
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Щастя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щастя
А Мотря таки злюка: як її не ублажаю, як не кручуся на її подвір’ї у пошуках бодай одного лагідного погляду в мій бік, а вона лише зиркає з-під лоба на те, як я ремонтую їй паркана, виваленого сталевим лобом лукавого барана Бовдура та знову ховається в хату.
Всі дівчата мене люблять, зубоскалять, не ображаються коли скубну де треба, а ця незаймана коза і підступитися до себе не дає. І що дивно: дівчата мені подобаються, але нічого окрім симпатії до них не відчуваю. А от до Мотрі…
Її матір померла років зо три тому,- здолав клятий рак, спалив зсередини за чотири місяці. А батька чи братів немає. Сама живе, вчителює у сільській школі. Тримає корову, доглядає за городом. Але спробуй но жінці, яка щодня з ранку до вечора навчає молодих лобуряк української мови та літератури , доглядати як слід за худобою, та ще й такою великою як корова. Це вам не хом’ячок: до зими треба горище в сараї по зав’язку забити сушеним сіном, підготувати підстілки із кукурудзиння, намолотити січки, заготувати яблук.
Мало не щодня з травня по серпень вимахую косою на леваді – і своїй корові траву запасаю, і Мотриній. Як дійду до кінця лугу, то можна знову починати все спочатку: дощі цього року рясні, отаву косив уже у травні. Одна поетеса мені колись безапеляційно заявила, що перша отава з'являється не раніше кінця червня, тож писати у віршах про травневі отави – це брехати читачам. Егеж, дав би я цій діві зманіженій замашну косу, поставив би її поруч із собою в бур’янах і навчив би, коли треба косити першу отаву. Якби чекав кінця червня, то пиріяка би вигнався вище очерету. Сподіваюся, що любі читачі всі уміють косити, роблять це залюбки за першої ліпшої нагоди. І взагалі – якщо пишеш про природу – живи на природі, саджай бульбу, сій огірки, доглядай за синенькими; якщо пишеш про кохання – кохайся щодня, не лінуйся, не кажи що голова болить або втомився, і роби цю божественну справу з розмахом, з вечора до самого ранку, по вихідних, в будні, і у свята. Бо що ж то за празники без мусі-пусі? Таке собі – ні риба, ні м’ясо. День котові під хвоста піде, якщо не окрасити його любовними ігрищами. Якщо ж цього не робити, то і вірші якісь хирляві виходять: немає в них вогню, відсутні справжні еротичні емоції, і виникає враження, що у митця прогресує галопом гостра імпотенції та вимучує «швидка Настя».
Закохався я в сусідку, братове та сестри, безнадійно і назавжди. Куди б не ішов, що б не робив, а думками біля неї. Просто напасть якась. Потрюхикав до чаклунки місцевої – вона за тином живе. Приніс сулію малинової наливки увечері, молока трилітровий баняк та свою горе-біду. А вона за столом з мужем сидить, товаришем моїм закадичним, линів жують.
- Вечір добрий, сусіди,- мовлю до подружжя.
- Вечір добрий! Сідай, лина скуштуй, потім побалакаємо,- каже відьма і підсовує мені тарель з гарячими рибинами.
Їли ми не довго, десь години дві, чи три. А потім не стерпів я, почав розмову:
- Виручайте, ескулапи,- кажу,- життя немиле. Люблю я Мотрю, а вона мене не любить. Став би я їй вірним чоловіком, притулив би до свого серця та не хоче вона,- кличе тільки тоді, коли треба або щось пиляти, або копати, або довбати. Я й не проти – все вмію! Але окрім «Дякую!» нічого від неї не чую. Хоч би поцілувала раз чи що!
Тихо стало в хаті народних цілителів, чути було навіть, як моя гірка сльоза котиться по небритій щоці.
Пильно поглянула на мене ворожбитка:
- Гай-гай, чоловіче! Бачу, кріпко ти її покохав, танеш, життєві сили витікають через чакри в ноосферу. Зробимо так: навідаюся до Мотрі, гляну на неї чи ти її суджений. Якщо так – бути вам разом. Якщо ж ні – готуй домовину. Нічим зарадити не зможу, я чорною магією не займаюся.
Оце така розмова у нас було учора. А сьогодні оце згадав про неї, задумався і гепнув себе молотком по пальцеві. Добре що не сильно, тільки поскавучав трохи.
- Мотре! Приймай роботу! – гукаю до сусідки, гострий ніс якої вже півгодини як стирчить з одвірка.
Виходить красавиця писана, у вишиванці, коса заплетена якимось чудернацьким вихилясом, а брівки підведені олівцем. Я й молотка з рук випустив від тієї краси! Опупів просто! Підійшла до мене сусідка, поцілувала в рожеву щічку і чемно подякувала.
- Ходім до хати, частувати буду,- сказала Мотря і потягнула за рукав у розчахнену темінь дверей.
