
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Любов
От як мені не любити свою дружину-красавицю? Як до неї не тулитися щоночі у пошуках щастя? Вона тим щастям як медом намазана – брав би і брав. Але треба знати міру: як не можна спустошувати повністю вулика від цілющого нектару, так і жінку не можна висотувати до дна. Бо рано чи пізно втече як коза у лози.
Я свою так попервах вимучував цілунками, що вона навіть уві сні стогнала. Згодом притерлися, нині в основному разом каші варимо і на городі копирсаємося. А ще вигодовуємо кабана, доглядаємо за телицею, розводимо курей. Зранку йду на косовицю по кропиву курам та кабанцеві, потім до ставка по ряску для гусаків, а далі пішло-поїхало: корівку цургикаю на пасовисько, гусаків жену лозиною до ставка, кабана випускаю до лісу пастися, а жінка тим часом намацує курячі яйця та готує сніданок: смажить карасиків у сметанці з цибулькою, варить борщ з добрячим шматком м’яса і гарбузову кашу з рисом на молоці. Як був трохи молодшим – все встигав, а нині, коли на землю опускається ніч, вбираючи небо в чорний оксамит, орнаментований іскристими світляками, то сил на «щастя» уже й немає.
Тому потроху звикаємо з моєю святою дружиною обходитися без райських насолод. І так стає пісно на душі, що аж плакати хочеться.
Он, навпроти живе хлопак-доходяга Микола Кожум'яка: кахикає безперестанку, від нежиті по півмісяця трупом валяється у ліжку, але з його квартири щодня ширяться селом охи та ахи моторного подружжя, яке впивається щастям у теплому алькові під рожевим балдахіном зі сріблястими помпонами у формі сердечок.
А, може, це я став не таким як треба? Наче ні, ще молодий, правда трохи морщинистий, а жінка взагалі юнка! Ви б почули як сміється – аж танцювати хочеться.
Щойно вляглися - у хату загупали:
- Хазяїне, доброго вечора! Пусти, це я, бурсак Іван.
Злажу з печі та в одних трусах трюхикаю до дверей.
На порозі стовбичить майбутній святий отець, вагається. Врешті, махнув рукою, перехрестився, прошептав «Господи, помилуй» і протягнув мені правицю.
Знаю цього халаминдрика давно, ще з його дідом линів трусами ловили на луках. Був шибеником, але два роки тому у хлопця влучила громовиця. Дитина вижила, стала розмовляти незрозумілою мовою. Я потім пояснив йому, що це арамейська,- мова, на якій розмовляв Ісус Христос. Місцевий піп сказав, що це знак з неба. От і подався хлопець після школи одразу в бурсу. Добре, що батьки хоч встигли його обвінчати, а то б усе життя так і жив бобилем. Знаєте як несолодко двадцятилітньому юнакові бути монахом? Так і звихнутися можна, кажу вам авторитетно. А жіночка у нього нічогенька,- як мене бачить, то одразу полум’яніє.
- Що сталося, праведнику? – питаю у чоловіка в рясі.
- Ти чоловік начитаний, мови арамейську, давньогрецьку та іврит знаєш досконально. От переклади мені точно абзац з Буття (9-3-5). Завтра мушу реферат у семінарії здати з цього приводу, а в голові каша.
Поліз я на полицю за копією з оригіналу Біблії на івриті. Читаю:
- «Все рухоме, що живе, вам буде поживою. Але лише трави предаються вам усі. Тільки м’яса душі своєї, крові своєї – не їсти її, І тільки за кров вашу душам вашим - відплата. Із руки всіх живих – відплата наша, І з руки чоловіка, і з руки кожного брата його – відплата за душу чоловіка».
- Неправда! Ось український переклад, зроблений з давньоєврейської мови! Ніякої «нашої відплати» там немає! Це ж що виходить – богів було кілька?
- Іване! Монотеїстична теософська концепція християнства відкидає будь-яку згадку про пантеон богів. Тому це місце в Біблії, як і усі інші вичищені саме з цих міркувань.
- Виходить, що Святе письмо просто переписали?
- Звичайно! Ось дивися, читаю тобі це місце з української Біблії:
- «… тільки я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, й з руки Чоловіка, з руки кожного брата його Я буду жадати душу Людську». До речі, займенник я в українському перекладі стоїть саме на тих місцях, де він стоїть в перекладі англійському. І цього займенника в оригіналі немає.
А ось російська Біблія, те ж саме місце: « Все движущееся, все что живет, будет вам в пищу; как зелень травяную даю вам все. Только плоти с душею ее, с кровию ее не еште. Я взыщу и вашу кровь, в которой жизнь ваша, взыщу ее от всякого зверя, взыщу также душу человека от руки брата его».
Таким чином відплата богів перетворюється в намір звіра. Можна, звичайно, цей маячний текст читати українською мовою вірянам, але мовознавцям… вибач Іване, я ж не баба Параска, у глупство не вірую.
