ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олег Вишень
2019.11.22 20:51
Кохай ненависті прозорість –
Не лячні щірі почуття.
Весь жах в брехні…
Примари світу…

2019 рік

Олег Вишень
2019.11.22 20:49
Зірка зірвалась і летить,
Той нескінченний шлях,
Що в міліарди разів,
Коротший за моє існування.

Що я знаю про час?
Коли на моє бажання,
Поки летить впавши зоря,

Ігор Федів
2019.11.22 19:55
Волію обрії наздоганяти,
Де утворилися у долі силуети,
Але вона не хоче показати
Утаємничені у вимірі сюжети.
Бажання нині є іти до краю,
І не боятися за дії прорахунків,
Дізнатися, які шляхи до раю,
Ціну пекельної безодні подарунків,

Надія Тарасюк
2019.11.22 19:26
Боюсь наполохать…
тишу, —
погідність до сліз красива.
Мовчанкою меседж пише —
плетуть
павучки вітрила,
і линуть у простір
Нету

Сергій Губерначук
2019.11.22 16:31
Поро моя пізня,
злякана зимою,
не тремти останнім листом,
не біжи за мною
жовтим вітром,
шляхом битим,
полем, полем, полем…

Адель Станіславська
2019.11.22 12:59
Уже не дівчинка, прийми себе таку...
Твої роки набуток, а не втрата.
Собі обрала долю нелегку...
Та й не було легких, щоб обирати.
Лише по силі... Хочеться казок?
Твоя вже черга їх оповідати...
Плетеш зі слів намистечка разок
дівчаті в тобі, що не

Олександр Сушко
2019.11.22 12:30
Дух свободи! Ох і затуркали простий люд баєчкою, що часник допомагає від вампірів! Ох і наплели! А люди й вірять. Насправді ж, від упиряк допомагають квашені огірки. І капуста, до речі, також. Тушкована теж годиться. Тут головне ловкенько її наїс

Тетяна Левицька
2019.11.22 12:03
Смарагдова, шикарна омела -
душа у душу з в'язом пелехатим.
Корінням у його кору вросла,
щоб разом сонце з висоти плекати.

Їй так пасує осінь золота -
руді, червоні кольори, гарячі.
Та стелиться землею самота,

Микола Дудар
2019.11.22 11:55
Ветер с кармана выпал…
Дождь убежал куда-то
Редкий на случай выпад
Закон домино вне даты…
Катятся дни со спешкой
День ото дня - проведал
Близ королевы пешкой
Вместо любви-обеда…

Галина Сливка
2019.11.22 09:49
Співає долам стужею сурма,
Розлук туга волочиться стежею.
Маркітно їй. І спокою нема.
Яку яву побачить за межею?

І чеше вітер гребенями віть
Пресиву біль* невичахлого зводу.
Замерзлі пучки в трійцю в'яжуть мить

Віктор Кучерук
2019.11.22 08:34
Г. С...
Як рибак на поклажу
у безводнім краю, –
я на тебе ображусь
і на час розлюблю.
Бо чекати несила
на дзвінки чи листи
на очікувань хвилях

Микола Соболь
2019.11.22 05:37
Тиха ніч запалила вогні,
Прилюлюкала води Дніпрові.
І так затишно стало мені
Край ріки у розкішній діброві.

Зрідка вітром гойдне очерет,
Заспівають листочки про літо…
Легковію, небесний поет,

Марґо Ґейко
2019.11.21 18:42
Земля садів – рокована земля.
Я йду по ній тісними манівцями,
Приречено зітхають свіжі ями,
Чи може це примарилось здаля.

Давно не турбували павука
У вензелі чавунної калитки,
Мені чортополох прилип до литки,

Галина Сливка
2019.11.21 17:05
Півподихом, півдумкою, півсловом,
Півкроком споловинивши сніги,
Північ свою за полудень готова
Віддати... Та немає півснаги...
Півдолею півморя-океану
Не надчерпнеш... То де ж тоді межа?
Зціли мене, пташину безталанну.
Поділена - сама собі чужа...

Олена Побийголод
2019.11.21 16:46
Володимир Висоцький. «Аліса»

Послухайте всі, як злий жереб морив
Папугу - грозу та пірата морів!

В лісах, де папая - найперший попас,
я ріс не на вбогій перловці;
мене, ще папужка, спіймав папуас

Сергій Губерначук
2019.11.21 16:31
Я перевдягся в чорного сича.
Сів уночі на дерево печалю.
Але ж така невпевнена печаль.
Я ще сміюсь – і в радості скучаю.

Від одинокості до смерті тільки крок.
Я це читав – але це ти писала.
Не я сміюсь – сміється мій порок
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)

 ПОМСТА ДИКОГО ПОЛЯ

Це не казка, не легенда – бувальщина. Страшна до того ж.
Вдивімося в шовково-ковилову закурганну давнину, на кураїнно-серпанкові обрії. З невідомого і грізно-таємничого Сходу сунуть-напливають дикі й напівдикі табуни, а за ними – ординські тумени комонних воїв-розбійників.
Гуни? Рятуйтесь, хто може!
Авари? Чимдуж утікай!
Хозари, половці, алани? Ховайся – не висовуйся.
Моголи-татарове? Готуйся до Калки і Мамаєвого побоїща, приймай неволю або наклади головою.
Туди – хвиля, назад – хвилька. Розтеклося, розчинилося, розпорошилося чуже – лишився ковиловий простір із вкрапленнями воронців – живої крові мертвих племен і народів. І свист байбачий – панахида по убієнних. Дике, дике, дивополе…
А в Дикому полі – кургани-могили: Гостра, Мечетна, Савур… А на курганах-могилах – журяться кам’яні баби: скитські, сарматські, половецькі… Інших орієнтирів епох немає – час вирівняв степовий ландшафт.
Та знову приходили – племена й народи. Мечами орали, кістьми засівали. Добрий гумус, найкращий у світі чорнозем визрів на зогнилих тілах й зіржавілім залізі!
І тоді (коли це було – хто зна?) прийшли ті, що з миром і добрим наміром, розпушили чорнозем, зеренця в нього загребли… Виросло жито-пшениця, просо-гречка, сіно-віно. Там латка, там – друга! А де латка – там і хатка: одна-друга, десята-двадцята… І – хутір, і – село, і – слобода, і – станиця! Завважте, що жодного стійбища, аулу, вйоски чи деревні не виросло в Дикому полі. І не могло вирости, бо його заселяли-обживали ті, що із запорогів, та ще – з Донського пониззя: козаки-відчайдухи, не голитьба – вольниця! Судіть за назвиськами поселень: чиї вони?! Красний Кут, Кам’яний Брід, Вергунка, Караяшник, Привілля, Осинове, Оріхове, Зелеківка, Свистунівка, Гончарівка, Дякове, Довжик, Новоохтирка, Штормове… Чиї це топоніми – половецькі, монгольські, московські? Таж наші, подніпровсько-слобожанські – аж до Розсоші й Старого Оскола, до Азова й Таганрога.
Якщо говорити про індустріалізацію нашого краю, то тут пальма першості за «вавилонянами» – прибульцями й засланцями, призовниками й завербованими з усіх усюд Расєї-матушки, із варягів і греків, німців та шотландців. Вони кували міць Донбасу, варили сталь і самі переплавлялися в безлику й безнаціональну масу – «руськоязичноє насєлєніє». Вони ж і ввібрали у свою ментальність дух Дикого поля, ординські начала й руйнівничий норов! Через них Дике поле мстилося на орачів і сівачів – за позбавлення його первинності і цноти.
А орачі-сівачі (вони ж – хохли й малороси, які забули про своє українство) уперто й терпляче йшли за плугом (або нерідко й самі перли того плуга, бо коней не було), сіяли золоте зерно надій, кропили засів потом і кров’ю, годували засланих і завербованих, і ще пів-Росії та всю товстопузу бюрократію (царську, генсеківську, президентську) – самі ж часто без хліба перебувалися.
Якби там не було, а дикополість витіснилася цивілізаційними процесами: дзвеніли колосом пшениці, усміхалися соняхи, лопотіла листям «королева полів», кипіли гречки й бульбилися картоплі. Слобожанський степ зрівнявся своєю обжитістю й залюдненістю з усією Україною. Ближче до міст із їх заводами і шахтами – «некоторие екологічеськіє проблемкі», – а так все окей!
А глибше – у корінь, у самісіньку суть, у побут і мораль?! Ого-го, там «дике поле» править бал, жорстоко мститься «перетворювачам-мічурінцям», та не стільки їм від цього дошкульно, скільки тому ж «руськоязичному насєлєнію». З огляду на це прибульці (у якому вже поколінні?!) й не намагалися обживатися тут: мовляв, зароблю побільше і втечу звідсіль подальше. Тож і не будувалися капітально й на століття наперед, не прикрашали «врємєнноє» місце проживання вишневими садочками, нагідками та чорнобривцями. Заробив, напився, наївся – заснув. Навіщо ті видовища ситому і п’яному, які ще блага культури-мультури?! А мораль цієї байки така: у голій душі та в порожній від думок голові – ніякої моралі! Навіщо засвоювати мову місцевого пракозацького люду, пройматися шанобою до його звичаїв та обрядів? Сприймати його віру, поняття про добро і зло? Перейматися його клопотами і творчим неспокоєм? Доглядати прапервісні криниці, берегти острівці первозданної природи, замолювати гріхи й опікуватися могилами пращурів?
Дике ж поле, у нього свої звичаї-порядки! Так воно – і не так. Ми всі тимчасові на цій землі, але доля роду-народу залежить від кожного з нас. Забули про це, наплювали… Я бачив, як у першій половині сімдесятих років зносили старий цвинтар біля обласної бібліотеки. Екскаватор (а в кабіні ж сиділа Божа істота – людина!) із залізною впертою байдужістю вергав пласти святої землі, викидаючи на світ Божий тлінні останки батьків, дідів, прадідів… Виконроби й парторги топталися по охряних черепах, уголос мріючи про те, що «здесь вирастєт чудо-сад». Моя маленька донечка, забачивши це, злякано притислася до мене й спитала: «Таточку, це фашисти?» – «Ні, вороги наші, мрійники-комуністи. Їм чудо-саду захотілося і «вєчной жизні» в чудо-райськім цвітінні». Нічого донька не второпала – заплакала ображено. А я швидко повів її до спортивного залу, на заняття з художньої гімнастики.
Отака дійсність – ірреальна: дикунство й прогрес обнялися та злилися в жагучім поцілунку.
Дике поле, законсервоване не стільки в генах, скільки у свідомості «погородянених» селянських дітей, дало про себе знати – помстою! – у часи української суверенності. До повільно заживаючих ран «советизації» та «комунізації» долучилися ще й шрами та подряпини шовінізму і вродженого яничарства. Розпухла до загрози самому життю велетенська ракова пухлина, названа облудним ненашим словечком «реґіон». Метастази, немовби змії, розповзлися на весь донецький південь. Головні змії-гориничі люто зашипіли: «всьо здесь наше – вашого нєт!». Себто на українській (слобожанській, таврійській, кримській) землі немає нічого суто українського, корінного – вєздє Расєя, в крайнєм случає – Малоросія, Новорасєя. Дика брехня, панове-пахани, але ж, виходить, що й правда. Правда, бо на наших українських територіях – усе не наше: керівництво і чиновництво всіх рівнів, суди, міліція, прокуратура, освіта, культура, зрештою, мова! Нашого, українського, тут закономірно не визнають: «родіна – Расєя, сталіца – Масква, государ-батюшка – Путін!». І найдорожчі гості «реґіоналів» – Лужков, Затулін, Жириновський, Зюганов, Бабурін. І рідні для «руськоязичних» – Вітренчиха, Кушнарьов, Янукович… Баулін, Кауров… «Бєй хахлов, спасай Расєю!» ще нібито не закричали, але можуть закричати, бо в «дикому полі зненависті» усе може відбутися… Дещо вже «репетирувалось» – на луганських «помаранчевих» майданах.
Незатишно мені, уродженцю Сумщини й сорокарічному (не вік, а стаж мається на увазі) довгожителю Луганська, доживати свій уже недовгий вік у цьому «дикопіллі». З дому все рідше виходжу, рідною мовою розмовляю лише з домашніми та своїми братами меншими – собачками й кішечками.
Агов, подумки кричу до президента-земляка, зроби що-небудь – ти ж гарант моєї Конституції! Убезпеч мене і мою сім’ю від помсти Дикого поля – не я оскверняв його, не я нищив могили пращурів, за що ж, не знаю, доводиться страждати?
Дорогі ООН і НАТО, любі ЄС і СОТ, подайте (не хліба) руку взаємовиручки, візьміть мене під охорону, а мою Україну – під опіку ЮНЕСКО! Інакше ми загинемо – збідніє світ. Інакше без мене людство не буде повним, а світ без України не може вважатися справедливим!
Чую залізну ходу: йдуть злютовані легіони «реґіоналів» – це по мою беззахисну українську душу…


2006





  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-26 15:05:12
Переглядів сторінки твору 66
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.064 / 6.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.242 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Українські президенти і кандидати в президенти
Еліта і псевдоеліта
Автор востаннє на сайті 2019.11.02 21:43
Автор у цю хвилину відсутній