ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.06.20 05:28
Кривавий сніг обарвлює пастелі,
Пропахла димом--порохом трава.
Зі злом зійшовся ангел на дуелі,
Хоча ні разу ще не вигравав.

Гармати день і ніч плюються гнівом,
Командую: - По кацапурам - плі!
Невдаха цей - то я, крилате диво,

Матвій Смірнов
2019.06.20 00:35
Вона виносить сміття уночі
Вдягнувши високі підбори
У брамі темно. Запах сечі,
Коти та нічні потвори.
Півпершоі. Завмирає життя
У кожній вітальні й кухні
Вона іде викидати сміття
У своїй вечірній сукні

Вячеслав Семенко
2019.06.19 20:33
Він прийшов серед ночі
дощем, наче шепотом,
легкий подих зітхання майнув попід віями.
І від нього, такого незнаного, теплого,
незборимим жаданням кохання повіяло.

Потягнулась до нього
крізь сон кожна гілочка.

Ігор Федів
2019.06.19 19:42
Складають рученята оригамі,
Об’єми замінили площину.
Я викликаю пам’ять на татамі,
І нині розкриваю таїну.
Це невідоме чи давно забуте,
Аморфні лінії минулих днів,
Що не бажає серце оминути,
Навіть якщо би дуже захотів.

Марія Дем'янюк
2019.06.19 15:51
Мабуть хмари, то сліди дивної істоти...
Захотілось їй іти радо, без турботи.
І довгесенько вона небом мандрувала,
А хмариноньки-сліди сонце затуляли.
Притомилася, ой як!, хоче відпочинку,
І спустилась до землі - моститься в затінку...

Сонце сяє, а

Тетяна Левицька
2019.06.19 15:40
Він мене рятував від пустелі,  наруги,
і жури безнадії, набридливих злив.
Простягав дружню руку над прірвою туги
і сльозу відчайдушну цілунками змив.

Дарував  зорепад, зачаровані вірші,
осипав первоцвітом зворушливих слів,
серенади співав соловейк

Ігор Деркач
2019.06.19 09:59
Що не царі, то у твоїй короні.
За очі карі і за голубі
лукава доля вибілила скроні.
І як не потонути у журбі?

Он повновидий сяє з оболоні
як вишитий цілунок на габі.
І лоскотно, і солодко тобі,

Микола Соболь
2019.06.19 08:12
Душа болить. І серце крає щем.
Любити так нелегко Україну.
Де я такого дурня ще зустріну?
Щоби пройти у двох над вирвищем.

Кумпаняться зросійщені брати.
Не та їм віра, влада, ненька, мова…
Мене зовуть, не ладиться розмова.

Олександр Сушко
2019.06.19 07:13
Від сумних думок солоні нюні
Ллються у долоні шкарубкі.
От чому жінки - усі розумні,
А мужі - тупезні глупаки?

Все що зароблю - несу до кралі,
Сам ходжу в полатаних штанах.
Благовірна днину тралі-валі,

Наталія Дяк
2019.06.19 00:03
Мапуй мене, та до екватору,
Забудь південні експедиції.
Маршрути: доля гладіатора
Або посвята Дона в лицарі.

Даремно стрілки каруселили,
Лякали вироком дозиметри.
Манили лунами веселими...

Володимир Ляшкевич
2019.06.18 21:58
• •
А поїзди летять у невідомість
до різних станцій круговерті волі
і безупинно ти пересідаєш,
а там і на ходу - з одного в інший,
з одної долі в іншу, знову й знову.
аж раптом, як в дитинство, відлітаєш
на павутинці сонної вітрилі

Іван Потьомкін
2019.06.18 21:24
Пес чоловіка так покусав,
Що рани ніяк не заживали.
Всілякі трави давали знахарі,
Але ніщо чомусь не помагало.
І ось, накульгуючи, потерпілець йде,
Навстріч - хтось, видно, не тутешній:
«Де лихо ти набув оце?»
«Довго розказувать»,- скривився чолові

Ігор Федів
2019.06.18 20:07
Ось моя радість… Дві радості – гордості,
Закутані ковдрою, линуть у сні.
Ніч романтично співає акордами,
Зірками записує небо пісні.
У кого є щастя? А я маю двічі!
Милуюся ними, жадаю життя.
І світові можу казати у вічі,
Що істину знаю у колі бут

Світлана Ковальчук
2019.06.18 18:05
А десь громи стинають спеку дня.
Їх чути за надривами гучними.
Здіймаюся у прислуханні я.
Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
аж лячно.
В небі крешуть блискавки,
неначе змії.
Можуть укусити.

Микола Дудар
2019.06.18 15:45
…уповноважений Христа?
Ось відновлюсь і запитаю
Невпинний ріст мого хвоста -
Чи впустять з ним мене до Раю?
Чи впустять з прикусом божка?..
Не від народження - присадка!!!
Вона, по правді, не важка
Всього лиш навсього як крапка…

Олександр Сушко
2019.06.18 14:14
У країні, де правлять пейса -
Звично сваряться хохлаки.
Цуплять гріш тямковиті бевзі
У глупеньких розумаків.

Гостра шпичка сідницю муля,
Потішаються Цур і Пек:
Вийшла з томосу пишна дуля -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Любов

От як мені не любити свою дружину-красавицю? Як до неї не тулитися щоночі у пошуках щастя? Вона тим щастям як медом намазана – брав би і брав. Але треба знати міру: як не можна спустошувати повністю вулика від цілющого нектару, так і жінку не можна висотувати до дна. Бо рано чи пізно втече як коза у лози.
Я свою так попервах вимучував цілунками, що вона навіть уві сні стогнала. Згодом притерлися, нині в основному разом каші варимо і на городі копирсаємося. А ще вигодовуємо кабана, доглядаємо за телицею, розводимо курей. Зранку йду на косовицю по кропиву курам та кабанцеві, потім до ставка по ряску для гусаків, а далі пішло-поїхало: корівку цургикаю на пасовисько, гусаків жену лозиною до ставка, кабана випускаю до лісу пастися, а жінка тим часом намацує курячі яйця та готує сніданок: смажить карасиків у сметанці з цибулькою, варить борщ з добрячим шматком м’яса і гарбузову кашу з рисом на молоці. Як був трохи молодшим – все встигав, а нині, коли на землю опускається ніч, вбираючи небо в чорний оксамит, орнаментований іскристими світляками, то сил на «щастя» уже й немає.
Тому потроху звикаємо з моєю святою дружиною обходитися без райських насолод. І так стає пісно на душі, що аж плакати хочеться.
Он, навпроти живе хлопак-доходяга Микола Кожум'яка: кахикає безперестанку, від нежиті по півмісяця трупом валяється у ліжку, але з його квартири щодня ширяться селом охи та ахи моторного подружжя, яке впивається щастям у теплому алькові під рожевим балдахіном зі сріблястими помпонами у формі сердечок.
А, може, це я став не таким як треба? Наче ні, ще молодий, правда трохи морщинистий, а жінка взагалі юнка! Ви б почули як сміється – аж танцювати хочеться.
Щойно вляглися - у хату загупали:
- Хазяїне, доброго вечора! Пусти, це я, бурсак Іван.
Злажу з печі та в одних трусах трюхикаю до дверей.
На порозі стовбичить майбутній святий отець, вагається. Врешті, махнув рукою, перехрестився, прошептав «Господи, помилуй» і протягнув мені правицю.
Знаю цього халаминдрика давно, ще з його дідом линів трусами ловили на луках. Був шибеником, але два роки тому у хлопця влучила громовиця. Дитина вижила, стала розмовляти незрозумілою мовою. Я потім пояснив йому, що це арамейська,- мова, на якій розмовляв Ісус Христос. Місцевий піп сказав, що це знак з неба. От і подався хлопець після школи одразу в бурсу. Добре, що батьки хоч встигли його обвінчати, а то б усе життя так і жив бобилем. Знаєте як несолодко двадцятилітньому юнакові бути монахом? Так і звихнутися можна, кажу вам авторитетно. А жіночка у нього нічогенька,- як мене бачить, то одразу полум’яніє.
- Що сталося, праведнику? – питаю у чоловіка в рясі.
- Ти чоловік начитаний, мови арамейську, давньогрецьку та іврит знаєш досконально. От переклади мені точно абзац з Буття (9-3-5). Завтра мушу реферат у семінарії здати з цього приводу, а в голові каша.
Поліз я на полицю за копією з оригіналу Біблії на івриті. Читаю:
- «Все рухоме, що живе, вам буде поживою. Але лише трави предаються вам усі. Тільки м’яса душі своєї, крові своєї – не їсти її, І тільки за кров вашу душам вашим - відплата. Із руки всіх живих – відплата наша, І з руки чоловіка, і з руки кожного брата його – відплата за душу чоловіка».
