Третя збірка поезій для дітей
із циклу "Чарівна веселка"

1.
Закінчилися уроки,
скоро-скоро літні дні –
на канікули в Затоку
ми поїдем до рідні!

Нас чекає тепле море,
чайки, хвилі, чистий пляж…
Світові морські простори
чи курортний антураж*?

Це питання вже з півроку
не дає спокою всім…
Залишилось кілька кроків,
все невдовзі розповім!

Це питання кілька тижнів
не дає спокою всім…
Про мандрівку дивовижну,
все докладно розповім!

* Навколишні умови, обстановка; середовище, оточення.


2.
Тепле літечко надворі,
ми збираємось на море –
разом з мамою і татом
станем подорожувати.

Залишаємо домівку,
вирушаємо в мандрівку,
будем плавати-купатись,
свіжих вражень набиратись.

Побудуємо вітрильник
і на ньому, як на крилах,
обігнемо всю планету,
щоб спочить від інтернету.

Назвемо його «Дельфіном»,
хай морями легко лине
і над хвилями злітає,
океани подолає.

Відпливаємо з Одеси,
вже «Лузанівка» й «Пересип»*
розчинилися в тумані
прохолодним ранком раннім.

Тато, звісно ж, капітан,
проведе судно в туман
поміж рифів і мілин –
в світі він такий один!

Мама, ясно, буде коком,
бо вона одна, нівроку,
готувати може смачно
і поводитись обачно:

паруси; нам підлатає,
в кубрику попідмітає,
гарно посуд перемиє
і на стіл мерщій накриє.

Ну а я, як самий юний,
обійму посаду юнги,
бо моторний і завзятий –
буду всім допомагати!

Поміж бірюзових хвиль
ми здолаєм сотні миль.
Уперед несуть вітрила,
ніби чайки білі крила.

В такелажі свище вітер,
мов стріла летить наш кліпер**!
Зорі вказують нам шлях –
як пливти в чужих морях.

* «Лузанівка» , «Пересип» – мікрорайони міста Одеса.
** Вітрильне швидкохідне трищоглове судно.


3.
Подолавши Чорне море,
в Середземне ми Босфором
запливли. За кілька днів
африканських берегів
вже дістались непомітно
і назустріч нам привітно
йде по берегу верблюд.
Ось і перший вам етюд:

А ви бачили верблюда?
То ж якесь кудлате чудо:
має горб чи два горби,
витривалий до ходьби,
ноги довгі, як шпички,
їсть тварина – колючки!
Може тиждень без води
йти туди або сюди,
та за витівки безвинні –
бійтесь утонути в слині.
Відвезе туристів, грузи
вдалечінь і по окрузі,
а зовуть його й понині
завше кораблем пустині.
Не дарма ж говорить люд –
витривалий, як верблюд!


4.
Пропливали гирлом Нілу
і зустріли крокодилів.
Із води блищать лиш очі,
здобич вполювати хочуть.

А найбільший, повний сил,
величезний крокодил
заховався в очереті,
він у плавнях старожил.

Неймовірна в нього сила,
грізна паща, гострі зуби,
Не жартуйте з крокодилом,
алігатор це не любить!


5.
Розлітались над лиманом
білокрилі пелікани.
І статечні, й молоді –
рибку вудять у воді!
Дзьоб у кожного з мішком,
пропливе під бережком,
не залишить навіть сліду –
все готове до обіду.
Ось такі вони гурмани –
риболови-пелікани.


6.
Плинем далі обережно
гібралтарським побережжям,
попадаєм крізь туман –
в Атлантичний океан.

Перед носом шугонула
несподівано акула,
показався лише й зник
там акулячий плавник.

Гострих повен рот зубів,
та не їсть вона грибів –
полюбляє свіжу рибу,
особливо на Карибах*!

З глибини завжди вона
піднімається одна,
але й зустріч на мілкому
не несе добра нікому.

Дуже сильне в неї тіло,
сіє жах акула біла,
навіть біля Піренеїв** –
небезпечна зустріч з нею!

Мов торпеда, зі Стамбула***
обігнала нас акула
і на всіх парах вперед –
поспішила на бенкет!

* Група островів в Атлантичному океані між Північною і Південною Америкою.
** Гори між Іспанією та Францією, які перетинають Піренейський півострів зі сходу на захід.
*** Найбільше місто Туреччини та Європи (15 млн.), розташоване по берегах протоки Босфор, що з’єднує Середземне море з Атлантичним океаном.


7.
В нас на траверсі* фонтан! –
повідомив капітан, –
То пливе вагон товарний
чи з хвостом якийсь титан?
Серед океанських хвиль
не цікавить його криль.
Не бажає він омарів –
подавай йому кальмарів!
Хоч полює на молюсків,
не дає і рибі спуску.
Має справжній ехолот**,
бо на те він – кашалот

* Напрям, перпендикулярний до курсу судна.
** Гідроакустичний прилад для автоматичного вимірювання глибини водойм або глибини занурення будь-яких тіл.


8.
Зранку дме попутний вітер,
ми вітрильником на південь
курс тримаємо. Акцент
нам екватор ще поставить,
бо цікавинками вабить
африканський континент:

Стоїть висока, ніби шафа,
під пальмою струнка жирафа,
листочки з дерева зриває,
хмаринок ріжками сягає.

В красуні гарні, довгі ноги,
гуляє вільно без дороги,
а шию щоб обпеленать –
потрібен шалик… метрів п’ять.

Усе життя вона гуляє
і не лягає ні на мить,
на ніжках навіть спочиває,
бо стоячи жирафа спить.


9.
Суне берегом удав,
що ховається між трав.
То така товста гадюка,
серед змій він – «вовкодав».
Дичина його мета,
з голови і до хвоста
він покритий візерунком,
спільник змію – темнота.
Він на дерево залізе,
заховається між хмизу.
Хто в його попав обійми –
назавжди лишиться в приймах.


10.
По савані від весни
ходять табором слони –
піднялася де травичка,
прохолодна є водичка,
де ростуть зелені віти
і цвітуть яскраві квіти.
Попереду татко-слон,
як цистерновий вагон,
а за ним слониха-мама –
визначна, статечна дама.
Потім братики, сестрички
витяглись у електричку,
а заключний у колоні –
наймолодший в стаді слоник.
Та поодаль, зовсім слідом,
йдуть слони, бабуня з дідом,
пам’ятаючи устав –
щоб онучок не відстав!


11.
В слоненяти довгі вуха,
ними маму воно слуха.
Має хобот, цебто ніс,
щоб триматися за хвіст.
Може ним води напитись
чи від бруду враз відмитись,
влаштувавши собі душ,
дотягнутися до груш
чи до інших подарунків,
бо мала – така ласунка!
Не страшить її жара –
отака ось дітвора.


12.
Він живе у диких хащах:
довгий хвіст, велика паща,
ікла гострі й пазурі –
страшнувато дітворі!

В нього хутро полосате,
полюбляє всіх кусати,
та дітей він не чіпає,
бо свою малечу має.

Звик гуляти навпрошки,
бо на лапах подушки –
підкрадеться непомітно
й усміхається привітно.

Ще розкішні має вуса
і гарчить, коли не в дусі,
до вподоби різні ігри –
не дарма ж назвали тигром!


13.
Говорила зебра зебу*, –
Прикрашати тебе треба,
а у мене гарна дужка –
чорна, потім біла смужка!

Пару раз учора рано
притулилась до паркану,
бо завчасно не сказали,
що його пофарбували.

Не лоша я і не поні,
щоб нудитися в загоні.
В мене мало від коня –
тигру я тепер рідня!

І сказала зебу зебрі, –
Люба, ти залізла в дебрі,
як з копитом до палацу…
Радше ти рідня – матрацу!

* Вид поширеної в Малій Азії, Африці та Індії свійської рогатої худоби з мускульно-жировим горбом на холці.


14.
Хай тремтить від страху світ –
він найбільший в світі кіт!
В нього вдача норовлива,
хоч не кінь, та має гриву,
ніби зарослі густі.
Має «пензля» на хвості.
Він гарчить, а не собака,
та не менший забіяка,
бо сановний господа;р,
у звірячім світі – цар!
Волю має він сталеву,
в світі хто не знає лева?!


15.
Я дивлюсь в ілюмінатор
на зустрічні кораблі,
а під кілем в нас – екватор,
себто талія Землі!
На містку шалена спека,
десь подівся навіть бриз*,
зачаїлась небезпека –
парус, як мішок, повис.
За півдня на водній гладі
показалися зірки –
вечір! Прохолоді раді
ми й бувалі моряки.

* Легкий береговий вітер, який дме вдень з моря, а вночі з суходолу.


16.
Оминувши Конго й Гану*
до наступника Гондвани**
наближається «Дельфін».
Паруса полоще вітер,
так вітрильник лине світом,
нас несе з собою він.

Уперед схиливши рило,
суне річкою барило,
топче стежку в очереті –
не сидить у інтернеті.

В ньому тонни три ваги
і чотири ще ноги,
хвіст, немовби вентилятор,
та відсутні вороги.

Хоч не знає зовсім нот,
але має купу цнот
і найтовщу в світі шкіру,
африканський бегемот!

Тож на спині, мов дивані,
він катає по савані
цілу зграю марабу.
Ті, немовби у нірвані***,
на Мальдівах чи Тайвані,
не в верблюда ж на горбу!

Має він веселу вдачу,
бо з дитинства не ледачий,
хоч товстий, немовби міх.
Тож сміється, а не плаче,
веселиться, навіть скаче,
і навкруг лунає сміх!

* Конго і Гана – сучасні країни Африканського континенту.
** Гігантський древній гіпотетичний континент, що дуже давно існував у Південній півкулі, утворений в результаті розщеплення суперконтиненту Пангеї. До складу Гондвани ймовірно входили значні частини сучасних материків – Південної Америки, Африки, Азії, Австралії і Антарктида.
*** Блаженний стан спокою та повної внутрішньої гармонії.


17.
То не камінь і не брила,
звичайнісінька горила,
скаче з гілки і на гілку
з четверга й до понеділка,
бо радіє, що в ці дні –
три у неї вихідні!
В понеділок знов накрила
хвиля радощів горилу,
бо скінчились вихідні
й почались святкові дні!
Так з неділі й до суботи
небайдужа до роботи
зі сніданку й до вечері
в гіллі лісу чи в печері,
розпластавши руки-крила,
скаче з радощів горила.


19.
Плюмаж і шия лебедина,
в перині ружавіє сніг,
та крила з розмахом орлиним,
посаджені на циркуль ніг.
Незвична, епатажна птаха,
рожево-неповторний грим
і дзьоб веслом у бідолахи –
його не сплутати ні з ким!
Весь світ підкорює фламінго,
у всі краї лежить їх путь,
навіть туди – собаки динго
де в диких преріях живуть.


19.
Не знайшовши Атлантиди*,
узбережжя Антарктиди
досягли ми врешті-решт.
Від садів Семіраміди**
тут немає навіть сліду,
це не Буда і не Пешт***.
Тут не квітнуть абрикоси,
не кокоси, а тороси –
царство льоду і снігів.
Тут крижин полярних стоси,
відчайдухи лиш, матроси,
цих сягають берегів!

* Міфологічна країна-острів, яку начебто поглинув Атлантичний океан.
** Одне з семи чудес світу, що знаходилось у Вавилоні.
*** Старовинні міста в Угорщині, які згодом утворили її столицю Будапешт.


20.
Знов попереду фонтан! –
повідомив капітан.
Поміж хвиль пірнає глиба,
всіх вітає диво-риба.
Це відомий на весь світ
велетень – блакитний кит!
Хоч вусатий, та без вусів,
рибу їсть, коли не в дусі,
а як гарний апетит –
криль полює на обід.
Не піймать гіганта в сіті,
кит найбільший в цілім світі,
та попав і він в лещата –
треба й монстра захищати!*

* Сучасну чисельність оцінюють в 10-25 тис. особин, що становить лише 3-11 % від розміру популяції виду 1911 року. Масове винищення блакитних китів раніше було поширене заради м'яса та китового жиру. Зараз полювання на китів цього та багатьох інших видів суворо забороняється. Охороною китів займається, зокрема, міжнародна екологічна організація Ґрінпіс.


21.
Зустрічають кліпер чайки,
закипів з водою чайник,
показалися крижини –
кожен тягне одежину.
На крижині цілий день
гріє поперек тюлень –
підставляє сонцю спину
й косить око на сардину,
але лінь зробити крок,
є під шкірою жирок –
зранку він поснідав смачно
і тепер йому не лячно.
Може ніжитись на сонці,
птахи в нього в охоронцях.
Тільки серед хвиль мелькнула
хитра злодійка акула –
враз пташині теревені
повідомлять це тюленю.
Хоч великі в нього ласти,
та воліє їх не скласти,
причаївшись за торосом,
все повітря цідить носом.


22.
Посеред морської піни
замелькали чорні спини,
гамір підняли пінгвіни –
грають у квача з дельфіном!
Познімали чорні фраки,
запашіли небораки,
ніби термобігуді,
й розчинились у воді.
Потім хутко на крижину
вилітають й одежину
кожен натягає знов,
хоч гаряча в жилах кров.
Навіть не страшна акула,
із глибин яка шугнула.
Тільки клацнула зубами
і лишилася з бобами –
показали фраки-спини
їй пронирливі пінгвіни!


23.
На щоглі, мов ті примари,
примостились дві гагари
і в широтах прохолодних
піддали усім нам жару!
Ті гагари під гітару
пліткували про кальмара,
як поснідав той омаром
і пустив чорнила хмару.
Ґелґотіли про акулу,
про сумне її минуле,
що бешкетниця зубата
налякала вчора ската.
Мили кості восьминогу,
він зламав, говорять, ногу –
довелося викликати
невідкладну допомогу!
Не забули кашалота
запросити на охоту,
бо знайомий їх дельфін
відшукав косяк сардин.
Прилетіли в гості чайки
і підтримали ті байки,
пригадали про кита,
що завів собі кота.
Називав його Платоном,
годував завжди планктоном,
а коли із кормом хибив –
до меню включав і рибу.
Довго піддавали пару
білі чайки двом гагарам –
від душі попліткували,
тож посиділи не даром!


24.
Доторкнувшись Антарктиди,
Австралійські гарні види
вельми ваблять екіпаж.
Там коала майже свійський
і диявол тасманійський –
всім несуть ажіотаж!
Кенгуру й собаки динго,
кукабари і фламінго,
як минувшини сліди.
Качконіс, істота видна,
й щиросердністю єхидна –
причаровують завжди.

Серед пляжу понад вечір,
ігноруючи жару,
не торкаючи за плечі,
застрибали кенгуру.
Поділились чітко навпіл
і ганяють баскетбол,
мов черкаські наші мавпи* –
хто кому закине гол.
Два ж гравці, з усіх найвищі,
щось завмерли по краях –
то вони на бойовищі
замість кошиків стоять!

* Йдеться про баскетбольну команду «Черкаські мавпи».


25.
Попере;ду ветхий ліс,
там вікує качконіс,
але деякі особи
кличуть звіра качкодзьобом.
В нього лапи, як лопати –
будувати є чим хату,
а зберігся звір і досі,
бо рецептори* на носі.
Ним полює на рачків,
на личинок, черв’ячків.
Голова, немов качача,
ловить у воді удачу,
хвіст нагадує весло.
Качкодзьобу повезло –
небагато древніх видів
до часів цих дожило.
Яйця самочка кладе,
притискає до грудей
і «бобрів» з качиним носом
у майбутнє рід веде!

* Органи чуття.


26.
Австралійський континент –
вражень немалий фрагмент,
але знову нас чекає
африканський контингент.

Мчиться страус по пустелі,
в висоту сягає стелі
ще й нагадує коня.
В нього дуже сильні ноги –
не шукає він дороги,
а мандрує навмання.

Бачить навкруги далеко,
пір’я захищає в спеку –
тож не вабить птаха льох.
Не боїться звірів диких,
яйця він кладе великі,
що не з’їсти навіть втрьох!

Та усе ж коли злякався,
як би довго не вагався –
хоронитися мастак!
Голову в пісок сховає
і вважайте, що немає –
то фірмовий в нього знак!


27.
Якось вийшов за поріг
велетенський носоріг,
він хотів зібрать молюсків,
щоб спекти собі пиріг.

Чи подумати він міг
про такий шалений збіг
що пиріг пекти зібрався
з носорога й восьминіг.

До води мерщій прибіг
африканський носоріг,
а йому з глибин назустріч
виринає восьминіг.

Ось уже дванадцять ніг
топчуть заодно барліг –
і начинку кожен хоче
роздобути на пиріг.

З них один хтось переміг,
коли б раптом випав сніг –
люльку миру запалили
носоріг і восьминіг!

Тож молюск і носоріг
назбирали ягід міх
і спекли разом, на диво,
із марулою* пиріг!

* Плоди однойменного фруктового дерева, яке росте в Африці.


28.
Сів на такелажний трос
королівський альбатрос,
сніжно-білий, мов крижина,
у команді він – матрос!
До снаги йому простори
і на сотні миль у море
у негоду сам летить
ще й шугає знизу вгору.
Серед хвиль у тиху пору
уночі пташина спить.
Мов літаючий вітрильник,
величезні має крила –
допомога кораблю.
Повідомить він про бурю,
не спокуситься на тюрю* –
птаха я цього люблю!

* Традиційне блюдо російської кухні, що являє собою холодний хлібний суп: нарізаний хліб, сухарі чи хлібна скоринка переважно з водою або квасом.


29.
Поміж хвиль, мов гуми шмат,
пропливає чорний скат –
то назустріч, з боку Нанта,
лине величезна манта.
Ця рибина не літає,
хоч великі крила має,
а харчуючись планктоном –
важить цілих дві-три тонни!
Тож за розмірами скат –
із американський штат.
Велич він несе і славу,
їм ім’я – морський диявол!


30.
Так у подорожі світом
допливли кінця ми літа.
Вже назад, – промовив тато, –
нам потрібно повертати.

Зачекалися нас вдома
друзі, родичі, знайомі,
особливо баба з дідом,
доки плавали ми світом.

Повертаємо на Північ,
нам дорогу вкаже Грінвіч*.
Курс тримати на Судан –
крізь Індійський океан!

А затим Червоним морем
в Середземне, на простори
чорноморських берегів.
Хоч одні нам світять зорі,
рідні там Карпатські гори,
і краса своїх лугів!

* Місто в Англії, через яке проходить однойменний меридіан. В даному випадку йдеться про систему координат, яка використовується в морській навігації.