Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Чорний (1984) /
Інша поезія
/
Прислів‘я, слівце-райце
Слівце-райце (3)
21.03.18
З усім світом ворогує, скрізь б‘ється, а потім само здається.
Наче і на справи величні народився, а, бач, - не згодився.
Кожний день за справи великі береться, та ніяк з ліжка не зведеться.
Може, доля і усміхнеться, якщо терпець не урветься.
Під ніс бурмочить, а думає пророчить.
Наче і в хаті світлій сидить, а все, як змія, сичить.
Одного лиха позбулися, так інше пригорнулося.
Ледь здихались одну наругу-тугу, як принесло другу.
Воно хоч і смішно, та з того не втішно.
Все на когось сподівається, а саме нічим не переймається.
Своє робить, та дурне виходить.
Щодня роби свій підсумок життя, про всяк випадок, і не вір у спадок.
Зробивши підсумок життя – отримав нуль.. Нулі навколо, хоча і коло – той же нуль.
Один та Один – єдна єдність.
Час плине – думка лине..
Стигла мрія, стигла та в льодах застигла.
То, як вода, час плине, то, як лід, застигне.
Іти такому не один вік від Лядських до Золотих воріт.
Від Лядської брами до Золотих Воріт ще Ра-Ман проводив свій нарід.
Як райдуга – Ра є дуга, так і дуга до Раю – веселка Га-Я чи Я-Га.
Якщо вже проситеся до Рая, то хоч спитайтесь, яке означення це слово має.
Само не знає, куди це Слово направляє, а проситься «до раю».
Оце якась дурня: пішов з життя – нема вороття.
Повернувся до життя, та не взнала мама, бо тепер я народився від сусідки справа.
Чоловік-підранок – який на роботу пхається щоранок.. Жінка-підранок - яка додому повертається під ранок.
Живу як підранок – на роботу пхаюся щоранок.
Підранок, бо до півнички пхається щоранок.
Святкують подружнє 50-річчя старий дідуган та молода молодиця.
Закінчилася епоха – здохла наша хавроха.
Закінчилася «золота епоха» - померла наша Хавроха.
Ото напрацювали: нема заробітку - одні збитки.
Спасибі Боже за ласку гожу: вкрали життя, а повертають шмаття.
Воно іще не впало, а звідусіль кричать (а вже кричать з усіх боків): пропало.
Отакий наш дідо: всіх підганяє, а сам нікуди не їде.
Зазбирався наш дідо – до бабці (до друзів) на той світ їде.
Як розібратися, то нема чого у дурню цю і гратися.
Як та дитина веселиться-сміється, поки у батька терпець не урветься.
Вже й у волоссі скрізь сивина, а все, як те дитинча.. хіба що бульбашки не пускає.
Живемо, як дитинка ота: всі до Бігу звертаються, а до Ора-Отця Бігу і не озиваються.
У темряві не розбереш доладно: гімно це, чи якесь принадне.
Через жіночі оці принади не розгледиш, де лихо, до ладу.
Ще цицькою його годують, а воно вже батькує.
Росте гетьман, а не просто отаман: ще цицьку смакує, а вже усіх батькує.
Такі зашквари: слово по слову, чарка по чарці – а потім побились за шкварки.
Як повчали святі старці: слово по слову, чарка по чарці.
Нумо - зачнемо, як ті святі старці – слово по слову, чарка по чарці.
Хизується – собою милується, вихваляється, бо дурнею мається.
Мале, плюгаве, миршаве, а таке зухвале: від п‘ят до вух суцільний зух.
Такий вже зух – один аж за двух.
Пришелепуватий – голова із вати, своє життя налагодити нездарне, а лізе інших повчати задарма.
Саме жити не може й не хоче, а земля його нащось носить.
Така вже молодиця: куди б не присіла – скрізь весілля, а як на спину відкинеться, то і вранці не прокинеться.
Такі вже звички у нашій Марічки: просять води напитися, а їй – аби оголитися.
Такі у нашій Марічки звички: просили води напиться, а вона задерла спідницю.
Моя сестричка, як та лисичка: лагідно посміхається, та болісно кусається.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слівце-райце (3)
Слівце-райце покотися – добрій душі пригодися.
21.03.18З усім світом ворогує, скрізь б‘ється, а потім само здається.
Наче і на справи величні народився, а, бач, - не згодився.
Кожний день за справи великі береться, та ніяк з ліжка не зведеться.
Може, доля і усміхнеться, якщо терпець не урветься.
Під ніс бурмочить, а думає пророчить.
Наче і в хаті світлій сидить, а все, як змія, сичить.
Одного лиха позбулися, так інше пригорнулося.
Ледь здихались одну наругу-тугу, як принесло другу.
Воно хоч і смішно, та з того не втішно.
Все на когось сподівається, а саме нічим не переймається.
Своє робить, та дурне виходить.
Щодня роби свій підсумок життя, про всяк випадок, і не вір у спадок.
Зробивши підсумок життя – отримав нуль.. Нулі навколо, хоча і коло – той же нуль.
Один та Один – єдна єдність.
Час плине – думка лине..
Стигла мрія, стигла та в льодах застигла.
То, як вода, час плине, то, як лід, застигне.
Іти такому не один вік від Лядських до Золотих воріт.
Від Лядської брами до Золотих Воріт ще Ра-Ман проводив свій нарід.
Як райдуга – Ра є дуга, так і дуга до Раю – веселка Га-Я чи Я-Га.
Якщо вже проситеся до Рая, то хоч спитайтесь, яке означення це слово має.
Само не знає, куди це Слово направляє, а проситься «до раю».
Оце якась дурня: пішов з життя – нема вороття.
Повернувся до життя, та не взнала мама, бо тепер я народився від сусідки справа.
Чоловік-підранок – який на роботу пхається щоранок.. Жінка-підранок - яка додому повертається під ранок.
Живу як підранок – на роботу пхаюся щоранок.
Підранок, бо до півнички пхається щоранок.
Святкують подружнє 50-річчя старий дідуган та молода молодиця.
Закінчилася епоха – здохла наша хавроха.
Закінчилася «золота епоха» - померла наша Хавроха.
Ото напрацювали: нема заробітку - одні збитки.
Спасибі Боже за ласку гожу: вкрали життя, а повертають шмаття.
Воно іще не впало, а звідусіль кричать (а вже кричать з усіх боків): пропало.
Отакий наш дідо: всіх підганяє, а сам нікуди не їде.
Зазбирався наш дідо – до бабці (до друзів) на той світ їде.
Як розібратися, то нема чого у дурню цю і гратися.
Як та дитина веселиться-сміється, поки у батька терпець не урветься.
Вже й у волоссі скрізь сивина, а все, як те дитинча.. хіба що бульбашки не пускає.
Живемо, як дитинка ота: всі до Бігу звертаються, а до Ора-Отця Бігу і не озиваються.
У темряві не розбереш доладно: гімно це, чи якесь принадне.
Через жіночі оці принади не розгледиш, де лихо, до ладу.
Ще цицькою його годують, а воно вже батькує.
Росте гетьман, а не просто отаман: ще цицьку смакує, а вже усіх батькує.
Такі зашквари: слово по слову, чарка по чарці – а потім побились за шкварки.
Як повчали святі старці: слово по слову, чарка по чарці.
Нумо - зачнемо, як ті святі старці – слово по слову, чарка по чарці.
Хизується – собою милується, вихваляється, бо дурнею мається.
Мале, плюгаве, миршаве, а таке зухвале: від п‘ят до вух суцільний зух.
Такий вже зух – один аж за двух.
Пришелепуватий – голова із вати, своє життя налагодити нездарне, а лізе інших повчати задарма.
Саме жити не може й не хоче, а земля його нащось носить.
Така вже молодиця: куди б не присіла – скрізь весілля, а як на спину відкинеться, то і вранці не прокинеться.
Такі вже звички у нашій Марічки: просять води напитися, а їй – аби оголитися.
Такі у нашій Марічки звички: просили води напиться, а вона задерла спідницю.
Моя сестричка, як та лисичка: лагідно посміхається, та болісно кусається.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
