
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.19
20:45
Женуть вітри рябі отари хмар
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
2025.10.19
18:44
Я думаю про тебе дні та ночі,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
2025.10.19
16:33
Нічого такого. Кащель, не більш…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
2025.10.19
15:21
Як створив Господь Адама, то пустив до раю
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
2025.10.19
14:53
Димчастий дощ зливається із жовтнем:
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
2025.10.19
13:54
Тліє третя світова
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
2025.10.19
11:48
Ти візьми мою руку, коли в тому буде потреба.
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.
Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.
Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля
2025.10.19
09:43
Для тебе також, любий, я змогла б
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо
2025.10.19
09:25
Я мало жив і жив у лісі.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.
2025.10.19
06:14
Білопері, сизокрилі,
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.
2025.10.19
00:31
Звинувачуєш… а кого?
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…
2025.10.18
22:28
Світ знавіснілих торгашів
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.
Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.
Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
2025.10.18
22:14
Пара ніби єдина,
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий
2025.10.18
21:53
Коли тебе шматують крадькома
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…
Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…
Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
2025.10.18
15:36
Всіх потворних істот видаляю з життя,
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
2025.10.18
04:38
Шановна Редакція Майстерень! Наш видатний покидьок (ой, вибачте) автор Самослав Желіба під черговим ніком продовжує робити гидоту авторам. На цей раз він образив нашу чудову поетесу Тетяну Левицьку. На її вірш "Щенячий" він написав таку рецензію (текст
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Перша зірка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перша зірка
Він тихо постукав у двері готельного номеру. Ліна відчула, що то саме він. Він прийшов,бо імпульс було відправлено.
Затаївши дихання, Ліна ще раз прислухалася. Серце шалено гупотіло.
Стук-стук-стук – три рази, як і передбачала. Тричі – ніби за таємничою домовленістю.
Ноги торкнулися килиму на підлозі, неквапливо і нечутно зісковзнула з розстеленого ліжка, накинула шовковий халат на оголене тіло, мммм… - прохолоду шовку відчула розпашіла шкіра. Ступаючи до дверей, думала, що сказати йому.
- Я прийшов, - Андрій тримався впевнено, ще б пак! Заготував заздалегідь невинний спітч, але ковзнув поглядом по халату, голос почав видавати схвильовані нотки.
- Тож заходь, - дівчина сміливо розірвала шаблон розвитку подій, і рукою схопила за руку чоловіка.
Вони опинилися вдвох у номері. Нечутно зачинилися двері, тихо клацнув замок. Напівтемрява, поцілунки. Її рука ковзнула на його шию, пальці легко перебирали м’яке волосся на потилиці, інша обіймала за спину. Він не розгубився, він повівся і повів. Притиснув Ліну до стіни, неначе говорив – «нема куди, крихітко, бігти». Ліні бігти не хотілося, вона смакувала вуста, вдихала тонкий аромат парфумів і запаху тіла. Він був сильним, неначе кедр, руками схопив дівчину за стегна і підняв, тепер їх обличчя були на одному рівні. Гаряче дихання лоскотало шию і груди. Ліна спустилася і перевернула кедр спиною до стіни, руки вправно і сміливо займалися гудзиками сорочки. Поцілунки ускладнювали дещо цей процес.
Він лоскотав диханням вуха, вдихаючи аромат розтріпаного волосся, цілував, пестив язиком вушні раковини, і від того було лоскітно і приємно.
Перекинувши Ліну ще раз спиною до стіни, вони опинилася напроти ліжка.
-Тсс, - змовницьки приклала палець до вуст Ліна, і стягнувши розхристану сорочку партнера, легко штовхнула його на просторе ліжко.
Він піддався, звівшись на ліктях, любувався тим, як Ліна розв’язала пасок і халат нечутно зісковзнув, оголюючи тіло. Бюстгальтер і трусики. От що ще було на пристрастній німфі. Ліна грайливо сіла на торс Андрія. Його сильні руки стисли сідниці, потім він вирішив, що хоче бути сам переможцем у постільній баталії. Легко перекинувши Ліну вперед, так, що та не встигла отямитися, як опинилася на четвереньках, Андрій вивільнився з одягу, який приховував його чоловіче єство і сильними руками притягнув Ліну за талію до себе.
-Ти… - тільки прошепотіла Ліна.
Андрій поступально наполегливо пульсував у ній. Руки обіймали і пестили груди, спускаючись до живота, грубо хапаючи стегна.
-Іди до мене… - Андрій розвернув тіло Ліни і ліг поміж стегон. Його гарячий язик ковзнув до мушлі, і дівчина закотила від насолоди очі.
-Нектар твоєї квітки найсолодший – прошепотів тихо і продовжив.
Ліна хапала гаряче повітря, намагаючись пальцями вхопитися за простирадло, аби не злетіти у невідомі виміри.
Андрій кохався палко, віддано, ніби вперше у житті…
-Насолода,- він уже був над нею і цілував її обличчя, шию, груди, пульсуюючи в тілі тугим і збудженим єством.
- Чак-лун-ка, - хапаючи повітря, тихо шепотів він, і піт з його чола краплинками впав на обличчя Ліни.
Ліна спробувала його на смак, одна з краплин впала на вуста.
-Мммм… - солодко потягнулася усім тілом.
-Сядь на мене, - Андрій перевернувся на спину і Ліна сіла на нього.
- Ти неймовірна,- Ліна працювала стегнами, аби дати Андрієві продовження солодких мук. Розтріпане волосся спадало на її спину, груди, нахиляючись для поцілунку, її волосся падало йому на обличчя.
Ніхто здаватися не хотів.
Але Ліна відчула, що стримуватися вже не в силах.
-Оххх… - тяжко видихнула вона і розлилася медом після вибуху насолоди. Її єство пищало одну тонесеньку ноту, здавалося, що ця нота є втіленням найбільшого захвату і піднесення. Звук заполонив простір кімнати, вигулькнув за межі отелю, міста, країни, планети.
-Так, моя дівчинко, - промовив Андрій і перестав стримувати себе. Його ноги здригнулися у солодкій судомі.
-Іди до мене, зіронько, - прошепотів він і обійняв її, голублячи поцілунком.
За вікном з’явилася перша зірка.
Затаївши дихання, Ліна ще раз прислухалася. Серце шалено гупотіло.
Стук-стук-стук – три рази, як і передбачала. Тричі – ніби за таємничою домовленістю.
Ноги торкнулися килиму на підлозі, неквапливо і нечутно зісковзнула з розстеленого ліжка, накинула шовковий халат на оголене тіло, мммм… - прохолоду шовку відчула розпашіла шкіра. Ступаючи до дверей, думала, що сказати йому.
- Я прийшов, - Андрій тримався впевнено, ще б пак! Заготував заздалегідь невинний спітч, але ковзнув поглядом по халату, голос почав видавати схвильовані нотки.
- Тож заходь, - дівчина сміливо розірвала шаблон розвитку подій, і рукою схопила за руку чоловіка.
Вони опинилися вдвох у номері. Нечутно зачинилися двері, тихо клацнув замок. Напівтемрява, поцілунки. Її рука ковзнула на його шию, пальці легко перебирали м’яке волосся на потилиці, інша обіймала за спину. Він не розгубився, він повівся і повів. Притиснув Ліну до стіни, неначе говорив – «нема куди, крихітко, бігти». Ліні бігти не хотілося, вона смакувала вуста, вдихала тонкий аромат парфумів і запаху тіла. Він був сильним, неначе кедр, руками схопив дівчину за стегна і підняв, тепер їх обличчя були на одному рівні. Гаряче дихання лоскотало шию і груди. Ліна спустилася і перевернула кедр спиною до стіни, руки вправно і сміливо займалися гудзиками сорочки. Поцілунки ускладнювали дещо цей процес.
Він лоскотав диханням вуха, вдихаючи аромат розтріпаного волосся, цілував, пестив язиком вушні раковини, і від того було лоскітно і приємно.
Перекинувши Ліну ще раз спиною до стіни, вони опинилася напроти ліжка.
-Тсс, - змовницьки приклала палець до вуст Ліна, і стягнувши розхристану сорочку партнера, легко штовхнула його на просторе ліжко.
Він піддався, звівшись на ліктях, любувався тим, як Ліна розв’язала пасок і халат нечутно зісковзнув, оголюючи тіло. Бюстгальтер і трусики. От що ще було на пристрастній німфі. Ліна грайливо сіла на торс Андрія. Його сильні руки стисли сідниці, потім він вирішив, що хоче бути сам переможцем у постільній баталії. Легко перекинувши Ліну вперед, так, що та не встигла отямитися, як опинилася на четвереньках, Андрій вивільнився з одягу, який приховував його чоловіче єство і сильними руками притягнув Ліну за талію до себе.
-Ти… - тільки прошепотіла Ліна.
Андрій поступально наполегливо пульсував у ній. Руки обіймали і пестили груди, спускаючись до живота, грубо хапаючи стегна.
-Іди до мене… - Андрій розвернув тіло Ліни і ліг поміж стегон. Його гарячий язик ковзнув до мушлі, і дівчина закотила від насолоди очі.
-Нектар твоєї квітки найсолодший – прошепотів тихо і продовжив.
Ліна хапала гаряче повітря, намагаючись пальцями вхопитися за простирадло, аби не злетіти у невідомі виміри.
Андрій кохався палко, віддано, ніби вперше у житті…
-Насолода,- він уже був над нею і цілував її обличчя, шию, груди, пульсуюючи в тілі тугим і збудженим єством.
- Чак-лун-ка, - хапаючи повітря, тихо шепотів він, і піт з його чола краплинками впав на обличчя Ліни.
Ліна спробувала його на смак, одна з краплин впала на вуста.
-Мммм… - солодко потягнулася усім тілом.
-Сядь на мене, - Андрій перевернувся на спину і Ліна сіла на нього.
- Ти неймовірна,- Ліна працювала стегнами, аби дати Андрієві продовження солодких мук. Розтріпане волосся спадало на її спину, груди, нахиляючись для поцілунку, її волосся падало йому на обличчя.
Ніхто здаватися не хотів.
Але Ліна відчула, що стримуватися вже не в силах.
-Оххх… - тяжко видихнула вона і розлилася медом після вибуху насолоди. Її єство пищало одну тонесеньку ноту, здавалося, що ця нота є втіленням найбільшого захвату і піднесення. Звук заполонив простір кімнати, вигулькнув за межі отелю, міста, країни, планети.
-Так, моя дівчинко, - промовив Андрій і перестав стримувати себе. Його ноги здригнулися у солодкій судомі.
-Іди до мене, зіронько, - прошепотів він і обійняв її, голублячи поцілунком.
За вікном з’явилася перша зірка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію