Дійові особи:
4-річна Світланка, 1-річний Максимко, тато, мама і бабуся.

* * *
Світланка грається зонтиком, якого я називаю парасолею. Відкриває і закриває його, «приміряє» на себе, зазираючи в дзеркало. Раптом повертається до мене і каже:
― Мамо, а давай парасолю накривачкою будемо називати, бо вона всіх накриває. Хіба хто парас купить.
― Доню, що то за «парас»? ― питую після вагомої паузи.
― Парас ― то таке, що на нього чіпляють світло! ― серйозно пояснює мені донечка і раптом… сміється.
― Мамо, розкажи татові, яке я смішне про накривачку і парас придумала!

* * *
Світланка вертиться біля мене:
― Мамо, відгадай загадку:
В горщику кипить борщик,
в горщику кипить супчик,
в горщику сидять дітки.
― Донечко, і що це буде? ― гублюся у здогадках…
― Гніздечко!
Через декілька днів:
― Доню, а ти пам’ятаєш ту загадку про горщик, в якому кипить борщик, супчик і сидять дітки? ― запитую я, пригадавши недавню історію.
― Так!
― І яка ж у неї відгадка?
― Кубло! А там курчатка парують! ― дзвенить донечка.
― А чого вони парують?!. ― дивуюся.
― Бо мокрі, тільки-но вилізли з яєчок!

* * *
У нашої донечки мідний колір волосся. Я називаю її руденькою, як білочка. Якось увечері:
― Тату, а ти знаєш, чого зимою рудень?
― Може, грудень? ― допитується тато. ― Місяць такий.
― Ні, я називаю його «рудень»! ― твердо стоїть на своєму донечка.
― Ну-ну? ― невизначено кидає тато.
― Бо приходять такі руді місяці, ― пояснює Світланка, ― і все переруджують у рудий колір. От і я така руденька…

* * *
Максимко і Світланка граються кубиками: їздять до млина та набирають у кубики-"мішки" муку. Раптом Світланка звертається до мене:
― Манеж ― то комора наша. В тій коморі сидять мішки. Тихо-тихо щось приспівують… Мамо, а чого тихо?
― Не знаю… То ж ти сказала,― відповідаю.
― Тихо, бо вони щось собі шепочуть, ― знаходиться донечка.

* * *
Світланка сидить на ліжку і малює, а маленький братик тупає біля неї та, впершись животиком у ліжко, стягує з ніг сестрички шкарпетки. Донечка скаржиться:
― Мамо, Максимко мені невдячно поскидав шкарпетки!..

* * *
Якось уранці, виринувши з подушки і глянувши в бік вікна, донечка дивується:
― Тату, подивися куди я доспала!..

* * *
Бабуся сердито підбирає іграшки, розкидані по кімнаті. Світланка не хоче їй допомагати, тому бабуся «погрожує» зібрати їх у «чорний пакет», що означає ― викинути.
Донечка прибігає до мене і скаржиться:
― Бабуся хоче мої іграшки зібрати в чорний пакет!
― А ти навіщо розкидала їх? Піди і поскладай, ― твердо відповідаю я.
Світланка повертається назад і «виголошує»:
― Ба, ти чого збираєш мої іграшки без дозволу!!!

* * *
Світланка поквапом вбігає у хату, повернувшись із дитсадка, що за п’ять хвилин ходу, і з порога серйозно вигукує:
― Ох, їсти хочу!.. ― та з жалем додає:
― Цілу дорогу не їла!

* * *
Через чотири роки...
Максимко: Мамо, я не засну, бо мене різні думки корчать.
Я: А корчать ― це як?..
Максимко: Корчать ― то багато думок летять до голови!

2010 ― 2014