ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я сміюся крізь сльози" (2006)
ДУША РАЮ ХОЧЕ
Втомився я, та не від світових проблем, як неодноразово заявляв у своїх одноразових віршиках, а від печалі вербової, гіркоти полинової, від безнадії безвихідної. І не їсться мені, і не п’ється – однісіньким тютюновим димом об’їдаюся, обпиваюся, чманію…
Остогидло славословити і словоблудити, обливати справедливими помиями тих і не тих: аніякої суспільної користі від цього, ніякісінького егоцентристського зиску. Уже й само слово «гонорар» випало з мого лексикону й винахідливо-хитрющим колобком перекотилося до чемерисячих писунів-літописарів. Нехай вони й усеганьбою покриваються, зате в них зуби є, хоч і штучні, але ж таки кусачі, і кусати-гризти-пережовувати їм таки є що!
А що з того, що совість моя чистіша за їхню й нічні кошмари мене не замордовують: у мене ж, совісного, ні зубів нема (тільки Тризуб), ні поживи для зубів-пеньків, ні надії на те, що вони виростуть… Боюся, що й Тризуб розхитається та випаде, бо що йому біліти-сяяти на реґіональній, витоптаній ордою ниві?!
Моє внутрішнє «я» (добрий янгол мій!) слушно радить: плюнь на все й розітри! Ну і що: плюнув. І розтер. І приліг подрімати. Але ж, ой, не дрімається. Напруга внутрішня не знімається. Крапельок би корисних при цій болячці-несплячці, сорока- і більше градусових крапелиночок (допомагає, кажуть). Але ж аз безгрішний (і без грошей до того ж) – не п’ю знеболювального алкогольного… Відпив, на жаль, своє. А може, й віджив (анітрохи не жаль!) своє, і пора змиритися з цим, з батюшкою віруючим порадитися сповідально-прощально: чим зайнятися мені, такому втомленому в пеклі житейському, відкинувши весла у потойбічному океані, біля райського острова заможайського?
Хоче душа раю – мабуть, заслужила. Благословіть, отче, бо душа, бач, хоче!
Хороводився я на помаранчево-оптимістичних майданах, провінційних і столичних, намажорювався по зав’язку, аж п’янів по-юнацьки. Не шкодую, звісно, ні затраченого часу, ні посіяних за революційним вітром грошей. Оплакую лиш пустелю своїх марних сподівань і нездійсненних мрій-марень.
«Сиди собі в хаті, – нашіптує моє друге «я», – та чекай на пенсійну радість: ондечки вона, уже недалечко, рожево-усміхнена, мов яєчко великоднє».
А що з того, що – «красне яєчко»?! Сотню – за компослуги (мізер!), сотню – за кредит (дріб’язок!), ще сотню – за брехливе телебачення й пліткуватий телефон, за непрацюючий ліфт і невивезене сміття-шмаття… А ще сот… зупинись, чоловіче, бо не сот… а якийсь заяложений Ярослав Мудрий зостався із пожмаканим Іваном Мазепою. Куди ж із Мазепою ткнешся: проженуть, засміють, ще й анафемі піддадуть…
«А стривай-стривай, – підказує мені мій тричі різаний шлунок, – ти ж оце ось пописуєш, ти ж писака професійний, номінований на почесне місце в Національній спілці-спайці, тобі ж читаючий народ має щедро воздати, тобі ж повинні ще за життя пам’ятник поставити сально-колосальний! Не спіши відходити у потойбічні світи-моря, стій собі на смачно-вдячно-пахучому п’єдесталі й підгризай самого себе знизу, підхарчовуйся для нових вибухів геніальності-монументальності».
Геть забув мій недорізаний шлунок, що зубів у мене немає, один лише розхитаний Тризуб, якого я намагаюся приховати від помісно-реґіональних вождів, аби не вибили його, розхитаного, та не вбили мене самого, розгойдано-нестійкого.
Повний цейтнот. Пенсію не несуть: мабуть, по дорозі обікрали листоношу заслані з уславленого вовіки Єнакієвого «моджахеди» і «хамасівці». Обіцяні гривні-дивні за написання замовних «шпор» чомусь (як завжди) не виплачують. Усі припаси-прибамбаси (сало, ікра, вареники, салямі) вийшли до решти (де воно знаходиться, оте «до решти», куди вийшли мої припаси-ковбаси?) – хоч сядь та й плач. Але ж я – за великим рахунком – ніколи не плакав, я лиш сміявся крізь сльози!
Не ганьбися, пане Йване, щось роби, хоча б кожуха мни, аби не сидіти-нидіти без осмисленого діла!
– Що робити? – запитував ще давно-колись Чернишевський.
Повторюю за класиком: «Що робити?»
Надоїло жити в «крайній хаті», думаючи, що нічого не знаєш, тим паче, що нічого й не маєш.
Допалюю четверту пачку сигарет по обіді – ледве повернуло на полуднє. Думаю, туго думаю. Але не тупо. Бо на порожній шлунок думається завжди (це Горький підтвердив!) гостро, злободенно.
Рішення приймається. Буденне зло роздуває мене, мов повітря – тонко-гумову тріумфально-парадну кульку. Легко відриваюсь від луганської тверді, злітаю в зеніт подвижництва… – Летімо, душе, ізнов на Майдан – рай спасенно-безтілесний зачекає! Ле-ти-мо…
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДУША РАЮ ХОЧЕ
Втомився я, та не від світових проблем, як неодноразово заявляв у своїх одноразових віршиках, а від печалі вербової, гіркоти полинової, від безнадії безвихідної. І не їсться мені, і не п’ється – однісіньким тютюновим димом об’їдаюся, обпиваюся, чманію…
Остогидло славословити і словоблудити, обливати справедливими помиями тих і не тих: аніякої суспільної користі від цього, ніякісінького егоцентристського зиску. Уже й само слово «гонорар» випало з мого лексикону й винахідливо-хитрющим колобком перекотилося до чемерисячих писунів-літописарів. Нехай вони й усеганьбою покриваються, зате в них зуби є, хоч і штучні, але ж таки кусачі, і кусати-гризти-пережовувати їм таки є що!
А що з того, що совість моя чистіша за їхню й нічні кошмари мене не замордовують: у мене ж, совісного, ні зубів нема (тільки Тризуб), ні поживи для зубів-пеньків, ні надії на те, що вони виростуть… Боюся, що й Тризуб розхитається та випаде, бо що йому біліти-сяяти на реґіональній, витоптаній ордою ниві?!
Моє внутрішнє «я» (добрий янгол мій!) слушно радить: плюнь на все й розітри! Ну і що: плюнув. І розтер. І приліг подрімати. Але ж, ой, не дрімається. Напруга внутрішня не знімається. Крапельок би корисних при цій болячці-несплячці, сорока- і більше градусових крапелиночок (допомагає, кажуть). Але ж аз безгрішний (і без грошей до того ж) – не п’ю знеболювального алкогольного… Відпив, на жаль, своє. А може, й віджив (анітрохи не жаль!) своє, і пора змиритися з цим, з батюшкою віруючим порадитися сповідально-прощально: чим зайнятися мені, такому втомленому в пеклі житейському, відкинувши весла у потойбічному океані, біля райського острова заможайського?
Хоче душа раю – мабуть, заслужила. Благословіть, отче, бо душа, бач, хоче!
Хороводився я на помаранчево-оптимістичних майданах, провінційних і столичних, намажорювався по зав’язку, аж п’янів по-юнацьки. Не шкодую, звісно, ні затраченого часу, ні посіяних за революційним вітром грошей. Оплакую лиш пустелю своїх марних сподівань і нездійсненних мрій-марень.
«Сиди собі в хаті, – нашіптує моє друге «я», – та чекай на пенсійну радість: ондечки вона, уже недалечко, рожево-усміхнена, мов яєчко великоднє».
А що з того, що – «красне яєчко»?! Сотню – за компослуги (мізер!), сотню – за кредит (дріб’язок!), ще сотню – за брехливе телебачення й пліткуватий телефон, за непрацюючий ліфт і невивезене сміття-шмаття… А ще сот… зупинись, чоловіче, бо не сот… а якийсь заяложений Ярослав Мудрий зостався із пожмаканим Іваном Мазепою. Куди ж із Мазепою ткнешся: проженуть, засміють, ще й анафемі піддадуть…
«А стривай-стривай, – підказує мені мій тричі різаний шлунок, – ти ж оце ось пописуєш, ти ж писака професійний, номінований на почесне місце в Національній спілці-спайці, тобі ж читаючий народ має щедро воздати, тобі ж повинні ще за життя пам’ятник поставити сально-колосальний! Не спіши відходити у потойбічні світи-моря, стій собі на смачно-вдячно-пахучому п’єдесталі й підгризай самого себе знизу, підхарчовуйся для нових вибухів геніальності-монументальності».
Геть забув мій недорізаний шлунок, що зубів у мене немає, один лише розхитаний Тризуб, якого я намагаюся приховати від помісно-реґіональних вождів, аби не вибили його, розхитаного, та не вбили мене самого, розгойдано-нестійкого.
Повний цейтнот. Пенсію не несуть: мабуть, по дорозі обікрали листоношу заслані з уславленого вовіки Єнакієвого «моджахеди» і «хамасівці». Обіцяні гривні-дивні за написання замовних «шпор» чомусь (як завжди) не виплачують. Усі припаси-прибамбаси (сало, ікра, вареники, салямі) вийшли до решти (де воно знаходиться, оте «до решти», куди вийшли мої припаси-ковбаси?) – хоч сядь та й плач. Але ж я – за великим рахунком – ніколи не плакав, я лиш сміявся крізь сльози!
Не ганьбися, пане Йване, щось роби, хоча б кожуха мни, аби не сидіти-нидіти без осмисленого діла!
– Що робити? – запитував ще давно-колись Чернишевський.
Повторюю за класиком: «Що робити?»
Надоїло жити в «крайній хаті», думаючи, що нічого не знаєш, тим паче, що нічого й не маєш.
Допалюю четверту пачку сигарет по обіді – ледве повернуло на полуднє. Думаю, туго думаю. Але не тупо. Бо на порожній шлунок думається завжди (це Горький підтвердив!) гостро, злободенно.
Рішення приймається. Буденне зло роздуває мене, мов повітря – тонко-гумову тріумфально-парадну кульку. Легко відриваюсь від луганської тверді, злітаю в зеніт подвижництва… – Летімо, душе, ізнов на Майдан – рай спасенно-безтілесний зачекає! Ле-ти-мо…
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію