ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Лях (1972) / Проза

 Залиш мені пиво
Залиш пива
(новела)
Автобус незграбно похитувався по грунтовій дорозі. Пасажири спостерігали сумний одноманітний пейзаж з ріденьких лісосмуг і прив′ялих полів, та їм було не звикати. Цим напрямком вони їздили трохи не щодня. Біля вікна стояв хлопець із великою валізою і терпляче хитався в такт із усіма, матюкаючися в душі кожні десять хвилин на дороги, на тих, хто їх будував, на тих, хто керував тими, хто будував ті дороги і на тих, хто народив отих, хто керував тими, хто будував ті дороги і тих, хто їх будував. Власне, про це думала чимала частка від загальної кількості.
Надворі панувало спекотне палюче літо, тож усі страшенно пітніли, мов у духовці, до якої чомусь приробили колеса і назвали автобусом. Усі чекали ту благословенну мить, коли можна буде вивалитися на протяг із цього диво-транспорту третього тисячоліття.
Віталя (а нашого персонажа звали саме так) вперто ліз до виходу, тягнучи за собою валізу розміром з лантух. Звідусіль лунали зойки віддавлених ніг, по плечах їхав праскою Віталін лантух. Господар лантуха роздавав навсібіч щирі вітання на зразок «сам пішов», «йди на хрін», «закрийся, корово» і таке інше. Нарешті, облущивши добру половину пасажирських ґудзиків на підлогу «буса», він вирвався з пазурів монстра, якого чомусь лагідно називали «пазіком». Чмихаючи ядучими вихлопами і лаючися у ледве прочинені вікна, «бусик» знехотя почмихав далі.
Віталя переклав чималу валізу в іншу руку й пішов до гуртожитку, де він мешкав, коли приїжджав на роботу. У селі влаштуватися було годі й думати. Матір займалася господарством, випасала корову, тримала кількох поросят, курей, а у вихідні їздила торгувати на кременчуцький ринок. Батько подався років пʼять тому на заробітки до Польщі, знайшов собі полячку та й лишився там. Виходить, главою в сім′ї тепер був син. От тільки перспектива така йому ну зовсім не усміхалася. Не те, щоб він не допомагав, ні, до роботи він брався, заготовляв траву для корови, порався по господарству, тільки от був якийсь знервований завжди, і слова йому не скажи. Бувало, зайде матір до кімнати увечері, а він їй сходу:
- Чого тобі треба?
Матір мовчки й вийде. А як піде із друзями до місцевого шинку, то й приплентається аж під ранок та ще й на матір руку простягає та кричить:
- Нащо ти мене народила, щоб я усе життя в оцьому лайні копирсався?
Матір йому:
- Та хіба ж я думала, що життя так повернеться… Ми ж хотіли якнайкраще…
Тай й піде на кухню, плачучи…


***
Цей день у Сергія був невдалим. І чого б ото лізти до чужого смітника, так ні, пішов чужі бутилки збирати. Недовго й збирав.
– Ти якого хріна тута лазиш? – почув він зі спини. Не встиг розвернутися, як отримав удар палицею по голові й простягся у смердючій помийній калюжі. Коли отямився, побачив синє небо, він вже давно туди не дивився, все під ноги та під ноги. Бувало, й щастило: знаходив гривню чи дві, що випали в когось із кишені. На тлі блакитного неба з′явилася якась брудна смердюча хмара, яка поступово перетворилася на смердючу пику конкурента по місцю на смітнику.
– Тута наша територія! Канай звідси!
І недоброзичливець потягнув його торбу з бутилками.
– Це – моє – проскрипіла «смердюча пика».
– Відколупися від мене! Це я назбирав! – заволав Сергій, на що отримав чергового стусана тепер вже ногою. До «смердючої пики» наближалося підкріплення у вигляді шкутильгаючої баби та горбаня з ковінькою. Та він все ніяк не міг звестися на ноги, тому відповзав назад, от тільки це не допомагало. Віднедавна його вправність зазнала втрат. Пролізаючи під вагонним составом, потрапив під колеса, котрі несподівано рушили. Одну ногу висмикнути встиг, а от друга лишилася на коліях назавжди. Як і хто його врятував – не пам′ятав. І тепер, відмахуючись костуром, він намагався позбутися своїх кривдників вже без торби й скарбу у вигляді бутилок. Смердюча, як і він сам, компанія ще трохи його гнала, а тоді, задоволена трофеєм, відчепилася.

***
Віталя йшов із чергової шабашки. Цілий день – «на бетоні», перед очима ще й зараз мерехтів отвір бетономішалки, яку він цілісінький день годував піском із цементом, і чулося монотонне гудіння електромотора. Зайшов до найближчої пивнушки. Дівчина-бармен привітно усміхнулася й повільно націдила кухлик спокусливого напою. Піна гіпнотизуюче сповзала через вінця. Дмухнув. Її пір′їна злетіла й повільно опустилася на підлогу. Перший кухоль погамував, та не загасив того пекла, що вирувало в душі. Барменша наповнила другий, і тут прийшла очікувана нірвана. Він тягнув пиво й підсолождував його гіркоту спогляданням молоденької продавчині з глибоким декольте. Узявши на доріжку ще й пляшку з собою, та підморгнувши дівчині, вийшов на вулицю.
Сонце сідало, та спека надворі стояла нестерпна. Нарешті пиво дійшло аж до ніг і попросилося під кущики. І Віталя покірно пішов на його голос. У дворах вже лягла тінь, не видно ані душі. Він підійшов до чагарників бузку, розстібнув ширіньку й пиво полилося на волю…
Раптом земля під кущем заворушилася і заговорила людським голосом:
– Падло! Ти мене обісцяв!
З-під куща виліз побитий Сергій. Віталя відскочив з несподіванки, та збагнувши, що то просто безхатько, копнув із розмаху його ногою.
– Щоб ти здох! Якого ти тут влігся, вали звідси!
– Ти куди сциш, скотино, – почулося у відповідь, на що безхатько отримав чергову порцію копняка. Нарешті вимістивши свою злобу, Віталя узяв свою пляшку, котру перед тим поставив на лавочці та збирався йти, коли з-під кущів почулося:
– Суко, залиш мені пиво, падло!– Сергій підійнявся на костурі й зробив крок у бік Віталія. Тут у Віталі немов потьмарилося в очах, він замахнувся і з усієї сили вдарив пляшкою… Удар прийшовся якраз посередині тім′я…
Один спалах, мов блискавка, і час зупинився. Сергій мовчки повалився навзнак на землю, костур безпорадно впав поруч. З проламаного черепа біліли мізки й стікали струмочки крові, а очі дивилися у темне вечірнє небо…
…З глибини міста ледве чутно наближалися звуки сирени…

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-03-28 22:45:58
Переглядів сторінки твору 1719
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2024.03.27 17:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юхим Семеняко (Л.П./М.К.) [ 2019-03-29 08:05:16 ]
Зазвичай не читав прози на сайтах, а на цьому - взявся. Коли шкодую, а коли - ні. Зараз саме ні.
Дякую. Зримо, живо, життєво.

Після "полів" перед "та" забули поставити кому, після відкритої "дужки" пробіл зайвий.

Зичу подальших успіхів,
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лях (Л.П./М.К.) [ 2019-03-30 10:39:53 ]
Щиро дякую за відгук і за те, що прочитали ))

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-03-31 08:45:52 ]
Безпросвітно, але виразно й реалістично.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лях (Л.П./М.К.) [ 2019-04-06 13:50:39 ]
Дуже дякую за відгук. На жаль, і таке в житті буває...