ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ВІЧНИЙ ОПОЗИЦІОНЕР
Я, можна сказати (і скажу!), вічний опозиціонер. Твердо опоную рідній дружині, богоданому начальству, долею посланій владі від самісіньких низів аж до самих-найсаміших верхів! Така вже моя громадянська позиція: опозиція!
Пам’ятаю, ще з ночов (колиски не було) я вперто «опонував» таємній змові Молотова-Ріббентропа про поділ Європи; вороже був настановлений до радянської влади (вона асоціювалася в моїй уяві з владою рудянською – головою колгоспу з хутора Рудки): перша забрала в мене батька, друга – матір. А взагалі я отримав кругле сирітство, голод, холод, хвороби й невеселе майбуття.
У пізніші, уже свідомі роки, я опонував бригадирові на комсомольській ударній будові – не хотів за худющий рубль виконувати роботу, вартісну жирної десятки. Молодшому сержанту Мажузі, коли доблесно служив строкову в «нєпобєдімой і легендарной», – відмовлявся вдесяте чистити продрану майже до дірок гвинтівку. Звісно ж, я відбував за це належне покарання, однак почувався правим (не лівим) і невинним (не п’яним).
На вступних екзаменах до Львівського університету мені пропонували висвітлити «безсмертну» ленінську тему. Я ж опозиційно вперся і написав твір про велич Івана Франка і про задерикувату геніальність Дмитра Павличка. І знову ж таки почувався правим, оскільки лівим ніколи не був і не збирався бути.
Опанувавши мистецтво «вічного опозиціонера», я вміло, хоч і не завжди тактовно, опонував усьому, що не подобалося мені, викликало в душі рішучий спротив, гнобило дух і загальмовувало рух. На комсомольських і профспілкових зборах, на виробничих і творчих нарадах, коли всі дружно голосували «за», я вискакував зі своїм «проти», мов той Омелько з конопель. Коли на всіляких літературно-мистецьких фестивалях екзальтована юрба кричала «Слава!», я, тверезіший за всіх, «опонентно-імпозантно» вирікав: «Ганьба!» Узагалі я любив дискутувати-опонувати скрізь, у всьому і всім.
«Москва – третій Рім, і четвьортому не биваті!» – хвалилися москалі. «Ні, Рим – один-єдиний, на те він і Рим, – опонував я. – А Москва продувна – що пеньок посеред болота...»
«Шахтьорський труд – єто героїзм і всенародний почьот!» – кричали парторги. А я написав свою курсову роботу в Літінституті (тема була заданою) про піт і кров загнаної під землю простої людини, якій треба годувати сім’ю. Про брутально низьку оплату шахтарської прометеївської праці.
Коли мене намагалися приручити, аби я був безвідмовно слухняним і виконував будь-яку безглузду роботу, я не скорявся і не ламався, а просто-напросто писав заяву про звільнення. З більш престижної посади йшов на менш престижну, а бувало, що й на зовсім непрестижну. Так я в різні періоди був: директором Будинку піонерів, заввідділом редакції газети, художником на заводі, спецкором, власкором, чорноробом, робітником за наймом, старшим редактором, лаборантом, начальником лабораторії, сторожем, методистом, консультантом і т.д., і т.п. Попри це я завжди був, заприсягаюся, вільним. На прожиття мені вистачало і двісті рублів, і втричі менше... Не зарплатня, не посада, не звання були «стрижнем» мого буття, а – позиція, себто опозиція!
Бувши в «тихій» опозиції до радвлади (про це знали компетентні органи й радили дуже не висуватися – розумні люди, спасибі їм!), я топив свій бунт у чарці. Думав, що при чарці й помру. Слава Богу, не помер, а від чарки рішуче відмовився – на користь добрій чашці чудового чаю. Ось тут, у цьому випадку, я був опонентом самому собі. Каламбур, звісно, і все ж...
Кравчука я незлюбив ще відтоді, коли він з усіх сторінок усіх газет, з мільйонів радіоточок і тисяч голубих екранів «опонував» Народному Рухові, «Просвіті», особисто В’ячеславу Чорноволу чи Володимиру Яворівському. «Лжепророк, – сказав я йому позаочі, – псевдомесія і лис Микита...» Він мене, звісно, не чув, але я все одно опонував – йому, лису, і його лисячо-хитрій політиці.
Недорікуватого Кучму я з перших днів його політичної «кар’єри» люто зневажав, а всю свою поетичну творчість використав на «знеславлення» Леоніда Даниловича. Загляньте в будь-яку мою книжку, і ви переконаєтесь: Кучмі я присвятив чималу купу антиод-антивіршів. «Антикучмізм» тримав мене в чорному тілі, але дух мій творчий підживлював. Гасло «Кучму – геть!» замінило мені найнеобхідніші фрази, такі як «Доброго ранку!», або «Як живеш-можеш?»
Рівно в шістдесят сивих літ своїх я здав усі свої соціально-суспільні позиції – пішов на пенсію. Позиціоную себе зі старим-престарим собакою, який уже не потрібен господарю, але якого жаль проганяти з двору. Хоча, брешу, я з опозиції не вийшов, оскільки реєстрово числюся в «Просвіті» і в Республіканській партії Левка Лук’яненка, яка входить до Юлиної «Батьківщини» – опозиційної партії…
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІЧНИЙ ОПОЗИЦІОНЕР
Про себе негативного – у позитивному руслі
Я, можна сказати (і скажу!), вічний опозиціонер. Твердо опоную рідній дружині, богоданому начальству, долею посланій владі від самісіньких низів аж до самих-найсаміших верхів! Така вже моя громадянська позиція: опозиція!
Пам’ятаю, ще з ночов (колиски не було) я вперто «опонував» таємній змові Молотова-Ріббентропа про поділ Європи; вороже був настановлений до радянської влади (вона асоціювалася в моїй уяві з владою рудянською – головою колгоспу з хутора Рудки): перша забрала в мене батька, друга – матір. А взагалі я отримав кругле сирітство, голод, холод, хвороби й невеселе майбуття.
У пізніші, уже свідомі роки, я опонував бригадирові на комсомольській ударній будові – не хотів за худющий рубль виконувати роботу, вартісну жирної десятки. Молодшому сержанту Мажузі, коли доблесно служив строкову в «нєпобєдімой і легендарной», – відмовлявся вдесяте чистити продрану майже до дірок гвинтівку. Звісно ж, я відбував за це належне покарання, однак почувався правим (не лівим) і невинним (не п’яним).
На вступних екзаменах до Львівського університету мені пропонували висвітлити «безсмертну» ленінську тему. Я ж опозиційно вперся і написав твір про велич Івана Франка і про задерикувату геніальність Дмитра Павличка. І знову ж таки почувався правим, оскільки лівим ніколи не був і не збирався бути.
Опанувавши мистецтво «вічного опозиціонера», я вміло, хоч і не завжди тактовно, опонував усьому, що не подобалося мені, викликало в душі рішучий спротив, гнобило дух і загальмовувало рух. На комсомольських і профспілкових зборах, на виробничих і творчих нарадах, коли всі дружно голосували «за», я вискакував зі своїм «проти», мов той Омелько з конопель. Коли на всіляких літературно-мистецьких фестивалях екзальтована юрба кричала «Слава!», я, тверезіший за всіх, «опонентно-імпозантно» вирікав: «Ганьба!» Узагалі я любив дискутувати-опонувати скрізь, у всьому і всім.
«Москва – третій Рім, і четвьортому не биваті!» – хвалилися москалі. «Ні, Рим – один-єдиний, на те він і Рим, – опонував я. – А Москва продувна – що пеньок посеред болота...»
«Шахтьорський труд – єто героїзм і всенародний почьот!» – кричали парторги. А я написав свою курсову роботу в Літінституті (тема була заданою) про піт і кров загнаної під землю простої людини, якій треба годувати сім’ю. Про брутально низьку оплату шахтарської прометеївської праці.
Коли мене намагалися приручити, аби я був безвідмовно слухняним і виконував будь-яку безглузду роботу, я не скорявся і не ламався, а просто-напросто писав заяву про звільнення. З більш престижної посади йшов на менш престижну, а бувало, що й на зовсім непрестижну. Так я в різні періоди був: директором Будинку піонерів, заввідділом редакції газети, художником на заводі, спецкором, власкором, чорноробом, робітником за наймом, старшим редактором, лаборантом, начальником лабораторії, сторожем, методистом, консультантом і т.д., і т.п. Попри це я завжди був, заприсягаюся, вільним. На прожиття мені вистачало і двісті рублів, і втричі менше... Не зарплатня, не посада, не звання були «стрижнем» мого буття, а – позиція, себто опозиція!
Бувши в «тихій» опозиції до радвлади (про це знали компетентні органи й радили дуже не висуватися – розумні люди, спасибі їм!), я топив свій бунт у чарці. Думав, що при чарці й помру. Слава Богу, не помер, а від чарки рішуче відмовився – на користь добрій чашці чудового чаю. Ось тут, у цьому випадку, я був опонентом самому собі. Каламбур, звісно, і все ж...
Кравчука я незлюбив ще відтоді, коли він з усіх сторінок усіх газет, з мільйонів радіоточок і тисяч голубих екранів «опонував» Народному Рухові, «Просвіті», особисто В’ячеславу Чорноволу чи Володимиру Яворівському. «Лжепророк, – сказав я йому позаочі, – псевдомесія і лис Микита...» Він мене, звісно, не чув, але я все одно опонував – йому, лису, і його лисячо-хитрій політиці.
Недорікуватого Кучму я з перших днів його політичної «кар’єри» люто зневажав, а всю свою поетичну творчість використав на «знеславлення» Леоніда Даниловича. Загляньте в будь-яку мою книжку, і ви переконаєтесь: Кучмі я присвятив чималу купу антиод-антивіршів. «Антикучмізм» тримав мене в чорному тілі, але дух мій творчий підживлював. Гасло «Кучму – геть!» замінило мені найнеобхідніші фрази, такі як «Доброго ранку!», або «Як живеш-можеш?»
Рівно в шістдесят сивих літ своїх я здав усі свої соціально-суспільні позиції – пішов на пенсію. Позиціоную себе зі старим-престарим собакою, який уже не потрібен господарю, але якого жаль проганяти з двору. Хоча, брешу, я з опозиції не вийшов, оскільки реєстрово числюся в «Просвіті» і в Республіканській партії Левка Лук’яненка, яка входить до Юлиної «Батьківщини» – опозиційної партії…
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію