
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.16
22:36
Зникнути в невідомості,
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
2025.10.16
20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
2025.10.16
20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
2025.10.16
16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
2025.10.16
10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
2025.10.16
10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2010.02.24
2009.11.23
2007.02.07
2006.12.10
2006.09.28
2006.07.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Майя Залізняк /
Огляди авторів/користувачів
Курйози нашого сайту
Спробую флегматично пояснити історію з моїми вичитуванням віршів Тетяни Левицької - і то подеколи.
Таня хороша поетеса і приємна жінка. Мені прикро, що ми стали заручницями таких перипетій.
Найкурйозніше, що вона приватно у чаті ФБ просила мене глянути на її поезії, і я не відмовляла, завершивши власні справи. А у мене їх чимало: побут, родина, творчість.
Недавно було таке: хтось зауважив вживання "навкруж" у контексті, вона сумнівається - і лише я, так вважає Чорногуз, можу їй сказати... чи так можна... хм...
Перепитала: та невже? "Ти для нього авторитет, Майє", - так відповіла.
Так мені було сказано. Таня радісно дякувала. Все було спокійно.
І тепер тут читаю, що я така-сяка, що я "налаштовувала" проти Чорногуза десь когось. Ярославе, ви дійсно так вважаєте чи пишете голослівно - і потім вибачення проситимете? Мені ці напади відбивати набридає. Та невже б я коментувала на Вашій сторінці, якби Ви не написали на нас із Л. Бенедишин звинувачувального коментаря? Кожну принизили. Ми завинили, бо погіршували вірші Тані. Такого не могло бути. Автори самі вирішують, як писати, і заміна не є нашою. Я за самостійну працю над написаним. А ображати жінок - некрасиво.
Колись Вам видалося, що я маю клона (а їх я не заводжу) і разом із Сушком Вас критикую. Ви на мене (це нечувано, бо я звикла до пошанівку) написали "сука", а потім палко вибачалися, я вже тоді зрозуміла, на що Ви здатні у поривах гніву.
Тоді Тані написала про таку Вашу негідну поведінку. То це я налаштовувала? Інших випадків не було.
Чоловік, що дозволяє собі отак писати, обзивати - достойний поваги? Скільки можна?
Сайт колись сотрясали ваші гнівливі коментарі на адресу Сушка, прокльони навіть були. Все стихло, друзі помирилися - і я стала обом поганою. Когнітивний дисонанс. Де ж я "плела інтриги"? навіщо? чи личило б мені бути інтриганткою з діамантовим кольє... Хто Ви для мене? Що мною мало б рухати?
Живу усамітнено. Не є тусовщицею. Невже дорослі персони можуть бути наскільки амбітними і сліпими у своїй злобі, наче хто посягнув на Ваші пагорби слави, щоб вибачатися - і нападати одночасно? Я шокована.
Це мої співвітчизники... Та ворогів не треба, маючи таких друзяк! Вам треба мене очорнити, щоб відверталися і зачудовувалися вашими віршами. Пишете голослівно під вибаченням власним таке:
"Налаштовували Ви і проти мене людей, я це знаю, Ви думаєте, що всі мовчать і Ваші друзі, та ні. Всі від Вас поступово відвертаються, бачичи хто Ви є насправді".
Над цим кожному варто замислитися.
Хто Ви є насправді? Я є нелицемірною і такою, що здатна захищатися. Бо левиця. Бо не маю вини. І лише почуття справедливості веде мене.
Відвертаються від справжніх яскравих поетів завжди. Заздрісність, власні комплекси неповноцінності, ще якісь мотиви спонукують людей відходити від особистостей. Бо утворюється прірва. Хтось, подібний, навпаки - наближається. Сірість притягує сірість. Вона збивається у ковтун - і мусиш відчіпляти від себе реп'яшню.
Проживши на світі чимало років, я з подивом читаю ту нісенітницю, що Ви на мене пишете під своїм ВИБАЧЕННЯМ, долучилися до тролінгу лицемірного Сушка, він Вас веде, штудіює Макіавеллі. Ви ж писали не раз звернення до Редакції майстерень із проханням подіяти на Сушка. Ми це читали. Те на сторінці Вашій збереглося. Зазирніть, перенесіться у той настрій.
Ви обзивали обісцюшком свого друзяку. Так він допікав.
А нині - що? Ви ж не хлопчик, якому нашепчуть на вухо: ота погана - і він вірить... Соромно мені за вас обох із Сушком. Лишіть мене у спокої. Ніколи не була інтриганткою, Ваші слова про плетіння інтриг - не за адресою.
Озирніться і побачите, хто насправді той чорний Павук. Ви надто легковірний у свої зрілі роки, мій ровеснику. Ще є час на справжнє вибачення.
Завтра день народження мого сина Юрія, і я не можу відволікатися на захист своєї честі. Тому сьогодні пропоную Вам спокійно переглянути свої закиди. А думка Ваша про мої поезії таки не цікава, бо Ваших я майже не читаю, вони не викликають у мене особливого захоплення, трепету, не варто себе вважати гуру непомильним, пане Ярославе. Ми дуже різні - і це чудово. Не опущуся до назвисьок. Лишуся шляхетною.
..........
Пишете, що я ніколи не піду з ПМ? Заборонили коментування, тут відповім.
Саме цього Вам треба? Щоб пішли всі відомі, і Ви розкошували.
Один запеклий друзяка обзиває козою, інший долучається цькувати.
Я наче у світі Босхових картин.
То мирилися, то воювали-гримкотіли з друзякою, і все це прилюдно. Наче не можна десь з'ясувати стосунки.
А я хочу розвою сайту, поезії, а не пасквілів, назріло оцінювання нових авторів, залучення редакторів. І саме Любов Бенедишин, якщо зголоситься, могла б бути найкращим редактором на сайті, звісно, після шановного редактора майстерень - адміну.
Вірш Василя Стуса, який Ви не сприйняли у коментарі на власній сторінці, я взяла з ресурсу "Поезія щодня"
джерело https://www.facebook.com/StusVasyl/photos/a.1339564159442062/2320549551343513/?type=3&theater&ifg=1
Дерева, вітром підбиті,
Пещені літом і сонцем,
Піднявши вгору долоні,
Пнуться до неба. Зайшлися
У ритуальному танці.
Я заздрю вам, тривожні дерева
Із добрими дитячими очима!
Ви кожен рік оновлюєтесь: Я ж
До цього тільки прагну.
Людино! Коли дерево сторуко
Голубить небо, вітер, і весну,
І день, і ніч, і вечори, і ранки —
Не забувай, що дві твої руки
Не можуть мати спокою ніколи.
.................
Волію читати не менш красиву поезію на Головній поетичного сайту, а не кострубату, неохайну графоманію Сушка. Саме в ній Ви звинувачували друзяку не раз на цьому сайті. А що нині він публікує?
Заливає ресурс віршатами, пасквілями, тролить. Лікує від гарного смаку.
Щодня агітки та заримовані зітхання "якпоганомиживемо" інших авторів бачу. Що з цього цікаве сучасному читачеві?
Отже, не виживати з сайту нас потрібно, а розбудовувати майстерні. Очистити шиби, стіни і стелю. І витирати ноги перед входом у храм Поезії.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Курйози нашого сайту
відповідь Ярославу Чорногузові на його випади, на його так зване вибачення...
Ранок. Вибачення пана Чорногуза переді мною і Л.Бенедишин переросло у напад. Враження, що потрібен кризовий менеджер.
Спробую флегматично пояснити історію з моїми вичитуванням віршів Тетяни Левицької - і то подеколи.
Таня хороша поетеса і приємна жінка. Мені прикро, що ми стали заручницями таких перипетій.
Найкурйозніше, що вона приватно у чаті ФБ просила мене глянути на її поезії, і я не відмовляла, завершивши власні справи. А у мене їх чимало: побут, родина, творчість.
Недавно було таке: хтось зауважив вживання "навкруж" у контексті, вона сумнівається - і лише я, так вважає Чорногуз, можу їй сказати... чи так можна... хм...
Перепитала: та невже? "Ти для нього авторитет, Майє", - так відповіла.
Так мені було сказано. Таня радісно дякувала. Все було спокійно.
І тепер тут читаю, що я така-сяка, що я "налаштовувала" проти Чорногуза десь когось. Ярославе, ви дійсно так вважаєте чи пишете голослівно - і потім вибачення проситимете? Мені ці напади відбивати набридає. Та невже б я коментувала на Вашій сторінці, якби Ви не написали на нас із Л. Бенедишин звинувачувального коментаря? Кожну принизили. Ми завинили, бо погіршували вірші Тані. Такого не могло бути. Автори самі вирішують, як писати, і заміна не є нашою. Я за самостійну працю над написаним. А ображати жінок - некрасиво.
Колись Вам видалося, що я маю клона (а їх я не заводжу) і разом із Сушком Вас критикую. Ви на мене (це нечувано, бо я звикла до пошанівку) написали "сука", а потім палко вибачалися, я вже тоді зрозуміла, на що Ви здатні у поривах гніву.
Тоді Тані написала про таку Вашу негідну поведінку. То це я налаштовувала? Інших випадків не було.
Чоловік, що дозволяє собі отак писати, обзивати - достойний поваги? Скільки можна?
Сайт колись сотрясали ваші гнівливі коментарі на адресу Сушка, прокльони навіть були. Все стихло, друзі помирилися - і я стала обом поганою. Когнітивний дисонанс. Де ж я "плела інтриги"? навіщо? чи личило б мені бути інтриганткою з діамантовим кольє... Хто Ви для мене? Що мною мало б рухати?
