
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.19
11:00
Водохреща. Споліскую гріхи.
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).
Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).
Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом
2021.01.19
09:52
Коли вітер вщухає і грициків сім’ядолі
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під
2021.01.19
08:52
Не гніти мені душу,
замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!
Я продам білий світ –
замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!
Я продам білий світ –
2021.01.19
08:33
А навіщо писати сонети
про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.
***
А в небі все написано прозоро,
про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.
***
А в небі все написано прозоро,
2021.01.19
05:16
Ще зір нічних світіння мляві
Горіли втомлено вгорі,
А я на висохлі заплави
Вже гнав покірливих корів.
Ішов за ними, мов на свято,
Бо втоми зовсім не було,
Коли худобину рогату
Куди не слід чомусь тягло.
Горіли втомлено вгорі,
А я на висохлі заплави
Вже гнав покірливих корів.
Ішов за ними, мов на свято,
Бо втоми зовсім не було,
Коли худобину рогату
Куди не слід чомусь тягло.
2021.01.18
21:46
Немає досконалому межі.
Одне й те саме не буває всує.
Поезія – це дзеркало душі,
якій лише інклюзія пасує.
А мрії – то у небі вітражі,
які уява іноді малює
як видимого Духу міражі
Одне й те саме не буває всує.
Поезія – це дзеркало душі,
якій лише інклюзія пасує.
А мрії – то у небі вітражі,
які уява іноді малює
як видимого Духу міражі
2021.01.18
20:43
Вставай, Васильку! Годі уже спати!
Пора іти на вулицю гуляти.
Там уже снігу за ніч намело.
Поснідай та хутенько одягайся,
Піди надвір, із друзями пограйся,
Із гірки поз’їжджайте за селом.
Василько кинувсь до вікна. І справді:
Ніч розродилась, врешт
Пора іти на вулицю гуляти.
Там уже снігу за ніч намело.
Поснідай та хутенько одягайся,
Піди надвір, із друзями пограйся,
Із гірки поз’їжджайте за селом.
Василько кинувсь до вікна. І справді:
Ніч розродилась, врешт
2021.01.18
20:33
Високий класику, дарма
Ти лаяв те, що сокровенне,
Божествена рука сама
Влила цю кров тобі у вени.
За винятком кількох осіб,
Їх частка зовсім невелика,
Ця нація створила хліб,
Ти лаяв те, що сокровенне,
Божествена рука сама
Влила цю кров тобі у вени.
За винятком кількох осіб,
Їх частка зовсім невелика,
Ця нація створила хліб,
2021.01.18
16:14
Нехай співають всі народи
Хвалу Всевишньому Царю.
Йдучи до миру і свободи,
Облишать віковічну прю.
Зречуться впертостей, гордині,
Зарозумілостей сліпих…
Знайдуть в собі серця дитинні,
Хвалу Всевишньому Царю.
Йдучи до миру і свободи,
Облишать віковічну прю.
Зречуться впертостей, гордині,
Зарозумілостей сліпих…
Знайдуть в собі серця дитинні,
2021.01.18
13:13
Нічого не буває без причини.
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.
Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості
Нікого не чекай у самоті
і не шукай зі свічкою людини...
сізіфи й діогени вже не ті.
Лихої, а не світлої години
горнята били не одні святі...
і не радій, що істини прості
2021.01.18
13:09
Не обіцяй нікому і ніколи
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.
У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе
за обріями гори золоті.
Стає водою лід у теплоті,
та не сягає за полярне коло.
У далині незвідані путі
твоєї волі і моєї долі,
на довгій ниві перекотиполе
2021.01.18
10:53
І ось вона, омріяна зупинка,
мені дорога через все село
в руках із хлібом дідусю торбинка,
як смачно пахне скошене зело…
Життя тут не кипить, але вирує,
бо кажуть літній день годує рік
й ледачого шукати навіть всує
мені дорога через все село
в руках із хлібом дідусю торбинка,
як смачно пахне скошене зело…
Життя тут не кипить, але вирує,
бо кажуть літній день годує рік
й ледачого шукати навіть всує
2021.01.18
09:49
Забиваєш цвяхи у серце -
нелукавим, ясним, блаженним.
Посипаєш пекучим перцем
абрикосові сни даремно.
Хтось в натхненні розраду бачить,
котить вгору Сізіфа камінь,
відкриває світи незрячим,
нелукавим, ясним, блаженним.
Посипаєш пекучим перцем
абрикосові сни даремно.
Хтось в натхненні розраду бачить,
котить вгору Сізіфа камінь,
відкриває світи незрячим,
2021.01.18
08:47
А мені не потрібні сніги.
Обійдуся. І вигрію очі:
Безтурботні лише дітлахи,
А все інше – сумне і пророче.
Первозданне, природне – оте,
Що прийшло й не відходить від мене, --
Відчуваю: навколо цвіте,
Обійдуся. І вигрію очі:
Безтурботні лише дітлахи,
А все інше – сумне і пророче.
Первозданне, природне – оте,
Що прийшло й не відходить від мене, --
Відчуваю: навколо цвіте,
2021.01.18
08:45
Горішня мрія!.. А слова ж які!
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки прудкі,
розкидані пелюстками між нами.
Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,
Але, повір, вона не за словами.
Горішня мрія – це гадки прудкі,
розкидані пелюстками між нами.
Чому я мить люблю не так, як ти,
а ти кохатимеш, як я, аж завтра?
Горішні мрії, сховані світи,
2021.01.18
07:45
М. К...
Безупинною ходою
Дальні зваблюєш світи, –
Сонцем, вітром і водою
Взимку й літом пахнеш ти.
То тебе голублять хвилі,
То збентежують луги, –
Ти і зараз полетіла
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Безупинною ходою
Дальні зваблюєш світи, –
Сонцем, вітром і водою
Взимку й літом пахнеш ти.
То тебе голублять хвилі,
То збентежують луги, –
Ти і зараз полетіла
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2010.02.24
2009.11.23
2007.02.07
2006.12.10
2006.09.28
2006.07.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Огляди авторів/користувачів
Курйози нашого сайту
Спробую флегматично пояснити історію з моїми вичитуванням віршів Тетяни Левицької - і то подеколи.
Таня хороша поетеса і приємна жінка. Мені прикро, що ми стали заручницями таких перипетій.
Найкурйозніше, що вона приватно у чаті ФБ просила мене глянути на її поезії, і я не відмовляла, завершивши власні справи. А у мене їх чимало: побут, родина, творчість.
Недавно було таке: хтось зауважив вживання "навкруж" у контексті, вона сумнівається - і лише я, так вважає Чорногуз, можу їй сказати... чи так можна... хм...
Перепитала: та невже? "Ти для нього авторитет, Майє", - так відповіла.
Так мені було сказано. Таня радісно дякувала. Все було спокійно.
І тепер тут читаю, що я така-сяка, що я "налаштовувала" проти Чорногуза десь когось. Ярославе, ви дійсно так вважаєте чи пишете голослівно - і потім вибачення проситимете? Мені ці напади відбивати набридає. Та невже б я коментувала на Вашій сторінці, якби Ви не написали на нас із Л. Бенедишин звинувачувального коментаря? Кожну принизили. Ми завинили, бо погіршували вірші Тані. Такого не могло бути. Автори самі вирішують, як писати, і заміна не є нашою. Я за самостійну працю над написаним. А ображати жінок - некрасиво.
Колись Вам видалося, що я маю клона (а їх я не заводжу) і разом із Сушком Вас критикую. Ви на мене (це нечувано, бо я звикла до пошанівку) написали "сука", а потім палко вибачалися, я вже тоді зрозуміла, на що Ви здатні у поривах гніву.
Тоді Тані написала про таку Вашу негідну поведінку. То це я налаштовувала? Інших випадків не було.
Чоловік, що дозволяє собі отак писати, обзивати - достойний поваги? Скільки можна?
Сайт колись сотрясали ваші гнівливі коментарі на адресу Сушка, прокльони навіть були. Все стихло, друзі помирилися - і я стала обом поганою. Когнітивний дисонанс. Де ж я "плела інтриги"? навіщо? чи личило б мені бути інтриганткою з діамантовим кольє... Хто Ви для мене? Що мною мало б рухати?
Живу усамітнено. Не є тусовщицею. Невже дорослі персони можуть бути наскільки амбітними і сліпими у своїй злобі, наче хто посягнув на Ваші пагорби слави, щоб вибачатися - і нападати одночасно? Я шокована.
Це мої співвітчизники... Та ворогів не треба, маючи таких друзяк! Вам треба мене очорнити, щоб відверталися і зачудовувалися вашими віршами. Пишете голослівно під вибаченням власним таке:
"Налаштовували Ви і проти мене людей, я це знаю, Ви думаєте, що всі мовчать і Ваші друзі, та ні. Всі від Вас поступово відвертаються, бачичи хто Ви є насправді".
Над цим кожному варто замислитися.
Хто Ви є насправді? Я є нелицемірною і такою, що здатна захищатися. Бо левиця. Бо не маю вини. І лише почуття справедливості веде мене.
Відвертаються від справжніх яскравих поетів завжди. Заздрісність, власні комплекси неповноцінності, ще якісь мотиви спонукують людей відходити від особистостей. Бо утворюється прірва. Хтось, подібний, навпаки - наближається. Сірість притягує сірість. Вона збивається у ковтун - і мусиш відчіпляти від себе реп'яшню.
Проживши на світі чимало років, я з подивом читаю ту нісенітницю, що Ви на мене пишете під своїм ВИБАЧЕННЯМ, долучилися до тролінгу лицемірного Сушка, він Вас веде, штудіює Макіавеллі. Ви ж писали не раз звернення до Редакції майстерень із проханням подіяти на Сушка. Ми це читали. Те на сторінці Вашій збереглося. Зазирніть, перенесіться у той настрій.
Ви обзивали обісцюшком свого друзяку. Так він допікав.
А нині - що? Ви ж не хлопчик, якому нашепчуть на вухо: ота погана - і він вірить... Соромно мені за вас обох із Сушком. Лишіть мене у спокої. Ніколи не була інтриганткою, Ваші слова про плетіння інтриг - не за адресою.
Озирніться і побачите, хто насправді той чорний Павук. Ви надто легковірний у свої зрілі роки, мій ровеснику. Ще є час на справжнє вибачення.
Завтра день народження мого сина Юрія, і я не можу відволікатися на захист своєї честі. Тому сьогодні пропоную Вам спокійно переглянути свої закиди. А думка Ваша про мої поезії таки не цікава, бо Ваших я майже не читаю, вони не викликають у мене особливого захоплення, трепету, не варто себе вважати гуру непомильним, пане Ярославе. Ми дуже різні - і це чудово. Не опущуся до назвисьок. Лишуся шляхетною.
..........
Пишете, що я ніколи не піду з ПМ? Заборонили коментування, тут відповім.
Саме цього Вам треба? Щоб пішли всі відомі, і Ви розкошували.
Один запеклий друзяка обзиває козою, інший долучається цькувати.
Я наче у світі Босхових картин.
То мирилися, то воювали-гримкотіли з друзякою, і все це прилюдно. Наче не можна десь з'ясувати стосунки.
А я хочу розвою сайту, поезії, а не пасквілів, назріло оцінювання нових авторів, залучення редакторів. І саме Любов Бенедишин, якщо зголоситься, могла б бути найкращим редактором на сайті, звісно, після шановного редактора майстерень - адміну.
Вірш Василя Стуса, який Ви не сприйняли у коментарі на власній сторінці, я взяла з ресурсу "Поезія щодня"
джерело https://www.facebook.com/StusVasyl/photos/a.1339564159442062/2320549551343513/?type=3&theater&ifg=1
Дерева, вітром підбиті,
Пещені літом і сонцем,
Піднявши вгору долоні,
Пнуться до неба. Зайшлися
У ритуальному танці.
Я заздрю вам, тривожні дерева
Із добрими дитячими очима!