- А чим докажеш, що тут ідеться не про одного Бога а як мінімум про двох?
- Дивися, (МІД КЛ-ХІЄ АДРШНУ) написано з займенниковим суфіксом НУ – наша. Отже, «відплата наша». А омонім КЛ-ХІЄ – «всі живі» - перекладено як «всякий звір». Це, мій друже, називається – службовий підлог.
Запанувала глибока тиша. Іван витер рясою піт з чола. Я устромив у його руки кухлик вистиглого чаю з глодом.
- Але ж…
- Ніяких але ж, мій дорогий госте! В оригіналі все чітко і зрозуміло: ні про яке єдинобожжя в Біблії не йдеться. Почитай уважно, скільки разів у книзі Буття звучить слово елохім (боги) і де саме? І це не величальне слово на кшталт імперського МИ – такої форми єврейська мова не знає. Це саме множина.
Бурсак чаю так і не випив, похнюплено встав з ослона і щось бурмочучи собі під носа подався з хати.
Жінка заснула. Сиве пасмо волосся вляглося на мою подушку і скрутилося в кільця. Правиця була простягнута до мене, чекаючи ніжних обіймів чоловіка навіть уві сні. Тихо вмостився біля неї, аккуратно взяв її спрацьовану руку в свої шкарубкі долоні та поцілував.
Я робив так щовечора, з тої днини, коли нас з Євою витурили з раю. Наші діти та онуки давно забули про своїх батьків. А ми й не нав’язуємося. Нині такий час, коли дід із бабою - тягар для молодих. Вже б час душам рушити в кращі світи, але нас туди не пускають: нагородило небо безсмертям, аби зробити дошкульніше. Колись розкажемо правду - за що, бо та історія, яку ви читаєте в Книзі Буття,- прекрасна казка. З часів вигнання блукаємо, як той Агасфер, земними шляхами. А останні три тисячі років кочуємо вздовж берегів Дніпра, носимо вишиванки, їмо сало та співаємо українських пісень.
Помилилися боги, не так треба було карати. Не забрали найкоштовнішої речі на світі, заради якої я – син землі, та Єва – та, що дає життя,- спокусилися на гріхопадіння.
- Адаме! – прошепотіла жінка. – Йди сюди, мій коханий.
Ніжно прихилився до її замріяного лику, поцілував пошерхлі вуста, шию, пірнув губами в проріз сорочки і… опинився в Едемі, в казковому місці, ключем від якого є ЛЮБОВ.
10.06.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любов
От як мені не любити свою дружину-красавицю? Як до неї не тулитися щоночі у пошуках щастя? Вона тим щастям як медом намазана – брав би і брав. Але треба знати міру: як не можна спустошувати повністю вулика від цілющого нектару, так і жінку не можна висотувати до дна. Бо рано чи пізно втече як коза у лози.
Я свою так попервах вимучував цілунками, що вона навіть уві сні стогнала. Згодом притерлися, нині в основному разом каші варимо і на городі копирсаємося. А ще вигодовуємо кабана, доглядаємо за телицею, розводимо курей. Зранку йду на косовицю по кропиву курам та кабанцеві, потім до ставка по ряску для гусаків, а далі пішло-поїхало: корівку цургикаю на пасовисько, гусаків жену лозиною до ставка, кабана випускаю до лісу пастися, а жінка тим часом намацує курячі яйця та готує сніданок: смажить карасиків у сметанці з цибулькою, варить борщ з добрячим шматком м’яса і гарбузову кашу з рисом на молоці. Як був трохи молодшим – все встигав, а нині, коли на землю опускається ніч, вбираючи небо в чорний оксамит, орнаментований іскристими світляками, то сил на «щастя» уже й немає.
Тому потроху звикаємо з моєю святою дружиною обходитися без райських насолод. І так стає пісно на душі, що аж плакати хочеться.
Он, навпроти живе хлопак-доходяга Микола Кожум'яка: кахикає безперестанку, від нежиті по півмісяця трупом валяється у ліжку, але з його квартири щодня ширяться селом охи та ахи моторного подружжя, яке впивається щастям у теплому алькові під рожевим балдахіном зі сріблястими помпонами у формі сердечок.
А, може, це я став не таким як треба? Наче ні, ще молодий, правда трохи морщинистий, а жінка взагалі юнка! Ви б почули як сміється – аж танцювати хочеться.
Щойно вляглися - у хату загупали:
- Хазяїне, доброго вечора! Пусти, це я, бурсак Іван.
Злажу з печі та в одних трусах трюхикаю до дверей.
На порозі стовбичить майбутній святий отець, вагається. Врешті, махнув рукою, перехрестився, прошептав «Господи, помилуй» і протягнув мені правицю.