Живу усамітнено. Не є тусовщицею. Невже дорослі персони можуть бути наскільки амбітними і сліпими у своїй злобі, наче хто посягнув на Ваші пагорби слави, щоб вибачатися - і нападати одночасно? Я шокована.
Це мої співвітчизники... Та ворогів не треба, маючи таких друзяк! Вам треба мене очорнити, щоб відверталися і зачудовувалися вашими віршами. Пишете голослівно під вибаченням власним таке:
"Налаштовували Ви і проти мене людей, я це знаю, Ви думаєте, що всі мовчать і Ваші друзі, та ні. Всі від Вас поступово відвертаються, бачичи хто Ви є насправді".
Над цим кожному варто замислитися.
Хто Ви є насправді? Я є нелицемірною і такою, що здатна захищатися. Бо левиця. Бо не маю вини. І лише почуття справедливості веде мене.
Відвертаються від справжніх яскравих поетів завжди. Заздрісність, власні комплекси неповноцінності, ще якісь мотиви спонукують людей відходити від особистостей. Бо утворюється прірва. Хтось, подібний, навпаки - наближається. Сірість притягує сірість. Вона збивається у ковтун - і мусиш відчіпляти від себе реп'яшню.
Проживши на світі чимало років, я з подивом читаю ту нісенітницю, що Ви на мене пишете під своїм ВИБАЧЕННЯМ, долучилися до тролінгу лицемірного Сушка, він Вас веде, штудіює Макіавеллі. Ви ж писали не раз звернення до Редакції майстерень із проханням подіяти на Сушка. Ми це читали. Те на сторінці Вашій збереглося. Зазирніть, перенесіться у той настрій.
Ви обзивали обісцюшком свого друзяку. Так він допікав.
А нині - що? Ви ж не хлопчик, якому нашепчуть на вухо: ота погана - і він вірить... Соромно мені за вас обох із Сушком. Лишіть мене у спокої. Ніколи не була інтриганткою, Ваші слова про плетіння інтриг - не за адресою.
Озирніться і побачите, хто насправді той чорний Павук. Ви надто легковірний у свої зрілі роки, мій ровеснику. Ще є час на справжнє вибачення.
Завтра день народження мого сина Юрія, і я не можу відволікатися на захист своєї честі. Тому сьогодні пропоную Вам спокійно переглянути свої закиди. А думка Ваша про мої поезії таки не цікава, бо Ваших я майже не читаю, вони не викликають у мене особливого захоплення, трепету, не варто себе вважати гуру непомильним, пане Ярославе. Ми дуже різні - і це чудово. Не опущуся до назвисьок. Лишуся шляхетною.
..........
Пишете, що я ніколи не піду з ПМ? Заборонили коментування, тут відповім.
Саме цього Вам треба? Щоб пішли всі відомі, і Ви розкошували.
Один запеклий друзяка обзиває козою, інший долучається цькувати.
Я наче у світі Босхових картин.
То мирилися, то воювали-гримкотіли з друзякою, і все це прилюдно. Наче не можна десь з'ясувати стосунки.
А я хочу розвою сайту, поезії, а не пасквілів, назріло оцінювання нових авторів, залучення редакторів. І саме Любов Бенедишин, якщо зголоситься, могла б бути найкращим редактором на сайті, звісно, після шановного редактора майстерень - адміну.
Вірш Василя Стуса, який Ви не сприйняли у коментарі на власній сторінці, я взяла з ресурсу "Поезія щодня"
джерело https://www.facebook.com/StusVasyl/photos/a.1339564159442062/2320549551343513/?type=3&theater&ifg=1
Дерева, вітром підбиті,
Пещені літом і сонцем,
Піднявши вгору долоні,
Пнуться до неба. Зайшлися
У ритуальному танці.
Я заздрю вам, тривожні дерева
Із добрими дитячими очима!
Ви кожен рік оновлюєтесь: Я ж
До цього тільки прагну.
Людино! Коли дерево сторуко
Голубить небо, вітер, і весну,
І день, і ніч, і вечори, і ранки —
Не забувай, що дві твої руки
Не можуть мати спокою ніколи.
.................
Волію читати не менш красиву поезію на Головній поетичного сайту, а не кострубату, неохайну графоманію Сушка. Саме в ній Ви звинувачували друзяку не раз на цьому сайті. А що нині він публікує?
Заливає ресурс віршатами, пасквілями, тролить. Лікує від гарного смаку.
Щодня агітки та заримовані зітхання "якпоганомиживемо" інших авторів бачу. Що з цього цікаве сучасному читачеві?
Отже, не виживати з сайту нас потрібно, а розбудовувати майстерні. Очистити шиби, стіни і стелю. І витирати ноги перед входом у храм Поезії.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію