Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лілія Ніколаєнко (1988) /
Вірші
Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 3.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 3.)
Вінок 3. Музика і мука
1.
Живе у пензлях, у словах і нотах
Жага натхнення та пророчий дух.
Любов долає неземні широти,
По колу мрії не скінчиться рух.
І серце не лякає вирок жоден,
Для нього муза – то єдиний друг.
Моя душа і спрагла, і голодна,
Блукає лабіринтами розрух.
Та вкотре прилітає птах весняний
І линуть ніжні ноти звідусіль.
Пташиний хор співає до безтями,
Немов святкує тисячі весіль.
У солов’їній пісні знов постане
Магічна сила волі та краси.
2.
Магічна сило волі та краси!
Співай, моя Евтерпо стоголоса,
Вінок хмільної юності носи,
Хай голову твою не сріблить просідь.
Хоч з вихору життєвих потрясінь
Душа бентежна вирватись не в змозі,
Кохання вічне, як мотив грози,
Полонить серце і хвилює досі.
Крізь час і відстань чую солов’я
І споглядаю чарівні красоти,
Вдихаю райські пахощі троянд.
Мій розум захмеліє в зорельоті.
Та марно небеса благаю я –
Повідай щиро, вічна музо, хто ти!
3.
Повідай щиро, вічна музо, хто ти!
Відкрий свого єства таємну суть.
Мій ідоле без образу і плоті,
В твоїх долонях чудеса цвітуть.
Хоч ніч любові сліпоту наводить,
Та місяць осяває райську путь.
Виходять зорі з піднебесних гротів,
Нектари щастя прямо в душу ллють.
Сапфірний купол тріснувся від шалу,
Дзвінкий вогонь палає аж до зір.
Вриваються у серце ноти-шквали.
Та вранці сни розтануть у росі.
Богине, неосяжна і зухвала,
Навіщо маниш у казкову сіть?
4.
Навіщо маниш у казкову сіть,
О, привиде оман, забравши спокій?
Чому мене убив і воскресив,
Святиню кинув у пітьму пороків?
За труд мені нічого не даси,
Богине, зоресяйна і висока!
Збереш, як данину, важкий посів,
Мучителю, солодкий і жорстокий…
Нехай вирує війчай-карнавал.
І хоч сумнівні всі твої чесноти,
Твій вічний титул – ти мій ідеал.
Не звільнюся ніяк від привороту,
Лукавить муза із кривих дзеркал –
Не скаже правди неземна істота.
5.
Не скаже правди неземна істота,
Яка співає з болем в унісон.
Ілюзіями править мій володар,
А я сльозами поливаю трон.
Та золотом тече твоя щедрота,
Евтерпо, світлий і чарівний сон!
На вівтар музи покладу самотність,
Хай душу палить крижаний вогонь.
Моїй любові – бути чи не бути?
О, ні, богине, пристрасть не гаси!
П’янка омана – найсолодші пута.
Відродиться натхнення у сльозі,
Фантом кохання дасть себе відчути,
Хоч має сто облич і голосів.
6.
Хоч має сто облич і голосів,
Краса-богиня – недоступна пані.
Єдина буде на усі часи
Для бідного митця взірцем омани.
Кому ж мене ти знову продаси?
Чия байдужість мій алмаз огранить?
У відчаї беззвучних голосінь
Сам у собі зриває біль вулкани.
Моє бентежне серце – стиглий плід,
Потіха для капризного Ерота.
Життя тріщить, мов березневий лід,
І в’ються за душею дні марнотні.
Без музи я, немов пов’ялий цвіт.
Вона для серця найсолодший дотик.
7.
Вона для серця найсолодший дотик –
Мелодія жагучої весни.
Богиня-муза вишукано-горда
Медовими нектарами п’янить.
Зриваються салютами акорди,
Мов сповіді душевної струни.
Звучить з нічних небес кохання-форте
І зорями небесний лан ряснить.
Я музику приймаю, як причастя.
Здіймається любов палкою «сі».
В обійми неба хочеться упасти.
Свідомість розтинає надвосіч
Поліфонія магії та щастя –
Для спраглої душі нектарний сік.
8.
Для спраглої душі нектарний сік –
Поезія – і воля, і в’язниця…
Вбирає світло і небесну синь
Натхнення невичерпного криниця.
Гукає із пітьми тривога-сич,
Та ніжністю кохання промениться.
Надію срібний смуток поросив,
Але тріпоче у руці синиця.
Очей не відведу ж від журавля!
Жагою спалахне едем зітлілий.
І знову із-під ніг втече земля.
Богинею постане ніжна сила.
Малює муза в душах дивогляд,
Навік мене безсонням полонила!
9.
Навік мене безсонням полонила
Мелодія, обвінчана з вогнем.
Натхнення розпрямляє дужі крила,
Танцюють зорі вічний полонез.
Ридає тиша, від пітьми сп’яніла,
Мовчанням плаче весняний кларнет.
Без музи я – троянда перецвіла,
Любові недописаний сонет.
Та ця богиня із душею змія.
Вона, мов карти, долі розкладе.
Захоплять серце бурні зоревії
І кинуть з неба у колючий терн.
Та вічно у тумані мрій зоріє
Мистецтва непохитна цитадель.
10.
Мистецтва непохитна цитадель
Пророцтва зустрічає і комети.
Боронь її ніколи не паде,
Бо всі падіння то, по суті, злети.
Тече за обрій сонце-мюскаде,
І вітер соло виграє на флейті.
Стихає біль. Шовкова ніч гряде.
Душа співає зоряні куплети.
Натхнення задає щемливий тон,
Розніжене красою, мліє тіло.
Кохання – мій довершений канон.
Любов у вічність шлях мені відкрила.
Очолює мій дивний пантеон
Фантазії богиня пишнокрила.
11.
Фантазії богиня пишнокрила
Спокусою гуляє між рядків.
Колись сором’язливо шепотіла,
Тепер її промови запалкі…
Шматує відчай у душі вітрила.
Над морем долі стугонять віки.
Я образом прекрасним захворіла.
Ця мука нерозгадана ніким.
Хоч серце розривають протиріччя
І біль тупий кордони снів зітер,
А молодість жалями втрат курличе,
Готує муза зоряну пастель,
По чашах віршів розливає вічність,
Шляхами самозречення веде.
12.
Шляхами самозречення веде
Поезія моє зболіле серце.
Нуджусь в рядках, чекаючи вістей
Від музи, але щастя не озветься.
Душа у сад безсмертя забреде,
Де слух чарує солов’їне скерцо.
Але сама співатиме про те,
Як птах безкрилий до любові рветься.
Мій соловей втомився і затих,
А почуття, як вишні переспілі,
Зав’яляться і не пізнають гріх.
Весна моя так рано посивіла,
Та все ж багаття спогадів святих
В пітьмі палає золотим світилом.
13.
В пітьмі палає золотим світилом
Моя любов, фантомна і жива.
Для мене муза пишний рай створила,
Та квіти в ньому – то лише слова…
Ущухли яблуневі заметілі,
Буденністю розсипались дива.
Душа, від туги і журби зболіла,
І мудрість квапить на важкі жнива.
Пожовк папір від часу і печалі,
Та літерами знову зацвіте,
Коли весна до березня причалить.
Прискорює Пегас шалений темп
І постає в п’янкому ритуалі
Окрилена жага палких ідей.
14.
Окрилена жага палких ідей
У кров гарячу додає отруту.
Хто з музою угоду укладе,
Приречений рабом голодним бути.
Душа не має права на протест,
На варті самоти всіма забута.
Незримий цей вінок чи доплете?
Чи відшукає ліки від цикути?
О ні, невиліковна ця печаль!
Любові лихоманка незворотна!
Юрбу безумних почуттів-прочан
Невидима рука в рядках колотить.
Глибока тиша болісних мовчань
Живе у пензлях, у словах і в нотах.
МАГІСТРАЛ
Живе у пензлях, у словах і нотах
Магічна сила волі та краси.
Повідай щиро, вічна музо, хто ти!
Навіщо маниш у казкову сіть?
Не скаже правди неземна істота,
Хоч має сто облич і голосів.
Вона для серця найсолодший дотик,
Для спраглої душі – нектарний сік.
Навік мене безсонням полонила
Мистецтва непохитна цитадель.
Фантазії богиня пишнокрила
Шляхами самозречення веде.
В пітьмі палає золотим світилом
Окрилена жага палких ідей.
Корона сонетів - твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов"язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.
1.
Живе у пензлях, у словах і нотах
Жага натхнення та пророчий дух.
Любов долає неземні широти,
По колу мрії не скінчиться рух.
І серце не лякає вирок жоден,
Для нього муза – то єдиний друг.
Моя душа і спрагла, і голодна,
Блукає лабіринтами розрух.
Та вкотре прилітає птах весняний
І линуть ніжні ноти звідусіль.
Пташиний хор співає до безтями,
Немов святкує тисячі весіль.
У солов’їній пісні знов постане
Магічна сила волі та краси.
2.
Магічна сило волі та краси!
Співай, моя Евтерпо стоголоса,
Вінок хмільної юності носи,
Хай голову твою не сріблить просідь.
Хоч з вихору життєвих потрясінь
Душа бентежна вирватись не в змозі,
Кохання вічне, як мотив грози,
Полонить серце і хвилює досі.
Крізь час і відстань чую солов’я
І споглядаю чарівні красоти,
Вдихаю райські пахощі троянд.
Мій розум захмеліє в зорельоті.
Та марно небеса благаю я –
Повідай щиро, вічна музо, хто ти!
3.
Повідай щиро, вічна музо, хто ти!
Відкрий свого єства таємну суть.
Мій ідоле без образу і плоті,
В твоїх долонях чудеса цвітуть.
Хоч ніч любові сліпоту наводить,
Та місяць осяває райську путь.
Виходять зорі з піднебесних гротів,
Нектари щастя прямо в душу ллють.
Сапфірний купол тріснувся від шалу,
Дзвінкий вогонь палає аж до зір.
Вриваються у серце ноти-шквали.
Та вранці сни розтануть у росі.
Богине, неосяжна і зухвала,
Навіщо маниш у казкову сіть?
4.
Навіщо маниш у казкову сіть,
О, привиде оман, забравши спокій?
Чому мене убив і воскресив,
Святиню кинув у пітьму пороків?
За труд мені нічого не даси,
Богине, зоресяйна і висока!
Збереш, як данину, важкий посів,
Мучителю, солодкий і жорстокий…
Нехай вирує війчай-карнавал.
І хоч сумнівні всі твої чесноти,
Твій вічний титул – ти мій ідеал.
Не звільнюся ніяк від привороту,
Лукавить муза із кривих дзеркал –
Не скаже правди неземна істота.
5.
Не скаже правди неземна істота,
Яка співає з болем в унісон.
Ілюзіями править мій володар,
А я сльозами поливаю трон.
Та золотом тече твоя щедрота,
Евтерпо, світлий і чарівний сон!
На вівтар музи покладу самотність,
Хай душу палить крижаний вогонь.
Моїй любові – бути чи не бути?
О, ні, богине, пристрасть не гаси!
П’янка омана – найсолодші пута.
Відродиться натхнення у сльозі,
Фантом кохання дасть себе відчути,
Хоч має сто облич і голосів.
6.
Хоч має сто облич і голосів,
Краса-богиня – недоступна пані.
Єдина буде на усі часи
Для бідного митця взірцем омани.
Кому ж мене ти знову продаси?
Чия байдужість мій алмаз огранить?
У відчаї беззвучних голосінь
Сам у собі зриває біль вулкани.
Моє бентежне серце – стиглий плід,
Потіха для капризного Ерота.
Життя тріщить, мов березневий лід,
І в’ються за душею дні марнотні.
Без музи я, немов пов’ялий цвіт.
Вона для серця найсолодший дотик.
7.
Вона для серця найсолодший дотик –
Мелодія жагучої весни.
Богиня-муза вишукано-горда
Медовими нектарами п’янить.
Зриваються салютами акорди,
Мов сповіді душевної струни.
Звучить з нічних небес кохання-форте
І зорями небесний лан ряснить.
Я музику приймаю, як причастя.
Здіймається любов палкою «сі».
В обійми неба хочеться упасти.
Свідомість розтинає надвосіч
Поліфонія магії та щастя –
Для спраглої душі нектарний сік.
8.
Для спраглої душі нектарний сік –
Поезія – і воля, і в’язниця…
Вбирає світло і небесну синь
Натхнення невичерпного криниця.
Гукає із пітьми тривога-сич,
Та ніжністю кохання промениться.
Надію срібний смуток поросив,
Але тріпоче у руці синиця.
Очей не відведу ж від журавля!
Жагою спалахне едем зітлілий.
І знову із-під ніг втече земля.
Богинею постане ніжна сила.
Малює муза в душах дивогляд,
Навік мене безсонням полонила!
9.
Навік мене безсонням полонила
Мелодія, обвінчана з вогнем.
Натхнення розпрямляє дужі крила,
Танцюють зорі вічний полонез.
Ридає тиша, від пітьми сп’яніла,
Мовчанням плаче весняний кларнет.
Без музи я – троянда перецвіла,
Любові недописаний сонет.
Та ця богиня із душею змія.
Вона, мов карти, долі розкладе.
Захоплять серце бурні зоревії
І кинуть з неба у колючий терн.
Та вічно у тумані мрій зоріє
Мистецтва непохитна цитадель.
10.
Мистецтва непохитна цитадель
Пророцтва зустрічає і комети.
Боронь її ніколи не паде,
Бо всі падіння то, по суті, злети.
Тече за обрій сонце-мюскаде,
І вітер соло виграє на флейті.
Стихає біль. Шовкова ніч гряде.
Душа співає зоряні куплети.
Натхнення задає щемливий тон,
Розніжене красою, мліє тіло.
Кохання – мій довершений канон.
Любов у вічність шлях мені відкрила.
Очолює мій дивний пантеон
Фантазії богиня пишнокрила.
11.
Фантазії богиня пишнокрила
Спокусою гуляє між рядків.
Колись сором’язливо шепотіла,
Тепер її промови запалкі…
Шматує відчай у душі вітрила.
Над морем долі стугонять віки.
Я образом прекрасним захворіла.
Ця мука нерозгадана ніким.
Хоч серце розривають протиріччя
І біль тупий кордони снів зітер,
А молодість жалями втрат курличе,
Готує муза зоряну пастель,
По чашах віршів розливає вічність,
Шляхами самозречення веде.
12.
Шляхами самозречення веде
Поезія моє зболіле серце.
Нуджусь в рядках, чекаючи вістей
Від музи, але щастя не озветься.
Душа у сад безсмертя забреде,
Де слух чарує солов’їне скерцо.
Але сама співатиме про те,
Як птах безкрилий до любові рветься.
Мій соловей втомився і затих,
А почуття, як вишні переспілі,
Зав’яляться і не пізнають гріх.
Весна моя так рано посивіла,
Та все ж багаття спогадів святих
В пітьмі палає золотим світилом.
13.
В пітьмі палає золотим світилом
Моя любов, фантомна і жива.
Для мене муза пишний рай створила,
Та квіти в ньому – то лише слова…
Ущухли яблуневі заметілі,
Буденністю розсипались дива.
Душа, від туги і журби зболіла,
І мудрість квапить на важкі жнива.
Пожовк папір від часу і печалі,
Та літерами знову зацвіте,
Коли весна до березня причалить.
Прискорює Пегас шалений темп
І постає в п’янкому ритуалі
Окрилена жага палких ідей.
14.
Окрилена жага палких ідей
У кров гарячу додає отруту.
Хто з музою угоду укладе,
Приречений рабом голодним бути.
Душа не має права на протест,
На варті самоти всіма забута.
Незримий цей вінок чи доплете?
Чи відшукає ліки від цикути?
О ні, невиліковна ця печаль!
Любові лихоманка незворотна!
Юрбу безумних почуттів-прочан
Невидима рука в рядках колотить.
Глибока тиша болісних мовчань
Живе у пензлях, у словах і в нотах.
МАГІСТРАЛ
Живе у пензлях, у словах і нотах
Магічна сила волі та краси.
Повідай щиро, вічна музо, хто ти!
Навіщо маниш у казкову сіть?
Не скаже правди неземна істота,
Хоч має сто облич і голосів.
Вона для серця найсолодший дотик,
Для спраглої душі – нектарний сік.
Навік мене безсонням полонила
Мистецтва непохитна цитадель.
Фантазії богиня пишнокрила
Шляхами самозречення веде.
В пітьмі палає золотим світилом
Окрилена жага палких ідей.
Корона сонетів - твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов"язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 4.)"
• Перейти на сторінку •
"Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 2.)"
• Перейти на сторінку •
"Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 2.)"
Про публікацію