Ви кожен рік оновлюєтесь: Я ж
До цього тільки прагну.
Людино! Коли дерево сторуко
Голубить небо, вітер, і весну,
І день, і ніч, і вечори, і ранки —
Не забувай, що дві твої руки
Не можуть мати спокою ніколи.
.................
Волію читати не менш красиву поезію на Головній поетичного сайту, а не кострубату, неохайну графоманію Сушка. Саме в ній Ви звинувачували друзяку не раз на цьому сайті. А що нині він публікує?
Заливає ресурс віршатами, пасквілями, тролить. Лікує від гарного смаку.
Щодня агітки та заримовані зітхання "якпоганомиживемо" інших авторів бачу. Що з цього цікаве сучасному читачеві?
Отже, не виживати з сайту нас потрібно, а розбудовувати майстерні. Очистити шиби, стіни і стелю. І витирати ноги перед входом у храм Поезії.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Курйози нашого сайту
відповідь Ярославу Чорногузові на його випади, на його так зване вибачення...
Ранок. Вибачення пана Чорногуза переді мною і Л.Бенедишин переросло у напад. Враження, що потрібен кризовий менеджер.
Спробую флегматично пояснити історію з моїми вичитуванням віршів Тетяни Левицької - і то подеколи.
Таня хороша поетеса і приємна жінка. Мені прикро, що ми стали заручницями таких перипетій.
Найкурйозніше, що вона приватно у чаті ФБ просила мене глянути на її поезії, і я не відмовляла, завершивши власні справи. А у мене їх чимало: побут, родина, творчість.
Недавно було таке: хтось зауважив вживання "навкруж" у контексті, вона сумнівається - і лише я, так вважає Чорногуз, можу їй сказати... чи так можна... хм...
Перепитала: та невже? "Ти для нього авторитет, Майє", - так відповіла.
Так мені було сказано. Таня радісно дякувала. Все було спокійно.
І тепер тут читаю, що я така-сяка, що я "налаштовувала" проти Чорногуза десь когось. Ярославе, ви дійсно так вважаєте чи пишете голослівно - і потім вибачення проситимете? Мені ці напади відбивати набридає. Та невже б я коментувала на Вашій сторінці, якби Ви не написали на нас із Л. Бенедишин звинувачувального коментаря? Кожну принизили. Ми завинили, бо погіршували вірші Тані. Такого не могло бути. Автори самі вирішують, як писати, і заміна не є нашою. Я за самостійну працю над написаним. А ображати жінок - некрасиво.
Колись Вам видалося, що я маю клона (а їх я не заводжу) і разом із Сушком Вас критикую. Ви на мене (це нечувано, бо я звикла до пошанівку) написали "сука", а потім палко вибачалися, я вже тоді зрозуміла, на що Ви здатні у поривах гніву.
Тоді Тані написала про таку Вашу негідну поведінку. То це я налаштовувала? Інших випадків не було.
Чоловік, що дозволяє собі отак писати, обзивати - достойний поваги? Скільки можна?
Сайт колись сотрясали ваші гнівливі коментарі на адресу Сушка, прокльони навіть були. Все стихло, друзі помирилися - і я стала обом поганою. Когнітивний дисонанс. Де ж я "плела інтриги"? навіщо? чи личило б мені бути інтриганткою з діамантовим кольє... Хто Ви для мене? Що мною мало б рухати?
Живу усамітнено. Не є тусовщицею. Невже дорослі персони можуть бути наскільки амбітними і сліпими у своїй злобі, наче хто посягнув на Ваші пагорби слави, щоб вибачатися - і нападати одночасно? Я шокована.
Це мої співвітчизники... Та ворогів не треба, маючи таких друзяк! Вам треба мене очорнити, щоб відверталися і зачудовувалися вашими віршами. Пишете голослівно під вибаченням власним таке:
"Налаштовували Ви і проти мене людей, я це знаю, Ви думаєте, що всі мовчать і Ваші друзі, та ні. Всі від Вас поступово відвертаються, бачичи хто Ви є насправді".
Над цим кожному варто замислитися.
Хто Ви є насправді? Я є нелицемірною і такою, що здатна захищатися. Бо левиця. Бо не маю вини. І лише почуття справедливості веде мене.
Відвертаються від справжніх яскравих поетів завжди. Заздрісність, власні комплекси неповноцінності, ще якісь мотиви спонукують людей відходити від особистостей. Бо утворюється прірва. Хтось, подібний, навпаки - наближається. Сірість притягує сірість. Вона збивається у ковтун - і мусиш відчіпляти від себе реп'яшню.
Проживши на світі чимало років, я з подивом читаю ту нісенітницю, що Ви на мене пишете під своїм ВИБАЧЕННЯМ, долучилися до тролінгу лицемірного Сушка, він Вас веде, штудіює Макіавеллі. Ви ж писали не раз звернення до Редакції майстерень із проханням подіяти на Сушка. Ми це читали. Те на сторінці Вашій збереглося. Зазирніть, перенесіться у той настрій.
Ви обзивали обісцюшком свого друзяку. Так він допікав.
А нині - що? Ви ж не хлопчик, якому нашепчуть на вухо: ота погана - і він вірить... Соромно мені за вас обох із Сушком. Лишіть мене у спокої. Ніколи не була інтриганткою, Ваші слова про плетіння інтриг - не за адресою.
Озирніться і побачите, хто насправді той чорний Павук. Ви надто легковірний у свої зрілі роки, мій ровеснику. Ще є час на справжнє вибачення.
Завтра день народження мого сина Юрія, і я не можу відволікатися на захист своєї честі. Тому сьогодні пропоную Вам спокійно переглянути свої закиди. А думка Ваша про мої поезії таки не цікава, бо Ваших я майже не читаю, вони не викликають у мене особливого захоплення, трепету, не варто себе вважати гуру непомильним, пане Ярославе. Ми дуже різні - і це чудово. Не опущуся до назвисьок. Лишуся шляхетною.
..........
Пишете, що я ніколи не піду з ПМ? Заборонили коментування, тут відповім.
Саме цього Вам треба? Щоб пішли всі відомі, і Ви розкошували.
Один запеклий друзяка обзиває козою, інший долучається цькувати.
Я наче у світі Босхових картин.
То мирилися, то воювали-гримкотіли з друзякою, і все це прилюдно. Наче не можна десь з'ясувати стосунки.
А я хочу розвою сайту, поезії, а не пасквілів, назріло оцінювання нових авторів, залучення редакторів. І саме Любов Бенедишин, якщо зголоситься, могла б бути найкращим редактором на сайті, звісно, після шановного редактора майстерень - адміну.
Вірш Василя Стуса, який Ви не сприйняли у коментарі на власній сторінці, я взяла з ресурсу "Поезія щодня"
джерело https://www.facebook.com/StusVasyl/photos/a.1339564159442062/2320549551343513/?type=3&theater&ifg=1
Дерева, вітром підбиті,
Пещені літом і сонцем,
Піднявши вгору долоні,
Пнуться до неба. Зайшлися
У ритуальному танці.
Я заздрю вам, тривожні дерева
Із добрими дитячими очима!
Ви кожен рік оновлюєтесь: Я ж
До цього тільки прагну.
Людино! Коли дерево сторуко
Голубить небо, вітер, і весну,
І день, і ніч, і вечори, і ранки —
Не забувай, що дві твої руки
Не можуть мати спокою ніколи.
.................
Волію читати не менш красиву поезію на Головній поетичного сайту, а не кострубату, неохайну графоманію Сушка. Саме в ній Ви звинувачували друзяку не раз на цьому сайті. А що нині він публікує?
Заливає ресурс віршатами, пасквілями, тролить. Лікує від гарного смаку.
Щодня агітки та заримовані зітхання "якпоганомиживемо" інших авторів бачу. Що з цього цікаве сучасному читачеві?
Отже, не виживати з сайту нас потрібно, а розбудовувати майстерні. Очистити шиби, стіни і стелю. І витирати ноги перед входом у храм Поезії.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію