Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Старовинний романс "О не іди..." (переспів)
У далекому 1983 році вийшов костюмований фільм "Пізня любов" за мотивами драми Олександра Островського, у якому я вперше почула виконання прекрасного старовинного романсу "НЕ УХОДИ"...
https://www.youtube.com/watch?v=7WYQx3unbII
Спливло багато часу, допоки якось мені трапилася хвиля настрою перекласти-переспівати його українською мовою (про мою зацікавленість романсовою культурою читачі сайту вже знають )))...). Переспів стався блискавично, на рівні імпровізації. Отож, віддаю його на прочитання разом з історією романтичного кохання автора тексту і музики поета-пісняря із збіднілого дворянського роду Миколи Володимировича Зубова до прекрасної. рідкісної вроди співачки циганських і класичних романсів Анастасії Вяльцевої.
О не іди, побудь ще хвилю,
Так серце радістю зійшло.
Я поцілунками покрию
Уста і очі, і чоло…
О не іди, побудь… побудь!..
О не іди, побудь зі мною,
Я так давно тебе люблю.
Своєю ласкою-жагою
І обпалю, і притомлю.
О не іди, побудь… побудь!..
О не іди, душа благає,
Нестерпно так палає грудь.
Кохання безум нас чекає,
Тож не іди – побудь, побудь!
Кохання безум нас чекає,
О не іди, прошу…
Побудь!
***
Слова і музика Миколи Зубова, 1899 рік?
«Не уходи, побудь со мною,
Здесь так отрадно, так светло,
Я поцелуями покрою
Уста, и очи, и чело.
Не уходи!Побудь со мной!
Не уходи, побудь со мною,
Я так давно тебя люблю.
Своею страстью огневою
И обожгу, и утомлю.
Не уходи! Побудь со мной!
Не уходи, побудь со мною,
Пылает страсть в моей груди.
Восторг любви нас ждёт с тобою,
Не уходи, не уходи!
Не уходи! Побудь со мной!»
«НЕ УХОДИ!» Один з найвідоміших старих романсів з такою ж романтичною історією, як і саме його зміст. До останнього часу вважалося, що автором слів романсу є Михайло Петрович Пойгін (ніяких відомостей про поета знайти не вдалося). І тільки зовсім недавно історикам музики вдалося встановити, що і текст, і музику романсу написав один автор - російський композитор, поет-пісняр МИКОЛА ВОЛОДИМИРОВИЧ ЗУБОВ (22.07 (03.08) .1867, Вологодська губ.Помер - (імовірно), Російська імперія -1908 рік (не раніше).
Народився в збіднілій дворянській родині зі старовинного вологодського роду. Ріс у музичній атмосфері, але професійної музичної освіти не отримав, так як сім'я жила в бідності. Працював канцеляристом в Санкт-Петербурзі. З 1892 по 1906 роки (приблизно встановлений період творчої діяльності) написав не менш 165 вокальних творів та фортепіанних мініатюр. З 1906 року перестає писати музику. Остання інформація про Миколу Володимировича Зубова датується 1907-им роком. У цей час він служив у Канцелярії Управління Російського товариства Червоного Хреста у званні колезького секретаря. Про його подальшу долю нічого не відомо. Центральне місце в творчості Миколи Зубова займають романси. Найвідоміший серед них – «НЕ УХОДИ»/«О не іди, побудь зі мною» написаний в 1899 році (імовірно, не пізніше 1901 року) і присвячений його творчій музі - знаменитій виконавиці романсів, російських і циганських пісень Анастасії Дмитрівні Вяльцевій (1871 - 1913), в яку він був без взаємності закоханий. Вперше почувши Анастасію Вяльцеву в 1899 році, зачарований нею, Микола Володимирович Зубов з цього часу присвячує їй майже всі свої романси, які співачка з особливою душевністю виконувала.
Контекст : Романс із кінофільму "Пізня любов" (1983)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Інтерпретація Міцкевича "До М***" (фрагмент)"
