Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
2026.09.17
11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.09.17
10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Чорний (1984) /
Інша поезія
/
Прислів‘я, слівце-райце
Слівце-райце (3)
21.03.18
З усім світом ворогує, скрізь б‘ється, а потім само здається.
Наче і на справи величні народився, а, бач, - не згодився.
Кожний день за справи великі береться, та ніяк з ліжка не зведеться.
Може, доля і усміхнеться, якщо терпець не урветься.
Під ніс бурмочить, а думає пророчить.
Наче і в хаті світлій сидить, а все, як змія, сичить.
Одного лиха позбулися, так інше пригорнулося.
Ледь здихались одну наругу-тугу, як принесло другу.
Воно хоч і смішно, та з того не втішно.
Все на когось сподівається, а саме нічим не переймається.
Своє робить, та дурне виходить.
Щодня роби свій підсумок життя, про всяк випадок, і не вір у спадок.
Зробивши підсумок життя – отримав нуль.. Нулі навколо, хоча і коло – той же нуль.
Один та Один – єдна єдність.
Час плине – думка лине..
Стигла мрія, стигла та в льодах застигла.
То, як вода, час плине, то, як лід, застигне.
Іти такому не один вік від Лядських до Золотих воріт.
Від Лядської брами до Золотих Воріт ще Ра-Ман проводив свій нарід.
Як райдуга – Ра є дуга, так і дуга до Раю – веселка Га-Я чи Я-Га.
Якщо вже проситеся до Рая, то хоч спитайтесь, яке означення це слово має.
Само не знає, куди це Слово направляє, а проситься «до раю».
Оце якась дурня: пішов з життя – нема вороття.
Повернувся до життя, та не взнала мама, бо тепер я народився від сусідки справа.
Чоловік-підранок – який на роботу пхається щоранок.. Жінка-підранок - яка додому повертається під ранок.
Живу як підранок – на роботу пхаюся щоранок.
Підранок, бо до півнички пхається щоранок.
Святкують подружнє 50-річчя старий дідуган та молода молодиця.
Закінчилася епоха – здохла наша хавроха.
Закінчилася «золота епоха» - померла наша Хавроха.
Ото напрацювали: нема заробітку - одні збитки.
Спасибі Боже за ласку гожу: вкрали життя, а повертають шмаття.
Воно іще не впало, а звідусіль кричать (а вже кричать з усіх боків): пропало.
Отакий наш дідо: всіх підганяє, а сам нікуди не їде.
Зазбирався наш дідо – до бабці (до друзів) на той світ їде.
Як розібратися, то нема чого у дурню цю і гратися.
Як та дитина веселиться-сміється, поки у батька терпець не урветься.
Вже й у волоссі скрізь сивина, а все, як те дитинча.. хіба що бульбашки не пускає.
Живемо, як дитинка ота: всі до Бігу звертаються, а до Ора-Отця Бігу і не озиваються.
У темряві не розбереш доладно: гімно це, чи якесь принадне.
Через жіночі оці принади не розгледиш, де лихо, до ладу.
Ще цицькою його годують, а воно вже батькує.
Росте гетьман, а не просто отаман: ще цицьку смакує, а вже усіх батькує.
Такі зашквари: слово по слову, чарка по чарці – а потім побились за шкварки.
Як повчали святі старці: слово по слову, чарка по чарці.
Нумо - зачнемо, як ті святі старці – слово по слову, чарка по чарці.
Хизується – собою милується, вихваляється, бо дурнею мається.
Мале, плюгаве, миршаве, а таке зухвале: від п‘ят до вух суцільний зух.
Такий вже зух – один аж за двух.
Пришелепуватий – голова із вати, своє життя налагодити нездарне, а лізе інших повчати задарма.
Саме жити не може й не хоче, а земля його нащось носить.
Така вже молодиця: куди б не присіла – скрізь весілля, а як на спину відкинеться, то і вранці не прокинеться.
Такі вже звички у нашій Марічки: просять води напитися, а їй – аби оголитися.
Такі у нашій Марічки звички: просили води напиться, а вона задерла спідницю.
Моя сестричка, як та лисичка: лагідно посміхається, та болісно кусається.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слівце-райце (3)
Слівце-райце покотися – добрій душі пригодися.
21.03.18З усім світом ворогує, скрізь б‘ється, а потім само здається.
Наче і на справи величні народився, а, бач, - не згодився.
Кожний день за справи великі береться, та ніяк з ліжка не зведеться.
Може, доля і усміхнеться, якщо терпець не урветься.
Під ніс бурмочить, а думає пророчить.
Наче і в хаті світлій сидить, а все, як змія, сичить.
Одного лиха позбулися, так інше пригорнулося.
Ледь здихались одну наругу-тугу, як принесло другу.
Воно хоч і смішно, та з того не втішно.
Все на когось сподівається, а саме нічим не переймається.
Своє робить, та дурне виходить.
Щодня роби свій підсумок життя, про всяк випадок, і не вір у спадок.
Зробивши підсумок життя – отримав нуль.. Нулі навколо, хоча і коло – той же нуль.
Один та Один – єдна єдність.
Час плине – думка лине..
Стигла мрія, стигла та в льодах застигла.
То, як вода, час плине, то, як лід, застигне.
Іти такому не один вік від Лядських до Золотих воріт.
Від Лядської брами до Золотих Воріт ще Ра-Ман проводив свій нарід.
Як райдуга – Ра є дуга, так і дуга до Раю – веселка Га-Я чи Я-Га.
Якщо вже проситеся до Рая, то хоч спитайтесь, яке означення це слово має.
Само не знає, куди це Слово направляє, а проситься «до раю».
Оце якась дурня: пішов з життя – нема вороття.
Повернувся до життя, та не взнала мама, бо тепер я народився від сусідки справа.
Чоловік-підранок – який на роботу пхається щоранок.. Жінка-підранок - яка додому повертається під ранок.
Живу як підранок – на роботу пхаюся щоранок.
Підранок, бо до півнички пхається щоранок.
Святкують подружнє 50-річчя старий дідуган та молода молодиця.
Закінчилася епоха – здохла наша хавроха.
Закінчилася «золота епоха» - померла наша Хавроха.
Ото напрацювали: нема заробітку - одні збитки.
Спасибі Боже за ласку гожу: вкрали життя, а повертають шмаття.
Воно іще не впало, а звідусіль кричать (а вже кричать з усіх боків): пропало.
Отакий наш дідо: всіх підганяє, а сам нікуди не їде.
Зазбирався наш дідо – до бабці (до друзів) на той світ їде.
Як розібратися, то нема чого у дурню цю і гратися.
Як та дитина веселиться-сміється, поки у батька терпець не урветься.
Вже й у волоссі скрізь сивина, а все, як те дитинча.. хіба що бульбашки не пускає.
Живемо, як дитинка ота: всі до Бігу звертаються, а до Ора-Отця Бігу і не озиваються.
У темряві не розбереш доладно: гімно це, чи якесь принадне.
Через жіночі оці принади не розгледиш, де лихо, до ладу.
Ще цицькою його годують, а воно вже батькує.
Росте гетьман, а не просто отаман: ще цицьку смакує, а вже усіх батькує.
Такі зашквари: слово по слову, чарка по чарці – а потім побились за шкварки.
Як повчали святі старці: слово по слову, чарка по чарці.
Нумо - зачнемо, як ті святі старці – слово по слову, чарка по чарці.
Хизується – собою милується, вихваляється, бо дурнею мається.
Мале, плюгаве, миршаве, а таке зухвале: від п‘ят до вух суцільний зух.
Такий вже зух – один аж за двух.
Пришелепуватий – голова із вати, своє життя налагодити нездарне, а лізе інших повчати задарма.
Саме жити не може й не хоче, а земля його нащось носить.
Така вже молодиця: куди б не присіла – скрізь весілля, а як на спину відкинеться, то і вранці не прокинеться.
Такі вже звички у нашій Марічки: просять води напитися, а їй – аби оголитися.
Такі у нашій Марічки звички: просили води напиться, а вона задерла спідницю.
Моя сестричка, як та лисичка: лагідно посміхається, та болісно кусається.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
