазусі з диво-плодами – я задрімав.
Снилися весняні гори, запорошені квітучими едельвейсами, коралові рифи зі зграйками кабуб та скорпен, виділася батьківська хата на якій звили гніздечко журавлики. А лагідне сонце шепотіло у маківку «Виздоровлюй, чоловіче. Без тебе жінка охляє, змарніє, світ їй буде немилим…»
Прокинувся уранці здоровим і повним сил. От що робить подружня любов та відданість із чоловіками! Витягнув писка з її пазухи та пішов надвір, тримаючи під пахвою «Буколіки. Георгіки». Зайшов до сараю аби засунути ту книженцію аж на саме дно запилюженої поетичної піраміди, а там …
Уночі, замерзлий і сердитий пес зробив підкоп і проліз через виритий лаз до теплого корівника. Рогата худоба схарапудилася і з переляку штурхнула задом поезію. Не витримала вона напору парнокопитної тварини і завалилася на долівку. І стала підстилкою, замість соломи. А поруч з коровою ліг гавкун. І було йому тепло.
Прикро, звичайно. Не заслуговує вічне такої долі. Я повзав на колінах і збирав залишки недотолоченої поезії. Чудом уціліла книжка Олександра Сушка, хоча на обкладинці виднівся чіткий відбиток коров’ячої ратиці. А фоліантові Ростислава Чорноморця взагалі пощастило: на збірку сонетів ліг пес аби було тепліше, тож на ній не було ні цятки. А те, що трохи пахне собачою шерстю – не біда. Бачив, як у сусіда, на етажерці з книжками пацюки намостили собі кубло з пережованих їхніми міцними зубками сторінок з геніальних праць наших сучасників. Ото вже не пощастило так не пощастило.
Вцілілі скарби я перепоховав у іншому місці. А от що робити з «Буколіки. Георгіки» - не знаю. Може ви мені підкажете, друзі? Га?
28.03.2019р.
Моя ж дружина не така: пригорнеться, обніме крильми, поцілує кріпко і підніме аж на самі небеса, до ангелів світлосяйних. Вміє вона це робити, бо має дар коштовний –любити відчайдушно і безоглядно. І як би не крутила мене доля в своїх сталевих жорнах, але коли поруч така могутня добра сила – всі негаразди здаються устократ легшими, аніж вони є насправді.
А серце у мене заболіло не спроста. Є вагома причина, але розповідати про неї жінці не можна, інакше дуже розсердиться. Казала мені: не читай ліричних віршів про нещасливе кохання, налягай на природу, на позитив. А де ж його взяти того позитиву?
Ось, потрапила мені до рук книжка відомого поліського майстра пера «Буколіки. Георгіки». Думав, осонцені рулади будуть наснажувати читачів до життя. Аж ні - кожен другий твір про нещасливе кохання, краєвиди за вікном мають мінорні відтінки, громадянська лірика пронизана негативом до оточуючого світу. Літгерої недосконалі, описане життя недоладне. Одна поезія автора взірцева.
Обчитався я, друзі. Необачно аж п’ять сторінок здуру здолав - і одразу як шпигоне в серцевий м’яз. А все тому, що я гіперчутливий, теж вірші пописую. Але тихенько, коли дружина не бачить. І одразу ховаю в корівник, допоки вона не прокинулася. Колись прийдете в гості –покажу яка там у мене паперова Джомолунгма вивищується. Ще трохи – і упреться в дах. А він у мене високий – аби теля не змогло рогом зачепити абажура на галогенці.
Ага, про теля згадав! От халепа! Корова йшла з пасовиська, то штовхнула стару собачу буду, а потім ще й наступила, тож залишилося від житла шобтиздоха купа старих, поточених шашелем дошок. Жінка наказала терміново зробити буду песикові, бо уночі ще заморозки. А я, замість того аби ввімкнути циркулярку та взяти до рук молотка - читав оті «Буколіки. Георгіки». От і покарало небо за непослух болями сердечними. Знаю ж – якщо жінка просить, треба все хутко виконувати, інакше чекай рахуби.
Корвалол не допомагав. Мабуть, доведеться вкинути до рота нітрогліцерину. Півпігулки, бо від цілої можу і зомліти.
І коли я вже запивав квасом медичний хімпрепарат, як Пилип з конопель вигулькнула дружина.
- Що це ти ковтаєш, чоловіче? – питає у мене і висмикує з рук склянку з вазодилятором. – Он як! – звела брови жінка.- C3H5(ONO2)3 використовується для зняття гострих спазмів коронарних судин при стенокардії! У тебе сереце болить? Га?
- А ну хутко в ліжко, зараз принесу тонометра, будемо тиск вимірювати.
Сумирно впав на ортопедичний матрас і сплів на пузі руки . Ще й очі під лоба закотив аби виглядати більш хворим.
А жінка вже шаруділа біля мене як полохлива миша: тиск і справді занизький - сто на шістдесят. Ну, це від перевтоми. Я від тих гнітючих віршів ще місяць відходити буду. А от те, що у мене почалася аритмія – кепсько. Тут потрібна уже комплексна хімія, яка розхитає імунітет надовго. Або одразу дефібриляція. Гахнуть струмом з напругою 7000 вольт - і ти вже як огірочок.
А жінка біля мене, мов квочка: то рейтузи підсмикне, то носа витре, то кашею гарбузовою з чайної ложечки годує.
- Жінко, - озиваюся слабким голоском,- мені буду собачу треба робити, скоро ніч надворі. Пусти на годинку з ліжка.
- Яка така буда? Ти що? Лежи і не ворушися. Тобі треба зараз тільки позитивними емоціми накачуватися. Ось зараз догодую і принесу книжку з віршами, буду тобі читати аби заспокоївся та прийшов у норму.
Коли каша зникла у моєму череві, дружина рушила за поезією. Ніколи не думав, що вона переступить через власні застереження щодо красного словоблудства та зважиться на декламування любовної лірики хворому чоловікові. От дружина так дружина! Свята, одним словом.
Заходить моя голубка до хати, а в руках – «Буколіки. Георгіки»!. Я аж перехрестився від ляку, а палець на нозі засмикався від обиди. Не знає мила, що ця книжка для мене не отуха, а кара Господня. Ні їсти після неї не хочеться, ні пити. Руки самі несамохіть тягнуться до мотузки.
Коли жінка прочитала
«…жаска жура жує в жувалах,
Любові гасне в серці спалах.» від «позитивних» емоцій я знепритомнів.
Запах нашатиря вирвав мене з обіймів морфея,- то клопітка дружина засунула мені у ніздрю тампона, намоченого пахучою рідиною.
- Чоловіче,- не вгавало солодяточко,- тримайся, зараз буде фінальна сцена.
І продовжила:
- «Обман, обида, ох біда!
Пішла до кума молода».
Якби не вата з аміаком, то я б знову знепритомнів. А так тільки голова закрутилася і засудомило в сідницях.
- Сонце моє,- гукаю жінці,- ластівка моя небесна! Годі читати! Притулися до мене своїм пишним станом, помовч хвилинку. А я до тебе пригорнуся. Гаразд? – благаю кохану.
Переборола жінка своє неозоре его, пішла мені назустріч. А коли моє обличчя потонуло в її колихкій пазусі з диво-плодами – я задрімав.
Снилися весняні гори, запорошені квітучими едельвейсами, коралові рифи зі зграйками кабуб та скорпен, виділася батьківська хата на якій звили гніздечко журавлики. А лагідне сонце шепотіло у маківку «Виздоровлюй, чоловіче. Без тебе жінка охляє, змарніє, світ їй буде немилим…»
Прокинувся уранці здоровим і повним сил. От що робить подружня любов та відданість із чоловіками! Витягнув писка з її пазухи та пішов надвір, тримаючи під пахвою «Буколіки. Георгіки». Зайшов до сараю аби засунути ту книженцію аж на саме дно запилюженої поетичної піраміди, а там …
Уночі, замерзлий і сердитий пес зробив підкоп і проліз через виритий лаз до теплого корівника. Рогата худоба схарапудилася і з переляку штурхнула задом поезію. Не витримала вона напору парнокопитної тварини і завалилася на долівку. І стала підстилкою, замість соломи. А поруч з коровою ліг гавкун. І було йому тепло.
Прикро, звичайно. Не заслуговує вічне такої долі. Я повзав на колінах і збирав залишки недотолоченої поезії. Чудом уціліла книжка Олександра Сушка, хоча на обкладинці виднівся чіткий відбиток коров’ячої ратиці. А фоліантові Ростислава Чорноморця взагалі пощастило: на збірку сонетів ліг пес аби було тепліше, тож на ній не було ні цятки. А те, що трохи пахне собачою шерстю – не біда. Бачив, як у сусіда, на етажерці з книжками пацюки намостили собі кубло з пережованих їхніми міцними зубками сторінок з геніальних праць наших сучасників. Ото вже не пощастило так не пощастило.
Вцілілі скарби я перепоховав у іншому місці. А от що робити з «Буколіки. Георгіки» - не знаю. Може ви мені підкажете, друзі? Га?
28.03.2019р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію