ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ДРАБИНЧАСТІ «МІНУСОЇДИ»
Відомий багатьом вислів: «Коли в Москві відтинають пальці, у Києві відрізають руки». Я оце згадав його і подумав цілком доречно: а цей «афоризм» не може вважатися довершеним без нашої місцевої «загогулинки»: «… а в Луганську одразу ж відрубують голови!».
Зрозуміли, у чому «сіль»? Щоб голови не боліли! І ті, що вже відрубані. І ті, які малому, скажімо, краснодонському начальству може відрубати більше, себто луганське, начальство. Воно ж за радянської влади як повелося? Якщо старша столиця жене ударну п’ятирічку за чотири роки, а менша столичка, на догоду більшій, зобов’язується доконати «громадьйо планов» за три роки, то обласна столичечка, наша луганська, на подив усьому світові пропонує свої зустрічні – дворічні! – плани, та ще і вносить до них щедрі місцеві добавки-приправки. І хоча за кінцевими результатами завжди виходить хріново, однак шум-гам все одно розлягається, імідж системи зростає, і всі бачать, що «хрі» тут ні до чого, зайве і неблагозвучне, а відрубне від «хрі» двоскладове «ново» звучить мелодійно і по-комуністичному прогресивно й спокусливо для всіх партійно-комсомольських менеджерів і політтехнологів.
Епоха «м’ясорубок» нібито й відійшла, однак – за інерцією – старанність нижчої влади, її запобігливість перед вищою і запопадливість перед самим-самим, страшно-старшим, богом і дідьком в одному образі набула інших форм і викрутасів. Ось і приклад: якщо на Подолі (при Кравчику і Кучмику) вирішили «замочити» незгідливу політичну «шишку» із прізвищем, яке закінчується на «ко», то в нас, старанно-забур’янілих, виникає стахановське бажання-старання виловити всіх місцевих «шишечок» столичної «шишки», прізвища яких (не суть важливо, які то прізвища) закінчуються на «ко», і повідтинати їм плескаті язики, викоренити все розгалужене «ко» до пня, оскільки від нього – суцільний головний біль!
Ось і не дуже свіжі, але ще й не зовсім прокислі приклади. Пов’язані вони історично з різними громадськими організаціями, рухами та партіями, які рясно плодилися в Україні мало не щодень. Комусь «верховному» не сподобався котрийсь із неверховних, але заінтересованих у своєму сходженні на щаблі верховної драбини – треба його зіпхнути на самісінькі низи. І тут же в самісіньких низах симпатики верховного й відповідно опоненти «заінтересованого» кидаються спихати усіх несимпатичніх їм – куди? – вгадали: в унітаз! Це – політична боротьба! У ній, як відомо, трапляються жертви. Жертвами такої партизансько-підпільницької боротьби в різний час стали численні та могутні на початках Народний Рух України, ДПУ, «Просвіта», «Меморіал», «Батьківщина», УРП «Собор», зрештою, сама пропрезидентська «Наша Україна»… Наші компартійно-регіональні політтехнологи та одіозні ідеологи з вітром у голові хутенько соціал-демократично об’єдналися в державно-руський блок і таки зуміли застромити в самісіньке осердя демократичних рухів та партій (робилося це тихо і ново) підло отруйні шпичаки розколу. Пальців і рук не відтинали, а от голів цих рухів і партій дискредитували, відпихали, замінюючи їх своїми «азефами» і «штірліцами».
Ви думаєте, чого ми зазнали поразки на президентських і парламентських виборах? А насамперед тому, що першу скрипку (або й весь оркестр!) у «батьківщинських», «рухівських», «костенківсько-плющівських» і «нашоукраїнських» штабах вели замасковані під помаранчевих «скрипалі-диригенти». А в «реґіонських» та іже з ними штабах упевнено-одноосібно сиділи свої – багнет до багнета, вухо до вуха, ніс у ніс (око за око, зуб за зуб!)… І перемогли, задавили, посікли всіх… Втратили Бойка, Дзоня, Гапочку, Голубовича… зате Янукович – з ними! І тихо, як мовиться, і ново. І зовсім – для них – не хреново…
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДРАБИНЧАСТІ «МІНУСОЇДИ»
Відомий багатьом вислів: «Коли в Москві відтинають пальці, у Києві відрізають руки». Я оце згадав його і подумав цілком доречно: а цей «афоризм» не може вважатися довершеним без нашої місцевої «загогулинки»: «… а в Луганську одразу ж відрубують голови!».
Зрозуміли, у чому «сіль»? Щоб голови не боліли! І ті, що вже відрубані. І ті, які малому, скажімо, краснодонському начальству може відрубати більше, себто луганське, начальство. Воно ж за радянської влади як повелося? Якщо старша столиця жене ударну п’ятирічку за чотири роки, а менша столичка, на догоду більшій, зобов’язується доконати «громадьйо планов» за три роки, то обласна столичечка, наша луганська, на подив усьому світові пропонує свої зустрічні – дворічні! – плани, та ще і вносить до них щедрі місцеві добавки-приправки. І хоча за кінцевими результатами завжди виходить хріново, однак шум-гам все одно розлягається, імідж системи зростає, і всі бачать, що «хрі» тут ні до чого, зайве і неблагозвучне, а відрубне від «хрі» двоскладове «ново» звучить мелодійно і по-комуністичному прогресивно й спокусливо для всіх партійно-комсомольських менеджерів і політтехнологів.
Епоха «м’ясорубок» нібито й відійшла, однак – за інерцією – старанність нижчої влади, її запобігливість перед вищою і запопадливість перед самим-самим, страшно-старшим, богом і дідьком в одному образі набула інших форм і викрутасів. Ось і приклад: якщо на Подолі (при Кравчику і Кучмику) вирішили «замочити» незгідливу політичну «шишку» із прізвищем, яке закінчується на «ко», то в нас, старанно-забур’янілих, виникає стахановське бажання-старання виловити всіх місцевих «шишечок» столичної «шишки», прізвища яких (не суть важливо, які то прізвища) закінчуються на «ко», і повідтинати їм плескаті язики, викоренити все розгалужене «ко» до пня, оскільки від нього – суцільний головний біль!
Ось і не дуже свіжі, але ще й не зовсім прокислі приклади. Пов’язані вони історично з різними громадськими організаціями, рухами та партіями, які рясно плодилися в Україні мало не щодень. Комусь «верховному» не сподобався котрийсь із неверховних, але заінтересованих у своєму сходженні на щаблі верховної драбини – треба його зіпхнути на самісінькі низи. І тут же в самісіньких низах симпатики верховного й відповідно опоненти «заінтересованого» кидаються спихати усіх несимпатичніх їм – куди? – вгадали: в унітаз! Це – політична боротьба! У ній, як відомо, трапляються жертви. Жертвами такої партизансько-підпільницької боротьби в різний час стали численні та могутні на початках Народний Рух України, ДПУ, «Просвіта», «Меморіал», «Батьківщина», УРП «Собор», зрештою, сама пропрезидентська «Наша Україна»… Наші компартійно-регіональні політтехнологи та одіозні ідеологи з вітром у голові хутенько соціал-демократично об’єдналися в державно-руський блок і таки зуміли застромити в самісіньке осердя демократичних рухів та партій (робилося це тихо і ново) підло отруйні шпичаки розколу. Пальців і рук не відтинали, а от голів цих рухів і партій дискредитували, відпихали, замінюючи їх своїми «азефами» і «штірліцами».
Ви думаєте, чого ми зазнали поразки на президентських і парламентських виборах? А насамперед тому, що першу скрипку (або й весь оркестр!) у «батьківщинських», «рухівських», «костенківсько-плющівських» і «нашоукраїнських» штабах вели замасковані під помаранчевих «скрипалі-диригенти». А в «реґіонських» та іже з ними штабах упевнено-одноосібно сиділи свої – багнет до багнета, вухо до вуха, ніс у ніс (око за око, зуб за зуб!)… І перемогли, задавили, посікли всіх… Втратили Бойка, Дзоня, Гапочку, Голубовича… зате Янукович – з ними! І тихо, як мовиться, і ново. І зовсім – для них – не хреново…
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію