Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Бра
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1920. Тобі, Росіє
Осінній день згаса поволі
над неосяжністю землі;
знов по твоїй скорботниій долі
поллються з неба сльози злі.
В старих розлогах мовчазливих,
в сумних димах далечини –
рятунку від страждань жахливих
твої очікують сини.
До кого з них ти мовиш слово,
кого позбавиш кривд і кар,
кому віддатись ти готова,
припоручити цей тягар?
Сувора мати! О, Росіє,
чому твій погляд так застиг?
Яка довічна дума тліє
у тихих просторах твоїх?
Когось благословляє вітер,
чи проклинає на краю? -
Та хто впізнає в цілім світі,
хто душу всю збагне твою?
Та хай і так. У лиходенні,
в безодні смутку й гіркоти,
у цій скорботі нескінченій -
любима хворобливо ти.
2019
*** ОРИГІНАЛ ***
Тебе, Россия
Осенний день уныл и мрачен
Над необъятностью полей,
И небу скорбный плач назначен
Над тёмной участью твоей.
И в старых далях, в хмурых дымах,
В немых просторах тишины,
Томясь от мук невыразимых,
Спасенья ждут твои сыны.
Кому из них промолвишь слово,
Кого утешишь и спасёшь,
Кому отдать себя готова,
Обременить тяготой нош?
О, мать суровая, Россия,
Что неприветливо глядишь?
Какие думы вековые
Твоя лелеет ныне тишь?
Молитвословья ль шепчет ветер,
Благословляет иль клянёт?
Но кто узнает и ответит,
И душу кто твою поймёт?
Но пусть и так. Благословенны
Молчанье, плач и маета.
И в этой скорби неизменной
Ты и мила, ты и чиста.
(1920)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
