Вінок 3. Музика і мука

1.
Живе у пензлях, у словах і нотах
Жага натхнення та пророчий дух.
Любов долає неземні широти,
По колу мрії не скінчиться рух.

І серце не лякає вирок жоден,
Для нього муза – то єдиний друг.
Моя душа і спрагла, і голодна,
Блукає лабіринтами розрух.

Та вкотре прилітає птах весняний
І линуть ніжні ноти звідусіль.
Пташиний хор співає до безтями,

Немов святкує тисячі весіль.
У солов’їній пісні знов постане
Магічна сила волі та краси.

2.
Магічна сило волі та краси!
Співай, моя Евтерпо стоголоса,
Вінок хмільної юності носи,
Хай голову твою не сріблить просідь.

Хоч з вихору життєвих потрясінь
Душа бентежна вирватись не в змозі,
Кохання вічне, як мотив грози,
Полонить серце і хвилює досі.

Крізь час і відстань чую солов’я
І споглядаю чарівні красоти,
Вдихаю райські пахощі троянд.

Мій розум захмеліє в зорельоті.
Та марно небеса благаю я –
Повідай щиро, вічна музо, хто ти!

3.
Повідай щиро, вічна музо, хто ти!
Відкрий свого єства таємну суть.
Мій ідоле без образу і плоті,
В твоїх долонях чудеса цвітуть.

Хоч ніч любові сліпоту наводить,
Та місяць осяває райську путь.
Виходять зорі з піднебесних гротів,
Нектари щастя прямо в душу ллють.

Сапфірний купол тріснувся від шалу,
Дзвінкий вогонь палає аж до зір.
Вриваються у серце ноти-шквали.

Та вранці сни розтануть у росі.
Богине, неосяжна і зухвала,
Навіщо маниш у казкову сіть?

4.
Навіщо маниш у казкову сіть,
О, привиде оман, забравши спокій?
Чому мене убив і воскресив,
Святиню кинув у пітьму пороків?

За труд мені нічого не даси,
Богине, зоресяйна і висока!
Збереш, як данину, важкий посів,
Мучителю, солодкий і жорстокий…

Нехай вирує війчай-карнавал.
І хоч сумнівні всі твої чесноти,
Твій вічний титул – ти мій ідеал.

Не звільнюся ніяк від привороту,
Лукавить муза із кривих дзеркал –
Не скаже правди неземна істота.

5.
Не скаже правди неземна істота,
Яка співає з болем в унісон.
Ілюзіями править мій володар,
А я сльозами поливаю трон.

Та золотом тече твоя щедрота,
Евтерпо, світлий і чарівний сон!
На вівтар музи покладу самотність,
Хай душу палить крижаний вогонь.

Моїй любові – бути чи не бути?
О, ні, богине, пристрасть не гаси!
П’янка омана – найсолодші пута.

Відродиться натхнення у сльозі,
Фантом кохання дасть себе відчути,
Хоч має сто облич і голосів.

6.
Хоч має сто облич і голосів,
Краса-богиня – недоступна пані.
Єдина буде на усі часи
Для бідного митця взірцем омани.

Кому ж мене ти знову продаси?
Чия байдужість мій алмаз огранить?
У відчаї беззвучних голосінь
Сам у собі зриває біль вулкани.

Моє бентежне серце – стиглий плід,
Потіха для капризного Ерота.
Життя тріщить, мов березневий лід,

І в’ються за душею дні марнотні.
Без музи я, немов пов’ялий цвіт.
Вона для серця найсолодший дотик.

7.
Вона для серця найсолодший дотик –
Мелодія жагучої весни.
Богиня-муза вишукано-горда
Медовими нектарами п’янить.

Зриваються салютами акорди,
Мов сповіді душевної струни.
Звучить з нічних небес кохання-форте
І зорями небесний лан ряснить.

Я музику приймаю, як причастя.
Здіймається любов палкою «сі».
В обійми неба хочеться упасти.

Свідомість розтинає надвосіч
Поліфонія магії та щастя –
Для спраглої душі нектарний сік.

8.
Для спраглої душі нектарний сік –
Поезія – і воля, і в’язниця…
Вбирає світло і небесну синь
Натхнення невичерпного криниця.

