ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Любов

От як мені не любити свою дружину-красавицю? Як до неї не тулитися щоночі у пошуках щастя? Вона тим щастям як медом намазана – брав би і брав. Але треба знати міру: як не можна спустошувати повністю вулика від цілющого нектару, так і жінку не можна висотувати до дна. Бо рано чи пізно втече як коза у лози.
Я свою так попервах вимучував цілунками, що вона навіть уві сні стогнала. Згодом притерлися, нині в основному разом каші варимо і на городі копирсаємося. А ще вигодовуємо кабана, доглядаємо за телицею, розводимо курей. Зранку йду на косовицю по кропиву курам та кабанцеві, потім до ставка по ряску для гусаків, а далі пішло-поїхало: корівку цургикаю на пасовисько, гусаків жену лозиною до ставка, кабана випускаю до лісу пастися, а жінка тим часом намацує курячі яйця та готує сніданок: смажить карасиків у сметанці з цибулькою, варить борщ з добрячим шматком м’яса і гарбузову кашу з рисом на молоці. Як був трохи молодшим – все встигав, а нині, коли на землю опускається ніч, вбираючи небо в чорний оксамит, орнаментований іскристими світляками, то сил на «щастя» уже й немає.
Тому потроху звикаємо з моєю святою дружиною обходитися без райських насолод. І так стає пісно на душі, що аж плакати хочеться.
Он, навпроти живе хлопак-доходяга Микола Кожум'яка: кахикає безперестанку, від нежиті по півмісяця трупом валяється у ліжку, але з його квартири щодня ширяться селом охи та ахи моторного подружжя, яке впивається щастям у теплому алькові під рожевим балдахіном зі сріблястими помпонами у формі сердечок.
А, може, це я став не таким як треба? Наче ні, ще молодий, правда трохи морщинистий, а жінка взагалі юнка! Ви б почули як сміється – аж танцювати хочеться.
Щойно вляглися - у хату загупали:
- Хазяїне, доброго вечора! Пусти, це я, бурсак Іван.
Злажу з печі та в одних трусах трюхикаю до дверей.
На порозі стовбичить майбутній святий отець, вагається. Врешті, махнув рукою, перехрестився, прошептав «Господи, помилуй» і протягнув мені правицю.
Знаю цього халаминдрика давно, ще з його дідом линів трусами ловили на луках. Був шибеником, але два роки тому у хлопця влучила громовиця. Дитина вижила, стала розмовляти незрозумілою мовою. Я потім пояснив йому, що це арамейська,- мова, на якій розмовляв Ісус Христос. Місцевий піп сказав, що це знак з неба. От і подався хлопець після школи одразу в бурсу. Добре, що батьки хоч встигли його обвінчати, а то б усе життя так і жив бобилем. Знаєте як несолодко двадцятилітньому юнакові бути монахом? Так і звихнутися можна, кажу вам авторитетно. А жіночка у нього нічогенька,- як мене бачить, то одразу полум’яніє.
- Що сталося, праведнику? – питаю у чоловіка в рясі.
- Ти чоловік начитаний, мови арамейську, давньогрецьку та іврит знаєш досконально. От переклади мені точно абзац з Буття (9-3-5). Завтра мушу реферат у семінарії здати з цього приводу, а в голові каша.
Поліз я на полицю за копією з оригіналу Біблії на івриті. Читаю:
- «Все рухоме, що живе, вам буде поживою. Але лише трави предаються вам усі. Тільки м’яса душі своєї, крові своєї – не їсти її, І тільки за кров вашу душам вашим - відплата. Із руки всіх живих – відплата наша, І з руки чоловіка, і з руки кожного брата його – відплата за душу чоловіка».
- Неправда! Ось український переклад, зроблений з давньоєврейської мови! Ніякої «нашої відплати» там немає! Це ж що виходить – богів було кілька?
- Іване! Монотеїстична теософська концепція християнства відкидає будь-яку згадку про пантеон богів. Тому це місце в Біблії, як і усі інші вичищені саме з цих міркувань.
- Виходить, що Святе письмо просто переписали?
- Звичайно! Ось дивися, читаю тобі це місце з української Біблії:
- «… тільки я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, й з руки Чоловіка, з руки кожного брата його Я буду жадати душу Людську». До речі, займенник я в українському перекладі стоїть саме на тих місцях, де він стоїть в перекладі англійському. І цього займенника в оригіналі немає.
А ось російська Біблія, те ж саме місце: « Все движущееся, все что живет, будет вам в пищу; как зелень травяную даю вам все. Только плоти с душею ее, с кровию ее не еште. Я взыщу и вашу кровь, в которой жизнь ваша, взыщу ее от всякого зверя, взыщу также душу человека от руки брата его».
Таким чином відплата богів перетворюється в намір звіра. Можна, звичайно, цей маячний текст читати українською мовою вірянам, але мовознавцям… вибач Іване, я ж не баба Параска, у глупство не вірую.
- А чим докажеш, що тут ідеться не про одного Бога а як мінімум про двох?
- Дивися, (МІД КЛ-ХІЄ АДРШНУ) написано з займенниковим суфіксом НУ – наша. Отже, «відплата наша». А омонім КЛ-ХІЄ – «всі живі» - перекладено як «всякий звір». Це, мій друже, називається – службовий підлог.
Запанувала глибока тиша. Іван витер рясою піт з чола. Я устромив у його руки кухлик вистиглого чаю з глодом.
- Але ж…
- Ніяких але ж, мій дорогий госте! В оригіналі все чітко і зрозуміло: ні про яке єдинобожжя в Біблії не йдеться. Почитай уважно, скільки разів у книзі Буття звучить слово елохім (боги) і де саме? І це не величальне слово на кшталт імперського МИ – такої форми єврейська мова не знає. Це саме множина.
Бурсак чаю так і не випив, похнюплено встав з ослона і щось бурмочучи собі під носа подався з хати.
Жінка заснула. Сиве пасмо волосся вляглося на мою подушку і скрутилося в кільця. Правиця була простягнута до мене, чекаючи ніжних обіймів чоловіка навіть уві сні. Тихо вмостився біля неї, аккуратно взяв її спрацьовану руку в свої шкарубкі долоні та поцілував.
Я робив так щовечора, з тої днини, коли нас з Євою витурили з раю. Наші діти та онуки давно забули про своїх батьків. А ми й не нав’язуємося. Нині такий час, коли дід із бабою - тягар для молодих. Вже б час душам рушити в кращі світи, але нас туди не пускають: нагородило небо безсмертям, аби зробити дошкульніше. Колись розкажемо правду - за що, бо та історія, яку ви читаєте в Книзі Буття,- прекрасна казка. З часів вигнання блукаємо, як той Агасфер, земними шляхами. А останні три тисячі років кочуємо вздовж берегів Дніпра, носимо вишиванки, їмо сало та співаємо українських пісень.
Помилилися боги, не так треба було карати. Не забрали найкоштовнішої речі на світі, заради якої я – син землі, та Єва – та, що дає життя,- спокусилися на гріхопадіння.
- Адаме! – прошепотіла жінка. – Йди сюди, мій коханий.
Ніжно прихилився до її замріяного лику, поцілував пошерхлі вуста, шию, пірнув губами в проріз сорочки і… опинився в Едемі, в казковому місці, ключем від якого є ЛЮБОВ.
10.06.2019р.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-06-11 06:22:55
Переглядів сторінки твору 696
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.963 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.965 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.803
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.04.20 10:17
Автор у цю хвилину відсутній