Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Чорний (1984) /
Інша поезія
/
Прислів‘я, слівце-райце
Слівце-райце (3)
21.03.18
З усім світом ворогує, скрізь б‘ється, а потім само здається.
Наче і на справи величні народився, а, бач, - не згодився.
Кожний день за справи великі береться, та ніяк з ліжка не зведеться.
Може, доля і усміхнеться, якщо терпець не урветься.
Під ніс бурмочить, а думає пророчить.
Наче і в хаті світлій сидить, а все, як змія, сичить.
Одного лиха позбулися, так інше пригорнулося.
Ледь здихались одну наругу-тугу, як принесло другу.
Воно хоч і смішно, та з того не втішно.
Все на когось сподівається, а саме нічим не переймається.
Своє робить, та дурне виходить.
Щодня роби свій підсумок життя, про всяк випадок, і не вір у спадок.
Зробивши підсумок життя – отримав нуль.. Нулі навколо, хоча і коло – той же нуль.
Один та Один – єдна єдність.
Час плине – думка лине..
Стигла мрія, стигла та в льодах застигла.
То, як вода, час плине, то, як лід, застигне.
Іти такому не один вік від Лядських до Золотих воріт.
Від Лядської брами до Золотих Воріт ще Ра-Ман проводив свій нарід.
Як райдуга – Ра є дуга, так і дуга до Раю – веселка Га-Я чи Я-Га.
Якщо вже проситеся до Рая, то хоч спитайтесь, яке означення це слово має.
Само не знає, куди це Слово направляє, а проситься «до раю».
Оце якась дурня: пішов з життя – нема вороття.
Повернувся до життя, та не взнала мама, бо тепер я народився від сусідки справа.
Чоловік-підранок – який на роботу пхається щоранок.. Жінка-підранок - яка додому повертається під ранок.
Живу як підранок – на роботу пхаюся щоранок.
Підранок, бо до півнички пхається щоранок.
Святкують подружнє 50-річчя старий дідуган та молода молодиця.
Закінчилася епоха – здохла наша хавроха.
Закінчилася «золота епоха» - померла наша Хавроха.
Ото напрацювали: нема заробітку - одні збитки.
Спасибі Боже за ласку гожу: вкрали життя, а повертають шмаття.
Воно іще не впало, а звідусіль кричать (а вже кричать з усіх боків): пропало.
Отакий наш дідо: всіх підганяє, а сам нікуди не їде.
Зазбирався наш дідо – до бабці (до друзів) на той світ їде.
Як розібратися, то нема чого у дурню цю і гратися.
Як та дитина веселиться-сміється, поки у батька терпець не урветься.
Вже й у волоссі скрізь сивина, а все, як те дитинча.. хіба що бульбашки не пускає.
Живемо, як дитинка ота: всі до Бігу звертаються, а до Ора-Отця Бігу і не озиваються.
У темряві не розбереш доладно: гімно це, чи якесь принадне.
Через жіночі оці принади не розгледиш, де лихо, до ладу.
Ще цицькою його годують, а воно вже батькує.
Росте гетьман, а не просто отаман: ще цицьку смакує, а вже усіх батькує.
Такі зашквари: слово по слову, чарка по чарці – а потім побились за шкварки.
Як повчали святі старці: слово по слову, чарка по чарці.
Нумо - зачнемо, як ті святі старці – слово по слову, чарка по чарці.
Хизується – собою милується, вихваляється, бо дурнею мається.
Мале, плюгаве, миршаве, а таке зухвале: від п‘ят до вух суцільний зух.
Такий вже зух – один аж за двух.
Пришелепуватий – голова із вати, своє життя налагодити нездарне, а лізе інших повчати задарма.
Саме жити не може й не хоче, а земля його нащось носить.
Така вже молодиця: куди б не присіла – скрізь весілля, а як на спину відкинеться, то і вранці не прокинеться.
Такі вже звички у нашій Марічки: просять води напитися, а їй – аби оголитися.
Такі у нашій Марічки звички: просили води напиться, а вона задерла спідницю.
