Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
2026.07.14
03:23
Я сподіваюсь, у вас ніколи більше не виникне подібна можливість. Але знати про неї надалі доцільно та смішно.
На ту мить Україна збиралася в державний кулак, і ми двоє, шниривши на Хрещатику-26, вирішили від балди найнятися ще й перекладачами в Міністер
2026.07.13
19:08
І історію і сучасність підганяють одне під одного.
Декому у Варшаві знову закортіло у Варшавський договір. А заодно й під московське сідло.
Гонор може перекладатися як «честь», «гідність». Але може також як «пиха» чи «чванство». Вибір за паньством.
2026.07.13
17:09
те "я" - останнє в зграї літер
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
2026.07.13
15:04
Дивлячись у вікна
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
2026.07.13
14:41
Таємний кут у скалках скла
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
2026.07.13
14:28
Скинувши зажуру із чола,
Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.
Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.
Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Перша зірка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перша зірка
Він тихо постукав у двері готельного номеру. Ліна відчула, що то саме він. Він прийшов,бо імпульс було відправлено.
Затаївши дихання, Ліна ще раз прислухалася. Серце шалено гупотіло.
Стук-стук-стук – три рази, як і передбачала. Тричі – ніби за таємничою домовленістю.
Ноги торкнулися килиму на підлозі, неквапливо і нечутно зісковзнула з розстеленого ліжка, накинула шовковий халат на оголене тіло, мммм… - прохолоду шовку відчула розпашіла шкіра. Ступаючи до дверей, думала, що сказати йому.
- Я прийшов, - Андрій тримався впевнено, ще б пак! Заготував заздалегідь невинний спітч, але ковзнув поглядом по халату, голос почав видавати схвильовані нотки.
- Тож заходь, - дівчина сміливо розірвала шаблон розвитку подій, і рукою схопила за руку чоловіка.
Вони опинилися вдвох у номері. Нечутно зачинилися двері, тихо клацнув замок. Напівтемрява, поцілунки. Її рука ковзнула на його шию, пальці легко перебирали м’яке волосся на потилиці, інша обіймала за спину. Він не розгубився, він повівся і повів. Притиснув Ліну до стіни, неначе говорив – «нема куди, крихітко, бігти». Ліні бігти не хотілося, вона смакувала вуста, вдихала тонкий аромат парфумів і запаху тіла. Він був сильним, неначе кедр, руками схопив дівчину за стегна і підняв, тепер їх обличчя були на одному рівні. Гаряче дихання лоскотало шию і груди. Ліна спустилася і перевернула кедр спиною до стіни, руки вправно і сміливо займалися гудзиками сорочки. Поцілунки ускладнювали дещо цей процес.
Він лоскотав диханням вуха, вдихаючи аромат розтріпаного волосся, цілував, пестив язиком вушні раковини, і від того було лоскітно і приємно.
Перекинувши Ліну ще раз спиною до стіни, вони опинилася напроти ліжка.
-Тсс, - змовницьки приклала палець до вуст Ліна, і стягнувши розхристану сорочку партнера, легко штовхнула його на просторе ліжко.
Він піддався, звівшись на ліктях, любувався тим, як Ліна розв’язала пасок і халат нечутно зісковзнув, оголюючи тіло. Бюстгальтер і трусики. От що ще було на пристрастній німфі. Ліна грайливо сіла на торс Андрія. Його сильні руки стисли сідниці, потім він вирішив, що хоче бути сам переможцем у постільній баталії. Легко перекинувши Ліну вперед, так, що та не встигла отямитися, як опинилася на четвереньках, Андрій вивільнився з одягу, який приховував його чоловіче єство і сильними руками притягнув Ліну за талію до себе.
-Ти… - тільки прошепотіла Ліна.
Андрій поступально наполегливо пульсував у ній. Руки обіймали і пестили груди, спускаючись до живота, грубо хапаючи стегна.
-Іди до мене… - Андрій розвернув тіло Ліни і ліг поміж стегон. Його гарячий язик ковзнув до мушлі, і дівчина закотила від насолоди очі.
-Нектар твоєї квітки найсолодший – прошепотів тихо і продовжив.
Ліна хапала гаряче повітря, намагаючись пальцями вхопитися за простирадло, аби не злетіти у невідомі виміри.
Андрій кохався палко, віддано, ніби вперше у житті…
-Насолода,- він уже був над нею і цілував її обличчя, шию, груди, пульсуюючи в тілі тугим і збудженим єством.
- Чак-лун-ка, - хапаючи повітря, тихо шепотів він, і піт з його чола краплинками впав на обличчя Ліни.
Ліна спробувала його на смак, одна з краплин впала на вуста.
-Мммм… - солодко потягнулася усім тілом.
-Сядь на мене, - Андрій перевернувся на спину і Ліна сіла на нього.
- Ти неймовірна,- Ліна працювала стегнами, аби дати Андрієві продовження солодких мук. Розтріпане волосся спадало на її спину, груди, нахиляючись для поцілунку, її волосся падало йому на обличчя.
Ніхто здаватися не хотів.
Але Ліна відчула, що стримуватися вже не в силах.