- Неправда! Ось український переклад, зроблений з давньоєврейської мови! Ніякої «нашої відплати» там немає! Це ж що виходить – богів було кілька?
- Іване! Монотеїстична теософська концепція християнства відкидає будь-яку згадку про пантеон богів. Тому це місце в Біблії, як і усі інші вичищені саме з цих міркувань.
- Виходить, що Святе письмо просто переписали?
- Звичайно! Ось дивися, читаю тобі це місце з української Біблії:
- «… тільки я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, й з руки Чоловіка, з руки кожного брата його Я буду жадати душу Людську». До речі, займенник я в українському перекладі стоїть саме на тих місцях, де він стоїть в перекладі англійському. І цього займенника в оригіналі немає.
А ось російська Біблія, те ж саме місце: « Все движущееся, все что живет, будет вам в пищу; как зелень травяную даю вам все. Только плоти с душею ее, с кровию ее не еште. Я взыщу и вашу кровь, в которой жизнь ваша, взыщу ее от всякого зверя, взыщу также душу человека от руки брата его».
Таким чином відплата богів перетворюється в намір звіра. Можна, звичайно, цей маячний текст читати українською мовою вірянам, але мовознавцям… вибач Іване, я ж не баба Параска, у глупство не вірую.
- А чим докажеш, що тут ідеться не про одного Бога а як мінімум про двох?
- Дивися, (МІД КЛ-ХІЄ АДРШНУ) написано з займенниковим суфіксом НУ – наша. Отже, «відплата наша». А омонім КЛ-ХІЄ – «всі живі» - перекладено як «всякий звір». Це, мій друже, називається – службовий підлог.
Запанувала глибока тиша. Іван витер рясою піт з чола. Я устромив у його руки кухлик вистиглого чаю з глодом.
- Але ж…
- Ніяких але ж, мій дорогий госте! В оригіналі все чітко і зрозуміло: ні про яке єдинобожжя в Біблії не йдеться. Почитай уважно, скільки разів у книзі Буття звучить слово елохім (боги) і де саме? І це не величальне слово на кшталт імперського МИ – такої форми єврейська мова не знає. Це саме множина.
Бурсак чаю так і не випив, похнюплено встав з ослона і щось бурмочучи собі під носа подався з хати.
Жінка заснула. Сиве пасмо волосся вляглося на мою подушку і скрутилося в кільця. Правиця була простягнута до мене, чекаючи ніжних обіймів чоловіка навіть уві сні. Тихо вмостився біля неї, аккуратно взяв її спрацьовану руку в свої шкарубкі долоні та поцілував.
Я робив так щовечора, з тої днини, коли нас з Євою витурили з раю. Наші діти та онуки давно забули про своїх батьків. А ми й не нав’язуємося. Нині такий час, коли дід із бабою - тягар для молодих. Вже б час душам рушити в кращі світи, але нас туди не пускають: нагородило небо безсмертям, аби зробити дошкульніше. Колись розкажемо правду - за що, бо та історія, яку ви читаєте в Книзі Буття,- прекрасна казка. З часів вигнання блукаємо, як той Агасфер, земними шляхами. А останні три тисячі років кочуємо вздовж берегів Дніпра, носимо вишиванки, їмо сало та співаємо українських пісень.
Помилилися боги, не так треба було карати. Не забрали найкоштовнішої речі на світі, заради якої я – син землі, та Єва – та, що дає життя,- спокусилися на гріхопадіння.
- Адаме! – прошепотіла жінка. – Йди сюди, мій коханий.
Ніжно прихилився до її замріяного лику, поцілував пошерхлі вуста, шию, пірнув губами в проріз сорочки і… опинився в Едемі, в казковому місці, ключем від якого є ЛЮБОВ.
10.06.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-06-11 06:22:55
Переглядів сторінки твору 54
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.992 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.992 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.803
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.06.20 05:37
Автор у цю хвилину відсутній