Гукає із пітьми тривога-сич,
Та ніжністю кохання промениться.
Надію срібний смуток поросив,
Але тріпоче у руці синиця.

Очей не відведу ж від журавля!
Жагою спалахне едем зітлілий.
І знову із-під ніг втече земля.

Богинею постане ніжна сила.
Малює муза в душах дивогляд,
Навік мене безсонням полонила!

9.
Навік мене безсонням полонила
Мелодія, обвінчана з вогнем.
Натхнення розпрямляє дужі крила,
Танцюють зорі вічний полонез.

Ридає тиша, від пітьми сп’яніла,
Мовчанням плаче весняний кларнет.
Без музи я – троянда перецвіла,
Любові недописаний сонет.

Та ця богиня із душею змія.
Вона, мов карти, долі розкладе.
Захоплять серце бурні зоревії

І кинуть з неба у колючий терн.
Та вічно у тумані мрій зоріє
Мистецтва непохитна цитадель.

10.
Мистецтва непохитна цитадель
Пророцтва зустрічає і комети.
Боронь її ніколи не паде,
Бо всі падіння то, по суті, злети.

Тече за обрій сонце-мюскаде,
І вітер соло виграє на флейті.
Стихає біль. Шовкова ніч гряде.
Душа співає зоряні куплети.

Натхнення задає щемливий тон,
Розніжене красою, мліє тіло.
Кохання – мій довершений канон.

Любов у вічність шлях мені відкрила.
Очолює мій дивний пантеон
Фантазії богиня пишнокрила.

11.
Фантазії богиня пишнокрила
Спокусою гуляє між рядків.
Колись сором’язливо шепотіла,
Тепер її промови запалкі…

Шматує відчай у душі вітрила.
Над морем долі стугонять віки.
Я образом прекрасним захворіла.
Ця мука нерозгадана ніким.

Хоч серце розривають протиріччя
І біль тупий кордони снів зітер,
А молодість жалями втрат курличе,

Готує муза зоряну пастель,
По чашах віршів розливає вічність,
Шляхами самозречення веде.

12.
Шляхами самозречення веде
Поезія моє зболіле серце.
Нуджусь в рядках, чекаючи вістей
Від музи, але щастя не озветься.

Душа у сад безсмертя забреде,
Де слух чарує солов’їне скерцо.
Але сама співатиме про те,
Як птах безкрилий до любові рветься.

Мій соловей втомився і затих,
А почуття, як вишні переспілі,
Зав’яляться і не пізнають гріх.

Весна моя так рано посивіла,
Та все ж багаття спогадів святих
В пітьмі палає золотим світилом.

13.
В пітьмі палає золотим світилом
Моя любов, фантомна і жива.
Для мене муза пишний рай створила,
Та квіти в ньому – то лише слова…

Ущухли яблуневі заметілі,
Буденністю розсипались дива.
Душа, від туги і журби зболіла,
І мудрість квапить на важкі жнива.

Пожовк папір від часу і печалі,
Та літерами знову зацвіте,
Коли весна до березня причалить.

Прискорює Пегас шалений темп
І постає в п’янкому ритуалі
Окрилена жага палких ідей.

14.
Окрилена жага палких ідей
У кров гарячу додає отруту.
Хто з музою угоду укладе,
Приречений рабом голодним бути.

Душа не має права на протест,
На варті самоти всіма забута.
Незримий цей вінок чи доплете?
Чи відшукає ліки від цикути?

О ні, невиліковна ця печаль!
Любові лихоманка незворотна!
Юрбу безумних почуттів-прочан

Невидима рука в рядках колотить.
Глибока тиша болісних мовчань
Живе у пензлях, у словах і в нотах.

МАГІСТРАЛ

Живе у пензлях, у словах і нотах
Магічна сила волі та краси.
Повідай щиро, вічна музо, хто ти!
Навіщо маниш у казкову сіть?

Не скаже правди неземна істота,
Хоч має сто облич і голосів.
Вона для серця найсолодший дотик,
Для спраглої душі – нектарний сік.

Навік мене безсонням полонила
Мистецтва непохитна цитадель.
Фантазії богиня пишнокрила

Шляхами самозречення веде.
В пітьмі палає золотим світилом
Окрилена жага палких ідей.

Корона сонетів - твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов"язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.