
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Надія Тарасюк (1983) /
Проза
Дити́нки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дити́нки
Дійові особи:
4-річна Світланка, 1-річний Максимко, тато, мама і бабуся.
* * *
Світланка грається зонтиком, якого я називаю парасолею. Відкриває і закриває його, «приміряє» на себе, зазираючи в дзеркало. Раптом повертається до мене і каже:
― Мамо, а давай парасолю накривачкою будемо називати, бо вона всіх накриває. Хіба хто парас купить.
― Доню, що то за «парас»? ― питую після вагомої паузи.
― Парас ― то таке, що на нього чіпляють світло! ― серйозно пояснює мені донечка і раптом… сміється.
― Мамо, розкажи татові, яке я смішне про накривачку і парас придумала!
* * *
Світланка вертиться біля мене:
― Мамо, відгадай загадку:
В горщику кипить борщик,
в горщику кипить супчик,
в горщику сидять дітки.
― Донечко, і що це буде? ― гублюся у здогадках…
― Гніздечко!
Через декілька днів:
― Доню, а ти пам’ятаєш ту загадку про горщик, в якому кипить борщик, супчик і сидять дітки? ― запитую я, пригадавши недавню історію.
― Так!
― І яка ж у неї відгадка?
― Кубло! А там курчатка парують! ― дзвенить донечка.
― А чого вони парують?!. ― дивуюся.
― Бо мокрі, тільки-но вилізли з яєчок!
* * *
У нашої донечки мідний колір волосся. Я називаю її руденькою, як білочка. Якось увечері:
― Тату, а ти знаєш, чого зимою рудень?
― Може, грудень? ― допитується тато. ― Місяць такий.
― Ні, я називаю його «рудень»! ― твердо стоїть на своєму донечка.
― Ну-ну? ― невизначено кидає тато.
― Бо приходять такі руді місяці, ― пояснює Світланка, ― і все переруджують у рудий колір. От і я така руденька…
* * *
Максимко і Світланка граються кубиками: їздять до млина та набирають у кубики-"мішки" муку. Раптом Світланка звертається до мене:
― Манеж ― то комора наша. В тій коморі сидять мішки. Тихо-тихо щось приспівують… Мамо, а чого тихо?
― Не знаю… То ж ти сказала,― відповідаю.
― Тихо, бо вони щось собі шепочуть, ― знаходиться донечка.
* * *
Світланка сидить на ліжку і малює, а маленький братик тупає біля неї та, впершись животиком у ліжко, стягує з ніг сестрички шкарпетки. Донечка скаржиться:
― Мамо, Максимко мені невдячно поскидав шкарпетки!..
* * *
Якось уранці, виринувши з подушки і глянувши в бік вікна, донечка дивується:
― Тату, подивися куди я доспала!..
* * *
Бабуся сердито підбирає іграшки, розкидані по кімнаті. Світланка не хоче їй допомагати, тому бабуся «погрожує» зібрати їх у «чорний пакет», що означає ― викинути.
Донечка прибігає до мене і скаржиться:
― Бабуся хоче мої іграшки зібрати в чорний пакет!
― А ти навіщо розкидала їх? Піди і поскладай, ― твердо відповідаю я.
Світланка повертається назад і «виголошує»:
― Ба, ти чого збираєш мої іграшки без дозволу!!!
* * *
Світланка поквапом вбігає у хату, повернувшись із дитсадка, що за п’ять хвилин ходу, і з порога серйозно вигукує:
― Ох, їсти хочу!.. ― та з жалем додає:
― Цілу дорогу не їла!
* * *
Через чотири роки...
Максимко: Мамо, я не засну, бо мене різні думки корчать.
Я: А корчать ― це як?..
Максимко: Корчать ― то багато думок летять до голови!
2010 ― 2014
4-річна Світланка, 1-річний Максимко, тато, мама і бабуся.
* * *
Світланка грається зонтиком, якого я називаю парасолею. Відкриває і закриває його, «приміряє» на себе, зазираючи в дзеркало. Раптом повертається до мене і каже:
― Мамо, а давай парасолю накривачкою будемо називати, бо вона всіх накриває. Хіба хто парас купить.
― Доню, що то за «парас»? ― питую після вагомої паузи.
― Парас ― то таке, що на нього чіпляють світло! ― серйозно пояснює мені донечка і раптом… сміється.
― Мамо, розкажи татові, яке я смішне про накривачку і парас придумала!
* * *
Світланка вертиться біля мене:
― Мамо, відгадай загадку:
В горщику кипить борщик,
в горщику кипить супчик,
в горщику сидять дітки.
― Донечко, і що це буде? ― гублюся у здогадках…
― Гніздечко!
Через декілька днів:
― Доню, а ти пам’ятаєш ту загадку про горщик, в якому кипить борщик, супчик і сидять дітки? ― запитую я, пригадавши недавню історію.
― Так!
― І яка ж у неї відгадка?
― Кубло! А там курчатка парують! ― дзвенить донечка.
― А чого вони парують?!. ― дивуюся.
― Бо мокрі, тільки-но вилізли з яєчок!
* * *
У нашої донечки мідний колір волосся. Я називаю її руденькою, як білочка. Якось увечері:
― Тату, а ти знаєш, чого зимою рудень?
― Може, грудень? ― допитується тато. ― Місяць такий.
― Ні, я називаю його «рудень»! ― твердо стоїть на своєму донечка.
― Ну-ну? ― невизначено кидає тато.
― Бо приходять такі руді місяці, ― пояснює Світланка, ― і все переруджують у рудий колір. От і я така руденька…
* * *
Максимко і Світланка граються кубиками: їздять до млина та набирають у кубики-"мішки" муку. Раптом Світланка звертається до мене:
― Манеж ― то комора наша. В тій коморі сидять мішки. Тихо-тихо щось приспівують… Мамо, а чого тихо?
― Не знаю… То ж ти сказала,― відповідаю.
― Тихо, бо вони щось собі шепочуть, ― знаходиться донечка.
* * *
Світланка сидить на ліжку і малює, а маленький братик тупає біля неї та, впершись животиком у ліжко, стягує з ніг сестрички шкарпетки. Донечка скаржиться:
― Мамо, Максимко мені невдячно поскидав шкарпетки!..
* * *
Якось уранці, виринувши з подушки і глянувши в бік вікна, донечка дивується:
― Тату, подивися куди я доспала!..
* * *
Бабуся сердито підбирає іграшки, розкидані по кімнаті. Світланка не хоче їй допомагати, тому бабуся «погрожує» зібрати їх у «чорний пакет», що означає ― викинути.
Донечка прибігає до мене і скаржиться:
― Бабуся хоче мої іграшки зібрати в чорний пакет!
― А ти навіщо розкидала їх? Піди і поскладай, ― твердо відповідаю я.
Світланка повертається назад і «виголошує»:
― Ба, ти чого збираєш мої іграшки без дозволу!!!
* * *
Світланка поквапом вбігає у хату, повернувшись із дитсадка, що за п’ять хвилин ходу, і з порога серйозно вигукує:
― Ох, їсти хочу!.. ― та з жалем додає:
― Цілу дорогу не їла!
* * *
Через чотири роки...
Максимко: Мамо, я не засну, бо мене різні думки корчать.
Я: А корчать ― це як?..
Максимко: Корчать ― то багато думок летять до голови!
2010 ― 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію