ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Лимарівна
2020.03.28 15:04
Ось-ось вже квітень незабаром.
Та в душу ллється гіркота,
що відчуття весни позбавить
ця карантинна пустота.

Та треба спілкуватись з нею.
Розсадник обійти біди.
Ізолюватись за потреби,

Марія Дем'янюк
2020.03.28 11:36
Зайчики дрімають в нірках,
Білочки сидять в дуплі,
А шпаки, що прилетіли,
Заховались взагалі.
І Тарасик сидить вдома,
Каже мама: "Карантин.
Пам'ятай завжди,синочок,
Ти в оселі не один!

Іван Потьомкін
2020.03.28 09:59
В далеку давнину сусідом рабі Єгошуа бен Леві був єретик, що відійшов від юдаїзму і глузував над правовірними. «Візьму-но півня,- сказав рабі,- прив’яжу до ліжка і, як гребінь побіліє, прокляну негідника». Це, власне, був час, коли Господь карає гріш

Тетяна Левицька
2020.03.28 09:57
Жаліється дружині чоловік:
"Сьогодні знову від сусіда втік.
Як тільки закортіло калганівки,
із під землі з'являється Пахілько.
Вже замахав, нахабний тут, як тут,
а на халяву роги не ростуть.
Вечеряєм подалі у альтанці,
он самогонка, як сльоза у

Сергій Губерначук
2020.03.28 08:48
Створю тобі вірша
для тих, кому за тридцять,
а для тих, кому за сорок,
хай чекають ще п’ять років.
Про цей намір
складеться дивне враження,
ніби це й не вірш,
а якесь відображення

Олександр Сушко
2020.03.28 07:16
Поезія - це завжди неповторність,
А проза - юринда! Ні те, ні се!
Колега ж - двадцять років строчить повість
І півжиття втрачає на есе.

Вважаю, що страждати так не варто,
Творю натхненно, за один момент:
Обідаю - рождається рулада,

Микола Соболь
2020.03.28 06:53
Чого смієшся? Вірус – убивця!
Поки його не відчув на собі?
Усмішки всюди, радісні лиця,
Пивасика пляшка, шлях у юрбі…

Потім додому. Мати чекає.
Назавтра закашляв – перша з ознак:
«На тобі, синку, з травами чаю.» –

Олена Музичук
2020.03.28 06:19
Дозвольте, пані і пани,
Вітати з келії моєї
Усіх заручників цієї
Епідемічної весни.

Все утрясеться і пройде:
Жалі, печалі і тривоги,
Повідкриваються дороги

Віктор Кучерук
2020.03.28 04:03
Над обрієм сонце звелося помалу
І хмари прожогом пустилися в лет, –
Обпечені жаром проміння – тікали
Вони перед сяйвом яскравим вперед.
Тіла волохаті підштовхував вітер
І вабили види просвітлі земні, –
І в слово збиралась метелиця літер,
Віщуючи ра

Віктор Кучерук
2020.03.27 21:24
Тече, міліючи, ручай
Уздовж пилястої дороги, –
Ти, Боже, згинути не дай
Життю без крапельки вологи!
З небесних сит посій сльоти
На денце сумно розпростерте,
Щоб він ожив од повноти
Дзвінкої муті водоверті.

Євген Федчук
2020.03.27 18:14
Чи двісті чи то триста літ тому
Свободи тої люди ще не знали,
Пани над кріпаками панували.
У мене не запитуйте – чому.
Бо я згадав часи ті не для того,
Щоб визначати: хто правий, хто ні.
Отож питання ставте не мені,
А вченому. Я думаю, у нього

Петро Скоропис
2020.03.27 17:29
У дорозі по Азії, ночуючи(був би дах)
в сінях, лазнях, лабазах – у теремах і хатах,
чиї кіпчені шиби оку на кшталт узди,
укривайся кожухом і норови завжди
кут найти головою, аби кут у нічній
млі сокирі обтяжив і вдар по ній,
обважнілій від ус

Олександр Панін
2020.03.27 12:39
Була Любов, нічого більш не знаю,
Міцне було Кохання і терпке,
Була Любов, яку не пам'ятаю,
Було Кохання чисте і палке.

Не Кохання, якась ейфорія,
Зупинити себе не зумів:
Покохати ще раз і не мріяв,

Вікторія Лимарівна
2020.03.27 11:35
Ворог прийшов, не питає: а хто ти?
Байдуже, мова яка в тебе й статок.
Навіть найвищі відкриє ворота.
Нищить безжально усіх на додаток!
Як захиститися? Хто про це знає?

Зморені відчаєм, люди планети.
Тільки продовжують декотрі знову

Іван Потьомкін
2020.03.27 10:32
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбут

Ярослав Чорногуз
2020.03.27 10:09
Огидний циніку, ти – як ворона –
Чатуєш на поезії красу,
І каркаєш: «На клоччя рознесу!»
Мов послід свій на павича ти рониш.

Поета в сьогодення каламуть
Занурить норовиш лайнословами…
Між хмарами він десь і небесами –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Микола Кора (1995) / Проза

 Прем'єра
Темний зал. Світло приглушене. Відчувається запах сирного попкорну. Як я тут опинився? Чому я цього не пам’ятаю? Посеред залу величезний білий екран, напроти якого безліч великих м’яких сидінь з темно-червоною оббивкою. Майже всі місця попереду зайняті, задні ряди зовсім пусті. Хтось голосно викрикує моє ім’я. На іншій стороні залу стоїть чоловік: однією рукою він махає мені, а в іншій в нього відро попкорну. Його обличчя здається мені дуже знайомим, хоч я його точно не знаю. Дивно. Я машинально починаю йти до нього.
Дійшовши до потрібного ряду я починаю максимально акуратно протискуватись між ногами інших глядачів та спинками сидінь. Усі місця до мого зайняті. Хоч тут і доволі темно, я можу поклястися, що абсолютно всі, біля кого я щойно проходив посміхалися мені. І їх обличчя також видалися мені занадто знайомими. Дивно. Дуже дивно. Нарешті я дібрався до свого місця. Чоловік з попкорном каже: «Я думав, ти будеш трохи пізніше. Сідай». Як тільки я спробував запитати, що це за місце і що тут в біса відбувається, він тихенько шикнув на мене і майже пошепки сказав: «Починається».
Величезний білий екран засвітився і на ньому з’явилась заставка: дивне колесо зі спицями та незрозумілими візерунками. Це якесь відео. На екрані маля. Воно лежить в пелюшках і посміхається. Потім це ж маля, але вже трохи більше, сидить на підлозі і бавиться з кошеням. Це виглядає весело і мило. Далі ще одне відео, про цього ж малюка. І ще одне. Ось він десь вдарився і плаче. Ось він регоче разом з якимось чоловіком, можливо, це його батько. На кожному наступному відео він усе доросліший і доросліший. Я починаю його впізнавати. Я його знаю. Я бачив його на своїх дитячих фото. Це я.
Здається, тут би я мав запанікувати. Адже якийсь маніяк зняв добру частину мого дитинства і зараз крутить перед купою народу. Але все добре. Мені чомусь неймовірно спокійно. Я відчуваю, що все відбувається так, як має. Усе в порядку. Чоловік підсовує мені відро з попкорном. Я із задоволенням згрібаю велику жменю. Обожнюю сирний попкорн.
Відео продовжується. Ось я граюсь з іншими дітьми в дитячому садочку. Ось я з мамою на ріці. Ось я гепнувся з велосипеда і добряче забив руку. Ось іду до школи, їду в дитячий табір, іду на свою першу шкільну дискотеку. Ось мій перший алкоголь, перший танець з дівчиною, перші п*здюлі від матері, перша цигарка, випускний, інститут. Тут все. Наша перша зустріч, наше перше побачення, наше весілля, пологи, наші дні народження, звільнення, зламана нога, вітрянка в дітей, хвороби, відпустки. Тут усе, що мало сенс: хороше, погане, сумне, миле, страшне. Абсолютно все, що було важливим.
Люди в залі дивляться це разом зі мною. Їм цікаво. Вони сміються з веселих моментів, кажуть «оооой» на дивних, щось обговорюють. Я чітко чув, що на одному з моментів хтось з передніх рядів сказав: «ох і довбо*ооооб».
Ось я за керомом, їду додому. Я знаю, що зараз буде. Це трапилося зовсім недавно. Я був неуважним і не помітив дитину, що вибігла на проїжджу частину. Кермо різко вліво. І все. Величезний екран згас і знову став білим. В залі чути оплески. Вмикається світло. Я намагаюсь роздивитись обличчя глядачів. Усі вони виглядають по-різному, але всі дуже схожі. І я їх усіх знаю. Точніше не знаю, я їх пам’ятаю. Пам’ятаю, бо я був кожним із них. І ось тепер усі ми тут. Чоловік з попкорном кладе мені руку на плече і говорить: «Не відмінно, але і не жахливо. Ти старався як міг, а це вже непогано». Я відповідаю: «Дякую».
З передніх рядів мені передають відро сирного попкорну. Світло знову стає приглушеним. Усі сідають. До зали заходить чоловік. Він старший за мене. Його обличчя здається мені знайомим. Він здивовано роззирається. Я голосно викрикую його ім’я і махаю йому рукою. Він йде до нашого ряду. Він якраз вчасно.
2019





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-09-01 15:04:33
Переглядів сторінки твору 119
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором 5
* Коефіцієнт прозорості: 0.802
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Спейс-арт
Наша міфологія, проза
Автор востаннє на сайті 2019.09.05 18:17
Автор у цю хвилину відсутній