Моя сестричка, як та лисичка: лагідно посміхається, та болісно кусається.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слівце-райце (3)
Слівце-райце покотися – добрій душі пригодися.
21.03.18З усім світом ворогує, скрізь б‘ється, а потім само здається.
Наче і на справи величні народився, а, бач, - не згодився.
Кожний день за справи великі береться, та ніяк з ліжка не зведеться.
Може, доля і усміхнеться, якщо терпець не урветься.
Під ніс бурмочить, а думає пророчить.
Наче і в хаті світлій сидить, а все, як змія, сичить.
Одного лиха позбулися, так інше пригорнулося.
Ледь здихались одну наругу-тугу, як принесло другу.
Воно хоч і смішно, та з того не втішно.
Все на когось сподівається, а саме нічим не переймається.
Своє робить, та дурне виходить.
Щодня роби свій підсумок життя, про всяк випадок, і не вір у спадок.
Зробивши підсумок життя – отримав нуль.. Нулі навколо, хоча і коло – той же нуль.
Один та Один – єдна єдність.
Час плине – думка лине..
Стигла мрія, стигла та в льодах застигла.
То, як вода, час плине, то, як лід, застигне.
Іти такому не один вік від Лядських до Золотих воріт.
Від Лядської брами до Золотих Воріт ще Ра-Ман проводив свій нарід.
Як райдуга – Ра є дуга, так і дуга до Раю – веселка Га-Я чи Я-Га.
Якщо вже проситеся до Рая, то хоч спитайтесь, яке означення це слово має.
Само не знає, куди це Слово направляє, а проситься «до раю».
Оце якась дурня: пішов з життя – нема вороття.
Повернувся до життя, та не взнала мама, бо тепер я народився від сусідки справа.
Чоловік-підранок – який на роботу пхається щоранок.. Жінка-підранок - яка додому повертається під ранок.
Живу як підранок – на роботу пхаюся щоранок.
Підранок, бо до півнички пхається щоранок.
Святкують подружнє 50-річчя старий дідуган та молода молодиця.
Закінчилася епоха – здохла наша хавроха.
Закінчилася «золота епоха» - померла наша Хавроха.
Ото напрацювали: нема заробітку - одні збитки.
Спасибі Боже за ласку гожу: вкрали життя, а повертають шмаття.
Воно іще не впало, а звідусіль кричать (а вже кричать з усіх боків): пропало.
Отакий наш дідо: всіх підганяє, а сам нікуди не їде.
Зазбирався наш дідо – до бабці (до друзів) на той світ їде.
Як розібратися, то нема чого у дурню цю і гратися.
Як та дитина веселиться-сміється, поки у батька терпець не урветься.
Вже й у волоссі скрізь сивина, а все, як те дитинча.. хіба що бульбашки не пускає.
Живемо, як дитинка ота: всі до Бігу звертаються, а до Ора-Отця Бігу і не озиваються.
У темряві не розбереш доладно: гімно це, чи якесь принадне.
Через жіночі оці принади не розгледиш, де лихо, до ладу.
Ще цицькою його годують, а воно вже батькує.
Росте гетьман, а не просто отаман: ще цицьку смакує, а вже усіх батькує.
Такі зашквари: слово по слову, чарка по чарці – а потім побились за шкварки.
Як повчали святі старці: слово по слову, чарка по чарці.
Нумо - зачнемо, як ті святі старці – слово по слову, чарка по чарці.
Хизується – собою милується, вихваляється, бо дурнею мається.
Мале, плюгаве, миршаве, а таке зухвале: від п‘ят до вух суцільний зух.
Такий вже зух – один аж за двух.
Пришелепуватий – голова із вати, своє життя налагодити нездарне, а лізе інших повчати задарма.
Саме жити не може й не хоче, а земля його нащось носить.
Така вже молодиця: куди б не присіла – скрізь весілля, а як на спину відкинеться, то і вранці не прокинеться.
Такі вже звички у нашій Марічки: просять води напитися, а їй – аби оголитися.
Такі у нашій Марічки звички: просили води напиться, а вона задерла спідницю.
Моя сестричка, як та лисичка: лагідно посміхається, та болісно кусається.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
