Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.12
17:24
У часи, як в Україні ще чумакували.
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
2026.03.12
17:01
І
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
2026.03.12
15:16
Я чув, що скоро весняна відлига
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
2026.03.12
11:36
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
2026.03.12
11:08
Подорожній іде
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
2026.03.12
10:43
Його музика давала натхнення майже кожному композитору європейської традиції - від Моцарта до Шенберга. Навіть рок-музиканти світового рівня Кіт Емерсон та Інгві Мальмстін вважають його своїм вчителем.
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
2026.03.12
07:24
Тишком-нишком
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
2026.03.12
01:36
Вимкну світло і звуки, хай зникне поволі усе навкруги,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі призабуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі призабуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
2026.03.11
22:40
Дощ, що падав щоп’ятниці
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
2026.03.11
17:44
Будівничі готичної вежі
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
2026.03.11
15:49
Вони настільки маленькі,
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
2026.03.11
14:04
У моїм сні бабусині груші, сливи і вишні,
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
2026.03.11
12:15
був одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
2026.03.11
10:47
Як би я хотів відродити книжку,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
2026.03.10
20:45
І
Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.
Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.
2026.03.10
18:53
А я люблю вусатого Тараса
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Тарасюк (1983) /
Проза
Дити́нки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дити́нки
Дійові особи:
4-річна Світланка, 1-річний Максимко, тато, мама і бабуся.
* * *
Світланка грається зонтиком, якого я називаю парасолею. Відкриває і закриває його, «приміряє» на себе, зазираючи в дзеркало. Раптом повертається до мене і каже:
― Мамо, а давай парасолю накривачкою будемо називати, бо вона всіх накриває. Хіба хто парас купить.
― Доню, що то за «парас»? ― питую після вагомої паузи.
― Парас ― то таке, що на нього чіпляють світло! ― серйозно пояснює мені донечка і раптом… сміється.
― Мамо, розкажи татові, яке я смішне про накривачку і парас придумала!
* * *
Світланка вертиться біля мене:
― Мамо, відгадай загадку:
В горщику кипить борщик,
в горщику кипить супчик,
в горщику сидять дітки.
― Донечко, і що це буде? ― гублюся у здогадках…
― Гніздечко!
Через декілька днів:
― Доню, а ти пам’ятаєш ту загадку про горщик, в якому кипить борщик, супчик і сидять дітки? ― запитую я, пригадавши недавню історію.
― Так!
― І яка ж у неї відгадка?
― Кубло! А там курчатка парують! ― дзвенить донечка.
― А чого вони парують?!. ― дивуюся.
― Бо мокрі, тільки-но вилізли з яєчок!
* * *
У нашої донечки мідний колір волосся. Я називаю її руденькою, як білочка. Якось увечері:
― Тату, а ти знаєш, чого зимою рудень?
― Може, грудень? ― допитується тато. ― Місяць такий.
― Ні, я називаю його «рудень»! ― твердо стоїть на своєму донечка.
― Ну-ну? ― невизначено кидає тато.
― Бо приходять такі руді місяці, ― пояснює Світланка, ― і все переруджують у рудий колір. От і я така руденька…
* * *
Максимко і Світланка граються кубиками: їздять до млина та набирають у кубики-"мішки" муку. Раптом Світланка звертається до мене:
― Манеж ― то комора наша. В тій коморі сидять мішки. Тихо-тихо щось приспівують… Мамо, а чого тихо?
― Не знаю… То ж ти сказала,― відповідаю.
― Тихо, бо вони щось собі шепочуть, ― знаходиться донечка.
* * *
Світланка сидить на ліжку і малює, а маленький братик тупає біля неї та, впершись животиком у ліжко, стягує з ніг сестрички шкарпетки. Донечка скаржиться:
― Мамо, Максимко мені невдячно поскидав шкарпетки!..
* * *
Якось уранці, виринувши з подушки і глянувши в бік вікна, донечка дивується:
― Тату, подивися куди я доспала!..
* * *
Бабуся сердито підбирає іграшки, розкидані по кімнаті. Світланка не хоче їй допомагати, тому бабуся «погрожує» зібрати їх у «чорний пакет», що означає ― викинути.
Донечка прибігає до мене і скаржиться:
― Бабуся хоче мої іграшки зібрати в чорний пакет!
― А ти навіщо розкидала їх? Піди і поскладай, ― твердо відповідаю я.
Світланка повертається назад і «виголошує»:
― Ба, ти чого збираєш мої іграшки без дозволу!!!
* * *
Світланка поквапом вбігає у хату, повернувшись із дитсадка, що за п’ять хвилин ходу, і з порога серйозно вигукує:
― Ох, їсти хочу!.. ― та з жалем додає:
― Цілу дорогу не їла!
* * *
Через чотири роки...
Максимко: Мамо, я не засну, бо мене різні думки корчать.
Я: А корчать ― це як?..
Максимко: Корчать ― то багато думок летять до голови!
2010 ― 2014
4-річна Світланка, 1-річний Максимко, тато, мама і бабуся.
* * *
Світланка грається зонтиком, якого я називаю парасолею. Відкриває і закриває його, «приміряє» на себе, зазираючи в дзеркало. Раптом повертається до мене і каже:
― Мамо, а давай парасолю накривачкою будемо називати, бо вона всіх накриває. Хіба хто парас купить.
― Доню, що то за «парас»? ― питую після вагомої паузи.
― Парас ― то таке, що на нього чіпляють світло! ― серйозно пояснює мені донечка і раптом… сміється.
― Мамо, розкажи татові, яке я смішне про накривачку і парас придумала!
* * *
Світланка вертиться біля мене:
― Мамо, відгадай загадку:
В горщику кипить борщик,
в горщику кипить супчик,
в горщику сидять дітки.
― Донечко, і що це буде? ― гублюся у здогадках…
― Гніздечко!
Через декілька днів:
― Доню, а ти пам’ятаєш ту загадку про горщик, в якому кипить борщик, супчик і сидять дітки? ― запитую я, пригадавши недавню історію.
― Так!
― І яка ж у неї відгадка?
― Кубло! А там курчатка парують! ― дзвенить донечка.
― А чого вони парують?!. ― дивуюся.
― Бо мокрі, тільки-но вилізли з яєчок!
* * *
У нашої донечки мідний колір волосся. Я називаю її руденькою, як білочка. Якось увечері:
― Тату, а ти знаєш, чого зимою рудень?
― Може, грудень? ― допитується тато. ― Місяць такий.
― Ні, я називаю його «рудень»! ― твердо стоїть на своєму донечка.
― Ну-ну? ― невизначено кидає тато.
― Бо приходять такі руді місяці, ― пояснює Світланка, ― і все переруджують у рудий колір. От і я така руденька…
* * *
Максимко і Світланка граються кубиками: їздять до млина та набирають у кубики-"мішки" муку. Раптом Світланка звертається до мене:
― Манеж ― то комора наша. В тій коморі сидять мішки. Тихо-тихо щось приспівують… Мамо, а чого тихо?
― Не знаю… То ж ти сказала,― відповідаю.
― Тихо, бо вони щось собі шепочуть, ― знаходиться донечка.
* * *
Світланка сидить на ліжку і малює, а маленький братик тупає біля неї та, впершись животиком у ліжко, стягує з ніг сестрички шкарпетки. Донечка скаржиться:
― Мамо, Максимко мені невдячно поскидав шкарпетки!..
* * *
Якось уранці, виринувши з подушки і глянувши в бік вікна, донечка дивується:
― Тату, подивися куди я доспала!..
* * *
Бабуся сердито підбирає іграшки, розкидані по кімнаті. Світланка не хоче їй допомагати, тому бабуся «погрожує» зібрати їх у «чорний пакет», що означає ― викинути.
Донечка прибігає до мене і скаржиться:
― Бабуся хоче мої іграшки зібрати в чорний пакет!
― А ти навіщо розкидала їх? Піди і поскладай, ― твердо відповідаю я.
Світланка повертається назад і «виголошує»:
― Ба, ти чого збираєш мої іграшки без дозволу!!!
* * *
Світланка поквапом вбігає у хату, повернувшись із дитсадка, що за п’ять хвилин ходу, і з порога серйозно вигукує:
― Ох, їсти хочу!.. ― та з жалем додає:
― Цілу дорогу не їла!
* * *
Через чотири роки...
Максимко: Мамо, я не засну, бо мене різні думки корчать.
Я: А корчать ― це як?..
Максимко: Корчать ― то багато думок летять до голови!
2010 ― 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