Самі розумієте: якщо жінка, від якої пахне полуницею та яблуками тягне чоловіка за собою – опиратися марно. Я й не опирався – йшов як бичок на прив’язі.
Що сталося з Мотрею за ці півгодини – сам не розумію: рік на мене вовком дивилася, а тепер посміхається та лащиться.
Так задумався, що забув нахилити голову і з розгону луснувся рогами об одвірок. В хаті загуло. Схопився за лоба і заплющив очі. А коли розтулив, то біля мене стояла Мотря, простягаючи напоченого у холодній воді рушника.
- Давай прикладу, бо набіжить гуля,- стривожено прошепотіла вона і турботливо притулила вогку тканину до моєї довбешки.
А потім були вареники з сиром. І смажені карасі з цибулькою, яких я вчора наловив у річці. А поруч з нами за столом сиділа сусідка наша – берегиня, сили нечуваної. Коли вона встигла у хату вскочити – не знаю. Може, як одвернувся. Але то така ворожбитка, що очі будь-кому одведе. Але добра, тварин любить, над чоловіками не збиткується. Муж у неї золотий : і своїй жінці допомагає у знахурстві, і вірші пише, і наливки гарної не цурається. Ото ми з ним тих карасів щовечора і ловимо удвох. Позавчора штанами черпали, бо річка розлилася, рибини по лузі гасають.
- А тепер Петре,- каже берегиня,- кажи: береш дружиною Мотрю? – і так глянкула на мене, що я аж побілів від страху.
- Б-б-б-беру,- пробелькотів я і хутко проковтнув вареника аби не вдавитися.
- Будеш дбати про свою жінку як про себе самого?
- Б-б-б-буду,- отеретіло просичав я у відповідь і вже думав дременути з хати. Аж тут берегиня встала з-за столу, розвела руки в сторони, між її долонь народилося іскриста хмара вогняних світлячків.
- Тож хай так і буде! – гарикнула чаклунка і кинула той живий вогонь мені за пазуху.
Мотря злетіла у повітря, тричі перевернулася через голову і впала в мої обійми. Я аж кавкнув від несподіванки.
- Якщо зобидиш жінку – кабака всохне, а сам станеш лисий як бубон,- мовила берегиня і продовжила хрумкотіти карасиками.
Хто б сумнівався! Ця мольфарка ніколи не бреше. Якщо вже щось скаже – то так воно і буде.
Отак несподівавно збулася мрія схимника, скінчилися бобиляцькі походеньки, а натомість звалилося в руки довгоочікуване сімейне щастя. Бо справжнє щастя тільки там, де є жінка. Жінка, яку любиш. А вона любить тебе.
08.06.2019р.
Всі дівчата мене люблять, зубоскалять, не ображаються коли скубну де треба, а ця незаймана коза і підступитися до себе не дає. І що дивно: дівчата мені подобаються, але нічого окрім симпатії до них не відчуваю. А от до Мотрі…
Її матір померла років зо три тому,- здолав клятий рак, спалив зсередини за чотири місяці. А батька чи братів немає. Сама живе, вчителює у сільській школі. Тримає корову, доглядає за городом. Але спробуй но жінці, яка щодня з ранку до вечора навчає молодих лобуряк української мови та літератури , доглядати як слід за худобою, та ще й такою великою як корова. Це вам не хом’ячок: до зими треба горище в сараї по зав’язку забити сушеним сіном, підготувати підстілки із кукурудзиння, намолотити січки, заготувати яблук.
Мало не щодня з травня по серпень вимахую косою на леваді – і своїй корові траву запасаю, і Мотриній. Як дійду до кінця лугу, то можна знову починати все спочатку: дощі цього року рясні, отаву косив уже у травні. Одна поетеса мені колись безапеляційно заявила, що перша отава з'являється не раніше кінця червня, тож писати у віршах про травневі отави – це брехати читачам. Егеж, дав би я цій діві зманіженій замашну косу, поставив би її поруч із собою в бур’янах і навчив би, коли треба косити першу отаву. Якби чекав кінця червня, то пиріяка би вигнався вище очерету. Сподіваюся, що любі читачі всі уміють косити, роблять це залюбки за першої ліпшої нагоди. І взагалі – якщо пишеш про природу – живи на природі, саджай бульбу, сій огірки, доглядай за синенькими; якщо пишеш про кохання – кохайся щодня, не лінуйся, не кажи що голова болить або втомився, і роби цю божественну справу з розмахом, з вечора до самого ранку, по вихідних, в будні, і у свята. Бо що ж то за празники без мусі-пусі? Таке собі – ні риба, ні м’ясо. День котові під хвоста піде, якщо не окрасити його любовними ігрищами. Якщо ж цього не робити, то і вірші якісь хирляві виходять: немає в них вогню, відсутні справжні еротичні емоції, і виникає враження, що у митця прогресує галопом гостра імпотенції та вимучує «швидка Настя».
Закохався я в сусідку, братове та сестри, безнадійно і назавжди. Куди б не ішов, що б не робив, а думками біля неї. Просто напасть якась. Потрюхикав до чаклунки місцевої – вона за тином живе. Приніс сулію малинової наливки увечері, молока трилітровий баняк та свою горе-біду. А вона за столом з мужем сидить, товаришем моїм закадичним, линів жують.
- Вечір добрий, сусіди,- мовлю до подружжя.
- Вечір добрий! Сідай, лина скуштуй, потім побалакаємо,- каже відьма і підсовує мені тарель з гарячими рибинами.
Їли ми не довго, десь години дві, чи три. А потім не стерпів я, почав розмову:
- Виручайте, ескулапи,- кажу,- життя немиле. Люблю я Мотрю, а вона мене не любить. Став би я їй вірним чоловіком, притулив би до свого серця та не хоче вона,- кличе тільки тоді, коли треба або щось пиляти, або копати, або довбати. Я й не проти – все вмію! Але окрім «Дякую!» нічого від неї не чую. Хоч би поцілувала раз чи що!
Тихо стало в хаті народних цілителів, чути було навіть, як моя гірка сльоза котиться по небритій щоці.
Пильно поглянула на мене ворожбитка:
- Гай-гай, чоловіче! Бачу, кріпко ти її покохав, танеш, життєві сили витікають через чакри в ноосферу. Зробимо так: навідаюся до Мотрі, гляну на неї чи ти її суджений. Якщо так – бути вам разом. Якщо ж ні – готуй домовину. Нічим зарадити не зможу, я чорною магією не займаюся.
Оце така розмова у нас було учора. А сьогодні оце згадав про неї, задумався і гепнув себе молотком по пальцеві. Добре що не сильно, тільки поскавучав трохи.
- Мотре! Приймай роботу! – гукаю до сусідки, гострий ніс якої вже півгодини як стирчить з одвірка.
Виходить красавиця писана, у вишиванці, коса заплетена якимось чудернацьким вихилясом, а брівки підведені олівцем. Я й молотка з рук випустив від тієї краси! Опупів просто! Підійшла до мене сусідка, поцілувала в рожеву щічку і чемно подякувала.
- Ходім до хати, частувати буду,- сказала Мотря і потягнула за рукав у розчахнену темінь дверей.
Самі розумієте: якщо жінка, від якої пахне полуницею та яблуками тягне чоловіка за собою – опиратися марно. Я й не опирався – йшов як бичок на прив’язі.
Що сталося з Мотрею за ці півгодини – сам не розумію: рік на мене вовком дивилася, а тепер посміхається та лащиться.
Так задумався, що забув нахилити голову і з розгону луснувся рогами об одвірок. В хаті загуло. Схопився за лоба і заплющив очі. А коли розтулив, то біля мене стояла Мотря, простягаючи напоченого у холодній воді рушника.
- Давай прикладу, бо набіжить гуля,- стривожено прошепотіла вона і турботливо притулила вогку тканину до моєї довбешки.
А потім були вареники з сиром. І смажені карасі з цибулькою, яких я вчора наловив у річці. А поруч з нами за столом сиділа сусідка наша – берегиня, сили нечуваної. Коли вона встигла у хату вскочити – не знаю. Може, як одвернувся. Але то така ворожбитка, що очі будь-кому одведе. Але добра, тварин любить, над чоловіками не збиткується. Муж у неї золотий : і своїй жінці допомагає у знахурстві, і вірші пише, і наливки гарної не цурається. Ото ми з ним тих карасів щовечора і ловимо удвох. Позавчора штанами черпали, бо річка розлилася, рибини по лузі гасають.
- А тепер Петре,- каже берегиня,- кажи: береш дружиною Мотрю? – і так глянкула на мене, що я аж побілів від страху.
- Б-б-б-беру,- пробелькотів я і хутко проковтнув вареника аби не вдавитися.
- Будеш дбати про свою жінку як про себе самого?
- Б-б-б-буду,- отеретіло просичав я у відповідь і вже думав дременути з хати. Аж тут берегиня встала з-за столу, розвела руки в сторони, між її долонь народилося іскриста хмара вогняних світлячків.
- Тож хай так і буде! – гарикнула чаклунка і кинула той живий вогонь мені за пазуху.
Мотря злетіла у повітря, тричі перевернулася через голову і впала в мої обійми. Я аж кавкнув від несподіванки.
- Якщо зобидиш жінку – кабака всохне, а сам станеш лисий як бубон,- мовила берегиня і продовжила хрумкотіти карасиками.
Хто б сумнівався! Ця мольфарка ніколи не бреше. Якщо вже щось скаже – то так воно і буде.
Отак несподівавно збулася мрія схимника, скінчилися бобиляцькі походеньки, а натомість звалилося в руки довгоочікуване сімейне щастя. Бо справжнє щастя тільки там, де є жінка. Жінка, яку любиш. А вона любить тебе.
08.06.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію