ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марґо Ґейко
2019.11.20 19:36
Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»

Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим

Олександр Сушко
2019.11.20 18:24
Чи стачить сил порвати ланцюги,
Як вмерти - гріх, а жити - неможливо?
А страх мій дух утоптує у мохи,
Шепоче: " За порогом раю - прірва!..."

Перетерпів і осуд, і шопту,
Лишив у сильцях серця половину.
Тепер на волі битим склом іду,

Матвій Смірнов
2019.11.20 18:09
Він пам’ятає: ніби весна,
Начебто тане лід,
Небо, мов намальоване - над,
Чорні калюжі - під,

Він пам’ятає, як горизонт
Збився у вертикаль.
Далі не ясно - чи яв, чи сон,

Сергій Губерначук
2019.11.20 16:31
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.

І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без

Козак Дума
2019.11.20 16:18
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.

Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –

Тамара Шкіндер
2019.11.20 14:10
Тебе давно уже немає, тату.
Та вірю, що ти дивишся з небес
На край наш милий і на рідну хату...
Нас тяжко розділив могильний хрест.

Ти завжди був таким замалослівним.
Та знаю: Україну як любив.
Пишався щиро українським Гімном.

Олександр Сушко
2019.11.20 12:18
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Іван Потьомкін
2019.11.20 10:24
Якби поштиві поштові голуби
замість носить листи писали вірші,
стільки б цікавого з’явилось про інтим:
переступання неквапливі, схожі на танок,
котрі нав’язує коханка вередлива,
насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
і погляд на суперників гнівли

Олексій Кацай
2019.11.20 08:42
Розріджена примара сонця лине над обріями,
які обриваються в прозірний простір,
не залишаючи під черевиками ні опору землі,
ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
ранкового дощу, котрий вже став туманом
і заховався у лігвах улого

Віктор Кучерук
2019.11.20 05:56
Дрімає тиша поміж стін
Спустілої кімнати, –
Сьогодні знову п’ю один
За найгіркішу втрату.
Коли обпалює вуста
Питво одноманітне,
То тихне біль і гіркота
Зникає непомітно.

Микола Соболь
2019.11.20 05:30
Перший сніг притулю до щоки.
Хай мені нагадає про маму.
Поміж нами провалля роки
Оповиті сумними думками.

Світлий спогад тепліє в душі
Ніжно-чистий, як мамина ласка.
Одягають сади кунтуші,

Ярослав Чорногуз
2019.11.20 03:43
Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
Сади укрив давкий, задушливий туман…
Мов світові всьому легку пов`язку димну
На очі зав`язав, підкравшись крадькома.

І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
І льоля та густа й доволі ще м`яка…
Хтось дмухає йом

Олександр Сушко
2019.11.20 00:40
Дехто каже, що поет - це Бог.
Ні, він - бранець смертної юдолі,
Сито для біди, людських тривог,
Прикрощів, образ, важкої долі.

Золота в багатія - вози,
Охоронців полк стоїть на варті.
А у мене - крапельки краси,

Олена Побийголод
2019.11.19 18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»

Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!

Сергій Губерначук
2019.11.19 16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.

Козак Дума
2019.11.19 15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.

Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Козак Дума (1958) / Поеми

 Чарівна веселка

З думкою про наше майбутнє

Діти – наше майбутнє! Хто стане з цим спорити? Можливо тільки той, у кого їх немає. А задумувався кожен з нас над тим, чи в повні мірі ми турбуємось за своє майбутнє, чи достатньо переймаємось ним?
Всім чи майже всім відомо, які нелегкі часи переживає нині наша країна і її населення. Фактично сьогодні стоїть питання – чи буде в майбутньому взагалі існувати держава Україна і український народ. Одним із головних чинників позитивного вирішення вказаного питання є відповідне виховання свого майбутнього – наших дітей.
Скажіть мені будь ласка, а чи можна виростити справжніх патріотів своєї держави без навчання їх з самого малечку державної мови? Для мене це риторичне питання, бо мова – це своєрідна ДНК нації! Само поняття «український народ» буде існувати лише доти, доки будуть жити носії української мови. Все інше – від лукавого.
Одначе це мало лише розуміти і навіть погоджуватись. Для становлення та розвитку держави Україна кожному українцю і її патріоту конче потрібно робити конкретні кроки. В першу чергу – прищеплювати нашим дітям любов до своєї рідної мови, щоб вивести її на рівень загальнодержавної фактично. Саме так, бо на сьогодні вона є такою лише на папері. І починати кожному треба із себе, зі своїх дітей, внуків і правнуків.
Збірка поезій «Чарівна веселка» – один із моїх конкретних кроків на цьому непростому шляху. Вона адресована не тільки нашому майбутньому, а в першу чергу батькам і дідусям з бабусями, які повинні научити своїх чад української мови, якщо вони дійсно люблять Україну. Це стосується не тільки етнічних українців, що ще не оволоділи державною мовою, а й інших громадян нашої країни, які не лише на словах переймаються долею України і вважають її своєю Батьківщиною.
Маю велику надію, що твори даної збірки не тільки сподобаються малечі, а й розширять її кругозір та будуть спонукати до ознайомлення з іншими україномовними виданнями наших національних авторів.

З побажаннями миру і добра – О. Мачула.



Чарівна веселка

Хмари розлетілись,
дощик перестав –
сонечко з’явилось,
заглядає в став.

Дивиться в водичку,
сушить береги
й кольорову стрічку
райдуги-дуги.

Чарівна веселка
встала з ковили,
щоб в містах і селах
діток веселить.



Сонечко

Котилося по небу сонце
і заглядало у віконця,
та враз хмарина налетіла
й собою сонечко закрила.
Розплакалась мала Яринка,
сваритись стала на хмаринку.
Прийшов тут вітерець-пустун,
він ту хмаринку з неба здув.
І сонце знову посміхнулось,
на землю промінців сипнуло.
Вже й діти, ніби горобців,
сачками ловлять промінці.
А потім куля золотава
тихенько поповзла в заплаву.
Сховалось сонечко за гору
і діткам спочивати впору.


Дощик

Легка й пухната як пір’їнка
по небу плинула хмаринка,
а потім розпустила крила
й собою сонечко закрила.
З-за хмарки блискавка сяйнула,
все небо навпіл розітнула,
ударив грім, навкруг стемніло
й відразу небо звечоріло.
Тут сильний вітер як засвище,
а зверху дощик як вперіщить!
Летять великі краплі дуже,
за мить асфальт уже в калюжах.
Сховались люди під зонтами,
малят додому кличуть мами,
та під дощем ті молодці
пустують – ніби горобці!


Річка

Між горбочків, по долині,
річечка до моря плине,
котить хвильки між ланами
під низькими берегами.
По дорозі в синю стрічку
ручаї, струмки й потічки
добавляють свої води –
ось вже й річка лине згодом.
Далі свої води в річку
віддають малі сестрички
і вона стає дзвінкою
повноводною рікою.
Так ріка збирає сили,
крутобокі котить хвилі,
огина високі гори
і тече аж в синє море.


Білочка

Скік та скок, скік та скок –
білка з гілки на пеньок
за грибочками мандрує
й ними діточо;к частує.
До вподоби ще їй шишки,
бо у них смачні горішки,
а горіхи завсігда
любить вивірка руда.
Все несе вона в дупло,
бо у неї там кубло.
В нім чекають білченята,
то для них надійна хата.
Загойдалась поряд гілка –
це прибігла знову білка.
Не марнує вона часу,
робить на зиму припаси.



Зайчик

Скаче зайчик-побігайчик
березневим лугом.
Він на зустріч поспішає
із найкращим другом.

По дорозі зупинився
під кремезним дубом,
бо змінити не спромігся
ще зимову шубу.

Відпочив, охолодився,
куций запишався,
пагінцем він підкріпився
й далі ген подався!


Лисичка

Живе у лісі хитра лиска,
в норі у неї там прописка.
Туди несе вона курчат
для ще маленьких лисенят.
Руду й пухнату шубу має,
хвостом сліди всі замітає.
На зайчика й мишок полює,
а вовка – здобиччю частує.
До курника біжить щоночі,
бо півника піймати хоче.
Стемніло й злодійка руда –
уже з-за тину вигляда.
Тому вночі Бровко не спить,
він хитру злодійку провчить –
мерщій прогонить аж до дуба
і та втече латати шубу.


Їжачок

Жив на світі їжачок,
мандрував він полем, лісом.
Шубку мав із голочок,
не боявся вовка з лисом.

Груші, яблука йому
до смаку, а ще – грибочки.
Як приємно крізь пітьму
жваво бігати в садочку.

Він на місці не сидить,
хоч гуляє наодинці,
бо колючому кортить
відшукать смачні гостинці.


Мишка

Із надвору тишком-нишком
в дім забігла сіра мишка,
заховалася в комірку
і зробила собі нірку.

З нірки хитро визирає,
лиш вночі вона гуляє,
знає добре сіра мишка,
що господар в домі – кішка!



Кошеня і мишеня

Мале руденьке кошеня
блукало між кущами,
а тут назустріч – мишеня,
воно втекло від мами.

Ти хто? – спитав його рудий, –
Куди одне мандруєш?
До мене йди мерщій, сюди!
Знайшов я сир. Скуштуєш?

Отак до вечора удвох
і бавилась малеча,
бо й думка кинула обох
про люту ворожнечу!



Слоненя

В слоненяти довгі вуха,
ними маму воно слуха.
Має хобот, цебто ніс,
щоб тримать її за хвіст.
Може ним води напитись
чи від бруду враз відмитись,
влаштувавши собі душ,
дотягнутися до груш
чи до інших подарунків,
бо малий – така ласунка!
Не страшна йому жара –
отака ось дітвора.

Телятко

Пустотливе, як малятко,
в лузі бігає телятко.
Грається воно, стрибає
і на маму поглядає.
Ще немає в нього звички
із-під ніг скубти травичку,
бо родилось лише вчора
й молочко йому підпора.
Старші братики й сестрички
залюбки пасуть травичку,
а наївшися від пуза –
скачуть стрімголов у лузі.
Маму ще ніхто не доїть,
мама кормить, мама поїть.
Згодом виростуть телята
й стануть молоко давати.


Вовчик

Вовчик мешкає у лісі,
знається із хитрим лисом.
Лиш побачать їх зайці –
миттю мчать у всі кінці!

Сіру має вовчик шубу,
ще й у пащі гострі зуби.
З ним ніхто не хоче граться,
бо усі його бояться.

Сіроманцю тяжко жити,
ні з ким хижому дружити.
Для вовчат він но;ру риє,
а вночі – на місяць виє.


Лев

Хай тремтить від страху світ –
я найбільший в світі кіт!
В мене вдача норовлива,
хоч не кінь, та маю гриву,
ніби зарослі густі.
Маю «пензля» на хвості.
Я гарчу, та не собака,
хоч не менший забіяка,
бо сановний господа;р,
у звірячім світі – цар!
Волю маю ще сталеву.
Хто не знає в світі лева?!



Тигр

Я живу у диких хащах,
маю хвіст, велику пащу,
ікла гострі й пазурі –
мабуть страшно дітворі.

В мене шкіра полосата,
я люблю усіх кусати,
та малечу не чіпаю,
здалеку спостерігаю.

Як лунає грізний рик –
чути враз дитячий крик.
Ще мандрую навпрошки,
бо на лапах подушки.

Полюбляю різні ігри,
не дарма зовуся тигром.


Жирафа

Стоїть висока, ніби шафа,
під пальмою струнка жирафа.
Листочки з дерева зриває
й хмаринок ріжками сягає.

В красуні гарні, довгі ноги,
мандрує вільно без дороги,
а шию щоб обпеленать –
потрібен шалик метрів п’ять.

Усе життя вона гуляє
і не лягає ні на мить,
на ніжках навіть спочиває,
бо стоячи жирафа спить.


Верблюд

А ви бачили верблюда?
То ж якесь горбате чудо!
Ноги довгі, як шпички,
їсть тварина – колючки.
Може тиждень без води
йти туди або сюди,
та за витівки безвинні –
бійтесь утонути в слині.
Він привичний до ходьби,
має цілих два горби.
Ще туристів возить й грузи
вдалечінь і по окрузі.
А зовуть його й понині,
діти, кораблем пустині.
Не дарма ж говорить люд:
витривалий – як верблюд!



Лось

Має він великі ноги –
тож мандрує без дороги.
Роги в нього, як лопати,
то й зовуть його – сохатий.

Не страшні йому простори,
їсть він навіть мухомори.
Любить все ж траву і квіти,
а іще – зелені віти.

«Не ховаюсь за дерева!» –
сповіщає всім він ревом.
Здоровенний, як колос, –
це звичайно ж, діти, лось!



Горобець

Горобець на горбик сів
і промовив: «Чив-чирів.
Вже у вашому садочку
позбирав всіх шкідників.

Я веселий горобець,
невиправний пустунець,
люте горе, сум, напасті
всі позводжу нанівець!»



Ластівки

Під стріхою моєї хати
зліпили ластівки гніздо.
Ось вилупились ластів’ята,
їх треба ставить на крило.

Вже й мама-ластівка щебече
до діточок, – Пора літать!
А татко ластів’ят на плечі
все намагається узять.

Аж ластів’ятко геть маленьке
враз випурхнуло із гнізда…
За ним відразу ж його ненька –
допомагала як могла.

А через день усі вже діти
крильми врізались в майбуття –
крутили в вишині кульбіти,
немов літали все життя!


Дятел

В лісі теслю чути зранку.
Вдяг він білу вишиванку,
а поверх – новий жилет
ще й на голову берет.

Між деревами літає,
шкідників у них шукає.
Скаче з гілки на сучок –
Де тут ситний черв’ячок?

Не сховатись від героя,
знайде навіть під корою!
Стук-стук-стук, тук-тук-тук –
долинає з гаю звук.



Синичка

Вертихвістка, жовта птичка,
а зовуть її – синичка.
Вдачу жваву вона має.
Птаха хто цього не знає?

Взимку видно її всюди,
бо у пташки жовті груди.
Ми з Андрійком для синиці
змайстрували годівницю.

Влітку пташка у саду –
шкідникам всім на біду.
Добра птаха-медсестричка,
отака вона, синичка!


Пташина їдальня

Зимнім ранком дві синички зазирнули в годівничку,
щоб насінням підкріпитись, а іще – води напитись.
Бо зима уже настала, все під білим покривалом.
Навкруги лиш сніг іскриться – ні поїсти, ні напиться.

Лютовій, тріщать морози, весняні не скоро грози.
Річка кригою укрилась, бідне птаство засмутилось…
Ось для цього ми синицям збудували годівницю –
щоб пташину від біди і загибелі спасти.

Любимо свою природу, кожен день тепленьку воду
із насінням в годівницю підсипаєм для синиць ми.
Прилітайте корольки, горобці, чижі, в’юрки.
пуночки і снігурі, плиски й горді шишкарі.

Нагодуємо усіх, хай лунає щебет, сміх.
Кращої немає гри для малої дітвори!


Снігурі

До вподоби дітворі
диво-птахи – снігурі.
Люблять їх й дорослі люди,
бо у них червоні груди.

Взимку птахам, як годиться,
зерна сиплем в годівницю,
щоб садок наш навесні
урожаєм заряснів.

Навіть влітку птахи ці
насторожі – молодці!
Рано-вранці, на зорі,
нас вітають снігурі!



Лелеки

Вийшли бузьки з очерету,
сіра чапля попереду.
Розбігайтесь жабенята –
стануть птахи полювати!

Утікати жабкам слід,
щоб не втрапить на обід.
Білі ж не спішать лелеки,
їм до вирію далеко.

В трясину; один загруз,
найжирніший чорногуз,
бо забув він на охоту
одягнуть свої чоботи.


Сойка і Зойка

У гаю дубовім сойка
скаче по гіллі та зойка.
Прилітала сиза птиця
на родини до синиці.
За здоров’я пила чару
й загубила окуляри.
Їх знайшла маленька Зойка,
ось тепер та сойка й зойка:
«Як мені у цій біді
класти в ямки жолуді,
щоб наступної весни
рівно сходи проросли?!»
І сказала сойці Зойка, –
Мила пташко, ти не ойкай,
окуляри твої цілі,
жолуді потраплять в цілі.
Закладеш великий гай,
зеленітиме наш край!


Сорочині турботи

Зранку бідкалась сорока,
що зима прийшла до строку.
Налетіли білі мухи
й вітерець морозом дмуха,
а від того у сороки –
лиш добавилось мороки.

Скрекотіла про погоду,
про свою сорочу вроду,
про низьку температуру
і слизьку свою натуру,
що зимою для сороки
надважливі – білі боки.



Хитра злодійка

В гіллі дерева, у кроні,
причаїлася ворона.
Як дозорні всіх віків –
виглядає простаків.
Хтось замешкається трішки –
враз вона, немов мартишка,
підлетить і дуже хвацько
відбере яскраву цяцьку
та мерщій несе до схрону.
Хитра – злодійка ворона!


Всюдихід

Не страшні вода і лід –
ми збудуєм всюдихід.
З меншим братиком на ньому
ми об’їдем цілий світ.

Не буксуємо в ліску,
не застрягнем у піску.
Вмить перепливемо річку
ще й проїдемось потічком.

Погасали недарма,
завтра ще так само,
бо асфальту в нас нема –
лиш баюри й ями!



Вертоліт

Без коліс я і вітрил –
не літак, а гвинтокрил!
Вікна маю я і двері,
зверху крутиться пропелер.

Ще й салон на п’ять стільців,
щоб катати молодців.
Завжди хочеться в політ,
не дарма ж я – вертоліт!



Пароплав

Плине морем теплохід,
а за ним – бурливий слід.
Із труби летять хмаринки
мов малесенькі пір’їнки.
Не страшні йому шторми,
він від носа до корми
весь уквітчаний плотами
мов ялинка іграшками.
На місточку капітан
пильно дивиться в туман,
щоб у штиль і непогоду
попередити пригоду.
Дмухає легенький бриз,
нам уже дали «безвіз» –
тож пакуємо валізи
і відправимось в круїз!


Літачок

Мчиться злітна полоса,
навкруги земна краса,
та красою неземною
манять срібні небеса.
Я іду мерщій на зліт,
відправляюся в політ –
з висоти вже вкотре хочу
подивитися на світ.
Підіймаюсь в вишину,
споглядаю далину,
бачу милу Батьківщину –
я люблю її одну!
Хоч маленький літачок,
та не тля і не жучок.
Я літаю над Землею –
не повзу мов слимачок.



Барабан

Я веселий барабан,
а товстий – немов кабан.
Та без мене інструменти
не оркестр, якась юрба.

Я задам для пісні ритму,
між куплетів щось там витну.
Витанцьовує малеча,
навіть дід сповзає з печі.

Отакий я барабан,
не страшний мені орган.
Всі напам’ять знаю ноти,
що мені там нотний стан!



Велосипед

Руль, два колеса, педалі,
рама з пластика, сідло –
зранку одягну сандалі
і поїду у село.

Сонце виграє на спицях,
чутно навіть шурхіт шин,
а назустріч – сонні лиця
з проїжджаючих машин.

Кінь сталевий мчить щодуху,
як стріла лечу вперед –
обігнав вже навіть муху
мій прудкий велосипед!


Грузовичок

Підкачаю хутко шини
у своєї я машини,
повний бак заллю бензину
і гайну до магазину.

Діду там куплю я люльку,
для бабусі гарну кульку,
ще й зимові рукавички
для молодшої сестрички.

Покладу усе те в кузов,
бо люблю возити грузи,
а собі візьму сачок –
й потягну грузовичок.


Парусник

Ми пливем під парусами
з голубими небесами
поміж бірюзових хвиль
океанських сотні миль.
Паруса полоще вітер,
як стріла летить наш кліпер,
сонце осяє дорогу,
курс зюйд-вест тримаєм строго.
Навкруги літають чайки,
вже дісталися Ямайки,
із води мелькають спини –
то вітають нас дельфіни.
Ми навкруг Землі пливемо,
так планету й обігнемо –
парусник «Непереможний»
нам у цьому допоможе!


Танк

Повзе завзятий всюдихід,
від гусениць лишає слід
і не лякається вогню,
бо має він міцну броню.

Ще має він товсту гармату,
щоб Батьківщину захищати.
Лиш наведе на ціль він дуло
і ворогів – як вітром здуло!



Гвинтокрил

Гвинтокрил літає в небі,
всюди сяде при потребі.
Він за лісом пильно стежить,
повідомить про пожежу.
Привезе листи, посилки,
а іще – журнал «Мурзилку».
Порятує від негоди,
в будь-яку летить погоду.
Легко над судно;м зависне,
вміння це його корисне.
Допоможе морякам
і маленьким дітлахам.
Ви збираєтесь в політ?
Викликайте вертоліт
і не бійтесь висоти –
в нього цілих два гвинти!



Санчата

Змайстрував учора тато
нам з сестричкою санчата.
Мають довгі полозки,
слід лягає в два рядки.

Ми поїхали в Карпати,
щоб санчата обкатати.
Вже летим з гори як вітер,
а за нами й інші діти.

Мчимся по снігу донизу
між смерічок і берізок.
Отакі швидкі санчата
змайстрував нам любий тато!



Годинник

Тік-так, тік-так, – говорить нам годинник.
Рахує він хвилини і години.
Все те складає в дні і місяці,
печатка часу на його лиці.

Із місяців утворюються роки,
десятиліття є наступним кроком.
Так час пливе, немов вода ріки,
й сплітається невпинно у віки.

Собою рік замкне чергове коло,
вже незабаром підеш й ти до школи.
Так, друже, час біжить, на жаль, неспинно…
Підкаже він завжди – котра година.


Гантелі

Тиждень тому в нас, в оселі,
завелися дві гантелі –
в день народження мені
подарунок від рідні.
Піднімаю аж до стелі
зранку я свої гантелі,
бо не тільки для порядку
кожен день роблю зарядку.
Я качаю біцепси,
ну, а потім – трицепси.
Присідаю, віджимаюсь,
на турнік і підтягаюсь.
Кисті рук теж потреную,
в гімнастичний зал піду я.
Бігаю довкола столу,
щоб взяли в спортивну школу.
Отакі вони веселі
подаровані гантелі.
Дарять нові відчуття
й веселішає життя!



Капітошка

Ніби перчик він горошком –
пустотливий Капітошка.
Не Дюдюка й не Антошка,
а веселий Капітошка.

Лиш насупилося трошки –
з неба сиплють капітошки.
Веселися-грай, гармошко,
хай танцює Капітошка.

Тож хутчіш хватайте ложки,
наминайте суп, окрошку,
ще й борщу додайте трошки
і мерщій – до Капітошки!


Олівці-малювці

Кольорові олівці, різнобарвні молодці,
розмалюють, що бажаєш – лиш тримай їх у руці.
Намалюють небо й сонце, що сміється у віконце,
ліс і річку, стежку й луг, а іще – новенький плуг.

Він за трактором біжить, а за ним рілля лежить.
Скоро в полі тім пшениця стане густо колоситься.
Потім будемо в печі випікати калачі.
Молока наллємо в чашки – лише шкіркою хрумчи.

У степу ростуть берізки, там пасуться вівці й кізки.
Поміж ними баранець, всіх запрошує в танець.
Головний там пастушок, він посвистує в ріжок.
Своє стадо випасати вже пригнав на моріжок.

У другій його ж руці – кольорові олівці.
Щоб усе те змалювати, прихопив він малювці.


Помідори-світлофори

Ми на грядці позавчора
поливали помідори.
Незвичайні помідори,
ніби справжні світлофори.

На червоний, як годиться,
треба зовсім зупиниться.
Жовтий – рухатись не слід,
бо лише накоїш бід.

А зелений всім навколо –
відкриває шлях до школи.
Отакі вони бідові,
помідори кольорові.


Кенгуру-баскетболісти

Запросили нас у гру
австралійські кенгуру –
намалюєм в центрі коло
й будем грати в баскетбола.

М’яч летить немов яйце
й потрапляє у кільце.
Нас затисли кенгурята,
їм нас легко обстрибати.

Але й ми не шиті ликом –
атакуєм дружно, з криком.
Два по три очка взяли
й гру у нічию звели!


Наша Яся

Наша Яся гірко плаче –
Яся хоче собі м’ячик.
Хоче щит, а ще корзину,
щоб мерщій із магазину.
Хоче форму і кросівки,
та фіксатор на голівку.
Хоче гетри, наколінник,
щоб Олег співав їй, Віннік.
Ще й живцем, не під «фанеру»,
про якусь смішну химеру…
Хоче триочковий «гол» –
хоче грати в баскетбол!



Капітан Замазура

Він звичайний замазура
чи піднесена натура?
Бо знайшов собі калюжу
й замастив кросівки дуже.

Крім кросівок – майку, шорти
й дідів капітанський кортик.
Віднайшов його в серванті
зі сріблястим аксельбантом.

Вмить калюжу відшукав
і кораблики пускав.
Замазура бідний хлопець
чи майбутній флотоводець?!


Цілеспрямований малюк

Мій сусід, малий Сергійко,
вчора віднайшов копійку.
Відтепер він не дрімає –
на авто уже шукає!

З нього виросте геолог
чи славетний археолог?
Може ці прогнози й смілі,
але зараз він – при ділі!



Космічний мандрівник

Побудую зореліт
і відправлюся в політ –
щоби Всесвіт дослідити
і галактики відкрити.

Найяскравішу зорю
я матусі подарю,
а нову зорю-малятко –
припасу уже для татка.

Пролечу Чумацьким шляхом,
зазирну в сузір’я Рака,
двох Ведмедиць почастую
й Андромеду підмалюю.

Так в польоті у веселім
облітаю всю оселю
та й спущусь, нарешті, з неба,
бо вечеряти вже треба.



Часник

Він з віночка вигляда –
лише зуби й борода,
бо чуприною-листами
сплівся міцно із братами.

А плюсам – не має ліку,
заміняє навіть ліки.
Гонить геть страшну простуду,
добрий лікар всьому люду.


Соняшник

Серед динь і гарбузів
на одній лише нозі
стоїть дядько на городі –
заздрять дині його вроді.
Він не кум їм і не сват,
а молодший сонця брат.
Зранку вже його стрічає
і на захід проводжає.
Жовтого його бриля
добре видно й звідціля.
Має він лапате листя,
все шорстке, не шовковисте.
У землі міцне коріння,
а у голові – насіння.
Восени нажарить мати,
буде дітям що лузати.


Жолуді

На дубах ростемо в лісі.
В листі сховок – як у стрісі.
Ми не тонемо в воді,
бо веселі жолуді.
Білки в дупла нас ховають
й поросята полюбляють.
Всім нагадуєм горішки –
тож смакуємо і мишкам.
З гілки падаєм в травичку,
пустим корінець в земличку.
Через рік уже дивись –
паросток потягся в вись!
Ми прихильники краси,
буйні хай ростуть ліси,
дружно докладемо сили,
щоб планета зеленіла!


Астероїд

Я – малесенька планета,
не зоря і не комета,
не діра і не пульсар,
своєрідна скеля, шар.

Атмосфери ще не маю,
дальнім космосом гуляю,
незначний гіперболоїд.
Я – маленький астероїд.


Подорож у літо

Я стежкою поміж ланів ішла,
вінком сплітала польові ромашки,
а десь згори мені співала пташка
і щедро радість з піснею несла.

Неспішно йшла серед густих хлібів,
ловила запах літа й короваю,
діставшись непомітно так до гаю,
що за ланами, вдалині, бринів.

Ступала пішки з міста до села,
дорогою букет збирала квітів,
мандруючи немов з весни у літо –
з собою гарний настрій всім несла.

Наслухалась природи я пісень
у перший незабутній літа день!


По суниці

На зорі співають птиці,
ми ж прошкуєм по суниці.
Чимчикуємо до лісу,
не боїмся вовка з лисом.

Кожен взяв собі корзинку,
бо суниці у торбинку
не пристало нам збирати –
щоб усіх їх не зім’яти.

Навкруги веселі лиця,
дуже ж бо смачні суниці.
Навіть за цукерки кращі,
тому й ліземо – аж в хащі!


Хліба

Дорогий ячменю,
дай зерняток жменю.
Ми засієм поле
аж до виднокола.
Добрим урожаєм
щоб до виднокраю
жито колосилось.
Вже земля напилась
чистих рос ранкових
й ніжної любові.
Хай густа пшениця
золотом іскриться.
Вітерець хай спілі
колоскові хвилі
котить вдалечінь,
в піднебесну синь!


Наташка і ромашки

Вже розквітнули в Наташки
на пригірочку ромашки.
Посадила квіти з краю
і щоденно поливає.

Посередині – жовтеньке,
а пелюсточки біленькі,
ще й зелені рученята.
Жаль такі квітки зривати!

Усміхаються ромашки, –
Не жалій води, Наташко!
Наливай її побільше –
будемо рости ще ліпше!


Юля і зозуля

У діброві Юля стрінула зозулю,
пташку клопітку – все ку-ку й ку-ку.
Рахувати Юлю вчила та зозуля
в полі, у гайку – лиш ку-ку й ку-ку.

Згадувала Юля в школі ту зозулю,
стоячи в кутку – те ку-ку, ку-ку.
На уроках Юля ніби та зозуля
на хиткім містку – хоч ку-ку-рі-ку…



Оце ромашки!

Поміж полями стрімко мчиться потяг,
кругом мелькають ниви і ліси.
В купе через вікно влітає протяг –
уже настали літечка часи.

Аж раптом збоку – справжнє жовте море!
То соняшник за небокрай цвіте.
До сонця тягне голови, угору,
чарівне диво жовто-золоте!

Милуються дорослі краєвидом
лиш з подивом промовила Наташка, –
Такого ще не бачила я, діду,
розквітнули, капець, які ромашки!..


Мишкова школа

Полюбляють всі ведмеді
їздить на велосипеді,
але нашому Мишкові
треба вже іти до школи.
Він в портфель кладе абетку,
ручку, гумку, трафаретку.
Вже тримає у руці
кольорові олівці.
Положив медовий пряник,
що спекла для нього мама.
Ще поклав пенал і зошит –
нелегка тож вийшла ноша.
Озирнувся він довкола,
лісова чекає школа,
бо прийшов навчання час.
Йде Мишко у перший клас!


Кіт без чобіт

На печі куняє кіт,
розвалився без чобіт.
З’їв сметану на обід
й замастив собі живіт.

Полював він у чулані
й «послизнувся» на сметані,
як ганяв в комірці мишку,
а тепер дрімає нишком.


На морі

Ми приїхали на море,
а з водою поряд – гори.
Будем плавати-купатись
і у гори підійматись.

У ласкавім морі синім
рибки плавають, дельфіни,
яхти, боти й теплоходи…
Як багато тут народу!

Їдуть люди засмагати,
від турбот відпочивати,
а у кожного на плечах,
де не глянь – сидить малеча!


Сонний танкіст

Сім годин на циферблаті,
грає музика в кімнаті –
розривається будильник,
але спати хоче сильно
наш Андрійко. Він не хворий,
просто звечора учора
на «арті» у бій ходив.
Ворогів усіх розбив,
та засидівся нівроку,
що забувся й про уроки.
Тож для сну забракло ночі
і тепер він – спати хоче…

Підступний кавун

З’їв під вечір наш пустун
звичайнісінький кавун –
не стріляє з пістолетів,
бо сидить у туалеті.

Треба чути тата й маму –
обережно з кавунами.
Дослухайтеся їх слів,
щоб животик не болів!


Мама

Найрідніша в світі сама
для малечі звісно – мама.
Мама казочку розкаже
і хустиночку зав’яже.
Ще накормить і напоїть,
і посварить, й заспокоїть,
приголубить, пожаліє –
мама все робити вміє.
Бо душа в неї багата,
навіть більше, ніж у тата.



Тато

Знають добре всі малята,
що найкращий в світі – тато.
Він підкине вас до стелі,
буде бавити в постелі.
Покатає на машині,
підкачає миттю шини.
Розмальовку розфарбує
й цуценятко подарує.
Він найкращий в світі самий,
але, звісно ж, після мами!


Хай живуть ялинки!

Новий рік невдовзі, діти.
Що ми будемо робити?
Діти хором за хвилинку –
Прикрашатимем ялинку!
Та зітхнув малий Хома, –
Так ялинки в нас нема…
Не внесли її до хати,
жаль таку красу рубати.
Тут утрутилась Яринка, –
Хай в дворі росте ялинка!
Ми прикрасимо їй віти
й будем хоровод водити.
В новорічну ніч сніжинки
також сядуть на ялинку.
І сказали хором діти, –
Край, ялинка буде жити!


Василя

Як зима вертає в літо,
так Василь проходить світом.
Тож дозвольте привітати
вас із цим веселим святом!
Засіваю хату житом,
щоб в достатку стали жити.
Вам насиплю ще й пшениці –
на пухнаті паляниці.
Щоб вареники пузаті
не виводились у хаті,
а також: на пампушки,
пиріжки і галушки.
Ще добавлю дрібку проса
на густі травневі роси,
на багатий урожай
і на пишний коровай.
Наостанок повну жменю
засіваю вам ячменю,
щоб дістало й на черінь.
Слава Господу! Амінь!


Святий Миколай

Знають всі, дорослі й діти,
що чудес доволі в світі.
У Святвечір в наший край
завітає Миколай.
Він заходить в кожну хату
і питає маму з татом, –
Чемна чи у вас дитина,
доньку маєте чи сина?
В чарівній моїй торбинці
чудернацькі є гостинці.
Хлопцям вистачить й дівчаткам,
ось їм м’ячик із курчатком.
Маю котиків ласкавих,
а іще – книжок цікавих.
Гномик є із табакерки
і смачні-смачні цукерки.
Дітям тим, хто бешкетує,
іграшок він не дарує.
Всі під Новий рік чекають
на Святого Миколая!


Зимовий Миколай

Попід гору, через гай
йде зимовий Миколай.
Поряд ангели кружляють
і пісень дзвінких співають.
Через річку, білим полем
йде до нас Святий Микола!
Роздає він привітання
та виконує бажання.
І великим, і малятам –
всім, хто слухав маму з татом.
Всім, хто в школі добре вчився,
наполегливо трудився.
Говорив хто правду людям,
не лупив дарма по грудям.
Ворогів хто не прощав
і Вітчизну захищав!
А для цього є причина –
міх дарунків за плечима.
По країні, з краю в край,
йде зимовий Миколай!


Коляда

Угору сонце лиш пішло
і сніжень на поріг,
шляхи-дороги замело –
крокує Новий рік!
Вітаємо з Різдвом усіх
найкращих із людей.
Хай линуть радощі і сміх
з відчинених дверей!
Колядую, колядую, колядую…
Зі святами новорічними віншую.
На здоров’я і добро вам засіваю,
щастя-радості й добробуту бажаю.
На здоров’я і добро вам колядую.
Слава Господу навіки! Алілуя!
Нехай зимовий Миколай
заходить в кожен дім.
Дарує усмішку нехай
великим і малим.
Хай музика в усі часи
лунає без кінця,
любов чарівної краси
наповнює серця!
Колядую, колядую, колядую…
Зі святами новорічними віншую.
На здоров’я і добро вам засіваю,
щастя, радості, добробуту бажаю.
На здоров’я і добро вам колядую.
Слава Господу навіки! Алілуя!



Літня колискова

Баю-бай, засни, мій синку,
тиша навкруги.
Баю-бай, вже сплять, дитинко,
річка й береги.
Птаство стихло стоголосе,
жайворонок спить.
Скоро в гості прийде осінь,
все позолотить.
Баю-бай, у чистім полі
вітерець гуля.
Гладить листя на тополі,
чути солов’я.
Баю-бай, в хмарках високо
місяць ліг спочить.
Затихають всюди кроки,
вся малеча спить.
Баю-бай, і котик-мурчик
влігся на печі.
Лиш за пічкою цвіркунчик
знай собі сюрчить.
Баю-бай, засни, маленький,
вічки закривай.
Спи, мій котику сіренький,
баю, баю, бай…

Нічна колискова

Опівнічна колискова
лине навкруги.
Сплять долини і діброви,
річка й береги.
Спить тихенько сич на гілці
і зозуля спить.
Лиш комарик на сопілці
пісеньку дзумить.
Зорі темне небо вкрили,
не шумить лісок.
Тихо. Вітер свої крила
склав, та колосок
в полі чистім достигає
посеред братів.
Виграють рулади в гаю
сотні цвіркунів.
Вийшов місяць із-за хмари,
став поміж зірки.
Загорілися Стожари
посеред ріки.
Запалив у небі свічку
чарівник-рогач.
Виграє в мілкім потічку,
ніби хоче вскач.
Вже під ранок впали роси
на поля й луги,
на долини і покоси…
Це їй до снаги,
чарівниці, темній нічці.
Хоч далеко день,
та все блідший місяць-свічка,
вже не чуть пісень…
Скоро легінь-ранок прийде,
схід пополотнів.
Незабаром й сонце зійде
з-за рясних хлібів.




Зимова колискова

На подвір’ї сніг кружляє,
тиша навкруги.
Мама пісеньку співає –
спи мій любий спи.
Хай тобі вночі насняться
кришталеві сни.
Ніби коні прудконогі
линуть ковзани.
На санчатах з гірки стрімко
наш Андрійко мчить.
Баю-бай, засни дитинко,
все навколо спить.
Баю-бай, спочинь, маленький.
Біла заметіль
понесе тебе на крилах
у безмежну синь.
А прокинешся і ранком,
з першим промінцем,
будеш бавитись світанком
з сонячним лицем.


На свято з прапором

З мамою і татом
я іду на свято
і тримаю у руках
України рідний стяг.
В ньому моря глибина
і небесна далина,
золоті поля пшениці,
що на сонці колоситься.
Ще й царя морського зуб –
український наш тризуб.
З мамою і татом
я іду на свято!


Оля

Не ромашка в чистім полі –
то метка онучка Оля.
Вся тендітна і ласкава,
мовби пава величава.

Має хитрі оченята,
любить маму, любе тата.
Та бувають і ексцеси,
бо на те вона й принцеса.

Хай росте мала здорова,
як веселка кольорова,
шле їй Бог щасливу долю
й береже красуню Олю!


Перші слова

Не потрібні тамагочі,
коли просить він «Альгочі»;
серце ти собі не край
і йому Антошку дай.
«Піця» – зовсім то не піца,
просто діти хочуть пити.
Пролунало «капитай» –
запіканку подавай.
Ноги він собі не «пута» –
то малеча просить пульта.
Як побачить він «касяку»,
зазвичай не буде плакать,
бо приємно малишні
поскакати на коні.
Для Андрюшки справжній рай,
як угледить свій «каяй»;
не бібікає, а дзвонить,
й називається – трамвай.
Ну, а що таке „Мацюка“?
Можна взять його на руки.
Ви такого ще не чули?
То у нас – Андрій Мачула!


Муркотик

Дуже гарний в Ясі котик,
чеше лапками животик,
одягнув біленькі тапки
і сховав під ними дряпки.
Шпацірує він статечно
і себе поводить ґречно –
точить кігті на заборах,
в мами не висить на шторах.
Муркотить веселу пісню,
з ним завжди не бракне кисню.
Носить він хвоста трубою,
радо грається з юрбою.
Любить мурчик рибку й м’ясо,
молочком смакує ласо.
На річницю подарунком
вкотре… не прийшов до Ясі.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-16 05:49:44
Переглядів сторінки твору 53
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.662 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.370 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.740
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.11.20 18:43
Автор у цю хвилину відсутній