-Оххх… - тяжко видихнула вона і розлилася медом після вибуху насолоди. Її єство пищало одну тонесеньку ноту, здавалося, що ця нота є втіленням найбільшого захвату і піднесення. Звук заполонив простір кімнати, вигулькнув за межі отелю, міста, країни, планети.
-Так, моя дівчинко, - промовив Андрій і перестав стримувати себе. Його ноги здригнулися у солодкій судомі.
-Іди до мене, зіронько, - прошепотів він і обійняв її, голублячи поцілунком.
За вікном з’явилася перша зірка.
Затаївши дихання, Ліна ще раз прислухалася. Серце шалено гупотіло.
Стук-стук-стук – три рази, як і передбачала. Тричі – ніби за таємничою домовленістю.
Ноги торкнулися килиму на підлозі, неквапливо і нечутно зісковзнула з розстеленого ліжка, накинула шовковий халат на оголене тіло, мммм… - прохолоду шовку відчула розпашіла шкіра. Ступаючи до дверей, думала, що сказати йому.
- Я прийшов, - Андрій тримався впевнено, ще б пак! Заготував заздалегідь невинний спітч, але ковзнув поглядом по халату, голос почав видавати схвильовані нотки.
- Тож заходь, - дівчина сміливо розірвала шаблон розвитку подій, і рукою схопила за руку чоловіка.
Вони опинилися вдвох у номері. Нечутно зачинилися двері, тихо клацнув замок. Напівтемрява, поцілунки. Її рука ковзнула на його шию, пальці легко перебирали м’яке волосся на потилиці, інша обіймала за спину. Він не розгубився, він повівся і повів. Притиснув Ліну до стіни, неначе говорив – «нема куди, крихітко, бігти». Ліні бігти не хотілося, вона смакувала вуста, вдихала тонкий аромат парфумів і запаху тіла. Він був сильним, неначе кедр, руками схопив дівчину за стегна і підняв, тепер їх обличчя були на одному рівні. Гаряче дихання лоскотало шию і груди. Ліна спустилася і перевернула кедр спиною до стіни, руки вправно і сміливо займалися гудзиками сорочки. Поцілунки ускладнювали дещо цей процес.
Він лоскотав диханням вуха, вдихаючи аромат розтріпаного волосся, цілував, пестив язиком вушні раковини, і від того було лоскітно і приємно.
Перекинувши Ліну ще раз спиною до стіни, вони опинилася напроти ліжка.
-Тсс, - змовницьки приклала палець до вуст Ліна, і стягнувши розхристану сорочку партнера, легко штовхнула його на просторе ліжко.
Він піддався, звівшись на ліктях, любувався тим, як Ліна розв’язала пасок і халат нечутно зісковзнув, оголюючи тіло. Бюстгальтер і трусики. От що ще було на пристрастній німфі. Ліна грайливо сіла на торс Андрія. Його сильні руки стисли сідниці, потім він вирішив, що хоче бути сам переможцем у постільній баталії. Легко перекинувши Ліну вперед, так, що та не встигла отямитися, як опинилася на четвереньках, Андрій вивільнився з одягу, який приховував його чоловіче єство і сильними руками притягнув Ліну за талію до себе.
-Ти… - тільки прошепотіла Ліна.
Андрій поступально наполегливо пульсував у ній. Руки обіймали і пестили груди, спускаючись до живота, грубо хапаючи стегна.
-Іди до мене… - Андрій розвернув тіло Ліни і ліг поміж стегон. Його гарячий язик ковзнув до мушлі, і дівчина закотила від насолоди очі.
-Нектар твоєї квітки найсолодший – прошепотів тихо і продовжив.
Ліна хапала гаряче повітря, намагаючись пальцями вхопитися за простирадло, аби не злетіти у невідомі виміри.
Андрій кохався палко, віддано, ніби вперше у житті…
-Насолода,- він уже був над нею і цілував її обличчя, шию, груди, пульсуюючи в тілі тугим і збудженим єством.
- Чак-лун-ка, - хапаючи повітря, тихо шепотів він, і піт з його чола краплинками впав на обличчя Ліни.
Ліна спробувала його на смак, одна з краплин впала на вуста.
-Мммм… - солодко потягнулася усім тілом.
-Сядь на мене, - Андрій перевернувся на спину і Ліна сіла на нього.
- Ти неймовірна,- Ліна працювала стегнами, аби дати Андрієві продовження солодких мук. Розтріпане волосся спадало на її спину, груди, нахиляючись для поцілунку, її волосся падало йому на обличчя.
Ніхто здаватися не хотів.
Але Ліна відчула, що стримуватися вже не в силах.
-Оххх… - тяжко видихнула вона і розлилася медом після вибуху насолоди. Її єство пищало одну тонесеньку ноту, здавалося, що ця нота є втіленням найбільшого захвату і піднесення. Звук заполонив простір кімнати, вигулькнув за межі отелю, міста, країни, планети.
-Так, моя дівчинко, - промовив Андрій і перестав стримувати себе. Його ноги здригнулися у солодкій судомі.
-Іди до мене, зіронько, - прошепотів він і обійняв її, голублячи поцілунком.
За вікном з’явилася перша зірка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