Знаю цього халаминдрика давно, ще з його дідом линів трусами ловили на луках. Був шибеником, але два роки тому у хлопця влучила громовиця. Дитина вижила, стала розмовляти незрозумілою мовою. Я потім пояснив йому, що це арамейська,- мова, на якій розмовляв Ісус Христос. Місцевий піп сказав, що це знак з неба. От і подався хлопець після школи одразу в бурсу. Добре, що батьки хоч встигли його обвінчати, а то б усе життя так і жив бобилем. Знаєте як несолодко двадцятилітньому юнакові бути монахом? Так і звихнутися можна, кажу вам авторитетно. А жіночка у нього нічогенька,- як мене бачить, то одразу полум’яніє.
- Що сталося, праведнику? – питаю у чоловіка в рясі.
- Ти чоловік начитаний, мови арамейську, давньогрецьку та іврит знаєш досконально. От переклади мені точно абзац з Буття (9-3-5). Завтра мушу реферат у семінарії здати з цього приводу, а в голові каша.
Поліз я на полицю за копією з оригіналу Біблії на івриті. Читаю:
- «Все рухоме, що живе, вам буде поживою. Але лише трави предаються вам усі. Тільки м’яса душі своєї, крові своєї – не їсти її, І тільки за кров вашу душам вашим - відплата. Із руки всіх живих – відплата наша, І з руки чоловіка, і з руки кожного брата його – відплата за душу чоловіка».
- Неправда! Ось український переклад, зроблений з давньоєврейської мови! Ніякої «нашої відплати» там немає! Це ж що виходить – богів було кілька?
- Іване! Монотеїстична теософська концепція християнства відкидає будь-яку згадку про пантеон богів. Тому це місце в Біблії, як і усі інші вичищені саме з цих міркувань.
- Виходить, що Святе письмо просто переписали?
- Звичайно! Ось дивися, читаю тобі це місце з української Біблії:
- «… тільки я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, й з руки Чоловіка, з руки кожного брата його Я буду жадати душу Людську». До речі, займенник я в українському перекладі стоїть саме на тих місцях, де він стоїть в перекладі англійському. І цього займенника в оригіналі немає.
А ось російська Біблія, те ж саме місце: « Все движущееся, все что живет, будет вам в пищу; как зелень травяную даю вам все. Только плоти с душею ее, с кровию ее не еште. Я взыщу и вашу кровь, в которой жизнь ваша, взыщу ее от всякого зверя, взыщу также душу человека от руки брата его».
Таким чином відплата богів перетворюється в намір звіра. Можна, звичайно, цей маячний текст читати українською мовою вірянам, але мовознавцям… вибач Іване, я ж не баба Параска, у глупство не вірую.
- А чим докажеш, що тут ідеться не про одного Бога а як мінімум про двох?
- Дивися, (МІД КЛ-ХІЄ АДРШНУ) написано з займенниковим суфіксом НУ – наша. Отже, «відплата наша». А омонім КЛ-ХІЄ – «всі живі» - перекладено як «всякий звір». Це, мій друже, називається – службовий підлог.
Запанувала глибока тиша. Іван витер рясою піт з чола. Я устромив у його руки кухлик вистиглого чаю з глодом.
- Але ж…
- Ніяких але ж, мій дорогий госте! В оригіналі все чітко і зрозуміло: ні про яке єдинобожжя в Біблії не йдеться. Почитай уважно, скільки разів у книзі Буття звучить слово елохім (боги) і де саме? І це не величальне слово на кшталт імперського МИ – такої форми єврейська мова не знає. Це саме множина.
Бурсак чаю так і не випив, похнюплено встав з ослона і щось бурмочучи собі під носа подався з хати.
Жінка заснула. Сиве пасмо волосся вляглося на мою подушку і скрутилося в кільця. Правиця була простягнута до мене, чекаючи ніжних обіймів чоловіка навіть уві сні. Тихо вмостився біля неї, аккуратно взяв її спрацьовану руку в свої шкарубкі долоні та поцілував.
Я робив так щовечора, з тої днини, коли нас з Євою витурили з раю. Наші діти та онуки давно забули про своїх батьків. А ми й не нав’язуємося. Нині такий час, коли дід із бабою - тягар для молодих. Вже б час душам рушити в кращі світи, але нас туди не пускають: нагородило небо безсмертям, аби зробити дошкульніше. Колись розкажемо правду - за що, бо та історія, яку ви читаєте в Книзі Буття,- прекрасна казка. З часів вигнання блукаємо, як той Агасфер, земними шляхами. А останні три тисячі років кочуємо вздовж берегів Дніпра, носимо вишиванки, їмо сало та співаємо українських пісень.
Помилилися боги, не так треба було карати. Не забрали найкоштовнішої речі на світі, заради якої я – син землі, та Єва – та, що дає життя,- спокусилися на гріхопадіння.
- Адаме! – прошепотіла жінка. – Йди сюди, мій коханий.
Ніжно прихилився до її замріяного лику, поцілував пошерхлі вуста, шию, пірнув губами в проріз сорочки і… опинився в Едемі, в казковому місці, ключем від якого є ЛЮБОВ.
10.06.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію