ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ЧОМУ Я ПИШУ?
Давно хочу поставити собі пряме запитання, але боюся почути на нього чесну відповідь: для кого і заради чого я пишу вірші, публіцистику, навіщо я видаю свої нікому не потрібні книжки?
Не писати я вже не можу, бо звик до цього солодкого процесу, як звикають до алкоголю чи наркотиків. Пишу, розряджаю свою нервову напругу – стає легше. Можна вже й не лаятися ні з ким, не з’ясовувати своїх стосунків із близькими, з місцевою владою, з байдужою до твоїх проблем державою.
Однак, як я не раз уже переконувався, цього мало – хочеться, аби тебе почули (прочитали написане тобою), схвалили, або й покритикували. Амбітній душі публічне визнання необхідне, як повітря, а заперечення твоїх думок, найменше опонування їм – воно ж немов батіг для примореного коня!
Скільки й пам’ятаю себе, заняття літературою не було для мене засобом поліпшення матеріального добробуту – скоріше, це було хобі. На хліб я заробляв собі банальною, іноді просто примітивною журналістикою, редагуванням чужих, не дуже грамотних текстів, писанням-малюванням популярної в комуністичні світлі часи яскравої наочної агітації... У вільний же час, коли не хотілося ні вина, ні «сезонної» любові, я просто розважався поезотворчістю. Щоправда, мене охоче друкували (я знав, якій газеті що потрібне), порівняно непогано платили. За збірки, що час від часу виходили у Києві чи Донецьку, сплачували скромні, але цілком достойні гонорари. Останні п’ятнадцять років слово «гонорар» навіть не згадується.
То для чого ж (і для кого?) я пишу в безгонорарну антилітературну епоху, вийшовши на пенсію і маючи святе право на відпочинок?!
Їй-богу, відповіді я не знаходжу.
В одного французького поета є геніально простий і короткий вірш – називається він (у російському перекладі) «Почему я пишу?».
«Потому» – ось і весь багатозначний текст. Тож, мабуть, і я повторю услід за дотепно-переконливим французом: «Потому!».
Справді, чи й не проблема – чого, для кого, заради чого?! Мій кум любить нагадувати: «Если можешь – не пиши, лучше воздухом дыши!». Хіба не мудро?!
Написав я (знічев’я, у збудженні, від нестерпного душевного болю) чимало – видав у світ кілька десятків книг і книжечок різного жанру. Мізерними тиражами. За власний кошт, за спонсорської допомоги... А гонорару – ні копієчки! Виходить, що я товчу воду в ступі. Дмухаю на холодне. Відкриваю вже відкрите і т.п.
Нечисленні мої читачі хвалять написане. Я вірю їм і щиро дякую за схвалення результатів мого «товчення води в ступі». Відчуваю задоволення не менше, ніж тоді, коли вволю наїмся чогось смачного. Щоправда, я не пам’ятаю, коли востаннє наїдався вволю, та ще й чогось справді смачного та поживного. Писав, пишу і писатиму – це так. Від себе нікуди не втечеш. Думаю, що мої писання все ж комусь цікаві й потрібні. Комусь вони, може, стануть у пригоді, допоможуть розібратись у своїх задумках, підкажуть шляхи виходу з душевного глухого закутка. Я хотів би цього, у всякому разі. А крім того, мені приємно, коли в мене хтось просить мою нову книжку, та ще й з автографом. До речі, були випадки, коли люди, познайомившись із моєю творчістю, пропонували матеріальну допомогу на видання нових збірок чи то віршів, чи то публіцистичних роздумів. І я не відмовлявся від такої допомоги, бо вона була справді щирою, і, як правило, безкорисливою.
Іноді спонсорську допомогу надають мені громадські організації, приватні підприємці, очільники національно-патріотичних партій. Я ж розраховуюся з ними частиною тиражу видання, дещицю примірників дарую бібліотекам, здебільшого сільським – на Луганщині й на рідній мені Сумщині.
Так чому я пишу, знову і знову запитую себе: чому я пишу?
«А тому!» – відрубую категорично. Услід за великим Блезом Сандраром.
2005
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЧОМУ Я ПИШУ?
Давно хочу поставити собі пряме запитання, але боюся почути на нього чесну відповідь: для кого і заради чого я пишу вірші, публіцистику, навіщо я видаю свої нікому не потрібні книжки?
Не писати я вже не можу, бо звик до цього солодкого процесу, як звикають до алкоголю чи наркотиків. Пишу, розряджаю свою нервову напругу – стає легше. Можна вже й не лаятися ні з ким, не з’ясовувати своїх стосунків із близькими, з місцевою владою, з байдужою до твоїх проблем державою.
Однак, як я не раз уже переконувався, цього мало – хочеться, аби тебе почули (прочитали написане тобою), схвалили, або й покритикували. Амбітній душі публічне визнання необхідне, як повітря, а заперечення твоїх думок, найменше опонування їм – воно ж немов батіг для примореного коня!
Скільки й пам’ятаю себе, заняття літературою не було для мене засобом поліпшення матеріального добробуту – скоріше, це було хобі. На хліб я заробляв собі банальною, іноді просто примітивною журналістикою, редагуванням чужих, не дуже грамотних текстів, писанням-малюванням популярної в комуністичні світлі часи яскравої наочної агітації... У вільний же час, коли не хотілося ні вина, ні «сезонної» любові, я просто розважався поезотворчістю. Щоправда, мене охоче друкували (я знав, якій газеті що потрібне), порівняно непогано платили. За збірки, що час від часу виходили у Києві чи Донецьку, сплачували скромні, але цілком достойні гонорари. Останні п’ятнадцять років слово «гонорар» навіть не згадується.
То для чого ж (і для кого?) я пишу в безгонорарну антилітературну епоху, вийшовши на пенсію і маючи святе право на відпочинок?!
Їй-богу, відповіді я не знаходжу.
В одного французького поета є геніально простий і короткий вірш – називається він (у російському перекладі) «Почему я пишу?».
«Потому» – ось і весь багатозначний текст. Тож, мабуть, і я повторю услід за дотепно-переконливим французом: «Потому!».
Справді, чи й не проблема – чого, для кого, заради чого?! Мій кум любить нагадувати: «Если можешь – не пиши, лучше воздухом дыши!». Хіба не мудро?!
Написав я (знічев’я, у збудженні, від нестерпного душевного болю) чимало – видав у світ кілька десятків книг і книжечок різного жанру. Мізерними тиражами. За власний кошт, за спонсорської допомоги... А гонорару – ні копієчки! Виходить, що я товчу воду в ступі. Дмухаю на холодне. Відкриваю вже відкрите і т.п.
Нечисленні мої читачі хвалять написане. Я вірю їм і щиро дякую за схвалення результатів мого «товчення води в ступі». Відчуваю задоволення не менше, ніж тоді, коли вволю наїмся чогось смачного. Щоправда, я не пам’ятаю, коли востаннє наїдався вволю, та ще й чогось справді смачного та поживного. Писав, пишу і писатиму – це так. Від себе нікуди не втечеш. Думаю, що мої писання все ж комусь цікаві й потрібні. Комусь вони, може, стануть у пригоді, допоможуть розібратись у своїх задумках, підкажуть шляхи виходу з душевного глухого закутка. Я хотів би цього, у всякому разі. А крім того, мені приємно, коли в мене хтось просить мою нову книжку, та ще й з автографом. До речі, були випадки, коли люди, познайомившись із моєю творчістю, пропонували матеріальну допомогу на видання нових збірок чи то віршів, чи то публіцистичних роздумів. І я не відмовлявся від такої допомоги, бо вона була справді щирою, і, як правило, безкорисливою.
Іноді спонсорську допомогу надають мені громадські організації, приватні підприємці, очільники національно-патріотичних партій. Я ж розраховуюся з ними частиною тиражу видання, дещицю примірників дарую бібліотекам, здебільшого сільським – на Луганщині й на рідній мені Сумщині.
Так чому я пишу, знову і знову запитую себе: чому я пишу?
«А тому!» – відрубую категорично. Услід за великим Блезом Сандраром.
2005
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію