Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.12
08:20
віршики
бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні
бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні
2026.05.12
07:14
Відкрий цю сповідь пам’яті, де літери викувані зі сталі та напоєні хмелем соковитих прибережних трав, де за кожним рядком літопису б’ється живе, неспокійне серце. Це не просто оповідь про князів та їхні престоли. Це мова про шлях людини, яка вчилася бути
2026.05.12
05:59
Сповита тишею імла
Село зусюди облягла
І стишилися вулиці, й двори,
І звично місяць виглянув згори
На опустілий швидко шлях,
Що пилом давнішнім пропах,
А зараз в теплій куряві принишк,
Бо, певно, сон усім приносить зиск...
Село зусюди облягла
І стишилися вулиці, й двори,
І звично місяць виглянув згори
На опустілий швидко шлях,
Що пилом давнішнім пропах,
А зараз в теплій куряві принишк,
Бо, певно, сон усім приносить зиск...
2026.05.12
01:09
Я так хочу з тобою зустрітись,
Я так хочу тебе обійняти!
Та у тебе маленькі діти,
Й тобі потрібно їх вкласти спати.
А вранці ти їх везеш до школи,
І забираєш їх по обіді,
Ми ж не стрінемось так ніколи,
Я так хочу тебе обійняти!
Та у тебе маленькі діти,
Й тобі потрібно їх вкласти спати.
А вранці ти їх везеш до школи,
І забираєш їх по обіді,
Ми ж не стрінемось так ніколи,
2026.05.12
00:23
Скільки москаля Європою не годуй, а він усе одно в Азію дивиться.
Насильна дружба гірша за ворожнечу.
Сильних історія навчає, слабких – повчає.
Коли Україна в небезпеці, хтось рятує Україну, хтось рятує свою шкуру, а хтось непогано заробляє і на
2026.05.11
21:55
Ми йшли за возами, зорі сяяли блякло.
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
2026.05.11
20:20
Як на Сайпрес Авеню
Ускочивши в дитячу наче маячню
Обцасів цокання бруківкою
Форд і Фіцрой, і мадам Жорж
І солдат, собі крокує сном
У капелюсі, у літах, пиє вино
І солодкий ток парфума віє крізь
Ночей холодний шалімар
Ускочивши в дитячу наче маячню
Обцасів цокання бруківкою
Форд і Фіцрой, і мадам Жорж
І солдат, собі крокує сном
У капелюсі, у літах, пиє вино
І солодкий ток парфума віє крізь
Ночей холодний шалімар
2026.05.11
19:49
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по
2026.05.11
16:53
Довго тримав у секреті
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
2026.05.11
13:55
Відлуння віршів, тихе та пісенне -
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
2026.05.11
12:42
Забута стежка заростає
Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
2026.05.11
11:56
мою печаль художник
намалював як міг
він не ван гог на бога
але ж і я не з тих
від мойого порога
пустир відомий всім
а хто хотів ван гога
згубилися між цін
намалював як міг
він не ван гог на бога
але ж і я не з тих
від мойого порога
пустир відомий всім
а хто хотів ван гога
згубилися між цін
2026.05.11
09:30
На дворі розігралася спека —
травень в літа позичив жарінь.
Сироїжки із чорного дека
витягає засмучена лінь.
Вечір виснажив тіло лелече,
відбирає красу у наяд,
і вагомих нема заперечень
травень в літа позичив жарінь.
Сироїжки із чорного дека
витягає засмучена лінь.
Вечір виснажив тіло лелече,
відбирає красу у наяд,
і вагомих нема заперечень
2026.05.11
09:03
Ані синиці,ні тим паче журавля
Так і не вдалось мені спіймати.
Може, тому,, що все звелося до життя,
Аби йому якесь облаштування дати.
Щасливі ті, хто не картав себе,
Кому життя саме під ноги слалось,
Кому немов в дитинство вороття,
Мені ж у прикри
Так і не вдалось мені спіймати.
Може, тому,, що все звелося до життя,
Аби йому якесь облаштування дати.
Щасливі ті, хто не картав себе,
Кому життя саме під ноги слалось,
Кому немов в дитинство вороття,
Мені ж у прикри
2026.05.11
09:02
Ні мідні дзвони, ні масні макітри
Нам не наврочать шлях вузький за межі,
Де хрест новий звели нейромережі
Над рештками природної палітри.
І не марнОта! Лише пересуди -
Ковтай вареник пійманий в сметані,
Рятуй від спраги березня тюльпани,
Нам не наврочать шлях вузький за межі,
Де хрест новий звели нейромережі
Над рештками природної палітри.
