
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Мед
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мед
Собачий хвіст заважав зосередитися. Веселий песик Шобтиздох віддано дивився мені у вічі, очікуючи аби я його погладив, і вихляв обреп’яченим вертуном як пропелером. На носі сидів кліщ завбільшки з ніготь і безплатно ссав кров з мого гавкуна. Як тут можна писати про кохання? Ніяк.
Затискую одомашнену приблуду між ніг та потихеньку викручую упиряку проти часової стрілки. Пес не королівської крові, розумний, тому сидить сумирно, тільки повискує трохи, бо ніс – місце ніжне. Його краще покривати поцілунками, аніж болісно торсати. Згодні? Згодні.
Після інквізиторських вправ беру до рук олівця та записника аби продовжити віршувати, але гаспидський цюцько крутиться межи ніг і кличе погратися: то за штани ззаду вхопить, то штовхне лобом у сідницю, кличе. І час від часу гавкає. Ну, дитина мала, чесне слово!
Поклав записника на пустого вулика, взяв косу, мантачку і почалапав на луг підкосити молодого полину. Любить барбос, коли в буді лежить це зілля, блохи скачуть аж на місяць від його запаху. За це мені бровко вельми вдячний, виє від щастя на місяць щоночі, радує своїм колоратурним сопрано усіх сусідів у радіусі кілометра. І сьогодні вив, та так, що уранці прийшов кум і каже:
- Буде покійник у селі, навіть знаю хто.
- ???
- Чикилдиха учора гнала горілку з недогону, меляса проти неї – парфуми Шанель №5. Пити її не можна, а для настоянок – ще терпимо. Продала бабі Горпині трилітрового баняка, а я їй червоних мухоморів кошик приніс на замовлення.
- Ноги болять у її діда?
- Так, болять. Вона ті грибочки кришить у горілку та робить йому настоянку для втирання. Але сталася халепа: заскочив до Горпини Микола Смоктун, хотів десятку позичити на чекушку, а в хаті нікого. А на столі сулія стоїть. От він і приклався до «щастя», половину видудлив і пішов додому щасливий. А увечері приїхала швидка і забрала самогубцю до лікарні. У його жінки питав: «Як справи у чоловіка?». « Нирки відмовляють», каже.
Скільки люду згубило те пійло - і не порахувати. Втрачені сімейні цінності, відсутність родового зв’язку, небажання вчитися прекрасному приземляють людські душі, привчають їх отримувати дурне задоволення за рахунок власного здоров’я. А місцева влада не дбає про людей.
Я застав ще ті часи, коли в країні було чисто, увечері потомлені люди співали пісень, танцювали, ходили разом на толоку. А це зайшов якось увечері на дискотеку в сільський клуб, а там…
П’яна молодь у клубах сигнаретного диму під гаспидську музику тупцює одне проти одного і викрикує матюччя. А разом з ними майбутні мами.
Ніхто не знає, що таке краков'як, повзунець, гопак, полька, вальс. Як слоненята – гуп-гуп! Оце і весь танець. А потім у кущі, мацатися. На гітарі ніхто грати не вміє, на баяні також, сопілки ніхто в руках не тримав. Ця молодь буде забезпечувати нам ситну і спокійну старість.
Прийшов на поле. Собака біг поруч і клацав зубами на мух, які пролітали поруч. Дарма витратив десять хвилин аби повидирати реп'яхи з його вихлястого хвоста - за три хвилини біганини по забур'яненому полі за горобцями їх не було хіба що на носі, з якого я зняв кліща. Не собака, а мустанг! І розумний страшенно!
Восени ходив до лісу за грибами, то він за мною ув'язався. Бігає, нюшкує сліди звірині, від азарту повискує. Аж тут уздрів білку на березі: дістати зась, а хочеться. І що б ви думали? Розганяється мій напівлабрадор-напівмуфлон, лобом геп у стовбур – і струсив білку! Підбігає, зубами клац – і пожива у роті. Доки я кошик білих назбирав він п'ять штук уполював. І не шматує, а акуратно у зубах приносить. Я за осінь жінці шубу справив, зараз фотку покажу аби не сказали, що брешу.
Кошу чорнобиль, намагаюся робити різкіші рухи, бо молоді стовбурці вже почали дерев'яніти.
Ага! Натрапив на джмелине гніздо! Добре, що косою в нього не заїхав, а то дали б такого меду, на місяць вистачило б. Викошену зелень склав у мішок і поніс до хати. А потім хутко повернувся.
Хто не пробував джмелиного меду, той не пробував найсмачнішої речі у світі. Треба тільки сноровку відповідну мати. І дуже гарно бігати. Акуратно, не постпішаючи наближаю правицю до гнізда. Ні в якому разі не можна робити швидких рухів, бо джмелі-охоронці з розгону угвинтяться жалами в небезпеку, ще й своїх братів покличуть взяти участь у голкотерапії. А джміль – це вам не бджола, рука дубіє дуже швидко. Кілька укусів одночасно можуть викликати приступ тахікардії. Упевненим рухом відхилив убік кущик моху з пучком трави, іншою рукою прудко ухопив один чарунок і рвонув до річки, наче тікав од привида. Більше брати не можна, бо може загинути гніздо. У спину ударило басовите гудіння сердитих комах. Вони летіли прямо за мною, орієнтуючись на запах меду та інфрачервоний слід, який залишало моє тіло у повітрі. Гавкун не відставав, вважаючи що я таки згодився з ним погратися. Але бігав якось дивно, колами, і люто гарчав.
Я зупинився через півкілометра, а потім повернув назад, оскільки біг у протилежному від домівки напрямі. Поки дійшов – загамав поцуплений мед разом із чарунками, навіть не намагаючись випльовувати віск. Ох і смакота, скажу вам!
Підійшов до порогу, а там лежить мій барбос і тихо виє. А ніс утричі більший, аніж треба. Ой, леле! Покусали його джмелі, дали меду чотирилапому другові, а не справжньому злодієві.
Дружина прийшла з роботи і застала мене за незвичною процедурою: я прикладував шмоточки льоду з холодильника до собачого носа і гладив його по голові.
- Що сталося, чоловіче? Чого це у Шобтиздоха ніс як у віслюка?
- Джміль вкусив,- одказую. – Бач, тварина мучається? Мушу хоч якось біль тамувати.
Переодягнулася моя краса, прийшла до мене, сіла поруч на порозі та почала допомагати. Бере шматочки льоду з миски і прикладує на припухлі місця.
Споночіло. Нічне небо вкрилося світляками зірок. Туманився Чумацький шлях, сузір'я Ліри стояло над головою, коштовними діамантами блищали Плеяди, а з сузір'я Персея зривалися поодинокі метеори,- то до землі поверталися заблукалі душі. О другій годині ночі собака, нарешті, заснув, поклавши важку, вимучену голову на поділ жінчиного плаття. Уперше за місяць сьогодні у нього не було ні бажання, ні сил вити у високості, дослухаючись до голосів своїх братів по крові, які інколи підвивали нашому барбосові зі своїх собачих буд.
Коли ж і ми із жінкою опинилися у ліжку, то вона принюхалася і запитала?
- А чого це від тебе медом пахне, чоловіче? Ще ж качати, наче, рано?
- То я так пахну, бо ти мене любиш, - відповів їй і ніжно поцілував у кармінові вуста.
Запитайте і ви, братове, у своїх жінок: чи пахнете ви їм медом? Чи хочуть вони вас покуштувати? Якщо так – то люблять не понарошку. А це саме головне у подружньому житті.
І прошу вас: якщо наткнетеся на бджолине гніздо – не руйнуйте, обійдіть стороною. Краще поставте перед входом у нірку мисочку з підсолодженою медом водою. Ну, а якщо захочете меду – приходьте на мою пасіку. Бджоли у мене не прості, а мандрагорські, завбільшки з куряче яйце. Меду в один чарунок накачують зі столову ложку, вулики зроблені з двохсотлітрових діжок. Тож на всіх вистачить. Домовилися?
24.03.2019р.
Затискую одомашнену приблуду між ніг та потихеньку викручую упиряку проти часової стрілки. Пес не королівської крові, розумний, тому сидить сумирно, тільки повискує трохи, бо ніс – місце ніжне. Його краще покривати поцілунками, аніж болісно торсати. Згодні? Згодні.
Після інквізиторських вправ беру до рук олівця та записника аби продовжити віршувати, але гаспидський цюцько крутиться межи ніг і кличе погратися: то за штани ззаду вхопить, то штовхне лобом у сідницю, кличе. І час від часу гавкає. Ну, дитина мала, чесне слово!
Поклав записника на пустого вулика, взяв косу, мантачку і почалапав на луг підкосити молодого полину. Любить барбос, коли в буді лежить це зілля, блохи скачуть аж на місяць від його запаху. За це мені бровко вельми вдячний, виє від щастя на місяць щоночі, радує своїм колоратурним сопрано усіх сусідів у радіусі кілометра. І сьогодні вив, та так, що уранці прийшов кум і каже:
- Буде покійник у селі, навіть знаю хто.
- ???
- Чикилдиха учора гнала горілку з недогону, меляса проти неї – парфуми Шанель №5. Пити її не можна, а для настоянок – ще терпимо. Продала бабі Горпині трилітрового баняка, а я їй червоних мухоморів кошик приніс на замовлення.
- Ноги болять у її діда?
- Так, болять. Вона ті грибочки кришить у горілку та робить йому настоянку для втирання. Але сталася халепа: заскочив до Горпини Микола Смоктун, хотів десятку позичити на чекушку, а в хаті нікого. А на столі сулія стоїть. От він і приклався до «щастя», половину видудлив і пішов додому щасливий. А увечері приїхала швидка і забрала самогубцю до лікарні. У його жінки питав: «Як справи у чоловіка?». « Нирки відмовляють», каже.
Скільки люду згубило те пійло - і не порахувати. Втрачені сімейні цінності, відсутність родового зв’язку, небажання вчитися прекрасному приземляють людські душі, привчають їх отримувати дурне задоволення за рахунок власного здоров’я. А місцева влада не дбає про людей.
Я застав ще ті часи, коли в країні було чисто, увечері потомлені люди співали пісень, танцювали, ходили разом на толоку. А це зайшов якось увечері на дискотеку в сільський клуб, а там…
П’яна молодь у клубах сигнаретного диму під гаспидську музику тупцює одне проти одного і викрикує матюччя. А разом з ними майбутні мами.
Ніхто не знає, що таке краков'як, повзунець, гопак, полька, вальс. Як слоненята – гуп-гуп! Оце і весь танець. А потім у кущі, мацатися. На гітарі ніхто грати не вміє, на баяні також, сопілки ніхто в руках не тримав. Ця молодь буде забезпечувати нам ситну і спокійну старість.
Прийшов на поле. Собака біг поруч і клацав зубами на мух, які пролітали поруч. Дарма витратив десять хвилин аби повидирати реп'яхи з його вихлястого хвоста - за три хвилини біганини по забур'яненому полі за горобцями їх не було хіба що на носі, з якого я зняв кліща. Не собака, а мустанг! І розумний страшенно!
Восени ходив до лісу за грибами, то він за мною ув'язався. Бігає, нюшкує сліди звірині, від азарту повискує. Аж тут уздрів білку на березі: дістати зась, а хочеться. І що б ви думали? Розганяється мій напівлабрадор-напівмуфлон, лобом геп у стовбур – і струсив білку! Підбігає, зубами клац – і пожива у роті. Доки я кошик білих назбирав він п'ять штук уполював. І не шматує, а акуратно у зубах приносить. Я за осінь жінці шубу справив, зараз фотку покажу аби не сказали, що брешу.
Кошу чорнобиль, намагаюся робити різкіші рухи, бо молоді стовбурці вже почали дерев'яніти.
Ага! Натрапив на джмелине гніздо! Добре, що косою в нього не заїхав, а то дали б такого меду, на місяць вистачило б. Викошену зелень склав у мішок і поніс до хати. А потім хутко повернувся.
Хто не пробував джмелиного меду, той не пробував найсмачнішої речі у світі. Треба тільки сноровку відповідну мати. І дуже гарно бігати. Акуратно, не постпішаючи наближаю правицю до гнізда. Ні в якому разі не можна робити швидких рухів, бо джмелі-охоронці з розгону угвинтяться жалами в небезпеку, ще й своїх братів покличуть взяти участь у голкотерапії. А джміль – це вам не бджола, рука дубіє дуже швидко. Кілька укусів одночасно можуть викликати приступ тахікардії. Упевненим рухом відхилив убік кущик моху з пучком трави, іншою рукою прудко ухопив один чарунок і рвонув до річки, наче тікав од привида. Більше брати не можна, бо може загинути гніздо. У спину ударило басовите гудіння сердитих комах. Вони летіли прямо за мною, орієнтуючись на запах меду та інфрачервоний слід, який залишало моє тіло у повітрі. Гавкун не відставав, вважаючи що я таки згодився з ним погратися. Але бігав якось дивно, колами, і люто гарчав.
Я зупинився через півкілометра, а потім повернув назад, оскільки біг у протилежному від домівки напрямі. Поки дійшов – загамав поцуплений мед разом із чарунками, навіть не намагаючись випльовувати віск. Ох і смакота, скажу вам!
Підійшов до порогу, а там лежить мій барбос і тихо виє. А ніс утричі більший, аніж треба. Ой, леле! Покусали його джмелі, дали меду чотирилапому другові, а не справжньому злодієві.
Дружина прийшла з роботи і застала мене за незвичною процедурою: я прикладував шмоточки льоду з холодильника до собачого носа і гладив його по голові.
- Що сталося, чоловіче? Чого це у Шобтиздоха ніс як у віслюка?
- Джміль вкусив,- одказую. – Бач, тварина мучається? Мушу хоч якось біль тамувати.
Переодягнулася моя краса, прийшла до мене, сіла поруч на порозі та почала допомагати. Бере шматочки льоду з миски і прикладує на припухлі місця.
Споночіло. Нічне небо вкрилося світляками зірок. Туманився Чумацький шлях, сузір'я Ліри стояло над головою, коштовними діамантами блищали Плеяди, а з сузір'я Персея зривалися поодинокі метеори,- то до землі поверталися заблукалі душі. О другій годині ночі собака, нарешті, заснув, поклавши важку, вимучену голову на поділ жінчиного плаття. Уперше за місяць сьогодні у нього не було ні бажання, ні сил вити у високості, дослухаючись до голосів своїх братів по крові, які інколи підвивали нашому барбосові зі своїх собачих буд.
Коли ж і ми із жінкою опинилися у ліжку, то вона принюхалася і запитала?
- А чого це від тебе медом пахне, чоловіче? Ще ж качати, наче, рано?
- То я так пахну, бо ти мене любиш, - відповів їй і ніжно поцілував у кармінові вуста.
Запитайте і ви, братове, у своїх жінок: чи пахнете ви їм медом? Чи хочуть вони вас покуштувати? Якщо так – то люблять не понарошку. А це саме головне у подружньому житті.
І прошу вас: якщо наткнетеся на бджолине гніздо – не руйнуйте, обійдіть стороною. Краще поставте перед входом у нірку мисочку з підсолодженою медом водою. Ну, а якщо захочете меду – приходьте на мою пасіку. Бджоли у мене не прості, а мандрагорські, завбільшки з куряче яйце. Меду в один чарунок накачують зі столову ложку, вулики зроблені з двохсотлітрових діжок. Тож на всіх вистачить. Домовилися?
24.03.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію