
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2019.12.08
07:44
На щастя вішати підкову,
скажу відверто – марний труд.
Відчуєш вільно себе знову,
із з шиї скинувши хомут!
скажу відверто – марний труд.
Відчуєш вільно себе знову,
із з шиї скинувши хомут!
2019.12.08
05:48
Переродися! Духу не убити,
а наше тіло належить землі.
Прокинься, люде, страхом оповитий –
свіча волає у моїм вікні
та плаче. То материнські сльози,
які ж вони у розпачі гіркі.
Лежать малі роздягнуті на возі,
А небо сипле сотнями зірки…
а наше тіло належить землі.
Прокинься, люде, страхом оповитий –
свіча волає у моїм вікні
та плаче. То материнські сльози,
які ж вони у розпачі гіркі.
Лежать малі роздягнуті на возі,
А небо сипле сотнями зірки…
2019.12.08
01:46
По свежевыпавшему снегу
Меня лыжня ведет, скользя,
И как мне хочется, с разбегу,
Достичь всего, чего нельзя.
Но цепко белая пустыня
Места заветные таит.
Где, в околдованной твердыне,
Меня лыжня ведет, скользя,
И как мне хочется, с разбегу,
Достичь всего, чего нельзя.
Но цепко белая пустыня
Места заветные таит.
Где, в околдованной твердыне,
2019.12.07
14:09
Дорогі друзі, всіх запрошую на презентацію моєї нової книги, "Долю пишуть небеса", яка відбудеться 14 грудня о 15,00 у Національній Спілці письменників, вул. Банкова 2.
Рада Вас буду бачити, бо хто ж, як не Ви були поряд зі мною усі ці десять років пер
Рада Вас буду бачити, бо хто ж, як не Ви були поряд зі мною усі ці десять років пер
2019.12.07
14:07
Бузок біліє в сонячнім саду,
і небеса прозорістю дивують.
Весні назустріч нареченим йду,
тебе обожнюю, її - люблю я!
Рапсодія любові нам звучить,
і водограєм розливає звуки.
Яка зворушлива, жадана мить
і небеса прозорістю дивують.
Весні назустріч нареченим йду,
тебе обожнюю, її - люблю я!
Рапсодія любові нам звучить,
і водограєм розливає звуки.
Яка зворушлива, жадана мить
2019.12.07
11:00
Оце моє таке життя.
Мої продовження у дітях.
Цвіт яблуневого злиття
в обіймах цих, немов на вітях.
Любистком пахне тихий одр.
На кораблі з рожевих весен,
де гомонів живий народ,
Мої продовження у дітях.
Цвіт яблуневого злиття
в обіймах цих, немов на вітях.
Любистком пахне тихий одр.
На кораблі з рожевих весен,
де гомонів живий народ,
2019.12.07
10:21
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ
2019.12.07
10:01
Тривожиться душа моя
за долю України...
Невже святий наш Боженько
дозволить у руїни
перетворити рай земний,
святі поля, прадавні,
загине рід козацький весь
і справи його славні
за долю України...
Невже святий наш Боженько
дозволить у руїни
перетворити рай земний,
святі поля, прадавні,
загине рід козацький весь
і справи його славні
2019.12.07
09:41
Чи я поет, чи хуліган
і чи творю, чи витворяю,
а як видумую, не знаю:
де істина, а що – обман?
Усі ми і ремісники,
і трудоголіки – од Бога.
Одному випали стежки,
і чи творю, чи витворяю,
а як видумую, не знаю:
де істина, а що – обман?
Усі ми і ремісники,
і трудоголіки – од Бога.
Одному випали стежки,
2019.12.07
09:16
По льодах розлук, на хиткі мости,
По стежках думок тужних
Я до тебе йду, йдеш до мене ти.
І пощо зими стужі?
Зі світів перги залягли сніги,
А зимі їх все мало...
На кругах туги не знайшла снаги,
Послизнулася, впала.
По стежках думок тужних
Я до тебе йду, йдеш до мене ти.
І пощо зими стужі?
Зі світів перги залягли сніги,
А зимі їх все мало...
На кругах туги не знайшла снаги,
Послизнулася, впала.
2019.12.06
20:45
Відмежуйся від мене, звіре!
Не полохай безликих ще сліз
І тремтячи (помітно) сили
Позбавляєш, зробивши надріз.
Я не плачу, ти бачиш, крига
Замережила серце живе,
До лиця мені одяг білий,
Не полохай безликих ще сліз
І тремтячи (помітно) сили
Позбавляєш, зробивши надріз.
Я не плачу, ти бачиш, крига
Замережила серце живе,
До лиця мені одяг білий,
2019.12.06
17:58
Іду у край забутої оази,
минаючи приватні береги,
украдені багатіями бази,
циганами освоєні луги.
І досі тут ще водиться усяке –
і патерчата, і басаврюки,
буває, ще хіхікає русалка
минаючи приватні береги,
украдені багатіями бази,
циганами освоєні луги.
І досі тут ще водиться усяке –
і патерчата, і басаврюки,
буває, ще хіхікає русалка
2019.12.06
17:26
Рве світ на світло в об’єктивах
і ми, пливкі мов акварель,
розпочинаємо дуель
в інопланетних перспективах.
Твій постріл перший болем лине
в перетинах добра і зла
і він розмазує людину
і ми, пливкі мов акварель,
розпочинаємо дуель
в інопланетних перспективах.
Твій постріл перший болем лине
в перетинах добра і зла
і він розмазує людину
2019.12.06
15:55
Як міллю виїдений шовк,
Побита інеєм отава -
Газонна, хакі, золотава.
Місцями люд її потовк.
Отак.
Містки - обидва-обидва,
Скульптурні групи, арка, плити...
Побита інеєм отава -
Газонна, хакі, золотава.
Місцями люд її потовк.
Отак.
Містки - обидва-обидва,
Скульптурні групи, арка, плити...
2019.12.06
10:59
Не розумію. Що це? Фатум?
Зла доля чи такий собі маразм
як дивний прояв особистої історії
у схемах світових надбань?
Чи дату цю запам’ятати?
Чи, може, мій тривкий екстаз
лише чиєсь самозакохане повторення?
І не потрібно жодних знань ані бажань?
Зла доля чи такий собі маразм
як дивний прояв особистої історії
у схемах світових надбань?
Чи дату цю запам’ятати?
Чи, може, мій тривкий екстаз
лише чиєсь самозакохане повторення?
І не потрібно жодних знань ані бажань?
2019.12.06
10:21
Зав'язала хустку так святочно.
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2019.11.13
2019.11.12
2019.09.01
2019.08.04
2019.07.07
2019.07.03
2019.06.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Гавкун
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гавкун
Не буду сьогодні нічого писати, і не просіть. Ось, корвалолу трохи накрапаю до квасу, ковтну хутенько аби жінка не бачила - і в ліжко. Якщо дізнається, що в мене серце болить – буде цілу ніч лікувати, листя капустяне на лоба прикладатиме, замовляння шепотітиме, ні на хвилину не приляже. Вона у мене турботлива берегиня, не те що деякі жінки. Знаєте, мабуть, і ви таких,- вони тільки вірші пишуть. Ніжності до чоловіків уже немає, в ліжку з ними самотньо навіть відлюдникам-скопцям, і характер стервозний: то не так, це не подобається. Ще й за гроші постійно їх пиляють: мало заробляють, для сім’ї - тягар, ображаються, коли віршів жіночих увечері не хочуть слухати, одразу спати лягають. А те, що чоловіки втомлені, як коняки після оранки – байдуже: хоч кілка на голові теши, слухай і все.
Моя ж дружина не така: пригорнеться, обніме крильми, поцілує кріпко і підніме аж на самі небеса, до ангелів світлосяйних. Вміє вона це робити, бо має дар коштовний –любити відчайдушно і безоглядно. І як би не крутила мене доля в своїх сталевих жорнах, але коли поруч така могутня добра сила – всі негаразди здаються устократ легшими, аніж вони є насправді.
А серце у мене заболіло не спроста. Є вагома причина, але розповідати про неї жінці не можна, інакше дуже розсердиться. Казала мені: не читай ліричних віршів про нещасливе кохання, налягай на природу, на позитив. А де ж його взяти того позитиву?
Ось, потрапила мені до рук книжка відомого поліського майстра пера «Буколіки. Георгіки». Думав, осонцені рулади будуть наснажувати читачів до життя. Аж ні - кожен другий твір про нещасливе кохання, краєвиди за вікном мають мінорні відтінки, громадянська лірика пронизана негативом до оточуючого світу. Літгерої недосконалі, описане життя недоладне. Одна поезія автора взірцева.
Обчитався я, друзі. Необачно аж п’ять сторінок здуру здолав - і одразу як шпигоне в серцевий м’яз. А все тому, що я гіперчутливий, теж вірші пописую. Але тихенько, коли дружина не бачить. І одразу ховаю в корівник, допоки вона не прокинулася. Колись прийдете в гості –покажу яка там у мене паперова Джомолунгма вивищується. Ще трохи – і упреться в дах. А він у мене високий – аби теля не змогло рогом зачепити абажура на галогенці.
Ага, про теля згадав! От халепа! Корова йшла з пасовиська, то штовхнула стару собачу буду, а потім ще й наступила, тож залишилося від житла шобтиздоха купа старих, поточених шашелем дошок. Жінка наказала терміново зробити буду песикові, бо уночі ще заморозки. А я, замість того аби ввімкнути циркулярку та взяти до рук молотка - читав оті «Буколіки. Георгіки». От і покарало небо за непослух болями сердечними. Знаю ж – якщо жінка просить, треба все хутко виконувати, інакше чекай рахуби.
Корвалол не допомагав. Мабуть, доведеться вкинути до рота нітрогліцерину. Півпігулки, бо від цілої можу і зомліти.
І коли я вже запивав квасом медичний хімпрепарат, як Пилип з конопель вигулькнула дружина.
- Що це ти ковтаєш, чоловіче? – питає у мене і висмикує з рук склянку з вазодилятором. – Он як! – звела брови жінка.- C3H5(ONO2)3 використовується для зняття гострих спазмів коронарних судин при стенокардії! У тебе сереце болить? Га?
- А ну хутко в ліжко, зараз принесу тонометра, будемо тиск вимірювати.
Сумирно впав на ортопедичний матрас і сплів на пузі руки . Ще й очі під лоба закотив аби виглядати більш хворим.
А жінка вже шаруділа біля мене як полохлива миша: тиск і справді занизький - сто на шістдесят. Ну, це від перевтоми. Я від тих гнітючих віршів ще місяць відходити буду. А от те, що у мене почалася аритмія – кепсько. Тут потрібна уже комплексна хімія, яка розхитає імунітет надовго. Або одразу дефібриляція. Гахнуть струмом з напругою 7000 вольт - і ти вже як огірочок.
А жінка біля мене, мов квочка: то рейтузи підсмикне, то носа витре, то кашею гарбузовою з чайної ложечки годує.
- Жінко, - озиваюся слабким голоском,- мені буду собачу треба робити, скоро ніч надворі. Пусти на годинку з ліжка.
- Яка така буда? Ти що? Лежи і не ворушися. Тобі треба зараз тільки позитивними емоціми накачуватися. Ось зараз догодую і принесу книжку з віршами, буду тобі читати аби заспокоївся та прийшов у норму.
Коли каша зникла у моєму череві, дружина рушила за поезією. Ніколи не думав, що вона переступить через власні застереження щодо красного словоблудства та зважиться на декламування любовної лірики хворому чоловікові. От дружина так дружина! Свята, одним словом.
Заходить моя голубка до хати, а в руках – «Буколіки. Георгіки»!. Я аж перехрестився від ляку, а палець на нозі засмикався від обиди. Не знає мила, що ця книжка для мене не отуха, а кара Господня. Ні їсти після неї не хочеться, ні пити. Руки самі несамохіть тягнуться до мотузки.
Коли жінка прочитала
«…жаска жура жує в жувалах,
Любові гасне в серці спалах.» від «позитивних» емоцій я знепритомнів.
Запах нашатиря вирвав мене з обіймів морфея,- то клопітка дружина засунула мені у ніздрю тампона, намоченого пахучою рідиною.
- Чоловіче,- не вгавало солодяточко,- тримайся, зараз буде фінальна сцена.
І продовжила:
- «Обман, обида, ох біда!
Пішла до кума молода».
Якби не вата з аміаком, то я б знову знепритомнів. А так тільки голова закрутилася і засудомило в сідницях.
- Сонце моє,- гукаю жінці,- ластівка моя небесна! Годі читати! Притулися до мене своїм пишним станом, помовч хвилинку. А я до тебе пригорнуся. Гаразд? – благаю кохану.
Переборола жінка своє неозоре его, пішла мені назустріч. А коли моє обличчя потонуло в її колихкій пазусі з диво-плодами – я задрімав.
Снилися весняні гори, запорошені квітучими едельвейсами, коралові рифи зі зграйками кабуб та скорпен, виділася батьківська хата на якій звили гніздечко журавлики. А лагідне сонце шепотіло у маківку «Виздоровлюй, чоловіче. Без тебе жінка охляє, змарніє, світ їй буде немилим…»
Прокинувся уранці здоровим і повним сил. От що робить подружня любов та відданість із чоловіками! Витягнув писка з її пазухи та пішов надвір, тримаючи під пахвою «Буколіки. Георгіки». Зайшов до сараю аби засунути ту книженцію аж на саме дно запилюженої поетичної піраміди, а там …
Уночі, замерзлий і сердитий пес зробив підкоп і проліз через виритий лаз до теплого корівника. Рогата худоба схарапудилася і з переляку штурхнула задом поезію. Не витримала вона напору парнокопитної тварини і завалилася на долівку. І стала підстилкою, замість соломи. А поруч з коровою ліг гавкун. І було йому тепло.
Прикро, звичайно. Не заслуговує вічне такої долі. Я повзав на колінах і збирав залишки недотолоченої поезії. Чудом уціліла книжка Олександра Сушка, хоча на обкладинці виднівся чіткий відбиток коров’ячої ратиці. А фоліантові Ростислава Чорноморця взагалі пощастило: на збірку сонетів ліг пес аби було тепліше, тож на ній не було ні цятки. А те, що трохи пахне собачою шерстю – не біда. Бачив, як у сусіда, на етажерці з книжками пацюки намостили собі кубло з пережованих їхніми міцними зубками сторінок з геніальних праць наших сучасників. Ото вже не пощастило так не пощастило.
Вцілілі скарби я перепоховав у іншому місці. А от що робити з «Буколіки. Георгіки» - не знаю. Може ви мені підкажете, друзі? Га?
28.03.2019р.
Моя ж дружина не така: пригорнеться, обніме крильми, поцілує кріпко і підніме аж на самі небеса, до ангелів світлосяйних. Вміє вона це робити, бо має дар коштовний –любити відчайдушно і безоглядно. І як би не крутила мене доля в своїх сталевих жорнах, але коли поруч така могутня добра сила – всі негаразди здаються устократ легшими, аніж вони є насправді.
А серце у мене заболіло не спроста. Є вагома причина, але розповідати про неї жінці не можна, інакше дуже розсердиться. Казала мені: не читай ліричних віршів про нещасливе кохання, налягай на природу, на позитив. А де ж його взяти того позитиву?
Ось, потрапила мені до рук книжка відомого поліського майстра пера «Буколіки. Георгіки». Думав, осонцені рулади будуть наснажувати читачів до життя. Аж ні - кожен другий твір про нещасливе кохання, краєвиди за вікном мають мінорні відтінки, громадянська лірика пронизана негативом до оточуючого світу. Літгерої недосконалі, описане життя недоладне. Одна поезія автора взірцева.
Обчитався я, друзі. Необачно аж п’ять сторінок здуру здолав - і одразу як шпигоне в серцевий м’яз. А все тому, що я гіперчутливий, теж вірші пописую. Але тихенько, коли дружина не бачить. І одразу ховаю в корівник, допоки вона не прокинулася. Колись прийдете в гості –покажу яка там у мене паперова Джомолунгма вивищується. Ще трохи – і упреться в дах. А він у мене високий – аби теля не змогло рогом зачепити абажура на галогенці.
Ага, про теля згадав! От халепа! Корова йшла з пасовиська, то штовхнула стару собачу буду, а потім ще й наступила, тож залишилося від житла шобтиздоха купа старих, поточених шашелем дошок. Жінка наказала терміново зробити буду песикові, бо уночі ще заморозки. А я, замість того аби ввімкнути циркулярку та взяти до рук молотка - читав оті «Буколіки. Георгіки». От і покарало небо за непослух болями сердечними. Знаю ж – якщо жінка просить, треба все хутко виконувати, інакше чекай рахуби.
Корвалол не допомагав. Мабуть, доведеться вкинути до рота нітрогліцерину. Півпігулки, бо від цілої можу і зомліти.
І коли я вже запивав квасом медичний хімпрепарат, як Пилип з конопель вигулькнула дружина.
- Що це ти ковтаєш, чоловіче? – питає у мене і висмикує з рук склянку з вазодилятором. – Он як! – звела брови жінка.- C3H5(ONO2)3 використовується для зняття гострих спазмів коронарних судин при стенокардії! У тебе сереце болить? Га?
- А ну хутко в ліжко, зараз принесу тонометра, будемо тиск вимірювати.
Сумирно впав на ортопедичний матрас і сплів на пузі руки . Ще й очі під лоба закотив аби виглядати більш хворим.
А жінка вже шаруділа біля мене як полохлива миша: тиск і справді занизький - сто на шістдесят. Ну, це від перевтоми. Я від тих гнітючих віршів ще місяць відходити буду. А от те, що у мене почалася аритмія – кепсько. Тут потрібна уже комплексна хімія, яка розхитає імунітет надовго. Або одразу дефібриляція. Гахнуть струмом з напругою 7000 вольт - і ти вже як огірочок.
А жінка біля мене, мов квочка: то рейтузи підсмикне, то носа витре, то кашею гарбузовою з чайної ложечки годує.
- Жінко, - озиваюся слабким голоском,- мені буду собачу треба робити, скоро ніч надворі. Пусти на годинку з ліжка.
- Яка така буда? Ти що? Лежи і не ворушися. Тобі треба зараз тільки позитивними емоціми накачуватися. Ось зараз догодую і принесу книжку з віршами, буду тобі читати аби заспокоївся та прийшов у норму.
Коли каша зникла у моєму череві, дружина рушила за поезією. Ніколи не думав, що вона переступить через власні застереження щодо красного словоблудства та зважиться на декламування любовної лірики хворому чоловікові. От дружина так дружина! Свята, одним словом.
Заходить моя голубка до хати, а в руках – «Буколіки. Георгіки»!. Я аж перехрестився від ляку, а палець на нозі засмикався від обиди. Не знає мила, що ця книжка для мене не отуха, а кара Господня. Ні їсти після неї не хочеться, ні пити. Руки самі несамохіть тягнуться до мотузки.
Коли жінка прочитала
«…жаска жура жує в жувалах,
Любові гасне в серці спалах.» від «позитивних» емоцій я знепритомнів.
Запах нашатиря вирвав мене з обіймів морфея,- то клопітка дружина засунула мені у ніздрю тампона, намоченого пахучою рідиною.
- Чоловіче,- не вгавало солодяточко,- тримайся, зараз буде фінальна сцена.
І продовжила:
- «Обман, обида, ох біда!
Пішла до кума молода».
Якби не вата з аміаком, то я б знову знепритомнів. А так тільки голова закрутилася і засудомило в сідницях.
- Сонце моє,- гукаю жінці,- ластівка моя небесна! Годі читати! Притулися до мене своїм пишним станом, помовч хвилинку. А я до тебе пригорнуся. Гаразд? – благаю кохану.
Переборола жінка своє неозоре его, пішла мені назустріч. А коли моє обличчя потонуло в її колихкій пазусі з диво-плодами – я задрімав.
Снилися весняні гори, запорошені квітучими едельвейсами, коралові рифи зі зграйками кабуб та скорпен, виділася батьківська хата на якій звили гніздечко журавлики. А лагідне сонце шепотіло у маківку «Виздоровлюй, чоловіче. Без тебе жінка охляє, змарніє, світ їй буде немилим…»
Прокинувся уранці здоровим і повним сил. От що робить подружня любов та відданість із чоловіками! Витягнув писка з її пазухи та пішов надвір, тримаючи під пахвою «Буколіки. Георгіки». Зайшов до сараю аби засунути ту книженцію аж на саме дно запилюженої поетичної піраміди, а там …
Уночі, замерзлий і сердитий пес зробив підкоп і проліз через виритий лаз до теплого корівника. Рогата худоба схарапудилася і з переляку штурхнула задом поезію. Не витримала вона напору парнокопитної тварини і завалилася на долівку. І стала підстилкою, замість соломи. А поруч з коровою ліг гавкун. І було йому тепло.
Прикро, звичайно. Не заслуговує вічне такої долі. Я повзав на колінах і збирав залишки недотолоченої поезії. Чудом уціліла книжка Олександра Сушка, хоча на обкладинці виднівся чіткий відбиток коров’ячої ратиці. А фоліантові Ростислава Чорноморця взагалі пощастило: на збірку сонетів ліг пес аби було тепліше, тож на ній не було ні цятки. А те, що трохи пахне собачою шерстю – не біда. Бачив, як у сусіда, на етажерці з книжками пацюки намостили собі кубло з пережованих їхніми міцними зубками сторінок з геніальних праць наших сучасників. Ото вже не пощастило так не пощастило.
Вцілілі скарби я перепоховав у іншому місці. А от що робити з «Буколіки. Георгіки» - не знаю. Може ви мені підкажете, друзі? Га?
28.03.2019р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію