ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марґо Ґейко
2019.11.20 19:36
Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»

Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим

Олександр Сушко
2019.11.20 18:24
Чи стачить сил порвати ланцюги,
Як вмерти - гріх, а жити - неможливо?
А страх мій дух утоптує у мохи,
Шепоче: " За порогом раю - прірва!..."

Перетерпів і осуд, і шопту,
Лишив у сильцях серця половину.
Тепер на волі битим склом іду,

Матвій Смірнов
2019.11.20 18:09
Він пам’ятає: ніби весна,
Начебто тане лід,
Небо, мов намальоване - над,
Чорні калюжі - під,

Він пам’ятає, як горизонт
Збився у вертикаль.
Далі не ясно - чи яв, чи сон,

Сергій Губерначук
2019.11.20 16:31
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.

І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без

Козак Дума
2019.11.20 16:18
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.

Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –

Тамара Шкіндер
2019.11.20 14:10
Тебе давно уже немає, тату.
Та вірю, що ти дивишся з небес
На край наш милий і на рідну хату...
Нас тяжко розділив могильний хрест.

Ти завжди був таким замалослівним.
Та знаю: Україну як любив.
Пишався щиро українським Гімном.

Олександр Сушко
2019.11.20 12:18
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Іван Потьомкін
2019.11.20 10:24
Якби поштиві поштові голуби
замість носить листи писали вірші,
стільки б цікавого з’явилось про інтим:
переступання неквапливі, схожі на танок,
котрі нав’язує коханка вередлива,
насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
і погляд на суперників гнівли

Олексій Кацай
2019.11.20 08:42
Розріджена примара сонця лине над обріями,
які обриваються в прозірний простір,
не залишаючи під черевиками ні опору землі,
ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
ранкового дощу, котрий вже став туманом
і заховався у лігвах улого

Віктор Кучерук
2019.11.20 05:56
Дрімає тиша поміж стін
Спустілої кімнати, –
Сьогодні знову п’ю один
За найгіркішу втрату.
Коли обпалює вуста
Питво одноманітне,
То тихне біль і гіркота
Зникає непомітно.

Микола Соболь
2019.11.20 05:30
Перший сніг притулю до щоки.
Хай мені нагадає про маму.
Поміж нами провалля роки
Оповиті сумними думками.

Світлий спогад тепліє в душі
Ніжно-чистий, як мамина ласка.
Одягають сади кунтуші,

Ярослав Чорногуз
2019.11.20 03:43
Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
Сади укрив давкий, задушливий туман…
Мов світові всьому легку пов`язку димну
На очі зав`язав, підкравшись крадькома.

І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
І льоля та густа й доволі ще м`яка…
Хтось дмухає йом

Олександр Сушко
2019.11.20 00:40
Дехто каже, що поет - це Бог.
Ні, він - бранець смертної юдолі,
Сито для біди, людських тривог,
Прикрощів, образ, важкої долі.

Золота в багатія - вози,
Охоронців полк стоїть на варті.
А у мене - крапельки краси,

Олена Побийголод
2019.11.19 18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Сергій Губерначук
2019.11.19 16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.

Козак Дума
2019.11.19 15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.

Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Козак Дума (1958) / Поеми

 Дивнi речi для малечi

Четверта збірка поезій для дітей
із циклу "Чарівна веселка"

Обідній сон

В дитсадочку ми не спали,
ми овечок рахували:
раз овечка, два овечка –
утворилася вервечка.

Кожен взяв свою овечку –
розсмокталася вервечка,
та усе ж закриті вічки
нас занурили у нічку.

А одна стара вівця
привела нам баранця.
Браму він рогами бив
і всю групу розбудив.
В дитсадочку ми не спали –
ми овечок рахували.


Логопед

Знає лікар-логопед,
що таке велосипед –
на роботу він на ньому
їздить задом наперед.

Ще жартує від душі
і розказує вірші,
а про звуки знає стільки,
що встигай лише пиши!

Розрізнить глухі й дзвінкі,
про тверді, м’які, хрипкі
все повідає детально
й рамки вам задасть жорсткі.

Не потрібен Архімед,
щоб створить велосипед,
звуки вірно вимовляти
допоможе – логопед!


Галка
(скоромовка)

Галка в Гальки вкрала скалку
й понесла ховати в балку,
бо здалося хитрій галці –
скалку не знайти у балці!

Але Галька знала галку –
тож пішла вона у балку,
де завжди росли фіалки,
й відшукала власну скалку.


Граків фрак

У крамницю чорний грак
прилетів придбати фрак.
захотів він стати франтом,
бо набрид йому піджак.

Продавець, вусатий рак,
приміряв гракові фрак –
мудрували, підганяли,
щоб фабричний скрити брак.

Повернувсь в діброву грак,
сів на гілку неборак,
а грачиха із докором, –
Ти в цім фраку, як жебрак!


Кротови окуляри

Цілу ніч кріт нору рив
й зір сердега посадив –
звір пошкодив капіляри,
став шукати окуляри.

Зранку він побіг в аптеку,
чергував там дід Лелека –
кріт грошима потрусив
й окуляри попросив.

Клацав дід червоним дзьобом,
дивовижно морщив лоба
і нарешті без базару –
відпустив цілих дві пари.

Кріт на радощах таких
до нори мерщій побіг,
штучні має тепер очі –
риє зранку і до ночі!


Хвалькуватий кіт

Похвалявся якось кіт,
що Інгул здолає вбрід,
говорив, що в нього хист
вигинать трубою хвіст!

Ми сміялись, – Нащо хист,
коли є понтонний міст?!
Та своє доводив кіт,
дивувати звик він світ.

Що йому те до снаги,
поєднати береги.
Ледве він зійшов з моста –
ні кота, ані хвоста!


Комарик

Взявши шпагу і ліхтарик,
полетів у ніч комарик.
Не пускай його до хати –
заважатиме всім спати!

Мов якась нічна примара,
цілу ніч дзижчав комарик –
дуже він проголодався,
ранком спати все ж подався.


Ящірка

Я рептилія метка,
в мене шкіра, як луска,
у траві мій дім повсюди –
біля річки і ставка.

Не боюсь птахів і змій,
подарую хвостик свій,
ухопити кому вдасться –
згодом виросте новий!


Слива

На садок упала злива,
змила з гілки стиглу сливу –
світлу, сонячну, звабливу,
з фіолету переливом.
Відшуміла сильна злива,
змила пил – лишила сливу!


Пелікан

Не фламінго і не грак,
дзьоб у нього, як черпак,
підборіддя – мов торбина,
а у ній жива рибина.
У повітрі – дельтаплан.
Знають всі, то пелікан!


Сорока-білобока

Скрекотіла раз сорока,
що у неї круглі боки,
чорна спина, чорні крила –
лише збоку вона біла!
Непокоїли сороку
білосніжні її боки.
Як вона їх не чорнила,
але знов ставала біла…
Чорні крила розпустила
і у вечір полетіла,
але видали сороку –
красномовно-білі боки!


Ґава

На глодину, ніби пава,
сіла чорно-сіра ґава.
Прилетіла з пароплава
до кофейні пити каву.

І примруживши лукаво
праве око, пані ґава
попросила на забаву
найміцнішу в світі каву.

Їй у відповідь кульгава
жабка мовила ласкаво, –
Повертай до пароплава,
у кафе скінчилась кава!


Щиглик

Жив веселий щиглик в світі,
та попав в підступні сіті
якось днем похмурим влітку
і змінив свій гай – на клітку.

В ній зернята і водичка,
навіть свіжа є травичка,
тільки замкнені дверцята
і немає де літати…

Сниться щиглику діброва
та веселка кольорова.
Ранком, тільки сонце блисне,
він свою заводить пісню.

Мріє все про поле й річку,
свіжу весняну травичку.
Бачить братиків між листям
і себе у небі чистім!


Гостинна синиця

Раз синиця по суниці
полетіла до криниці,
знадобилися синиці
на гостинці ті суниці.

Із суницями синиця,
повернувшись від криниці,
не зуміла зупиниться
й завітала у крамницю.

У крамниці та синиця
ще купила й паляницю.
Паляницю і суниці
смакували всі сестриці.

Щебетали радо птиці,
що такі смачні суниці –
то гостинці роздавала
своїм спільницям синиця!


Гусак

На рибалку ніс гусак,
на плечі здоровий сак.
Захотів язів зловити,
а за поясом – тесак.

Без чобіт, лиш у трусах…
Нащо ж гусаку тесак?
Пір’я залишилось мало –
відбиватись від писак!


Каченя-рибаченя

Каченя-рибаченя,
розвеселе пташеня,
одягло місінь на палку
й подалося на рибалку.

Насадило на крючок
найжирніший черв’ячок
і закинуло в кущі,
де клюють лини й лящі!

Довго не прийшлось чекати
розвеселому качаті,
та тепер потрібні сили –
упіймало крокодила!

Татко-качур допоміг,
крокодила переміг –
з сином носять чуні сірі
з крокодилячої шкіри!


Зелена злодійка

Навесні у комиші
щука завелася
і відразу за йоржів
хижа узялася.

Поховались карасі
поміж осокою,
засмутилися язі
з білою лускою.

Стали думати-гадать,
як позбутись лиха.
Збудувати треба гать! –
каже себелиха, –

Греблею огородити
варто наше плесо
і старанно замастити
всі шпарини лесом.

Підхопили ту ідею,
всі взялись до справи –
відділилася межею
риба у заплаві.

Добре зажило у плесі
дружне товариство,
але щука не забула
про те рибне місце.

Завела знайомство з раком,
за мізерні гроші
вирив той клешнею-гаком
дірку в огорожі…

І відтоді кожен вечір
злодійка зелена
витворяла такі речі –
кров холоне в венах!

Вирезуба тут задрала,
там лина заїла
і з відкритим вже забралом –
полює за їдлом.

Зникла риба у заплаві,
а з недобрим знаком
хижа злодійка лукаво –
закусила й раком.

Обміліло любе плесо…
Через місяць-другий
вже на нього з інтересом
поглядають круки.

Та картина серце крає,
пам’ятай науку –
завтра участь та ж чекає
й ненажеру-щуку.


Хвостокол

Не балон то від машини –
хвіст колючий, як шипшина!
Миттю зробить він укол,
бо на те і хвостокол!
Не ситро і не томат –
п’є морську водичку скат.
Бережіться його, діти, –
шип отруйний може вбити!


На полюванні

Вовченятко вийшло з хати,
заманулось полювати,
і пішло гуляти лісом,
стріло там малого лиса.
Лисенятко й вовченятко
вполювали зайченятко
і тепер вони утрьох
вже полюють на горох.
Наздогнали ведмежатко,
що втекло від мами з татком,
вчотирьох уже, квартетом,
всі мандрують очеретом.
Потім ще до цього гурту
річкова прибилась курка,
крижень, бобреня, борсук,
чорний ґава, білий крук,
чапля, два чирка, гусята,
полосаті поросята –
поспішали на бенкет,
потоптали очерет.
Звірі і птахи зустрілись,
між собою подружились,
а коли комиш минули –
зовсім про горох забули!
Крикнув хтось, – Давайте зрання
завтра знов на полювання!
Вся ватага підхопила:
Так! Гаразд! Це добре діло!


Малий тесля

Щоб не тратив часу марно
інструмент Тимку столярний
в подарунок привезли.
Там стамеска і рубанок,
пилка, долото, фуганок
ще і циркуль чималий.

Він майструє для сестрички
із вільхи нову поличку,
щоб лежали там книжки,
олівці стояли поряд –
милував порядок погляд
і дівчачі іграшки.

Тесля дошку відпиляє,
акуратно обстругає
і заб’є у кут гвіздок.
Він батькам допомагає,
хоч малий, та уже знає,
у столярній справі толк!


Яся і Бассі

В першім класі вчиться Яся.
Грає Яся на девайсі,
та лише після уроків –
працювати треба в класі!

В Ясі є собачка Бассі,
дуже любить вона Ясю,
а коли мала у школі –
та чекає на терасі.

Яся також любить Бассі,
хоч у них різниця в масі,
повідець сама приносить,
як прогулянка на часі.


Марічка

Між смерічок лине річка,
на містку стоїть Марічка.
Та Марічка – гарна чічка,
в косу заплітає стрічку.
На пригірку, біля річки,
розрослись гриби й порічки.
Взявши кошика і тичку,
в бір пішла мала Марічка.


Квітковий водопій

В дитсадку сьогодні діти
поливали разом квіти:
мальви, ружі та ромашки –
Петрик поливав і Пашка,
гладіолуси й фіалки –
полила сама Наталка,
а левкої і тюльпани
пригощав Мишко з Іваном.
Айстрам, ліліям, волошкам
дав води малий Антошка,
ще лаванду і барвінок
напували Таня й Ліна.
Напилися вволю квіти,
але як радіють діти!


Метка Яринка

В дитсадок, у старшу групу,
привели Яринку,
стала та копилить губу,
дівчинка-іскринка.

До сніданку і обіду,
як за стіл сідала,
по два стільчики для себе,
зазвичай, займала.

Бо любила та Яринка
дуже солоденьке:
там компотик «наварила»,
тут – цукерок жменьку.

Та одного разу птаха
надто поспішила –
поміж стільчиків з розмаху
на підлогу й сіла…

Тож повинна пам’ятати
все ж Яринка кожна:
на стільцях двох одночасно –
всидіти не можна!


Чудасія

Раз посіяв Прокіп кріп,
та на грядку втрапив кріт.
Він нарив з десяток кіп,
Прокіп же – зварив окріп.
Мимо йшов розстрига-піп,
ніс для діжки довгий чіп,
як до неї скочив кріт –
піп мерщій забив той чіп.
Як доїв останній біб,
кріт діжу ще довго шкріб…
Тож пожав він, що посіяв –
отака ось чудасія!


Як сич літав на Січ

Розповів учора сич,
як літав колись на Січ.
Хоч не знав, у чому річ,
та прекрасний вийшов спіч.
Говорив він цілу ніч
про наявність протиріч –
запорозькі козаки
сформували три полки
і на чайках на Стамбул
подалися у загул.
Позбиралися з узбіч
решта й змурували піч,
щоб було де у Січі
відпочити уночі,
а іще – пекти щоб зранку
найсмачніші калачі!


Ярмарок креативу

Крокодили розказали, –
Карл у Клари вкрав корали!
Потім Карла розібрало –
красти став все, що попало…
Що потрапило під руку:
кружку вкрав, краватку, крюка,
краник, крісло і кресало,
крону, кригу, що скресала,
скрепер, скраб і соус карі,
скріпку й скрипку Страдиварі.
Краба вкрав і навіть кремінь,
шкіряний червоний ремінь,
Піфагорови труси
що тримав в скрутні часи.

Клара з криком креп скрутила,
креативно Карла вкрила,
розвернула скриню чорну
і взяла: портфель попкорну,
краски, крендель і креветку,
відпрасовану серветку,
три куріпки і сороку,
скрекотіла щоб нівроку,
ще крота, з крокету дрюка,
не труси – прекрасні брюки,
і побігла за комору
зустрічати Піфагора.
Карл там Клару підстеріг
й гризти запросив пиріг!


Жнива

На селі ідуть жнива
не вщухає курява,
то зерно везуть машини
від комбайнів. Дід Іван
теж останніх не пасе,
ціп на тік мерщій несе –
буде молотити збіжжя
для близького зарубіжжя.
Але все те «по-приколу», –
посміхнувся дід Микола
і насипав жита в сито
та й пішов снопи носити
ще й складати у копу.
По одному брав снопу
в кожну руку. Потім ціпом
молотив неділю цілу
ті снопи і день, і ніч,
а зерно складав на піч,
щоб підсохло. До стодоли
клав солому дід Микола,
щоб корівку годувати
й молочко всю зиму мати.
Та скінчилися жнива,
і тепер відпочива
дід Іван і дід Микола,
бо онукам скоро в школу.
Восени скінчаться жарти,
сядуть дітваки за парти,
інші розпочнуть жнива –
тяга ж бо до знань жива!


Парасоля

В мене синя парасоля
з жовтими квітками –
невагомий пух тополі,
що летить віками.
Зонтик мій, як небо синє
над пшеничним ланом –
величальна Батьківщині
і усім майданам.
Від дощів мене сховає,
від снігів закриє.
Синьо-жовта парасоля –
ти моя надія!


Кличу

Гей, Іване, йди сюди,
дай напитися води!
Ну, а ти, мала Оксанко,
що робила нині зранку?
Ти ж, Михайле, не барися,
поможи мені, Орисю.
Юрку, винеси сміття,
Славо, вичисти взуття!
Знати правила всім личить,
як покликати приспічить!


Кіт без чобіт

На печі куняє кіт,
розвалився без чобіт.
З’їв сметану на обід
й замастив собі живіт.

Полював він у чулані
й «послизнувся» на сметані,
як ганяв в комірці мишку,
а тепер дрімає нишком.


Помідори-світлофори

Ми на грядці позавчора
поливали помідори.
Незвичайні помідори,
ніби справжні світлофори.

На червоний, як годиться,
треба зовсім зупиниться.
Жовтий – рухатись не слід,
бо лише накоїш бід.

А зелений всім навколо –
відкриває шлях до школи.
Отакі вони бідові,
помідори кольорові!


Кошеня і мишеня

Мале руденьке кошеня
блукало між кущами,
а тут назустріч – мишеня,
воно втекло від мами.

Ти хто? – спитав його рудий, –
Куди одне мандруєш?
До мене йди мерщій, сюди!
Знайшов я сир. Скуштуєш?

Отак до вечора удвох
і бавилась малеча,
бо й думка кинула обох
про люту ворожнечу!


Їжачок

У садочку їжачок,
жив, але ходив до лісу.
Шубку мав із голочок,
не боявся навіть лиса.

Груші, яблука йому
до смаку, а ще – грибочки.
Як приємно крізь пітьму
жваво бігати садочком.

Він на місці не сидить,
хоч гуляє наодинці,
бо колючому кортить
віднайти смачні гостинці.


Хитра ворона

В гіллі дерева, у кроні,
причаїлася ворона.
Як дозорні всіх віків –
виглядає простаків.
Хтось замешкається трішки –
враз вона, немов мартишка,
підлетить і дуже хвацько
відбере яскраву цяцьку
та мерщій несе до схрону.
Хитра – злодійка ворона!





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-16 05:27:27
Переглядів сторінки твору 81
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.662 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.370 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.734
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.11.20 18:43
Автор у цю хвилину відсутній