Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Тарасюк (1983) /
Проза
Дити́нки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дити́нки
Дійові особи:
4-річна Світланка, 1-річний Максимко, тато, мама і бабуся.
* * *
Світланка грається зонтиком, якого я називаю парасолею. Відкриває і закриває його, «приміряє» на себе, зазираючи в дзеркало. Раптом повертається до мене і каже:
― Мамо, а давай парасолю накривачкою будемо називати, бо вона всіх накриває. Хіба хто парас купить.
― Доню, що то за «парас»? ― питую після вагомої паузи.
― Парас ― то таке, що на нього чіпляють світло! ― серйозно пояснює мені донечка і раптом… сміється.
― Мамо, розкажи татові, яке я смішне про накривачку і парас придумала!
* * *
Світланка вертиться біля мене:
― Мамо, відгадай загадку:
В горщику кипить борщик,
в горщику кипить супчик,
в горщику сидять дітки.
― Донечко, і що це буде? ― гублюся у здогадках…
― Гніздечко!
Через декілька днів:
― Доню, а ти пам’ятаєш ту загадку про горщик, в якому кипить борщик, супчик і сидять дітки? ― запитую я, пригадавши недавню історію.
― Так!
― І яка ж у неї відгадка?
― Кубло! А там курчатка парують! ― дзвенить донечка.
― А чого вони парують?!. ― дивуюся.
― Бо мокрі, тільки-но вилізли з яєчок!
* * *
У нашої донечки мідний колір волосся. Я називаю її руденькою, як білочка. Якось увечері:
― Тату, а ти знаєш, чого зимою рудень?
― Може, грудень? ― допитується тато. ― Місяць такий.
― Ні, я називаю його «рудень»! ― твердо стоїть на своєму донечка.
― Ну-ну? ― невизначено кидає тато.
― Бо приходять такі руді місяці, ― пояснює Світланка, ― і все переруджують у рудий колір. От і я така руденька…
* * *
Максимко і Світланка граються кубиками: їздять до млина та набирають у кубики-"мішки" муку. Раптом Світланка звертається до мене:
― Манеж ― то комора наша. В тій коморі сидять мішки. Тихо-тихо щось приспівують… Мамо, а чого тихо?
― Не знаю… То ж ти сказала,― відповідаю.
― Тихо, бо вони щось собі шепочуть, ― знаходиться донечка.
* * *
Світланка сидить на ліжку і малює, а маленький братик тупає біля неї та, впершись животиком у ліжко, стягує з ніг сестрички шкарпетки. Донечка скаржиться:
― Мамо, Максимко мені невдячно поскидав шкарпетки!..
* * *
Якось уранці, виринувши з подушки і глянувши в бік вікна, донечка дивується:
― Тату, подивися куди я доспала!..
* * *
Бабуся сердито підбирає іграшки, розкидані по кімнаті. Світланка не хоче їй допомагати, тому бабуся «погрожує» зібрати їх у «чорний пакет», що означає ― викинути.
Донечка прибігає до мене і скаржиться:
― Бабуся хоче мої іграшки зібрати в чорний пакет!
― А ти навіщо розкидала їх? Піди і поскладай, ― твердо відповідаю я.
Світланка повертається назад і «виголошує»:
― Ба, ти чого збираєш мої іграшки без дозволу!!!
* * *
Світланка поквапом вбігає у хату, повернувшись із дитсадка, що за п’ять хвилин ходу, і з порога серйозно вигукує:
― Ох, їсти хочу!.. ― та з жалем додає:
― Цілу дорогу не їла!
* * *
Через чотири роки...
Максимко: Мамо, я не засну, бо мене різні думки корчать.
Я: А корчать ― це як?..
Максимко: Корчать ― то багато думок летять до голови!
2010 ― 2014
4-річна Світланка, 1-річний Максимко, тато, мама і бабуся.
* * *
Світланка грається зонтиком, якого я називаю парасолею. Відкриває і закриває його, «приміряє» на себе, зазираючи в дзеркало. Раптом повертається до мене і каже:
― Мамо, а давай парасолю накривачкою будемо називати, бо вона всіх накриває. Хіба хто парас купить.
― Доню, що то за «парас»? ― питую після вагомої паузи.
― Парас ― то таке, що на нього чіпляють світло! ― серйозно пояснює мені донечка і раптом… сміється.
― Мамо, розкажи татові, яке я смішне про накривачку і парас придумала!
* * *
Світланка вертиться біля мене:
― Мамо, відгадай загадку:
В горщику кипить борщик,
в горщику кипить супчик,
в горщику сидять дітки.
― Донечко, і що це буде? ― гублюся у здогадках…
― Гніздечко!
Через декілька днів:
― Доню, а ти пам’ятаєш ту загадку про горщик, в якому кипить борщик, супчик і сидять дітки? ― запитую я, пригадавши недавню історію.
― Так!
― І яка ж у неї відгадка?
― Кубло! А там курчатка парують! ― дзвенить донечка.
― А чого вони парують?!. ― дивуюся.
― Бо мокрі, тільки-но вилізли з яєчок!
* * *
У нашої донечки мідний колір волосся. Я називаю її руденькою, як білочка. Якось увечері:
― Тату, а ти знаєш, чого зимою рудень?
― Може, грудень? ― допитується тато. ― Місяць такий.
― Ні, я називаю його «рудень»! ― твердо стоїть на своєму донечка.
― Ну-ну? ― невизначено кидає тато.
― Бо приходять такі руді місяці, ― пояснює Світланка, ― і все переруджують у рудий колір. От і я така руденька…
* * *
Максимко і Світланка граються кубиками: їздять до млина та набирають у кубики-"мішки" муку. Раптом Світланка звертається до мене:
― Манеж ― то комора наша. В тій коморі сидять мішки. Тихо-тихо щось приспівують… Мамо, а чого тихо?
― Не знаю… То ж ти сказала,― відповідаю.
― Тихо, бо вони щось собі шепочуть, ― знаходиться донечка.
* * *
Світланка сидить на ліжку і малює, а маленький братик тупає біля неї та, впершись животиком у ліжко, стягує з ніг сестрички шкарпетки. Донечка скаржиться:
― Мамо, Максимко мені невдячно поскидав шкарпетки!..
* * *
Якось уранці, виринувши з подушки і глянувши в бік вікна, донечка дивується:
― Тату, подивися куди я доспала!..
* * *
Бабуся сердито підбирає іграшки, розкидані по кімнаті. Світланка не хоче їй допомагати, тому бабуся «погрожує» зібрати їх у «чорний пакет», що означає ― викинути.
Донечка прибігає до мене і скаржиться:
― Бабуся хоче мої іграшки зібрати в чорний пакет!
― А ти навіщо розкидала їх? Піди і поскладай, ― твердо відповідаю я.
Світланка повертається назад і «виголошує»:
― Ба, ти чого збираєш мої іграшки без дозволу!!!
* * *
Світланка поквапом вбігає у хату, повернувшись із дитсадка, що за п’ять хвилин ходу, і з порога серйозно вигукує:
― Ох, їсти хочу!.. ― та з жалем додає:
― Цілу дорогу не їла!
* * *
Через чотири роки...
Максимко: Мамо, я не засну, бо мене різні думки корчать.
Я: А корчать ― це як?..
Максимко: Корчать ― то багато думок летять до голови!
2010 ― 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
