ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.06.26 06:57
У Кнесеті панувала ідилія. Чорний як свята земля негр чистою арабською мовою повчав з трибуни парламенту радикальних іудеїв, як їм жити у власній країні. Депутати схвально трясли пейсами, кивали ярмулками, хором вигукуючи «Лехайм!». В голову закралася дум

Микола Соболь
2019.06.26 06:44
Така собі у нас оказія
Нема, ні проблиску, ні світла.
Майже у всіх вища освіта.
У безтолковці* лиш – Євразія
(Московією розігріта).

Корчма охрещена – трактиром.
Спиваються, бідніють люди,

Козак Дума
2019.06.26 06:09
В тіні липи, біля хати,
спочивають поросята.
Цілий день вони трудились,
все носами в мисці рились –
їли моркву, бурячок
ще й зелений кабачок.
Після того в калабані
влаштували справжню баню –

Петро Скоропис
2019.06.26 06:00
Я обійняв ці плечі, і не зле
огледів речі, сховані спиною,
почасти, як відставлений стілець
зливався в хвилі світла зі стіною.
Не бачили в напрузі світла, брів,
потерті меблі жодної вигоди,
тому диван в кутку своїм горів
коричневою шкірою як жовти

Тетяна Левицька
2019.06.26 00:27
В небеса упала горілиць,
хай воно жарини серця студить.
Поміж нас не стало таємниць,
й вогняної пристрасті не буде!

На порозі осені - печаль,
бурштиновий кульчик загубила.
Причастилась тайн , пустий ґрааль,

Борис Костиря
2019.06.25 20:15
Панує спека, ніби пекло,
Випалюючи все дотла.
Проноситься вогонь нестерпно.
Залишиться одна зола.

І все кпить у мозку гучно.
Горять думки, горять слова.
Розплавляться тіла і душі.

Борис Костиря
2019.06.25 20:14
Перелом у долі, перелом душі,
І надламність гілок нагадає вчасно,
Що сховались мрії в терпкім спориші,
Що втонули в морі відголоски щастя.

Хвилі набігають, мов сумні думки.
Йде всесвітній розпад і глобальний розбрат.
Надломився голос дивної ріки,

Борис Костиря
2019.06.25 20:13
Весни оновлення кипуче
Ввірвалось, ніби в перший раз.
І наша доля неминуча
Штовхатиме в новий екстаз.

Ще спить природи половина,
А друга вільна від зими.
Оновлення щемке й невинне

Борис Костиря
2019.06.25 20:12
Зима відійшла, а весни ще немає.
Навколо пустеля безкрайня й німа.
Панує застиглість безбарвного краю,
Що нас на верхів’я зневіри здійма.

Розтали сніги, мов завали обманів,
Віддавши простори нечутній весні.
І вже забуття вдалину не поманить,

Борис Костиря
2019.06.25 20:11
Цей перелом, немов надлом судьби.
Творіння пекла, що ввійшло у дійсність.
Як відвести кривавий лик біди,
Щоб розчинити в просторах безвісних?

Лише хвилина поламала все.
Світ поламався з тріскотом надривним.
І випав час, який не принесе

Надія Тарасюк
2019.06.25 19:45
Люблю Вас чи ненавиджу?.. Не знаю…
Слів дармових така важка вуаль.
А літо знов леститься аж до краю,
Тремтливим смутком пагорків спіраль.
Не островки – маскована сторожа,
Де верб’яно розрісся волі смак…
І ділимо: на гоже – і негоже;
І з відчаєм хов

Ігор Деркач
2019.06.25 19:34
У Рашію не їдуть поїзди,
на заході триває чудасія,
очолена комуною орди,
і ласі на корупцію жиди,
улещують розбійницю Росію.

Воняє небезпекою біди,
але червоні лінії зелене

Вікторія Лимарівна
2019.06.25 17:22
За мотивами телефiльму "Чорнобиль")

Чорнобиль пошкоджує долі:
З нежданих заходить боків.
По вінця наповнені болем,
Уже понад тридцять років
Минуло в чутках, недовірі.
Все людство здригнулось тоді.

Олександр Сушко
2019.06.25 16:49
Тиша. Сповідь. Мій слухач - ця ніч,
Кінчиком крила стираю сльози.
Мамо! Пташеня своє поклич!
Аби разом в піднебесну просинь...

Син твій одинокий пілігрим,
З дня розлуки вогнептах-мовчальник.
Шерех суму в крапельках жури

Іван Потьомкін
2019.06.25 12:06
Од цього свята – і до нових свят
Біжу за іншими в щоденнім марафоні.
Як тьмяні вогники жаданих хат
Тому, хто повертається в сльоту додому,
Такими лишаться свята мені до скону...
...Бо не застоллям пам’ятні вони,
Не бутафорською веселістю довкола,

Ігор Федів
2019.06.25 10:45
Ми так і не навчилися прощати
Тих, хто ховається за ницими словами,
Бажає бісу душу продавати,
Аби усі перетворилися рабами.
Себе ми не почали продавати
І не тому, що ціну дуже набивали,
А очі було важко заховати
І примиритися, як долю поламали.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Лях (1972) / Проза

 Залиш мені пиво
Залиш пива
(новела)
Автобус незграбно похитувався по грунтовій дорозі. Пасажири спостерігали сумний одноманітний пейзаж з ріденьких лісосмуг і прив′ялих полів, та їм було не звикати. Цим напрямком вони їздили трохи не щодня. Біля вікна стояв хлопець із великою валізою і терпляче хитався в такт із усіма, матюкаючися в душі кожні десять хвилин на дороги, на тих, хто їх будував, на тих, хто керував тими, хто будував ті дороги і на тих, хто народив отих, хто керував тими, хто будував ті дороги і тих, хто їх будував. Власне, про це думала чимала частка від загальної кількості.
Надворі панувало спекотне палюче літо, тож усі страшенно пітніли, мов у духовці, до якої чомусь приробили колеса і назвали автобусом. Усі чекали ту благословенну мить, коли можна буде вивалитися на протяг із цього диво-транспорту третього тисячоліття.
Віталя (а нашого персонажа звали саме так) вперто ліз до виходу, тягнучи за собою валізу розміром з лантух. Звідусіль лунали зойки віддавлених ніг, по плечах їхав праскою Віталін лантух. Господар лантуха роздавав навсібіч щирі вітання на зразок «сам пішов», «йди на хрін», «закрийся, корово» і таке інше. Нарешті, облущивши добру половину пасажирських ґудзиків на підлогу «буса», він вирвався з пазурів монстра, якого чомусь лагідно називали «пазіком». Чмихаючи ядучими вихлопами і лаючися у ледве прочинені вікна, «бусик» знехотя почмихав далі.
Віталя переклав чималу валізу в іншу руку й пішов до гуртожитку, де він мешкав, коли приїжджав на роботу. У селі влаштуватися було годі й думати. Матір займалася господарством, випасала корову, тримала кількох поросят, курей, а у вихідні їздила торгувати на кременчуцький ринок. Батько подався років пʼять тому на заробітки до Польщі, знайшов собі полячку та й лишився там. Виходить, главою в сім′ї тепер був син. От тільки перспектива така йому ну зовсім не усміхалася. Не те, щоб він не допомагав, ні, до роботи він брався, заготовляв траву для корови, порався по господарству, тільки от був якийсь знервований завжди, і слова йому не скажи. Бувало, зайде матір до кімнати увечері, а він їй сходу:
- Чого тобі треба?
Матір мовчки й вийде. А як піде із друзями до місцевого шинку, то й приплентається аж під ранок та ще й на матір руку простягає та кричить:
- Нащо ти мене народила, щоб я усе життя в оцьому лайні копирсався?
Матір йому:
- Та хіба ж я думала, що життя так повернеться… Ми ж хотіли якнайкраще…
Тай й піде на кухню, плачучи…


***
Цей день у Сергія був невдалим. І чого б ото лізти до чужого смітника, так ні, пішов чужі бутилки збирати. Недовго й збирав.
– Ти якого хріна тута лазиш? – почув він зі спини. Не встиг розвернутися, як отримав удар палицею по голові й простягся у смердючій помийній калюжі. Коли отямився, побачив синє небо, він вже давно туди не дивився, все під ноги та під ноги. Бувало, й щастило: знаходив гривню чи дві, що випали в когось із кишені. На тлі блакитного неба з′явилася якась брудна смердюча хмара, яка поступово перетворилася на смердючу пику конкурента по місцю на смітнику.
– Тута наша територія! Канай звідси!
І недоброзичливець потягнув його торбу з бутилками.
– Це – моє – проскрипіла «смердюча пика».
– Відколупися від мене! Це я назбирав! – заволав Сергій, на що отримав чергового стусана тепер вже ногою. До «смердючої пики» наближалося підкріплення у вигляді шкутильгаючої баби та горбаня з ковінькою. Та він все ніяк не міг звестися на ноги, тому відповзав назад, от тільки це не допомагало. Віднедавна його вправність зазнала втрат. Пролізаючи під вагонним составом, потрапив під колеса, котрі несподівано рушили. Одну ногу висмикнути встиг, а от друга лишилася на коліях назавжди. Як і хто його врятував – не пам′ятав. І тепер, відмахуючись костуром, він намагався позбутися своїх кривдників вже без торби й скарбу у вигляді бутилок. Смердюча, як і він сам, компанія ще трохи його гнала, а тоді, задоволена трофеєм, відчепилася.

***
Віталя йшов із чергової шабашки. Цілий день – «на бетоні», перед очима ще й зараз мерехтів отвір бетономішалки, яку він цілісінький день годував піском із цементом, і чулося монотонне гудіння електромотора. Зайшов до найближчої пивнушки. Дівчина-бармен привітно усміхнулася й повільно націдила кухлик спокусливого напою. Піна гіпнотизуюче сповзала через вінця. Дмухнув. Її пір′їна злетіла й повільно опустилася на підлогу. Перший кухоль погамував, та не загасив того пекла, що вирувало в душі. Барменша наповнила другий, і тут прийшла очікувана нірвана. Він тягнув пиво й підсолождував його гіркоту спогляданням молоденької продавчині з глибоким декольте. Узявши на доріжку ще й пляшку з собою, та підморгнувши дівчині, вийшов на вулицю.
Сонце сідало, та спека надворі стояла нестерпна. Нарешті пиво дійшло аж до ніг і попросилося під кущики. І Віталя покірно пішов на його голос. У дворах вже лягла тінь, не видно ані душі. Він підійшов до чагарників бузку, розстібнув ширіньку й пиво полилося на волю…
Раптом земля під кущем заворушилася і заговорила людським голосом:
– Падло! Ти мене обісцяв!
З-під куща виліз побитий Сергій. Віталя відскочив з несподіванки, та збагнувши, що то просто безхатько, копнув із розмаху його ногою.
– Щоб ти здох! Якого ти тут влігся, вали звідси!
– Ти куди сциш, скотино, – почулося у відповідь, на що безхатько отримав чергову порцію копняка. Нарешті вимістивши свою злобу, Віталя узяв свою пляшку, котру перед тим поставив на лавочці та збирався йти, коли з-під кущів почулося:
– Суко, залиш мені пиво, падло!– Сергій підійнявся на костурі й зробив крок у бік Віталія. Тут у Віталі немов потьмарилося в очах, він замахнувся і з усієї сили вдарив пляшкою… Удар прийшовся якраз посередині тім′я…
Один спалах, мов блискавка, і час зупинився. Сергій мовчки повалився навзнак на землю, костур безпорадно впав поруч. З проламаного черепа біліли мізки й стікали струмочки крові, а очі дивилися у темне вечірнє небо…
…З глибини міста ледве чутно наближалися звуки сирени…

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-03-28 22:45:58
Переглядів сторінки твору 208
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.391 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.143 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2019.05.09 14:16
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-03-29 08:05:16 ]
Зазвичай не читав прози на сайтах, а на цьому - взявся. Коли шкодую, а коли - ні. Зараз саме ні.
Дякую. Зримо, живо, життєво.

Після "полів" перед "та" забули поставити кому, після відкритої "дужки" пробіл зайвий.

Зичу подальших успіхів,
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лях (Л.П./М.К.) [ 2019-03-30 10:39:53 ]
Щиро дякую за відгук і за те, що прочитали ))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-03-31 08:45:52 ]
Безпросвітно, але виразно й реалістично.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лях (Л.П./М.К.) [ 2019-04-06 13:50:39 ]
Дуже дякую за відгук. На жаль, і таке в житті буває...