Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.19
18:39
не біда - зима повернулася
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
2025.12.19
17:46
Боже, Господе наш,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
2025.12.19
17:02
А то не слуги – золоті батони
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
2025.12.19
15:48
Сьогодні скрізь - поезія Різдва,
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
2025.12.19
15:32
А спічі одне одному читати –
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
2025.12.19
13:47
Ти розчинилась у глибинах,
У магмі страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.
Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
У магмі страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.
Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
2025.12.19
12:47
Прожитий рік ступає в час минулий.
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.
Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.
Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
2025.12.19
12:11
Даний вірш розглядався на одному з профілактичних засідань робочих змін (вахт), яке відбулося днями.
І от що привернуло увагу, окрім усього іншого, а саме техніки і технології виживання в умовах війни.
Воно стосувалось новин.
Висновки за результатам
2025.12.19
09:06
Уже не та, але гойдаю
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
2025.12.19
06:11
Знайомою стежиною
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
2025.12.18
20:22
Над річкою тулилося село.
Із пагорба у воду зазирало.
У нім дулібів плем’я проживало
Та господарство, як могло, вело.
Раніше ліс під річку підступав,
Але його дуліби скорчували.
Тепер колосся ячмені здіймали
Від лісу аж до річкових заплав.
Із пагорба у воду зазирало.
У нім дулібів плем’я проживало
Та господарство, як могло, вело.
Раніше ліс під річку підступав,
Але його дуліби скорчували.
Тепер колосся ячмені здіймали
Від лісу аж до річкових заплав.
2025.12.18
13:58
Назирці у сутінках вилискуєш,
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?
2025.12.18
13:19
Ми так відвикли від зими.
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.
Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.
Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
2025.12.18
07:24
Набуду щастя й поділюся
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
2025.12.18
00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
2025.12.17
23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.08.19
2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Лот
Мабуть, переборщили в пиятиці вчора.
Це ж треба отаке: на попіл перетвориться Содом!..
Та ж подивіться, любий тестю наш,
Як місто не тільки вночі, удень гуляє.
Усього ж вдосталь – і вина, й жінок,
А є й такі, яким уже байдужа стать:
Крутять любов чоловіки з чоловіками.
Ідіть собі, як кажуть, з Богом,
А ми своєю підемо дорогою.
Це ж треба отаке: Содом згорить!..»
...І зятів, і содомлян усіх на той світ
Вивела ще того ж дня неправедна дорога.
Дружина Лотова стала соляним стовпом.,
Бо всупереч не обертатись обернулась,
Як грім враз прогримів і вогонь в небо здійнявся.
Не довірять нікому – така була у неї вдача.
От і тоді, як посланці небес прийшли
І на вечерю треба було щось там зготувати,
Пішла вона в Содом позичить солі
(Так начебто своєї бракувало),
І так дізнались содомляни про гостей,
І заявились охочі до сороміцьких вихваток,
І закомандували: «Виведи сюди своїх гостей!»
Ладен був Лот віддать незайманих своїх дівчат,
Та гультяї стояли на своєму і сліпотою поплатились.
«На попіл аж до небес перетворивсь Содом...
Соляну дружину лижуть тепер кози й вівці...
А що ж чекає доньок і його самого?-
Як був тверезий, Лот себе питав.-
Довкола –лиш пустеля кам’яниста...
Був би дядько Аврагам... Але він знову
Почав би теревені про Всевишнього
Та як належить догоджать Йому.
А я, по правді, якщо і вірю, то не так,
Щоб миті кожної думать про Нього.
За все хороше дякувати тільки Йому.
Удень іще сяк-так: кози, виноградник...
А от вночі таке верзеться, що грішно й розказати.
Та, зрештою, і нікому. Не доньок же посвячувать у сни?
Двічі було наснилось, що начебто з покійною лежу
І витворяю з нею те, що замолоду з насолодою творили.
Вранці відчув таку полегшу, робота начебто сама робилась.
Ось що то важить справить мужеську нужду!..
Не втримався і розповів дівчатам, що з матір’ю стрічався уночі.
А вони обидві враз почервоніли і гайда в печеру.
А оце бачу, що животи здіймаються все вище й вище вгору.
Відки б це воно? Невже навідалися ангели, бува?
А, може, ті дві ночі я не з дружиною провів?..
Гріх і подумать, але на те усе виходить.
Напідпитку був тоді я і не знав, що, видко,
Змовилися доньки і порішили розпрощатись з тим,
Що доти берегли ретельно. Але для кого? І навіщо?
Аби зістарітись і не пізнати материнства?
І в цій печері померти з цнотою посеред кіз?
Не знали, бідні, чи згодивсь би я на це тверезим.
А втім... Мабуть, таки згодився б. Не для втіхи,
А щоб не лишилися вони на старості самі.