І не марнОта! Лише пересуди -
Ковтай вареник пійманий в сметані,
Рятуй від спраги березня тюльпани,
2026.05.11
07:00
Спалахнула блискавка на сході
І невдовзі докотився грім, -
Підганяло торжество негоди
Якнайшвидше втрапити у дім.
Ударяли в спину, наче кулі,
Перші краплі сильного дощу
І гудів на вітрі, ніби вулик,
Дім мені, як завше: Упущу...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І невдовзі докотився грім, -
Підганяло торжество негоди
Якнайшвидше втрапити у дім.
Ударяли в спину, наче кулі,
Перші краплі сильного дощу
І гудів на вітрі, ніби вулик,
Дім мені, як завше: Упущу...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лях (1972) /
Проза
Залиш мені пиво
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Залиш мені пиво
Залиш пива
(новела)
Автобус незграбно похитувався по грунтовій дорозі. Пасажири спостерігали сумний одноманітний пейзаж з ріденьких лісосмуг і прив′ялих полів, та їм було не звикати. Цим напрямком вони їздили трохи не щодня. Біля вікна стояв хлопець із великою валізою і терпляче хитався в такт із усіма, матюкаючися в душі кожні десять хвилин на дороги, на тих, хто їх будував, на тих, хто керував тими, хто будував ті дороги і на тих, хто народив отих, хто керував тими, хто будував ті дороги і тих, хто їх будував. Власне, про це думала чимала частка від загальної кількості.
Надворі панувало спекотне палюче літо, тож усі страшенно пітніли, мов у духовці, до якої чомусь приробили колеса і назвали автобусом. Усі чекали ту благословенну мить, коли можна буде вивалитися на протяг із цього диво-транспорту третього тисячоліття.
Віталя (а нашого персонажа звали саме так) вперто ліз до виходу, тягнучи за собою валізу розміром з лантух. Звідусіль лунали зойки віддавлених ніг, по плечах їхав праскою Віталін лантух. Господар лантуха роздавав навсібіч щирі вітання на зразок «сам пішов», «йди на хрін», «закрийся, корово» і таке інше. Нарешті, облущивши добру половину пасажирських ґудзиків на підлогу «буса», він вирвався з пазурів монстра, якого чомусь лагідно називали «пазіком». Чмихаючи ядучими вихлопами і лаючися у ледве прочинені вікна, «бусик» знехотя почмихав далі.
Віталя переклав чималу валізу в іншу руку й пішов до гуртожитку, де він мешкав, коли приїжджав на роботу. У селі влаштуватися було годі й думати. Матір займалася господарством, випасала корову, тримала кількох поросят, курей, а у вихідні їздила торгувати на кременчуцький ринок. Батько подався років пʼять тому на заробітки до Польщі, знайшов собі полячку та й лишився там. Виходить, главою в сім′ї тепер був син. От тільки перспектива така йому ну зовсім не усміхалася. Не те, щоб він не допомагав, ні, до роботи він брався, заготовляв траву для корови, порався по господарству, тільки от був якийсь знервований завжди, і слова йому не скажи. Бувало, зайде матір до кімнати увечері, а він їй сходу:
- Чого тобі треба?
Матір мовчки й вийде. А як піде із друзями до місцевого шинку, то й приплентається аж під ранок та ще й на матір руку простягає та кричить:
- Нащо ти мене народила, щоб я усе життя в оцьому лайні копирсався?
Матір йому:
- Та хіба ж я думала, що життя так повернеться… Ми ж хотіли якнайкраще…
Тай й піде на кухню, плачучи…
***
Цей день у Сергія був невдалим. І чого б ото лізти до чужого смітника, так ні, пішов чужі бутилки збирати. Недовго й збирав.
– Ти якого хріна тута лазиш? – почув він зі спини. Не встиг розвернутися, як отримав удар палицею по голові й простягся у смердючій помийній калюжі. Коли отямився, побачив синє небо, він вже давно туди не дивився, все під ноги та під ноги. Бувало, й щастило: знаходив гривню чи дві, що випали в когось із кишені. На тлі блакитного неба з′явилася якась брудна смердюча хмара, яка поступово перетворилася на смердючу пику конкурента по місцю на смітнику.
– Тута наша територія! Канай звідси!
І недоброзичливець потягнув його торбу з бутилками.
– Це – моє – проскрипіла «смердюча пика».
– Відколупися від мене! Це я назбирав! – заволав Сергій, на що отримав чергового стусана тепер вже ногою. До «смердючої пики» наближалося підкріплення у вигляді шкутильгаючої баби та горбаня з ковінькою. Та він все ніяк не міг звестися на ноги, тому відповзав назад, от тільки це не допомагало. Віднедавна його вправність зазнала втрат. Пролізаючи під вагонним составом, потрапив під колеса, котрі несподівано рушили. Одну ногу висмикнути встиг, а от друга лишилася на коліях назавжди. Як і хто його врятував – не пам′ятав. І тепер, відмахуючись костуром, він намагався позбутися своїх кривдників вже без торби й скарбу у вигляді бутилок. Смердюча, як і він сам, компанія ще трохи його гнала, а тоді, задоволена трофеєм, відчепилася.