Нехай же гріх цей буде не на них, а на мені.
***
Немовби хтось підслухав потаємну сповідь Лота.
На кожнім кроці вчувалося йому: «Ти грішник!»
А вночі ще гірше: тільки-но скліплював повіки,
Як кози й вівці юрмилися в печері,
Стрибали на овдовіле ложе, вкладалися обіруч
І починали цілувати сороміцьке місце.
Цап здоровенний на гульку ту спізнився
І кричить до Лота знизу: «Давай-но по-содомськи!»
Як починав відштовхувать непроханих гостей,
Зчинявсь такий гармидер, що вуха хоч і затулював,
В печері чулося одне і те ж: «Ти грішник!»
Надвір вискакував, та зорі неначебто підморгували.
І долинало з неба глузливе: «Грішник!»
Схуд і змарнів Лот... Очі - два провалля чорні.
Жахались доньки і зникали, щоб батько не ненаврочив.
«Ні життя, ні смерті. Піду і дядькові сповідаюсь,-
Рішивсь нарешті Лот.- Він знає, що робить,
І, може, випросить прощення в Бога».
По дорозі добирав слова,
Щоб Аврагам не вигнав, бува, з дому.
Та лиш почав оповідать, як той сказав:
«Знаю. Всевишній дорікав мені за гріх твій.
Попервах, розгніваний, задушить тебе хотів.
Та все ж вдалося спокутою смерть замінить».
«Якою, дядьку? Я на все готовий нині!»
«Бачиш оці ось три обсмалені кийки?
Це посохи, які лишили посланці од Бога.
Візьми їх, в одну лунку посадови і поливай
Щодня водою тільки із Йордану.
І якщо приймуться і стануть деревами,
То знай, що гріх твій прощений Всевишнім».
Відтоді день при дні через усю пустелю до місця,
Що Аврагам вказав, носив Лот воду.
Ні спека, ні дощі із вітром не спиняли.
Щоправда, Сатана перестрічав, одне і те ж заводив:
«Нащо тобі робота ця марудна на примху Богу?
Облиш її. Не стануть деревами посохи.
Вміє знущатися Господь. Трима тебе за дурня.
Давай-но ліпше сядемо під пальмою отою.
Винцем таким я пригощу, яке не пив ти зроду!
І вмить забудеш, що ти грішник...»
«Згинь!»- Лот кричав і спересердя заюшив у морду.
А посохи зазеленіли . Підросли і стали
Кедром, кипарисом і сосною.
А як минуло сорок літ, сплелися в стовбур один,
Такий що охопить його було не в змозі.
Звів очі Лот до неба і почув: «Ти вже не грішник!»
P.S.
Легенда оповідає, що, як будували Храм, цар Соломон наказав зрубати дивовижне дерево і витесати з нього колони при вході в Свята Святих. Як не старалися майстри, але не вдалося. Кинули тоді дерево в долину, названу Лотовою.
А через десять століть римляни наказали зробити з нього хрест, на якому розіп’ято Ісуса з Назарету.
На місці, де Лот виростив незвичайне дерево, грузинськими монахами було побудовано собор і монастир, де начебто був і знаменитий поет Шота Руставелі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лот
"І вийшов Лот, і промовив до зятів своїх,
що мали взяти дочок його, і сказав:
«Уставайте, вийдіть із цього місця,
бо Господь знищить місто».
Але в очах зятів він здавався жартівником".
Біблія, Книга буття, 19:14
«Які ж бо нісенітниці наснилися вам, тату.
Мабуть, переборщили в пиятиці вчора.
Це ж треба отаке: на попіл перетвориться Содом!..
Та ж подивіться, любий тестю наш,
Як місто не тільки вночі, удень гуляє.
Усього ж вдосталь – і вина, й жінок,
А є й такі, яким уже байдужа стать:
Крутять любов чоловіки з чоловіками.
Ідіть собі, як кажуть, з Богом,
А ми своєю підемо дорогою.
Це ж треба отаке: Содом згорить!..»
...І зятів, і содомлян усіх на той світ
Вивела ще того ж дня неправедна дорога.
Дружина Лотова стала соляним стовпом.,
Бо всупереч не обертатись обернулась,
Як грім враз прогримів і вогонь в небо здійнявся.
Не довірять нікому – така була у неї вдача.
От і тоді, як посланці небес прийшли
І на вечерю треба було щось там зготувати,
Пішла вона в Содом позичить солі
(Так начебто своєї бракувало),
І так дізнались содомляни про гостей,
І заявились охочі до сороміцьких вихваток,
І закомандували: «Виведи сюди своїх гостей!»
Ладен був Лот віддать незайманих своїх дівчат,
Та гультяї стояли на своєму і сліпотою поплатились.
«На попіл аж до небес перетворивсь Содом...
Соляну дружину лижуть тепер кози й вівці...
А що ж чекає доньок і його самого?-
Як був тверезий, Лот себе питав.-
Довкола –лиш пустеля кам’яниста...
Був би дядько Аврагам... Але він знову
Почав би теревені про Всевишнього
Та як належить догоджать Йому.
А я, по правді, якщо і вірю, то не так,
Щоб миті кожної думать про Нього.
За все хороше дякувати тільки Йому.
Удень іще сяк-так: кози, виноградник...
А от вночі таке верзеться, що грішно й розказати.
Та, зрештою, і нікому. Не доньок же посвячувать у сни?
Двічі було наснилось, що начебто з покійною лежу
І витворяю з нею те, що замолоду з насолодою творили.
Вранці відчув таку полегшу, робота начебто сама робилась.
Ось що то важить справить мужеську нужду!..
Не втримався і розповів дівчатам, що з матір’ю стрічався уночі.
А вони обидві враз почервоніли і гайда в печеру.
А оце бачу, що животи здіймаються все вище й вище вгору.
Відки б це воно? Невже навідалися ангели, бува?
А, може, ті дві ночі я не з дружиною провів?..
Гріх і подумать, але на те усе виходить.
Напідпитку був тоді я і не знав, що, видко,
Змовилися доньки і порішили розпрощатись з тим,
Що доти берегли ретельно. Але для кого? І навіщо?
Аби зістарітись і не пізнати материнства?
І в цій печері померти з цнотою посеред кіз?
Не знали, бідні, чи згодивсь би я на це тверезим.
А втім... Мабуть, таки згодився б. Не для втіхи,
А щоб не лишилися вони на старості самі.
Нехай же гріх цей буде не на них, а на мені.
***
Немовби хтось підслухав потаємну сповідь Лота.
На кожнім кроці вчувалося йому: «Ти грішник!»
А вночі ще гірше: тільки-но скліплював повіки,
Як кози й вівці юрмилися в печері,
Стрибали на овдовіле ложе, вкладалися обіруч
І починали цілувати сороміцьке місце.
Цап здоровенний на гульку ту спізнився
І кричить до Лота знизу: «Давай-но по-содомськи!»
Як починав відштовхувать непроханих гостей,
Зчинявсь такий гармидер, що вуха хоч і затулював,
В печері чулося одне і те ж: «Ти грішник!»
Надвір вискакував, та зорі неначебто підморгували.
І долинало з неба глузливе: «Грішник!»
Схуд і змарнів Лот... Очі - два провалля чорні.
Жахались доньки і зникали, щоб батько не ненаврочив.
«Ні життя, ні смерті. Піду і дядькові сповідаюсь,-
Рішивсь нарешті Лот.- Він знає, що робить,
І, може, випросить прощення в Бога».
По дорозі добирав слова,
Щоб Аврагам не вигнав, бува, з дому.
Та лиш почав оповідать, як той сказав:
«Знаю. Всевишній дорікав мені за гріх твій.
Попервах, розгніваний, задушить тебе хотів.
Та все ж вдалося спокутою смерть замінить».
«Якою, дядьку? Я на все готовий нині!»
«Бачиш оці ось три обсмалені кийки?
Це посохи, які лишили посланці од Бога.
Візьми їх, в одну лунку посадови і поливай
Щодня водою тільки із Йордану.
І якщо приймуться і стануть деревами,
То знай, що гріх твій прощений Всевишнім».
Відтоді день при дні через усю пустелю до місця,
Що Аврагам вказав, носив Лот воду.
Ні спека, ні дощі із вітром не спиняли.
Щоправда, Сатана перестрічав, одне і те ж заводив:
«Нащо тобі робота ця марудна на примху Богу?
Облиш її. Не стануть деревами посохи.
Вміє знущатися Господь. Трима тебе за дурня.
Давай-но ліпше сядемо під пальмою отою.
Винцем таким я пригощу, яке не пив ти зроду!
І вмить забудеш, що ти грішник...»
«Згинь!»- Лот кричав і спересердя заюшив у морду.
А посохи зазеленіли . Підросли і стали
Кедром, кипарисом і сосною.
А як минуло сорок літ, сплелися в стовбур один,
Такий що охопить його було не в змозі.
Звів очі Лот до неба і почув: «Ти вже не грішник!»
P.S.
Легенда оповідає, що, як будували Храм, цар Соломон наказав зрубати дивовижне дерево і витесати з нього колони при вході в Свята Святих. Як не старалися майстри, але не вдалося. Кинули тоді дерево в долину, названу Лотовою.
А через десять століть римляни наказали зробити з нього хрест, на якому розіп’ято Ісуса з Назарету.
На місці, де Лот виростив незвичайне дерево, грузинськими монахами було побудовано собор і монастир, де начебто був і знаменитий поет Шота Руставелі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