***
Віталя йшов із чергової шабашки. Цілий день – «на бетоні», перед очима ще й зараз мерехтів отвір бетономішалки, яку він цілісінький день годував піском із цементом, і чулося монотонне гудіння електромотора. Зайшов до найближчої пивнушки. Дівчина-бармен привітно усміхнулася й повільно націдила кухлик спокусливого напою. Піна гіпнотизуюче сповзала через вінця. Дмухнув. Її пір′їна злетіла й повільно опустилася на підлогу. Перший кухоль погамував, та не загасив того пекла, що вирувало в душі. Барменша наповнила другий, і тут прийшла очікувана нірвана. Він тягнув пиво й підсолождував його гіркоту спогляданням молоденької продавчині з глибоким декольте. Узявши на доріжку ще й пляшку з собою, та підморгнувши дівчині, вийшов на вулицю.
Сонце сідало, та спека надворі стояла нестерпна. Нарешті пиво дійшло аж до ніг і попросилося під кущики. І Віталя покірно пішов на його голос. У дворах вже лягла тінь, не видно ані душі. Він підійшов до чагарників бузку, розстібнув ширіньку й пиво полилося на волю…
Раптом земля під кущем заворушилася і заговорила людським голосом:
– Падло! Ти мене обісцяв!
З-під куща виліз побитий Сергій. Віталя відскочив з несподіванки, та збагнувши, що то просто безхатько, копнув із розмаху його ногою.
– Щоб ти здох! Якого ти тут влігся, вали звідси!
– Ти куди сциш, скотино, – почулося у відповідь, на що безхатько отримав чергову порцію копняка. Нарешті вимістивши свою злобу, Віталя узяв свою пляшку, котру перед тим поставив на лавочці та збирався йти, коли з-під кущів почулося:
– Суко, залиш мені пиво, падло!– Сергій підійнявся на костурі й зробив крок у бік Віталія. Тут у Віталі немов потьмарилося в очах, він замахнувся і з усієї сили вдарив пляшкою… Удар прийшовся якраз посередині тім′я…
Один спалах, мов блискавка, і час зупинився. Сергій мовчки повалився навзнак на землю, костур безпорадно впав поруч. З проламаного черепа біліли мізки й стікали струмочки крові, а очі дивилися у темне вечірнє небо…
…З глибини міста ледве чутно наближалися звуки сирени…
(новела)
Автобус незграбно похитувався по грунтовій дорозі. Пасажири спостерігали сумний одноманітний пейзаж з ріденьких лісосмуг і прив′ялих полів, та їм було не звикати. Цим напрямком вони їздили трохи не щодня. Біля вікна стояв хлопець із великою валізою і терпляче хитався в такт із усіма, матюкаючися в душі кожні десять хвилин на дороги, на тих, хто їх будував, на тих, хто керував тими, хто будував ті дороги і на тих, хто народив отих, хто керував тими, хто будував ті дороги і тих, хто їх будував. Власне, про це думала чимала частка від загальної кількості.
Надворі панувало спекотне палюче літо, тож усі страшенно пітніли, мов у духовці, до якої чомусь приробили колеса і назвали автобусом. Усі чекали ту благословенну мить, коли можна буде вивалитися на протяг із цього диво-транспорту третього тисячоліття.
Віталя (а нашого персонажа звали саме так) вперто ліз до виходу, тягнучи за собою валізу розміром з лантух. Звідусіль лунали зойки віддавлених ніг, по плечах їхав праскою Віталін лантух. Господар лантуха роздавав навсібіч щирі вітання на зразок «сам пішов», «йди на хрін», «закрийся, корово» і таке інше. Нарешті, облущивши добру половину пасажирських ґудзиків на підлогу «буса», він вирвався з пазурів монстра, якого чомусь лагідно називали «пазіком». Чмихаючи ядучими вихлопами і лаючися у ледве прочинені вікна, «бусик» знехотя почмихав далі.
Віталя переклав чималу валізу в іншу руку й пішов до гуртожитку, де він мешкав, коли приїжджав на роботу. У селі влаштуватися було годі й думати. Матір займалася господарством, випасала корову, тримала кількох поросят, курей, а у вихідні їздила торгувати на кременчуцький ринок. Батько подався років пʼять тому на заробітки до Польщі, знайшов собі полячку та й лишився там. Виходить, главою в сім′ї тепер був син. От тільки перспектива така йому ну зовсім не усміхалася. Не те, щоб він не допомагав, ні, до роботи він брався, заготовляв траву для корови, порався по господарству, тільки от був якийсь знервований завжди, і слова йому не скажи. Бувало, зайде матір до кімнати увечері, а він їй сходу:
- Чого тобі треба?
Матір мовчки й вийде. А як піде із друзями до місцевого шинку, то й приплентається аж під ранок та ще й на матір руку простягає та кричить:
- Нащо ти мене народила, щоб я усе життя в оцьому лайні копирсався?
Матір йому:
- Та хіба ж я думала, що життя так повернеться… Ми ж хотіли якнайкраще…
Тай й піде на кухню, плачучи…
***
Цей день у Сергія був невдалим. І чого б ото лізти до чужого смітника, так ні, пішов чужі бутилки збирати. Недовго й збирав.
– Ти якого хріна тута лазиш? – почув він зі спини. Не встиг розвернутися, як отримав удар палицею по голові й простягся у смердючій помийній калюжі. Коли отямився, побачив синє небо, він вже давно туди не дивився, все під ноги та під ноги. Бувало, й щастило: знаходив гривню чи дві, що випали в когось із кишені. На тлі блакитного неба з′явилася якась брудна смердюча хмара, яка поступово перетворилася на смердючу пику конкурента по місцю на смітнику.
– Тута наша територія! Канай звідси!
І недоброзичливець потягнув його торбу з бутилками.
– Це – моє – проскрипіла «смердюча пика».
– Відколупися від мене! Це я назбирав! – заволав Сергій, на що отримав чергового стусана тепер вже ногою. До «смердючої пики» наближалося підкріплення у вигляді шкутильгаючої баби та горбаня з ковінькою. Та він все ніяк не міг звестися на ноги, тому відповзав назад, от тільки це не допомагало. Віднедавна його вправність зазнала втрат. Пролізаючи під вагонним составом, потрапив під колеса, котрі несподівано рушили. Одну ногу висмикнути встиг, а от друга лишилася на коліях назавжди. Як і хто його врятував – не пам′ятав. І тепер, відмахуючись костуром, він намагався позбутися своїх кривдників вже без торби й скарбу у вигляді бутилок. Смердюча, як і він сам, компанія ще трохи його гнала, а тоді, задоволена трофеєм, відчепилася.
***
Віталя йшов із чергової шабашки. Цілий день – «на бетоні», перед очима ще й зараз мерехтів отвір бетономішалки, яку він цілісінький день годував піском із цементом, і чулося монотонне гудіння електромотора. Зайшов до найближчої пивнушки. Дівчина-бармен привітно усміхнулася й повільно націдила кухлик спокусливого напою. Піна гіпнотизуюче сповзала через вінця. Дмухнув. Її пір′їна злетіла й повільно опустилася на підлогу. Перший кухоль погамував, та не загасив того пекла, що вирувало в душі. Барменша наповнила другий, і тут прийшла очікувана нірвана. Він тягнув пиво й підсолождував його гіркоту спогляданням молоденької продавчині з глибоким декольте. Узявши на доріжку ще й пляшку з собою, та підморгнувши дівчині, вийшов на вулицю.
Сонце сідало, та спека надворі стояла нестерпна. Нарешті пиво дійшло аж до ніг і попросилося під кущики. І Віталя покірно пішов на його голос. У дворах вже лягла тінь, не видно ані душі. Він підійшов до чагарників бузку, розстібнув ширіньку й пиво полилося на волю…
Раптом земля під кущем заворушилася і заговорила людським голосом:
– Падло! Ти мене обісцяв!
З-під куща виліз побитий Сергій. Віталя відскочив з несподіванки, та збагнувши, що то просто безхатько, копнув із розмаху його ногою.
– Щоб ти здох! Якого ти тут влігся, вали звідси!
– Ти куди сциш, скотино, – почулося у відповідь, на що безхатько отримав чергову порцію копняка. Нарешті вимістивши свою злобу, Віталя узяв свою пляшку, котру перед тим поставив на лавочці та збирався йти, коли з-під кущів почулося:
– Суко, залиш мені пиво, падло!– Сергій підійнявся на костурі й зробив крок у бік Віталія. Тут у Віталі немов потьмарилося в очах, він замахнувся і з усієї сили вдарив пляшкою… Удар прийшовся якраз посередині тім′я…
Один спалах, мов блискавка, і час зупинився. Сергій мовчки повалився навзнак на землю, костур безпорадно впав поруч. З проламаного черепа біліли мізки й стікали струмочки крові, а очі дивилися у темне вечірнє небо…
…З глибини міста ледве чутно наближалися звуки сирени…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
